Білет 1. Методологічні проблеми визначення поняття культури
 Скачать 275.44 Kb.
|
|
28.1 Культурні товариства «Громада» та «Просвіта» Перші національно-культурні осередки української інтелігенції виникли в Києві та Петербурзі у 50-х роках XIX століття. Їх засновниками і першими членами стали відомі діячі української культури М. Костомаров, П. Куліш, П. Чубинський, В. Антонович, М. Драгоманов, М. Лисенко, М. Старицький та інші. Одним із активних членів «Громади» тих часів був Т. Шевченко. Одночасно виникають «Громади» в Харкові, Одесі, Полтаві, Чернігові, інших містах України. Повернувшись наприкінці 50-х рр. із заслання, провідники К-М товариства оселилися на постійне мешкання в столиці Російської імперії — Санкт-Петербурзі. У 1859 р. створили у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа», навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров (написання монографічних досліджень та упорядковуванням збірників документальних джерел з історії України), В. Білозерський (видання публіцистичного та літературно-художнього українознавчого часопису «Основа» українською та російською мовами), П. Куліш (заснування друкарні для видання українських книжок), Т. Шевченко (генератор визвольних ідей) і весь громадівський рух. У 1878—1882 pp. M. Драгоманов у журналі «Громада», який виходив у Швейцарії, намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху, який робив основний акцент, головним чином, на національне визволення. У 1911 р. в Ризі було створено перше українське культурне товариство "Громада", потім з'явилися й інші. Під час Першої Світової війни на території сучасної Латвії опинилося особливо багато солдатів-українців. У 1917 р. навіть стала виходити їх газета "Український голос". Однак під ч ас Громадянської війни більшість українців залишили територію Латвії. Гурткам і організаціям були притаманні нечисленність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв´язок з масами, але вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів. "Просвіта". Культурно-освітні громадські організації на Україні, що існували з 2-ї половини 19 ст.— до кінця 30-х рр. 20 ст. "Просвіта" організовувала публічні лекції, музичні вечори, засновували бібліотеки та хати-читальні, українські школи, видавали українською мовою книжки, газети. На Полтавщині творча інтелігенція — лікарі, агрономи, учителі земських шкіл, священики, земські гласні та ін. розгорнули культурно-освітню роботу через мережу кооперацій. "Просвіта" в Полтаві виникла в 1917 р., але вже на початку 20-х рр. припинила свою діяльність. "Просвіта" - українське культурно-освітнє товариство, засноване у Львові групою народовців 8.12.1868. Основним завданням товариства стало сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-політичному та економічному напрямках. За своєю структурою "П." спочатку була одноступеневою організацією - Головний Відділ у Львові. Статут 1870 надавав можливість засновувати філії у повітах (перша філія відкрита в с. Бортники у 1875). На поч. 1890-х рр. "П." отримала можливість відкривати власні читальні. Структуру: головний відділ, філія, читальня товариство зберегло до кінця свого існування. 28.2 Поняття міфу та специфічні риси слов’янської міфології Міфи, на відміну від легенд та казок,
Міфом називають історію, що розповідає про сакральні події, які не вимагають ані підтверджень, ані пояснень, а навпаки, вже поясняється через міф і ним підтверджується. Усі вказівки, норми поведінки, заборони, табу теж сприймаються як священні. Недотримання їх може мати надприродні наслідки. Виконуючи ритуальні дійства, люди переносяться у сакральний поза історичний час, про який розповідає міф. Міфологічна історія – це завжди історія творіння із хаосу порядку. Кожен слов’янський мікроетнос мав свої міфи, кожен з яких існував у багатьох варіантах. Сюжетів було безліч, зберігався лише головний напрямок течії. Після прийняття християнства старі боги були частково витіснені, асимільовані, здеформовані новою вірою. Старих слов’янських міфів історія не зберегла, тому їх доводилось реконструювати. Злу силу в слов’янській міфології уособлював Змій, які спустошував край, вимагав в данину людську жертву. Коваль перемагає його, запрягає у плуг і змушує орати борозну. Цими подіями пояснюють появу Зміїних валів, пороги на Дніпрі. У календарній інтерпретації міфу найяскравіше виражені полярності, пов’язані з сонцестоянням та рівноденням. Боротьба вогняного начала з мороком усвідомлювалося як поєдинок сонячного героя з темною силою, що краде Сонце. Релігійно-міфологічна традиція підтримувалася волхвами, які були професійними жерцями. Щодо пантеону богів, то відомостей небагато, Перун – бог-громовержець. Велес – хазяїн нижнього світу. Ми знаємо ще такі імена слов’янських богів як Сварог, Симаргл, Ярило, Діва, Лада. Також люди вірили в чудодійну силу зюрої, яку навіть клали у могилу воїна, адже вона була ніби продовження людину. На зброї присягалися. Сокиру кидали через стадо, щоб уберегти тварин від хвороби. |