Білет 1. Методологічні проблеми визначення поняття культури
 Скачать 275.44 Kb.
|
|
25.2 Стиль модерн у розвитку українського мистецтва Модерн - суб’єктивістська течія в культурі. Модернізм руйнує традиції взагалі, а модерн існує у межах модернізму, поєднує культ новизни, але не відкидає традицію як таку. Охоплює не всі види мистецтва, а лише архітектуру та літературу В Україні вплив модерну йде безпосередньо з Польщі на Галичину і звідти — на Наддніпрянщину В польській культурі своєрідним заломленням Ніцше став яскравий письменник Пшибишевський. Утворене 1906 р. у Львові товариство «Молода муза» (поети і письменники Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманський, М. Яцків, композитор С. Людкевич, критик М. Євшан та ін.) знаходилось під великим впливом модерністської «Молодої Польщі». Єдиний стрижень цієї новітньої літератури існував: це було загострене відчуття суб’єктивності, не тільки увага до людського «Я», до психології і до вічних проблем індивіда, насамперед волі до життя, любові й смерті, але й спроба все життя і всю реальність побачити крізь мерехтливе і нестійке «Я», подивитись не на миттєвість з погляду вічності, а на вічність крізь нетривке «тепер». Характерно, що найбільш непримиренними ворогами «модерну» стали вожді вчорашніх «молодих» першої хвилі — Б. Грінченко і особливо С. Єфремов. Існувало товариство «Молода муза» до 1909 р., а того ж таки року в Києві Павло Богацький та Микита Шаповал заснували журнал українського модерну — «Українська хата» (1909 — 1914 рр.). Початок українського модернізму пов’язують з відозвою Миколи Вороного про видання альманаху «З-над хмар і долин», опублікованою в львівському «Літературно-науковому віснику» 1901 року. Микола Євшан писав і в журналі «Молодої музи» «Світ», і в «Українській хаті». Різні життєві долі мали українські інтелігенти, запалені на початку століття близькими радикальними ідеями. Умонастрої, що їх узагальнено об’єднують словом модерн, породжували дуже різні політичні результати, проте в мистецтві іноді не породжували нічого. Важко, а чи й неможливо визначити міру приналежності до «модерну» письменників, які вивищувалися над літературним тлом своїм яскравим обдаруванням, таких, як Ольга Кобилянська (1863 — 1942 рр.), Василь Стефаник (1871 — 1936 рр.) чи Михайло Коцюбинський (1864 — 1913 рр.). Навіть у ранніх творах Коцюбинський виходить за межі традиційного романтичного поклоніння Народу як меті діяльності й еталону чеснот. Леся Українка була одним із джерел інтелектуальної орієнтації літератури, звідки потреба економити слово, шукати найстисліший спосіб викладу. Проте саме в пошуках «мистецтва для мистецтва» з’являються перші знахідки музики вірша. Загалом поезія «Молодої музи» та «Української хати» не стала таким художнім відкриттям, як російська поезія «Срібного віку». З віршів тієї пори до сьогодні дожило небагато; так, Богдана Лепкого ми знаємо переважно по пісні «Чуєш, брате мій, товаришу мій». Справжнім художнім відкриттям епохи стала новела Василя Стефаника. Вона, здавалося б, нічим не відрізняється від численних оповідань на народні теми, що були й до того; але їх лапідарність змушувала автора до філігранної праці із словом для досягнення максимальної виразності. Передвісника майбутніх відкриттів у ритміці, інструментовці вірша вбачають у поезії Пачовського. 26.1 Загальна характеристика розвитку філософської думки в університеті Св. Володимира Київський університет був другим університетом, заснованим на українських землях, що ввійшли до складу Російської імперії. 25 листопада 1833 року було затверджено його Статут і штат, а 15 липня 1834 року проголошено акт про відкриття Університету у Києві, якому на знак «особливого заступництва і в пам´ять великого просвітника» надано ім´я Св. Володимира. Своє функціонування Університет Св. Володимира розпочав у складі одного філософського факультету. Наступного року було відкрито юридичний факультет, а в 1840 р.— медичний. До 40-х років XIX ст. філософський факультет мав два відділення — історико-філологічне і фізико-математичне. Кафедра філософії забезпечувала читання лекцій з логіки, психології, історії філософії з природним правом. За перші два роки університетського курсу студенти всіх факультетів слухали лекції з логіки і психології, за два останні — студенти першого і другого відділень та юридичного факультету прослуховували лекції з усіх філософських дисциплін. З іменами М. Максимовича та О. Новицького пов´язане становлення професійної філософії в Університеті Св. Володимира. Праці Максимовича мали важливе значення для розуміння етнічної України та її культури. Він намагався збагнути зв´язок філософії з природознавством та іншими науками, дати ґрунтовну відповідь на питання, що таке філософія, який її предмет, історичне місце в системі знань, творчий потенціал. Однак, відчуваючи до філософії скептично-негативне ставлення навіть серед освічених представників суспільства, нерідко й сам у приватних бесідах критично висловлювався щодо філософських теорій і навіть заперечував доцільність викладання історії філософії в університетах. Незважаючи на це, моральна атмосфера в університеті за його ректорства істотно вплинула на сприйняття студентами нових ідей світової філософсько-суспільної думки. Заслужену славу О. Новицькому принесли широка обізнаність із філософською літературою, ораторські здібності. Як науковець і викладач він формував у своїх слухачів творче мислення. Читав курс логіки, психології, історії філософії, природного права. Він зробив спробу по-новому підійти до осмислення предмета, завдань і призначення філософії, виявлення основних механізмів і тенденцій її розвитку. О. Новицький ставив питання про співвідношення віри й знання, релігії і філософії і дійшов висновку про зв´язок філософії з релігією та про відмінності між ними. Зв´язок він вбачав у спільності їх об´єктів бачення (світ, Бог), відмінність — у способі сприйняття світу, формах знання та рівні їх достовірності. При цьому філософію Новицький ставив нижче від релігії, мотивуючи тим, що філософія постає як знання для небагатьох, а релігія завдяки наявності в ній вищих істин є доступною для всіх. Поступ філософії в Університеті Св. Володимира, як і в інших університетах Росії, було затримано ліквідацією в 1850 р. філософських факультетів (їх відділення стали самостійними історико-філологічним і фізико-математичним факультетами) і кафедр філософії. Лише у 1860 р. було відновлено кафедри філософії в складі класичних відділень історико-філологічних факультетів. На викладання філософії відводилось дві години на тиждень упродовж року на весь університетський курс. Професори філософії намагались підняти авторитет філософії, викликати до неї інтерес громадськості. Філософія в Університеті Св. Володимира поступово відходить від релігійно-теїстичної спрямованості. У ній формуються нові напрями: панпсихізм, синехологічний спіритуалізм, неокантіанство, репрезентовані О. Козловим, О. Гіляровим, Г. Челпановим, В. Зеньківським. 26.2 Загальна характеристика культури ХХст. Розвиток української культури в XX — на початку XXI століття можна поділити на такі етапи:
Однією з принципових особливостей української культури ХХ століття є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917—1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.У 1991 відбулося не тільки проголошення незалежності України, але й почалися докорінні зміни суспільного ладу. Неприйняття більшовизму, радянської влади викликали у 20-і роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. 40-ві і 70-ті роки відмічені новими хвилями еміграції. Тому характерними для української культури є два потоки розвитку — в Україні і в діаспорі. В діаспорі було утворено ряд інституцій (державні — Українська Національна Рада на чолі з Президентом УНР, Уряд УНР; наукові — Вільна академія наук, ряд наукових товариств, зокрема в діаспорі діяло Наукове Товариство імені Шевченка, товариство українських інженерів, лікарів тощо; церковні — православна та греко-католицька гілки української церкви; мистецькі, наприклад, капела бандуристів у США і Канаді, численні народні хори у ряді країн світу; книгозбірні, видавництва, система національних недільних шкіл та ін.). Сьогодні завдяки політичним змінам відновлено єдиний культурний потік, повернено багато імен. 27.1 Просвітництво в Україні 1пол. ХІХ ст. К.XVIII і 1пол. XIX ст. – час розкладу феод-кріпосн.системи в Росії та на Україні, зародження і зміцнення бурж-капіт. відносин. У галузі економіки цей період дає багато прикладів виникнення окремих підприємств та цілих галузей промисловості: на Донбасі – вугільної, в Харкові й Одесі – чавуноливарної, на Київщині – цукрової, суконної. Українське село ще сковане ланцюгами кріпацтва, панська сваволя і жорстока експлуатація були причиною частих селянських повстань – під проводом Устима Кармелюка та Лук'яна Кобилиці. Великий вплив на розгортання класової й національно-визвольної боротьби на Україні мали такі події, як Вітчизняна війна 1812 р., декабристський рух у Росії та на Україні, а також революційні хвилі в Західній Європі 1830 і 1848 рр. Таємно поширювалися твори французьких просвітителів і філософів – Монтеск'є, Вольтера, Дідро, Руссо, впливу яких зазнали І. Котляр, Є. Греб, П. Гулак-Артем, Г. Кв-Основ, Т. Шевч – їхня творчість знаменувала собою новий етап у розвитку української культури. Велику роль у піднесенні культури мали навчальні заклади: У 1805 р. Харківський, а в 1834 р.- Київський університети. У 1817 р. відкрито Одеський ліцей, у 1820 р.- Ніжинську гімназію вищих наук (з 1832 р. ліцей). В університетських друкарнях друкувалися журнали й альманахи ("Укр вестник", "Укр журнал", "Запорожская старина"). Творчість П. Гул-Арт, Є. Греб, Г. Кв-Осн, Котл, Шевч свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було укр-рос мовне єднання. Чимало діячів укр культури писали і рос мовою й органічно ввійшли у рос культуру. Укр письменницька інтелігенція виступила яскравим виразником національної самосвідомості... Насамперед це Шевченко, у творчості якого найяскравіше відбилися революційно-демократичні, національно-визвольні тенденції української культури. Оспівуючи патріотичні почуття, збуджуючи непримиренну ненависть до експлуататорів як української, так і інших національностей, поет обурювався зневажливим ставленням частини вельможного українства до своєї рідної мови. Суперечливість тогочасного духовного життя на Україні відбилася на творчості визначного письменника і історика П. Куліша (1819-97), автора численних праць і художніх творів, серед яких виділяються двотомна збірка історичних і фольклорно-етнографічних матеріалів "Записки о Южной Руси" та соціально-історичний роман "Чорна рада. Хроніка 1663 року". Куліш плідно працював як поет-романтик, що проповідує просвітительські та християнські ідеали. Мистецтво. На розвиток українського образотворчого мистецтва великий вплив справляла Петербурзька академія художеств. Професійні майстри живопису, що працювали на Україні, переважно були її випускниками, зокрема вихованцями видатного російського художника К. Брюллова – І. Сошенко, Д. Безперчий, Т. Шевченко та ін. Архітектура. Головною метою архітектора стало створення внутрішнього комфорту. У місті обов'язково виділявся адміністративний центр із площею, на якій розміщувалися помпезні будинки урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркових ландшафтів мали відкритий характер. У містах і селах церкви зводяться не лише дерев'яні, а й з довговічнішого матеріалу. Зовнішній і внутрішній вигляд таких споруд відзначався пишністю, урочистістю. Майстерність і талант українського народу виявилися також у створенні палацово-паркової архітектури. Музика. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси "їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Т. Шевченка "Думи мої", "Ой, одна я, одна", "Заповіт", пісні про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Із свого середовища народ висував талановитих співців-кобзарів, лірників (Остап Вересай). Осередками розвитку музичної культури були духовні учбові заклади, гімназії, приватні пансіони, університети. Театр. Творчі здібності українського народу розкривалися також у традиційному театральному мистецтві, яке побутувало у формі народних драм, лялькового і "живого" вертепу, інтермедій. У XIX ст. продовжував існувати кріпацький театр. Розвиток національного театру особливо активізувався в ЗО-40-і роки. У зміцненні його реалістичних і демократичних принципів важливу роль відіграв Т. Шевченко. 27.2 Феномен «Розстріляного Відродження» Період 1923-32р. був надзвичайно плідним для української культури і закінчився «Розстріляним Відродженням». Після 12 з’їду РКП(б) було розпочато політику «українізації». Йшлося про посилене вивчення української мови, поширення української освіти та залучення не комуністичних українських національних сил до культурної та політичної роботи. Шумський прагнув прискорити українізацію, хотів бачити українця на посаді керівника ЦК. Будучи секретарем ЦК з березень 1925 по липень 1928, Каганович проводив українізацію, але в той же час гальмував її. Він був ініціатором призначення Скрипника на місце Шумського. На його долю випала робота «українізації» за умов, коли вона втрачала свою попередню соціально-політичну спрямованість і перетворювалась на прикриття тоталітарного перевороду. Одним із завдань українізації було посилення українського етнічного елементу в складі партії. З 1923р. діяльність комуністичної влади спрямована на залучення українських еміграційних культурно-політичних сил до співпраці і, по можливості, - повернення на Україну. Було встановлено нагляд за всіми «колишніми» інтелігентами, які повернулися з-за кордону. Головними осередками опору були письменниці організації, Всеукраїнська Академія Наук, Українська автокефальна православна церква. Дискусії точилися довкола творчості Винниченка – ворога народу. З 1933р. його твори були вилучені з програми шкіл та театрів, тому він перестав отримувати гонорари. Грушевський повернувся на Україну, став президентом і реорганізував ВУАН. Під контролем Кагановича і Косіора Скрипник затвердив новий правопис у 1928р. Єфремова вирішили вислати закордон. У 1929р. його арештували. Посаду після Кагановича зайняв Косіор. Людей почали судити не так за вчинки, як за наміри. Результатом репресій був розгром автокефальної церкви. Грушевський був переведений до Москви. Політика кремля різко змінилася наприкінці 1932, коли на Україну було направлено людей, які б вигнали буржуазно-націоналістичні елементи з владних структур. Шумського арештували. Микола Хвильовий застрелився. Почалися арешти людей з близького оточення Скрипника. Він не витримав тиску і застрелився. На нього було покладено відповідальність за усю політику «українізації». Українська культура, що так плідно розвивалась, була розгромлена. Машина терору набирала обертів. Комуністичного керівника Юрія Коцюбинського вважали загрозою із-за батька, спочатку вислали у Москву, потім розстріляли. Любченка звинуватили у підготовці «повалення радянської влади», тому він застрелив дружину і застрелився сам. Розстріли продовжилися і у 1937: Косіор, Затонський, Хвиля, Леплевський, Балицький і багато інших. Розстріляли і тих, хто розстрілював. Доба революційних ілюзій конада у нічних жахах, доносах, свідченнях і стратах. |