1. Образотворче мистецтво специфічна форма відображення дійсності. Функції мистецтва в суспільстві
 Скачать 96.61 Kb.
|
|
1. Образотворче мистецтво – специфічна форма відображення дійсності. Функції мистецтва в суспільстві. Мистецтво – це багатий світ духовної діяльності людини. Є деякі види мистецтв, які повністю не відносяться до духовної сфери, а мають практичне значення. До групи образ.мистецтва відносяться: 1.Декоративно – прикладне - духовно прикладне; 2.Живопис – духовне значення; 3.Скульптура – духовне значення; 4.Архітектура – духовно- прикладне знач.; 5.Графіка – духовне знач. Образотв. мистец. характеризується: 1.візуальністю сприймання образів (сприймання виключно зором); 2.статичністю зображення. Мистецтво – форма суспільної свідомості, яка відображає життя в художніх образах. Образ.мистец. виникло в первісному суспільстві у добу палеоліту, в вигляді малюнків у печерах, різьбленні на каменях, але тільки в рабовласницькому суспільстві в зв’язку поділу праці на фізичну і розумову, воно виділилося в окрему духовну сферу суспільства. Функції мистецтва в суспільстві: 1) Естетична – є провідною. Вона полягає в тому, що мистецтво формує в людей естетичну свідомість(розвиває естетичне сприймання, потреби, почуття, оцінки, інтереси), пробуджує в людині художника, викликає прагнення самостійно створити естетичні цінності. 2) Комунікативна – розширює соціальний досвід людей і їх взаємодію. Завдяки йому людина спілкується з природою, людьми. 3) Пізнавальна – показ.цінності, з якими людина іноді і не зустрічається в своїй практиці. 4) Освітня – використання мистецтва з метою навчання, здобуття освіти: на уроках літер, географ., мови. 5) Виховна – важливий засіб виховання. 6) Культурна – підвищує культуру людей. 7)Аксіологічна – допом. людині формувати ціннісні орієнтації давати оцінку людей, подій, сусп..явищ, моральної поведінки. 8) Компенсаторна – дає можливість пережити не прожите. Компенсує нестачу різних переживань:щастя, любов, горе, страждання. 9) Гедоністична – задоволення. 10) Сугестивна – навіювання, можна навіювати людині почуття за допомогою мистецтва. 2. Художній образ як форма відображення дійсності в образотворчому мистецтві. Художній образ включає в себе конкретний образ людини, групи людей, суспільних подій, природи, а також символічні образи краси, перемоги, материнства, батьківщини і фантастичні: казкові образи, билини, легенди, образи царівни. Не всяке зображення є художнім образом. Воно ним стає тоді, коли набуває певних властивостей: 1. художній простір і час ( умовний час) 2. єдність емоційного і раціонального, думок і почуттів. 3. індивідуалізація і типізація художнього образу - мистецтво, відоб. типове через індивідуальне. 4. єдність об’єктивного і суб’єктивного в художньому образі. Об’єктивне – світ, суб’єктивне – художник. 5. багатозначність і недомовленість художнього образу. 6. єдність змісту і художньої форми зображ. – стосується тільки реалістичного зображ. 3. Метод в образотворчому мистецтві – спосіб образного мислення. Метод це інструмент пізнання тієї чи іншої сфери дійсності. Є наукові методи, навчальні методи, виховні, а є метод художнього відображення. В художньому методі – художник може дозволити собі відхід до певної міри від правдивості, заради більш яскравої передачі художнього образу. Наприклад: це зробив художник Сіров, картина «Ранок стрілецької страти» - переніс страту на красну площу, аби показати народу. Художній метод – історично обумовлений тип образного мислення, в якому поєднуються три фактори: 1) дійсність в її естетичному багатстві – дає актуальні теми для творів. 2) світогляд автора – реалістичні, ідеалістичні. 3) художні прийоми та засоби зображення – бувають різні. 4. Художні напрямки в мистецтві минулого. 1. міфологічний реалізм античності – в основі лежить міфологія. Людина замальовується як герой! 2. символізм середньовіччя – носив універсальний характер, розпочався на рівні слів та розповсюджувався на світ та природу. Сформувався в релігійній сфері мислення. 3. Реалізм епохи відродження – в епоху прославляли людину як центр світобудови, найдосконаліший витвір природи, прагнення розкрити її зовнішню та внутрішню красу. Характерні масштабні образи, відповідність дій характерам та обставинам, висока напруга конфліктів. 4. Бароко – стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. 5. Просвітительський реалізм – утверджує природну цілісність людини, він бере персонажів із самої дійсності, для нього властива « вірність деталям, правдивість художнього зображення». 6. Сентименталізм – мистецький напрям виник як реакція проти просвітництва. Надання переваги людським почуттям, захопленням природою. 7. Романтизм – характерними рисами є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності, культ почуттів людини. 8.Критичний реалізм ХІХ ст.. – зображав діалектику стосунків людини й середовища, соціальні обставини. У творах поглиблюється пізнання навколишньої дійсності, картина світу збагачується різноманітними відтінками. 5. Художні напрямки в мистецтві ХХсторіччя. 1. Модернізм- . Загальне позначення явищ мистецтва і літератури ХХ ст., що відійшли від традицій зовнішньої подібності та утверджували новий підхід до зображення буття. 2. Абстракціонізм (віддалення) - Один із напрямів образотворчого мистецтва ХХ ст. виник як складова частина руху за оновлення мистецтва на межі ХІХ і ХХ ст., пізніше названого авангардизмом. Частина авангардистів створювала мистецтво абстрактних форм (геометричних фігур, ліній, кольорових плям) – абстракціонізм. Засновниками абстракціонізму були російські художники В.Кандинський і К.Малевич, голландець П.Мондріан. 3. Авангардизм( франц. Передовий загін) - мовна назва художніх рухів митців ХХ ст., що об’єднували тих кому були притаманні прагнення до докорінного оновлення художньої практики, розриву її зі старими принципами і традиціями, пошук нових, незвичних засобів виразу форми і змісту творів, взаємин митців із життям. 4. Експресіонізм - ( від лат. Ехрressіo - вираження) напрям в літературі та мистецтві першої чверті ХХ ст., що проголошував єдиною реальністю суб’єктивний духовний світ людини, а його вираження – головною метою мистецтва. У рамках експресіонізму виникли рані образи абстрактного мистецтва (В.Калдинський); у деяких художників, особливо німецьких, експресіонізм набув яскравого антивоєнного та антиімперіалістичного забарвлення. 5. Кубізм - модерністська течія в мистецтві першої чверті ХХ ст., назва походить від куба – геометричного тіла. Кубізм виник у Франції в 1907 році (картина «Авіньйонські дівчата» П.Пікассо). до перших груп кубістів увійшли французькі живописці П.Пікассо, Ж. Брак, А.Глез, Ж. Метсенже, Ж. Вілон, іспанець Х. Гріс. Кубізм був родоначальником незліченних модерністських течій ХХ ст. Уперше на передній план висувається формально-пластичний експеримент: розкладання реальної предметної форми на найпростіші об’ємні елементи (куб, куля, циліндр, конус) і конструювання комбінацій цих об’ємів на поверхні. Водночас зявилась кубі стична скульптура (українець О.Архипенко, французькі скульптори А.Лоран, Р.Дюшан-Війон) 6. Сюрреалізм - (від франц.surrealisme - надреалізм) напрям у мистецтві ХХ ст., що проголошував джерелом мистецтва сферу півсвідомості (інстинкти сновидіння, галюцинації) а його методом – розрив логічних зв’язків, замінених вільними асоціаціями. Сюрреалізм склався в 20-х роках ХХ ст., розвиваючи низку рис дадаїзму (письменники А.Бретон, Ф.Арп, Ж.Міро.). З 30-х років головною рисою сюрреалізму стала парадоксальна нелогічність поєднання предметів та явищ, яким надавалася предметно-пластична достовірність, яку можна було бачити (художники С. Далі, П.Блум, І.Тангі) 7. Футуризм - (від лат. futurum - майбутнє) авангардистський напрям європейського мистецтва 10 – 20-х років ХХ ст., переважно в Італії та Росії. Футуристи, прагнучи створити «мистецтво майбутнього», проголошували заперечення традиційної культури (спадщини «минулого»), оспівували естетику урбанізму та машинної індустрії. Для живопису (в Італії – У.Боччоні, ДЖ.Северіні) характерні зрушення, напливи форм, багаторазові повторення мотивів, що наче додають одне до одного враження, отримані в процесі стрімкого руху, для літератури – переплетення документального матеріалу і фантастики, у поезії (В.Хлєбников, В.Маяковський, І.Сіверянин ) мовне експериментування («слова на волі», або «заумь»). 8. Дадаїзм -(від франц.dadaisme - перен. незв’язний дитячий лепет) –авангардистська літературно –художня течія в 1916 – 1922 р.р., склалась в Швейцарії. Представники : А.Бретон, Т. Тцара, Р.Гюльзенбек, М.Янко, М. Дюшан, Ф. Пікабія, М. Ернст, Ж. Арп. У цій течії абсолютизувався авангардистський принцип, заперечувалися будь які авторитети і традиції. Дадаїсти не визнавали жодних ідеалів. Вони оголосили будь-який вибір твором мистецтва, якщо художник узяв його із звичайного середовища й дав йому назву. У 20-х роках ХХ ст. у Франції злився з сюрреалізмом, у Німеччині – з експресіонізмом. 9. Постмодернізм – ( від лат. префікс пост-наступність, фр. Модернізм - сучасний., найновіший) загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, що виникли після модернізму та авангардизму. мистецтво постмодернізму — це своєрідна лабораторія, де відбувається складний синтез рис, нашої доби, діалогічне розв'язання антиномій, накопичених попередніми епохами: • реалістична зображальність і фантасмагоричність; • гуманітарність і фізико-технічне орієнтування; • описовість і філософічність; • серйозність та іронічність; • традиційність і комп'ютеризована сучасність; • раціоналістичність і містичність; • політизованість й еротичність; • потік свідомості й гострота сюжетної дії; • строга аналітичність та ігрове начало; • позиція західної і східної культури. 6. Засоби виразності живопису. Живопис - ілюзійно –просторове зображення навколишньої дійсності на площині за допомогою кольорових матеріалів. Мистецтво живопису є основою навчання дітей малювання. Засоби виразності живопису: колір, колорит, світло-тінь, малюнок, композиція, перспектива, деталі.
Колористична гама в живописі будується за трьома принципами: А) за принципом контрастного зіткнення кольорів які лежать напроти один одного на кольоровому спектрі. Б) принцип кольорової гармонії – м’яке зближення кольорів, які лежать близько одна до одної на кольоровому спектрі. В) змішаний принцип поєднання кольорів. Контраст викликає напругу, чіткість, різкість. Гармонія – лагідність, спокій, мелодію тонів.
Народне прислів’я: «Живопис без малюнка все рівно, що людина без скелета».
Закони композиції: 1.закон симетрії вимагає точної відповідності в плані навантаження правої і лівої частин картини і передає спокій;порушення симетрії породжує динаміку, рух; 2.закон ритму – чергування одного і того ж предмета, руху, кольору; 3.закон підпорядкування другорядного головному. 4. закон виділення головного зорового та ідейного центру. - ПЕРСПЕКТИВА – наука про те, як на площині картини досягти відчуття глибини простору. Закони перспективи були відкриті в епоху Відродження(фізиками і адаптовані стосовно образ. мистецтва у 16 ст.). Види перспектив у живопису: 1) лінійна – передає перспективні скорочення ліній, якими створюється форма предметів, передає глибину відкритого простору (зображення потяга, колій). 2) повітряна – передача зміни кольорів, чіткості контурів предметів, з урахуванням впливу повітря на них. Повітря має густину, сухість і вологість і це впливає на кольори і контури предметів. Вдалині предмети здаються розмитими. На передньому контурі – кольори чіткі, не розмиті. 3) тонова перспектива – створює глибину простору за допомогою тону, кольору. Предмет які знаходяться до читача ближче – пишуться теплими кольорами, чіткими, а віддалення – бурими, сірими. Тонова перспектива допомагає умовно розділити простір картини на 3 плани: передній, середній і задній.
7. Техніки живопису. Головним у живопису є фарби, які складаються з кольорового пігменту і зв’язки, яка з’єднує кольорові частини. Нею може виступати: вода, олія, клей, смола, яєчний жовток і білок. Найдавнішими техніками живопису є фрески і мозаїки. Фреска – італ. свіжий, сирий розпис фарбами розведений водою по сирій заштукатуреній стіні. Висихаючи вапно штукатурки міцно поєднується з фарбами і таке зображення довго тримається. (Відомі фрески Софії Київської, 1036). Мозаїка – це картини виконані (маленьких частинок, трикутників, прямокут., ромбовидних част.) смальтою. Смальта – сплав мінеральних барвників і скла. Використовувалась у розписі давньоруських храмів 12ст. У 18ст. мозаїка відроджена Ломоносовим, розробив 112 відтінків. Буває олійний живопис ( з’явився у Хст, де використовувалася макова або лляна олія для зв’язки). Нині використовуються технічні олії ( нафта). Темперний живопис – фарби замішані на яєчному жовтку або білку. Акварельний – відомий з 15ст. Відкритий А.Дюрельдом. Розводяться водою, вони чисті, прозорі, світлоносні, висвітлюються за допомогою води. Гуашовий – для створення тонів використ. білі фарби. Щільний, непрозорий, бархатистий. Пастельний –( італ.паста- тісто) – це фарба виготовлена подібно до тіста, коли барвник змішується з крейдою, спеціальною смолою в тісто, з нього робляться пастельні палички. Писати можна як олівцями, або розводити у воді і писати як фарбами. Зображення ніжні, соковиті, мають сріблясто – матову поверхню. 8. Види живопису. На види живопис поділяється за практичним призначенням і буває: монументальний, станковий, декоративний, декораційно – оформлюючий і мініатюрний. Монументальний – великі розміри, узагальнення зображення і колориту, і прикрашає архітектурні споруди ззовні і всередині. Ним розписували стелі, стіни, вікна. Видами є: вітражи, мозаїки, фрески, настінні розписи. Станковий живопис – це картини виконані на станку, яким є мольберт. Вони можуть бути дуже малих розмірів, середніх. Самостійні твори, камерні, конкретні, довірливі. Родоначальником станкових картин були ікони і пар суни( світські портрети, написані на дерев’яних дошках) Декоративний – прикрашає приміщення, стелі, стіни, плафони, люстри різні панно. Від монументального відрізняється тим що панно пишеться на тканинах, заправляють в рамки і закріплюють (драпірують) на стінах, стелях над сходами. Декораційно – оформлюючий – у декораціях кіно, театру, святкового оформлення площ, вулиць, народних гулянь. Носить тимчасовий характер, але від нього залежить успіх спектаклю, виставки, театру тощо. Мініатюрний – характ. малими розмірами, особливою тонкістю виконання в емалі, гуаші, акварелі, олійному живопису. Мініатюру писали пташиним пір’ячком, тоненькими пензликами або голкою наносили фарбу через збільшене скло. Ним прикрашали віяла, медальйони, табакерки, записні книжки. Найпоширеніший вид – портрет у медальйоні. 9. Жанри живопису. Жанри живопису: пейзаж, портрет, натюрморт, побутовий жанр, історичний жанр, релігійний. Пейзаж – жанр або окремий твір, у якому головним предметом зображення є природа. Виник в добу Відродження. За характером зображення розрізняють: ландшафт, ведута, марина, гірські, космічні, героїчні та ін.. Пейзажисти: Левітан, Куїнджі, Ромадін та ін. Серед укр. Левченко, Орловський. Головний засіб вираження пейзажу – колір. Він має емоційну забарвленість, викликає певні почуття, формує настрій картини. Для сприйняття пейзажу особливого значення набуває перспектива. Пряма лінійна перспектива слугує художнику для зображення простору. Існують у пейзажі тонова та повітряна перспективи. Класифікація пейзажів: архітектурний, міський, парковий, морський, гірський, інтимний, індустріальний. Пейзажі бувають: епічні, романтичні, драматичні, філософські, космічні, підводні, ліричні, підземні. ПОРТРЕТ – зображення людини, або групи людей у якому відтворено вигляд людської індивідуальності. Портрети бувають: парні, групові, фас і профіль. За композицією портрети виконують як погруддя, поясні, на повний зріст. Разом з зовнішністю портрет відображає душевний стан людини. Жанр вважається складним бо: 1) художник ніби залишається з зображеною людиною віч – на – віч, і часто ми не знаємо що це за людина. 2) художник не просто відтворює людину, а думає про неї, розмірковує. НАТЮРМОТР – жанр, в якому художник виражає своє ставлення до дійсності через зображення предметів, котрі він поєднує спочатку в натурі, а потім на полотні смисловими та естетичними зв’язками. Головний зміст картин – це предмети (посуд, букети, квіти, овочі). Головна функція цього жанру – надати незмінності мінливому, закріпити нестійку красу. Художники: А. Єрдемі, Манайло…. ПОБУТОВИЙ ЖАНР – до нього належать твори, в яких відображено події повсякденного життя. На картинах побутового жанру немає портретів, хоча зображено людей. Побутовий жанр тісно пов'язаний з історичним і набуває рис зумовлених становленням та розвитком суспільства. Елементом побутового жанру є інтер’єр – зображення домівок, красу милих серцю речей, сцени домашнього побуту. Вигляд приміщення відображає інтерес, смаки, стиль життя, звички його мешканців. ІСТОРИЧНИЙ ЖАНР – жанр передбачає твори, що відображають значні для історії події. Цей жанр звернено переважно в минуле, але містить зображення нещодавніх подій, історичне значення яких визначається сучасниками. Основні види творів історичного жанру – історичні картини, розпис, рельєф, монумент, мініатюра, книжкова та станкова графіка. Художники: Кустодієв, Петров-Водкін, Дейнека…. РЕЛІГІЙНИЙ ЖАНР – жанр основою якого становлять релігійні міфи та сюжети. |