Реферат З дисципліни «Основи безпеки життєдіяльності» На тему «Біоетика і становлення національної системи здоров’я в Україні. Реферат1. Біоетика і становлення національної системи здоровя в Україні. Предмет і основи нооетики
 Скачать 82.28 Kb.
|
|
Становлення національної системи охорони здоров’я в Україні. Перед будь-якою системою охорони здоров'я неминуче встають три корінних питання: 1) який обсяг засобів суспільство має виділити на охорону здоров'я в нинішніх умовах і на перспективу? 2) як витрачати ці засоби з максимальною ефективністю? 3) з яких джерел і як отримати ці засоби? Гарантований обсяг послуг залежить від рівня витрат на охорону здоров'я, що в бюджеті країни фіксується як певна частка у валовому внутрішньому продукті. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, 5 % від валового внутрішнього продукту є допустимим мінімумом витрат на охорону здоров'я. У країнах Європи частка фінансування охорони здоров'я варіює під 5,3% валовогонаціонального продукту в Греції до 8% і більше в Німеччині, Франції, Швеції і Нідерландах. Співвідношення фінансових витрат у системі охорони здоров'я повинне бути таким: госпітальна допомога — 50%, амбулаторно-поліклінічна допомога — 40%, швидка медична допомога — 7—10%. В Україні, незважаючи на збільшення щорічно нитрат на розвиток охорони здоров'я, їх частка в обсязі валового внутрішнього продукту не перевищує 3,5%. Як і раніше, основним видом послуг охорони здоров'я є дороге лікування в стаціонарах лікарень і диспансерах. Фінансування за рахунок суспільства (бюджет, страхові фонди тощо) відіграє домінуючу роль в організації охорони здоров'я розвинутих країн і більшості країн, що розвиваються. Рівень фінансування охорони здоров'я залежить від рівня економічного розвитку країни, а також від того, яким способом мобілізуються кошти на нестатки охорони здоров'я: із загальних податків, за рахунок внесків суб'єктів, що господарюють, із засобів споживача. Ґрунтуючись на цьому, виділяють такі базові моделі фінансування охорони здоров'я: 1. Державна система. Фінансується (до 90%) із бюджетних джерел. Фінансування медичних послуг планується в загальних урядових витратах. Еталоном державної моделі є Великобританія. Система була сформована в середині XX ст. і відразу забезпечила громадянам рівний доступ до послуг охорони здоров'я. Важливо відзначити, що приватна охорона здоров'я і страхова система не були скасовані. Державна система охорони здоров'я у Великобританії за менших витрат на душу населення, ніж у США, Канаді або Німеччині, виявилася в змозі забезпечити амбулаторну і стаціонарну допомогу, обслуговування хронічних хворих, психіатричну допомогу, оптометричні і стоматологічні послуги, надання ліків. Значна економія засобів досягнута шляхом скорочення адміністративних витрат. У той самий час суворо контролюється застосування дорогих технологій і устаткування (наприклад, діалізу). Є деякі обмеження у виборі сімейного лікаря, який за необхідності направляє пацієнта на консультацію до фахівців. Державна модель охорони здоров'я прийнята також у Греції, Португалії і зберігає домінуючу роль у державах СНД. 2. Бюджетно-страхова система. Фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, працюючих громадян (бісмар- ковська концепція) і субсидій держави (система соціального страхування). Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків у фонд охорони здоров'я. Найпростішим видом внеску є внесок, зроблений як наймачем, так і працівником. Внески ґрунтуються на платоспроможності, а доступ до послуг залежить від потреби. Медичний фонд (або фонди), як правило, незалежний від держави, але діє в рамках чинного законодавства. У разі соціального страхування гарантується право на чітко обговорені види послуг і встановлюються такі частки внесків і на такому рівні, що дають гарантію використання такого права. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%). Уряди здійснюють пильний контроль за системою охорони здоров'я практично у всіх випадках. Рівень урядового контролю і регулювання покликаний забезпечити стримування витрат (наприклад, шляхом установлення граничного рівня страхових премій) з метою забезпечення справедливості і солідарності. Еталоном бюджетно-страхової системи є Німеччина. Основою її унікального досвіду є створення лікарняних фондів, в які входять понад 100 некомерційних і напівприватних організацій. Фонди забезпечують вибір лікаря і надання амбулаторної, стаціонарної, стоматологічної, психіатричної, оптометричної допомоги, надання ліків і виплату грошової допомоги (наприклад, у зв'язку з народженням дитини). Допомога людям старечого віку, які тривало хворіють, та інвалідам здійснюється при додатковому фінансуванні. У цілому витрати на охорону здоров'я нижче, ніж в Америці. 3. Приватно-підприємницька система. Фінансується за рахунок надання платних медичних послуг, а також за рахунок коштів медичного страхування. Застраховане населення виплачує премію страховику, сума якої визначається очікуваною середньою вартістю послуг, причому платять більше ті, які зазнають ризику. Пряма оплата послуг пацієнтами не відноситься ні до страхування, ні до взаємопідтримки. Пацієнти здійснюють платежі відповідно до тарифів за ті послуги, що їм надані. Така система діє в США, Ізраїлі, Південній Кореї, Нідерландах. Нині Україна перебуває в процесі реформування й удосконалення національної системи охорони здоров'я. У радянському минулому основним офіційно декларованим принципом було забезпечення охорони здоров'я населення через суспільні фонди, тобто незалежно від трудового внеску кожного, його соціального походження, положення в суспільстві, національності, місця проживання та інших факторів з метою забезпечення соціальної рівності, що орієнтовано на принцип комуністичного розподілу "за потребами". Незважаючи на певні успіхи, радянська система охорони здоров'я була далека від декларованого принципу соціальної справедливості. Відомчі "медсанчастини" відрізнялися від районних, міських і сільських лікарень. Серед елітних відомчих клінік теж була своя ієрархія, яка будувалася відповідно до партійної і державної ієрархії бюрократії — чим вище положення ієрархії, тим вище якість медичного обслуговування, тим повніший обсяг медичної допомоги. Не випадково, що елітарна охорона здоров'я наприкінці 8()-х років минулого століття стала для демократичних сил одним із свідчень несправедливості радянської державної системи. У реформуванні охорони здоров'я нашої країни на сучасному етапі виникла складна ситуація. Відповідно до Конституції, держава не може відмовитися від безкоштовного надання медичної допомоги, усіх видів діагностики, лікування і профілактики. Тим часом, адекватного фінансування необхідних обсягів безкоштовної медичної допомоги бюджет забезпечити не може. У ситуації, коли медична установа повинна виконувати весь обсяг медичної допомоги безкоштовно, а органи, що фінансують, не можуть відшкодувати його витрати, вона стає неплатоспроможною. Держава буде змушена або обмежувати обсяг медичних послуг, що виконують безкоштовно, або зменшувати кількість медичних закладів. Добровільне медичне страхування і добровільні пожертвування також не вирішують усіх проблем. До того ж на сьогодні у нашій країні небагато людей, які спроможні оплатити діагностику, лікування і надання сервісних послуг. Значна частка платних послуг в охороні здоров'я фактично зводить нанівець задекларований рівний доступ до медичної допомоги. Іншими словами, в Україні необхідно розробити механізми реалізації гуманних принципів рівного доступу до медичної допомоги, які мають бути адекватними умовам ринкової економіки. Крім страхової медицини, одним з важливих напрямків реформування охорони здоров'я є розроблення і впровадження національної концепції первинної медико-санітарної допомоги (сімейна медицина) і європейських принципів організації вищої освіти (болонський процес). Формуванню нової моделі охорони здоров'я в Україні може сприяти творчий аналіз систем охорони здоров'я в економічно розвинутих країнах, досвіду реалізації принципу соціальної справедливості і практики виконання соціоетичних зобов'язань. Основою реформування є Конституція України, яка гарантує право громадян на охорону здоров'я і медичну допомогу (Додаток 18). "Основи законодавства України про охорону здоров'я" відповідно до статті 4 визнають охорону здоров'я пріоритетним напрямком діяльності суспільства і держави, одним з головних факторів виживання і розвитку народів України. Основними принципами національної моделі охорони здоров'я визнані: • дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я і забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; • гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш уразливих верств населення; • рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я; • відповідність завданням і рівню соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; • орієнтація на сучасні стандарти здоров'я і медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом в галузі охорони здоров'я; • планово-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний і медичний підхід до охорони здоров'я; • багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатока- нальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією і заохоченням підприємництва і конкуренції; • децентралізація державного управління, розвиток самоврядування установ і самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі. Предмет і теоретичні основи нооетики. В кінці ХІХ століття академік В. І. Вернадський заявив про настання нової епохи в еволюції живої речовини, власне життя на Землі - епохи регулювання її людським розумом: «Ми підходимо до великого повороту в житті людства, з яким ми не можемо порівняти всі їм раніше пережите. Недалеко той час, коли людина отримає в свої руки атомну енергію, таке джерело сили, який дасть йому можливість будувати своє життя, як він захоче ... Чи зуміє людина скористатися тією силою, направити її на добро, а не на самознищення? Доріс він до вміння використовувати цю силу, яку неминуче повинна дати йому наука? ». Академік В. І. Вернадський сформулював поняття «Ноосфера» в контексті що розвиває їм вчення про біосферу, гуманістичної ідеології і ролі наукової думки як планетарного явища. На переконання В. І. Вернадського, «під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить в новий стан - ноосферу». Поняття ноосфера (від грец. Noos - розум) стало ключовим у вченні Вернадського. Що ж таке ноосфера? «Ноосфера - це біосфера, перероблена науковою думкою»; вона включає в себе потік інформації, знань і теорій. Це нова специфічна «оболонка» Землі, що надає на біосферу все більше перетворює вплив. У ноосферу переважає духовне начало, яке матеріалізується в удосконаленої природі, машинах, знаряддях, творіннях мистецтва. Однак людина, що створила потужну науку і техніку, виявився в той же час здатний до хижацького ставлення до природи, яке призведе до екологічної катастрофи, аж до самознищення себе як виду. Загибель людства означає і падіння, загибель всієї космічної еволюції, яка породила життя і людську свідомість. Тому В. І. Вернадський відстоював необхідність формування «свідомості моральної відповідальності вчених за використання наукових відкриттів і наукової роботи для руйнівною, суперечить ідеї ноосфери, цілі». Як і Вернадський, сучасні вчені розглядають ноосферу як новий, вищий щабель еволюції біосфери, пов'язану з виникненням і розвитком в ній людства. Пізнаючи закони природи і вдосконалюючи техніку, людство поступово починає робити істотний вплив на хід природних процесів. Ноосфера, яка сформувалася на планеті Земля, набула тенденції до постійного розширення, перетворюючись вже в особливий структурний елемент космосу. У ХХ столітті людство зіштовхнулося з катастрофічними наслідками науково-технічного прогресу - глобальною екологічною кризою. Це принципово новий феномен, який поставив під загрозу питання фізичного виживання, продовження людського роду і розвитку всієї цивілізації. Глобальна екологічна криза є критичну фазу відносин і суперечностей між суспільством і природою, обумовлених гігантським ростом споживання природних ресурсів, зміною ландшафтів, створенням нової антропогенної середовища і порушенням динамічної рівноваги в біосфері на різних рівнях її організації. Стало очевидним, що вирішення проблеми глобальної екологічної кризи пов'язане з вирішенням питання суміщення на етичній основі цілей економічного розвитку з підтриманням екологічної рівноваги і ресурсної стійкості. Медичними наслідками глобальної екологічної кризи стали нова екологічна патологія і нові екологічні нозоформи. Виникли філософські і світоглядні проблеми взаємодії людини і природи. Психосоціальні аспекти глобальної екологічної кризи, існуючі на тлі ідеологічної неспроможності товариства, зажадали психологічної та філософської підтримки людства. Одеська медико-філософська школа обгрунтувала початок нового етапу історичного розвитку медичної етики, яка стала називатися «Нооетика». Передумовами до становлення нової науки стало розуміння руйнування людством контрольних механізмів біосфери. Перетворюючи природу і навколишнє середовище, людина наслідками інтелектуальної праці змінив умови життя на планеті, створив свою ноосферу, яка, на відміну від біосфери, не має власних контрольних механізмів. На жаль, в новій реальності колишні біоетичні принципи, методи і теорії не є достатньо адекватними і ефективними. В умовах реалізованої ноосфери взаємодія індивідуума чи людства в цілому з об'єктами живої і неживої природи в більшій мірі відбувається не тільки прямим, але і непрямим шляхом через модифіковану біосферу. Якщо діяльність людини в ноосферу не почне регулюватися новими етичними принципами, то наслідки сучасного ноосферного кризи можуть мати глобальний і катастрофічний характер. Для збереження всього живого, для всієї природи і екосистеми в цілому нова етика повинна стати нооетики, тобто правилами поведінки в ноосферу, які б максимально сприяли глобальним інтересам всіх складових ноосфери: планети Земля, людства і трансформованої їм біосфери. Нооетика призначена стати одним з численних контрольних механізмів ноосфери, які повинні забезпечити її стабільне існування і розвиток. Створення нооетики можна розглядати як стратегію розвитку етики та забезпечення виживання людства на сучасному етапі його існування. Нооетика як найвищий ступінь розвитку біоетики повинна органічно увійти в етику як розділ філософії, стати її невід'ємною і дуже важливою частиною. Нооетика сприятиме подальшому розвитку медицини і медико-біологічної науки, що дозволяє обґрунтовано назвати сучасний етап розвитку медичної етики «нооетичним». Основна вимога нооетики полягає в тому, щоб гуманістичні цілі завжди переважали над науково-дослідними, комерційними, необдумано споживчими. Слід зазначити, що інструментом нооетики повинні стати не обмежувальні заходи, а формування нового ставлення до природи, почуття персональної і соціальної відповідальності за стан біо- та ноосфери з тим, щоб гуманне ставлення до природи набувало таке ж моральне значення, як і ставлення людини до людини . Впровадження нооетики дозволить модифікувати діяльність людини з урахуванням пріоритетів ноосфери, біосфери, а в кінці кінців, і конкретної особистості. Основними постулатами нооетики є орієнтація на повноту життєвого процесу з органічною сполукою розуміння минулого, сьогодення і майбутнього, контактом і єднанням з природою і соціальної гармонією. Дотримання цих постулатів є необхідною передумовою збереження і утвердження життя на Землі. Нооетіческая концепція дозволяє по-новому оцінити такі виклики XXI століття, як досягнення інформатики, медичної генетики, біобезпеку та біотероризм, нанотехнології і робототехніка. Згідно з думкою більшості вчених, розвиток цивілізації в ХХІ столітті визначатимуть саме ці технології. Одним з формуючих компонентів ноосфери і предметом вивчення нооетики є еволюційно нове середовище проживання людини - інформаційна. Вона являє собою сукупність інформаційних ресурсів, інформаційних технологій і інформаційну інфраструктуру. Стрімкий розвиток інформаційної сфери, або «інфосфері», обумовлено створенням і постійним вдосконаленням електронних носіїв інформації - комп'ютерних технологій. З позицій нооетики можна стверджувати, що інформатизація, яка привела до створення всесвітньої комп'ютерної мережі, що забезпечує необмежений доступ до інформації та спілкування, в той же час стала джерелом глобальних проблем психосоціального характеру. Одна з них - це збереження індивідуальності людської особистості і людини як елемента биосоциальной структури. Постійно збільшується інформаційний потік поступово руйнує етнічні, національні і соціальні традиції, змушує людину одночасно жити в різних культурах, дозволяє уявно існувати в віртуальних просторах. Це поступово призводить до ізоляції особистості. Серйозною психосоціальної проблемою вважаємо комп'ютерну залежність. Ми бачимо виняткову роль нооетики в створенні суспільства, заснованого на знаннях, здатності до творчості, на взаємодії різноманітних культур, світоглядів, образів мислення. У цьому основа стабільності глобального соціуму нашого століття, запорука подальшого розвитку людства. Нооетичні прогнози стосуються наслідків прогресу біотехнологій. Припустимо, що комп'ютерні технології досягнуть успіху в удосконаленні розумних машин, які все зможуть робити краще, ніж люди. Тоді, мабуть, вся робота буде виконуватися численними високоорганізованими системами машин, і людські зусилля виявляться непотрібними. Відбудеться одна з двох: або машинам може бути дозволено робити все, що вони вважають за потрібне, без людського нагляду, або людський контроль над машинами буде збережений. У разі якщо люди вирішать зберегти за собою контроль над комп'ютерами, в руках пересічної людини може виявитися управління лише маленькими Киберсистеми - будинок, машина, персональний комп'ютер. В руках же найтоншого шару «еліти» - контроль над колосальними системами управління корпораціями і державою. Можливості цієї «еліти» з управління суспільством в такому випадку стануть майже безмежними, причому з управління, непомітного для самого суспільства. Так звана еліта управляла суспільством і раніше, проте в епоху розвиненої робототехніки з'являється дуже важливе нове обставина - «пересічні» жителі будуть більше не потрібні економіці. Виробництво вперше звільниться від залежності від живих людей. Завдяки швидкому прогресу молекулярної електроніки комп'ютерні операції зможуть виконуватися за допомогою переміщення атомів і молекул. Будуть створені комп'ютери в мільйон разів потужніші, ніж сучасні. Комп'ютерна потужність у поєднанні з роботами розміром не більше макового зерна і можливостями генетики конструювати живі організми за заданою програмою здатні як на добрі, так і на злі чудеса. Очікується, що до 2030 року потужність штучного інтелекту зрівняється з міццю людського. Очевидно, що на зміну старій цивілізації приходить нова, багато в чому альтернативна їй цивілізація майбутнього, якій належить зупинити екологічну і соціальну катастрофу і забезпечити народам світу не тільки виживання, а й прогресивний розвиток, а в перспективі - процвітання. Однак важливо не тільки дати оцінку минає цивілізації, а й спробувати визначити провідні тенденції йде їй на зміну нооетіческой цивілізації. Визначаючи загальний вектор розвитку нової цивілізації, Нооетика увазі, що людство починає рух з «світу речей» в «світ духовних цінностей», зі світу, де домінує потреба «взяти» - в світ, де буде переважати потребу «віддати» для блага людей. Нооетика покликана стати етичним компонентом законів розвитку ноосфери, які повинні продовжити еволюцію біосфери. Вирішальну роль в цьому процесі має відігравати об'єднання науки і етичного розуму людства. Розвиваючи теорію В. І. Вернадського про ноосферу, в ім'я запобігання глобальної екологічної катастрофи Нооетика об'єднує три складових - науковий розум людства, його моральний розум і технічний прогрес. Як носія морального імперативу нооетики повинна належати провідна роль у вирішенні ноосферних проблем. Треба домогтися того, щоб людина знала, як правильно вчинити в тих чи інших обставинах, і щоб він не зміг, в силу виховання переконань, вчинити інакше. Якщо люди хочуть зберегти себе, свою природу, свій рід, всі накопичення культури, тобто власне весь людський світ, то їм потрібні не тільки знання, а й навички етичної оцінки навколишньої дійсності. |