Курсова. Державний вищий навчальний заклад

• Название: Державний вищий навчальний заклад
• Анкор: Курсова.docx
• Дата: 07.08.2018
• Размер: 71.89 Kb.
• Имя файла: Курсова.docx
• Тип: Документы; #22577
• страница: 2 из 8

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження лобізму та лобістських груп

1.1. Поняття і види лобізму. Політичний сенс лобізму

Термін "лобізм" походить від англійського слова "lobby", що означає вестибуль, передпокій, кулуари. Політичного відтінку це слово набуло у 19 ст. в США. У той час міністри і сенатори у вестибулях готелів, де вони відпочивали, часто зустрічалися з різними людьми, вислуховували їхні прохання і обіцяли – найчастіше не безкорисливо, а за гроші – виконати обіцянку. Так термін "лобіювання" став позначати купівлю голосів.

В Англії така політика довгий час вважалася негідною, тому слово ввійшло в лексичний фонд лише в 20 столітті, згодом його запозичили й інші країни.

"Лобізм" – термін, що позначає розгалужену систему контор і агентств чи монополій, організованих груп при законодавчих органах, що здійснюють тиск (аж до підкупу) на законодавців і чиновників з метою прийняття рішень (певних законопроектів, отримання урядових замовлень, субсидій) у інтересах організацій, які ці групи представляють.

Саме слово "лобізм" неоднозначно оцінюється у суспільстві, має як легальний, так і "тіньовий" зміст. Якщо говорити про другий зміст, то, як правило, термін "лобізм" тут набуває суто негативного значення, нерідко є синонімом поняттям "блат", "протекціонізм", "підкуп" або покупки голосів у корисливих чи вузькопартійних інтересах на шкоду інтересах іншим, насамперед суспільним [14].

Крайнім виразом негативного лобіювання можуть виступати незаконний тиск на представників влади, хабарництво, корупція, за допомогою яких приймаються управлінські рішення в інтересах певних груп осіб. Негативне ставлення до лобізму формується саме внаслідок такої практики "впливу" на управлінське рішення. Зрозуміло, це лише одна сторона медалі, що показує не тільки силу і можливості різних соціальних структур, але й уразливі, слабкі "місця" влади.

У позитивному сенсі лобізм характеризується як здорове, нормальне, життєво необхідне явище, що виступає як інституція демократичного процесу. Адже лобізм як система організаційного оформлення, вираження і представництва різноманітних і групових інтересів – настільки ж невід'ємний елемент суспільства, як і наявність у ньому цих різноманітних групових інтересів, кожний з який наполегливо прагне привернути до себе увагу влади.

Лобізм у цьому сенсі є форма законного впливу "груп тиску" на управлінські рішення державних органів з метою задоволення інтересів певних соціальних структур (організацій, асоціацій, територіальних утворень, шарів суспільства тощо).

Лобізм дуже жорстко пов'язаний з політичною владою. Можна навіть вивести таку закономірність: лобізму більше там, де більше реальної влади . Лобізм – свого роду ознака влади, її специфічна риса, "мітка". І навпаки, він не буде виявлятися там, де влада відсутня чи де вона виступає лише як номінальна сила.

Лобізм як повноцінна інституція з'являється тоді, коли вже наявні дві необхідних умови:

• 
  виникає велике різноманіття інтересів у суспільстві унаслідок його соціальної диференціації, розшарування, "спеціалізації";
  
• 
  розширюється доступ до влади на основі політичного плюралізму, що характерно насамперед для демократичних режимів [23].
  

У зв'язку з тим, що влада об'єктивно не може задовольнити одночасно і якнайповніше усі інтереси, виникає проблема черговості, пріоритету задоволення тих чи інших інтересів. Звідси закономірним є прагнення різних груп і шарів суспільства впливати на поведінку держави з метою переорієнтації політики на свою користь, стимулювати її приймати вигідні для них управлінські рішення.

Лобізм може виявлятися в різних сферах і відповідно мати різні види. Наприклад, у залежності від того, у якій галузі влади "вирішується питання", можна виділити законодавче, виконавче і судове лобіювання.

Умовно можна говорити, що лобізм існує і у засобах масової інформації, які у зв'язку з їхнім могутнім впливом на свідомість і поведінку людей у сфері політики обґрунтовано вважаються "четвертою гілкою влади". Сам же лобізм (на Заході, у США, зокрема) є досить престижним видом діяльності, дехто називає його "п'ятою гілкою влади".

У залежності від того, у якому управлінському рішенні досягаються цілі лобіювання, воно може поділятися на правотворче (лобізм у законодавчих органах через нормативні акти), правозастосовне (лобізм через акти застосування права) і правоінтерпретаційне (лобізм через акти тлумачення права).

У залежності від характеру інтересу, що "протискається", можна виділити політичне, соціальне, економічне, фінансове, правове й інше лобіювання.

У залежності від часу дії буває "одноразовий" і постійний лобізм.

У залежності від того, на якому рівні влади відбувається лобіювання, воно може класифікуватися на національне або федеральне (здійснюється в системі вищих органів державної влади і управління) і місцеве (здійснюється в земельних або республіканських, крайових, обласних, районних органах).

У залежності від того, у чию користь "вирішується питання", лобіювання може підрозділяться на такі різновиди:

Лобіювання різних соціальних структур: громадських організацій, рухів, партій, груп, прошарків (профспілки, антивоєнні і екологічні рухи, підприємницькі союзи і т.д.). Наприклад, у США літні громадяни об'єднуються в асоціації, які захищають їхні права, здійснюють лобістську діяльність у Конгресі, організовують кампанії на користь чи проти тих чи інших заходів, що стосуються їхніх інтересів.

Відомче лобіювання – це лобізм у міністерствах, відомствах, державних органах.

Регіональне лобіювання – цей вплив на владу з боку представників земель, республік, країв, областей, районів і інших місцевих утворень.

Іноземне лобіювання – це вплив закордонних "груп тиску" або національних громад на ті чи інші державні органи з метою домогтися від них певних рішень. Так, значне місце в структурах американського суспільства займають лобі єврейське, польське, арабське і ін. Усі вони, у силу своїх можливостей, намагаються "проштовхувати" інтереси національних громад і країн, вихідцями з який є [23].

Найдієвіші важелі при цьому – гроші, преса, голоси виборців, які "переплавляються" у вплив. Вихідці з України – емігранти і їхні нащадки – складають за чисельністю одну з помітних національних меншин у США. Однак про українське лобі як таке в США говорити складно.

Що ж стосується самої України, то в ній лобіювання іноземних інтересів на сьогодні ведеться більш активно, аніж своїх власних.