Курсова. Державний вищий навчальний заклад
 Скачать 71.89 Kb.
|
3.2. Механізми лобіювання в сучасній Україні3.2.1. Лобізм у Верховній Раді УкраїниАналізуючи роботу Верховної Ради України необхідно відзначити, що процес становлення парламенту як законодавчого органу ще далеко не завершений. Законодавчі процедури до кінця не вдосконалені, рішення, що приймаються, важко прогнозуються, і тим більш неможливо здійснювати цілеспрямований вплив на процес прийняття рішень [44]. Така ситуація пов'язана з цілою низкою факторів. Безперечно, велику роль зіграла необлаштованість Верховної Ради України – часті переїзди, слабке технічне і інформаційне забезпечення діяльності народних депутатів, їх помічників та апарату. Процедура проходження законопроектів через Секретаріат Президента України та Уряд занадто складна. Всі ці зовнішні фактори здійснюють істотний вплив на роботу парламенту, але слід відзначити, що поряд з цим існують і серйозні проблеми, що пов'язані з організацією законодавчого процесу в самій Верховній Раді Україні. Однією з серйозних проблем є "подвійна" структура парламенту. З одного боку, основна робота з підготовки законопроектів, їх оцінка та їх узгодження лежить на комітетах. В той же час основні питання діяльності парламенту вирішуються на погоджувальних радах, де право переважного голосу мають керівники фракцій і депутатських груп та керівництво Верховної Ради. В результаті ті комітети, які очолюють представники найвпливовіших фракцій парламенту, мають можливість легко проводити необхідні їм рішення, не звертаючи особливу увагу на рівень їх опрацювання та узгодження з іншими комітетами. До того ж слід відзначити, що організація роботи Верховної Ради не сприяє серйозному обговоренню проблем законотворчості. Порядок денний на тиждень остаточно формується ввечері у понеділок, матеріали до засідання готуються досить часто за кілька хвилин до початку засідання, а то й прямо в його ході. В таких умовах представники комітетів, навіть в тому випадку, якщо їм є що сказати, виявляються не готовими до обговорення, тим більш що керівники комітетів не завжди самі беруть участь в засіданнях, та й самі керівники не завжди володіють повною інформацією, необхідною для серйозної дискусії [44]. Іншою серйозною проблемою є слабка взаємодія між комітетами Верховної Ради України. Фактично, весь процес проходження законопроекту визначається головним комітетом. Головний комітет визначає, коли і на якій стадії розробки вносить законопроект на розгляд Верховної Ради України. В багатьох випадках комітети-співвиконавці мають єдину можливість донести свою думку тільки при обговоренні законопроекту у першому читанні. Проте широке обговорення законопроектів проектів відбувається не завжди, а, крім того, переважне право на виступ мають представники фракцій. В результаті головні комітети не мають стимулів для того, щоб налагоджувати взаємодію з іншими зацікавленими комітетами, в тому числі і офіційними співвиконавцями. Повноваження головного комітету великі, і вони ще більш зростають при підготовці законопроекту до другого читання. Фактично, на друге читання головний комітет може винести цілком переписаний законопроект. При цьому поправки, що не схвалені попередньо комітетом, мають досить мало шансів бути схваленими (за звичайній явці в 300-320 депутатів набрати 226 голосів важко). Можливості маніпулювання тут є досить широкими. Фактично, всі зацікавленні особи мають єдину можливість втрутитись в процес проходження законопроекту і змусити головний комітет враховувати свою точку зору – в ході першого читання. Тому більшість законопроектів отримують серйозний супротив при першому читанні. Високий відсоток відсіву, звичайно, не сприяє нормальній законодавчій роботі. Проходження законопроектів в першому читанні може бути забезпечено лише в тому випадку, якщо порядок денний постійно перенасичений питаннями – проте при цьому законопроекти ретельно не обговорюються і якість рішень, що приймаються, залишає бажати кращого. Саме такий механізм роботи Верховної Ради України і визначає методи та інструменти тих чи інших лобістських формувань. Можна виділити діяльність як окремих ентузіастів-одинаків, активні державні відомства. Головним показником розвитком процесу можна назвати посилення зв'язку між ініціативними групами всередині парламенту і зацікавленими громадськими та підприємницькими структурами. Цьому сприяє три обставини [44]: 1. Змінився склад депутатського корпусу. Якщо на початку 1990-х років значна частина депутатів була романтиками, то сьогоднішні народні представники менш ідеалістичні, хоча й набагато цинічні. 2. Посилення ролі фракцій. При виборах за партійними списками необхідно спиратись на більш серйозні структури, ніж при обранні по одномандатних округах. Фракції дуже уважно слідкують за тим, як їх позиція по тих чи інших питаннях оцінюється тими громадськими структурами, думки яких вважаються важливим при плануванні майбутньої виборчої кампанії. 3. Зміна місця Верховної Ради України в системі органів державної влади. З посиленням цієї ролі лобістська діяльність значно пожвавилась. Відрив партійних еліт від широких прошарків населення і відсутність постійних джерел для поповнення партійних кас призвело до того, що фінансування партій перейшло на рівень лобістських структур. 3.2.2. Лобізм у виконавчій гілці владиМетоди і стиль роботи лобістських структур в Секретаріаті Президента України та Уряді зазнали невеликих змін у порівнянні з радянськими часами. Головним чином застосовується "коридорний лобізм", що був гарно засвоєний ще у 60-70 роках минулого століття. Його сенс полягає у проштовхуванні, гальмуванні або повній відмові від прийняття певних рішень. В цих цілях найбільш важливим є мати і підтримувати "своїх" людей на ключових посадах. Причому в апаратній ієрархії офіційні посади і реальний ступінь впливу на рішення часто не співпадають. Саме тому за розташуванням сил на ключових посадах і ступенем їх впливу на керівництво так уважно спостерігають учасники процесу лобіювання. Головними методами "коридорної роботи" полягають у тому, що необхідно знати всі тонкощі функціонування апарату, системи прийняття рішень, психологічні особливості того чи іншого керівника, ступінь впливу на нього найближчого оточення [44]. У виключних випадках використовуються методи прямого впливу за допомогою організації кампаній у ЗМІ. Також велике значення має організація виїзних відвідин регіонів і підприємств керівником, коли під час добре організованих шоу можна досягти значних результатів в рішенні тих чи інших проблем. Аналіз Указів Президента України і Постанов Кабінету Міністрів України, їх розпоряджень і кадрових призначень може бути досить яскравим прикладом роботи лобістських груп. В першу чергу звертає на себе увагу, що основні інтереси лобістських груп концентруються навколо різноманітних пільг, дозволів на приватизацію підприємств за спеціальною схемою і на виділення державного пільгового кредиту і державних інвестицій. По-друге, частіше за все для рішення даних питань використовуються неопрацьованість або відсутність необхідних законодавчих актів, що дозволяють приймати рішення до прийняття того чи іншого Закону України. По-третє, надії на бюджетне виділення коштів за відсутності грошей в бюджеті в останній час стали досить примарними і з'являється досить багато людей, що незадоволені таким станом. Виділення пільгових кредитів також являє собою досить значне поле гри. Тут, крім корпоративних інтересів, існують також та інтереси комерційних банків. Виділення прямих державних інвестицій втратило свою привабливість переважно через складності оформлення і невеликими шансами на їх реальне виділення через скорочення прибуткової частини бюджету. Питання приватизації, що є найбільш заплутаними і невизначеними законодавчо, дозволяють лобістським формуванням робити перерозподіл власності із врахуванням власних інтересів [44]. Це стосується, в першу чергу, визначення вартості об'єктів, яка досить часто викликає здивування, порядку проведення аукціонів, визначення частини власності, що залишається у розпорядженні держави, тощо. Тому можна чітко сказати, що самі методи лобіювання в цих структурах мало змінились. Відбулась зміна політичного поля, змінились ранги і вага міністерств і відомств, але від цього "коридорні битви" не стали менш напруженими і жорстокими. 3.2.3. Корпоративне лобіРозвиток економічної кризи в Україні призвело до посилення боротьби за прибутки і грошові кошти. Тому почалось створення великих корпоративних структур , боротьба між якими охоплює сьогодні всі сторони життя. На відміну від радянського періоду могутні галузеві формування нашого часу стали ставити перед собою інші завдання – в першу чергу це отримання додаткових фінансових ресурсів за рахунок різних джерел. Сьогодні такими основними джерелами можуть бути:
Саме такий перелік диктує напрямки і методи лобіювання галузевих угруповань. В умовах державного устрою сучасної України лобіювання необхідно на чотирьох рівнях:
Якщо раніше суперечливі питання вирішувались на рівні ЦК КПРС, то сьогодні, через відсутність подібного органу з широкими повноваженнями, вони вирішуються виключно "силовими методами" практично на всіх рівнях одночасно. Змінились й інші ознаки існування корпоративного угруповання. Сьогодні таке угруповання повинно мати, як мінімум:
Додатково може бути власний або замовлений аналітичний центр, інформаційні центри, добродійні фонди або програми. Сьогодні в Україні можна виділити кілька чітко сформованих галузевих угруповань: металургійну, вугільну, нафтову, кілька комерційно-підприємницьких, тощо. Практично втратили колишню владу структури ВПК. 3.2.4. Лобістські структури і кримінальний світОсобливе місце займають відносини мафіозно-кримінальних структур і знов заснованих галузевих еліт. На першій стадії, коли мафіозні структури в основному контролювали дрібні комерційні утворення і напівкримінальний бізнес, створюючи власний початковий капітал, практично не перехрещувались із галузевими угрупованнями. Після того, коли цей капітал надбав значних розмірів, перед мафіозними структурами постало питання "відмивки" коштів і вкладення їх у найбільш прибуткові частини бізнесу. Із змінами економічної ситуації найбільш прибутковими стали експортно-імпортні і банківські операції. Саме в цих сферах зіштовхнулись сьогодні інтереси мафіозних кланів і галузевих комплексів. Неодноразові звернення до силових структур і безпосередньо Президенту України про прийняття заходів по захисту підприємництва не дали необхідних результатів, після чого почалось створення власних підрозділів безпеки підприємницьких структур, налагодження служб охорони і контррозвідки. В результаті боротьба перейшла в нову фазу, де втрати несуть обидві сторони. 3.2.5. Регіональне лобіЛобістські формування створюються не лише як галузеві об'єднання, але і як регіональні. В принципі боротьба іде за ті ж гроші, яких завжди не вистачає як у Державному бюджеті України, так і в обласних бюджетах. Джерела отримання додаткових фінансових коштів практично такі ж, тому й методи та цілі у галузевих і регіональних лобістів співпадають. Проте це не заважає їм бути як суперниками, так і союзниками при вирішенні певних питань. Потрібно мати на увазі, що основна частина коштів до Державного бюджету України як і раніше надходить з Києва і області, Одеси, Дніпропетровська. Проте Донецький регіон, не зважаючи на могутність промислової бази, не може похвалитись значним внеском до Держбюджету [44]. Все це говорить про існування серйозних методів лобістської боротьби даних областей за свої привілеї. Інші області ведуть довгу облогу уряду, вибиваючи дотації до обласних бюджетів. Механізм міжбюджетних взаємовідносин є зараз одним з основних напрямків боротьби інтересів між різними гілками влади, регіональними і галузевими лобі, а також одним з головних механізмів досягнення компромісів між столицею і областями. |