Флот Великой Британии. Флот Великої Британії
 Скачать 39.29 Kb.
|
|
Реферат на тему Флот Великої Британії План Вступ………………………………………………………………………………. 1. Флот Британії у Першій світовій війні………………………………………. 2. Роль ВМФ Великої Британії в роки Другої світової війни…………………. 3. Британський флот у повоєнний період………………………………………. 4. Сучасний британський флот…………………………………………………. Висновки…………………………………………………………………………… Список використаних джерел……………………………………………………. Вступ Історія ВМФ Великобританії офіційно починається з моменту утворення військово-морського флоту Королівства Англія в 1660 році після відновлення Карла II на троні. Втім, ще до цього у англійців був свій гребний і вітрильний флот. З 1707 року флот став називатися офіційно флотом Королівства Великобританія після об'єднання Англії і Шотландії, за яким послідувало входження Королівського військово-морського флоту Шотландії до складу британського флоту (процес цей номінально був запущений ще в 1603 році). Точну дату першої згадки британського флоту важко встановити, оскільки ще в Середньовіччі король міг збирати флот для організації військових походів. Постійним флот став тільки на початку XVI століття. Досвід моряки набирали в війнах з континентальними країнами Європи, особливо з Францією і Голландією; до того ж ці війни привели до розширення розміру флоту. Кульмінацією розвитку флоту стали Наполеонівські війни, після яких цей флот став одним з найсильніших в Європі. Протягом наступного дещо мирного століття британці, розвиваючи промисловість і науку, не забували покращувати свій флот, переходячи від вітрильного флоту до пароплавів і броненосця. Після Першої світової війни на зміну лінкорам стали приходити авіаносці, а підводні човни стали розширювати свою роль в боях. У підсумку після Другої світової війни найсильнішими флотами в світі стали флоти США і СРСР, а Великобританія втратила свій вплив на море. Проте, британський флот все ще залишається одним з найсильніших флотів у світі. Королівський флот Великобританії досяг зеніту своєї слави в епоху Наполеонівських воєн. У 1797 році відбулася битва при мисі Сент-Вінсент, в ході якої британська ескадра під командуванням адмірала Джона Джервіс розбила іспанський флот під командуванням Хосе де Кордоба. 1-2 серпня 1798 року британський флот під командуванням Гораціо Нельсона розгромив французький в битві при Абукире, в результаті якої Франція втратили флоту. 1. Флот Британії у Першій світовій війні В обох світових війнах Королівський військово-морський флот Великобританії зіграв життєво важливу роль в постачанні Великобританії продовольством, зброєю і сировиною, а також допоміг зупинити німецьку кампанію необмеженої підводної війни проти торгових кораблів союзників Великобританії. Флот також брав участь у безлічі операцій на планеті, борючись проти італійського та японського флотів. До початку Першої світової війни привели численні протиріччя в міжнародних відносинах. З морської точки зору, для великих флотів настав час довести свої якості, проте надмірна обережність стала причиною всього декількох невеликих зіткнень в море. Під час війни велика частина британського флоту полягала в так званому «Гранд фліт», метою дій якого була морська блокада Німеччини і виманювання німецького Флоту відкритого моря для генеральної битви, в якому могла б бути одержані рішуча перемога. Хоча генеральної битви як такого не було, британський і німецький флоти не раз вступали в бій один проти одного: так відбулися змагання у Гельголандской бухті, бій при Коронеле, Фолклендські бій, бій у Доггер-банки і Ютландська бій. Саме Ютландська бій стало найвідомішим боєм британського флоту в Першу світову війну. Флот під командуванням Джона Джелліко і Девід Бітті зазнав великих втрат, але і сам завдав такої шкоди німцям, що не дозволив їм більше вийти у відкрите море для великомасштабних дій: єдиний пішов вихід німців був проведений тільки з метою затоплення флоту на Скапа-Флоу [1]. На самому початку війни Германська імперія мала в своєму розпорядженні безліч бронепалубних крейсерів, які несли службу по всьому світу. Деякі з них нападали на союзні торгові кораблі. Британський флот вів систематичне полювання на німецькі кораблі, хоча повністю захистити торгові судна не спромігся. У Фолклендському бою в грудні 1914 року було розгромлено Східно-азіатська ескадра німецького флоту. Надалі британці почали морську блокаду Німеччини, не дозволяючи торговим судам добиратися до німецьких портів. У деяких районах ставилися міни, що попереджало входження будь-якого корабля. Німці в зв'язку з обмеженими можливостями могли дати відповідь тільки у вигляді необмеженої підводної війни проти Британії з метою запобігання постачанням на Британські острови. Британія змушена була покладатися на патрулі ВМФ, скидання глибинних бомб, установку штучних перешкод і гідролокатором для виявлення підводних човнів. Тільки в 1917 році конвоям стало покладатися супровід з кораблів британського військового флоту: до цього втрати транспортних і торговельних кораблів були дуже високими. Морська авіація була утворена в 1914 році, але її обов'язки зводилися переважно до розвідки. Деякі кораблі були переобладнані для запуску гідролітаків. Тільки в 1917 році був закладений перший класичний авіаносець «Аргус», спущений на воду в 1918 році. Британський підводний флот також проявив себе під час війни, діючи в Балтійському, Середземному і Чорному морях, так само як і в Атлантичному океані. ВМФ Великобританії також зіграв важливу роль в Дарданелльской операції, спланованої Уїнстоном Черчиллем. Під час війни з особового складу британського флоту і морської піхоти, якому не треба було безпосередньо нести службу в море, була створена 63-тя піхотна флотська дивізія (англ.) Рос., Яку включили до складу армії Кітченера (англ.) Рос .. чисельність особового складу флоту зросла з 250 тисяч чоловік в 1914 році до 450 тисяч чоловік в 1918 році. У 1917 році була створена Жіноча допоміжна служба ВМС, яка займалася питаннями адміністрації, транспорту, логістики та комунікації і до кінця війни налічувала 7 тисяч осіб. А чисельність морської піхоти зросла з 17 до 55 тисяч осіб за час війни: однією з найбільших операцій морської піхоти стала висадка у Зєєбрюгге [3]. 4. Кораблі ВМС Великобританії періоду Другої світової війни На момент вступу Великобританії в Другу світову війну основу Королівських ВМС становив Флот Метрополії, головним завданням якого було забезпечення панування на морі, в прибережних водах і на океанських торгових шляхах, що ведуть до Британських о-вам. Флот Метрополії базувався на Скапа-Флоу і складався з 5 лінійних кораблів (Royal Sovereign, Ramillies, Royal Oak, Nelson і Rodney), 3 лінійних крейсерів (Hood, Renown і Repulse), 2 авіаносців (Furious і Ark Royal), 7 крейсерів, 17 есмінців і 22 ПЛ. Для зриву спроб легких сил противника розгорнути активні дії в південній частині Північного моря зі складу Флоту Метрополії був виділений загін в складі 2 крейсерів і 8 есмінців з базуванням на Хамбер. Це з'єднання ( «Сили Хамбера»), формально входячи до складу Флоту Метрополії, безпосередньо підпорядковувалося Адміралтейства. Оборону підходів до Ла-Маншу і Ірландському морю із заходу і прикриття військових транспортів, що йдуть в порти Франції та назад, забезпечувала базується на Портленд ескадра, що отримала назву «Сили Каналу», в складі 2 однотипних лінкорів (Revenge і Resolution), 2 авіаносців ( Courageous і Hermes), 3 крейсерів і 9 есмінців. Дозорну службу в Датських протоках несли 8 крейсерів «Північного патруля». Крім того, в прибережних водах Англії були розгорнуті чотири командування ВМС (Росайтське, Портсмутське, Морське і Західних підххід), які забезпечували місцеві оборонні завдання, боротьбу з ПЛ, тралення. До складу росайтского (Росайт) входили 11 есмінців і 4 шлюпки; Портсмутського (Портсмут) – 6 есмінців і 7 ПЛ; Норск (Дувр) – 8 есмінців (в жовтні 1939 року на його базі було розгорнуто Дуврський командування); Західних підходів (Плімут і Портленд) – 25 есмінців. Поза Британських островів найбільшим з'єднанням був Середземноморський флот. За передвоєнним оперативними планами він повинен був забезпечувати панування в східній частині Середземного моря (західна частина входила в зону відповідальності союзної Франції) і базувався в основному на Мальту, але незадовго до початку війни був переведений в Олександрію. У його складі налічувалося 3 однотипних лінкора (Warspite, Barham і Malaya), авіаносець (Glorious), 7 КР, 32 ЕМ і 10 ПЛ. Крім того, в Червоне море напередодні війни перевели 3 ЕМ для посилення оборони морських сполучень, що проходять поблизу італійських морських баз в Східній Африці [1]. Ще одним підрозділом ВМС Великобританії були океанські командування. В їх завдання входили пошук і знищення ворожих рейдерів і патрулювання в вузлових районах судноплавства, де очікувалася поява противника. Північно-Атлантичний командування базувалося на Гібралтар (2 крейсера і 9 есмінців); Південно-Атлантичний – на Фрітаун (8 крейсерів, 4 есмінця, 2 ПЛ і 4 шлюпки); Американське і Вест-Індійське – на Бермуди (4 крейсера, 2 шлюпки); в китайських водах – на Сінгапур і Гонконг (авіаносець (Eagle), 4 крейсера, 15 есмінців, 15 ПЛ і 5 шлюпів); Ост-Індійське – на Трінкомалі (3 крейсера, 1 ПЛ і 12 шлюпів). У водах Австралії знаходилися 6 крейсерів, 5 есмінців і 2 шлюпки австралійських ВМС, так само як і т.зв. «Новозеландський дивізіон», який мав у своєму складі 2 крейсера і 2 шлюпки. У прибережних водах Канади – 6 канадських есмінців. З початком війни австралійські та канадські кораблі перейшли під контроль британського Адміралтейства. У роки війни організація англійського флоту зазнала ряд істотних змін, зокрема, влітку 1940 р в Гібралтарі було сформовано З'єднання «Н» (лінійний крейсер Hood, лінкори Resolution і Valiant, авіаносець Ark Royal, 2 крейсера і 11 есмінців), покликану замінити в західному Середземномор'ї флот капітулювала Франції. З вступом у війну Японії в Індійському океані на основі Ост-Індійського командування сформували Східний флот, на початку 1942 року налічував 5 лінкорів (Warspite, Royal Sovereign, Ramillies, Revenge і Resolution), 3 авіаносця (Formidable, Indomitable і Hermes), 7 крейсерів і 11 есмінців. В кінці 1944 року вже на його основі створили Тихоокеанський флот для наступу на Японію, до складу якого увійшли всі сучасні кораблі англійського флоту, вивільнені після завершення війни в Європі [4]. 3. Британський флот у повоєнний період 15 червня 1953 року 200 військових кораблів, переважно британських, встали на якір на зовнішньому рейді Портсмута, демонструючи міць і велич Імперії, Над Якої Ніколи Чи не Заходить Сонце. Палуби горіли начищеним блиском, побудовані уздовж бортів ряди елегантних моряків гучно вітали королівську яхту. Урочисто виблискували гарматні стволи, радісно переливалася і іскрилася вода в протоці Солент, а всюди, куди діставав погляд, майорів на вітрі White Ensign Королівських ВМС. І над усім цим пишнотою, розриваючи крилами білосніжну вату хмар, мчали 300 літаків морської авіації. Грандіозний військово-морський парад, приурочений до сходження на престол Єлизавети Другої, став останнім в історії британського флоту. Ні високі щогли, ні сірі борту кораблів вже не могли захистити Британію від прийдешньої катастрофи – механізм розвалу імперії був запущений, і тепер гордовитим британцям залишалося лише чекати, коли ж відокремиться остання колонія, і колись велика держава остаточно перетвориться в «мелкобрітанію». А якщо немає колоній – значить немає флоту. Утримувати сотні бойових кораблів просто так, заради горезвісного престижу, Великобританія дозволити собі не могла – терзалася економічними проблемами, вона радикально скоротила військові витрати. Потужні лінкори дружно відправити на злам, зайві авіаносці і есмінці поступово продавалися в інші країни. До початку 1980-х років гімн «Прав, Британія, морями!» Звучав, як насмішка над британськими моряками. Флот Її Величності деградував до абсолютно скотинячого стану – Фолклендская війна показала, що британські кораблі можна без побоювання розстрілювати з бриючого польоту [4]. Кволі фрегати, гинуть від незірваних ракет, застаріле озброєння і недоавіаносци, так і не ризикнули увійти в зону бойових дій для безпосереднього прикриття есмінців і десантних кораблів ... Від повного розгрому ескадру Її Величності врятувала лише традиційно висока підготовка британських моряків і ту обставину, що 80% потрапили в кораблі бомб не вибухнула. Ні відмінна виучка особового складу, ні продумана до дрібниць система логістики і бойового забезпечення не змогли заповнити відсутність нормальної системи ППО. Хроніка Фолклендської війни описує дикі випадки, коли екіпажам британських кораблів доводилося відбиватися від реактивних літаків ВПС Аргентини дружними залпами з ... гвинтівок. Висновок закономірний – третина з 80 британських кораблів і суден, які досягли зони бойових дій, отримали різні пошкодження від аргентинської авіації. Шість з них були потоплені. І це – результат зіткнення з якоїсь далекої Аргентиною, у якій всього 5 протикорабельних ракет! А чого можна очікувати при зустрічі з більш серйозним супротивником? Похмурі донесення про загибель кораблів в південній Атлантиці забарилися розвал флоту Її Величності – налякані аргентинськими бомбами, британці помчали «галопом по європах» купувати роботизовані зенітки для самооборони своїх кораблів – вже через місяць після закінчення війни була замовлена перша партія американських «Фаланксов». Почалися термінові роботи щодо підвищення живучості; синтетична обробка приміщень замінювалося негорючими матеріалами. Нові модифікації есмінців «Тип 42» – з встановленими «Фаланксамі» і збільшеним зенітним боєкомплектом вже більш-менш відповідали прийнятим світовим стандартам в своєму класі. Тривало серійне будівництво багатоцільових АПЛ типу «Трафальгар», добудовувався легкий авіаносець «Арк Ройал» – третій за рахунком корабель типу «Інвінсібл» ... І все ж, крізь всю британську манірність виразно проступала слабкість і малочисельність флоту Її Величності. Вся надводна компонента представляла собою репліки справжніх бойових кораблів – і, як би не намагалися британські конструктори, побудувати повноцінний сучасний есмінець в корпусі корабля водотоннажністю менше 5 тисяч тонн виявилося неможливо. Фрегат-переросток «Тип 42» так і залишився «гидким каченям» на тлі своїх американських, японських або радянських однолітків [2]. 4. Сучасний британський флот. До середини 1990-х років почалася нова епоха в історії британського флоту. «Нас мало, але ми не подолати» – ця фраза найкраще описує сучасні Королівські ВМС. Британці, як і раніше, не здатні будувати кораблі великими серіями (власне, цього і не вимагає зовнішньополітична обстановка). Але, що стосується якості військово-морської техніки – бритти створюють по-справжньому унікальну зброю, найчастіше, що перевершує всі світові аналоги в своєму класі. Супер-есмінці ППО типу «Дерінг», багатоцільові атомні підводні човни «Естьют», авіаносці типу «Куїн Елізабет» ... все це супроводжується відмінною підготовкою особового складу (служать тільки професіонали) і детально відпрацьованої схеми застосування флоту: що, де, коли, для чого . Кількість надводних бойових одиниць у складі Королівських ВМС, на перший погляд, може викликати посмішку: всього 4 універсальних десантних корабля, а також 18 есмінців і фрегатів станом на 2013 рік (ще один есмінець HMS Duncan зараз проходить ходові випробування, його вступ в дію заплановано на 2014 рік). Дивні символи перед ім'ям кожного британського військового корабля (HMS) – не що інше, як абревіатура від Her Majesty's Ship (Корабель Її Величності). Більшість з британських надводних кораблів відносяться до фрегатам «Тип 23», також відомі як тип «Дюк». У строю 13 одиниць, все побудовано в період з 1987 по 2002 рік [3]. З технічного боку – звичайні, нічим не примітні кораблі водотоннажністю близько 5000 тонн, розраховані на виконання ескортних, патрульних і допоміжних завдань по всій Земній кулі. Міцний багатоцільовий корабель для конфліктів низької інтенсивності. Головний недолік фрегата «Тип 23» – його ЗРК «Сі Вулф». Незважаючи на свій грізний вигляд і 32 готові до пуску ракети, характеристики цього комплексу відповідають швидше переносному ЗРК «Стінгер», ніж повноцінному корабельному ЗРК. Максимальна дальність стрільби – 10 км, можна вважати, що британський фрегат «Тип 23» абсолютно не захищений від атак з повітря. Однак, в реальності, напасти з повітря на «Тип 23» було б вельми проблематично. Адже поруч завжди ходить «старший брат» – неповторний есмінець ППО типу «Дерінг» (він же – «Тип 45» або тип «D»). «Дерінг» ... Всього, з 2003 року, флот Її Величності поповнився шістьма кораблями цього типу. Найсучасніші в світі есмінці, на чию конструкцію впроваджені найбільш досконалі технології в області існуючих морських систем ППО. Два радара з активною ФАР: сантиметровий – для виявлення низько цілей на тлі води, і дециметровий – контроль повітряного простору на дальності до 400 км. Фантастичний зенітний комплекс PAAMS, здатний збивати крилаті ракети, що мчаться на висоті 5 метрів на швидкості 2,5 Маха. Боєкомплект комплексу – 48 ЗУР сімейства «Астер» з активною головкою самонаведення (ще один сюрприз!). Дальність стрільби «Астера» – 120 км. Найбільш великим кораблем Британського флоту на сьогоднішній день є HMS Illustrious – єдиний збережений легкий авіаносець типу «Інвінсібл». На даний момент, у зв'язку зі зняттям з озброєння СВВП «Сі Харрієр», корабель не використовується за своїм прямим призначенням і класифікується, як десантний вертольотоносець. Очікується, що старий корабель, спущений на воду в далекому 1978 році, покине склад Королівських ВМС вже на наступний рік. Також, в складі британського флоту є ще кілька великих надводних одиниць – два вертольотоносця-дока типу «Альбіон» і десантний вертольотоносець типу «Оушен». Всі три кораблі побудовані в період з 1994 по 2004 рік. Корабель Її Величності «Оушен» являє собою аналог «Містраля» – універсальний десантний корабель схожих розмірів, із суцільною польотної палубою, але без кормової док-камери (десантні катери спускаються на воду за допомогою шлюп-балок). Авіагрупа – до 18 вертольотів: багатоцільові «Лінкс», «Мерлін» і «Сі Кінг»; важкі військово-транспортні «Чинук»; ударні вертольоти «Апач». Внутрішні приміщення корабля розраховані на розміщення 830 морських піхотинців [4]. Десантні кораблі типу «Альбіон», на відміну від «Оушена» позбавлені суцільний польотної палуби і вертолітного ангара, але мають яку заповнюють водою док-камеру, розраховану на 8 самохідних барж (4 танкодесантних і 4 легких). Додаткові десантні засоби можуть спускатися на воду за допомогою шлюп-балок. Десантний корабель може перевезти за один рейс 400 десантників (короткочасно – до 700), кормова вертолітний майданчик завдовжки 64 метри дозволяє проводити одночасні злітно-посадочні операції двох транспортних вертольотів «Мерлін». Коли ситуація виходить за рамки колоніальних розборок з папуасами і справа починає приймати дійсно серйозний оборот, настає черга атомного підводного флоту. Слизькі чорні рибини не вміють «демонструвати прапор» і псують вигляд на будь-якому параді. Єдине, що вміють ці машини – перерізати морські комунікації, потопивши кожного, хто зустрінеться їм на шляху, або «накрити» цілі в глибині території противника залпом крилатих ракет. А потім, невдоволено бурмочучи холодильними машинами та насосами контурів реактора, темною тінню перетнути океан в підводному положенні, щоб знову заснути біля причалу в Девенпорті (британська база підводного флоту). Всього у бриттів на сьогоднішній день 7 багатоцільових АПЛ – п'ять літніх «Трафальгар» споруди 1980-х років і дві нові субмарини типу «Естьют». «Трафальгар» являє собою скромну човен надводним водотоннажністю 4800 тон (підводне – 5300 тонн). Швидкість в підводному положенні – 32 вузла. Екіпаж – 130 осіб. Озброєння – 5 торпедних апаратів, боєкомплект – до 30 керованих торпед Spearfish ( «риба-меч») з дальністю стрільби до 30 миль (при стрільбі на більш короткі дистанції швидкість торпеди може досягати 80 вузлів ≈ 150 км / ч). З 1998 року підводні човни типу «Трафальгар» отримали можливість нести замість частини торпед тактичні КРБМ «Томагавк» [2]. Набагато цікавіше історія з атомохода типу «Естьют» – HMS Astute і HMS Ambush вже в строю, наступні чотири човни перебувають на різних етапах будівництва (наприклад, HMS Agamemnon була закладена два тижні тому, в липні 2013 року). Сьома «Естьют» – HMS Ajaks планується до закладки в найближчі роки. «Естьют» – найсучасніший в світі проект багатоцільовий АПЛ з чималими бойовими можливостями. Прісну воду і кисень «Естьют» видобуває прямо з забортної води, а єдина причина, щоб раз в три місяці здатися на поверхні – зміна екіпажу і поповнення запасів продовольства. У конструкції човна впроваджено безліч інноваційних рішень, вона невидима і нечутні для противника, замість звичного перископа – багатофункціональна щогла в відеокамерами, тепловізорами і лазерним далекоміром. Британці з гордістю повідомляють, що «Естьют», навіть не виходячи з бази, здатна простежити за рухом лайнера «Куїн Елізабет II» на всьому маршруті від Лондона до Нью-Йорка. Головні аргументи супер-човна – 6 ТА калібру 533 мм і боєкомплект з 38 торпед, мін і крилатих ракет «Томагавк» (зараз британський флот прийняв на озброєння Tomahawk Block IV – найдосконалішу модифікацію «Сокири» з можливістю перепрограмування в польоті і атаки рухомих цілей). Є у британців і більш моторошні «іграшки» – чотири атомохода типу «Венгард», носії балістичних ракет підводного базування «Трайдент-2» – по 16 штук в утробі кожної «рибини». Тут все просто – бац! бац! і кінець життя на Землі. Що стосується менш руйнівних засобів, то, крім усього перерахованого вище, у британських моряків є 15 мінно-тральних кораблів, навчальний есмінець «Брістоль» і два десятка патрульних кораблів, в тому числі криголам HMS Protecor. Є у Її Величності і свій маленький секрет – Royal Fleet Auxiliary (RFA). Допоміжний флот з 19 контейнеровозів, танкерів, кораблів комплексного постачання, універсальних десантний кораблів і плавмайстерні RFA Diligence, водотоннажністю 10 850 тонн. RFA – це тільки початок. У кризових ситуаціях Міністерство оборони починає реквізувати суду у приватних власників. У хід йдуть будь-які засоби, наприклад, під час Фолклендської війни у компанії «Кунарда Лайн» було реквізовано розкішний лайнер «Куїн Елізабет» – в якості госпіталю. RFA – найважливіший елемент флоту, що дозволяє кораблям Її Величності оперативно переміщатися в будь-який район планети і перевозити разом з собою експедиційні війська. Без цих кораблів британці не змогли б воювати на чужих берегах і сумували б під похмурим небом Туманного Альбіону [4]. Висновки В даний час британський флот сильний як ніколи за всі останні 50 років. Королівські ВМС представляють собою грамотно збалансований і добре навчений інструмент для вирішення будь-яких нагальних завдань – від міжнародних операцій в рамках НАТО до ведення бойових дій власними силами. У перспективі флот Її Величності чекають деякі зміни – вже до кінця цього десятиліття повинна завершитися епопея з будівництвом двох авіаносців типу «Куїн Елізабет». Доля цих кораблів листувалася вже не раз – наприклад, в 2010 році передбачалося, що через три роки після будівлі головного авіаносець буде законсервовано і проданий іншій країні (серед можливих покупців називалися Південна Корея і Тайвань). Зараз плани знову змінилися – обидва авіаносних корабля, можливо, залишаться в лавах Королівських ВМС, але будуть перебудовані під трампліном зліт; установка катапульт визнана надмірно марнотратною. Що буде далі – покаже час, головний авіаносець «Куїн Елізабет» повинен вступити в дію вже в 2016 році. Також, в 2020-х роках британці планують почати заміну фрегатів «Тип 23» на нові «Тип 26». Проект отримав назву Global Combat Ship («глобальний бойовий корабель») ось такий тонкий британський гумор. Список використаних джерел
|