Сутність, принципи та значення оцінки вартості підприємства
 Скачать 231.78 Kb.
|
Ще зовсім недавно поняття оцінки бізнесу в Україні розумілося, як оцінка окремого підприємства з акцентом на майновому характері, тобто вартість бізнесу розумілася, як вартість всіх активів оцінюваного підприємства. Таке бачення питання досить ефективно використовувалося в процесі приватизації державних підприємств, де головною метою було не оцінка майбутніх можливостей такого підприємства, виражене в поточній вартості, а вартість майна (активів), яке було у нього на балансі. В умовах, коли процеси приватизації майже завершені, коли активно встановлюється вторинний ринок, оцінка бізнесу трансформується в необхідність розуміння його не як оцінки юридичної особи, а оцінки прав власності, матеріальних та нематеріальних активів якими це підприємство володіє . Під майном підприємства розуміються матеріальні й нематеріальні активи, що є об'єктами власності підприємства. Активами підприємства вважаються господарські кошти, контроль над якими організація одержала в результаті фактов, доконаних, її господарської діяльності і які повинні принести їй економічні вигоди в майбутньому. Це економічні ресурси, сформовані за рахунок інвестованого в них капіталу, що характеризуються вартістю, продуктивністю й здатністю генерувати дохід. Постійний оборот активів у процесі їх використання пов'язаний з факторами часу, ризику, ліквідності. Активи матеріальні — група активів підприємства, що мають речовинну (матеріальну) форму. У групу матеріальних активів входять: - основні кошти; -незавершене будівництво; -устаткування, призначене до монтажу; виробничі запаси сировини й матеріалів; -запаси товарів; -обсяг незавершеного проведення; -запаси готової продукції, призначеної до реалізації, та інші необоротні й оборотні активи. До нематеріальних активів, використовуваних при проведенні продукції, виконанні робіт, наданні послуг протягом періоду господарської діяльності (перевищуючого 12 місяців), що й приносять економічні вигоди (дохід), ставляться:
Положення по бухгалтерському облікові (ПБУ 14/2007) "Облік нематеріальних активів"). Активи як майнові об'єкти підприємства ухвалюються до бухгалтерського обліку в якості основних коштів, якщо одночасно виконуються наступні умови:
Оцінка вартості активів (майна) підприємства й операцій з ними має принципове значення для суб'єктів ринку: покупця й продавця — при встановленні обґрунтованої ціни угоди; кредитора — при ухваленні рішення про надання кредиту; страховика — при відшкодуванні збитку; податкових органів — при оподатковуванні угод з нерухомістю; для ухвалення управлінського рішення. Таким чином оцінка бізнесу в умовах України може розумітись в наступних аспектах:
Оцінка бізнесу передбачає оцінку конкретної діяльності, яка організована в рамках певної організаційно-правової форми. Головний критерій при цьому – доходність бізнесу, а отже і вибір адекватного методологічного підходу до його оцінки. В даному випадку головне для оцінювача – оцінити здатність такого бізнесу генерувати доход. При оцінці підприємств, як цілісно-майнових комплексів, отримана вартість такого підприємства коригується на вартість нематеріальних активів (торгові марки, знаки, гудвіл) та на вартість нефункціонуючих активів. Зрозуміло, що конкретний бізнес в рамках організаційно-правової форми може бути об’єктом купівлі-продажу, але це не обов’язково супроводжується переходом власності не торгові марки, знаки і.т.і. Таким чином відмінності розуміння оцінки підприємства та оцінки бізнесу зумовлені особливостями підприємства , як об’єкта оцінки. На нашу думку головними з них є дві:
Оцінка вартості будь-якого об’єкту власності є впорядкованим, цілеспрямованим процесом визначення в грошовому виразі вартості об'єкту з урахуванням потенційного і реального доходу, який цей об’єкт приносить в певний момент часу в умовах конкретного ринку. Метою оцінки майна можуть бути: -поліпшення процесу поточного керування підприємством для збільшення його вартості; -визначення вартості цінних паперів у випадку купівлі- продажу великих пакетів акцій на фондовому ринку; -установлення вартості підприємства у випадку його купівлі-продажу цілком або частинами; -реструктуризація підприємства — ліквідація, поглинання, злиття, виділення самостійних виробничих одиниць; розробка плану розвитку підприємства (майбутні доходи компанії, ступінь її фінансової стабільності, імідж і т. д.); -визначення кредитоспроможності підприємства й вартості застави при кредитуванні; -визначення вартості активів у процесі страхування майна підприємства при ймовірності виникнення втрат; -визначення вартості й прибутковості інвестиційного проекту в процесі обґрунтування бізнес-плану; -установлення оподатковуваної бази для обчислення податку на майно підприємств (податку на нерухомість); -визначення вартості встаткування й інших основних коштів, переданих у лізинг (на умовах договору фінансової оренди; -продаж частини нерухомості, щоб позбутися невикористовуваних будинків і споруджень, земельних ділянок і ін.; -страхування нерухомості й визначення вартості страхуємого майна; -одержання банківського кредиту під заставу нерухомості (іпотечного кредиту); -здача нерухомості в оренду; -оформлення частини нерухомості як внеску в статутний капітал новостворюваного підприємства; -продаж окремих видів фізично й морально застарілих машин і встаткування для їхньої заміни на більш ефективні; передача машин і встаткування в оренду і т.д. Якщо відповідно до законодавства підприємство повинне здійснювати оцінку активів в обов'язковому порядку, тоді необхідно користуватися послугами професійних оцінювачів. У всіх інших випадках підприємство може вибирати: провести оцінку власними чинностями або звернутися до відповідних до фахівців. Відносини з оцінювачами будуються на взаємних домовленостях, які закріплюються в спеціальному договорі. Договір укладається в писемній формі, служить підставою для проведення оцінки й при цьому не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Залежно від мети оцінки застосовуються наступні стандарти (види) вартості: -ринкова; -інвестиційна; -станова; -ліквідаційна; -податкова; -страхова; -фундаментальна. Ринкова вартість — ціна, по якій може бути укладена угода між продавцем і покупцем за умови, що обоє діють без примусу, компетентно й до обопільної вигоди. Найчастіше необхідність розрахувати ринкову вартість виникає при висновку угоди по переходу прав власності на підприємство й коли необхідно визначити ціну його купівлі-продажу. Об'єктом оцінки є власний капітал підприємства. На ринкову вартість впливає співвідношення попиту та пропозиції. Ринкова вартість підприємства — це результат регламентованої процедури кількісного визначення його цінності, здійснюваної власником або уповноваженими особами. Ринкову вартість підприємства визначають капіталізацією його цінності (прибутковості, рентабельності), соціально-економічної значимості, унікальності, інноваційності й інтелектуалізації, що випускається продукції, робіт, послуг. Підсумкова величина ринкової вартості підприємства залежить від прибутковості й ступеня ризику господарської діяльності підприємства, платоспроможності потенційного покупця, наявності альтернативних об'єктів вкладення коштів і т.д. -Інвестиційна вартість — ураховує вимоги конкретного інвестора ( за рівнем ризику, прибутковості й ін.). Розраховується якщо буде потреба прийняти інвестиційний розв'язок. -Станова вартість — ціна, яку кредитор сподівається одержати від продажу на ринку активу у випадку неплатоспроможності позичальника. Оцінюється, коли підприємство є предметом застави при залученні кредитних ресурсів або у випадку забезпечення інших зобов'язань. -Ліквідаційна вартість — ціна роздільного продажу активів за винятком усіх зобов'язань підприємства й витрат на продаж. Оцінюється у випадку ліквідації підприємства. -Податкова вартість — розраховується для цілей оподатковування відповідно до вимог представників податкових органів. -Страхова вартість — визначається з метою страхування майна і являє собою витрати на відтворення точної копії об'єкта (відбудовна вартість) або на створення іншого об'єкта, аналогічного по функціях (вартість заміщення). Об'єктом оцінки в цьому випадку є майно (активи) підприємства. -Фундаментальна вартість — це ринкова вартість, якої мав би актив, якби ринок мав про нього повну інформацію. Визначається для цілей фінансового аналізу й керування. -Балансова вартість підприємства не розглядається в якості стандарту вартості й, як правило, не використовується з метою оцінки бізнесу, тому що включає тільки вартість активів балансу й тому не дає повної вистави про вартість підприємства. Оцінка вартості бізнесу, повинна відповідати принципам її оцінки. Принцип заміщення полягає в тому, що максимальну вартість визначають мінімальною ціною, по якій може бути придбаний інший об'єкт власності з аналогічною корисністю. Даний принцип покладено в основу трьох традиційних підходів до оцінки вартості: дохідного, ринкового (порівняльного) і витратного. Що заміщає об'єкт не завжди може бути точним аналогом, але необхідно, щоб він був схожий на оцінюваний об'єкт. Оцінна вартість не повинна перевищувати мінімальної ціни на аналогічні підприємства (об'єкти) з такою ж корисністю. Слід мати у виді, що за об'єкт недоцільно платити більше, чим може коштувати створення нового об'єкта з такою ж корисністю в розумний термін. Принцип очікування укладається у визначенні поточної вартості доходу, який може бути отриманий у майбутньому від володіння підприємством. При цьому доцільно враховувати обсяг і тривалість одержання очікуваного майбутнього доходу, тобто зміна вартості грошей у часі. Процес приведення майбутніх доходів до їхньої поточної вартості називають дисконтуванням. Принцип внеску означає, що прибутковість будь-якої економічної діяльності визначається впливом чотирьох факторів проведення: землею, робочою силою, капіталом і керуванням. Для оцінки підприємства слід знати внесок кожного фактору у формування доходу. Даний принцип означає, що включення додаткового активу в майно підприємства економічно вигідно для нього, якщо приріст вартості вище витрат на придбання цього активу. Вартість кожного фактору повинна відшкодовуватися з доходів, створюваних підприємницькою діяльністю. Спочатку повинні бути зроблені виплати за фактори робочої чинності, капіталу й керування, а сума, що залишився, коштів іде на відшкодування користування земельним учасником. Принцип залишкової продуктивності земельної ділянки означає, що власникові дається можливість витягати максимальний дохід або до межі мінімізувати витрати на користування ім. Залишкову продуктивність земельної ділянки встановлюють як чистий дохід після того, як оплачені видатки на робочу силу, експлуатацію капіталу й менеджмент. Виробничі фактори враховують тільки виходячи з їхньої ролі у відтворенні. З даної точки зору застаріле технологічне обладнання зажадає повної заміни, демонтажу й монтажу нового обладнання, що повинне враховуватися при оцінці вартості підприємства. Принцип, що збільшуються або зменшуваних доходів говорить, що в міру додавання ресурсів до основних факторам проведення прибуток (чистий дохід) буде зростати прискореними темпами, а потім темп росту чистого доходу вповільнюється. Принцип збалансованості (пропорційності) укладається в тому, що якщо земля мало забудована, її віддача невисока. Якщо занадто багато забудови — віддача землі також невисока. В обох випадках земля використовується неефективно. Усі фактори проведення повинні перебувати в певному співвідношенні один з одним, щоб загальні доходи від землі досягали свого максимального значення. При дотриманні принципу збалансованості можна затверджувати, що будь-якому типу землекористування відповідають оптимальні величини різних факторів проведення, при комбінації яких досягається максимізація вартості земельної ділянки. Принцип економічної величини (розміру) проявляється в тому, що ділянка землі із удалим місцем розташування, який занадто малий або дуже великий для можливих користувачів, може втратити в ціні на ринку. Економічний розмір — це площа земельної ділянки, необхідна для досягнення оптимального масштабу землекористування виходячи з ринкових умов у данім місці розташування. Принцип економічної величини аналогічний принципам збалансованості, хоча й розглядається в іншій ситуації (стосовно до місця розташування даної земельної ділянки). Принцип економічного поділу означає, що майнові права можна розділяти й з'єднувати таким чином, щоб збільшити загальну вартість об'єкта власності для його власника. Економічний поділ має місце, якщо права на нерухомість можуть бути підрозділені на два або більш майнових інтересу, у результаті чого зростає загальна вартість об'єкта. Принцип залежності заснований на тому, що місце розташування об'єкта є одним з найбільш важливих факторів, що впливають на вартість нерухомості. Якість місця розташування залежить від того, наскільки фізичні характеристики об'єкта відповідають прийнятому в даному регіоні типу землекористування, а також його близькості до економічної інфраструктури. Якщо в навколишній системі землекористування або в економічнім середовищі об'єкта нерухомості відбуваються зміни, то це може вплинути на його вартість. Потоки доходів від об'єкта нерухомості залежать від того, як місце розташування об'єкта пов'язане з ринком користувача. Вартість конкретного об'єкта піддається впливу зовнішніх факторів і сама впливає на величину вартості інших об'єктів у районі його розташування. Принцип відповідності укладається в тому, що проект, що не відповідає ринковим стандартам, імовірно, програє у фінансовім відношенні. Підприємство, не відповідне до вимог ринку по оснащеності проведення, технології, рівню прибутковості, менеджменту, швидше за все буде оцінено нижче середнього рівня. Відповідність виражає, у якому ступені пропоновані архітектурний стиль і рівень зручностей відповідають потребам і очікуванням користувачів. Корисність не є єдиним чинником, що впливають на вартість об'єкта нерухомості, тому що на неї впливають також пропозиція та попит. Коли пропозиція та попит збалансовані, ринкова ціна звичайно відображає вартість проведення (витрати, собівартість). Якщо ринкові ціни вище вартості проведення, то в лад будуть уводитися всі нові капітальні об'єкти доти, поки не настане рівновагу. Якщо ринкові ціни нижче, те нове будівництво сповільниться до моменту підвищення попиту у зв'язку зі збільшенням ринкових цін. Принцип конкуренції — посилення конкурентної боротьби можна врахувати або за рахунок зниження потоку доходів, або шляхом збільшення фактору ризику, що може зменшити поточну вартість майбутніх грошових потоків. Принцип зміни виражається в тому, що вартість об'єкта власності не залишається стабільної, а змінюється із часом внаслідок впливу в основному фізичного зношування. Принцип ефективного використання майна — це оптимальний варіант, обраний серед розумних, можливих і законних альтернативних варіантів, який є фізично можливим, досить обґрунтованим, фінансово здійсненним і приводить до найвищої вартості майна підприємства. Оцінка вартості активів (майна) підприємства й операцій з ними має принципове значення для суб'єктів ринку: покупця й продавця — при встановленні обґрунтованої ціни угоди; кредитора — при ухваленні рішення про надання кредиту; страховика — при відшкодуванні збитку; податкових органів — при оподатковуванні угод з нерухомістю; для ухвалення управлінського рішення. Результат оцінки вартості підприємства може бути його ймовірною продажною ціною, яка відображає властивості підприємства як товару: а) корисність для покупця; б) витрати, що супроводжують цієї корисності. Ринкова ціна підприємства — це грошовий захід його вартості, установлена покупцем даного виду власності в процесі торговельної угоди ( купівлі-продажу), компромісу між продавцем і покупцем. Ринкова ціна підприємства- це грошова сума, сплачена власникові підприємства за відчуження його власності на користь покупця, здійснене на відкритому ринку в умовах конкуренції. Таким чином, ринкова вартість оцінюваного підприємства (об'єкта), як правило, є розрахунковим показником, а його ринкова ціна — результатом домовленості, торгу, компромісу між продавцем і покупцем. За результатами проведення оцінки складається звіт. Результати оцінки є основою для прийняття як поточних, так і інвестиційних розв'язків. У першому випадку власники, керівники підприємства одержують інструмент керування вартістю підприємства, в іншому випадку з'являється можливість показати потенційному інвесторові або кредиторові процес створення вартості підприємства.
Оцінку вартості підприємства здійснюють на основі трьох підходів: дохідного, ринкового (порівняльного) і витратного.Кожний підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об’єкту. Таблиця 1.Методи оцінки вартості майна підприємства
При оцінках з позиції дохідного підходу визначальним фактором є дохід, що впливає на величину вартості об'єкта. Потенційний валовий дохід — валовий дохід за умови повного завантаження об'єкта дохідної нерухомості й своєчасної виплати орендної плати. Дійсний дохід від об'єкта нерухомості — грошові вступи за винятком втрат від недовикористання, а також невнесення орендної плати. Дохідний підхід базується на принципі очікування. Вартість об'єкта може бути встановлена як його здатність приносити дохід у майбутньому. Цей підхід засновано на застосуванні двох методів оцінки: капіталізації прибутки й дисконтування грошових потоків. Перший з них припускає, що вартість частки власності на діючім підприємстві дорівнює поточної вартості майбутніх доходів. При використанні методу капіталізації (капітальних активів) припускають, що доходи від володіння нерухомістю підприємства являють собою поточні й майбутні вступи від здачі її в оренду, доходи від можливого приросту вартості нерухомості при її реалізації в майбутньому. Метод капіталізації (капітальних активів) в оцінці майна підприємства застосовується в основному для оцінки малих підприємств, а також для спрощеного розрахунків вартості підприємства, коли потрібно зробити експрес-оцінку. Метод капіталізації прибутки найбільшою мірою відповідає стуации, коли очікують, що підприємство протягом тривалого періоду часу буде одержувати приблизно однаковий прибуток або темпи її росту стабільні. Застосування методу капіталізації прибутки включає наступні етапи: аналіз фінансової звітності; -вибір капіталізованого об'єкта прибутку; -розрахунки обґрунтованої ставки капіталізації; -обчислення попередньої вартості підприємства; -внесення виправлень на наявність непрацюючих активів; -проведення виправлень на контрольний або неконтрольний характер оцінюваної частки, а також на недолік ліквідності. Розрахунки вартості підприємства методом дисконтування грошових потоків (discounted cash flow, DCF) базується на тому, що потенційний інвестор не заплатить за підприємство суму вище, чим поточна вартість майбутніх доходів. Власник не продає своє підприємство за ціною нижче поточної вартості прогнозованих грошових потоків. У результаті переговорів сторони неминуче прийдуть до угоди про ринкову ціну предмета купівлі-продажу, рівної поточної вартості майбутніх доходів. Даний метод оцінки вважають найбільш кращим з погляду інвестиційних мотивів, оскільки будь-який інвестор, що вкладає кошти в діюче підприємство, у підсумку одержує не набір активів, а потік майбутніх доходів, який дає можливість окупити вкладені кошти, дістати прибуток і підвищити свій добробут. У розрахунках, пов'язаних з визначенням вартості (цінності) підприємства, найбільше складно вибрати ставку дисконту (г), використовувану для приведення очікуваних майбутніх доходів до справжньої (поточної) вартості. Остання є базою для обчислення ринкової вартості оцінюваного об'єкта. В економічному аспекті в ролі дисконтної (процентної) ставки виступає необхідна інвесторами ставка доходу на вкладений капітал. Дисконтна (процентна) ставка — це необхідна норма доходу по наявних альтернативних варіантах інвестицій з порівнянним рівнем ризику на дату оцінки. Розрахунки дисконтної ставки залежить від типу грошового потоку, використовуваного для оцінки як вихідної бази. Для грошового потоку, утвореного за рахунок власного капіталу, застосовують дисконтну ставку, рівну необхідної інвестором ставці віддачі на вкладений капітал. Для грошового потоку, формованого за рахунок різних джерел, вибирають ставку дисконту, яка дорівнює сумі зважених ставок віддачі на власний і позиковий капітал. Ставка віддачі на позикові кошти виражається процентною ставкою банку по кредитах. Більшість фахівців (75%) обґрунтовують використовувані ними ставки дисконтування виходячи з досвіду в діапазоні від 14 до 20% річних у валюті. Ринковий (порівняльний) підхід кращий в умовах існування ринку порівнянних об'єктів. Точність оцінок залежить від якості зібраних даних про недавні продажі аналогічних об'єктів. Ці дані включають: -фізичні характеристики; -час і умови продажу; -місце розташування; -умови фінансування. Ринковий (порівняльний) підхід припускає, що для оцінки підприємства на ринку відшукується відкрита компанія-аналог, порівнянний із предметом оцінки по галузевій приналежності й по ряду додаткових ознак. Потім розрахований по показниках відкритої компанії-аналога коефіцієнт (мультиплікатор) переноситься на розглянуте підприємство. (На нього множиться показник підприємства, співвіднесений у стерпному коефіцієнті із ціною відкритою компанії-аналога. Тим самим установлюють, скільки приблизно ( з урахуванням необхідних коректувань) коштувала б оцінювана закрита компанія, якби вона стала відкритою, тобто розмістила б свої акції на ринку. Головною перевагою ринкового підходу є орієнтація на фактичні ціни купівлі-продажу аналогічних об'єктів. У кожному разі ціна фіксується ринком, у результаті використовуються коректування, що забезпечують порівнянність аналога з аналізованим об'єктом. При інших підходах установлюється вартість підприємства на основі спеціальних розрахунків. Гідністю ринкового підходу є також реальне відбиття попиту та пропозиції на конкретний об'єкт інвестування, тому що ціна фактично зробленої угоди максимально враховує ситуацію на ринку. Разом з тим даний підхід має ряд недоліків, що відрізняють його застосування на практиці. По-перше, базою для розрахунків є звітні показники, які не завжди враховують справжні аспекти діяльності й перспективи розвитку підприємства в майбутньому. По-друге, ринковий підхід можливий лише при наявності реальної економічної інформації не тільки по оцінюванім підприємству, але й по інших аналогічних компаніях. Збір додаткової інформації з підприємств-аналогам, як правило, утрудняється. По-третє, необхідно робити коректування шляхом внесення виправлень у проміжні розрахунки й підсумкову величину вартості об'єкта. Виходячи із цілей, об'єкта й конкретних умов оцінки ринковий підхід припускає використання трьох методів: -фірми-аналога; -угод; -галузевих коефіцієнтів. Метод фірми-аналога (ринку капіталу) базується на застосуванні цін, які склалися на фондовому ринку. Отже, базою для порівняння є індивідуальна ціна акції відкритого акціонерного товариства. Інвестор, діючи за принципом заміщення (або альтернативної інвестиції), має право вкласти свої кошти в аналогічні компанії або в оцінюване підприємство. Тому дані про акціонерне товариство, акцію якого перебувають у вільному продажі на первинному або вторинному фондовому ринку, можуть служити орієнтиром для визначення вартості оцінюваної компанії. Метод угод (продажів) орієнтований на ціни придбання підприємства в цілому або контрольного пакета акцій. Це визначає сферу застосування даного методу: оцінка вартості підприємства або контрольного пакета акцій. Метод угод (порівняння продажів) включає два основні етапи: вибір об'єктів нерухомості — аналогів (не менш 3-5 порівнянних продажів); оцінку виправлень по елементах і розрахунки скоректованої вартості. Оцінка виправлень по елементах і розрахунки скоректованої вартості здійснюються по двом компонентам: одиницям порівняння; елементам порівняння. Якщо метод компанії-аналога має на увазі використання мультиплікаторів, які розраховані за цінами акцій у складі контрольних пакетів, що фактично продавалися, подібних фірм, то подібний різновид зазначеного методу називається методом угод. Таким чином, метод угод — це окремий випадок методики ринку капіталів, який заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій порівнянних підприємств або на аналізі цін придбання компанії в цілому. Метод галузевих коефіцієнтів базується на використанні встановлених співвідношень між ціною об'єкта й спеціально обраними фінансовими показниками. Галузеві коефіцієнти звичайно визначають на основі тривалих статистичних спостережень за цінами продажів підприємств. У результаті розробляються прості формули обчислення вартості оцінюваних типових підприємств (об'єктів). Метод галузевих коефіцієнтів рідко застосовують у російській практиці у зв'язку з відсутністю необхідної інформації, яка вимагає тривалого періоду спостереження. Найбільш прийнятними на вітчизняному ринку є методи компанії-аналога й угод (продажів). Витратний підхід ґрунтується на відбудовній вартості або вартості заміщення об'єкта тієї ж корисності за винятком усіх видів зношування. Даний підхід найбільше застосуємо для оцінки об'єктів спеціального призначення, нового будівництва, для визначення найкращого варіанта використання землі, а також з метою страхування. Необхідна інформація включає дані про ціни на землю, будівельні специфікації, дані про рівень оплати праці будівельників, про вартість матеріальних ресурсів і встаткування, про прибуток і накладних видатках підрядників на регіональному ринку й ін. Необхідна інформація залежить від специфіки оцінюваного об'єкта. Витратний підхід складно застосувати при оцінці унікальних об'єктів, що володіють історичною цінністю об'єктів, що й застаріли, з високим відсотком фізичного зношування. Витратний підхід базується на наступних принципах: -заміщення; -найбільш ефективного використання майна; -збалансованості; -економічної величини; -економічного поділів. Витратний підхід найчастіше використовують для обґрунтування нового будівництва, оцінки ефективності земельної ділянки, страхування ризиків і для інших цілей. Також у ході даного підходу визначаються ринкова вартість підприємства ( тобто майнового комплексу фірми, капіталу бізнесу) або ліквідаційна вартість підприємства як майнового комплексу. Для цих цілей використовуються наступні методи: -нагромадження активів підприємства; -чистих активів; -вартості заміщення; -відбудовної вартості; -розрахунків ліквідаційної вартості підприємства; -розрахунків вартості компанії з ліквідованим бізнесом; -галузевих коефіцієнтів; -чистих активів. Метод нагромадження активів припускає оцінку ринкової вартості підприємства по ринковій вартості його майна, очищеної від вартості заборгованості підприємства ( тобто за вартістю капіталу бізнесу в економічній інтерпретації). При цьому в розрахунках беруть участь не тільки активи, відбиті на балансі підприємства, але та інші види, що мають вартісну оцінку активів, що перебувають у її власності або розпорядженні. Цим метод нагромадження активів відрізняється від методу чистих активів, що враховує тільки балансові активи. Даний метод застосовується для розрахунків ринкової вартості діючих підприємств (вартості бізнесу), коли: відсутні ретроспективні дані про виробничо-господарську діяльність (наприклад, недавно створене підприємство); благополуччя підприємства в значній мірі залежить від контрактів, що укладаються їм (або у фірми відсутні постійні замовники-клієнти); значну частину активів підприємства становлять фінансові активи (гроші, цінні папери й ін.); є можливість і необхідність в оцінці холдингових або інвестиційних компаній (які самі не створюють масу чистого доходу). Метод чистих активів може бути різновидом методу нагромадження активів (якщо за вихідну інформаційну базу оцінки ухвалюються активи, відбиті на балансі підприємства). Ринкова вартість підприємства (майнового комплекту бізнесу) методом чистих активів визначається як різниця між сумами ринкових вартостей усіх активів підприємства і його зобов'язань. Попередньо проводиться оцінка обґрунтованої ринкової вартості кожного активу окремо, потім визначається поточна вартість зобов'язань і, нарешті, їхньою різницею визначається оцінна вартість власного капіталу підприємства (чистих активів). Цей метод використовується найчастіше в процесі приватизації, а також у сфері оподатковування підприємств. Метод вартості заміщення орієнтований тільки на оцінку матеріальних активів і прийнятний для капіталомістких підприємств. Вартість підприємства оцінюють виходячи з витрат на повне заміщення його активів, зберігаючи при цьому господарський профіль підприємства. Розрахунки вартості заміщення укладається у визначенні поточної питомої або повної вартості підприємства-аналога, що базується на визначенні поточних витрат на будівництво сучасного підприємства, аналогічного оцінюваному. Під вартістю заміщення мають на увазі вартість будівництва в поточних цінах на останню дату оцінки об'єкта з корисністю, рівної цінності розглянутого об'єкта, однак із застосуванням нових матеріалів відповідно до діючих стандартів, дизайну й плануванням. Метод відбудовної вартості використовується для розрахунків усіх витрат, необхідних для створення точної копії оцінюваного підприємства. Він ураховує також вартість нематеріальних активів. Під відбудовною вартістю розуміють вартість будівництва в поточних цінах на кінцеву дату оцінки точного аналога оцінюваного об'єкта. Якщо розрахунки даної вартості неможливий або недоцільний, то здійснюють розрахунки вартості заміщення. Метод ліквідаційної вартості заснований на ринкових цінах, але не з погляду покупки активів, а з погляду їх швидкої реалізації. Дозволяє оцінити нижній рівень вартості підприємства. Для розрахунків ліквідаційної вартості підприємства необхідно визначити й підсумувати ліквідаційну вартість його накопичених активів (терміновий продаж), віднімаючи з отриманої суми балансову вартість підлягаючих терміновому погашенню зобов'язань і витрати на його ліквідацію. Ліквідаційна вартість визначається як різниця між доходами від ліквідації підприємства, отриманими в результаті роздільного розпродажу його активів, і видатками на ліквідацію. Метод розрахунків вартості підприємства з ліквідованими активами є модифікацією методу нагромадження активів. Установлюючи вартість підприємства з ліквідованими активами, потрібно оцінювати й підсумувати ринкову вартість накопичених активів (дебіторська заборгованість дисконтується в межах строку згортання бізнесу) за винятком дисконтированной у межах даного строку згортання бізнесу заборгованості. Метод галузевих коефіцієнтів базується на використанні встановлених співвідношень між ціною об'єкта й спеціально обраними фінансовими показниками. Галузеві коефіцієнти звичайно визначають на основі тривалих статистичних спостережень за цінами продажів підприємств. Метод чистих активів включає кілька етапів: -оцінюють нерухоме майно підприємства по обґрунтованій ринковій вартості; -установлюють достовірну ринкову вартість машин і встаткування; -виділяють і оцінюють нематеріальні активи; -обчислюють ринкову вартість фінансових активів: довгострокових і короткострокових; -матеріально-виробничі запаси оцінюють по поточній вартості; -оцінюють дебіторську заборгованість із позиції реальності її погашення; -оцінюють видатки майбутніх періодів; -зобов'язання підприємства перераховують у поточну вартість; -установлюють вартість власного капіталу за допомогою вирахування з обґрунтованої ринкової вартості активів поточної вартості зобов'язань.
Оцінка вартості підприємства - складний і трудомісткий процес, що з наступних стадій: а) підписання договору для проведення оцінки, що включає завдання оцінку; б) збирання та аналізують інформацію, яка потрібна на проведення оцінки; в) застосування підходів для оцінювання, включно з вибором методів оцінки й здійснення необхідних розрахунків; р) узгодження (узагальнення) результатів застосування підходів до оцінювання і визначення підсумковій величини вартості об'єкта оцінки; буд) складання звіту оцінки. Кожна стадія своєю чергою складається з кількох етапів: ідентифікація підприємства, виявлення предмета оцінки, визначення дати оцінки,формировка цілей та зняття функцій оцінки, визначення виду вартості, ознайомлення замовника з обмежувальними умовами. При ідентифікації підприємства вказується його цілковите і скорочена назва, організаційно-правова форма, місце його, місце розташування, галузь виробництва, основні види своєї продукції тощо. Предмет оцінки - це вид майнові права, що оцінюються: права власності на підприємство, права на матеріальні активи підприємства, права на акціонерний капітал акціонерного товариства, частку учасника в статутний капітал підприємства, права на пакет акцій підприємства чи будь-якою інтерес інший. Визначення дати оцінки, чи моменту часу який виконується оцінка. Це то, можливо дата продажу підприємства, дата її огляду, дата судового розгляду, що з поділом майнового комплексу, та інші випадки. Визначення мети оцінки й виду вартості - важливий етап від якого вибір методики проведення оцінки. Наприклад, методи, використовувані з оцінки підприємства у цілях оподаткування, можуть істотно відрізнятиметься від тих, що застосовуються із його ліквідації. Попередній огляд підприємства міста і підписання договору оцінку Ця стадія складається з таких етапів: попередній огляд підприємства міста і ознайомлення з адміністрація, визначення вихідної інформації та джерел інформації, визначення складу групиекспертов-оценщиков, складання завдання оцінку і календарного плану, підготовка і підписання договору оцінку. Збір і аналізують інформацію Цю стадію оцінки може бути розбитий ми такі етапи: збирання та систематизація загальних даних, збирання та аналіз спеціальних даних, аналіз найкращого і ефективнішого використання. Найпоширеніший спосіб подачі загальних даних - це розбивка їх у підрозділи, що стосуються сектора ринку, у якому функціонує підприємство, виду продукції, ціни неї, місцеположення підприємства (даних про місті, районі, де міститься підприємство), фінансового і техніко-економічного стану що оцінюється підприємства тощо. Перевага даного способу уявлення зібраних даних у тому, що, зібравши і систематизувавши інформацію одного разу, надалі яку можна використовуватиме проведення оцінок інших підприємств. Крім загальних необхідно зібрати ще спеціальні дані, до котрих віднести даних про підприємстві порівняних продажах. Дані про підприємство містять у собі інформацію документи, що засвідчують право власності, склад учасників підприємства, їх частки статутний капітал, інформацію про використання земельних ділянок, будинків та споруд, розташованих у цьому ділянці, включаючи фінансово-економічні і технічні характеристики підприємства, фізичні характеристики будинків та споруд й т.д. Сьогодні ринок, пов'язаний з оцінної діяльністю, розвивається, тому збирати інформацію з оцінки підприємства є найбільш трудомісткою частиною всього процесу оцінки. Визначивши види даних, необхідні оцінки, важливо виявити джерела їх отримання. Аналіз кон'юнктури ринку Кон'юнктура ринку (ринкова кон'юнктура) - ситуація над ринком, що склалася нині чи якийсь проміжок часу під впливом сукупності умов Постійно діючі чинники кон'юнктури: - науково-технічний процес, вплив монополій, втручання, інфляція, сезонність та інших.Непостоянние (стихійні) чинники кон'юнктури: соціальні конфлікти, стихійними лихами, політичні кризи та інших. Найважливішим елементом методології аналізу та прогнозу ринкової кон'юнктури є з'ясування активності й правничого характеру дії циклічних чинників, визначення фази циклу, термінів переходу циклу в таку фазу та її динаміки у найближчій перспективі. Циклічність ринку -постійні короткострокові і довгострокові коливання ринку, пов'язані з глибинними економічними і соціальними процесами. Економічний цикл містить фази підйому, високої кон'юнктури (бум), спаду (рецесія) і низького рівня економічної активності (депресія). Такий цикл триває від 3 до 5 років. Вивчення кон'юнктури здійснюється з допомогою показників, дозволяють кількісно оцінити що відбуваються над ринком зміни і побачити тенденції у розвитку кон'юнктури, тобто. скласти прогноз. Етапи процесу оцінки бізнесу У процесі оцінки вартості бізнесу можна назвати три основні етапи (і сім дрібніших): 1. Підготовчий етап. 2.Оціночний етап. 3. Заключний етап. Підготовчий етап 1. Вибір виду вартості і методів оцінки. Першим етапом проведення оцінки бізнесу є визначення шуканої вартістю відповідність до існуючими виглядом вартості бізнесу. Потім, коли визначено необхідний видів вартості бізнесу, визначаються необхідних оцінки компанії методи, найбільш підходящі у цьому даному випадку. 2. Підготовка інформації щодо оцінки. Відповідно до певними методами оцінки визначається набір і обсяг необхідної інформації. Інформація може черпатися з кількох джерел, а саме: оцінюється компанія, фондовий ринок, різна статистична інформація, маркетингові дослідження тощо. 3. Приведення фінансової звітності до єдиної основі. У межах державної фінансової системи бухгалтерського обліку компанія має свободу вибору методи ведення бухгалтерського обліку. Цей вибір закріплюється у наказі "Про облікову політику підприємства" терміном однією рік і може змінюватися протягом кількох років. Принцип складання бухгалтерської звітності не вимагає відображення реальної ринкову вартість тих чи інших активів підприємства. За такого стану компанії воліють використовувати ті методи ведення бухгалтерського обліку, які дозволять мінімізувати податки. Оцінка бізнесу потребує отримання стандартизованих даних, що відбивають реальне ринкове і економічне становище фірми. У результаті що використовується бухгалтерську звітність компанії доречно буде навести до єдиного стандарту обліку. 4. Коригування використовуваної інформації на інфляцію. Оцінка підприємства має базуватися на реальних (очищених тяжіння інфляції) значеннях використовуваних показників. У разі значного зміни облікові значення вартісних показників істотно відрізняються від їх реальних. Отже, використання дисконтних даних потребує їхнього коригування з урахуванням динаміки цін, тобто. інфляції (чи дефляції) і структурного зміни. Однак у сучасних умовах економікиосновним є що спотворює вплив інфляції. 5. Оцінка фінансового стану компанії У процесі оцінки бізнесу виникла потреба попередньої перевірки фінансового стану. Така перевірка дозволяє їм отримати важливі довідкові відомостей про оцінюваної компанії та виконати розрахунок значенькорректировочних показників, необхідні перебування кінцевої вартості бізнесу. Для оцінки фінансового стану компанії необхідно вибрати модель, що дозволить: -враховувати обрану модель коригування показників на вплив інфляції; -відбивати фінансове становище компанії на даний момент оцінки; -встановити відповідність фінансового становища вимогам економічній безпеці компанії; -визначити надлишок (дефіцит) обігового капіталу компанії. 6. Оцінка ризиків компанії Для цілей оцінки бізнесу ризик слід з'ясувати, як ступінь невизначеності, пов'язаною з отриманням очікуваних у майбутньому доходів, інакше кажучи, це небезпека недосягнення (відхилення) планованого обсягу очікуваних майбутніх доходів чи ризик нереалізації прогнозу. За певного рівні очікуваних майбутніх доходів ринок заплатить за бізнес цікавіше разі, якщо ймовірність цих доходів вище. Інакше кажучи, за певного рівні очікуваної майбутніх прибутків (чи грошового потоку, дивідендів тощо.) що нижчою ризик, то вище поточна вартість бізнесу. Існує дві підходи до трактуванні елементів ризику під час проведення оцінки: проведення понижуючої коригування очікуваного майбутнього потоку (прибутку, грошового потоку, дивідендів тощо.) про те, аби відбити цю невизначеність; облік ризику шляхом застосування вищої ставки дисконту в оцінці очікуваного потоку про те, аби відбити необхідну дохідність як винагороду за ризик. 7.Оціночний етап. Проводиться виконання необхідних розрахункових процедур, передбачених обраними методами оцінки бізнесу 8. Заключний етап. Винесення підсумкових поправок. У кожному разі, незалежно від цього, робиться чи спроба скласти прогноз у майбутнє, або ж в основі беруться ретроспективні дані, оцінка бізнесу спирається на цілий ряд ключових змінних. Їх відносна важливість може бути різною залежно від конкретної історичної ситуації, а й у часто на висновок вартість впливає такі внутрішні перемінні як: -розмір оцінюваної частки (мажоритарна чиминоритарная); -наявність голосуючих прав; -ліквідність компанії (пакета); -становища, обмежують права власності; -спеціальні привілеї; -фінансове становище що оцінюється об'єкта; -та інших. Понад те, треба врахувати, сума вартостей всіх окремих пакетів акцій може відрізнятиметься від вартості підприємства, взятого як єдине ціле. Найчастіше сума вартостей окремих пакетів менша за вартість бізнесу, коли б він був придбано одним покупцем. Компанія, оцінюється як єдине ціле, має іншу вартість, оскільки остання пов'язані з іншими правами і якими інтересами, аніж всіх інтересів, узятих наминоритарной основі. 9. Упорядкування звіту оцінки бізнесу Під час упорядкування звіту оцінки оцінювач має дотримуватися наступних принципів: -в звіті повинна бути викладена всю інформацію, істотна з погляду вартості об'єкта оцінки (принцип суттєвості); -інформація, приведений у звіті оцінки, використана або отриманий внаслідок розрахунків під час проведення оцінки, істотна з погляду вартості об'єкта оцінки, мусить бути підтверджено (принцип обгрунтованості); -зміст звіту оцінки на повинен вводити на манівці користувачів звіту оцінки, і навіть допускати неоднозначного тлумачення (принцип однозначності); -склад парламенту й послідовність які у звіті оцінки матеріалів і опис процесу оцінки повинні дозволити повністю відтворити розрахунок вартості та навести його до аналогічним результатам (принциппроверяемости); -звіт оцінки ні утримувати інформацію, неиспользующуюся під час проведення оцінки щодо проміжних та наслідкових результатів, якщо не є обов'язкової відповідно до вимог федеральних стандартів оцінки й стандартів, і правил оцінної діяльності, встановлених саморегульованій організацією, членом якої є оцінювач, який підготував звіт (принцип достатності). Копія звіту оцінки повинна зберігатися оцінювачем з дати складання звіту протягом загального терміну позовної давності, встановленого законодавством Російської Федерації. Звіт оцінки може бути пронумеровано посторінково, прошитий, підписано оцінювачем чи оцінювачами, які провели оцінку, і навіть скріплений особистої печаткою оцінювача, здійснює оцінну діяльність самостійно, займаючись приватної практикою, чи печаткою та підписом керівника юридичної особи, з яким оцінювач чи оцінювачі уклали трудового договору. При визначенні вартості оцінювач приймає до уваги різні мікро і макроекономічні фактори, до числа яких відносяться наступні. Попит. Попит визначається перевагами споживачів, які залежать від того, які доходи приносить даний бізнес власнику, за якого часу, з якими ризиками це зв'язано, які можливості контролю і перепродажу даного бізнесу. Дохід. Дохід, який може отримати власник об’єкту, залежить від характеру операційної діяльності і можливістю отримати доход від продажу об’єкту після використання. Доход від операційної діяльності, у свою чергу, визначається співвідношенням потоків доходів і витрат. Час. Велике значення для формування вартості підприємства має час отримання доходів. Один випадок, якщо власник придбаває активи і швидко починає одержувати доход від їхнього використання, і інший випадок, якщо інвестування і повернення капіталу відокремлене значним проміжком часу. Ризик. На величині вартості неминуче позначається і ризик, як вірогідність отримання очікуваних в майбутньому доходів. Контроль. Одним з найважливіших факторів, що впливають на вартість, є ступінь контролю, який одержує новий власник. Якщо підприємство купляє в індивідуальну приватну власність або якщо отримується контрольний пакет акцій, то новий власник одержує такі істотні права, як право призначати керівників, визначати величину оплати їхньої праці, впливати на стратегію і тактику роботи підприємства, продавати або купляти його активи; реструктурувати і навіть ліквідовувати дане підприємство; ухвалювати рішення про поглинання інших підприємств; визначати величину дивідендів і т.і. Внаслідок того, що купляють великі частки, вартість і ціна, як правило, будуть вище, ніж у разі купівлі неконтрольного пакету акцій. Ліквідність. Одним з найважливіших факторів, що впливають при оцінці на вартість підприємства і його майна, є ступінь ліквідності цієї власності. Ринок готовий виплатити премію за активи, які можуть бути швидко конвертовані в гроші з мінімальним ризиком втрати частини їх вартості. Звідси вартість закритих акціонерних товариств повинна бути нижче вартості аналогічних відкритих товариств. Обмеження. Вартість підприємства реагує на будь-які обмеження, які має бізнес. Наприклад, якщо держава обмежує ціни на продукцію підприємства, то вартість такого бізнесу буде нижче, ніж у разі відсутності обмежень. Співвідношення попиту і пропозиції. Попит на підприємство разом з корисністю залежить також від платоспроможності потенційних інвесторів, цінності грошей, а також можливістю залучати додатковий капітал. Ставлення інвестора до рівня доходності і ступеня ризику залежить від його віку. Більш молоді схильні йти на великий ризик заради більш високої прибутковості в майбутньому. Важливим фактором, що впливає на попит і вартість бізнесу, є наявність альтернативних можливостей для інвестицій. Попит залежить не тільки від економічних факторів. Важливі також соціальні і політичні фактори, такі, як ставлення до бізнесу в суспільстві і політична стабільність. Ціна пропозиції передусім визначаються витратами створення аналогічних підприємств. Кількість виставлених на продаж об'єктів також впливає на доходність. Вибір рішення покупця і продавця залежить від перспективи розвитку даного бізнесу. Звичайно, вартість підприємства в передбанкротному стані нижче за вартість підприємства з аналогічними активами, але фінансово стабільного. На оцінну вартість будь-якого об’єкту впливає співвідношення попиту і пропозиції. Якщо попит перевищує пропозицію, то покупці готові сплатити максимальну ціну. Верхня межа ціни попиту визначається поточною вартістю майбутніх доходів, які може отримати власник від володіння цим підприємством. Особливо це характерно для галузі, в якій пропозиція обмежена природними можливостями. Звідси витікає, що у разі перевищення попиту над пропозицією найбільш близькі до максимальної межі ціни на сировинні підприємства. В той же час при перевищенні попиту над пропозицією можлива поява в деяких галузях нових підприємств. В довгостроковому плані ціни на ці підприємства можуть дещо впасти. Якщо пропозиція перевищує попит, то ціни диктує виробник. Мінімальна ціна, по якій він може продати свій бізнес, визначається витратами на його створення. Отже, основними факторами, які визначають вартість, є:
Результати оцінки є основою для прийняття як поточних, так і інвестиційних розв'язків. У першому випадку власники, керівники підприємства одержують інструмент керування вартістю підприємства, в іншому випадку з'являється можливість показати потенційному інвесторові або кредиторові процес створення вартості підприємства. РОЗДІЛ 2. |