Сутність, принципи та значення оцінки вартості підприємства
 Скачать 231.78 Kb.
|
|
5 Фінансова стабільність підприємства як показник його ефективності З погляду короткострокової перспективи стабільність фінансового стану забезпечується постійною платоспроможністю підприємства за рахунок підтримки достатнього рівня ліквідності активів (готової продукції, дебіторської заборгованості, короткострокових фінансових вкладень і ін). Фінансова рівновага — характеристика стану фінансової діяльності підприємства, при якім потреба в приросту основного обсягу активів балансується з можливостями формування їм фінансових ресурсів за рахунок власних джерел. Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність перетворення його в кошти без значних втрат у ціні, а ступінь ліквідності визначаємося тривалістю тимчасового періоду, протягом якого це перетворення може бути здійснене. Чим коротше період, тем повинна бути вище ліквідність даного виду активу. Під ліквідністю підприємства мають на увазі його здатність погашати свої боргові зобов'язання хоча б і з порушенням строків погашення, передбачених контрактами. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є: а) наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку; б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості. Однак слід ураховувати, що керування залишками коштів повинне бути оптимізоване, тому що зайво сформовані грошові активи, забезпечуючи високий рівень платоспроможності підприємства, втрачають свою вартість під впливом факторів часу й інфляції. У ході аналізу платоспроможності для виявлення фінансової стабільності підприємства використовують ряд фінансових коефіцієнтів ліквідності: -абсолютної; -критичної (термінової, проміжної); -поточної. Показник абсолютної ліквідності обчислюється як відношення коштів і короткострокових фінансових вкладень до короткострокових зобов'язань. Даний коефіцієнт показує, яку частину зобов'язань підприємство може погасити своїми коштами на дату складання балансу або іншу конкретну дату. Рекомендовані значення показника абсолютної ліквідності перебувають у діапазоні 0,2-0,5 ( тобто питома вага коштів у розрахунках повинен становити від 20-50% залежно від галузевої приналежності підприємства). Показник критичної ліквідності визначається як відношення коштів, високоліквідних цінних паперів і дебіторської заборгованості до короткострокових зобов'язань. Цей показник характеризує ту частину поточних зобов'язань, яка може бути погашена не тільки за рахунок готівки, але й за рахунок очікуваних вступів за відвантажену продукцію, виконані роботи або зроблені послуги. Рекомендоване значення даного показника — 0,7-1. Показник поточної ліквідності (коефіцієнт покриття) дозволяє визначити в цілому здатність підприємства розплатитися по своїх поточних зобов'язаннях, які складаються із кредиторської заборгованості, короткострокових кредитів і позикових коштів і інших короткострокових пасивів, своїми обіговими коштами, які складаються із запасів, дебіторської заборгованості, коштів і короткострокових вкладень. Нормативне значення даного показника рівно 2. Коефіцієнт поточної ліквідності повинен бути нижче нормативного, тому що вважається, що якщо відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань організації нижче, чим 2:1, то воно не в змозі повністю й у строк погасити свої зобов'язання. Однак під впливом форм розрахунків, оборотності обігових коштів, галузевих і інших особливостей фінансовий стан підприємства може бути стійким і при значно меншому (але перевищуючому одиницю) значенні коефіцієнта покриття. Кожний із трьох різних показників ліквідності, застосовуваний у конкретному випадку, дає картину стабільності фінансового становища, яка цікавить конкретного споживача інформації. Наприклад, для постачальника сировини, матеріалів і послуг більший інтерес представляє перший показник; для банку, що кредитує дане підприємство, — другий, а для власника акцій і облігацій — третій. Проблема, що виникає при використанні даних показників, полягає в тому, що коефіцієнт покриття відображає статичне положення й оцінює підприємство так, начебто воно на грані закриття. Коефіцієнт не відображає стану компанії в його розвитку, хоча саме воно повинне бути пріоритетом номер один для менеджера. З позиції довгострокової перспективи однієї з найважливіших завдань аналізу фінансового стану є дослідження показників фінансової стабільності, які більшою мірою важливі для зовнішніх користувачів. Однак і менеджер підприємства повинен знати, наскільки організація приваблива для інвестицій, фінансово стійка до зовнішніх факторів і як уникнути можливого банкрутства у випадку непередбачених фінансових вимог. Стабільність фінансового стану підприємства оцінюється по співвідношенню власних і позикових коштів, по темпах нагромадження власних коштів у результаті поточної й фінансової діяльності, співвідношенню мобільних і іммобілізованих коштів підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних обігових коштів власними джерелами. У якості базисних величин можуть бути використані значення показників підприємства за минулий рік, середньогалузеві значення показників, значення показників найбільш перспективних підприємств. Крім того, у якості бази порівняння можуть служити теоретично обґрунтовані або отримані в результаті експертних оцінок величини, що характеризують оптимальні або критичні (граничні) з погляду стабільності фінансового стану значення показників. Одним з найважливіших показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства, його незалежність від позикових коштів, є коефіцієнт автономії, дорівнює відношенню частки власного капіталу до активів організації. Нормальне обмеження (оптимальна величина) цього коефіцієнта оцінюється на рівні 0,5. Коефіцієнт показує частку власних коштів у загальному обсязі ресурсів підприємства. Чим вище ця частка, тем вище фінансова незалежність (автономія) підприємства, тобто тим більше шансів у підприємства впоратися з непередбаченими обставинами, що виникають у ринковій економіці. Найвищою фінансовою стабільністю має організація при коефіцієнті автономії, рівному 1. Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування організації. Він є основою самостійності й незалежності організації. Однак потрібно враховувати, що фінансування діяльності організації тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідно для нього, наприклад, у тих випадках, якщо проведення носить сезонний характер. У цьому випадку в окремі періоди будуть накопичуватися більші кошти на рахунках у банку, а в інші періоди їх буде бракувати. Показник, що визначає, яка частини діяльності підприємства фінансується за рахунок позикових джерел коштів, називається коефіцієнтом співвідношення позикових і власних коштів (фінансовий леверидж). Для даного показника нормальним уважається співвідношення 1:2. Цей коефіцієнт найбільш нестабільний із усіх показників фінансової стабільності. Тому додатково до нього треба визначити швидкість обороту коштів і дебіторської заборгованості за аналізований період. При високій оборотності матеріально-оборотних коштів і ще більш високої оборотності дебіторської заборгованості коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів може значно перевищувати 1. Нормальне обмеження для цього показника не повинне перевищувати 1. Для вибору оптимального співвідношення позикового й власного капіталів необхідно враховувати ряд факторів, таких як галузеві особливості підприємств, їх розмір, рівень оподаткування прибутку, рівень кредитної ставки й ін. Характер галузевих особливостей визначає структуру й ліквідність активів організації. Підприємства, у яких значна питома вага припадає на необоротні активи, повинні мати більшу частку власних джерел (щоб обсяг довгострокового фінансування перекривав величину довгострокових активів). Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Операційний цикл (ОЦ) — період повного обороту оборотних активів): ОЦ (у днях) = ОЗ + ОДЗ, де ОЗ — виробничо-комерційний процес (оборотність виробничих запасів); ОДЗ — оборотність дебіторської заборгованості (період погашення дебіторської заборгованості). Чим вище даний період, тем меншою мірою для формування активів може бути використаний позиковий капітал. Загальне правило забезпечення фінансової стабільності: довгострокові активи повинні бути сформовані за рахунок довгострокових джерел, власних і позикових. Якщо підприємство не має у своєму розпорядженні позикові кошти, приваблювані на тривалій основі, основні кошти та інші необоротні активи повинні формуватися за рахунок власного капіталу. Розмір організації також впливає на величину фінансового левериджу. Чим організація крупніше, тем їй складніше задовольнити свої потреби у формуванні активів за рахунок власних джерел фінансування. Висока ставка податку на прибуток знижує вартість позикового капіталу в порівнянні із власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита", тому що при сплаті податку на прибуток з оподатковуваної бази вилучаються витрати по обслуговуванню кредиту, і навпаки. Крім того, слід мати у виді, що якщо ставки за користування позиковими коштами невисокі, а організація може забезпечити більш високий приріст прибутки на вкладений капітал, чому плата за кредитні ресурси, те, залучаючи позикові кошти, вона може підвищити рентабельність власного (акціонерного) капіталу. У той же час, якщо кошту організації створений в основному за рахунок короткострокових зобов'язань, те її фінансове становище може виявитися нестійким, тому що з капіталами короткострокового використання необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль над своєчасним поверненням їх і на залучення в оборот на нетривалий час інших капіталів. У цьому випадку необхідне дотримання наступного умови: короткостроковий банківський кредит залучається тільки для здійснення господарської операції, причому її рентабельність повинна бути вище кредитної ставки. Отже, від того, наскільки оптимальне співвідношення власного й позикового капіталу, багато в чому залежить фінансове становище організації. Вироблення правильної фінансової стратегії допоможе багатьом організаціям підвищити ефективність своєї діяльності. Важливою характеристикою стабільності фінансового стану є також коефіцієнт маневреності, дорівнює відношенню власних обігових коштів до величини джерела власних коштів. Коефіцієнт показує, яка частка власних коштів підприємства перебуває в мобільній формі, тобто, що дозволяє більш-менш вільно маневрувати цими коштами. Низьке значення означає, що значна частина власних коштів підприємства перебуває в менш ліквідних коштах і не може бути швидко перетворена в готівку. Високий рівень цього коефіцієнта з фінансової точки зору позитивно характеризує підприємство. Тому якщо коефіцієнт збільшується не за рахунок зменшення вартості основних коштів, а завдяки випереджальному росту власних джерел у порівнянні з ростом основних коштів, це свідчить про підвищення фінансової стабільності підприємства. Оптимальна величина коефіцієнта маневреності більше або рівна 0,5. Важливим показником для проведення аналізу фінансового стану підприємств на предмет виявлення ознак їх банкрутства є коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами, який характеризує частку власних обігових коштів в оборотних активах, що належать організації. Нормальне обмеження показника повинне бути більше або рівно 0,1. Даний коефіцієнт показує наявність власних обігових коштів, необхідних для фінансової стабільності. Власними коштами підприємства є всі фонди, які формуються із чистого прибутку, нерозподіленому прибутку й статутного капіталу. Теоретично до власних коштів підприємства відносять і додатковий капітал, який значно впливає на вартість власного капіталу, але реально не підтверджений коштами й тому надає ілюзорний характер значної частини власних коштів. Це веде до того, що для поповнення власних обігових коштів підприємство використовує кошти, які йому не належать (наприклад, кредиторську заборгованість або кредити). Саме в ситуації відсутності власних обігових коштів з'являється негативне значення коефіцієнта забезпеченості власними коштами, що свідчить не тільки про відсутність джерел власних коштів для фінансування поточних активів, але й про іммобілізацію у необоротні активи позикових джерел фінансування оборотних активів. Більшість російських підприємств має негативне значення коефіцієнта власних обігових коштів (дефіцит), що характеризує керування власними коштами як неефективне. Таким чином, оцінюючи фінансову стабільність підприємства за допомогою фінансового аналізу, необхідно визначати найбільш ефективні схеми фінансування господарської діяльності, забезпечуючи максимальний розвиток на принципах самофінансування; контролювати ступінь впливу позикових коштів на стан власних обігових коштів. Стабільність підприємства в ринкових умовах господарювання в чималому ступені залежить від його ділової активності. Показники ділової активності характеризують результати й ефективність поточної основної господарської діяльності, яку, у свою чергу, визначають такі показники, як обсяг реалізації продукції (робіт, послуг), прибуток і величина активів підприємства. Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства й родинних по сфері додатка капіталу підприємств за такими критеріями, як широта ринків збуту продукції, наявність продукції, що поставляється на експорт, ділова репутація організації й ін. Аналіз ділової активності дозволяє оцінити якість керування активами підприємства, дебіторською й кредиторською заборгованістю, запасами (виробничим циклом). При цьому головна увага приділяється розрахункам і аналізу змін таких показників, як швидкість оборотів оборотних активів ( тобто кількість оборотів активів за аналізований період часу) і період обороту ( тобто строку повернення підприємству вкладених у господарську діяльність коштів). Оцінюючи оборотність і період погашення дебіторської й кредиторської заборгованості в динаміку, можна визначити, наскільки досконала система керування дебіторською й кредиторською заборгованістю. У комбінації з показниками ліквідності значення оборотності дозволяють визначити позицію керівника підприємства в частині керування розрахунками: на підприємстві здійснюється політика кредитування своїх покупців або підприємство кредитується за рахунок своїх постачальників. І та й інша політики впливають на тривалість фінансового циклу й, як наслідок, на фінансовий стан підприємства, що вимагає подальшого аналізу й контролю. Одна з найважливіших складових частин аналізу фінансового стану — аналіз формування прибутки й рентабельності. Аналіз динаміки різних показників прибутки (прибуток від реалізації, прибуток від фінансово-господарчої діяльності, прибуток звітного періоду, чистий прибуток, нерозподілений прибуток) необхідно проводити за ряд років по кожному показникові окремо. Під рентабельністю розуміється відношення прибутку, отриманої за певний період, до обсягу капіталу, інвестованого в підприємство. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи організації в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої, підприємницької, інвестиційної), окупність витрат, вкладених у проведення й реалізацію продукції (робіт, послуг), і мають значення як для акціонерів, так і для зовнішніх і внутрішніх користувачів. Фінансово стійким є підприємство, яке формує активи в основному за рахунок власних і довгострокових позикових коштів, не допускає невиправданої дебіторської й кредиторської заборгованості й розплачується в строк за своїми обов'язками. Однієї з фінансових стратегій, спрямованих на підвищення фінансової стабільності організації, є наступне: довгострокові й середньострокові кредити й позикові кошти направляються переважно на придбання основних коштів і капітальні вкладення, тому важливо обмежити виробничі запаси й витрати величиною власних обігових коштів. Якщо врахувати, що кожна господарська операція, кожний управлінський розв'язок на підприємстві має позитивний або негативний результат, то виявлення причин і регулярності їх виникнення дозволить визначити способи керування цими причинами й уникнути прийняття неправильних і необґрунтованих управлінських розв'язків. Підготовка кожного управлінського розв'язку в господарській діяльності організації повинна враховувати альтернативні можливості дій, спрямованих на високі темпи розвитку для досягнення кінцевих результатів її господарської діяльності. Розглянуті методи оцінки фінансового стану підприємства, а також рентабельності його капіталу застосовуються для аналізу діяльності в минулому (наприклад, за попередній рік). У ринкових умовах більш важливим завданнями є передбачення фінансової ситуації в майбутньому. Необхідність розрахунків "ступені віддаленості від банкрутства" обумовлена тим, що в умовах вільного підприємництва постійно виникають питання, пов'язані із прогнозом фінансової стабільності на тривалу перспективу й оцінкою ймовірності банкрутства підприємства в реальних економічних умовах. Для їхнього розв'язку використовують економіко-статистичні методи, засновані на розробці моделей, які враховують різні фактори, що впливають на платоспроможність і фінансову стабільність підприємства. Найпоширеніша модель американського економіста Є. Альтмана можливість, що дає, прогнозування банкрутства підприємства за допомогою п'яти показників, що розраховуються на основі його балансу й звіту про фінансові результати діяльності. Структура балансу зізнається незадовільної, а підприємство неплатоспроможним, якщо коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче 2, а коефіцієнт забезпеченості власними коштами нижче 0,1. Дані критерії для визнання організації банкрутом є необхідними, але недостатніми. Тому при проведенні аналізу фінансового станів на підставі діючих форм звітності необхідно провести аналіз у комплексі всіх вищевказаних коефіцієнтів і дати об'єктивний висновок про можливість подальшої роботи підприємства або визнання його банкрутом і проведення процедури банкрутства. Таблиця 2.14 Аналіз ліквідності
Як бачимо, підприємство не є абсолютно ліквідним. Абсолютно ліквідні активи (А1) не покривають першочергові зобов'язання (П1). Тобто на підприємстві не вистачає грошових засобів і фінансових інвестицій для погашення кредиторської заборгованості за товари, роботи та послуги, а також поточних зобов'язань за розрахунками. Таблиця 2.15 Показники фінансової стійкості
Коефіцієнт фінансової стійкості нижчий за норму і зменшився на кінець періоду порівняно з початком періоду, то підприємство фінансово не стійке, позиковий капітал перевищує власний і збільшується. Коефіцієнт автономії характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування. На початок періоду коефіцієнт автономії менше норми, на кінець періоду він ще зменшився, що свідчить про недостатню частку власного капітал серед всіх джерел фінансування. Коефіцієнт заборгованості первищує рекомендоване значення, що свідчить про залежність від позикового капіталу та недостатність власних засобів. Порівнюючи показник на початок та на кінець звітного періоду бачимо, що він зріс, що призвело ще до більшої залежності підприємства від позикового капіталу. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами є від'ємним, що характеризує неможливість проведення незалежної фінансової політики. Коефіцієнт маневрування набагато нижчий рекомендованого значення, крім того є від'ємним, що свідчить про неможливість маневрування капіталом. Таблиця 2.16 Показники рентабельності
Хоч рентабельність активів підприємства і зменшилась, але за рахунок вкладень власного капіталу та підвищення якості продукції рентабельність підприємства, загалом, залишилась сталою. Щодо фінансової стабільності «Roshen», можна сказати, що компанія є ліквідною, рентабельною, прибутковою та платоспроможною. РОЗДІЛ3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 3.1. Оптимізація структури капіталу з метою підвищення його вартості. Структура капіталу відображає співвідношення позикового і власного капіталів, залучених для фінансування довгострокового розвитку компанії. Від того, наскільки структура оптимізована, залежить успішність реалізації фінансової стратегії компанії в цілому. У свою чергу оптимальне співвідношення позикового і власного капіталів залежить від їх вартості. Як показує світова практика, розвиток тільки за рахунок власних ресурсів (тобто шляхом реінвестування прибутку в компанію) зменшує деякі фінансові ризики в бізнесі, але при цьому сильно знижує швидкість приросту розміру бізнесу, насамперед виручки. Навпаки, залучення додаткового позикового капіталу при правильної фінансової стратегії і якісному фінансовому менеджменті може різко збільшити доходи власників компанії на їх вкладений капітал. Причина в тому, що збільшення фінансових ресурсів при грамотному управлінні призводить до пропорційного збільшення обсягу продажів і часто чистого прибутку. Особливо це актуально для малих і середніх компаній. Однак перевантажена позиковими засобами структура капіталу пред'являє надмірно високі вимоги до його прибутковості, оскільки підвищується ймовірність неплатежів і ростуть ризики для інвестора. Крім того, клієнти і постачальники компанії, зауваживши високу частку позикових коштів, можуть почати шукати більш надійних партнерів, що призведе до падіння виручки. З іншого боку, занадто низька частка позикового капіталу означає не довикористання потенційно більш дешевого, ніж власний капітал, джерела фінансування. Така структура приводить до більш високих витрат на капітал і завищеним вимогам до прибутковості майбутніх інвестицій. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення власних і позикових джерел, при якому максимізується ринкова вартість підприємства. При оптимізації капіталу необхідно враховувати кожну його частину. Власний капітал характеризується наступними додатковими моментами: . Простотою залучення (потрібно рішення власника або без згоди інших господарюючих суб'єктів). . Високою нормою прибутку на вкладений капітал, тому що не виплачуються відсотки по залученню коштів. . Низький ризик втрати фінансової стійкості та банкрутства підприємства. Недоліки власних коштів: . Обмежений обсяг залучення, тобто неможливо істотно розширити господарську діяльність. . Не використовується можливість приросту рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів. Таким чином, підприємство, що використовує тільки власні кошти, має найвищу фінансову стійкість, але обмежені можливості приросту прибутку. Переваги позикового капіталу: . Широкі можливості залучення капіталу (за наявності застави або гарантії). . Збільшення фінансового потенціалу підприємства при необхідності збільшення обсягів господарської діяльності. . Здатність підвищити рентабельність власного капіталу. Недоліки позикового капіталу: . Складність залучення, тому що рішення залежить від інших господарюючих суб'єктів. . Необхідність застави або гарантій. . Низька норма рентабельності активів. . Низька фінансова стійкість підприємства. Отже, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий потенціал і можливість приросту рентабельності власного капіталу. При цьому втрачається фінансова стійкість. Управління та оптимізація структури капіталу полягає у створенні змішаної структури капіталу представляє таке оптимальне поєднання власних і позикових джерел при якому мінімізуються загальні витрати на капітал (WАСС), і максимізується ринкова вартість підприємства. Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин власного і позиченого капіталу не тільки для типових підприємств, але і для кожного окремого підприємства. Але основними факторами є: 1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції, а також з великою частиною позаоборотних активів, мають більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позичений капітал. 2. Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продукцію, можуть у своїй діяльності використовувати більшу частину позиченого капіталу. Рівень фінансових ризиків у цих підприємств високий, і це враховують їхні кредитори. Підприємства, що знаходяться на стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал. 3. Кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура товарного ринку, тим більше і безпечніше можна використовувати позичений капітал. І навпаки – в умовах нестабільної кон’юнктури використання позиченого капіталу призводить до зниження рівня прибутковості та ризику втрати платоспроможності. У таких умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зменшення обсягу використання позиченого капіталу. 4. Кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану кон’юнктури фінансового ринку зростає або знижується вартість позиченого капіталу. При суттєвому зростанні вартості позиченого капіталу диференціал фінансового левериджу може досягнути від’ємного значення, що призведе до різкого зниження фінансової рентабельності, а в ряді випадків – до збиткової операційної діяльності. Слід зазначити, що кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість власного капіталу, який залучається із зовнішніх джерел. При зростанні рівня процента позики підвищуються і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал. 5. Рівень рентабельності операційної діяльності. За рахунок високого значення даного показника кредитний рейтинг підприємства зростає, і таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання позиченого капіталу. Але у практичній діяльності цей потенціал часто не використовується у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких випадках власники переважно інвестують отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу і тим самим знижує питому вагу використання позичених засобів. 6. Коефіцієнт операційного левериджу. Зростання підприємства забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового левериджу. Таким чином, підприємства, у яких зростає обсяг реалізації продукції, але за рахунок галузевих особливостей її виробництво має низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть значно збільшити коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використати більшу частину позичених засобів у загальній сумі капіталу. 7. Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори, формуючи оцінку кредитного рейтингу підприємства, керуються своїми критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємства. У деяких випадках, не дивлячись на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть формувати негативний імідж цього підприємства і, таким чином, знижувати його кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення підприємством позиченого капіталу, знижує його фінансову стійкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел. 8. Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг на прибуток різниця у вартості власного і позиченого капіталу, що залучається із зовнішніх джерел, знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового коректора під час використання позичених засобів зменшується. У таких умовах слід формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу. У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу. 9. Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Несприйняття власниками і менеджерами високих рівнів ризиків формує у них консервативний підхід щодо фінансування розвитку підприємства, основою якого є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати великий прибуток на власний капітал, не звертаючи уваги на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, де позичений капітал використовується в максимально можливих розмірах. 10. Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового вкладу) власники підприємства не бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, якщо навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством є формування додаткового капіталу за рахунок позичених засобів. З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу зводиться до таких основних напрямів: а) встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного та позикового капіталу; б) забезпечити залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для формування розрахункових показників його структури. 3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких багатоваріантних розрахунків використовують механізм фінансового левериджу, що дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, яка забезпечує максимальний рівень фінансової рентабельності. 4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості Даний процес базується на визначенні попередньої оцінки вартості власного і позиченого капіталу, за різними умовами його залучення, на основі багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу. 5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Даний метод оптимізації структури капіталу пов’язаний із процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяються на такі три групи: · позаоборотні активи; · постійна частина оборотних активів; · змінна частина оборотних активів. У даній ситуації необхідно більше уваги звернути на дві останні групи. Постійна частина оборотних активів. Вона є незмінною частиною сукупного розміру, який не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операції діяльності, не пов’язана з формуванням запасів сезонного зберігання, дострокового завозу і цільового призначення. Отже, це такий незнижувальний мінімум оборотних активів, який необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності. Змінна частина оборотних активів. Дана частина оборотних активів пов’язана з такими змінами: сезонним зростанням обсягу реалізації продукції, необхідністю у формуванні товарних запасів сезонного зберігання; дострокового завозу і цільового призначення. У складі цієї змінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню потребу в них. Основні етапи процесів оптимізації структури капіталу Аналіз капіталу організації. Основною метою цього аналізу є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в передплановому періоді та їх впливу на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу. На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу та основних складових елементів капіталу в зіставленні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позикового капіталу і його тенденції у складі позикового капіталу вивчається співвідношення довго-і короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір прострочених фінансових зобов'язань і з'ясовуються причини прострочення. На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості організації, обумовлена структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховується і вивчаються в динаміці наступні коефіцієнти: а) коефіцієнт автономії. Він дозволяє визначити в якій мірі використовуються організацією активи сформовані за рахунок власного капіталу, тобто частку чистих активів підприємства в загальній їх сумі; б) коефіцієнт фінансового левериджу. Він дозволяє встановити яка сума позикових коштів залучена організацією на одиницю власного капіталу; в) коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності. Він характеризує відношення суми власного і довгострокового позикового капіталу до загальної суми використовуваного організацією капіталу і дозволяє, виявити фінансовий потенціал майбутнього розвитку організації; г) коефіцієнт співвідношення довго-і короткострокової заборгованості. Він дозволяє визначити суму залучення довгострокових фінансових кредитів у розрахунку на одиницю короткострокового позикового капіталу, тобто характеризує політику фінансування активів організації за рахунок позикових коштів. Аналіз фінансової стійкості організації дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що генерують загрозу його банкрутства. На третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання капіталу в цілому і окремих його елементів. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і розглядаються в динаміці такі основні показники: а) період обороту капіталу. Він характеризує число днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позикових коштів, а також капіталу в цілому. Чим менше період обороту капіталу, тим вище ефективність його використання на організації, так як кожен оборот капіталу генерує певну додаткову суму прибутку; б) коефіцієнт рентабельності всього використовуваного капіталу. Він відповідає коефіцієнту рентабельності сукупних активів, тобто характеризує рівень економічної рентабельності; в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу. Характеризує досягнутий рівень фінансової рентабельності організації, є одним з найбільш важливих; г) капіталоотдача. Цей показник характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає на одиницю капіталу, тобто в певній мірі служить вимірником ефективності операційної діяльності підприємства; д) капіталомісткість реалізації продукції. Він показує який обсяг капіталу задіяний для забезпечення випуску одиниці продукції. . Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу. Існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, облік яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними з цих факторів є: -Галузеві особливості операційної діяльності організації. Визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємство з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції в силу високої частки необоротних активів, мають зазвичай більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Чим нижче період операційного циклу, тим більшою мірою може бути використаний підприємством позиковий капітал. -Стадія життєвого циклу організації. Зростаючі підприємства знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продукцію, можуть залучати для свого розвитку велику частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вище середньоринкової. -Кон'юнктура товарного ринку. Чим стабільніше кон'юнктура товарного ринку, а відповідно і стабільніше попит на продукцію, тим вище і безпечніше стає використання позикового капіталу. -Кон'юнктура фінансового ринку. Кон'юнктура фінансового ринку впливає на вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел - при зростанні рівня позичкового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал. -Рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає, можливість використання позикового капіталу зростає. Але на практиці при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку, інвестуючи отриманий прибуток у власне підприємство. -Коефіцієнт операційного левериджу. Організація з зростаючим обсягом реалізації продукції, але мають чинності галузевих особливостей її виробництва низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть у набагато більшому ступені збільшувати коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використовувати велику частку позикових коштів у загальній сумі капіталу. -Ставлення кредиторів до підприємства. -Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг з прибутку, різниця у вартості власного і позикового капіталу, що залучається із зовнішніх джерел, знижується. У цих умовах більш кращим є формування капіталу із зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового пайового капіталу). У той час як при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу. -Рівень концентрації власного капіталу. Встановлення оптимальних для даної організації пропорцій використання власного і позикового капіталу та забезпечення залучення в організацію необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури. . Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Завдяки проведенню різноманітних розрахунків з використанням механізму фінансового левериджу можна визначити оптимальну структуру капіталу, що забезпечує максимізацію рівня фінансової рентабельності. . Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації заснований на попередній оцінці вартості власного і позикового капіталу при різних умовах його залучення та здійсненні різноманітних розрахунків середньозваженої вартості капіталу. . Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод пов'язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів організації. У цих цілях всі активи організації поділяються на такі групи: а) необоротні активи б) постійна частина оборотних активів. Вона являє собою незмінну частину сукупного їх розміру, яка не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операційної діяльності і не пов'язана з формуванням запасів сезонного зберігання. в) змінна частина оборотних активів. Вона являє собою варіюють частина їх сукупного розміру, яка пов'язана з сезонним зростанням обсягу реалізації продукції. . Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикованою структури капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на плановий період. У процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства. Остаточне рішення, прийняте з цього питання, дозволяє сформувати на майбутній період показник «цільової структури капіталу», відповідно до якого буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
