Інформаційнокомунікаційні технології у забезпеченні розвитку національної економіки
 Скачать 1.43 Mb.
|
РОЗДІЛ 1ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РОЗИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Національна економіка характеризується взаємозв'язком умов виробництва та його результатів і формується як єдиний господарський механізм із взаємозумовленими внутрішніми процесами та явищами. Значний вплив на особливості національної економіки справляють історичні та культурні традиції, географічне розташування країни, її роль у міжнародному поділі праці. Національна економіка – це структурно і організаційно єдина система взаємозв'язаних галузей і сфер діяльності людей, якій властива відповідна пропорційність, взаємозумовленість розміщення на території, обмеженій державними кордонами. Національна економіка є продуктом певних історичних процесів і періодів, оскільки становлення її здійснюється досить тривалий час[1, c. 26]. У вузькому розумінні національна економіка є сукупністю економічних суб'єктів і зв'язків між ними, яка має просторово визначену і специфічно складену національну організаційну структуру, характеризується господарською цілісністю і спрямована на задоволення потреб суспільства у матеріальних і соціальних благах [2, c. 48]. У широкому розумінні національна економіка – це структурована в галузевому і територіальному просторі економічна діяльність у масштабах країни, що регулюється інституціональною системою, яка відповідає економічному, політичному та ідеологічному устрою (порядку), сформованому в цій країні [3б 117]. Також національна економіка виступає як наука та навчальна дисципліна, що вивчає закони і закономірності функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з іншими країнами, а також на підставі пізнаних закономірностей обґрунтовує пріоритети державної економічної політики[4, c. 86]. Об'єктом національної економіки як науки є економіка країни в цілому та її складові у єдності та взаємодії в контексті суспільно-природного розвитку та економічної глобалізації [5, c. 44]. Предметом національної економіки як науки є сукупність ресурсних, економічних, інституціональних та соціальних чинників, що визначають специфіку функціонування національної економіки [5, c. 45]. Метою національної економіки як науки є вивчення законів і закономірностей функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з іншими країнами [5, c. 46]. Основу національної економіки складають галузеві й міжгалузеві комплекси, підприємства, організації, домашні господарства, які об'єднані в єдину систему економічними відносинами й виконують певні функції в суспільному розподілі праці щодо вироблення товарів і послуг. Національній економіці як цілісній системі властиві такі загальні ознаки [6, 223]:
Національна економіка містить такі сфери: матеріальне й нематеріальне виробництво, а також невиробничу сферу (рис. 1.1) Сфери національної економіки Невиробнича Матеріальна Нематаріальна Промисловість Оборона країни Наукайнаукове обслуговування Сільське господарство Судові й юридичні органи Культура Релігійні організації Будівництво Освіта Громадські організації Транспорт Охорона здоров'я Торгівля Зв'язок Сфера послуг Рис. 1.1. Сфери національної економіки Джерело: розроблено автором на основі [7, c. 241] Національна економіка, прагнучи до стабільності, ефективності, намагається досягнути основних цілей (рис. 1.2). Слід наголосити на тому, що характер та спосіб досягнення цілей національної економіки залежить від типу економічної системи, до якої вона належить, а також від специфіки даної національної економіки. Рис. 1.2. Цілі національної економіки Джерело: розроблено автором на основі: [8, c. 105] Загалом, названі цілі досягаються через застосування певних інструментів макроекономічного регулювання економіки, основними з яких є [9, c. 128]:
Загальним і кінцевим результатом функціонування національної економіки є приріст валового національного продукту, обсягів доходів і потрібних суспільству товарів і послуг, найефективніше використання обмежених людських ресурсів і матеріалів. Суб’єкти національної економіки представлені на рис. 1.3. Домогосподарство (ДГ) – економічний суб'єкт, діяльність якого спрямована на задоволення власних потреб з метою максимізації корисності. Домогосподарства – власники факторів виробництва, за рахунок чого одержують доходи, які використовують на поточне споживання і нагромадження. Доходи бувають трудові і від майна [11, c. 257]. Рис. 1.3. Суб’єкти національної економіки Джерело: розроблено автором на основі [10, с. 88] У закритій економіці активність домогосподарств обумовлює:
Підприємницький сектор (ПС) – сукупність усіх фірм, що займаються виробництвом і реалізацією благ [11, c. 259]. Активність підприємницького сектора обумовлюється:
Державні інститути (ДІ) – сукупність установ, організацій, що представляють політичну владу. Державні інститути забезпечують відтворення суспільних благ [11, c. 261]. Суспільні блага характеризуються:
Відтворення суспільних благ (будівництво доріг, вуличне освітлення тощо) здійснюється за рахунок державного бюджету. Державний бюджет – план доходів і видатків держави. Дохідна частина бюджету формується за рахунок податків [11, c. 262]. Види бюджету:
Активність державних інститутів націлена на:
Закордон – всі інші національні економіки, з якими взаємодіє дана економіка за допомогою міжнародної торгівлі, а також руху факторів виробництва. Держава може надавати економічну допомогу іншим державам [11, c. 264]. Активність закордону представлена:
Усі суб'єкти мають доходи і витрати, отже – власний бюджет, тобто, є секторами національної економіки. На ряду з цими секторами в національній економіці мається сектор майна (СМ), який можна представити, як уявну скарбничку суспільства, у якій акумулюються: заощадження домогосподарств, нерозподілений прибуток підприємницького сектору, амортизація підприємницького сектору, профіцит державного бюджету і торгівельного балансу. Із сектора майна домогосподарства можуть споживати частину доходів, коли їх витрати перевищують дохідну частину. Підприємницький сектор здійснює валові інвестиції із сектора майна, держава у випадку дефіциту державного бюджету використовує, зокрема, сектор майна. Закордон з нього фінансує дефіцит платіжного балансу. Тіньовий, або паралельний, сектор об'єднує діяльність інституційних одиниць, доходи яких не враховуються в офіційній статистиці. Тіньові підприємства не перерозподіляють власні доходи до бюджетів та державних цільових фондів, не сплачують податки, максимізуючи власні прибутки. До тіньової економіки відносять види діяльності, які неможливо виміряти, оскільки немає об'єктивних вимірників, а також юридично заборонені види діяльності (виробництво і продаж наркотиків, зброї, протизаконна, кримінальна діяльність, спрямована на особисте збагачення) [12, c. 65]. Національна економіка виконує такі функції [13, c. 142]:
Суть її у пізнанні економічних явищ та процесів з метою обґрунтування нових тенденцій та моделей у розвитку національної економіки.
Суть полягає у вихованні національної свідомості населення, підвищення рівня національної економічної культури та адекватного до цього економічного світогляду.
Суть цієї функції полягає в розробці практичних рекомендацій на основі здійснення аналізу та оцінки різних фінансових, госпо дарських та організаційно-управлінських явищ у національній економіці. Це дає можливість підвищувати якість економічних та управлінських рішень. 4. Прогностична. Національна економіка характеризується взаємозв'язком умов виробництва та його результатів і формується як єдиний господарський механізм із взаємозумовленими внутрішніми процесами та явищами. Значний вплив на особливості національної економіки справляють історичні та культурні традиції, географічне розташування країни, її роль у міжнародному поділі праці. Як система національна економіка включає організаційну, структурну, функціонально-цільову, ресурсну та інституціональну підсистеми, характеризується економічними зв'язками і відносинами та функціонує в певному середовищі (табл. 1.1). Таблиця 1.1 Структура системи національної економіки
Продовження табл. 1.1
Джерело: [13, c. 238-244] Національна економіка функціонує в певному середовищі, елементами якого є природно-екологічне, економічне, науково-технічне та інформаційне, політичне, соціальне, зовнішньоекономічне, духовне. Усі компоненти середовища функціонування національної економіки мають складну будову та складають з низки складових (рис. 1.4) Суспільна свідомість і мінталітет населення, мораль, типи культур, традиції, звичаї, норми Природні ресурси, кліматичні умови, рвень шкідливих викидів у навколишнє середовище Умови та правила господарювання, економічна політика, економічні регулятори Природно-екологічне Економічне Духовне Середовище функціонування національної економіки Соціальне Міжнародні утворення, ступінь вирішення міжнародних проблем, стан світового ринку Якість життя, чисельність трудових ресурсів, рівень зайнятості, доходи і витрати домогосподраств Науково-технічне та інформаційне Зовнішньоекономічне Політичне Рівень розвитку науки нововведення, інновації, впровадження інформаційних технологій Форма правління та державного устрою, політичний режим, політичні партії, міждержавні утворення Рис. 1.4. Елементи середовища функціонування національної економіки Джерело: розроблено автором на основі [13, c. 187] Загальний механізм функціонування національної економіки проілюстровано на рис. 1.5. Механізм функціонування національної економіки має бути спрямованим на забезпечення національної безпеки країни та реалізацію її національних економічних інтересів, а отже, на підвищення конкурентоспроможності та посилення ролі в системі світового господарства. В економічній літературі наводяться різні класифікаційні ознаки сучасних національних економік (національних економічних систем). Критеріями таких класифікацій є: панівна форма власності та способи координації економічної діяльності; характер розвитку економічних процесів; технологічний спосіб виробництв; рівень економічної свободи; конкурентоспроможність економіки; форма політичного правління тощо. Формує умови для економічної діяльності:
Цілі національної економіки:
Національна економіка Державне управління і регулювання Економічне середовище Інституційна система Економічний порядок Характеризується:
 Субєкти економічної діяльності
Економічна діяльність
Рис. 1.5. Механізм функціонування національної економіки Джерело: розроблено автором на основі [13, c. 198] З погляду власності та способів координації економічної діяльності виокремлюють три моделі національних економік: ринкову (яка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем економічної організації); командно-адміністративну (командну) (ґрунтується на державній власності на ресурси і виготовлені блага, передбачає безпосередній вплив державних органів і координування поведінки суб'єктів економіки щодо питань виробництва, розподілу та споживання продукції); змішану (в якій економічні процеси регулюються як ринковими механізмами, так і державою, без переважання одного з них) [14, c. 227]. За характером розвитку сучасні національні економіки, за методологією ООН, класифікують [15, c. 118]: 1) на розвинуті (ринкові економіки високорозвинутих країн, до складу яких належать відносно вільна ринкова система США, соціальна ринкова економіка країн Західної Європи, ринкова економіка типу "держава добробуту" - Швеція і державно керований ринок Японії та інших країн Східної Азії); 2) перехідні економіки (передусім економіки постсоціалістичних країн, які здійснювали перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової. Хоча деякі країни цього типу вже отримали статус "країн з ринковою економікою", наприклад Литва, Латвія, Україна, рівень їх розвитку залишається далеким від рівня розвитку високорозвинутих країн світу); 3) економіки, що розвиваються (входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку). Модель їхнього національного господарства базується на неістотній ролі ринкових механізмів і приватного підприємництва, а домінуюче значення для розвитку мають натуральне або напівнатуральне господарство, переважання аграрного й індустріального секторів у галузевій структурі економіки, високий ступінь державного втручання в економіку і низький рівень соціального захисту. Для цілей економічного аналізу ООН поділяє ці країни: на країни - суто кредитори (Бруней, Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія); країни – суто боржники (всі інші країни, що розвиваються); країни – експортери енергоресурсів (Алжир, Венесуела, В'єтнам, Індонезія, Конго, Кувейт); країни – імпортери енергоресурсів; всі інші країни, що розвиваються. За критерієм відкритості національні економіки поділяють на відкриті, відносно відкриті та закриті. За рекомендаціями Світового банку, до відкритих економік належать країни, частка експорту яких у ВВП становить більше 35 %; умовно відкритими вважаються економіки з часткою експорту від 10 до 35 % ВВП; закритими є економіки з експортом менше 10 % ВВП. В основу класифікації економічних систем за рівнем економічного розвитку закладається показник обсягу ВВП на одну особу. Світовий банк за цією ознакою виокремлює економіки країн з низьким рівнем доходів (ВВП на одну особу становить менше 900 дол.); з рівнем доходів нижче середнього (ВВП на одну особу становить від 901 до 3125 дол.); з рівнем доходів вище середнього (ВВП на одну особу становить від 3126 до 9655 дол.); а високим рівнем доходів (більше 9656 дол.) [15, c. 136]. Стандартна класифікація Світового банку за рівнем зовнішньої заборгованості вирізняє: держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості; держави із середньою величиною зовнішнього боргу; держави з найменшою зовнішньою заборгованістю. Високий рівень зовнішнього боргу означає, що в країни перевищені такі критичні показники: відношення поточної вартості обслуговування зовнішнього боргу до ВВП більше 80 %; відношення поточної вартості обслуговування боргу до обсягу експорту перевищує 220 %. Середній рівень зовнішньої заборгованості властивий країнам, у яких один або обидва показники перевищують 60 %, але не досягають критичних величин [15, c. 142]. За рівнем конкурентоспроможності виокремлюють конкурентоспроможні та неконкурентоспроможні національні економіки. Для вимірювання рівня конкурентоспроможності національних економік розраховують глобальний рейтинг конкурентоспроможності (ГІК), який є узагальнюючим показником конкурентоспроможності країни, якнайповніше відображає її продуктивність і оцінює три потенційні стани національної економіки: конкурентні переваги, потенційні загрози, критичні відставання [16, c. 104]. Глобальний індекс конкурентоспроможності, складається з 12 субіндексів: державні установи; інфраструктура; макроеко-номічна стабільність; охорона здоров'я; початкова освіта; вища освіта і навчання; ринок товарів; ринок праці; фінансовий ринок; рівень розвитку і використання технологій; обсяг внутрішнього ринку; розвиток бізнесу та інновацій. За пріоритетами соціально-економічного розвитку визначають такі типи національних економік: сталого розвитку (адаптивно-раціонального) і несталого (екстенсивно-деструктивного). Моделі розвитку національної економіки вирізняються за напрямами розвитку і будуються з урахуванням: особливостей соціально-економічних умов країни, стану економіки; трансформаційних процесів; державного регулювання економіки; стратегій соціально-економічного розвитку; конкурентних переваг країни, її традицій. Найбільш відомими у світовій системі є такі ринкові моделі національних економік: ліберальна (американська ринкова модель); регульована ринкова економіка (західноєвропейська модель); соціально орієнтована ринкова модель (Швеція); японська модель; олігархічна модель (коли інтереси держави підпорядковуються інтересам панівних олігархічних груп, кланів); моделі нових індустріальних країн (моделі економік Тайваню, Південної Кореї, Гонконгу, де велика роль належить транснаціональним корпораціям, які включили економіки цих країн у міжнародний поділ праці); модель наздоганяючих ринкових економік (використовують країни, які намагаються протягом короткого часу трансформувати національні економіки до умов розвинутих країн. Наздоганяючі моделі національної економіки передбачають використання механізмів розвитку, спрямованих на прорив у забезпеченні конкурентоспроможності національних товарів, у технологіях, корекцію ринкової кон'юнктури, структурну перебудову та модернізацію виробництва. У післявоєнний період цю модель використала Японія, сьогодні – Китай. Невдалі варіанти використання цієї моделі є в країнах колишнього СРСР. Загалом ця модель характеризується переважним залученням передових технологій, прямих іноземних інвестицій, вкладенням коштів у людський капітал і науку, розвиток переробних галузей [17, c. 196]. Глобалізаційні процеси ставлять перед урядами країн проблему пошуку нових форм і методів адаптації національного економічного середовища до сучасних вимог здійснення міжнародних економічних відносин та зумовлюють необхідність побудови нових моделей національної економіки, які відповідають їх потенціалу, забезпечуючи стійке економічне зростання та конкурентоспроможність на світовому ринку. Суть її полягає в оцінці сучасної економічної кон'юнктури та передбаченні стратегічного розвитку різних секторів та сфер національної економіки, виходячи з критеріїв екзогенного та ендогенного характеру. Тож національна економіка становить собою комплексне систематизоване вчення про закономірності становлення та функціонування господарської системи певного суспільства, а також теоретичні й методологічні підходи щодо розробки державної політики з питань подальшого розвитку національної господарської системи. Розвиток національної економіки та вдосконалення її структури переслідує цілком конкретні цілі. Завжди кінцевою метою виробництва виступає споживання, і тому національне господарство будь-якої країни соціально орієнтоване. Це означає, що завдання досягнення ефективного функціонування всіх ланок економічної системи важливі не самі по собі, а тому, що дозволяють забезпечити вирішення проблем економічного зростання, фінансування соціальних програм при раціональному використанні обмежених ресурсів. Виходячи з цього, кінцевою метою будь-якої національної економіки є створення умов для постійного зростання добробуту населення і країни в цілому. Для досягнення цієї мети потрібно вирішувати цілий комплекс проміжних завдань: забезпечувати науково-технічний прогрес і підвищення ефективності виробництва, підтримувати макроекономічну рівновагу, скорочувати безробіття і підвищувати освітній та кваліфікаційний рівень населення, розвивати міжнародні зв'язки і т. д. Всі ці цілі враховуються при розробці та реалізації економічної політики країни. |