Банківськи операції Конспект_ лекций. Конспект лекцій з дисципліни Банківські операції
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
Тема 9: НЕТРАДИЦІЙНІ БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ ТА ПОСЛУГИ 1. Загальна характеристика та види нетрадиційних банківських операцій та послуг 2. Лізингові операції 3. Банківські гарантії та поручительства 4. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги 5. Трастові послуги 6. Факторинг та форфейтинг 7. Операції з дорогоцінними металами 8. Фінансовий інжиніринг 1. Загальна характеристика та види нетрадиційних банківських операцій та послуг Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також всередині самої банківської системи сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. Крім традиційних, базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, не традиційні для них операції та послуги. До перших належать операції і послуги, пов'язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між клієнтами. Виникнення та подальший розвиток нетрадиційних банківських операцій та послуг зумовлені багатьма причинами. Зокрема, це: ¾ зниження рівня дохідності традиційних банківських операцій та послуг; ¾ загострення конкуренції між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також між самими комерційними банками. Конкуренція вплинула на залучення банків до певних видів діяльності, які можуть здійснювати також небанківські фінансово-кредитні установи; ¾ необхідність підвищення якості обслуговування своїх клієнтів. Це виявляється, зокрема, в тому, що відбувається закріплення за кожним солідним клієнтом окремого менеджера, котрий надає йому весь комплекс послуг та здійснює необхідні операції; ¾ диверсифікація банківських доходів, зокрема шляхом збільшення в них частки непроцентних доходів, включаючи комісійні доходи; ¾ необхідність підвищення ліквідності та платоспроможності комерційного банку; ¾ необхідність зменшення ризиків, пов'язаних зі здійсненням традиційних операцій і наданням традиційних послуг; ¾ залучення нових клієнтів з метою розширення та вдосконалення структури ресурсної бази комерційного банку. До нетрадиційних для банків України операцій та послуг можна, зокрема, віднести: лізинг; факторинг; довірчі (трастові) послуги; операції з дорогоцінними металами; гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги; фінансовий інжиніринг. У своїй діяльності комерційні банки все більше уваги приділяють наданню клієнтам послуг. Зауважимо, що в економічній літературі розрізняють поняття «банківські операції» та «банківські послуги». Не вдаючись до аналізу всіх поглядів щодо змісту цих понять, зазначимо, що між ними існують суттєві відмінності, хоча на практиці банківські операції та банківські послуги зовнішньо розрізнити дуже важко. Передусім це пов'язано з тим, що окремі банківські операції та послуги взаємозв'язані, надаються клієнтам одночасно, в одному «пакеті». Наголосимо, що банківським послугам притаманні такі ознаки: ¾ для надання банківських послуг банкам не потрібні додаткові ресурси; ¾ доходи від надання послуг банки одержують у вигляді комісії. Комісійні доходи обчислюються банками пропорційно сумі активу чи зобов'язання незалежно від часу або є завчасно фіксованими; ¾ при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками у традиційному розумінні. Банки надають клієнтам різноманітні послуги. Для з'ясування їх суті слід розглянути критерії, за якими можна класифікувати банківські послуги. Так, залежно від суб'єктів — одержувачів банківських послуг розрізняють послуги, які надаються юридичним та фізичним особам. З погляду зв'язку банківських послуг з рухом матеріального продукту розрізняють послуги, пов'язані з рухом матеріального продукту, та «чисті» послуги, тобто послуги, безпосередньо не пов'язані з рухом матеріального продукту. Залежно від обліку послуг у балансі банку їх поділяють на: ¾ послуги, що обліковуються на балансових рахунках. Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними; ¾ послуги, що обліковуються на позабалансових рахунках. За критерієм стягнення банками плати за надання послуг розрізняють платні та безоплатні послуги. Наявність останніх пов'язана з тим, що в окремих випадках комерційні банки самі заінтересовані в наданні клієнтам безоплатних послуг. Це дає їм змогу, зокрема, залучати нових клієнтів, збільшувати банківські ресурси, розширювати асортимент суміжних послуг та операцій, підвищувати рівень обслуговування клієнтів. Здійснюючи нетрадиційні банківські операції та надаючи послуги, слід особливу увагу звертати на їх правове оформлення. Найпоширенішою підставою виникнення зобов'язань є договір. За ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих договорів, можна виокремити такі групи цивільно-правових договорів, якими оформляються нетрадиційні банківські операції та послуги: ¾ договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (договори купівлі-продажу іноземної валюти, акцій; біржові та позабіржові угоди тощо); ¾ договори про передання майна у тимчасове користуванні (договір оренди, договір лізингу тощо); ¾ договори про надання послуг (договір доручення, договір комісії, кредитний договір, договір схову, договір про посередницькі послуги тощо). З погляду змісту та суб'єктного складу зобов'язання про надання банком послуг поділяють на: ¾ послуги юридичного характеру, що оформляються, зокрема, договором доручення і договором комісії; ¾ послуги фактичного характеру, що оформляються, зокрема, договором схову; ¾ послуги, в яких поєднуються юридичні та фактичні дії (договір на інкасацію готівки тощо). В Україні значна частка нетрадиційних операцій та послуг не набула широкого застосування в практичній діяльності комерційних банків. Передусім це пов'язано з повною відсутністю чи недосконалістю існуючої законодавчої бази, яка регулює здійснення таких операцій або надання послуг, а також із сучасним станом економіки країни. 2. Лізингові операції В економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття «лізинг». Це пояснюється складністю економічних, організаційних та правових відносин, що виникають під час здійснення лізингових операцій. У світовій практиці поняття «лізинг» використовується для позначення різного роду угод, заснованих на оренді товарів тривалого користування. У Законі України «Про лізинг» зазначено: «Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів». Отже, лізинг розглядається законодавцем як вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування коштів і надання лізингодавцем лізингоодержувачу на певний строк і за певну плату майна. При цьому право власності на об'єкт лізингу залишається у лізингодавця на строк дії договору. З економічного погляду лізинг схожий з кредитом, що надається під основні засоби. В останньому випадку кредитоодержувач за рахунок періодичних грошових внесків погашає борг, при цьому комерційний банк з метою забезпечення повернення кредиту зберігає за собою право власності на об'єкт, що кредитується до повного погашення кредиту. Лізингоодержувач стає власником об'єкта лізингу лише після закінчення строку договору. Отже, у лізингу елементи оренди взаємозв'язані з елементами кредитних правовідносин, а грошовий та матеріальний потік злиті в єдиний взаємозв'язаний комплекс грошово-майнових відносин. Тому лізинг ще називають кредит-орендою. Поряд з терміном «лізинг» широко вживаються терміни «оренда», «прокат», якими позначаються однотипні за своєю юридичною природою договори, кожен з яких має певні особливості, обумовлені предметом найму. Так, предметом прокату можуть бути, як правило, речі, що використовуються для задоволення побутових невиробничих потреб приватних осіб, надаються у тимчасове користування громадянам на строк не більше кількох місяців з обов'язковим поверненням після закінчення терміну прокату. Незважаючи на спільні риси, які властиві оренді та лізингу, між ними існують суттєві відмінності: 1. Суб'єктами лізингових відносин є не лише лізингодавець та Лізингоодержувач, а й продавець лізингового майна, який відсутній при орендних відносинах. 2. При лізингу Лізингоодержувач не просто бере майно в лізинг, а й виконує деякі обов'язки, притаманні власнику — вибір та одержання від постачальника об'єкта лізингу, прийняття його в експлуатацію тощо. При оренді продавець майна не має самостійної ролі або він просто відсутній. 3. Якщо орендодавець, як правило, несе відповідальність за недоліки наданого в оренду майна, то лізингодавець лише здійснює оплату майна. Це пов'язано з тим, що лізингоодержувач сад вибирає постачальника та приймає майно (за винятком, коли лізингодавець сам здійснює вибір постачальника та об'єкта лізингу). 4. Незважаючи на те, що лізингодавець протягом усього строку договору залишається власником об'єкта лізингу, лізингоодержувач бере на себе ризик раптової загибелі та пошкодження цього об'єкта. При звичайній оренді ризикує орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди. 5. Характерною ознакою лізингу є прискорена амортизація об'єкта лізингу. 6. Договір лізингу на відміну від договору оренди укладається на строк, за який вартість об'єкта лізингу амортизується повністю або в більшій частині. Об'єктом лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передавання його в лізинг. Розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна. Суб'єктами лізингу є сторони, які мають безпосереднє відношення до об'єкта лізингу. При цьому їх можна умовно поділити на прямих і непрямих учасників. Безпосередніми учасниками лізингової угоди можуть бути: ¾ лізингодавець, тобто суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу; ¾ лізингоодержувач, тобто суб'єкт підприємницької діяльності, котрий одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; ¾ продавець лізингового майна (постачальник) — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу. Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути, наприклад, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, банки, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод. Строки договору лізингу визначаються за домовленістю сторін і мають враховувати, зокрема, таке: ¾ стан і тенденції ринку капіталу, оскільки лізингодавці широко користуються залученими коштами. Це пов'язано з тим, що рівень процентних ставок безпосередньо впливає на розмір лізингових платежів, а отже, на умови договору лізингу, включаючи і строк, на який він укладається; ¾ строк служби об'єкта лізингу, причому строк договору лізингу не повинен його перевищувати, враховуючи при цьому умови експлуатації об'єкта лізингоодержувачем; ¾ вірогідність морального старіння об'єкта лізингу та появи на ринку нового, продуктивнішого та/або дешевшого аналога об'єкта лізингу; ¾ період амортизації об'єкта лізингу. Згідно із Законом України «Про лізинг» договір фінансового лізингу укладається на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Договір оперативного лізингу укладається на строк, менший від строку, за який амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Існують різні ознаки класифікації видів лізингу. Залежно від типу майна, яке може бути об'єктом лізингу, розрізняють лізинг рухомого майна (машини, транспортні засоби, устаткування тощо) та лізинг нерухомого майна (споруди, будівлі, їхні структурні компоненти тощо). Відповідно до того, чи було майно раніше в користуванні, розрізняють лізинг нового майна, що не використовувалося, та лізинг майна, яке вже було в користуванні. Залежно від складу суб'єктів лізингу розрізняють: ¾ прямий лізинг, за якого власник майна самостійно здає його в лізинг. Фактично має місце двостороння угода, за якою лізингодавець безпосередньо, без третьої сторони, передає майно лізингоодержувачу. Різновидом прямого лізингу є зворотний лізинг, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передання цього майна йому у лізинг. У цьому разі лізингодавець практично надає кредит під заставу майна, що перебуває у розпорядженні продавця-лізингоодержувача; ¾ непрямий лізинг, коли передавання майна відбувається через посередників. У цьому випадку має місце класична тристороння угода або багатостороння угода з більшою кількістю учасників. При цьому можуть застосовуватися різні схеми із залученням банку. За однією з них банк надає лізинговій компанії кредит на придбання об'єкта лізингу під його заставу, а лізингова компанія, здавши майно в лізинг, погашає банку кредит і сплачує проценти за користування ним за рахунок отримуваних від лізингоодержувача лізингових платежів. За другою схемою банк сам купує майно (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в лізинг і отримує лізингові платежі. Роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції. Відповідно до сектора ринку, де здійснюється лізинг, розрізняють: ¾ внутрішній (національний) лізинг, коли всі суб'єкти угоди перебувають під юрисдикцією однієї країни; —зовнішній (міжнародний) лізинг, коли суб'єкти лізингу перебувають під юрисдикцією різних держав або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Зовнішній лізинг, у свою чергу, поділяють на експортний та імпортний. При експортному лізингу зарубіжною країною є лізингоодержувач, а при імпортному — лізингодавець. За характером лізингових платежів виокремлюють: —лізинг з грошовими платежами, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі; —лізинг з компенсаційними платежами, коли платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізинговому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг; —лізинг зі змішаними платежами, коли поєднуються перелічені вище дві форми платежів. За цільовим призначенням лізинг може бути: —дійсний, якщо лізингодавець має право на податкові та амортизаційні пільги, а лізингоодержувач може зменшувати на суму лізингових платежів доходи, які оподатковуються податком; —фіктивний лізинг, якщо угода має за мету виключно одержання високого прибутку за рахунок отримання необґрунтованих податкових і амортизаційних пільг. Відповідно від умов амортизації майна розрізняють: —лізинг з повною амортизацією, а відтак і з повною виплатою вартості об'єкта лізингу; —лізинг з неповною амортизацією, а отже, з неповною, частковою виплатою вартості об'єкта лізингу. Залежно від намірів учасників продовжувати термін договору лізинг може бути строковий (одноразовий, на один строк) і поновлювальний (револьверний), коли після закінчення строку договору він поновлюється за домовленістю сторін на новий строк. Залежно від набору послуг з обслуговування майна, що передається в лізинг, розрізняють: —чистий лізинг, коли зобов'язання з обслуговування майна бере на себе лізингоодержувач; —лізинг з частковим набором послуг, коли на лізингодавця покладаються лише окремі обов'язки з обслуговування майна; —лізинг з повним набором послуг (повний або «мокрий» лізинг), коли повне обслуговування майна покладене на лізингодавця. У цьому разі можуть пропонуватися не лише технічні послуги, а й послуги з підготовки кадрів, консультаційні послуги тощо. За способом фінансування об'єкта лізингу виокремлюють такі його види: лізинг за рахунок власних коштів передбачає використання власного капіталу для фінансування придбання об'єкта лізингу, який будуть здавати в лізинг; -—лізинг за рахунок залучених коштів означає, що лізингодавець для фінансування придбання об'єкта лізингу одержує кредити від одного або кількох кредиторів; —роздільний, або пайовий, лізинг передбачає укладення за участі суб’єктів лізингу багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80% вартості набутого для лізингу майна. Решта суми виплачується у міру отримання лізингових платежів протягом усього строку лізингу. В цьому випадку лізингодавець несе відповідальність перед постачальником за повне і своєчасне погашення раніше не оплаченої ним частини вартості об'єкта лізингу. Залежно від рівня окупності об'єкта лізингу розрізняють оперативний та фінансовий лізинг. Оперативний лізинг передбачає передання лізингоодержувача права користування об'єктом лізингу, який належить лізингодавцю, на строк, що не перевищує строку його повної амортизації, з обов'язковим поверненням об'єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингового договору. Закон України «Про лізинг» передбачає, що сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору оперативного лізингу не може перевищувати 10% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Оперативному лізингу властиві такі характерні ознаки: —лізингодавець не розраховує на відшкодування всіх своїх витрат за рахунок надходження лізингових платежів від одного лізингоодержувача; —термін дії договору лізингу не охоплює строку повної амортизації об'єкта лізингу; —ризик випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оперативного лізингу несе лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу; —при оперативному лізингу, якщо інше не передбачено договором, усі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім витрат, пов'язаних з його експлуатацією та поновленням використаних матеріалів, несе лізингодавець; —об'єкт оперативного лізингу обліковується на балансі лізингодавцю; —розмір лізингових платежів при оперативному лізингу, як правило, вищий, ніж при фінансовому, що пов'язано з видами ризиків, які має враховувати лізингодавець; —після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений іноді на вигідніших для лізингоодержувача умовах або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувача. Оперативний лізинг застосовується тоді, коли лізингоодержувача готовий скоріше платити вищі розміри лізингових платежів, ніж брати на себе в повному обсязі ризики, пов'язані з володінням майном. Цей вид лізингу застосовується також у випадках: —коли термін використання об'єкта лізингу менший терміну його фізичного зносу; —коли використовуються машини, обладнання, які потребують спеціального технічного обслуговування або мають властивість швидкого морального старіння; —коли береться в лізинг нове, не перевірене на практиці майно. До інших чинників застосування оперативного лізингу можна віднести: лізингоодержувач не впевнений у тому, що зможе протягом тривалого проміжку часу виплачувати лізингові платежі; доходи, які передбачається одержати від використання об'єкта лізингу, не настільки значні, щоб покрити його первісну вартість. Фінансовий лізинг передбачає протягом дії договору лізингу виплату лізингоодержувачем платежів, які покривають повну або більшу частку вартості амортизації об'єкта лізингу, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Законом України «Про лізинг» передбачено, що сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має дорівнювати не менше 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Фінансовому лізингу притаманні такі ознаки: —вибір об'єкта лізингу та постачальника здійснює, як правило, лізингоодержувач; —лізингоодержувач має виключне право використовувати об'єкт лізингу протягом всього договірного строку; —термін фінансового лізингу має наближатися за тривалістю до строку повної амортизації об'єкта лізингу, тобто термін такого лізингу охоплює строк фізичного зносу об'єкта лізингу повністю або більшу його частину; —у межах лізингового терміну Існує період, протягом якого сторони лізингового договору не можуть його розірвати. Цей термін визначається із розрахунку, що лізингодавець мусить компенсувати свої первісні вкладення та інші витрати повністю або більшу їх частину, а також одержати певний прибуток; —при фінансовому лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором; —ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта фінансового лізингу несе, якщо інше не передбачено договором, лізингоодержувач; —наявність права придбати об'єкт лізингу після закінчення строку договору за ціною, зафіксованою на дату укладення договору лізингу; —майно, передане за договором фінансового лізингу, обліковується на балансі лізингоодержувача; —після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. Лізингоодержувач може також скласти новий договір на коротший строк і на пільгових умовах або повернути об'єкт лізингу лізингодавцю. Відносини між суб'єктами лізингу регулюються договором, який укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участі лізингодавця, лізингоодержувача та продавця майна або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем. До істотних умов договору лізингу, зокрема, належать: —найменування сторін; —об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; —строк, на який укладається договір лізингу; —розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; —умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством; —умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; —умови страхування об'єкта лізингу; —умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; —умови реєстрації об'єкта лізингу. Реєстрації підлягають договори лізингу у разі, коли об'єктом лізингу є державне майноабо коли договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання договору лізингу надаються державні гарантії. Реєстрацію договору лізингу проводять міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, в управлінні яких перебуває державне майно, що є об'єктом лізингу, або які є розпорядниками державних коштів, що залучаються за договором пайового лізингу, чи надають державні гарантії для забезпечення виконання договору лізингу; —права та обов'язки лізингодавця; —права та обов'язки лізингоодержувача; —умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; —умови дострокового розірвання договору лізингу; —умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; —відповідальність сторін; —дата і місце укладення договору; —інші, за згодою сторін, умови. Організація і техніка реалізації умов лізингового договору визначаються складністю економічних, організаційних та правових відносин, що виникають при здійсненні лізингу. Необхідно враховувати особливості чинного законодавства країни, зокрема з питань регулювання оподаткування. У загальному вигляді схема організації багатосторонньої лізингової угоди має такий вигляд (рис. 9.1). Лізинговим операціям притаманні різні види ризику. Тому до виконання лізингових операцій лізингодавець повинен здійснити підготовчу роботу. Значна увага приділяється вивченню стану економіки країни, зокрема тих її галузей, в яких може реалізовуватися лізинг. Особлива увага приділяється вивченню лізингового ринку, його основних тенденцій, з'ясуванню попиту та пропозиції на певні види майна тощо. Отже, основною метою попередньої організаційної роботи є пошук лізингодавцем потенційних лізингоодержувачів. Водночас ініціатива в укладенні лізингового договору належить, як правило, лізингоодержувачу. Він знає, яке майно йому потрібне і хто його виробляє. Зауважимо, що лізингоодержувач може звернутися до лізингодавця з проханням підібрати постачальника майна, причому прийняття остаточного рішення залишається за лізингоодержувачем. Майбутній лізингоодержувач складає заявку, в якій зазначається об'єкт лізингу, його технічні характеристики, назва постачальника (виробника), строк лізингу та його вид, дані про господарсько-фінансовий стан лізингоодержувача тощо, та надає її лізингодавцю (1). Після одержання заявки та інших необхідних документів лізингодавець перевіряє їх та всебічно аналізує лізинговий проект, одночасно з'ясовуючи кредитоспроможність потенційного лізингоодержувача (2). Прийнявши позитивне рішення про участь у лізинговому договорі, а також про кредитоспроможність потенційного лізингоодержувача, лізингодавець сповіщає про це останнього та направляє постачальникові замовлення-наряд та інші документи, що визначають умови виконання лізингової угоди (3). Між лізингодавцем і лізингоодержувачем укладається договір лізингу (4). При використанні кредиту як джерела фінансування лізингової угоди лізингодавець одержує в банку кредит (5). Між постачальником і лізингодавцем укладається договір купівлі-продажу об'єкта лізингу, яким, зокрема, регулюються їхні взаємовідносини в процесі виготовлення, доставляння й оплати об'єкта лізингу (6). Постачальник відвантажує об'єкт лізингу лізингоодержувачу, який бере на себе обов'язки щодо його прийняття. Постачальник, як правило, здійснює монтаж і введення в експлуатацію об'єкта лізингу (7). Після закінчення роботи складається акт прийняття в експлуатацію об'єкта лізингу, який підписується всіма сторонами лізингової угоди (8). Підписання акта дає право постачальнику на одержання грошових коштів від лізингодавця (9). Лізингова угода підлягає страхуванню за домовленістю сторін договору лізингу відповідно до чинного законодавства (10). Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингу визначається договором лізингу або окремим договором, укладеним з продавцем (11). Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі (12). Після закінчення строку дії договору відбувається повернення об'єкта лізингу лізингодавцю, якщо інше не передбачено договором лізингу (13). Періодично лізингодавець здійснює погашення кредиту та виплату процентів банку (14). Важливою умовою договору лізингу є склад і спосіб сплати лізингових платежів. Лізингові платежі включають: —суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; —суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання об'єкта лізингу; —винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; —відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; —ризикову премію, розмір якої залежить від рівня ризиків, які несе лізингодавець; —інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, установлюється договором і може бути як рівномірною, так і нерівномірною. Враховуючи фінансовий стан і платіжні можливості лізингоодержувача, лізингові платежі можуть здійснюватися: рівними частками; збільшуваними розмірами; зменшуваними розмірами. Залежно від методів нарахування лізингових платежів розрізняють: платежі з фіксованою загальною сумою; платежі з авансом (депозитом); платежі з відстрочкою; невизначені платежі, розрахунок яких базується на певній основі, визначеній у договорі лізингу. Кожен із суб'єктів лізингу має у ньому свої переваги. Якщо лізингодавцем виступає банк, він має такі вигоди: —розширюється коло банківських операцій, зростає число клієнтів, підвищується імідж банку; —знижується ризик втрат від неплатоспроможності лізингоодержувача, оскільки банк залишається власником майна, переданого в лізинг; —зростають доходи банку, оскільки розмір лізингових платежів вищий, ніж процентна ставка за кредит; —здійснюється прискорена амортизація об'єкта лізингу. Для продавця майна лізинг, зокрема, дає можливість: —розширити номенклатуру товарів, які він постачає на ринок; —забезпечити продаж майна, реалізація якого на інших умовах недоцільна або взагалі неможлива; —створити і розширити коло своїх контрагентів; —прискорити обертання оборотного капіталу та поліпшити його використання; —зменшити потребу в залучених коштах, у тому числі в банківському кредиті, а відповідно і собівартість продукції. З погляду лізингоодержувача переваги лізингу такі: —лізинг припускає 100% фінансування придбання основних фондів на відміну від банківського кредитування, де грошовими ресурсами забезпечується тільки частина їхньої вартості; —він дає можливість використовувати нове обладнання та інше майно, що може бути об'єктом лізингу, без значних одноразових витрат власного капіталу; —зменшується ризик морального старіння об'єкта лізингу, тому що лізингоодержувач бере його не у власність, а в лізинг; —підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, тому що об'єкт лізингу є заставою і право власності на нього належить лізингодавцю; —лізинг створює лізингоодержувачу більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, виробленої на взятому в лізинг обладнанні; —лізингові платежі входять до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток лізингоодержувача; —лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, Що підвищує його ліквідність; —надається право придбання лізингоодержувачем майна за залишковою вартістю після закінчення строку договору; —лізингоодержувач, укладаючи договір лізингу, може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових послуг, зокрема інформаційних, консультативних та юридичних. |