Ластовенко О. Міжнародні фінанси. Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"
 Скачать 2.09 Mb.
|
|
Тема 9. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС План 1. Міжнародні розрахункові операції 2. Економічний зміст платіжного балансу 3. Структура платіжного балансу 4. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу 1. Міжнародні розрахункові операції Зовнішньоекономічні і неекономічні зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн призводять до виникнення грошових вимог і зобов'язань. У межах однієї країни такі вимоги і зобов'язання здійснюються в національній валюті. Якщо йдеться про зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн, виникає питання про валюту, в якій має бути здійснений платіж. Такою валютою може бути або грошова одиниця однієї з сторін, що включена в торгову, кредитну чи іншу дію, або валюта третьої сторони. У процесі зовнішньоекономічної діяльності виникають платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями. Міжнародні розрахунки — це система організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі. Основними посередниками в міжнародних розрахунках виступають банки, між якими виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспондентських відносин відбувається рух валюти між різними країнами. Суб'єктами міжнародних розрахункових операції є експортери, імпортери і банки. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів. Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є: 1) умови зовнішньоторговельних контрактів; 2) валютне законодавство; 3) особливості банківської практики; 4) міжнародні правила і "звичаї" тощо. Вирішальне значення в практиці міжнародних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), належать: 1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних згідно з договором робіт (наданих послуг), а також валюта платежів; 2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначають: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона потрібна (вид гарантії — "на вимогу" та "умовна?; умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій). Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічного контракту — запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій. Погодження умов платежу, як правило, є результатом гострих дискусій контрагентів, а також залежить від платоспроможності покупця, його стану на ринку та відносин між продавцем і покупцем. Так, якщо за прогнозами долар виглядає слабким, американські імпортери намагатимуться купувати іноземну валюту для виконання подальших угод, не очікуючи досягнення дати платежу. Експортери, які володіють іноземною валютою, навпаки, будуть прагнути не конвертувати її в долари. Коли долар сильний, імпортери відкладають придбання іноземної валюти, а експортери прагнутимуть одержати її якомога швидше. Якраз за цих обставин виникає підґрунтя для різноманітних спекулятивних угод. Зіставивши обсяги ринку іноземної валюти з обсягами міжнародної торгівлі і реальним переміщенням боргів, можна зробити висновок, що обсяги ринку іноземної валюти приблизно в десять разів більші, ніж цього потребують реальні умови торгівлі або іноземних інвестицій. Іншими словами, на кожну реальну торговельну або інвестиційну угоду припадає п'ятдесят дев'ять спекулятивних. Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в рамках окремих економічних і фінансових угруповань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв'язків розрахунки по торговельних та неторговельних операціях регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торгової палати (Париж). У міжнародних валютних відносинах використовуються національні і міжнародні валюти. Роль тих чи інших валют визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Причому якщо перші десятиліття після Другої світової війни головними валютами були американський долар США та англійський фунт стерлінгів, зараз їх позиції значно потіснили німецька марка, японська єна та французький франк. Крім них для розрахунків використовуються і валюти інших країн, а також міжнародні платіжні засоби та колективні розрахункові одиниці — спеціальні права запозичення (СДР), що випускаються Міжнародним валютним фондом, та ЄВРО — регіональна валютна одиниця, яку використовують учасники Європейського Союзу. І все-таки більша частина міжнародних валютних операцій припадає на долари США. Наприклад, ціни на енергоносії, передусім на нафту та газ, на світових ринках встановлюються майже виключно в доларах США, а розрахунки з поставок можуть бути зроблені і в національних валютах країн-імпортерів з числа західних країн. Світові ціни на зернові також встановлюються переважно в доларах США, оскільки на їх частку припадає понад 50% світового експорту зерна. На готову продукцію ціни встановлюються переважно у валюті експортера. Більшість міжнародних платежів означають зміну власника банківських депозитів. Проте ці зміни відбуваються тепер між громадянами різних країн і здійснюються за допомогою міжнародних банківських переказів або векселів. Міжнародний банківський переказ — це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. Банки можуть також здійснювати міжнародні платежі за допомогою банківських перевідних векселів. І лише незначна частка міжнародних платежів здійснюється за допомогою банкнот (в основному туристами). Міжнародні платежі пов'язані з більшим ризиком, ніж внутрішні, з ряду причин. По-перше, вартість місцевої валюти при майбутньому платежі в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами. Такий ризик при обміні іноземної валюти є найвищим у випадку, коли курси обміну піддаються впливові ринкових сил, що характерно сьогодні для більшості валют. По-друге, при міжнародних платежах є ризик відсутності конвертованості: неможливість власника валюти даної країни конвертувати її у валюту іншої країни внаслідок обмеження, накладеного урядом. По-третє, є ризик невиконання зобов'язання, або несплати. У цьому випадку боржник не має змоги заплатити кредиторові. Хоча такий ризик може мати місце і при внутрішніх платежах (на відміну від валютного обміну і ризику неконвертованості), він більш ймовірний при міжнародних платежах, оскільки порушення судового позову проти боржника, який порушив зобов'язання, в іншій країні потребує більше коштів і часу, а успіх менш ймовірний, ніж у випадку з місцевим боржником. Основними методами платежів у міжнародній торгівлі є такі: передоплата, підтверджений безвідзивний акредитив, переказний вексель (комерційна тратта), виписаний на покупця, відкритий банківський рахунок, консигнація. Сильний продавець може наполягати на передоплаті або безвідзивному акредитиві; сильний покупець може настояти на відкритому рахунку або консигнації. Сплата за допомогою переказного векселя у більшості випадків може задовольнити інтереси як експортера, так і імпортера. Передоплата — метод міжнародного платежу, який супроводжується досить відчутним тиском на покупця. Продавець може вимагати передоплату за умов, коли приходить до висновку, що кредитоспроможність покупця дуже мала, або коли ризик неконвертованості дуже великий. Проте навіть за таких умов продавець може не вимагати передоплати, якщо є загроза втрати ринку на користь конкурентів. На жаль, сьогодні у зовнішньоекономічній практиці України для вітчизняних підприємств, які ще не створили для себе на світовому ринку іміджу надійного партнера, встановлюються невигідні умови розрахунків за експортно-імпортними операціями: в експортних угодах передбачається післяплата, а при імпорті — передоплата. Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати і не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива. Акредитив — це документ, виданий банком імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові потрібні документи і кінцевий термін сплати. Отже, платіж, здійснений за допомогою підтвердженого безвідзивного акредитива, має величезні переваги для експортера, оскільки він означає «плату на час відправлення з практично відсутнім ризиком неплатежу за умови дотримання експортером умов акредитива. Проте цей метод дуже незручний для імпортера, оскільки йому потрібно внести в банк значний аванс для оформлення акредитива. Через це імпортери намагаються купувати у тих експортерів, які пропонують більш м'які умови сплати. Отже, для того щоб вистояти в конкурентній боротьбі, досвідчені експортери вимагають акредитив лише в тому випадку, коли є високий ризик невиконання зобов'язань або неконвертованості. Переказний вексель (комерційна трата) — це безумовний письмовий наказ, адресований однією стороною (трасантом) іншій (трасату), що зобов'язує останнього заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові) у визначений час у майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніж передоплата чи акредитив, оскільки виконання платежу повністю залежить від імпортера (покупця). Імпортер може відмовитись від товару навіть за наявності векселя на пред'явника, і експортер буде змушений шукати іншоґо покупця на свій товар, зазнавши при цьому збитків. Відкритий банківський рахунок — метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання. Хоча цей метод платежу найбільш поширений при внутрішніх розрахунках, у міжнародному бізнесі він звичайно обмежується розрахунками між експортером та його власними філіями або відділеннями в інших країнах, а також внутрішньофірмовими операціями багатонаціональних корпорацій. Він пропонує дуже незначний захист від невиконання зобов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. У разі невиконання зобов'язань у експортера не залишається ніякого документального підтвердження. Консигнація — метод, який означає, що покупець не зобов'язаний сплачувати за товар доти, поки його не продадуть. Він настільки невигідний для продавця, що рідко застосовується в міжнародній торгівлі. Продаж товару з використанням консигнації в основному має місце при його відправленні закордонним відділенням експортера. Для здійснення валютних операцій суб'єкти господарської діяльності повинні мати банківський рахунок в іноземній валюті. Для України порядок відкриття рахунка в іноземній валюті зафіксований у загальній інструкції НБУ про порядок відкриття рахунків в установах банків. Рахунки в іноземній валюті юридичним та фізичним особам, резидентам і нерезидентам відкриваються в уповноважених банках, які отримали ліценцію НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою. Право на відкриття рахунків в іноземній валюті мають юридичні особи, в статуті яких окремим розділом передбачена зовнішньоекономічна діяльність згідно з чинним законодавством. Право на відкриття рахунків в іноземній валюті мають і приватні підприємці без створення юридичної особи за умови надання копії реєстраційної картки, в якій передбачена зовнішньоекономічна діяльність. Банківський розрахунковий рахунок в іноземній валюті призначений для розрахунків у безготівковій та готівковій валюті при здійсненні поточних торговельних і неторговельних операцій. Розрахунки підприємств — резидентів України з іноземними партнерами мають здійснюватися через систему кореспондентських рахунків комерційних банків, відкритих у зарубіжних банках. В окремих випадках, коли цього потребує специфіка виробництва і реалізації продукції, НБУ надає суб'єктам господарської діяльності індивідуальні ліцензії на відкриття резидентами рахунків в іноземному банку. Необхідність відкриття рахунка підприємства за кордоном зумовлюється, наприклад, виконанням за кордоном будівельних робіт, наданням послуг іноземним партнерам, утриманням представництв тощо. У таких випадках, щоб уникнути зустрічних переказів грошей, підприємствам України відкриваються рахунки в іноземних банках. На такі рахунки зараховуються кошти від виконаних робіт, наданих послуг та інші кошти, отримані від іноземних партнерів. З цих рахунків здійснюються необхідні витрати. Як правило, підприємству відкривається рахунок в іноземному банку при неможливості здійснення розрахунків через установи комерційних банків у разі відсутності їх кореспондентських рахунків у банках відповідної країни або з інших поважних причин. На здійснення валютних операцій НБУ видає господарським суб'єктам індивідуальні та генеральні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний для здійснення таких операцій. Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачене умовами індивідуальної ліцензії. Резиденти і нерезиденти подають НБУ у встановлені терміни звітність про їхні валютні операції. НБУ може встановлювати валютний норматив — обсяг середньомісячних валютних надходжень, який обмежує можливість отримання суб'єктами господарської діяльності ліцензій на здійснення торгівлі та надання послуг з оплатою в іноземній валюті. НБУ періодично проводить перереєстрацію валютних ліцензій. 2. Економічний зміст платіжного балансу Економічні, політичні, військові, культурні та інші відносини між країнами породжують різноманітні грошові платежі та надходження. Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни приводить до виникнення двох зустрічних потоків іноземної валюти: вхідного (наприклад виручка від експорту продукції) та вихідного (наприклад оплата імпорту). Інтегральним показником цих потоків можуть слугувати баланси міжнародних розрахунків як співвідношення грошових вимог і зобов'язань, надходжень і платежів однієї країни щодо інших. Існує кілька видів балансів міжнародних розрахунків: розрахунковий баланс, баланс міжнародної заборгованості й платіжний баланс. Розрахунковий баланс використовується для виявлення країн — нетто-кредиторів і нетто-боржників. Він характеризує співвідношення всіх заборгованостей певної країни з боку іноземних партнерів на певну дату і зобов'язань щодо них цієї країни незалежно від строків надходження платежів. З одного боку, розрахунковий баланс дає можливість визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту. Однак, з іншого боку, він недостатньо повно віддзеркалює стан справ, оскільки і серед іноземних боргів, і серед зобов'язань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі, строк погашення яких ще не настав. Крім того, тут не враховується таке широковживане у світогосподарських відносинах поняття, як надійність іноземного боржника. Наведемо приклад із недавньої історії. СРСР перед його розпадом вважався нетто-кредитором (борги йому перевищували зобов'язання перед іншими країнами), але не мав реальної можливості погасити свої зобов'язання шляхом повернення боргів, оскільки, у свою чергу, країни, що розвиваються (головні боржники Союзу) не в змозі були розрахуватися з ним. Баланс міжнародної заборгованості (його ще називають балансом міжнародних інвестицій) не враховує поточної заборгованості (наприклад заборгованості України за одержану в цьому році російську нафту), а показує лише співвідношення між закордонними активами і золотовалютними резервами країни з одного боку і зобов'язаннями перед іноземними вкладниками з другого. Платіжний баланс є найбільш поширеним балансом міжнародних розрахунків, який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць). При побудові платіжного балансу враховується той факт, що всі зовнішньоекономічні операції можна поділити на кредитні (які приносять іноземну валюту) і дебетні (пов'язані з її витратами). Тому в балансі перші йдуть зі знаком "+", а другі — зі знаком "-". Так, експорт товарів і запозичення, одержані країною, — це кредитні операції, а імпорт і кредитування інших країн — дебетні. Багатогранний комплекс міжнародних відносин країни відображається в балансовому рахунку її міжнародних операцій, які за традицією носять назву платіжного балансу. |