Ластовенко О. Міжнародні фінанси. Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"
 Скачать 2.09 Mb.
|
|
Таблиця 6.4. Обсяги прямих іноземних інвестицій до країн Східної Європи і колишнього СРСР станом на 01.01.2001 p.*
* Джерело: "Бизнес", 2001. — № 26. — 25 июня. — С. 13. Неважко підрахувати, що Україна залучила інвестицій у десять разів менше, ніж їй потрібно. Слід враховувати, що їх залучення також потребує певних витрат. За розрахунками, за залучення 1 млн дол. США необхідно сплачувати в середньому ЗО тис. дол. США. Згідно з оцінкою спеціалістів Європейського Центру досліджень, підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80%. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій. За розрахунками, у світовому потоці прямих інвестицій на вітчизняну економіку припадає близько 1%, або в середньому дещо більше 5 дол. США на душу населення1781. Прямі іноземні інвестиції залучаються в Україну переважно у формі грошових внесків (45,7%) та внесків у формі рухомого і нерухомого майна (28%). Зростають розміри внесків у формі цінних паперів. Склад іноземних інвесторів в України формується за рахунок: / транснаціональних корпорацій; / компаній-аутсайдерів, що не витримали конкуренції у своїх країнах; / компаній з обмеженими фінансовими можливостями, що розраховують на швидкий успіх. Географічна структура іноземного інвестування в Україні формується під впливом двох взаємопов'язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв'язків з традиційними партнерами (країни СНД з домінуванням Росії, окремі східноєвропейські та західні країни), а з іншого — потребою диверсифікації, перш за все, міжнародної інвестиційної діяльності. За станом на 01.01.2001 року ШІ в Україну вкладені з 106 країн світу. Географічна структура міжнародного інвестування залишається достатньо стабільною. Список країн-інвесторів очолюють представники далекого зарубіжжя, які забезпечують майже 90% загальних обсягів надходжень. Найбільший сегмент (понад 60%) українського ринку займають інвестиції шести країн світу: США, Кіпру, Нідерландів, Росії, Великобританії та Німеччини (табл. 6.5). Таблиця 6.5. Обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 01.01.2001 p.*
• Джерело: "Бизнес", 2001. — № 26. — 25 июня. — С.13. За офіційним рейтингом на першому місці країн інвесторів — США. Однак іноземні дослідники вважають, що головним інвестором в Україну є Росія, яка у рейтингу знаходиться на четвертому місці. Якщо додати російські і українські капітали з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських і Віргінських островів, то обсяг інвестицій буде більший, ніж вклали в українську економіку США. З 1992 року частка США в іноземних інвестиціях скоротилася з 20 до 16,4%, частка Німеччини — з 20 до 6,2%. Таким чином, частка західних країн в обсязі ШІ в економіку України має тенденцію до зниження, а частка офшорних зон — до збільшення. Якщо кошти залучаються з багатьох країн, від багатьох інвесторів і розподіляються між багатьма секторами та регіонами, то їхня ефективність у сприянні запровадженню ринкових реформ та прискоренні економічного зростання буде особливо високою. Крім того, диверсифікація ШІ захищає країну, дає їй можливість уникнути залежності від невеликої групи інвесторів. Серйозну проблему для України становлять не тільки малі обсяги іноземних інвестицій, але й їх галузева та регіональна структура. Глибокі диспропорції існують у розподілі інвестицій за галузями. Передусім інвесторів цікавлять підприємства, які за короткий час можуть забезпечити повернення вкладеного капіталу з одержанням найбільшого прибутку. З огляду на це найперспективні-шими для них в українській економіці є харчова промисловість, внутрішня торгівля, машинобудування і металообробка, фінанси, кредит, страхування та паливна промисловість (табл. 6.6). На ці сфери припадає понад 60% усіх іноземних інвестицій в Україні. івестицій у кожному регіоні України має найбільшу частку (наприклад, 36% Л, що отримала Миколаївська область, надійшли з Кіпру, причому частка США гановить 2%, а Німеччини — 3%). За підсумками 2000 року максимальний показник за потенціалом (м. Київ) еревищує мінімальний (Кіровоградська область) у 7 разів. У 1999 році цей по-азник становив 6,2 рази. За ризиком різниця набагато менша, ніж за потенціа-ом і становив 1,8 рази, тоді як у попередньому році — 1,7 раз. Ще одним негативним фактором є рівень інституційного та інноваційного по-енціалу. Загальновідомо, що крім власне промислового потенціалу, у сучасній еко-юміці великого значення набув рівень розвитку інфраструктури, що обслуговує ви-юбництво. Рівень інституційного потенціалу більше ніж у половини регіонів не юсягає 30% середнього рівня по країні. Практично така сама ситуація з інновацій-іим потенціалом. Але у цьому випадку регіони не можуть подолати більш високий іоказник — 50% середнього рівня. Багато регіонів просто не роблять зусиль заради майбутнього розвитку. Показовим у цьому плані є приклад Криму. Рівень виробничого потенціалу тут нижче середнього по Україні, а інноваційний потенціал вище практично у два рази. Обсяги науково-технічних робіт більше, ніж у Харківській області, яка володіє безперечно кращим науковим потенціалом, практично у 1,5 разу, а кошти, виділені на ці роботи у 2000 році, становили майже 590 млн грн. Однак інвестиційний клімат залишається несприятливим. Ризик інвестування великий, про що свідчать розрахунки американської дослідницької організації "Economist Group", яка оцінила рівень привабливості країн світу для іноземних інвестицій за результатами останнього кварталу 2000 року. При визначенні інвестиційної привабливості спеціалістами були прийняті до уваги чотири основних фактори: структура політичної влади, економічна політика, розмір зовнішнього боргу і ситуація у банківській системі країни. За рівнем інвестиційного ризику Україна, як і Росія, має показник у 60 балів при мінімальному для іноземних інвестицій 0 балів (табл. 6.8). Таблиця 6.8. Найбільш ризикові для іноземних інвестицій країни
Інвестори надають перевагу вкладенню свої коштів у країни, в яких спостерігається економічне зростання або у країни, де очікується потенційне зростання. Наприклад, П І І надходили до Чехії та Угорщини навіть у той період, коли еконо- мічне зростання в них було відсутнє, оскільки інвестори були переконані в ї: потенційному зростанні у довгостроковій перспективі. Країни Центральної ті Східної Європи, які вже продемонстрували швидке економічне зростання (Угор шина та Польща), залучають більше ПИ, ніж країни, в яких економічне зростай ня повільне або зовсім відсутнє. Цікавим є дослідження, проведене у період з грудня 1999 року до січш 2000 року заходами Консорціуму Flemings/SARS за проектом "Посилення Фонд] державного майна: індивідуальна приватизація підприємств", що є частиною тех нічної допомоги, наданої в межах позики Світового банку на реструктуризацій підприємств. Воно проводилося на основі опитування 34 прямих іноземних ін весторів, які є або планують стати учасниками українського ринку. Інвестори визначили основні перешкоди для ПИ в Україні, розташувавши v в такій послідовності (починаючи з найвагоміших): / нестабільне та надмірне регулювання; / нечітка правова система; / мінливість економічного середовища; / корупція; / великий податковий тягар; / проблеми щодо встановлення чітких прав власності; / низький рівень доходів громадян; / труднощі у спілкуванні з урядом та приватизаційними органами; / мінливість політичного середовища; / відсутність матеріальної інфраструктури; / проблеми виходу на внутрішній та зовнішній ринки. На сьогодні в Україні використовується дуже обмежена кількість способів шляхів залучення іноземного капіталу. Домінуючим є створення підприємств : іноземними інвестиціями. Практично не використовується такий канал залучення інвестицій, як придбання різноманітних прав. Іноземні інвестори не можуті рівноправно з українськими брати участь у приватизації. Для 95% інвесторів приватизаційна політика в Україні є дуже важливим чинником, що впливає на прийняття їхніх інвестиційних рішень. Передбачають, що після приватизації виникнуть нові можливості для придбання щойно приватизованих підприємств і покращиться загальний інвестиційний і діловий клімат — завдяки підвищення: продуктивності економіки та зменшенню урядового втручання. Результатом дослідження стала низка рекомендацій щодо політики залучення прямих іноземних інвестицій. При цьому іноземні інвестори запропонували визначити пріоритети державної політики: / лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків; / зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях; / мінімізація бюрократичних обмежень; / зниження податкових ставок та зменшення кількості податків. Іноземних інвесторів цікавлять три складових: прозорість, простота і передбачуваність. Ринок має бути відкритим, інформація — доступною, інтервенція уряду відносно податків — мінімальною. Потрібно усвідомити, що іноземні інвестиції прийдуть тільки після збільшення внутрішніх. Доведено, що шлях до іноземного капіталу лежить через вітчизняного товаровиробника. Усі заходи для підвищення інвестиційної привабливості української економіки для П І І можуть поділятися на дві групи — заходи, що впливають на всіх інвесторів, і заходи, що впливають тільки на іноземних інвесторів. Найгостріші проблеми української економіки виникають у сфері макроекономіки, і розв'язувати їх потрібно з урахуванням інтересів як внутрішніх, так і іноземних інвесторів. Не можна залучити інвесторів без вирішення найголовніших економічних проблем. Спроби залучати інвесторів шляхом особливих пільг, звільнень від оподаткування та запровадження вільних від оподаткування зон є політичною помилкою. Такі заходи є дуже витратними, оскільки позбавляють країну податкових надходжень. Крім того, вони стимулюють корупцію та тіньову економіку. Україні потрібно запроваджувати глибокі інституційні та економічні реформи, тому що іншої альтернативи немає. |