Ластовенко О. Міжнародні фінанси. Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"

• Название: Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"
• Анкор: Ластовенко О. Міжнародні фінанси.doc
• Дата: 22.06.2018
• Размер: 2.09 Mb.
• Имя файла: Ластовенко О. Міжнародні фінанси.doc
• Тип: Курс лекцій; #20596
• страница: 19 из 30

6.4. Інвестиційна діяльність у вільних економічних і офшорних зонах

Досягнення сприятливого за усіма параметрами інвестиційного клімату і ут­римання його на високому рівні — складне завдання навіть для розвинених країн світу, а тим більше для країн, що розвиваються, до яких відноситься зараз Україна. Тому у світовій економічній практиці поширюється створення різноманітних особливих зон сприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефективною фор­мою таких зон є вільні (спеціальні) економічні зони (ВЕЗ) різних типів (рис. 6.6). У них запропонована зручна технічна і промислова інфраструктура для розвитку бізнесу: кваліфікована робоча сила, наявність аеропортів і транспортних комунікацій, банки і фінансові організації, сприятлива атмосфера для бізнесу, надання податкових пільг і прямої фінансової підтримки.

Вільна економічна зона — це обмежена частина території країни, для якої характерний специфічний режим функціонування економічних суб'єктів, анклав-ність як гарантія досягнення стабільності і певної свободи. Згідно з рішенням Кіотської конференції (1973 p.), під вільною економічною зоною розуміють час­тину території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться за межами митної території і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.

Основними завданнями ВЕЗ є залучення інвестицій і нових технологій, ство­рення нових робочих місць, збільшення валютних надходжень до країни, розви­ток інфраструктури тощо. За допомогою таких зон вирішуються стратегічні про­грами економічного зростання окремих регіонів і, врешті-решт, національної економіки всієї країни.

Вільні економічні зони можна класифікувати за такими ознаками:

/ які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення

іноземних інвестицій; / як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного

розвитку депресивних районів; / у яких поєднуються характеристики перших двох зон.

У світі існує багато модифікацій вільних економічних зон, основними з яких є зовнішньоторговельні, зони вільної торгівлі, вільні митні території, експортні або експортно-виробничі зони, зони спільного підприємництва, зони переробки експортних товарів, промислово-торговельні зони, вільні промислові зони, вільні

анківські зони, банківсько-страхові, особливі економічні зони, інформаційні і . д. Найбільш розповсюдженими серед них є вільні торговельні і експортно-иробничі зони.

За деякими оцінками, у світі функціонує понад 800 ВЕЗ, які дають 8—10% бітового торговельного обороту зі щорічним обсягом експорту у 20 млрд дол. США а з кількістю зайнятих приблизно 4 млн осіб. Майже 300 з усіх ВЕЗ припадає на :раїни, що розвиваються (з експортом у 15 млрд дол. і 3 млн зайнятих осіб)¹³⁷¹. За ншими оцінками, нараховується близько 3 тис. вільних економічних зон, у яких створено майже 3 млн робочих місць.

В еволюції ВЕЗ можна виділити наступні етапи (рис. 6.7).

Рис. 6.7. Етапи розвитку вільних економічних зон

Вільні торговельні зони (безмитні, транзитні тощо) є найбільш простою і давньою формою організації зональної структури на території певної держави. Спочатку такими зонами були території великих морських портів, що були виділені із митної території країни для вільного і безмитного ввезення—вивезення капіталу. Це пояснюється тим, що основною формою міжнародного економічного співро­бітництва тривалий час була міжнародна торгівля.

Майже 2000 років тому (у 166 р. до н. є.) влада грецької держави острова Делос з метою сприяння торгівлі проголосила першу документально відому вільну зону. Приїжджі купці на острові звільнялися від мита, податків і ви­конання адміністративних формальностей. Острів Делос відігравав значну посе­редницьку роль у торгівлі між Заходом і сходом протягом 80 років. У 1595 році в італійському місті Генуя було вперше проголошено статус вільного порту, а потім вільні порти виникли у Венеції (з 1664 p.), Марселі (з 1669 p.). Разом з тим вільні зони створювалися не тільки у портах. У подальшому в багатьох країнах організовувалися райони зі скасуванням обмежень на торговельну діяльність шля­хом звільнення від сплати мита на ввезення—вивезення товарів із зони (французь­кі міста — Бордо, Байона, Дюнкерк; німецькі — Гамбург, Дрезден).

Іноземне інвестування у вільних торговельних зонах визначається такими факторами, як географічне розташування, транспортна мережа, наявність інфраструктури комунікацій, доступ до ринків сусідніх країн (часто ці зони використовуються як платформи виходу на ринки третіх країн). Перевагами вільних торговельних зон є потреба незначних стартових інвестицій; швидка окупність інвестицій; можливість заморожувати реалізацію товарів до підвищення попиту на них.

У сучасному вигляді вільні торговельні зони виникли на початку 70-х pp. у країнах Південної Азії ("азіатські тигри"). У 90-і роки лідером за темпами економічного зростання став Китай, у якому сьогодні успішно працюють п'ять зон, а 14 міст Китаю отримали статус відкритих приморських територій. Усього на території китайських ВЕЗ протягом останніх 20 років було введено в дію май­же 5700 підприємств з участю іноземного капіталу¹⁷⁹¹.

З 1990 року у США і Канаді діють двосторонні угоди про вільну торгівлю, які включають у себе усунення тарифних і нетарифних обмежень у торгівлі (зняті обмеження на експорт і імпорт енергоносіїв, змінений режим прикордонної торгівлі тощо).

У 1984 році в Англії в експериментальному порядку було створено шість вільних митних зон у містах Ліверпулі, Кардифі, Саутгемптоні, в аеропортах міст Белфаста, Престини, Бірмінгема. У Росії у період з 1992 по 1997 рік були створені три вільні митні зони, такі як "Московський франко-порт", "Термінал-порт", "Шереметьево".

Вільні митні зони — це узагальнююче поняття, що включає вільні торговельні зони (комерційні і виробничі); вільні порти (порто-франко); зони DUTY-FREE (магазини у великих міжнародних аеропортах). Як правило, митні зони відрізняються тим, що вони:

1) розміщені на невеликих за площею, закритих територіях;

2) знаходяться за межами митної території країни;

3) мають митні преференції у вигляді відсутності мита на ввезення-вивезення товарів із зони, а також відсутності зборів за зберігання товарів на території країни.

Комерційні і виробничі зони різняться характером дозволеної діяльності: у комерційних зонах можливе лише складування, зберігання і продаж товарів, а у виробничих — складування, зберігання, переробка і доробка товарів (упаковка, наклеювання ярликів, розфасовка).

У XX ст. в умовах зростання вивозу капіталу, міжнародного розподілу праці і монополістичного розподілу світу процес інтернаціоналізації економіки набув загального характеру. Відповідно ускладнився набір інструментів державного ре­гулювання участі національної економіки у світогосподарських процесах.

Це не могло не вплинути на риси вільних економічних зон. Вони стали більш різноманітними за своїм призначенням. Розширення господарських функцій зон вимагало ускладнення їх механізму, у результаті чого особливий митний режим доповнився податковими та фінансовими інструментами регулювання. Розвиток комунікацій дав змогу створювати зони не тільки в портах. З часом термін "вільна економічна зона" почав застосовуватися до районів, де діє та чи інша системи фінансових й інших пільг щодо підприємців і які, як наслідок, є дещо економічно відокремленими від решти території країни.

Експортні виробничі (промислові) зони призначені для виробництва товарів для експорту. Вони мають право на безмитну торгівлю у митному і торговель­ному режимі країни і надають іноземним інвесторам податкові і фінансові пільги. Мета створення цих зон полягає у насиченні країни сучасними товарами і технологіями, об'єднанні підприємств для виробництва експортнопривабливої продукції. Експортні виробничі зони створюються, у першу чергу, для залучен­ня іноземного капіталу до національної економіки, створення експортних підприємств і нових робочих місць, збільшення надходження іноземної валю­ти, впровадження у господарську практику останніх досягнень НТП. Якщо фірма бажає розгорнути виробництво у такій зоні, то вона повинна одержати від

До критеріїв вибору місця розташування туристсько-рекреаційних зон слід віднести:

1. Наявність цінних рекреаційних ресурсів, що забезпечують значні надходження валюти у результаті експорту цих ресурсів, за лікування і оздоровлення.

2. Розвиток окремих слаборозвинених приморських районів і вирішення на цій основі соціальних проблем, у тому числі працевлаштування, житлової про­блеми тощо.

3. Закриття або перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв, карди­нальне поліпшення стану навколишнього середовища у результаті переспе-ціалізації господарства.

4. Наявність транспортної інфраструктури, у тому числі морських пасажирських вокзалів; мережі оздоровчих і туристичних установ.

У межах цих зон створюється пільговий режим підприємницької діяльності для залучення іноземного капіталу. Для решти суб'єктів господарювання запроваджується спеціальний пільговий податковий режим, який дає можливість накопичувати кошти для облаштування територій з наступним наданням їм зо­нального пільгового режиму господарювання.

Про вільні банківські і страхові зони говорять тоді, коли хочуть охарактери­зувати особливості діяльності транснаціональних банківських та фінансових корпорацій у невеликих острівних державах і територіях (Багамські, Бермудські, Кайманові острови тощо). Вони побудували свій добробут на тому, що створили у себе максимально ліберальний режим для функціонування таких корпорацій. Тут заборонено укладати угоди з резидентами приймаючої сторони, що є єдиним суттєвим обмеженням.

Причиною створення вільних страхових зон стали надзвичайно жорсткі нор­мативи, що регулювали страхові операції. Робота лондонської компанії Ллойд з точки зору покриття особливих, нетрадиційних ризиків (ті, що не входять до розряду крадіжок, пожеж, цивільної відповідальності тощо) призвела свого часу майже до монополії у цій^ сфері. У 80-і роки з'явилися прототипи таких зон у США (зокрема, у Нью-Йорку), де пільговий режим розповсюджувався на деякі особливі види ризику (анулювання контрактів лізингу для великих комп'ютерів тощо), а також для страхових контрактів з річними преміями, що перевищують 100 тис. дол. США.

Банківські вільні зони являють собою географічні зони, в яких банки можуть вільно здійснювати свою діяльність і мати ділові стосунки з клієнтами, що мешка­ють в інших країнах. Шляхом створення банківських зон вдається уникнути норм контролю валютного обміну і обов'язкового застосування резервних коефіцієнтів.

Зазначена модель створення ВЕЗ дає змогу надавати податкові переваги у визначенні відсотків податку на прибуток, податку на додану вартість та інших податків. Можуть мати місце певні операційні переваги через звільнення від пев­них норм, що регулюють банківську діяльність (щодо нерухомості, контролю обмінних валютних операцій, руху капіталів тощо).

Найбільш важливі банківські зони створені у Сингапурі, Гонконгу, Бахрейні, Люксембурзі, а також у системі банківських операцій США. У 1981 році у Нью-Йорку була відкрита міжнародна зона банківських послуг. При цьому американ­ській владі не знадобилися великі капіталовкладення: нью-йоркським банкам дозволили створювати відділення з деякими правами іноземних відділень банків

Рис. 6.8. Типи офшорних компаній

/ фірми-копилки. Ці фірми просто накопичують грошові кошти і можу] створюватися практично у будь-якій офшорній зоні. Лідером по кількос таких зон є Ліхтенштейн і Панама.

/ фірми "Роялті" збирають різні ліцензійні виплати за патенти, авторсь гонорари, товарні знаки і т.д. Така фірма може запатентувати інтелект альну власність або укласти контракт на передачу її у користуванн одержуючи таким чином неоподаткований прибуток від використання ті кої власності. Практика доводить, що українським підприємцям вигід? створювати подібну фірму на Кіпрі, тому що існує угода про уникнень подвійного оподаткування, встановлено нульову ставку податку на див денди, відсоткові і ліцензійні виплати.

/ офшорні страхові компанії створюються компанією-нерезидентом країни високим оподаткуванням або групою таких компаній з метою страхувані ризиків материнської компанії або групи материнських компаній на біль вигідних умовах, ніж умови, що традиційно пропонуються страховик



компаніями. Форма офшорної перестрахувальної компанії може викорис­товуватися страховими компаніями для страхування їхнього власного ри­зику. Сьогодні пільговий режим ліцензування офшорних страхових ком­паній існує тільки на Кіпрі;

/ офшорні банки, банківські філіали, кредитні заклади можуть створюватися з метою акумулювання прибутку у країнах із зменшеним або нульовим опо­даткуванням або для об'єднання фінансових коштів і полегшення руху грошей. Вони можуть використовуватися для фінансування міжнародних операцій його засновників, минаючи валютні обмеження. В офшорних зонах ця діяльність суворо регламентується, як і прийнято в усьому світі. Лідером у цьому напрямі є Швейцарія зі своїми багаторічними традиція­ми. За законом у цій країні державні службовці несуть сувору відповідаль­ність за розголошення інформації, одержаної в якості річного фінансового звіту, іншої службової інформації;

/ фінансові компанії і брокерські фірми. Таким компаніям, так само як і бан­кам, потрібна репутація. Володіння фінансовою компанією дає можливість проводити вигідну кредитну політику з точки зору мінімізації податків на надані кредити і позичкові кошти. Офшорна компанія може надати кредит фірмі, що знаходиться у зоні підвищеного оподаткування під високий відсоток. Це дає можливість спрямувати валютні ресурси у третю країну і звільнити одержаний прибуток від податків або значно їх знизити. Для ре­єстрації таких типів компаній найкраще підходять європейські офшорні зо­ни, такі як Люксембург, Швейцарія, Нідерланди, Ліхтенштейн, Ірландія;

/ інвестиційні і трастові компанії управляють активами клієнтів. Викорис­тання інвестиційних компаній дає змогу зосередитися на особливо вигід­них проектах або обирати зони з потенційно високими доходами за наяв­ності великої кількості варіантів. Трастові компанії дають можливість змен­шити податки на спадок і приріст капіталу або уникнути їх взагалі. Ці види діяльності найбільш розповсюджені у Нідерландах;

/ холдингові компанії використовуються для фінансування діяльності своїх до­чірніх підприємств шляхом надання їм можливості знижувати податки за ра­хунок виплати материнським компаніям відсотків за надані позики. Це мож­ливо за умови, що холдингова компанія створена в офшорній зоні, в якій вона не сплачує податок на прибуток та інші корпоративні податки. Повніс­тю звільняє від податків холдингові компанії при певних умовах Люксембург;

/ офшорні підприємства, створені для проведення транзитних торгових опера­цій, маніпуляцій з рахунками-фактурами і сумою контракту. Вибір офшор­ної зони у такому випадку залежить від бажання показувати офшорний характер цих операцій. Основний прибуток при використанні таких схем осідає в офшорній компанії, що не сплачує податки;

/ фірми-перевізники і судноплавні компанії займаються морськими і авіапере-везеннями. Вони реєструються в офшорних зонах для зменшення податків на судноплавну і судновласницьку діяльність шляхом придбання або оренди суден і акумулювання прибутку від своєї діяльності у зонах зменшеного оподаткування. Для цієї діяльності підійдуть практично всі офшорні зони, що є острівними державами. Більша частина світового торгового флоту зареєстрована саме в них;

/ штаб-квартири промислових, торгових та інших компаній. Характерною ри­сою цього виду діяльності є необхідність найму великої кількості праців-

ників, а основним параметром для створення подібних структур є рівень прибуткового податку;

/ інформаційні агентства та видавничі фірми. Необхідні країни з низьким рівнем оподаткування авторських винагород, низькою вартістю виробництва поліграфічної продукції, гарними засобами комунікацій. Кіпр і о.Мен пов­ністю відповідають цим вимогам;

/ офшорні інвестиційні фонди найчастіше не сплачують податку на прибуток, дивіденди і відсотки оподатковуються за зниженою ставкою або не опо­датковуються взагалі. Фонди об'єднують кошти дрібних інвесторів. Це дає їм можливість вкладати капітали у більш дорогі проекти, економлячи при цьому на дослідженні ринку, комісійних і управлінських витратах;

/ інші компанії зі спеціальними цілями.

Основними перевагами для власників при використанні офшорних компаній є:

/ досягнення анонімності, конфіденційності;

/ низькі податки або їх відсутність;

/ прибуток/капітал у твердій валюті в надійних банках і стабільній країні;

/ банківські рахунки в будь-якій валюті;

/ можливість вільного використання валюти;

/ ефективна і недорога банківська система;

/ відсутність контролю валютного обміну;

/ можливість отримання дозволу на роботу і виду на проживання (на Кіпрі);

/ можливість законного володіння нерухомістю за кордоном.

Офшорні зони завжди цікавили підприємців як спосіб приховування капіта­лу, а потім вже як спосіб оптимізації оподаткування. Сьогодні понад 25% світового капіталу і майже 60% фінансових потоків у світі проходить через офшорні зони. Разом з тим завдяки їм кожного року "відмивається" до 600 млрд дол. США незаконних грошей. З кожним роком ця сума збільшується на декілька мільярдів. Наприклад, тільки на Кайманових островах зареєстровано 1300 страхових оф­шорних компаній і більше ніж 500 офшорних банків. У Гонконгу діє понад 300 банків з генеральною ліцензією і більше ніж 1,5 тисяч відділень іноземних банків, 160 депозитних і 250 страхових компаній¹⁸⁰¹. У м. Насау, найбільшій зоні, діє близько 9000 іноземних банків.

Привабливість офшорних зон для українських бізнесменів пояснюється та­кими обставинами:

— нестабільність фінансово-кредитної системи України;

— високий ступінь ризику при вкладанні капіталу;

— великий податковий тиск.

Фінансові юрисдикції є більш захищеними, оскільки працюють, як правило, у стабільному фінансовому полі, що робить їх гарантами захисту інтересів клієн­тів, тому що в іншому випадку вони постраждають у першу чергу від форс-ма-жорних обставин.

Ще одним типом вільних економічних зон є зони технологічного розвитку (технопарки, технополіси), або техніко-впроваджувальні зони. На відміну від зон вільної торгівлі і промислово-експортних зон, які потребують розвиненої інфра­структури, для створення цих зон іноді достатньо університету, іншої науково-дослідної організації, низки невеликих підприємств навколо них для виготовлен­ня дослідних зразків або навіть невеликих партій нової продукції.

Вперше зони технологічного розвитку з'явились у США на початку 70-х ро-з. Найбільш відомим парком є Силіконова Долина, що розташована поблизу ос-Анджелесу, штат Каліфорнія. Цей парк став всесвітньо відомим завдяки від-риттю своїх науково-дослідних центрів такими високотехнологічними гіганта-[и, як Microsoft, Compaq, Intel, Motorola.

Потім вісім таких зон з'явилися у Франції, ще вісім — у Німеччині, двад­цять технополісів — у Японії, Тайвані, Сингапурі, Південній Кореї, Малайзії, ^>осії, Польщі. Наприклад, у Японії створено відомий технополіс Тояма, орієн-ований на удосконалення робототехніки, матеріалознавства та біотехнологій, а \г. венчурній основі створено Фонд розвитку Тоями. В Ірландії (у Лімериці) основою технологічної зони став комплекс функціонально взаємопов'язаних зудівель та споруд, в яких розв'язуються різноманітні інноваційні завдання, розробляються наукоємні технології, визначаються нові напрями функціону­вання малого бізнесу.

Зони технологічного розвитку — це основна форма інтеграції науки і вироб­ництва, місце розгортання інноваційної діяльності і створення венчурних компа­ній, що займаються розробкою нових технологій. У таких зонах надаються піль­гові кредити, укладаються державні контракти, фінансуються проекти із спеці­альних фондів, за використання лабораторій і виробничих приміщень сплачуються пільгові рентні платежі, безкоштовно проводяться технічні експертизи тощо.

У сучасний час домінують комплексні зони, які поєднують у собі риси про­мислово-виробничих зон, вільних митних зон і зон технологічного розвитку. Ком­плексні зони створюються для розвитку окремих галузей виробництва (Польща), відродження певних регіонів (США), залучення в економіку іноземних інвести­цій, розвитку кредитних, валютних і банківських відносин. Комплексні зони час­то ототожнюють з підприємницькими зонами.

Узагальнюючи світову практику, можна стверджувати, що основними прин­ципами створення ВЕЗ у сучасних умовах є:

1. Чітке визначення цілей створення ВЕЗ. Зарубіжні спеціалісти стверджують, що зоні не потрібно вирішувати велику кількість завдань, а реалізовувати одну конкретну мету. Тільки у цьому випадку вона буде ефективною. Сьогодні у світі існує тенденція ліквідації великих комплексних зон і створення субзон з вузькопрофільним напрямом діяльності.

2. Цілі визначають вибір типу зони. Це викликано тією обставиною, що лише організація будь-якої зони обумовлює вирішення певних завдань.

3. Успіх зони залежить від її конкурентоспроможності відносно інших зон, а не відносно національного режиму здійснення підприємницької діяльності.

4. Створення ВЕЗ пов'язане зі значними фінансовими витратами держави. По­трібно зазначити, що надання пільг призводить до скорочення надходжень до державного бюджету. Державні вкладання у розвиток зони можуть перевищу­вати результати діяльності ВЕЗ.

5. Обґрунтованість надання певних пільг суб'єктам ВЕЗ. Характер діяльності суб'­єктів ВЕЗ і умови надання пільг повинні відповідати меті створення ВЕЗ.

6. Стабільність законодавчої бази. Зміни і доповнення до нормативних актів по­винні вводитися лише у крайніх випадках. Крім того, закони і підзаконні акти ВЕЗ повинні надавати гаранти захисту інвесторів від змін правового режиму у ВЕЗ упродовж певного періоду часу, звичайно від 10 до 50 років.