Ластовенко О. Міжнародні фінанси. Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"
 Скачать 2.09 Mb.
|
|
Тема 12. УКРАЇНА У СВІТОВОМУ ФІНАНСОВОМУ РИНКУ План
1. Україна у світовому фінансовому ринку Валютний ринок в Україні — це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Шляхом проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів). Суб'єктами валютного ринку є: — продавці валюти; — покупці валюти; — посередники. До складу валютного ринку України, входять такі суб'єкти: • Національний банк України; • комерційні банки, які одержали ліцензію Національного банку на право здійснення операцій з валютними цінностями (уповноважені банки); • інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію Національного банку; • юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти; • кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які одержали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України; • валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку на право організації торгівлі іноземною валютою. Центральним банком нашої держави є Національний банк України (НБУ), який було утворено у березні 1991 р. відповідно до Закону "Про банки і банківську діяльність" на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР. Основні функції Національного банку України: • зберігання і використання золотовалютних резервів України та інших державних цінностей, а також забезпечення платоспроможності держави; • представництво інтересів України у відносинах із центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами зарубіжних країн та міжнародними валютно-фінансовими організаціями; • здійснення обміну і розрахунків за наданими й одержаними державними кредитами і позиками, проведення операцій з централізованими валютними резервами, які надаються в його розпорядження; • регулювання курсу національної валюти щодо грошових одиниць інших держав. Національний банк України є також головним органом валютного контролю в державі, який: — здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів; — забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю. НБУ за досить незначний час перетворився у справжній поважний центральний банк держави. Він опанував керівництво грошовим обігом, впровадив низку інструментів управління кредитним та валютним ринками, ринком цінних паперів. А технологія створеної та впровадженої власними силами системи електронних розрахунків, за оцінками незалежних експертів, є найпередовішою серед країн Центральної та Східної Європи. За роки своєї діяльності колектив Національного банку України розробив і втілив у життя специфічну, притаманну Україні, стратегію і тактику поведінки банку залежно від змін соціально-економічної ситуації в державі. Залежно від конкретних завдань, що поставали перед незалежною Україною, в діяльності Національного банку можна умовно виділити три характерні етапи. Перший етап припадає на 1991 р. — жовтень 1994 p., період болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки нової незалежної держави, коли було закладено фундамент ідеології Національного банку, визначено її головні орієнтири і пріоритети. Другий етап, який розпочався після проголошення у промові Президента України Л.Д. Кучми (жовтень 1994 р.) програми макро-економічної стабілізації, охоплює часовий проміжок з жовтня 1994 р. до серпня 1996 р. Це був період суто прагматичних реформ, коли були створені й запущені в дію нові монетарні механізми, притаманні сучасній соціально орієнтованій економіці. Третій етап розпочався з вересня 1996 p., коли було введено гривню як повноцінну національну валюту України. Особлива роль НБУ як центрального банку держави яскраво проявилася після сумнозвісних подій у Росії 17 серпня 1998 p., коли було успішно реалізовано вироблену стратегію діяльності на валютному ринку й ефективно використано валютні резерви НБУ. Отже, успішна діяльність Національного банку як головного суб'єкта валютного ринку України цілком закономірно є результатом колосальної праці й таланту конкретних людей, що виявилося в утвердженні стійкої національної валюти держави, як одного з найвагоміших компонентів її незалежності. Тому цілком закономірно, що за рейтингом західних засобів масової інформації, НБУ був визначений у числі 25 центральних банків світу, які проводять здорову грошову політику. Таким чином, найважчий іспит на виживання держави було успішно складено. Утвердження України як суверенної незалежної держави, зміцнення її авторитету як у світі, так і в очах власних громадян, є і продовжує залишатися основним завданням діяльності її центрального банку. Серед комерційних банків найміцніші позиції на валютному ринку України займає Промінвестбанк, де створена унікальна електронна система, що дає можливість вести розрахунки з єдиного кореспондентського рахунка. Всього 24 хвилини потрібно, щоб провести банківську операцію у будь-якій точці України, де є кореспондентський рахунок Промінвестбанку. На сьогодні це найбільший банк України, фінансовий капітал якого, включаючи власний, становить 1/3 від усього банківського капіталу України. Практично в усіх великих містах банк має свої відділення, а в Росії, наприклад, відкрито 272 кореспондентські рахунки у 125 банках. Для того, щоб захистити грошові кошти своїх клієнтів, Промінвестбанк став у 1994 р. засновником першого російсько-українського кредитного банку — Кредитімпекс Банку, який сьогодні проводить 80 % усіх рубльових розрахунків між Україною і Росією. Він став одним із клірингових банків Української міжбанківської валютної біржі. Опрацьована і впроваджена спеціалістами Промінвестбанку і Кредитімпекс Банку технологія проведення платежів дала змогу скоротити строки їх проходження втроє. Тривалість конвертації російських рублів в українські карбованці для підприємств-експортерів України скоротилася до двох днів. Співробітництво з Кредитімпекс Банком удосконалюється шляхом взаємних операцій з векселями у національних валютах України і Росії, з депозитними сертифікатами, облігаціями та іншими цінними паперами. Головними напрямами співробітництва Промінвестбанку з Кредитімпекс Банком є: • захист активів банку від змін валютних курсів на валютному ринку, а також від можливого банкрутства банків-кореспондентів; • ефективне використання тимчасово вільних коштів; • підвищення ефективності й швидкості виконання валютних операцій; • збільшення кола і підвищення якості операцій для важливих клієнтів, повсюдне активне залучення їх до обслуговування установами Промінвестбанку; • зміцнення репутації Промінвестбанку України у світовій фінансово-банківській сфері. Промінвестбанк працює також з "Дойчебанком", "Комерцбанком", "Банком оф Нью-Йорк", "Айнджибанком" та ін. Платежі у твердій валюті банк проводить через систему СВІФТ. Загалом, за даними Національного банку України, на валютному ринку в 1996 р. здійснювали операції 203 банки, розмір оплаченого статутного фонду яких станом на 1 січня 1996 р. становив: 4 банки — понад 5 млн ЕКЮ кожний; 29 банків — від 1 до 5 млн ЕКЮ; 45 банків — від 0,5 до 1 млн ЕКЮ; 87 банків — від 100 до 500 тис. ЕКЮ; 38 банків — до 100 тис. ЕКЮ. Станом на 1 вересня 1998 р. в Україні було зареєстровано вже 219 комерційних банків, з яких діючих — 185, а решта 34 перебували у стадії закриття, санації або об'єднання. За участю іноземного капіталу створено 27 банків (14 %), причому 8 з них мають 100 %-й іноземний капітал. У зв'язку з функціонуванням на валютному ринку України значної кількості малих і середніх банків, останнім часом все частіше виявляється тенденція до зменшення їх кількості за рахунок злиття. Цьому процесу сприяє прийнятий Верховною Радою Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банки і банківську діяльність", де зазначено, що з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків мінімальний розмір статутного фонду встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України, визначеним Національним банком. Постановою Верховної Ради України про введення в дію цього Закону Національному банку України доручено встановити мінімальний розмір статутного фонду комерційних банків з участю іноземного капіталу в сумі, збільшеній не менш як у три рази від суми, передбаченої для комерційних банків без участі іноземного капіталу, а для комерційних банків зі 100 %-м іноземним капіталом — не менш як у п'ять разів. З 1 січня 1998 р. у випадках, якщо розмір внесеного статутного фонду комерційного банку станом на 1 березня кожного року становитиме суму, еквівалентну менш як 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України, Національний банк України повинен скасувати дозвіл на створення комерційного банку і відкликати ліцензії на виконання банківських операцій. Згідно з чинним законодавством національна валюта України — гривня — єдиний законний засіб платежу на території нашої держави. Лише в окремих випадках НБУ дозволяє проводити на території України торгівлю і надавати послуги резидентам і нерезидентам за вільно конвертовану валюту в основному згідно з індивідуальними ліцензіями НБУ1.( 1 Так, уже з 1 вересня 1995 р. відповідно до Указу Президента України було припинено використання в нашій країні іноземної валюти як засобу платежу. Тим самим започатковано реальне обмеження доларизації вітчизняної економіки за рік до запровадження гривні.) Суб'єкти господарської діяльності можуть мати у своїй касі готівкову іноземну валюту в межах ліміту залишку іноземної валюти. Ці ліміти встановлюються установами уповноваженого банку як у номіналі, так і в гривневому еквіваленті на підставі клопотань підприємств з детальною аргументацією необхідності такого ліміту. Готівкова іноземна валюта, що отримується з установ уповноважених банків, використовується виключно на цілі, на які вона отримана. Нормативними документами НБУ і Держмиткому України передбачається порядок переміщення національної та іноземної валюти через митний кордон України громадянами нашої держави, іноземними громадянами і особами без громадянства. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну. Про проведення декларування обласні управління НБУ і державні податкові адміністрації надають суб'єктам підприємницької діяльності довідку. Ця довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення операцій з валютними цінностями банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності. Постановою Правління НБУ № 129 від 7 липня 1994 р. було затверджено "Положення про пункти обміну іноземної валюти". Пункти обміну іноземної валюти організовуються для забезпечення валютного обслуговування фізичних осіб — резидентів і нерезидентів. Обмінні пункти відкриваються уповноваженими банками та іншими кредитно-фінансовими установами, що одержали ліцензію НБУ, а також іншими юридичними особами-резидентами, що уклали агентську угоду з уповноваженим банком. Для відкриття обмінного пункту потрібно виконати такі умови: 1) забезпечити належне зберігання валютних цінностей; 2) мати необхідну оргтехніку, бланки для обліку валютних операцій; 3) найняти кваліфікованих працівників для проведення валютних операцій тощо. Крім валютно-обмінних операцій, обмінний пункт може здійснювати також інші операції, зокрема: 1) прийняття на експертизу грошових знаків іноземних держав і платіжних документів в іноземній валюті, справжність яких викликає сумнів; 2) обмін (конверсію) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої держави; 3) розмін платіжного грошового знака іноземної держави на платіжні грошові знаки тієї ж держави; 4) купівлю і продаж платіжних документів в іноземній валюті за готівкові гривні; 5) продаж і оплату платіжних документів в іноземній валюті за готівкову іноземну валюту. До платіжних документів в іноземній валюті належать дорожні та іменні чеки і грошові акредитиви, виражені в іноземній валюті. Усі операції з купівлі та продажу іноземної валюти в обмінному пункті підлягають обов'язковому обліку. Пункти обміну іноземної валюти здійснюють розрахунки з використанням електронних контрольно-касових апаратів. Про проведення обмінної операції фізичним особам надається довідка встановленої форми. Курси валют встановлюються самостійно щоденно і протягом дня не повинні змінюватися, при цьому різниця між курсами купівлі й продажу іноземної валюти має бути, як встановив НБУ, не більше 10 %. Забороняється одностороннє здійснення операцій — тільки купівля або тільки продаж іноземної валюти. Не можуть служити підставою для відмови в купівлі валюти незначні дефекти банкнот внаслідок природного зношування їх, невеликі плями і написи. При здійсненні контролю за роботою обмінних пунктів перевіряються видача, здавання й облік іноземної та національної валют, додержання вимог зберігання валютних коштів, правильність ведення бухгалтерського обліку, оформлення реєстрів-журналів та додержання курсів валют. У разі порушення правил здійснення операцій купівлі та продажу іноземної валюти уповноважений банк позбавляється ліцензії НБУ на право здійснення таких операцій. Підставою для позбавлення ліцензії може бути акт перевірки обмінного пункту уповноваженим органом. Для роботи банку з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті можуть бути організовані прибуткові, видаткові, прибутково-видаткові каси й обмінні пункти (залежно від умов, обсягів і режиму роботи банків). 2. Об'єктивна необхідність інтеграції України в систему міжнародних фінансів Як відомо, трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилося питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Одна з найгостріших проблем, яку необхідно розв'язати Україні сьогодні — знаходження коштів для свого подальшого успішного розвитку. Значне скорочення обсягів виробництва, висока інфляція, низька якість продукції, безробіття, необхідність структурної перебудови виробництва — всі ці проблеми потребують великих грошових ресурсів. З одного боку, дефіцит державного бюджету як наслідок економічної кризи призвів до відсутності державних коштів, з іншого — зубожіння основної маси населення не дає змоги в достатній мірі залучити кошти громадян. Отже, розбалансованість фінансової системи держави, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об'єктивно зумовили потребу в залученні зовнішніх коштів для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання. Однак з перших кроків залучення міжнародного капіталу з'ясувалося, що, з одного боку, без його залучення неможливо в реальні строки подолати кризовий стан в економіці, з іншого — таке залучення ускладнюється економічною і політичною ситуацією. Тому всі ці проблеми тісно пов'язані між собою, що значно ускладнює їх розв'язання. Надходження капіталу з-за кордону може відбуватися у двох основних формах: у вигляді кредитів1 або у вигляді інвестицій у виробництво, його окремі галузі чи підприємства. Інвестиції є більш привабливою й ефективною формою залучення іноземного капіталу, оскільки дають можливість Україні вирішувати стратегічні завдання її економічного розвитку на основі запровадження нових передових досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в управлінні. Надходження іноземного капіталу в матеріальне виробництво більш вигідне, ніж отримання та використання кредитів для закупівлі необхідних товарів, що витрачаються, як правило, не за цільовим призначенням і тільки збільшують державний борг. Іноземні інвестиції важливі також для досягнення середньо-строкових цілей — виходу із соціально-економічної кризи, підйому виробництва, поліпшення життєвого рівня населення. Однак при цьому слід мати на увазі, що економічні інтереси іноземних інвесторів і української сторони не завжди збігаються. Так, Україна зацікавлена у відновленні свого виробничого потенціалу, структурній перебудові виробництва та споживчого ринку, насиченні його недорогими високоякісними товарами, проведенні антиімпортної політики, у залученні в наше виробництво передової культури управління. Іноземні інвестори перш за все зацікавлені в отриманні надприбутку за рахунок природних ресурсів України, кваліфікованої та дешевої робочої сили, досягнень вітчизняної науки і техніки, відсутності конкуренції на внутрішньому ринку. Тому перед Україною стоїть досить складне завдання: створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу та використати його безпосередньо для своїх конкретних цілей. Отже, пріоритетним напрямом інтеграції України в систему міжнародних фінансів сьогодні виступає залучення в національну економіку іноземних інвестицій. З організаційно-функціонального погляду розрізняють дві найпоширеніші форми іноземних інвестицій — портфельну та пряму. |