Ластовенко О. Міжнародні фінанси. Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"
 Скачать 2.09 Mb.
|
|
Портфельні інвестиції здійснюються у вигляді придбання цінних паперів підприємств, компаній та інших економічних об'єктів для отримання інвестором додаткового прибутку (але не забезпечують йому право контролю за цими економічними об'єктами). Так, іноземець може придбати акції безпосередньо в української корпорації, що намагається за рахунок продажу нових акцій розширити обсяг капіталовкладень. У цьому випадку іноземний інвестор отримує акції, а підприємство — кошти для розширення інвестицій. Таким чином, коли іноземець купує невеликий відсоток акцій українського підприємства, недостатній для встановлення контролю за його діяльністю, йдеться про іноземну портфельну інвестицію. Прямі інвестиції здійснюються з метою придбання у повну власність контрольного пакета акцій зарубіжного економічного об'єкта або шляхом створення нових підприємств і компаній, або шляхом поглинання вже існуючих. Так, іноземний інвестор може придбати в Україні контрольний пакет, а у крайніх випадках — й усі 100 % акцій корпорацій, якщо, наприклад, у рамках приватизаційного процесу уряд вирішує продати усе підприємство в іноземну власність. Коли іноземний інвестор отримує контроль над українським підприємством (або коли українське підприємство отримує контроль над іноземним), йдеться про пряму іноземну інвестицію. Ці два види інвестицій спонукаються аналогічними, але не однаковими мотивами. В обох випадках інвестор бажає отримати прибуток за рахунок володіння акціями прибуткової компанії. Однак, здійснюючи портфельну інвестицію, інвестор (як правило, велика компанія) зацікавлений в отримуванні доходу за рахунок майбутніх дивідендів; роблячи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор прагне взяти до своїх рук керівництво підприємством. Прямі іноземні інвестиції — це дещо більше, ніж просто фінансування капіталовкладень в економіку, хоча самі по собі вони є конче необхідними для України. Прямі іноземні інвестиції є також способом підвищення продуктивності й технологічного рівня українських підприємств. Розташовуючи капітал в Україні, іноземна компанія приносить із собою нові технології, нові засоби організації виробництва і прямий вихід на світовий ринок завдяки можливості користуватися відпрацьованою світовою мережею продавців, клієнтів і центрів обслуговування через свої дочірні компанії. Світовий досвід доводить, що залучення іноземного капіталу у вигляді прямих інвестицій має низку суттєвих переваг для країни, що їх приймає, порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Прямі інвестиції: • на відміну від іноземної позики не є допоміжним тягарем зовнішньої заборгованості, а навпаки, сприяють отриманню засобів для її погашення; • є джерелом надходження коштів у виробництво товарів і послуг, забезпечують трансферт технології, ноу-хау, передових методів управління та маркетингу; • дають змогу збільшити випуск високоякісної продукції, що є конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; • відіграють істотну роль у прискоренні процесів приватизації та реконструкції і структурній перебудові виробництва; • сприяють найбільш ефективній інтеграції національної економіки у світову на основі розширення зовнішніх контактів, різно-стороннього виробничого та науково-технічного виробництва. Усі джерела іноземних інвестицій поділяють на три групи: • власне ввезення капіталу; • власні внутрішні джерела компаній і підприємств, які контролюють іноземні інвестори (реінвестиції1 (1 Реінвестиції — повторні інвестиції за рахунок використання частини прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу; прибуток спрямований на розширення виробництва. Розрізняють реальні реінвестиції — вкладення в основний і оборотний капітал підприємств та фінансові реінвестиції — вкладення в цінні папери.) прибутку філіалів і дочірніх фірм, амортизаційні фонди); • зовнішні джерела (позички, кредити, нова емісія акцій, облігацій тощо). Іноземні інвестиції — матеріальна основа формування і функціонування специфічного іноземного сектору в економіці капіталоімпортуючої країни. Такий сектор є частиною національного господарського потенціалу, контрольованою іноземними економічними суб'єктами. На сучасному етапі іноземний сектор існує в кожній країні з ринковою економікою. За високого ступеня інтернаціоналізації державних зв'язків, взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік жодна країна не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій. У розвинутих країнах іноземний сектор відіграє дедалі більшу роль і постійно зростає. Так, в економіці США існують важливі галузі та сфери, розвиток яких визначається іноземним сектором: виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, випуск нафтопродуктів, електротехнічна й електронна промисловість тощо. Питома вага іноземного сектору в цих галузях становить понад 20 % усіх активів і обігу продажів. В інших країнах позиції іноземного сектору в окремих галузях ще міцніші. У Німеччині, наприклад, його питома вага в обороті всіх підприємств у нафтопереробній промисловості перевищує 90 %, у хімічній — 30, в електротехнічній (з електронною включно) — 27 % . Значна й зростаюча роль іноземного сектору в розвитку національної економіки визначає відповідну політику держав, спрямовану на заохочення іноземних інвестицій. В останнє десятиліття конкуренція між країнами за отримання з-за кордону іноземного капіталу значно посилилася. Капіталоімпортуючі країни застосовують найрізноманітніші пільги, значно зросли в цих країнах витрати на залучення іноземних інвесторів. Особливу роль у стимулюванні іноземних інвестицій відіграють державні органи. Так, адміністрація штату Алабама (США) для залучення інвестицій німецької фірми "Мерседес-Бенц" свого часу витратила по 168 тис. дол. на одного робітника нового автомобільного підприємства. Уряд Великої Британії субсидував завод з випуску автомобілів "Ягуар" у центральних графствах країни, витративши 100 тис. дол. США на одного зайнятого. Однак разом з цим деякі країни водночас із заохоченням іноземного інвестування в одних галузях та сферах вдаються до певних обмежень в інших. Так, у 18 штатах США існує обмеження на володіння землею іноземними фірмами. Обмежується або не допускається іноземний капітал у видавничу справу, підприємства оборонної промисловості, в авіаційний і морський транспорт, атомну і гідроенергетику, радіо, телебачення. Особливо важливого значення набуває залучення іноземних капіталів у вигляді прямих іноземних інвестицій в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів, що характерно для так званих трансформаційних економік країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн. Це показує новітній досвід країн Центральної та Східної Європи, де залучення та ефективне використання прямих іноземних інвестицій стало ключовим стабілізуючим фактором. Зокрема, на основі показників економічного розвитку Польщі можна зробити висновок про те, що стабільне зростання ВВП у країні розпочалося паралельно зі значним зростанням обсягів капітальних вкладень в її економіку, в тому числі за рахунок іноземних інвестицій. Водночас аналіз показує, що значний приріст прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку Польщі, відбувся лише після активізації внутрішніх інвесторів. Це доводить, що іноземні інвестори приходять до країни — реципієнта1 (1 Реципієнт — одержувач платежу чи субсидії.) прямих іноземних інвестицій лише з активізацією діяльності національних інвесторів. Адже приватний іноземний капітал не буде надходити в економіку з паралізованою внутрішньою інвестиційною активністю. Він не буде вкладати кошти в регіони з нерозвинутою чи напівзруйнованою транспортною інфраструктурою, дефіцитом електро- і теплоенергії. Наскільки ж привабливою є українська економіка для інвесторів-резидентів? Багато хто в українських ділових колах розуміє, що економіка України, принаймні на даний момент, є занадто нестабільною для здійснення довготермінових інвестицій. Тому підприємства використовують свої заощадження не для капіталовкладень у межах країни, а для надання кредитів за кордон. Компанії-експортери, як правило, зберігають свій прибуток на рахунках в іноземних банках, замість того, щоб ввозити його назад до України й спрямовувати на нові інвестиції. Цей процес відомий під назвою втечі капіталу. Проблема відпливу валютних коштів з України є нині надзвичайно болючою для вітчизняної економіки. Так, на кінець XX ст. ця сума перевищувала 1,5 млрд. дол. США і була зумовлена неповерненням експортного валютного виторгу, ненадходженням товарів і невиконанням послуг у рахунок погашення авансових платежів з імпорту, маніпулюванням цін на експортну та імпортну продукцію. Визначаючи основні напрями політики економічного зростання на перспективу, Президент України Л.Д. Кучма у Посланні до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття" зазначив, що враховуючи обмеженість інвестиційних ресурсів та ситуацію з обслуговуванням зовнішнього боргу, основна увага має бути приділена утвердженню в економіці максимально сприятливого інвестиційного середовища шляхом: • реалізації цілісної системи заходів, спрямованих на посилення дієздатності держави, поглиблення адміністративної реформи; • усунення деформацій попереднього періоду у сфері економічних відносин та утвердження ефективної критичної маси ринкових перетворень; • поглиблення макроекономічної стабілізації та інфляційної безпеки; • уникнення подальшого нарощування державного боргу та зменшення його навантаження на видатки Державного бюджету; • вжиття радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності; • запровадження механізмів стимулювання внутрішнього ринку, інвестиційного процесу, активної регіональної політики. Нарощування та реалізація інвестиційного потенціалу сьогодні є ключовим фактором сталого економічного зростання. Недостатнє інвестування та високий рівень зношеності капіталу породжують небезпеку декапіталізації, тобто мінусових величин чистих інвестицій. Такий стан настійно вимагає реінвестування одержаного прибутку в розвиток виробництва. Але через борги та соціальні проблеми марно сподіватися на це у найближчі три-чотири роки. Тому найбільш реальний вихід із даного становища для економіки України — у збільшенні припливу іноземного приватного капіталу. На жаль, загальна частка приватних інвестицій (внутрішніх та іноземних) в економіку України на сьогодні не перевищує 20 % від ВВП, тоді як в Угорщині, Польщі й Росії вона становить 70—80 %. Сьогодні нам треба дбати не просто про підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів. Завдання полягає у використанні їхніх можливостей для розширення внутрішнього купівельно-спроможного попиту, активізації інноваційного впливу на вітчизняне виробництво. Загалом за великим рахунком, йдеться про повноцінне включення України у конкуренцію за інвестиції на міжнародних ринках капіталів. Це, у свою чергу, передбачає: • лібералізацію підприємницької діяльності; • створення оптимального та передбачуваного правового середовища; • забезпечення політичної стабільності й відповідальних консолідованих дій усіх гілок та органів влади. Згідно із Законом України "Про іноземні інвестиції" іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у вигляді: а) іноземної валюти, інших валютних цінностей, національної валюти; б) будь-якого рухомого і нерухомого майна (землі, будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей) і будь-яких пов'язаних з ним майнових прав; в) акцій, облігацій та інших цінних паперів або будь-яких інших форм участі в підприємстві; г) грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, що мають вартість; д) будь-яких прав інтелектуальної власності, які мають вартість, у тому числі авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків (товарних знаків і знаків обслуговування), фірмових найменувань, промислових зразків, ноу-хау тощо; є) права на здійснення господарської діяльності, у тому числі права на розвідування, розробку, видобування або експлуатацію природних ресурсів, наданого законодавством або договором; є) платних послуг; ж) інших видів інвестицій, не заборонених законами України. В Україні, де більшу частину економіки поки що контролює держава, іноземне інвестування є одночасно й економічною, і політичною проблемою. Інвесторів в Україні приваблюють: • вигідне географічне розташування; • потенційно великий ринок; • висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна; • низький курс національної валюти; • правове забезпечення сприятливого інвестиційного клімату; • захист інвестицій; • можливість вивезення прибутку; • система компенсації збитків тощо. Для поліпшення інвестиційного клімату необхідно: • зрівняти у правах інофірми і національні підприємства; • сприяти інвестиціям у провідні галузі промисловості; • розвивати систему страхування інофірм; • визначити пріоритети інвестування; • підтримувати і заохочувати з боку держави фірми та підприємства, які сприяють інвестиціям в українську економіку; • розширювати міжнародну співпрацю в галузі сприяння капіталовкладенням та гарантування інвестицій; • активізувати роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні; • створити умови для активізації вітчизняного бізнесу; • поглиблювати ринкові реформи; • удосконалити чинне законодавство в галузі зовнішньоекономічної діяльності та забезпечити контроль з боку держави за його дотриманням. Досить активно працюють на престиж та імідж України і дають швидкі та реальні результати організовані як слід представлення інвестиційних проектів, презентація вітчизняних товарів та послуг на міжнародних виставках та ярмарках. Досить послатися на історію організації виробництва літаків АН-70 в Ірані. Це вже не просто експорт продукції. Це експорт технології, тобто найбільш перспективний і вигідний його варіант. Слід ширше інформувати ділові кола України і зарубіжних держав про конкретні можливості залучення інвестицій та найбільш привабливі можливості їх вкладення. Важливе значення має ширше залучення у банківську систему України іноземного капіталу. Поки що його частка надто мала — 13—14%. У багатьох країнах уже давно зарекомендували себе дійовою формою поєднання банківського і промислового капіталу промислово-фінансові групи. Наприклад, у Росії у їх складі діє понад 1500 суб'єктів господарювання, які дають роботу більш як 3 млн. людей. Україна в цьому плані значно відстає. Українські підприємства ще не стали привабливими об'єктами для національних та іноземних інвесторів на фондовому ринку. Так, через організований ринок у 2000 р. було продано акцій всього на 2 млрд. грн. Це трохи більше 10 % від усього обігу цінних паперів. Фондовий ринок має функціонувати повноцінно і слугувати серйозним джерелом залучення інвестиційного капіталу. Сьогодні найбільш інвестиційно привабливими в Україні, як і в усьому світі, є вкладання капіталу в інтелектуальний потенціал нації та науково-технічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість національного виробництва та споживання. За рівнем підготовки науково-технічних кадрів та фахівців вищої кваліфікації Україна належить до провідних держав світу. Однак, на жаль, нам не вдалося уникнути й істотних втрат у цій сфері. Так, за останні роки вдвічі зменшилася чисельність науковців; понад 700 докторів і кандидатів наук знайшли застосування своїм знанням за кордоном і ця тенденція залишається — від'їжджають навіть студенти. Та це й не дивно. Адже на випускників наших вузів існує досить високий попит на світовому інтелектуальному ринку. Ось тільки один характерний приклад. У 2000 р. на олімпіаді 3 математики в Лондоні команда студентів механіко-математичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка посіла перше місце серед 60 команд з європейських університетів та вузів СІЛА, поділивши п'єдестал із Кембриджським університетом, а з п'яти гран-прі київські студенти завоювали чотири. Якщо враховувати той факт, що матеріально-технічна база, особливо в галузевій науці, на 80 % зношена і застаріла, а фінансування науки мізерне, то перед Україною на весь зріст постало питання переходу від політики збереження до примноження та активного використання потенціалу наукової, науково-технічної та інноваційної сфери. І певні позитивні зрушення вже є. Так, у доробку науковців за 2000 р. понад 900 науково-дослідних проектів, які входили до 62 державних науково-технічних програм. Впроваджено у виробництво 379 нових технологій та розробок, ще 500 підготовлено до впровадження. У рамках держзамовлення виконувалося 134 технічних розробки, важливих для різних галузей економіки. Незважаючи на великі втрати, Україні вдалося не лише зберегти, але в деяких галузях і суттєво зміцнити ядро науково-технічного та технологічного потенціалу. Йдеться перш за все про потенціал літакобудування, ракетно-космічну галузь, можливості вітчизняних суднобудівників, проекти розвитку танкобудування. Україна зберігає високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва й в інших галузях машинобудування, зокрема у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні, а також в окремих галузях кольорової металургії. Достатньо високим є і науково-технічний потенціал України. Це наявність визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій розробки нових матеріалів, біотехнологій, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, електрозварювання, технологій у галузі інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів. Загалом, починаючи з 1995 р. прямі іноземні інвестиції в Україну становлять 3865,5 млн дол. США (див. дод., табл. 4). За умови здійснення комплексу заходів, спрямованих на утвердження сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату, у найближчі п'ять років, за прогнозами фахівців, приплив капіталу в Україну може зрости до 3 млрд дол. США на рік. Належне місце в інтенсифікації інвестиційної діяльності міг би зайняти Український банк реконструкції та розвитку (УБРР). Відповідне розпорядження Президента України урядові та Національному банку про створення державного Українського банку реконструкції і розвитку було підписано ще наприкінці 1999 р. Насторожує те, що певні сили стали на шляху до створення та нормального функціонування такого банку. Адже колишні державні банки, які внаслідок приватизації стали приватними, а також комерційні банки "нової хвилі" не зацікавлені надавати пільгову підтримку українським підприємствам. Так, на кредитування промисловості спрямовується не більше 40 % усіх кредитів банківської системи України, хоча промисловість дає дві третини ВВП. Крім того, основну частину цих позик (80 %) складають короткострокові кредити під 35—40 % річних. А якщо врахувати необхідність повернення старих кредитів, одержаних під 50—80 %, то це скоріше схоже на вимивання з підприємств останніх обігових коштів. Такий стан справ навряд чи можна назвати сприянням реальній економіці, яка сьогодні просто-таки задихається від браку коштів. Саме державний УБРР має підтримувати підприємства, підгалузі й галузі економіки, визначені Президентом та урядом і схвалені Верховною Радою як пріоритетні на даному етапі розвитку української економіки. Банк має надавати підприємствам кошти, як правило, на засадах коротко-, середньо- та довгострокових кредитів. Кредитування може здійснюватись як по всьому інноваційному циклу "наука — техніка — підготовка виробництва — експлуатація", так і на забезпечення коштами окремих етапів і стадій цього процесу. На формування ресурсів банку можна було б спрямувати частину коштів кредитної емісії Національного банку України. До речі, саме за рахунок цього ресурсу Банк Японії у першій половині 50-х років підтримував розвиток тепер всесвітньо відомих конкурентів, — Міцубісі, Міцуї, Суміто та ін. — надаючи кредити для їх розвитку та набуття ними конкурентоспроможності на світових ринках. Сюди може бути спрямована і частина коштів строкових вкладів населення в Ощадному банку України. Такими коштами розпоряджаються уряди в ряді країн (Японія, Франція та ін.). Тут також можуть зберігатися кошти державних бюджетних і позабюджетних фондів, які могли б використовуватись для кредитування. Чим скоріше почне функціонувати УБРР, тим значнішу допомогу він зможе надати вітчизняній економіці після виходу її з платіжної та економічної кризи, в якій вона нещодавно була. А як почне набирати темпи виробництво, в Україну прийде й іноземний капітал. Як зазначив Президент України Л.Д. Кучма у Посланні до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році", потреба у створенні спеціалізованої фінансової структури — Українського банку реконструкції та розвитку, через який здійснювалося б фінансування інвестиційних проектів, є дедалі настійнішою. Це також сприятиме більш вимогливому, жорсткішому відбору інвестиційних проектів, надійному контролю за використанням отриманих коштів. Звичайно, сьогодні не на часі говорити про гостру потребу в активізації інвестиційної діяльності національних суб'єктів підприємництва на міжнародних ринках капіталів. Однак і в цей непростий час прямі інвестиції з України в економіку країн світу становлять 98,5 млн дол. США (див. дод., табл. 6, 8,10). Інша справа, як в умовах прогресуючого інвестиційного голоду для економіки України оцінювати такі інвестиції. Однозначної відповіді на це дискусійне питання немає. |