Курс лекцій з дисципліни "Вступ до перекладознавства" розкриває взаємодію між різними дисциплінами, пропонує екскурс до історії перекладацької думки, знайомить з поняттями адекватного, буквального та вільного перекладу.
 Скачать 0.52 Mb.
|
СИНТАКСИС(розділ граматики, який вивчає сполучення слів в реченні) Газетні, суспільні, науково-політичні тексти мають орієнтацію на книжково-писемну мову. Тому переважають складносурядні конструкції, відсутні фразеологізми, які вказують на усний характер мови, (окрім штампів, характерних монологічній мові лектора, наприклад: “зараз розглянемо”). Характерна повноскладовість речень (окрім енциклопедій, словників, каталогів, технічних інструкцій, де специфікою текста є стислість), відсутність індивідуалізованості, тобто відсутній то підмет, то присудок. (фразеологізми – стійкі звороти мови) Спеціално-наукові та газетно- інформаційні тексти. В них використовуються словесні повторення: на початку та в кінці фрази, в побудові сусідніх абзаців, синтаксичний паралелізм (однакова побудова речень). Мета цього прийому – привернути увагу до певної частини тексту. Критика, публіцистика – це та галузь літератури, яка розглядає питання політики та суспільного життя в періодичній публікації та окремих виданнях. Велику роль відіграють синтаксичні засоби, тому що головною метою є вплив на читача. В основному, це також орієнтація на книжково-писемну мову. Але допускаються еліптичні конструкції (речення з відсутніми членами). Можуть використовуватися риси, характерні для усної мови (звертання до читача, емоційно забарвлений тон, здивування, сарказм, окличний чи питальний знаки, риторичні конструкції: “Народ визволений, але чи щасливий він?”(Некрасов). Риторика – теорія красномовності, наука про ораторське мистецтво. Це показує індивідуальне відношення автора до відображуваного явища. Художня література – присутня широта синтаксичних засобів (великі складні та прості короткі фрази, літературно правильні синтаксичні конструкції, еліпси). Все це є засобом вираження складних відношень автора до відображуваної реальності. Все це є засобом створення художнього образу та мовної характеристики персонажу. Висновок: виходячи з вищезгаданого, можна сказати, що задача перекладу залишається стилістичною при будь-якому різновиді перекладного матеріалу. Література: Рецкер Я.Н. “Теория перевода и переводческая практика”, М., 1974. Брандерс М.П., Проворотов В.Н. “Пререводческий анализ текста”. – Курск, Издательство РОСИ, 1999. Лекція №9 Поняття про стиль і стилістичну норму. Стиль - це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів речення тощо). Кожний стиль має свою сферу поширення (коло мовців), призначення (функції повідомлення, впливу тощо), систему мовних засобів і стилістичні норми, що оберігають цю систему, власне, роблять її досить стійким стилем. Літературна норма охоплює всі сфери використання мовних одиниць у літературному (відшліфованому, культурному) мовлені. Стилістична ж норма - це частина літературної норми, вона не заперечує літературну норму, а тільки обмежує використання літературно унормованої одиниці (слова, форми) певним стилем мовлення. Отже, стилістична норма - це норма використання слова чи форми у певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Стилі літературної мови. Науковий стиль. Сфера використання наукового стилю мови - наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта. Основне його призначення - повідомлення про результати дослідження, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань. Основні ознаки наукового стилю: понятійність і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки. Основні мовні засоби: велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання: емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх троп, індивідуальних неологізмів. Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (з жанрами текстів - монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців -книги, статті в неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо). Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Скажімо, науково-популярний підсиль користується й елементами художнього мовлення (епітетами, порівняннями, метафорами). Офіційно-діловий стиль. Сфера використання офіційно-ділового стилю мови - спілкування в державно-політичному, громадському і економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність. Основне призначення - регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях. Основні ознаки офіційно-ділового стилю: документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту. Основні мовні засоби: широке використання суспільно-політичної і адміністративно-канцелярської термінології, специфічна фразеологія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія, наявність безособових і наказових форм дієслів; чітко регламентоване розміщення і будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками). Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі: законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди - конвенції, повідомлення - комюніке, звернення - ноти, протоколи); адміністративно - канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти). Художній стиль. Це - найбільший і найпотужніший стиль української мови. Він включає використання в міру потреби з стилістичною метою елементів інших функціональних стилів. Багатством мовних засобів і довершеністю художнього мовлення, текстів художньої літератури художній стиль засвідчує високий рівень розвитку сучасної української літературної мови. Сфера використання художнього стилю - творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта. Основне призначення - впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки. Основні ознаки художнього стилю: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність (конкретно-чуттєве живописання дійсності -людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень). В художньому стилі все подається через призму інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора), і все спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в художньому стилі (зокрема в художніх творах), крім об’єктивності реального світу, існує і суб’єктивність сприйняття його людиною. Основні мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням конкретно - чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак, емоційно - експресивна лексика, різні види синонімів, омонімів, фразеологізмів, використання з стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів. Особливою прикметою художнього стилю є широке вживання дієслівних форм - родових - минулому часі і умовному способі, особових у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу, у наказовому способі. У художньому стилі використовуються всі типи речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування і ритмомелодики. Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літератури: епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічний твір, драма феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту. Публіцистичний стиль. Сфера використання публіцистичного стилю - громадсько-політична, суспільно - культурна, виробнича діяльність, навчання. Основне призначення - вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання його до діяльності, пропаганда певних думок, переконань, агітація за втілення їх у життя. Основні ознаки публіцистичного стилю: поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів - епітетів, порівнянь, метафор. Основні мовні засоби - сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. В ньому широко використовуються суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього. В публіцистичному стилі виділяються кілька підстилів, кожний з яких має жанрові й мовні особливості: стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення), художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, нариси), есе (короткі нариси вишуканої форми), науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди тощо). Розмовний стиль. Сфера використання - усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві. Основне призначення розмовного стилю - бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків. Основні ознаки розмовного стилю: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, лаконізм, емоційні реакції. Основні мовні засоби: багатство інтонацій, емоційно-експресивна лексика, суб'єктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких, неповних, обірваних, односкладних і т.д.), можливі діалектизми, фольклоризми, просторічна лексика. Типовими формами мовлення є усні діалоги і полілоги. Література: І.С.Алєксєєва “Профессиональный тренинг переводчика”. Издательство “Союз”, С.-П., 2001. Лекція №10 |