Юридична психологія. тема 9 психологія (3). Лекція 5 Тема Психологія інформаційнокомунікативних слідчих (розшукових) дій Час 2 години Розробник
 Скачать 344 Kb.
|
|
2. Способи приховування речей. Способи одержання інформації при обшуку: спостереження за зовнішньою обстановкою, за поведінкою обшукуваного, аналіз результатів обшуку Для того щоб виявити шукану річ, необхідно проникнути в психологію того, хто її ховає. Тому велике значення має вивчення особистості обшукуваного: його вік, професія, спеціальні навички, рід занять, спосіб життя, схильності і захоплення, повсякденний розпорядок в сім'ї, режим роботи, наявність у минулому судимостей, знайомства, зв'язки та ін. Дані про особу обшукуваного слідчий отримує як процесуальними (допит свідків, підозрюваних, потерпілих, огляд різних речових доказів та ін.), так і не процесуальними (проведення оперативних заходів, опитувань і т.д.) засобами. Іноді непогані результати приносить так звана «словесна розвідка». Перед тим, як перейти до обшуку чергових об´єктів, необхідно оголосити про наступну стадію обшуку та прослідкувати за поведінкою присутніх. Словесний подразник, посилюючи збудження, може викликати відповідну реакцію з боку обшукуваного. На думку С. Ф. Денисюка та В. Ю. Шепітька, словесна розвідка виконує також функцію збудження інтересу до спілкування зі слідчим. Реалізація такого прийому стимулює обшукуваного до зміни своєї поведінки та втягує у спілкування. Тому в ході обшуку рекомендується говорити з обшукуваним, задавати йому запитання про розташування приміщень, призначення, приналежність та властивості тих чи інших предметів. Не виключено, що при цьому тембр голосу та манера говорити видадуть хвилювання співрозмовника, викликане наближенням слідчого до захованої речі. Якщо слідчий не боїться яких-небудь ексцесів з боку обшукуваного, можна доручити йому відкривати сховища та перекладати окремі речі. У такий спосіб при наближенні обшукуваного до «заповітного» місця інколи вдається викликати та розпізнати його хвилювання. При цьому також створюється додаткова можливість виявити тенденції зацікавленої особи, намагання відвести від даного місця, загальмованість та неадекватність його дій, тобто їх невідповідність даній обстановці (наприклад, спроба відкрити замок ключем, що не підходить до нього). При обшуку, зазначає М. І. Єнікеєв, слідчий повинен не просто шукати, а діяти, постійно здійснюючи вплив на обшукуваного. Найчастіше добровільна видача шуканого відбувається не у зв´язку з першою пропозицією слідчого добровільно видати відповідні предмети, а у відповідь на його правильно здійснювані першочергові пошукові дії. Так, відомий випадок, коли постійні погляди слідчого на шафу привели до добровільної видачі схованої там зброї. «Беріть, і так вже все знаєте», — оголосила при цьому господиня квартири, в якій відбувався обшук. Другим напрямом впливу на обшукуваного є послаблення його захисних бар´єрів, зниження його опору. У зв´язку з цим слідчому хоча б орієнтовно необхідно знати спонукання обшукуваного до переховування шуканих об´єктів (сором перед родичами, сусідами, співробітниками; страх перед покаранням; побоювання нашкодити престижу, втратити добру репутацію і т.п.). Залежно від характеру мотивації поведінки обшукуваного, слідчий визначає тактику взаємодії з ним. В одних випадках акцентується увага на вигодах, пов´язаних із добровільною видачею, в інших — підкреслюється правило нерозголошення результатів обшуку. У такий спосіб слідчий спростовує мотиви поведінки обшукуваного, висунуті ним для виправдання своєї поведінки. У обрання місця приховування важливе значення мають професійні навички і знання, захоплення, схильності даної особи. Наприклад, столяр може спорудити тайник з меблів, фотолюбитель - сховати грошові купюри в пакетах для фотографій, садівник - використовувати як схованки дерева і чагарники. Необхідно враховувати також хоббі і подібні заняття. Визначаючи найбільш ймовірні місця і способи укриття, потрібно враховувати ще й вік обшукуваного. Дорослі злочинці намагаються заховати предмети, цінності, гроші, спираючись на свій життєвий досвід, вживають заходів по знищенню слідів, вказують на місце приховування (припустимо, свіжопофарбованим дошкам схованки надають старий вигляд). Для неповнолітніх характерні дві протилежні тенденції при виборі місць і способів укриття: або повна недбалість при укритті знарядь злочинів, цінностей, що залишаються в легкодоступних і доступних для огляду місцях, серед особистих речей, або прагнення сховати їх у схованках, або поза свого будинку. Аналіз слідчої практики показує, що в переважній більшості випадків тайник підлітка не є місцем, спеціально призначеним для зберігання. Зазвичай це просто місця, важкодоступні для батьків, або предмети обстановки, що не знаходяться в кімнаті неповнолітнього. Часто підлітки ховають викрадені малогабаритні речі, гроші всередині телевізора, радіоприймача, дивана, в порожнистих частинах металевих ліжок і т.п. Дуже рідко вони спеціально виготовляють тайники: видовбують порожнини в підвіконнях, ніжках крісел, стільців та ін. В обладнанні місць приховування предметів злочинної діяльності певну роль відіграють начитаність (наслідування героям детективів, пригодницьких повістей), уява, фантазія, гнучкість розуму. Вивчення особистості обшукуваного передбачає встановлення його звичок і схильностей. Приміром, слідчий з'ясував, що обвинувачений все робить пунктуально, однак одержимий прагненням до збагачення, наживи. При проведенні обшуку зазначені відомості обов'язково повинні бути використані. Місце укриття, ймовірно, буде вибрано обвинуваченим з усією акуратністю і в невеликому віддаленні від місця роботи або відпочинку. Вибір місця і способів укриття залежить також від статі злочинця. Судово-слідча практика показує, що чоловіки і жінки в силу їх психологічних відмінностей по-різному вибирають спосіб приховування. Чоловіки часто облаштовують тайники в стінах, землі, в корпусах телевізорів, радіоапаратури та електроприладів, тобто у них значна кількість способів укриття пов'язано з тими чи іншими технічними навичками. Жінки, як правило, ховають цінності в предметах побуту (наприклад, в коробці з-під прального порошку, продуктах харчування, квіткових горщиках, постільній білизні та ін.). Велике значення мають відомості по психологічних властивостях (темпераменті, характері і т.п.), вольових якостях (сміливості, зухвалості, рішучості і т.п.), психічних станах (емоціях, схильності до афектів), які допомагають слідчому передбачити можливу поведінку обвинуваченого під час обшуку, виявляти шукане в малоймовірних місцях переховування (так, один обвинувачений сховав цінності в каструлі з киплячим супом). При вирішенні завдання про найбільш можливі місця і способи укриття слід враховувати культурний рівень, освіту, інтелект обшукуваного. Злочинці, що мають знання в галузі фізичних і хімічних властивостей окремих предметів, знаючі про здатність деяких речей зберігати свої якості в несприятливих умовах зберігання, створюють тайники з урахуванням зазначених особливостей. Припустимо, ховають золото в землю, зброя - в сипучі продукти і т.п. Після того як місце приховування цінностей обрано, вони намагаються його замаскувати, використовуючи з цією метою різні предмети (наприклад, ставлять шафу на ту частину підлоги, де зроблений тайник). Іноді злочинці створюють різні маскувальні споруди, але це повинно не дезорганізувати пошук, а навпаки, відразу привернути до себе увагу і обшукувати. При виготовленні схованок, сховищ злочинці користуються рядом прийомів: 1) створення схованки серед великої кількості книг, папок з паперами і т.п. в розрахунку на появу у слідчого стомлення; 2) обладнання схованки в відхоже місце - розрахунок на гидливість; 3) приховування різних предметів в ліжку важкохворого - ставка на тактовність і гуманність; 4) виготовлення схованок-двійників - відволікання уваги; 5) залишення предметів на увазі (навмисна недбалість); 6) провокування конфлікту в надії переховати шукане. Заховати що-небудь, як зазначає О. Р. Ратінов, набагато легше, ніж знайти. Відбувається це тому, що той, хто ховає, вирішує завдання лише з одним невідомим: він не знає, як будуть шукати, хоча нерідко володіє достатніми даними і з цього питання. Все решта, що необхідне для вирішення: характер і властивості предметів, що підлягають схову, особливості тієї місцевості, в межах якої їх планується заховати, і так далі, йому заздалегідь відомі. Вибираючи місце та спосіб схову, людина оперує знайомими образами та уявленнями, використовує свої знання, досвід, раніше засвоєнні прийоми та вміння. Передбачаючи можливість обшуку, людина, яка бажає сховати певні предмети, як правило, не використовує з цією метою місця звичайного зберігання (шафу, валізу, шухляду тощо). Зазвичай вона вибирає для схову такі місця, призначення які далеко від того, щоб служити для зберігання, розраховуючи, що слідчий не здогадається шукати в такому невідповідному місці. Обладнуючи схованку, злочинець, як правило, застосовує ті прийоми, якими він найкраще володіє, звичними виробничими методами та відмовляється від виконання невластивої йому роботи. Той, хто, наприклад, займається столярними роботами, швидше за все використає для схову дерев´яні частини будівлі і навряд чи застосує кам´яну кладку. Жінка ймовірно застосує давно засвоєні прийоми: зашиє ті ж предмети в одяг або заховає їх яким-небудь іншим чином, не використовуючи специфічну «чоловічу» роботу (наприклад, у продуктах харчування, у консервованих овочах і фруктах). Чоловік, навпаки, замість голки віддасть перевагу свердлу та молотку, використає для створення схову корпус телевізора, інших електропобутових приладів. Звичайно, не виключена і можливість того, що цей чоловік був колись кравцем, володіє іншими навиками так званої жіночої праці або, навпаки, жінка володіє навиками «чоловічої» роботи. При цьому вплив професійних навиків не можна розуміти спрощено. Враховуючи значення професійних навиків при створенні таємних сховищ, слід пам´ятати, що у людей суміжних професій і навіть різних професій бувають однакові або подібні виробничі прийоми. Крім того, в побуті чимало людей засвоює нескладні професійні прийоми, які не притаманні їх основним заняттям: ремонтують житло, меблі, предмети домашнього вжитку. Нарешті, навиками, далекими обшукуваному, можуть володіти його близькі, здатні виконати роботу по створенню сховища. Певні навики, необхідні для обладнання сховища, можуть бути набуті в результаті деяких любительських занять у вільний від основної роботи час (наприклад, шиття, заняття музикою, полюванням, рибалкою, садівництвом, розведенням птахів, радіотехнікою, винахідництвом). Нерідко особа, створюючи сховище, запозичує досвід своїх знайомих, і тому співучасники часто використовують одні й ті ж прийоми для приховання цінностей, зброї та інших предметів. Місце сховища та характер маскування певною мірою залежить від характеру, смаків, звичок особи, в якої проводиться обшук. Жадібна, недовірлива людина намагається заховати цінності поблизу, щоб мати можливість постійно перевіряти їх недоторканність. Боягузлива людина намагатиметься сховати речі подалі. Акуратна, обережна людина виявить максимум передбачуваності і ретельно заховає необхідні речі. Натомість, розсіяна, недалекоглядна людина здатна допустити серйозні прорахунки, лінива, легковажна людина нерідко не стане витрачати зусиль на створення сховища. У ряді випадків, злочинці, грунтуючись на розумінні психологічних особливостей обшуку, досить тонко підходять до схову речей, розраховуючи на створення їх суб´єктивної недоступності для шукаючого, оскільки він, як правило, звертає увагу на те, що не кидається у вічі, не лежить на поверхні. Злочинці також нерідко намагаються врахувати методи, що застосовуються при проведенні обшуку взагалі, а іноді намагаються зібрати інформацію про спосіб життя даного слідчого та відповідно до цього вживають контрзаходи. У практиці мав місце такий випадок. У одній із справ було встановлено, що учасники злочинної групи, які знаходились на волі, після обшуку та затримання своїх спільників одержали від родичів підозрюваних відомості про те, як саме проводились перші обшуки. Зокрема, їм стало відомо, що слідчий, застосувавши металошукач, виявив на присадибній ділянці одного із затриманих цінності, поміщені у металеві кейси. Співучасники негайно замінили їх металеві упаковки на глиняні та скляні. У психологічному змісті обшуку важливе місце належить спостереженню. Нерідко дану сторону діяльності розуміють обмежено, вважаючи, що спостереження як засіб вивчення місця обшуку повинно бути спрямоване лише на шукані предмети. Однак мета спостереження в ході обшуку набагато ширша. Крім шуканих об´єктів, спостереження може охоплювати поведінку тварин і птахів, які нерідко вказують на присутність людини, яка ховається або місцезнаходження схованих речей чи трупа. Відомо, що багато домашніх тварин виявляють неспокій у близькому сусідстві з трупом, собаки збуджено ведуть себе, коли на їх території знаходиться стороння особа і т.п. Ще важливішим об´єктом спостереження є поведінка учасників обшуку. Спостерігати при цьому рекомендується за мікрорухами рук та ніг, мімікою, змінами голосу, за кольором обличчя, потовиділенням людини, яка піддається обшуку. У психологічному змісті таке спостереження виконує два завдання: по-перше, контроль за діями осіб, що проводять пошуки, за повнотою та ретельністю обшуку; по-друге, виявлення в поведінці заінтересованих осіб ознак, які вказують на місцезнаходження шуканих предметів. Ефективність спостереження багато в чому залежить від стійкості уваги слідчого. В процесі обшуку вимагається протягом тривалого часу зберігати увагу на одному об´єкті, а також розподіляти увагу на кілька об´єктів та швидко перемикатися з одного об´єкта на інший. При цьому не варто без особливої потреби відволікатись до повного закінчення всіх необхідних дій з даним предметом. Якщо слідчий, займаючись одним предметом, обмірковуватиме прийоми обшуку сусіднього приміщення, він ризикує пропустити дещо важливе. Коли на думку спали сторонні міркування, рекомендується зробити помітку в блокноті та повернутись до цих думок на наступному етапі обшуку. Не допускається також, щоб самі учасники обшуку відволікали один одного. На місці обшуку повинна панувати сувора дисципліна, заборонені сторонні розмови, непотрібне переміщення та інші дії, що відволікають увагу, та не викликаються необхідністю. Рекомендується передбачити порядок вирішення поточних питань та обміну інформацією між учасниками. У деяких випадках обшукуваний у зв´язку з певними діями слідчого, намагається відволікти його від ділянок і предметів, застосовує імітацію хвилювання та інших почуттів або виявляє готовність допомогти йому, вказуючи на необхідність перевірки різних місць та предметів (наприклад, «Ви ще в шафі не дивились», «Не забудьте, що у мене є підвал та горище»). Слід дуже критично відноситись до подібних послуг. Краще не реагувати відразу на такі дії, зробити вигляд, що вони залишились поза увагою. Якщо це тільки відволікаючий маневр, то обшукуваний намагатиметься його повторити. В такому разі необхідно врахувати, на якому етапі він вдався до неправдивих демонстрацій або інших обманних дій, що саме могло викликати хвилювання обшукуваного, його бажання змінити спрямованість обшуку. Іноді заінтересовані особи намагаються своєю поведінкою схилити слідчого до думки про те, що пошуки не мають змісту: подають співчутливі та іронічні репліки. Щоб навіяти уяву про несуттєвість тих чи інших предметів, неможливість їх використання для сховища, обшукувані інколи вдаються до різних інсценуацій. Оскільки в таких випадках важко зберегти чуття міри, обшукувані часто виявляють недоречні ретельність, працелюбність, починають займатись прибиранням, поливанням рослин та іншою домашньою роботою, підкреслено використовуючи певні предмети. Так, з´явившись разом із слідчо-оперативною групою для проведення обшуку, обвинувачений затримався на порозі, довго та ретельно витираючи ноги об підстилку. Це насторожило слідчого, оскільки погода була сухою, відповідно вулиці чисті, а ось у кімнатах панував безлад. Розпоровши підстилку, слідчий виявив заховані гроші. Нерідко обшукуваний намагається спровокувати зі слідчим конфлікт, розпочати сварку, влаштовує провокації, щоб вивести його з рівноваги, розуміючи, що роздратованій, схвильованій людині важче виконати свою роботу. У таких ситуаціях важливо зберігати спокій, не дати вести себе по бажаному для злочинця шляху. Якщо не вдається закликати таку особу до порядку на місці обшуку, її необхідно видалити. Іноді обшукувані умисно інсценують місце майбутнього обшуку. Відомий, наприклад, випадок, коли слідчий застав сім´ю обшукуваного за сніданком. На столі знаходились посуд, залишки їжі. Ретельні пошуки виявились безрезультатними доти, поки слідчому не спала думка перевірити вміст посуду. Так, у цукерничці серед цукру були виявлені шукані діаманти. Пізнавальна (пошукова) діяльність при проведенні обшуку є домінуючою. Завдяки їй слідчий може вибрати найсприятливіший момент для обшуку та спосіб забезпечення його виробництва, намітивши найбільш ймовірні місця укриття в залежності від характеристик розшукуваних предметів, обшукуваного приміщення (території), особистості злочинця. Пошукова діяльність багато в чому визначається сукупністю професійно необхідних якостей слідчого, який протягом усього обшуку повинен зосереджувати увагу па одних предметах, одночасно зберігаючи в полі зору інші. Крім того, він повинен вміти своєчасно переключати увагу, не порушуючи наміченого плану, а також практикувати взаємозамінність членів слідчо-оперативної групи (наприклад, слідчий оглянув книжкові полиці, після чого зайнявся телевізором або приймачем, а оперативний працівник і криміналіст від письмового столу перейшли до огляду м'яких меблів). Доцільно чергувати огляд великих предметів з дрібними, документів з різними речами і т.д. Така різноманітність дій при обшуку може сприятливо позначитися на збереженні стійкості уваги. Корисно під час тривалого обшуку робити перерву на відпочинок. Як справедливо зауважує В. В. Романов, з точки зору обшукуваного в ході розслідування злочину можуть скластись дві основні ситуації. Перша, — коли обшук для нього виявився несподіваним, в результаті чого він не зміг вчинити дії, спрямовані на обладнання сховища або знищення предметів чи документів. І друга ситуація, — коли обшукуваний допускав (передбачав) можливість проведення у нього обшуку (вдома, на роботі, на дачі тощо), у зв´язку з чим вжив усі необхідні заходи для приховання шуканого, психологічно підготувався до конфліктної ситуації, на рівні свого інтелектуального розвитку змоделював можливий хід пошукової діяльності та залежно від того різні варіанти своєї поведінки. У психологічній діяльності обшукуваного інтенсивно функціонують захисні механізми. Така особа може проявити комунікабельність і замкнутість, стриманість і показну відвертість, високомірність та агресивність. Для обшукуваного та членів його сім´ї обшук означає вторгнення сторонніх осіб в їх помешкання, ознайомлення з матеріальними, особистими та інтимними сторонами їх життя. Це викликає стан підвищеного психічного напруження, зрушення у їх емоційно-вольовій сфері. Усі ці фактори зумовлюють створення конфліктної ситуації при обшуку. Особа, в якої проводиться обшук, не може залишитись байдужою до того, що відбувається. Вона гостро переживає сам факт обшуку, чуйно сприймає та реагує на окремі його етапи. Розпізнавальними ознаками таких емоційних реакцій є їх вибірковість, епізодичний характер та зв´язок з окремими етапами обшуку. Довільні реакції організму, викликані високим ступенем нервового збудження, зовнішніми ознаками яких є заїкання, хрипота, тремтіння рук, посмикування частин тіла, пітливість, зміна кольору обличчя, аритмія дихання, як правило, не піддаються свідомому контролю та управлінню. Однак є й такі реактивні дії та стани, які несвідомо проявляючись, піддаються вольовому контролю і можуть подавлятися. Вони виражаються, наприклад, в тому, що людина гризе нігті, постукує рукою чи ногою, крутить в руках речі, ламає сірники, спрямовує свій погляд на окремі предмети, робить ковтальні рухи, жестикуляцією та мімікою виражає різні почуття. Поряд з цим, слід мати на увазі, що подібні ознаки можуть бути і симульовані для того, щоб відволікти слідчого, втомити його безрезультатними пошуками, спрямувати на хибний шлях. Крім того, такі емоційні прояви можуть бути викликані і побоюванням оголошення певних обставин, суто особистими асоціаціями, що відносяться до даного предмету, а також причинами, які взагалі не пов´язані з цим окремим епізодом обшуку. Однак у психології обшукуваного можлива й протилежна тенденція —феномен звикання до небезпеки. Він виникає тоді, коли предмети злочинного посягання знаходяться в особи більш чи менш тривалий час. Спочатку злочинець намагається їх надійно заховати, облаштовує спеціальні схови, піклується про маскуючи ознаки. Однак після спливу певного часу, особливо за необхідності періодичного використання предметів, для перевірки їх недоторканності, злочинець поступово перестає ховати, втрачає обережність. У таких випадках зброя, знаряддя вчинення злочину, предмети, нажиті злочинним шляхом, залишаються поза тайниками, на виду. |