Юридична психологія. тема 9 психологія (3). Лекція 5 Тема Психологія інформаційнокомунікативних слідчих (розшукових) дій Час 2 години Розробник
 Скачать 344 Kb.
|
|
3. Професійні та особисті якості слідчого, що впливають на ефективність проведення обшуку У юридичній літературі неодноразово зазначалося, що слідчий, який здійснює попереднє розслідування у кримінальній справі, керується процесуальними, криміналістичними, моральними і психологічними правилами. Моральні засади діяльності слідчого включають в себе допустимість процесуальних та оперативно-тактичних дій, прийомів і методів попереднього розслідування з позиції моралі. Наприклад, моральні норми провадження слідчих (розшукових) дій визначені призначенням кримінального судочинства, його принципами та окремими положеннями, правилами, що визначають застосування заходів процесуального примусу. Найважливішими моральними якостями слідчого є: високий рівень правосвідомості; чесність; принциповість; обов'язковість; сумлінність; старанність; дисциплінованість; громадянську мужність; об'єктивність; справедливість; гуманність; пильність; неупередженість; витримка; коректність; самостійність; сміливість у прийнятті рішень; незалежність у судженнях і ін. Необхідно відзначити важливість наявності пізнавальних, конструктивних, комунікативних та психологічних якостей: здатності до аналізу та узагальнення інформації; вміння прогнозувати; розвиненою інтуїцією; спостережливістю; вміння відрізнити головне від другорядного; наполегливості та наполегливості в досягненні поставленої мети; гнучкості розумових процесів; хорошої пам'яті; критичності до сприйняття інформації; інтелектуальності; вміння встановити психологічний контакт; здатності визначити внутрішній світ людини, його психічний стан; вміння слухати свідка, потерпілого та інших учасників попереднього розслідування та ін. Зовсім не випадковий той факт, що стосовно професійної етики слідчого з'явилися поняття: «етичний конфлікт» і «етична невизначеність». Під «етичним конфліктом» розуміється ситуація, при якій виникають протиріччя між нормами професійної етики та обставинами, що склалися в процесі службової діяльності. «Етична невизначеність» виникає тоді, коли юрист не може визначити «ступінь відповідності своєї поведінки принципам і нормам професійної етики». У науковій літературі даються рекомендації, як поводитися юристу (співробітнику органів внутрішніх справ) в ситуаціях етичного конфлікту або етичної невизначеності, наприклад діяти у суворій відповідності зі своїми посадовими обов'язками, принципами і нормами професійної етики; уникати ситуацій, що провокують порушення норм етики, і т.д. При обшуку слідчий повинен проявляти витримку, терпіння, тактовність, протистояти провокаціям, своєчасно надавати допомогу при хворобливому (непритомному) стані обшукуваного та ін. Обов'язковими психологічними якостями слідчого є витримка і самовладання. Обшук часто проходить у гостро-конфліктній ситуації, коли його учасники відчувають активну протидію з боку обвинуваченого, його рідних, знайомих і т.д. Зацікавлені особи, прагнучи не допустити успішне для слідчого закінчення обшуку, намагаються спровокувати скандал, зіткнення, звинувачують працівників правоохоронних органів у незаконних діях, у перевищенні службових повноважень, в порушенні етичних норм тощо Слідчий повинен своєчасно припиняти подібні дії, дотримуватись спокійної обстановки, не втрачати самоконтролю, стежити за поведінкою інших учасників обшуку, а також за діями обшукуваного, щоб попередити можливий напад, застосування різноманітних хитрощів, вивертів, провокацій. Велике значення в проведенні обшуку має наполегливість слідчого. Долаючи труднощі, численні перешкоди (великий обсяг роботи, огляд важкодоступних місць і т.д.), він прагне до досягнення мети - якісному завершенню обшуку. При цьому слідчий зобов'язаний суворо дотримуватися морально-етичних норм поведінки. Під час обшуку слідчий повинен дотримуватися норм ввічливості, бути коректним, не допускати грубості, образ, яких-небудь погроз. Необхідно проводити обшук, не принижуючи честі і гідності громадян, дотримуючись почуття такту при ознайомленні з листами, фотографіями, щоденниками обшукуваних. Особливо уважно слід ставитися до людей похилого віку, хворим, у разі потреби надавати їм медичну допомогу. Слідчий повинен терпляче проводити обшук, незважаючи на великі витрати часу, не лякаючись «брудної роботи» (злочинці часто розраховують на природне почуття огиди і зберігають цінності, документи в брудній білизні, смітті, в ліжку важкохворої людини). При проведенні даної процесуальної дії слідчий сам відчуває значні психологічні перевантаження (емоційні переживання), але він повинен вміти їх нейтралізувати, оскільки схвильованій, роздратованій людині важче виконувати пошукову діяльність. Не слід проявляти радості або засмучення, коментувати вголос результати обшуку, висловлювати свою думку про обстановку, укладі життя обшукуваного і т.д. Великий психологічний вплив робить на слідчого так званий стереотип очікування. Наприклад, при розслідуванні розкрадань в особливо великих розмірах він припускає, що під час обшуку виявить цінності, дорогі речі, розкішну обстановку, а реально бачить вельми скромну квартиру без будь-яких надмірностей. Такий незбіг дійсності з уявною моделлю викликає у нього певний емоційний стан: відчуття невпевненості, сумнів у доцільності проведення обшуку. Однак необхідно налаштуватися на важливість майбутнього процесуальної дії і в такій «безперспективній» обстановці. Інший стан слідчий відчуває, коли відбувається збіг очікуваного і дійсного. У подібних випадках він діє впевнено, з підвищеною активністю, знаходиться під впливом позитивних емоцій. Складним питанням проведення обшуку є встановлення мовного контакту з особою, яку обшукують. Роль такого контакту суттєва, бо допомагає переконувати, спостерігати за реакцією обшукуваної особи, встановлювати взаємозв’язок виявлених об’єктів з іншими, їхнє значення для цієї особи і т.п. Практика слідчих дій показує, що в процесі обшуку необхідно якомога ширше залучати обшукувану особу до бесіди, запитувати її про призначення тих чи інших предметів, час і місце їх придбання та ін. Слухаючи відповіді обшукуваної особи, слідчий одночасно спостерігає за її станом. Словниковий подразник посилює процеси емоційного збудження обшукуваної особи, міняє тембр її голосу, манеру розмови, а також ускладнює можливість контролю за власною поведінкою та психофізіологічними реакціями. Беручи до уваги обставини справи, характер шуканих предметів, особливості особи обшукуваного, слідчий повинен уявити собі, які можливості для того, хто ховає, дає дана обстановка і як ці можливості можуть бути реалізовані саме цією особою. Проте тут необхідно пам´ятати, що якщо слідчий, проводячи обшук, намагатиметься уявити собі, як він би сам сховав ту чи іншу річ, то він ризикує допустити помилку. Йому слід думати не про те, як би він діяв в даній ситуації, а про те, як повинен був діяти обшукуваний. Аналізуючи можливі мисленнєві процеси обшукуваного при виборі ним місця і способу приховування об´єкту, слідчий повинен враховувати не лише його психічні особливості, інтереси, але й знати про дії, вчинені до проведення обшуку. З цією метою з´ясовується, які місця він найчастіше відвідував, які предмети здавав у ремонт і т.п. Це вимагає не лише констатуючого підходу, а вивчення психології вчинків — від намірів до наслідків. Необхідно враховувати при обшуку фізичні та матеріальні можливості обшукуваного, оскільки від них також залежить можливість або неможливість вчинення конкретних дій, спрямованих на приховання шуканих речей. Так, для обладнання сховища необхідні ті чи інші інструменти, матеріали, пристосування. Тому при підготовці до обшуку та в його ході належить з´ясувати, які інструменти були або є в наявності обшукуваного та могли бути ним використані. Вказівки для подальших пошуків слідчий виявляє і в таких знахідках, які важливі не самі по собі, а відіграють проміжну роль. До таких вказівок можна віднести наступні: 1) поведінка заінтересованих осіб щодо певного предмету (спроби заховати або знищити його, відволікти від нього увагу, особливе нервування обшукуваного, пов´язане з цим предметом); 2) сумнівність пояснень з приводу того чи іншого предмета. В таких випадках рекомендується спеціально опитати обшукуваних про предмети, які оглядаються, причому питання слід ставити так, щоб не показати заінтересованим особам, що від їх пояснень залежить рішення слідчого про вилучення даного предмету; 3) підозріле поєднання предметів, виявлених при обшуку. Так, повинно привертати увагу слідчого надмірна кількість однорідних предметів, що перевищують нормальні потреби сім´ї. Іноді окремі речі самі по собі не можуть мати значення для справи, але, знаходячись в розпорядженні конкретної особи, породжують серйозні сумніви (наприклад, зв´язка ключів, знайдена в особи, яка підозрюється у вчиненні квартирних крадіжок); 4) невідповідність характеру знайдених предметів особі обшукуваного (наприклад, виявлення при обшуку в квартирі старого холостяка різноманітних дитячих речей, одягу, іграшок, солодощів); 5) сумніви про те, що знайдені предмети належать обшукуваному; 6) підозрілий спосіб зберігання виявлених предметів (наприклад, парасолі під матрацом ліжка у спальні); 7) незвичні властивості окремих предметів. 4. Психологічні особливості проведення слідчого експерименту Слідчий експеримент належить до складних слідчих (розшукових) дій як за особливостями організації, так і за характером тактичних прийомів, які застосовуються, і наявними специфічними процедурними правилами. А тому від того, наскільки правильно слідчий спланує, підготує та проведе цю слідчу (розшукову) дію, багато в чому залежить її результативність (як позитивна, так і негативна), можливість використання одержаних результатів у доказуванні. Згідно з ч. 1 ст. 240 КПК України, з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Цим нормативним положенням фактично визначено й мету, і зміст слідчого експерименту. Найчастіше слідчий експеримент проводиться для з’ясування такого: відповідності показань будь-якого учасника процесу реальній обстановці місця події; – можливості бачити або чути будь-що на певних умов; – можливості існування певного явища, об’єктивної можливості певної події; – можливості здійснити ту або іншу дію; – можливості виконати певні дії протягом заданого часу; – як саме відбувалась певна подія; – наявності або відсутності певних професійних навичок; – механізму подій, що відбулися, та механізму слідоутворення; – місцезнаходження й дислокації слідів злочину. Отже, слідчий експеримент має складний, комплексний характер, поєднує в собі риси низки інших слідчих (розшукових) дій, зокрема огляду місця події, пред’явлення для впізнання, допиту. Відповідно, повне та всебічне дослідження сутності слідчого експерименту неможливе без з’ясування його співвідношення з цими слідчими (розшуковими) діями. Так, спільним для слідчого експерименту й огляду місця події є те, що ці обидві слідчі (розшукові) дії проводяться на місці, розташування та обстановка якого має значення для кримінального провадження, а також те, що під час їх проведення широко застосовується такий пізнавальний прийом, як спостереження. Відмінність між цими слідчими (розшуковими) діями виявляється як у підставах їх проведення, так і у процесуальному порядку. Так, якщо для проведення огляду місця події достатньо відомостей про те, що в певному місці відбулась певна подія, яка має ознаки кримінального правопорушення, то підставами слідчого експерименту є достатні відомості, що вказують на необхідність перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для кримінального провадження. При цьому якщо огляд місця події в невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, то слідчий експеримент – тільки після такого внесення. Очевидно, саме цей факт, а також підстави проведення стали підставою для висновку про те, що слідчий експеримент належить до похідних слідчих (розшукових) дій. Психологічні особливості слідчого експерименту обумовлені в першу чергу характером дій, за допомогою яких слідчий (в необхідних випадках з участю фахівців) досліджує динамічні процеси, що відбуваються з людиною, його рухові реакції, координацію рухів і інші здібності. Для найбільш повного і всебічного їх дослідження від осіб, які проводять експеримент, потрібні вміння реконструювати обстановку, в якій мали місце перевіряються факти, моделювати ті чи інші дії, висока пізнавальна активність, гнучке творче мислення, здібності. Іншим доданком результативності експерименту є бажання його учасників здійснити ті чи інші перевіряються дії, показати динаміку того, що відбувалося. Тому особи, які готують слідчий експеримент, у разі, коли неодмінною умовою його проведення є участь свідків, потерпілих і особливо підозрюваного (обвинуваченого), повинні сформувати у них відповідну мотивацію на виконання різних дій, зрозуміло, не пов'язаних з небезпекою для самих учасників і оточуючих їх осіб та не суперечать морально-етичним нормам. З цієї точки зору найбільш сприятливим моментом для проведення слідчого експерименту найчастіше буває період, коли свідки, обвинувачені і т. д. дають правдиві показання, будучи в тій чи іншій мірі зацікавлені в тому, щоб надати допомогу слідчому, як можна точніше розібратися в обставинах, що підлягають доказуванню. Розглянемо деякі психологічні аспекти, які необхідно враховувати при проведенні слідчого експерименту: а) слідчий експеримент, за допомогою якого перевіряється можливість сприйняття і збереження в пам'яті суб'єктом яких-небудь фактів. З допомогою досвідчених дій перевіряються перцептивні здібності різних учасників кримінального провадження, коли їх показання про те, що вони сприйняли якісь важливі для справи обставини, що викликають сумнів. Під час слідчого експерименту в тих же самих (а при неможливості - в максимально наближених) умовах повторюються аналогічні раніше досконалим дії, наприклад, відтворюються різні звукові сигнали, створюються відповідні умови освітлення і т. д. Завдяки цьому перевіряється чутливість тих чи інших аналізаторів, встановлюється поріг їх чутливості, визначаються перцептивні здібності людини залежно від його індивідуально-психологічних особливостей, віку, професії і т. д. Оскільки з процесами сприйняття тісно пов'язані можливості людини зберігати в пам'яті різні образи, різний обсяг інформації, можуть бути досліджені його індивідуальні мнемічні здібності, наприклад, здатність тривалий час зберігати в пам'яті значно більший порівняно із середньостатистичними даними обсяг інформації, (наочні) образи, що містять масу подробиць, деталей, які багатьма взагалі не сприймаються і не запам’ятовуються; б) слідчий експеримент на предмет дослідження можливості здійснення суб'єктом певних дій. Подібний експеримент проводиться, коли необхідно виявити (підтвердити) певні навички суб'єкта, здатність здійснювати перевіряються дії, операції. Якщо дії носили імпульсивний характер і на їх динаміку значною мірою впливали сильні емоції, зокрема афект, то їх неможливо повністю відтворити. Під час експерименту можна (і фактично, але і етичних міркувань) створювати той емоційно напружений фон, який супроводжував би діям і багато в чому визначав їх динаміку, як це, наприклад, буває при здійсненні злочинних дій насильницького характеру. У подібних випадках суб'єктові пропонується тільки продемонструвати послідовність своїх дій, пов'язаних з переміщеннями на місці події, виконанням окремих рухів, що показують напрямок, кількість завданих ударів потерпілому і т. д. При розслідуванні окремих видів кримінальних правопорушень нерідко виникає необхідність перевірити певні навички, вміння, ступінь навченості суб'єкта якимось спеціальним прийомам. Незважаючи на те що всі ці досвідчені дії носять дублюючий характер, вони не завжди точно можуть повторити в експерименті свої характеристики. Наприклад, щоб визначити, який час потрібен на вчинення тих чи інших дій, під час експерименту з інтервалами виконується серія подібних дій з подальшим виведенням середніх показників. Якщо у суб'єкта спостерігаються психофізіологічні порушення, стан підвищеної психічної напруженості, проведення дослідів з його участю відкладається; в) слідчий експеримент на виявлення об'єктивної можливості настання якої-небудь події, явища. Оскільки в житті якісь об'єктивно існуючі події, явища, як правило, не залежать від проявів психіки людини, при проведенні слідчого експерименту від слідчого потрібно створення максимально наближених умов, які мали місце в момент події; г) слідчий експеримент на перевірку послідовності події події, механізму утворення слідів та інших пов'язаних з цим обставин. Варто наголосити, що слідчий експеримент є сильним засобом психологічного впливу на його учасників, оскільки його результати нерідко наочно свідчать про можливість або неможливість певного явища, події, а спростувати їх підозрюваному, обвинуваченому буває досить важко. Так, обвинувачений у крадіжці з магазину шляхом проникнення в приміщення через кватирку заявив на допиті, що вчинив цей злочин самотужки, без співучасників. Був проведений слідчий експеримент. Всі спроби обвинуваченого проникнути таким способом до приміщення виявилися безуспішними, причому це було очевидно для всіх учасників слідчого експерименту. Обвинувачений змушений був зізнатися, що у нього був співучасник - неповнолітній, який на його прохання проник через кватирку в магазин і зсередини відкрив йому двері. Якщо у звичайному житті людина діє, як правило, мимоволі, то в умовах слідчого експерименту у нього з'являється стан психологічної готовності, що також мобілізує його психічні процеси, збільшує зосередженість; він робить вольові зусилля, щоб краще побачити, почути, запам'ятати. У звичайній ситуації людина, занурена в свої думки, переживання, може не чути небудь звук, розмова, не звернути уваги на події, що, не помітити яких-небудь змін в обстановці. З іншого боку, в незвичній ситуації злочину, відчуваючи сильне душевне хвилювання, потрясіння, страх, людина в стані діяти так, як він не зможе в обстановці слідчого експерименту. Так, тікаючи з місця події, злочинець може перестрибнути через широкий рів, подолати високий паркан, але не зуміє повторити ці дії в процесі слідчого експерименту. Обвинувачений, а іноді і потерпілий за наявності у них певної зацікавленості можуть дати згоду на участь у слідчому експерименті, проте постараються не проявити свої знання, навички, вміння; приховати можливість правильного сприйняття будь-яких явищ. Отриманий в ході таких дослідів результат не буде сприяти встановленню істини у справі. Потрібно дуже обережно підходити до оцінки результатів слідчого експерименту. Це, однак, не означає, що в ході слідчого експерименту не можуть бути отримані дані, правильно відображають реально які були явища. Експеримент проводять іноді і поза місця події (наприклад, якщо треба перевірити професійні знання та вміння обвинуваченого). Моделювання матеріальних чинників допускає використання як справжніх, так і схожих з ними знарядь, предметів, матеріалів. Слід враховувати, що використання справжніх об'єктів надає більш сильний психологічний вплив на учасників експерименту, робить отримані результати переконливішими. Важливі й умови, при яких проводиться експеримент (пора року, доби, освітленість, наявність опадів і т. д.). Варто зазначити, що слідчий експеримент як специфічна форма спілкування має три взаємозалежні сторони – комунікативну, інтерактивну й перцептивну. Комунікативна характеризує зміст спілкування і полягає в обміні інформацією між його суб’єктами. Інтерактивна сторона є основною характеристикою процесу спілкування, оскільки відбиває форму, в якій воно відбувається, – це взаємодія між суб’єктами спілкування. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття партнерами по спілкуванню один одного і встановлення на цьому підґрунті взаєморозуміння. Слідчий експеримент передбачає використання специфічного методу отримання інформації, що дає змогу виявляти і встановлювати дані, недоступні іншим процесуальним формам одержання доказів. Таким методом є зіставлення показань про пов’язані з певним місцем обставини злочину з фактичною обстановкою на цьому місці, показаною слідчому особою, яка дала показання. Цей метод є різновидом методу порівняння, а останній основою для перевірочних слідчих розшукових дій. Процес зіставлення складається з трьох взаємозалежних елементів – розповіді, показу й огляду. Особа, показання якої перевіряються, розповідає про події, які відбулися на даному місці, й обставини, тісно з ними пов’язані. У порядку уточнення їй можуть бути поставлені запитання слідчим і з його дозволу іншими учасниками слідчої розшукової дії. Розповідь особи на місці події супроводжується демонстрацією окремих дій і поз, які не мають дослідного характеру, а також показом окремих об’єктів, орієнтирів, що входять до загального комплексу даної обстановки. Розповідь, що не супроводжується такою демонстрацією, відтворенням минулих дій, перетворюється на звичайний допит і втрачає будь-які ознаки розглядуваної слідчої розшукової дії. Спілкування під час перевірки показань на місці характеризується розширеним колом учасників слідчої розшукової дії. У літературних джерелах до них відносять осіб, які безпосередньо виконують пізнавальні операції або сприяють їх здійсненню. У проведенні слідчої розшукової дії бере участь слідчий, особа, показання якої перевіряються, поняті. Проведення слідчого експерименту пов’язана з використанням невербальних засобів спілкування з метою передачі інформації слідчому від особи, показання якої перевіряються. Серед таких засобів, що несуть вагоме змістове навантаження у процесі перевірки показань на місці, необхідно виділити жести, просторове розташування сторін, пози, візуальний контакт і демонстрацію. У показі підозрюваним того чи іншого об’єкту (місця) застосовуються вказівні жести. Оскільки за змістом такі жести містять інформацію про зв’язок конкретного об’єкта (місця) з тими чи іншими обставинами, то факт вказування особою на такий об’єкт (місце) має важливе значення, внаслідок чого повинен бути обов’язково зафіксований у протоколі слідчої розшукової дії. Серед засобів спілкування істотна роль належить демонстрації. При цьому застосовуються такі види демонстрації, як показ місця події, обєктів, маршруту пересування, демонстрація окремих дій, а також поз. В лексичному значенні термін «демонстрація» означає пояснення чого-небудь на ділі із вказуванням на предмет і всі його особливості. Простір, як знакова система при спілкуванні, є предметом вивчення такої галузі психології, як проксеміка. З нашого погляду, використання просторового розташування як засобу спілкування у ході перевірки показань на місці має свої особливості, пов’язані зі специфікою пізнавального процесу. Особа, показання якої перевіряються, пересуваючись, повинна йти попереду інших учасників слідчої розшукової дії. Своїм положенням у просторі вона вказує маршрут пересування й об’єкти, що цікавлять слідство. Таким чином, у проведенні цієї слідчої розшукової дії просторове розташування використовується як засіб передачі інформації. Необхідно відзначити роль поз як засобу спілкування під час перевірки показань на місці. Необхідно відзначити і роль інших невербальних засобів спілкування під час перевірки показань на місці. Так, мають досить вагоме значення засоби вокалізації мови (якість голосу, його діапазон, тональність), темп мови, паузи, плач, сміх, покахикування тощо. Йдеться про ті жести, міміку, рухи тіла, звукові явища, що супроводжують мову людини і служать відбиттям її стану, настрою, ставлення до чого-небудь. З нашого погляду, паралінгвістичні елементи мови необхідно використовувати й у перевірці показань на місці. У зв’язку з тим, що оточуюча обстановка впливає на особу, показання якої перевіряються, спостереження за зазначеними елементами мови дає змогу виявити її психічний стан. Специфіка спілкування під час проведення досліджуваної слідчої розшукової дії пов’язана з різним характером взаємодії між слідчим і особою, показання якої перевіряються. У процесі перевірки показань на місці мають місце обидва види взаємодії – безпосередня взаємодія, що відбувається у формі спілкування між слідчим та особою, показання якої перевіряються, й опосередкована, здійснювана за допомогою матеріальної обстановки. Опосередкована взаємодія полягає у спостереженні слідчим самої обстановки і тих змін, які є наслідком перебування раніше в даному місці допитаної особи. Потрібно відзначити, що таке спостереження повинно бути обов’язковим у процесі зіставлення показань, що перевіряються, з фактичною обстановкою на місці події. Суттєвим є також те, що опосередкована взаємодія між слідчим і цією особою має зустрічний характер, тому що зміни в обстановці сприймаються не тільки слідчим, а й особою, показання якої перевіряються, коли вона демонструє обстановку. Це зумовлює можливість використання слідчим психологічного впливу обстановки з метою викриття неправдивих показань підозрюваного. Обстановка впливає на особу, показання якої перевіряються, оскільки вона повторно перебуває на місці злочинної події. Можливість використання такого впливу є специфічною ознакою психологічної характеристики перевірки показань на місці. Обстановка місця події є джерелом інформації, що може суттєво впливати на процес взаємодії між слідчим та особою, показання якої перевіряються, у зв’язку з чим існує потреба у використанні психологічного впливу обстановки на цю особу з метою одержання інформації, необхідної для слідства. Специфіка процесу пізнання зазначеної слідчої дії передбачає абсолютну самостійність демонстрації особою, показання якої перевіряються, місця події й обстановки. Просторове розташування учасників цієї слідчої дії є невербальним засобом спілкування і тому може використовуватися для передачі інформації між ними. |