Юридична психологія. тема 9 психологія (3). Лекція 5 Тема Психологія інформаційнокомунікативних слідчих (розшукових) дій Час 2 години Розробник
 Скачать 344 Kb.
|
|
5. Психологічні чинники затримання. Стрес-фактори, що притаманні затриманню. Елементи, які враховують при плануванні затримання. У порівнянні з слідчими (розшуковими) діями, затримання найбільшою мірою носить стресовий характер. Він виражається в реальній небезпеці для життя і здоров'я учасників даної слідчої дії, оточуючих, у раптово мінливих ситуаціях затримання, необхідності глибокого і всебічного аналізу обстановки і т.п. У зв'язку з цим за наявності названих вище чинників зовсім по іншому протікають різні психічні процеси у співробітників правоохоронних органів, задіяних у затриманні. Певна їх дезорганізованность, порушення послідовності мислення, почуття страху, тривоги, небезпеки, зменшення обсягу уваги - все це вимагає обліку, системи психічної та фізичної підготовки, визначених тренувань. Тому далеко не кожен слідчий або працівник дізнання може успішно провести затримання. У процесі планування і здійснення затримання велика роль належить рефлексивному управлінню слідчого, яке полягає в умінні провести цей захід з урахуванням особливостей особистості підозрюваного, сформованій ситуації, ймовірної поведінки особи, щоб позбавити його можливості сховатися, змусити добровільно здатися і т д. Психологічні аспекти підготовки до затримання і обшуку схожі. Вони включають в себе вивчення особистості підозрюваного, обстановки передбачуваного місця затримання. Дана інформація необхідна для вирішення питання про час, місце та спосіб затримання. Завжди слід мати на увазі, що навіть за наявності даних, які позитивно характеризують підозрюваного, не можна виключити можливість опору, у тому числі і збройного. Ось чому настільки необхідно в кожному випадку зробити все для забезпечення безпеки всіх учасників затримання. Ймовірність опору при затриманні особливо часто зустрічається у рецидивістів, які характеризуються стійкою антисуспільною спрямованістю, злостивістю, агресивністю, прагнення до насильства, психопатичні риси характеру; крайні форми егоїзму, вороже ставлення до працівників поліції. У стресових ситуаціях затримання, поведінка підозрюваного в значній мірі визначається його емоційно-вольовими особливостями. Агресивність, злостивість, нестриманість, невміння володіти собою, розв'язність, істеричність, схильність до афективних спалахів - всі ці якості підозрюваного збільшують можливість надання опору при затриманні. Психологічного аналізу потребує і вибір моменту затримання. У практиці зустрічаються ситуації, коли затримання доводиться проводити без будь-якої попередньої підготовки, до цього змушують обставини. Однак у багатьох випадках є можливість вибору оптимального варіанту затримання, до чого і слід прагнути. У ситуаціях, коли злочинець позбавлений можливості сховатися, завдати шкоди оточуючим, але при цьому знаходиться в стані сильного збудження, викликаного страхом, відчаєм, ненавистю, алкогольним сп'янінням, наркотичними речовинами, втратив здатність до самоконтролю, - не слід поспішати із затриманням. Розумніше дати злочинцю можливість прийти до тями. Необхідно відзначити важливість врахування психологічних аспектів затримання у зв'язку з тим, що окрім об'єктивних чинників (час, освітленість, кількість злочинців, можливість втручання сторонніх осіб і т.д.), при затриманні необхідно враховувати і суб'єктивні, психологічні моменти. Затримання, одне з небагатьох слідчих дій, яке характеризується великою кількістю несприятливих стресових факторів. Це і необхідність швидкого прийняття рішень, і небезпека для здоров'я всіх учасників, і необхідність швидкого, оперативного реагування на зміну ситуації. Крім того, при затриманні відзначається певна дезорганізованість психічних процесів, порушення послідовності мислення, почуття страху, тривоги, небезпеки, зменшення обсягу уваги. Оскільки, в будь-якому затриманні беруть участь дві сторони - затримуваний і працівники правоохоронних органів - необхідно окремо розглядати психологію працівників правоохоронних органів і психологію злочинців. Затримання за своєю суттю є вольовою дією, тобто дією, спрямованою на напругу волі і прояв вольових якостей посадової особи та розрахунком на підпорядкування затримуваного. Основне місце в діяльності слідчого при затриманні займає рефлексія. Слідчий планує затримання виходячи з наявних даних про особу злочинця, наявності у злочинців зброї, ступеня володіння зброєю і бойовими мистецтвами, готовності злочинців до надання опору. Необхідно мати відомості про емоційний і вольовий характер затримуваного, риси його характеру. Слідчий повинен відтворити психологічний портрет злочинця, прогнозувати його дії, вміти поставити себе на місце злочинця, змоделювати розвиток ситуації з використанням психологічного прийому «силует, що пливе». Незважаючи на те, що для отримання інформації про особу затримуваного та можливості його протидії затриманню використовуються всі доступні засоби, проте такий аналіз не дає повної впевненості в прогнозі поведінки злочинця. Тому навіть при плануванні проведення безконфліктного затримання необхідно враховувати варіанти незапланованого розвитку ситуації (несподіваного надання злочинцем опору, втручання сторонніх осіб або спільників). Це вимагає від слідчого варіативного мислення, психологічного аналізу всіх, як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів затримання, психологічно обгрунтованому виборі місця, часу і способу затримання. У процесі підготовки необхідно приділити увагу орієнтуванню на тактично правильне психологічне налаштування працівників правоохоронних органів, на конфліктні обставини затримання. Такий підхід мобілізує волю, створює «імунітет» проти розгубленості і паніці у разі незапланованого розвитку ситуації. З психологічної точки зору, дії слідчого повинні характеризуватися рішучістю, цілеспрямованістю, самовладанням, сміливістю, наполегливістю і терпінням. Це відноситься і до оперативних працівників, які безпосередньо здійснюють затримання. Важливим і складним з психологічної точки зору є питання пізнавання злочинця. Працівники правоохоронних органів повинні володіти хорошою пам'яттю, щоб запам'ятати фотографію злочинця або опис його словесного портрета, а також розвиненою уявою, щоб реконструювати вигляд злочинця по словесному портрету. Важливим засобом мінімізації ризику для оперативних працівників є розвиток у них навичок ідеомоторики. Найчастіше мимовільні, приховані від свідомості злочинця рухи свідчать про ймовірну протидію і навіть дають можливість припускати конкретні дії злочинця (наприклад, напрям удару), що дозволяє з випередженням відреагувати на зміну ситуації. Ефективним є переконання злочинця до добровільної здачі. Проте переговори можуть дати результат, лише за умови знання психологічних особливостей особистості затримуваного. Для участі в таких переговорах доцільно запросити осіб, до яких затримуваний відчуває добрі почуття і думкою яких він дорожить - його батьків, дітей, родичів, друзів. У цьому випадку буде використовуватися ефект афіліації (від англ. Affiliation - з'єднання, зв'язок) - потреби людини у збереженні та зміцненні емоційно позитивних відносин з оточуючими. Можливе і запрошення фахівця по переговорах, що володіє необхідними психологічними навичками переконання. Для полегшення проведення затримання можливе використання різних прийомів з метою відвернення уваги злочинця. Велике значення має правильне використання при затриманні ефекту несподіванки. Затримання доцільно проводити коли злочинець не готовий до цього. Одночасне затримання членів злочинної групи рекомендується проводити тільки у разі крайньої необхідності. По можливості їх слід затримувати поодинці. При затриманні групи злочинців припустимо підсилення конфліктів всередині групи, шляхом повідомлення відомих фактів, обману, погроз, використання рядових членів у своїх корисливих цілях організатора злочинної групи. При психологічній оцінці особистості затриманого, необхідно враховувати, що девіантна (від англ. Deviation відхилення) поведінка злочинців може обумовлюватися різної мотивацією. Слід враховувати, що злочинці-рецидивісти характеризуються стійкою антигромадською спрямованістю, зневагою до інтересів інших людей, надмірною агресивністю, крайнім егоїзмом, прагненням до насильства, ворожим ставленням до працівників правоохоронних органів. До збройного опору схильні, як правило, особи, які вчинили насильницькі злочини. У кожному конкретному випадку необхідний індивідуальний підхід до прогнозування можливої поведінки. Психічні властивості і стан особистості затримуваного є підставою для визначення його небезпечності. Антисоціальна поведінка, невміння володіти собою, неадекватна реакція на поведінку оточуючих, істеричність - все це дозволяє очікувати спротиву. Навпаки, спокійний характер, сповільненість реакцій, схильність до аналізу дають можливість припустити (але не гарантують), що злочинець реально оцінить ситуацію і при правильно обраній тактиці затримання не надасть опору. Між соціалізацією особистості та її небезпекою при затриманні вбачається зворотна залежність. Чим вище і значніше засвоєння індивідом певної системи цінностей і норм, тим нижче небезпека при затриманні. Важливе значення має і оцінка емоційно-вольових особливостей і психічного стану затриманого. Як слушно зазначив А. Я. Гінзбург, «особливе значення при цьому набуває знання можливих емоційних станів - афекту, викликаного вчиненим злочином, майбутнім затриманням, ситуацією, що виникає при цьому, стресом, фрустрацією, коли затримуваний безглуздо застосовує вогнепальну зброю в результаті озлобленості, повної байдужості до оточуючих». Хотілося б відзначити, що набір психологічних аспектів затримання має не підпорядковане, а рівне, в деяких випадках навіть першочергове значення при розробці тактики затримання, що дозволяє ефективно здійснити дану слідчу дію. Затримання підозрюваного – дія, пов'язана з примусовим (в рамках закону) впливом на особистість, обмеженням її свободи. Ситуація затримання зазвичай відрізняється великим динамізмом, швидко змінюючимись обставинами. Це вимагає негайного прийняття відповідальних рішень, всебічного аналізу обстановки, рішучих дій в умовах дефіциту часу. Виконавцями затримання є спеціально підготовлені оперативні працівники. Однак оскільки в ряді випадків затримання може бути пов'язане з виявленням, фіксацією і вилученням доказів, участь слідчого при цьому стає необхідною. Слідчий в таких випадках виступає як організатор і керівник слідчої (розшукової) дії. При затриманні потрібно враховувати психологічні особливості, особи, яку затримують, її можливі дії в конкретній обстановці. Все це вимагає певних професійних знань, рефлексивного, нестандартного мислення, прогнозування поведінки затримуваного. Висновки Підсумовуючи все вище викладене, можна зробити висновок, що обшук є однією із передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України слідчих (розшукових) дій, що має свій порядок здійснення, свою мету і свої особливості, яка застосовується з метою збирання і перевірки доказів, захід, що складається із сукупності пошукових, пізнавальних і посвідчувальних операцій і прийомів. Психологічним змістом діяльності слідчого при проведенні обшуку є організація пошукових дій стосовно прихованих матеріальних об’єктів, що викривають злочинця. При проведенні обшуку кожна з сторін намагається одержати максимальну інформацію щодо стратегії поведінки іншої сторони та уникнути самій будь-яких демаскуючих фактів. Таким чином, обшук є складно організованою у психологічному плані дією, що вимагає від його учасників суттєвої психолого-тактичної підготовленості. Загалом основою розглянутих інформаційно-комунікативних слідчих дій є пізнавальна діяльність. Цілком закономірно, що одержання будь-якого виду інформації, навіть за відсутності безпосереднього міжособистісного спілкування, все ж відбувається в умовах спілкування опосередкованого, в умовах комунікації. |