1. Етапи розвитку укр реалізму напрями, методи
 Скачать 10.5 Mb.
|
|
1.Етапи розвитку укр. реалізму. напрями, методи. РЕАЛІЗМ – літ.напрям, прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей, худ.метод за яким завдання літератури й мистецтва полягає у зображенні життя таким, яким воно є, в образах, що відповідають явищам самого життя за умови типізації фактів дійсності. Розкриває конкретно історичні явища світу. Реалістичні твори дають правдиве відтворення життя,але не всяже прагнення правдиво відтворює дійсність є реалізм. Література періоду реаліст.спрямування стверджує цінність моральних і духовних пошуків особистості. «Р» у 50-ті 19 ст зявився на Укр. він існував у галузі філософії. Сам літ.напрям зявився раніше ніж термін.Від натуралізма термін прямував до реалізма. В Росії «Р» зявився у 40-ві р. Не має чітко окреслених етапів розвитку реалізму, але можна виокремлити: 1.У 1861 р. скасування кріп.права.-лише формальність. посилюється нац..гноблення, переслідується укр. мова, освіта, літ-ра,преса.ПРОТЕ звернення письменників до живої мови допомогло укр. нації стати на новий шлях відродження. 2.Важливе місце займала діяльність громад-гуртків.займалися освітою. 3.1863 Валуєвський указ про заборону укр. мови. 4.Емський указ спрямований проти укр. культури:укр. мови, ввезення книг, перекладання, читання. Починаються арешти. 5.У 70-ті-90-ті зявляється ряд талановитих укр. письм.які крім літ.творчості ведуть роботу у галузях фольклористики, історії, мово-ва.Розвивається укр. драматургія, театр, журналістика. Зявл.велика кількість перекладів на укр. мову. 6.Перші демократ.видання: «Друг» 74-77, «Світ» 81-82, «Житє і слово» 94-97, «Правда» 67-98, «Зоря» 80-97, «Києвская старина» 82-1907; альманахи: «Рада» 1881, «Луна» 1881», «Нива» 1885. 7.Театр вплинув на маси, прищеплював любов до укр. мови.Першим організував проф..трупу М.Кропивницький., потім приєдналась аматорська группа Старицького.Після цього було створену нову профес.трупу, де зібрались найкращі професійні актори та режисери. Значний внесок належить Тобілевичам:Микола Садовський, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий, Марія Садовська. МЕТОДИ: -типізація(відтворення типових хар-ів в типових обставинах, але за наявності певної індивідуалізації); -пізнавально-аналітичний метод світорозуміння; -соціально-економчна обумовленість характеру разом зі вчинками; -прагнення до психологізму; -тяжіння, віра у гуманістичні ідеї; -конфліктність, як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди, дійсності; -викривальна спрямованість, викликана неприйняттям соц..дійсності. НАПРЯМИ: 1)наявність теми національного гніту; 2)наявність декількох течій реалістичного напряму( побутово-просвітницький – Марко Вовчок, революційний – Павло Грабовський, натуралістичний – Панас Мирний); 3)моральна інтерпретація зла; 4)трагічна роздвоєність, викликана віддаленістю стилю доби романтичної укр. душі. 2.Ідейно-тематичне та жанрово-стильове розмаїття літератури. Твори реалістів др..пол.19 ст.були спрямовані на розкриття закономірностей життя,зокрема на показ його суперечностей. Це стало підставою для визначення нового етапу реалізму – критичного. У творах.укр реалістів помітне місце посідають КАРТИНИ ПОБУТУ. Дехто вважав, що починає розвиватися побутовий реалізм, але інші літ-ці заперечували це, бо письменники змальовували побут у зв’язку з суспільними проблемами. Для них основним і характерним була БОРОТЬБА З КРІПОСНИЦТВОМ. Центральною темою прози залишається СЕЛЯНСЬКА, що зумовлено: -тема життя і побуту хлібороба – одна з найдавніших у всесвітній культурі; -селянська цивілізація найстародавніша, най довговічніша, найпоетичніша; -царські власті забороною писати про соц..верстви, які не спілкуються укр. мовою, змушували письменників постійно звертатися до сел.теми. У сферу худ.спостережень поступово входять теми життя міщанства, чиновництва, вчительства, офіцерства, але західноукраїнським белетристам заборонялося писати на такі теми. ЖАНРОВЕ ЗБАГАЧЕННЯ:поряд з ОПОВІДАННЯМ (Грінченко-екзамен, Франко-задля празника) зявляється НОВЕЛА з стрімким, часто несподіваними сюжетними поворотамипанас мирний-Лови), народжується поезія в прозі. Зявляються нові різновиди ПОВІСТІ:родинно-побутова («кайд.сімя»Н-Л), соціально-побутова («Бурлачка»Н-Л), ідеологічно-проблемна («Лихі люди»мирний), публіцистична, соціальна(«Захар Беркут» Франко). На новий рівень підноситься РОМАН. соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли». Замість оповіді зображення від першої особи тепер домінує розповідь від третьої особи, густо насичена монологами, діалогами. Ц допомагає вводити у твір портретні, пейзажні, інтерєрні описи. Окреме місце займають ПЄСИ. 3.Життєвий і творчий шлях Нечуй Левицького. Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй тощо) народився 25 листопада 1838р. в м. Стеблеві Київської губ. Канівського повіту (нині — Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський район). Дитинство минуло серед чарівної природи Надросся. Батько-священик, який навчав грамоти селянських дітей, дав перші знання своєму синові. Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості. Навчався Нечуй-Левицький В БОГУСЛАВСЬКОМУ УЧИЛИЩІ (1848 — 1852), потім у КИЇВСЬКІЙ СЕМІНАРІЇ (1853 — 1859) та КИЇВСЬКІЙ ДУХОВНІЙ АКАДЕМІЇ (1861 — 1865). Перед ним відкривалася духовна кар'єра, але юний магістр богослов'я рішуче від неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865 — 1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884). 1885р. письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці. Вступивши на літературну ниву В 60-ТІ РР. XIX ст., Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Вже перші його твори — “Дві московки” (1868) і “Рибалка Панас Круть” (1868), повість “Причепа” (1869) — ВІДЗНАЧАЛИСЯ НОВИЗНОЮ ХАРАКТЕРІВ, ЯСКРАВІСТЮ БАРВ. Під псевдонімом Нечуй друкується у львівському журналі «Правда», за сприяння П.Куліша (оповідання «Дві московки», «Причепа»). Після перших кроків письменника, що свідчили про появу сильного, молодого таланту на терені української прози, виходять з друку його нові, розгорнені полотна. В 70-ТІ РР. художник створює класичні твори з народного життя: “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі” (1874), “Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти” (1875), “Микола Джеря” (1878), “Кайдашева сім'я” (1879), “Бурлачка” (1880). У наступні роки, хоч творчий пульс письменника дещо слабне, він створює ряд цікавих, визначних творів (“Старі гультяї”, 1897; “Чортяча спокуса”, 1885; “Не той став”, 1896; “Сільська старшина бенкетує”, надруковано 1911р.). Окремо стоїть КАЗКА “Скривджені та нескривджені” (1892), де письменник у фантастичних образах показує суперечності між народом і самодержавством. Багаті спостереження побуту, моралі і звичаїв духовенства знайшли повнокровне втілення у великій повісті Нечуя-Левицького “СТАРОСВІТСЬКІ БАТЮШКИ ТА МАТУШКИ” (1884р. надрукована в “Киевской старине” в російському перекладі, в 1888р. — у журналі “Зоря” мовою оригіналу). Якщо в “Старосвітських батюшках...” гумор і сатира поєднані з легким сумом, то в наступних повістях і оповіданнях — “АФОНСЬКИЙ ПРОЙДИСВІТ” (1890), “ПОМІЖ ВОРОГАМИ” (1893), “КИЇВСЬКІ ПРОХАЧІ” (1901, надрукована 1905р.) — на перший план в малюнках характерів виступає авторський сарказм. Погляд письменника неодноразово звертається до освічених кіл, до української інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їх ідейні прагнення, суперечки постають у РОМАНАХ “ХМАРИ” (1874) І “НАД ЧОРНИМ МОРЕМ” (1890), а також у творах інших прозових жанрів (“Навіжена”, “Неоднаковими стежками”, “Гастролі”, “На гастролях в Микитянах”, “Дивовижний похорон”). Не лише сучасність, а й сторінки української історії знайшли відображення у творах Нечуя-Левицького, що належать до різних жанрів: КАЗКА “ЗАПОРОЖЦІ” (1873), ПОВІСТІ І НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ НАРИСИ (“ГЕТЬМАН ІВАН ВИГОВСЬКИЙ”, “ПЕРШІ КИЇВСЬКІ КНЯЗІ”, “Татари і Литва на Україні”, “Унія і Петро Могила”, “Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина” та ін.). Серед історичних художніх творів письменника перше місце займає роман “КНЯЗЬ ЄРЕМІЯ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ” (1897, вперше надруковано 1932р.). Образи минулого України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних творах (“Маруся Богуславка”, 1875; “В диму та полум'ї”, 1911). Письменник активно цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису (“З Кишинева”, 1884; “В концерті”, 1887; “Марія Заньковецька, українська артистка”, 1893, та ін.). Крім згаданих історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту (“НА КОЖУМ'ЯКАХ”, 1875; “Голодному й опеньки м'ясо”, 1887), які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п'єса, яка у переробці М. Старицького під назвою “За двома зайцями” набула більшої сценічності й досі живе в українському театрі. У творчій спадщині письменника є також ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІ Й ЛІТЕРАТУРНО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ СТАТТІ. У відомій статті “Сьогочасне літературне прямування” (1878 — 1884) містяться цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та роль усної поетичної традиції в літературі. У праці “Українство на літературних позвах з Московщиною” (1891) Нечуй-Левицький досить виразно висловлює націоналістичні погляди на історію і культуру України. Нечуєві-Левицькому належить кілька статей і рецензій про українську літературу. Вони присвячені поезії Шевченка (“Сорок п'яті роковини смерті Шевченка”, “Хто такий Шевченко”), повісті Д. Яворницького “Де люди, там і лихо”, дають широкий огляд творчості класиків і сучасних йому українських поетів і прозаїків від Шевченка до А. Кримського, В. Самійленка і Б. Грінченка (“Українська поезія”). Чималий інтерес має велика стаття “Українська декаденщина” (надруковано вперше 1968р.). В роки імперіалістичної війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918р. 4.Особ.конфлікту, ідей-темат.зміст соц.-побут повість «Кайдашева сім’я». «КАЙДАШЕВА СІМ'Я» — яскравий зразок реалістичної соціально-побутової повісті, в якій на матеріалі з повсякденного життя селянства розкриваються внутрішні спонукання та імпульси дрібних власників утвердити себе господарями на землі. У центрі уваги письменника — сім'я селянина з села Семигори поблизу містечка Богуслава, причому, як це нечасто буває у творах такого жанру, «під юпітером» постійно перебувають усі шестеро членів родини. Це зумовлює й своєрідність розгортання сюжету повісті: перед читачем проходять епізоди постійних сварок у сім'ї та короткочасних примирень, які знову ж таки швидко перериваються загостренням суперечностей, викликаних відстоюванням своїх «прав» на власність. Ворожнеча посилюється після одруження синів Кайдаша, в неї втягуються навіть Карпові та Лаврінові діти. ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА повісті полягає у тому, що зображений повсякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, органічним елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженнями, «на жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор» ще часом і дуже сатиричний». ТЕМА – зображення життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861 р. У творі змальовувався побут селянської сім'ї Кайдашів, через що виростає реалістична і трагічна за суттю картина життя селянства – темного, забитого віками панщини. Тема «Кайдашевої сім’ї» — змалювання побуту й психології українських селян у перші десятиріччя після скасування кріпацтва. У цьому творі художньо відтворено, як каже сам автор, «темні плями народного життя». Повість вийшла друком майже через два десятиріччя після реформи 1861 р. й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян. Разом із тим І. Нечуй-Левицький порушив одвічні проблеми: • добра і зла; • кохання; • сімейних стосунків; • взаємин батьків і дітей; • людської гідності та свободи; • віри в Бога й моралі. Композиція – повість складається з 9 (дев'яти) розділів: - лише родинні відносини та суперечки; - одруження Карпа; - відношення між невісткою Мотрею та свекрухою; - сватання Лавріна; - його одруження; - ставлення свекрухи до другої невістки – Мелашки; - похід до Києва; - втеча Мелашки; - сварки між сім'ями братів. Засоби сатири в повісті: гостро комічні сценки, смішні ситуації (п'яний Кайдаш, збирання Марусі на сватання), сатира на релігію, забобонність, народний характер, мова, описи пейзажів, інтер'єру, портретів. В розмові синів Кайдаша про можливе одруження Карпа, в яку втручається і старий Омелько, намічається той КОНФЛІКТ між батьком і синами, що далі набере більшого розвитку і стане складовою частиною основного конфлікту твору Тут частково подається зав'язка, яка завершується в другому розділі, а саме: одруження Карпа. Розвиток дії у повісті складається з послідовного, хронологічного викладу подій життя селянської родини: одруження синів, сутички в сім'ї, розшуки Меланки, пияцтво і смерть Кайдаша, розподіл спадщини тощо. Щодо кульмінації, то дехто вважає, що її нема в повісті. На нашу думку, кульмінацію можна все-таки визначити, а саме: сутичка Мотрі з Кайдашихою, внаслідок якої свекруха позбулася правого ока. РОЗВ'ЯЗКА ТВОРУ - примирення двох сімей після того, як всохла груша - причина багатьох сварок. "Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла і дві сім'ї помирилися. В обох садибах настала мирнота й тиша". Так закінчується повість у другій редакції. В першому ж виданні була така кінцівка: ''Діло з грушею не скінчилося і досі. А груша все розростається І вшир і вгору та родить дуже рясно, неначе зумисне дражниться з Кайдашами та їх жінками, а здорові, як горнята, груші й досі дратують малих Лаврінових та Карпових дітей". У першому варіанті розв'язка твору була інша, більш реалістична: життя двох сімей залишається незмінним, бо і соціальні умови зостаються ті ж самі. СЮЖЕТ ПОВІСТІ НЕСКЛАДНИЙ - загострення взаємин у сім'ї Кайдашів у міру того, як дорослі сини створюють свої родини, влаштовують побут, борсаючись на невеличкому шматку батькового поля і городу, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище. Не миряться молоді з старими (сини з батьками, невістки з свекрухою, невістки між собою). Сім'я повністю, навіть з дітьми втягуються у ворожнечу, сваряться постійно за повсякденні дріб'язки: мотовило, кухоль, сувій полотна Але найгостріші сутички відбуваються, звичайно, за землю, за худобу. Коли йдеться про старше покоління, на яке ще панщина поклала свій "напечаток", а новий соціально-економічний уклад дрібного землеволодіння тільки завершив формування типу трудівника і водночас дрібного власника, індивідуаліста. Такі Омелько і Маруся Кайдаші, характери, які вимальовуються сформованими і розкриваються в міру розвитку дій. У повісті "Кайдашева сім'я "Нечуй-Левицький досяг високої майстерності у створенні глибоко індивідуальних характерів. 5.Драматургія І.Нечуя-Левицького. "МАРУСЯ БОГУСЛАВКА" ("оперета на 4 дії", як подано автором у підзаголовку) відповідно до свого сценічного призначення наповнена НАРОДНИМИ ПІСНЯМИ, ЯСКРАВИМИ МАСОВИМИ СЦЕНАМИ (барвисте українське весілля, східні танки в палаці Юсуфа-паші, бій запорозьких козаків з яничарами). Як добрий знавець фольклору Левицький уводить НАЙРІЗНОМАНІТНІШІ ПІСНІ — весільні, ліричні, невільницькі, козацькі. Розробляючи легендарний сюжет, драматург накреслює СИЛЬНІ ХАРАКТЕРИ УКРАЇНСЬКИХ ПАТРІОТІВ — СУВОРОГО ГЕТЬМАНА БАЙДИ ТА ЙОГО ТОВАРИШІВ — КОЗАКІВ. Особливо виразний ОБРАЗ ВІДВАЖНОЇ МАРУСИНОЇ МАТЕРІ НАСТІ, безмежно відданої батьківщині. На історико-легендарному тлі розкривається складна психологія головної героїні — МАРУСІ БОГУСЛАВКИ. Переконливо показано її душевне роздвоєння: з одного боку, вона в неволі відчуває нестерпну тугу за Україною, рідною матір'ю, ризикуючи життям визволяє козаків з турецького полону, а з іншого — не може покинути коханого чоловіка Юсуфа та своїх дітей. Коли вони гинуть під час битви запорожців з яничарами, МАРУСЯ НАКЛАДАЄ НА СЕБЕ РУКИ. Трагічна доля Марусі, загибель її матері вносять сумний колорит, контрастуючи то з веселими святковими епізодами, то з пафосом перемоги запорожців. Це своєрідне поєднання суму й радості надає оригінальної тональності сценічній розробці традиційного сюжету. ІСТОРИЧНА ДРАМА "В ДИМУ ТА В ПОЛУМ'Ї" певною мірою кореспондує з романом "Гетьман Іван Виговський": на сцені та сама епоха, ті самі історичні особи: гетьман Виговський, "стара гетьманьша" Ганна Хмельницька, молода дружина Виговського Олеся, а також Юрій Хмельницький та деякі інші персонажі. Щоправда, в романі Виговський виступає дещо складнішою натурою, ніж у драмі. У ній ПІДКРЕСЛЕНО ЙОГО ЖАГУ ДО СЛАВИ, ПРИВІЛЕЇВ ТА ГРОШЕЙ, що їх він хоче дістати від Польщі в обмін за приведення України в підданство до польського короля. В суперечках "смутного часу", в розмовах із козацькою старшиною Виговський приховує свої справжні наміри, виявляє підлесливість і хитрість. На відміну від роману В ДРАМІ НА ПЕРШИЙ ПЛАН ВИХОДИТЬ ОСТАП ЗОЛОТАРЕНКО, ОБОРОНЕЦЬ ІНТЕРЕСІВ НАРОДУ УКРАЇНИ, ПРИБІЧНИК РІВНОСТІ ПРАВ УСІХ ВЕРСТВ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: селян, козаків, старшини, шляхти. Значний обсяг займає ЛЮБОВНА ІНТРИГА — палке кохання Золотаренка до красуні Зінаїди. На заваді стає належність дівчини до шляхетського, князівського роду. Почуття перемагає й побоювання самої Зінаїди, що поривається між любов'ю до козацького полковника й острахом перед утратою звичних привілеїв та світського оточення, і погрозу її суворого батька, який тримає доньку під замком і силує до заміжжя з нелюбим князем Любецьким. Остап збирає козаків, з боєм визволяє кохану й знову кидається у вир війни за визволення України. |