1. Етапи розвитку укр реалізму напрями, методи
 Скачать 10.5 Mb.
|
|
6. Функція описів та своєрідність поетики пейзажу в повісті «Микола Джеря». Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість «Микола Джеря», у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу – протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує РОЗГОРНУТІ МАЛЬОВНИЧІ КРАЄВИДИ. У творі відтворено широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва. Письменник побачив ті нові форми визиску, яких ще не помічали його попередники. Реалізм його набув нових якостей. Нечуй-Левицький БУВ НОВАТОРОМ У ВИРІШЕННІ ТЕМИ БУНТАРСТВА. Ніхто ні в українській, ні в російській літературі не відобразив так послідовно і яскраво бунтаря-селянина, який не лише піднявся проти поміщика-кріпосника, а й протестував проти антинародних законів, що принесла з собою так звана «воля». Твір ПОЧИНАЄТЬСЯ ОПИСОМ РОЗКІШНИХ КРАЄВИДІВ ВАСИЛЬКІВЩИНИ, з її буйно-зеленими вишневими садками, розлогими вербами, квітами. Дивовижно виглядає село Вербівка під промінням літнього сонця: «Як заллє Вербівку літнє палке сонце, як засипле її зверху золотом та сріблом сонячне марево, то вся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими прозорими хвилями…» ПЕЙЗАЖ у творі допомагає краще розкрити задум повісті. На тлі вічної гармонійної природи – безрадісне життя кріпаків. Неспокій у душі героя передається показом неспокою у природі. З тонкою спостережливістю змальовує Нечуй-Левицький картину наближення зливи. В чорній плямі, що з’явилася на обрії, Миколі ввижається «темна копиця», яка незабаром «стала ніби здоровою скиртою, та все сунулась до берега…» Грізна морська стихія в уяві селянина асоціюється з сільською природою. Картина розбурханого моря перегукується з його настроєм, почуттями, підкреслює вольовий характер. Небагато знайдеться письменників, які б могли позмагатися з Нечуєм-Ле-вицьким у «почутті природи», в умінні її бачити й описувати. Природжене «почуття природи» назавжди залишилося характерною рисою його творчості. Повість «Микола Джеря» називають одним із кращих творів І. С. Нечуя-Левицького. І одна з причин такого визнання — НЕПЕРЕВЕРШЕНІ ОПИСИ ПРИРОДИ. 7.Світогляд П.Я.Рудченка, його літературна спадщина. Один із найвідоміших класиків Панас Рудченко, який виступав у літературі під псевдонімом Панас Мирний, був творцем українського соціально-психологічного роману, визначним майстром реалістичної прози. 13 травня 1849 року Панас Якович Рудченко народився в Миргороді на Полтавщині у сім'ї зубожілого дворянина-чиновника. Яків Григорович, батько митця, був бухгалтером повітового скарбництва і подбав про забезпечення дітей освітою та майбутньою чиновницькою посадою. Панас навчався у МИРГОРОДСЬКІЙ ЦЕРКОВНО-ПАРАФІЯЛЬНІЙ ШКОЛІ, ЗГОДОМ - У ГАДЯЦЬКОМУ ПОВІТОВОМУ УЧИЛИЩІ, де отримав п'ять похвальних листів як один із кращих учнів. Велику роль у вихованні Панаса відіграла його МАТИ ТЕТЯНА ІВАНІВНА, дочка миргородського дрібного чиновника Гординського, яка змалку прищеплювала своїм дітям любов до української мови й народної пісні. П'ятеро дітей відчували її повсякденну турботу й виховувалися за принципами української етнопедагогіки. У народному дусі виховувала дітей у сім'ї Рудченків і НЯНЯ ОРИШКА - Ірина Костянтинівна Батієнко, яку майбутній письменник дуже любив і яка пізніше стала прообразом багатьох героїнь його художніх творів. Малі Рудченки залюбки читали Шевченків "Кобзар". 1863 р. Здібний випускник, звичайно, мріяв про гімназію, після якої відкривалися можливості університетської освіти, проте, за наполяганням батька, вже З ЧОТИРНАДЦЯТИ РОКІВ РОЗПОЧАВ РОБОТУ В ПОВІТОВОМУ СУДІ. З одного боку, рано розпочата кар'єра мала переваги: Панас служив канцеляристом у різних установах Гадяча, Прилук, Миргорода, в 1871 році поки назавжди не оселився в Полтаві, поступово піднявшись по службовій драбині на найвищий щабель і ставши дійсним статським радником. З іншого боку - КАЗЕННЕ КАНЦЕЛЯРСЬКЕ СЕРЕДОВИЩЕ, ОТОЧЕННЯ БЮРОКРАТІВ І ХАПУГ ЖОРСТОКО ТРАВМУВАЛО ВРАЗЛИВУ ДУШУ ЮНАКА, ОСОБЛИВО В ПЕРШІ РОКИ СЛУЖБИ. 1872 припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності - публікував свої фольклорні матеріали в "Полтавских губернских ведомостях", друкувався в "Основі" 1874 в журналі "Правда" побачили світ нарис "ПОДОРІЖЖЯ ОД ПОЛТАВИ ДО ГАДЯЧОГО" та оповідання "П'ЯНИЦЯ" 1875 в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" і подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876 року в Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з'являється в Женеві у 1880 році. в 1877 в Женеві з'являється повість "Лихі люди" 1881 завершив роман "Повія" 1886 Києві виходять збірник творів письменника "Збираниця з рідного поля" та комедія "Перемудрив". 1889 він одружився із ОЛЕКСАНДРОЮ МИХАЙЛІВНОЮ ШЕЙДЕМАН, дочкою поліцейського чиновника. З народженням дітей сім'я потребувала все більших коштів, тож Рудченко мусив шануватися на посаді, багато сил віддавати службі. Сучасники Панаса Яковича свідчили, що він ретельно виконував свої службові обов'язки, хоч, водночас, ніколи не запобігав перед начальством, не спокушався перспективою отримати прибутковіше місце ціною компромісів. Навіть рідному братові, який кликав його до Києва зануритися в бурхливе мистецьке життя і заробити більше, ніж у провінційному місті, Панас Якович відповів, що прагне мати державну роботу, яка б забезпечувала його хлібом насущним, але не призводила до непорозумінь із власною совістю. 1905 почав видаватися в Полтаві, у ряді своїх творів ("До сучасної музи", "Сон", "До братів-засланців") відгукується на революційні події. У 1903-1907 РОКАХ ВИЙШОВ ТРИТОМНИК ВИБРАНИХ ТВОРІВ ПИСЬМЕННИКА. 1914 року було заборонено вшанування пам'яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями царизму. Не дивно, що в 1915р. поліція розшукує "політично підозрілу особу" Панаса Мирного. ОСТАННІЙ ПЕРІОД ЖИТТЯ ПИСЬМЕННИКА БУВ СПОВНЕНИЙ ВТРАТ І ГОРЯ. Один за одним помирали друзі, яких Панас Мирний високо цінував: Борис Грінченко, Микола Лисенко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський. Перша світова війна зумовила РОЗШУКИ ЖАНДАРМЕРІЄЮ по всій Полтавщині неблагонадійного російського підданого Рудгана. Йшлося про Панаса Рудченка, чиї листи до Львова з творчих питань у роки війни були розцінені як ворожа діяльність. Що цікаво, Панасові Яковичу особисто доводилося давати письмову відповідь, що в його відомстві Рудган не працює. Та найстрашнішим для митця стало те, що ВІЙНА ЗАБРАЛА ЖИТТЯ УЛЮБЛЕНОГО СИНА ВІКТОРА, який після закінчення університету служив офіцером на фронті. У часи УНР Панас Мирний робив усе для того, щоб українська мова й література посіли в суспільстві належне місце. Він заснував у Полтаві товариство наймолодших читачів - "Зірка", підготував театралізоване "Батькове свято", приурочене до 150-річчя з дня народження Івана Котляревського. Варто пригадати, що святкування проходило в часи денікінського терору, тож письменник за свою активність та патріотичні переконання міг бути суворо покараним. Прихід радянської влади Панас Мирний зустрів без ентузіазму. Працюючи на посаді завідуючого відділом податків Полтавського фінансового відділу, митець бачив, як обкладали нещадними податками й доводили до крайнього зубожіння працьовите українське селянство новітні гнобителі. Та найбільше вражала письменника зневага нової влади до безцінних духовних скарбів нації. Вночі з 19 на 20 січня 1920 р. а 28 січня стався крововилив у мозок, письменника не стало. Поховано його в Полтаві. Згідно з постановою уряду Української РСР в будинку, де жив письменник з 1903 року, утворено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві урочисто відкрито пам'ятник письменникові. 8.Своєрідність селянської тематики в повістях та оповіданнях П.Мирного. Українська література в пореформений період вела непримиренну боротьбу проти залишків кріпосницького права. І це природно. Адже залишки кріпосництва в цей час були настільки сильними і відчутними, що серйозно гальмували економічний і духовний розвиток усього суспільства. У художній творчості письменника проблеми, пов'язані з життям українського селянства в пореформений період, стали центральними, їх літературна реалізація привела до появи цілого циклу творів, який становить кращу частину прозової спадщини письменника. Письменники – революційні демократи сміливо викривали і засуджували кріпосницькі реформи, закликаючи селянство до збройної боротьби. Сила критичного реалізму Панаса Мирного полягає саме в тому, що він у яскравих художніх образах розкрив антинародну сутність кріпосництва, показав справжній зміст царських реформ, правдиво відтворив пагубність і розтлінність впливу залишків кріпосного права у пореформену добу. Проблема «лиха давнього й сьогочасного хвилювала Мирного протягом усієї другої половини XIX сторіччя. Письменник сміливо підносив важливі питання суспільного розвитку і засуджував поміщицько-кріпосницькі порядки, які породжували незчисленні страждання народу. У повістях «Голодна воля», «За водою», «Лихо давнє й сьогочасне», в деяких оповіданнях циклу «Як ведеться, так і живеться» підноситься тема «голодної волі», показується злочинність того соціального ладу, який великою мірою тримався на кріпосницьких засадах. Мирний стоїть у перших рядах борців проти поміщицько-кріпосницької неволі, його твори на цю тему становлять нову сторінку в розвитку українського критичного реалізму. 9.Літературний характер інтелігента-різночинця в повісті «Лихі люди» П.Мирного. Панас Мирний змалював «зайвих людей», відторгнутих суспільством. При цьому він удався до різкої поляризації героїв. Тип, започаткований в образі Івана Ливадного(«Пяниця»), розгорнувся в образі ПЕТРА ТЕЛЕПНЯ з повісті «Лихі люди». НЕЗМІННОЮ ЗАЛИШАЛАСЯ РОЗСТАНОВКА ПЕРСОНАЖІВЗА ПРИНЦИПОМ ОПОЗИЦІЙНИХ ПАР. У «Лихих людях» таких пар аж дві: з одного боку — ТЕЛЕПЕНЬ І ЖУК, з іншого — ПОПЕНКО Й ШЕСТІРНИЙ — четверо гімназистів, які приходять до полярних життєвих результатів. Розподіл світла і тіней — різко контрастний. Тріумфують пронирливі й вислужливі (Попенко стає тюремним батюшкою, Шестірний — заступником прокурора). Тим часом літератор Петро Телепень, який бачив свою місію в тому, щоб «звертати людську увагу на страшні картини нужди та горя, будити жаль у серці», закінчує божевіллям і самогубством. І цей мотив неприкаяності добра — неможливість бути чесним і щасливим у жорстоких обставинах — у Мирного звучить постійно. У «Лихих людях» світло надії автор пов’язував із Тимофієм Жуком. Його монологи — це програма народництва 1870-х років: ідеал соціальної рівності; ідеалізація громади, народу, мужика, який має «добру душу та серце» і потребує просвіти; акцент на моральному максималізмі й саможертовності інтелігентів-народників, які несуть свічку в темряву… У повісті письменник викриває «лихих людей», але в цей термін він вкладає протилежний розумінню захисників царизму зміст. «Лихі люди» — ж революціонери, а ті, хто силкується врятувати систему, підперти її прогнилі основи. Повість «Лихі люди» була сміливим кроком у творчості Панаса Мирного і значним досягненням української літератури. У повісті Панаса Мирного «Лихі люди» основа залишається традиційною для української літератури XIX ст. — ЗІТКНЕННЯ ОСОБИ І СЕРЕДОВИЩА, але спосіб співвіднесення героя і обставин інший: ІНТЕЛІГЕНТ І СВІТ ТІСНО ПОВ’ЯЗАНІ, А ПИСЬМЕННИК ТАКИЙ ЗВ’ЯЗОК ПОДАЄ ШЛЯХОМ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО АНАЛІЗУ. У центрі уваги автора образ письменника Петра Телепня, який за прогресивні ідеї своєї творчості опинився за ґратами царської в’язниці. Петро Федорович вихований у дусі творення добра для людей: у дитинстві це добро він розуміє як слухняність, повагу до батьків, прагнення до навчання, у більш зрілому віці — як працю заради освіти суспільства. Телепень прихильно ставився до народницьких теорій, вірив в можливість поліпшення долі народу шляхом поширення освіти, культури. Своїм хистом письменника Телепень хоче допомогти народові покращити умови свого життя, і сам страждає від цього наміру. Зокрема він зазначає: «Вона [мати] в мене добра, учила любити… Я послухав, а тепер караюсь за те…». Нестерпні тюремні умови і неприйняття справедливості свого ув’язнення (Телепень кілька разів у розпачі повторює: ¦Я ж нікого не займав, нікому нічого не зробив лихого») стають причиною важкого психічного захворювання і самогубства Телепня. Панас Мирний змальовує ще одного борця проти царського режиму. Образ ТИМОФІЯ ЖУКА — типовий образ революційного народника того часу. Жук набагато твердіший і жорстокіший за Телепня. Формування його світогляду як демократа відбувалося ще в стінах гімназії, де він читав заборонену літературу і вів дискусії на злободенні політичні теми. Захоплений ідеями народництва, Жук радить Попенкові їхати в село вчити селянських дітей: «… піп так близько стоїть до народу; люди звикли його батюшкою звати… От і будь їм за батька, Грицьку!.. Тільки роби справжнє добро, а не шукай слави та грошей через його… Школу постав так, щоб виходили з неї не писарі-п’явки, а грамотні люди». У порівнянні з Телепнем Жук набагато активніший, стійкіший, послідовніший. Виходець із дворянського кола, він зливається з простим народом, з ідейних міркувань пориває навіть стосунки із найріднішою людиною у світі, із своєю матір’ю. «… не так наше життя порізнилося, щоб ждав я від моєї матері помочі… Вона вигодувана ще за часів кріпацтва, виношена кріпацькими руками, вихолена у панській сім’ї, не буде чистити тієї риби, що син її наловив своїми руками, вихолена у панській сім’ї, не буде ходити коло мого товариства, коли воно зляже, як отой лежить; не дасть свого добра гоїти болячі виразки та порізи; не допоможе безталанній сім’ї бідного рибалки, коли заробітку немає і вона холодна й голодна клене своє тяжке життя у чужій хаті… Чого ж нам сходитись? Навіщо стрічатись? Щоб вилити каплю панських сліз на якесь безталання свого сина?.. Господь з ними! Хай дожива вона віку на своєму добрі…». Сильна, дужа натура, людина принципу, Жук прямо говорить своєму другові Телепню про його відірваність від народу, закликає боротися силою: «…не можна просьбою — бери силою! Бийся! Ворися — а бери, добувай!». Телепень не сприймає насильницької політики Жука. У його шкалі цінностей війна, кровопролиття — страшне народне горе. Телепень ратує за духовне збагачення народу, Жук — за матеріальне. Жукова сумна пісня, у якій Телепень пізнав голос свого колишнього товариша, штовхнула його до несвідомого самогубства. Що ж чекає в житті Жука? Він сам відповів на це запитання: «Я тільки бачу, що шляхи наші різні, а становище Петре, однакове… Де воно буде — чи на шибениці, чи у Дніпрі… Все одно де б не було!». Отож, можемо припустити, що його також чекає смерть, але на відміну від Телепня свідома: чи, справді, на шибениці, чи у вирі подій жовтневого перевороту, чи в колесі сталінських репресій. Автор повісті про це ще не згадує, бо він ще сам не знає, до чого призведе посилення визвольного руху. Однак, із спогадів сучасників Панаса Мирного знаємо, що події комуністичного перевороту письменник не сприйняв і не зрозумів. 10.Історія написання роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Реформа 1861 р. та її наслідки привернули особливу увагу Панаса Мирного. Гнітюча атмосфера кріпосницької дійсності спонукала письменника до викриття її антигуманної суті, виняткової жорстокості. Найважливішим для себе Панас Мирний вважав змалювання в художній літературі пореформеної доби — «ГОЛОДНОЇ ВОЛІ» ДЛЯ СЕЛЯНСТВА. У художній творчості письменника проблеми, пов'язані з життям українського селянства в пореформений період, стали центральними, їх літературна реалізація привела до появи цілого циклу творів, який становить кращу частину прозової спадщини письменника. НА ВЕСНУ 1872 РОКУ припадає задум Панаса Мирного написати великий твір про життя українського селянства до і після скасування кріпацтва. Прискоренню написання твору сприяли і певні обставини. Минуло кілька місяців від того, як Панас Якович, двадцятидвох річний юнак, перебрався в Полтаву — зовні тихе, «благословенне» губернське місто. Та внутрішньо воно жило, як і вся країна, напруженим очікуванням революційних бур і змін.Працюючи в казенній палаті, письменник не мав достатньої можливості знайомитись із життям, побутом, думами селянства. А СЛУЖБОВІ ПОЇЗДКИ, ХОЧ І ОБТЯЖЛИВІ, ДАВАЛИ БАГАТЮЩИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ТВОРЧОСТІ. Весною 1872 року Панас Мирний перебував у службовому відрядженні. Під час поїздки З ПОЛТАВИ ДО ГАДЯЧА хлопчик-візник розповів Мирному жахливу історію селянина Василя Гнидки, який вирізав сім'ю заможного козака, та що був засуджений до каторжних робіт. Особа Гнидки особливо зацікавила митця як «дуже цікавий суб'єкт» як задля етнографа, так І психолога. Почутий письменником випадок з життя ліг в основу повісті «Чіпка», над якою він працював протягом літа й осені 1872 року. Описаний цей випадок і в його нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого». Повість «Чіпка» — перша редакція майбутнього великого соціально-економічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», де автор ЗОСЕРЕДИВ ГОЛОВНУ УВАГУ НА ПОСТАТІ ЦЕНТРАЛЬНОГО ГЕРОЯ ТВОРУ — ЧІПКИ ВАРЕНИЧЕНКА. В повісті ще не були чітко окреслені сюжетні ходи — історичні екскурси, розповіді про земство, царський суд, досить побіжно змальовувалося життя селян: Максима Ґудзя, Явдохи, Грицька, Христі. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».Так метафора з біблійної Книги Йова, яку підказав Панас Мирний та Іван Білик стала назвою майбутнього роману. Панас Мирний, здійснюючи намір показати, як СОЦІАЛЬНІ УМОВИ РУЙНУЮТЬ ОСОБИСТІСТЬ, ТВОРЯТЬ ІЗ ЧЕСНИХ ЛЮДЕЙ «ПРОПАЩУ СИЛУ», ОПИСУВАВ ІСТОРІЮ ЖИТТЯ СВОГО ГЕРОЯ ШЛЯХОМ ХУДОЖНЬОГО УЗАГАЛЬНЕННЯ. Закінчивши повість, Панас Мирний надіслав її для рецензування БРАТОВІ ІВАНУ БІЛИКУ — відомому українському критику, який прихильно, доброзичливо, але й вимогливо поставився до оцінки твору, висловив ряд слушних зауважень. У сюжеті є багато епізодів-обвинувачень проти кріпацтва і пореформеної дійсності. В обох епохах панували розкіш, жорстокість і безкарність одних і безправ’я, злиденне існування інших. Якби життя було справедливим, народ би не бунтував — якби було що їсти й пити, не ревли б воли. Біблійний вислів у назві роману був спрямований проти суспільних устоїв, а тому в царській Росії такий твір не міг задовольнити цензуру. Друга назва — «Пропаща сила» — переносила обвинувачення з суспільства на особу, яка була народжена для справ, можливо, значних і прекрасних, але не зуміла себе реалізувати, не розкрила потенційні якості і можливості. Хто в цьому винен? Мабуть, однозначно відповісти не можна: напевне, і суспільство, і сам герой. Одержавши рецензію на початку 1N 1.4 року, Панас Якович переглянув текст повісті, виправив деякі суперечності в образі головного героя, дещо деталізував, накидав штрихами нову сюжетну лінію про Грицька тощо. І відклав на певний час: за своїм творчим принципом: «Нехай вилежиться та достигне, як та овоч на дереві». Коли ж навесні того ж року він знову повернувся до твору, то почав писати заново — розгортати повість у багатоплановий соціальне—психологічний роман, який назвав «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Твір зазнав ще двох редакцій, що велися головним чином по лінії поглиблення окремих образів та ситуацій, ще двічі пересилався за маршрутом Полтава — Житомир (саме там жив тоді І. Білик), а потім був начисто переписаний, читався серед київської творчої інтелігенції і, нарешті, в листопаді 1875 року був поданий до цензури, яку порівняно швидко і щасливо пройшов. Панас Мирний вирішив видавати роман під прізвищами обох авторів, адже Іван Білик в процесі роботи над книгою виступав не лише як критик і порадник, а й як співавтор. Але далі НАД РОМАНОМ ПОВИС ЯКИЙСЬ ФАТУМ. Почалося з того, що київські друкарні твір чомусь не взяли. Можливо, вони були перевантажені. Коли нарешті домовилися про друк у Петербурзі — цим питанням займався композитор М. В. Лисенко, — то виявилося, що цензор у поспіху не поставив свій підпис на кожному аркуші рукопису. Роман повертається в Київ, розшукують звільненого з роботи цензора. Той підписує рукопис, і роман знову іде до Петербурга. Друк його почався тільки наприкінці травня 1876 року. І тут по цензурних відомствах пройшов горезвісний циркуляр від 5 червня 1876 року про заборону українських видань, який і припинив друк роману. Прогресивні діячі України не могли дати загинути найвидатнішому творові часу. ВПЕРШЕ ВІН БУВ НАДРУКОВАНИЙ М. П. ДРАГОМАНОВИМ У ЖЕНЕВІ В 1880 РОЦІ, АЛЕ Ж ВІДРАЗУ ПОТРАПИВ ДО СПИСКУ ЗАБОРОНЕНИХ ВИДАНЬ І ПРОНИКАВ ДО ЧИТАЧІВ У РОСІЮ ТАЄМНО, ЯК ПІДПІЛЬНА ЛІТЕРАТУРА. Поодинокі примірники перебували в нелегальних бібліотеках гуртків самоосвіти в університетах, гімназіях та інших навчальних закладах на західних і східних землях України. ВПЕРШЕ ЛЕГАЛЬНЕ РОМАН БУВ ОПУБЛІКОВАНИЙ В 1903 РОЦІ У ЖУРНАЛІ «КИЕВСКАЯ СТАРИНА» ПІД НАЗВОЮ «ПРОПАЩА СИЛА». |