1. Етапи розвитку укр реалізму напрями, методи
 Скачать 10.5 Mb.
|
|
11. Своєрідність сюжету та композиції «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» І. Роман з оригінальною композицією . (Слушно зауважив О. і. Білецький, дослідник творчості Панаса Мирного, що композиція твору «схожа на будинок і багатьма прибудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом». Це пов'язано, зокрема, з тим, що спочатку твір був повістю під назвою «Чіпка», яка потім була перероблена братом, письменником І. Біликом. Цей співавтор написав низку розділів, змінив структуру твору, переробив певні епізоди й поліпшив стиль.) II Композиція твору як засіб висловлення головної думки. (Кількість і обсяг час тин і розділів вказують на невипадковість такої побудови: у романі чотири частини, а розділів ЗО (відповідно, І містив 7 розділів, II — шість, III — дев'ять, IV — вісім). Третя і четверта частини дещо більші, але всі мають завершений зміст.) 1. Принцип побудови. (Це РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ПРИНЦИП, який надає можливості широких зіставлень і узагальнень. Ретроспективний принцип робить зображення подій масштабним і у часі, і у просторі. (РЕТРОСПЕКТИВА — ЗВЕРНЕННЯ ДО МИНУЛОГО). 2. Значення другої частини. (Друга частина є екскурсом у далеке минуле — до історії села Піски, Авторам знадобився ПІВТОРАСТОЛІТНІЙ ЗРІЗ ЧАСУ, щоб показати історичні витоки деформації моралі, пов'язані з руйнуванням усталеного національно і релігійно зумовленого порядку життя козацького села. Село втратило спочатку традиції козацької вольності, а потім і волю — було подароване Катериною II вірнопідданому генералу. Відтак почалися деформації моралі, які потім вилилися у пияцтво, розбій, грабіжництво, вбивство. «Неволя, як той гад, задурманила людям голови». Тепер за тих відповідають і вирішують пани, а значить, кожен за себе ніби й не відповідає: «Зубожіло село... Обшарпане, обтіпане... Стали прокидатись де- где й злодіячки — новина в Пісках!» Це «не подобалося» деяким дослідникам, бо доводило: втрата волі вела до руйнації моралі, етики, деформації психіки народу.) 3. Сюжетні лінії роману . ( Роман має основну та другорядні сюжетні лінії. Головна сюжетна лінія пов'язана з розгортанням долі селянина-бунтаря Чіпки Вареника. Другорядні — це лінії Грицька, Христі, родини Ґудзів, Мотрі, а також Лушні, Матні, Пацюка, Пороха. У третій і четвертій частинах усі ці сюжетні лінії сплітаються, показуючи багатогранність зв'язків і взаємовпливів головного героя з іншими. їх суперечливість і неоднозначність відбивається на психіці головного героя і зумовлює його вчинки та спосіб мислення. На перший план у романі висунуто саме ті образи, які демонструють характерні тенденції суспільного розвитку. Саме це дає змогу зрозуміти настрої епохи, її суть.) 4. Елементи символіки у романі . (Вже сама назва роману — перефразований вислів з біблійної «Книги Іова», який спочатку виконував роль епіграфа до роману , вказувала на головний символ. Воли — алегоричний образ знедоленого селянства. Віл — узагальнений образ філософського наповнення, адже віл — це й покірність, і сила, зручна у хазяйстві. Отакою силою й був народ. Цей образ-символ — ключ до прочитання головної ідеї твору — українці в ярмі. Про це свідчать і деталі.) 5. Художні засоби. (Передусім це виразний ПЕЙЗАЖ, завжди гармонійний і психологічним станом героїв (ліричний пейзаж — фон зустрічі Чіпки з Галею, дощова погода — тло роздумів Чіпки про таємницю бачка, вогненна заграва від запаленого хутора — супутник Мотрі, котра йде до волості заявити на сина та його банду). Дуже виразною є МОВА. Не лише індивідуалізована мова героїв, а й мова як засіб характеристики націонаїьно-сусгіільних явищ (денаціоналізація і деморалізація через військо шляхом русифікм ції — додавання -ов до прізвища, як у батька Чіпки — Хрущов, а не Хруиі Після цього, зрікшись і прізвища батьків, людина втрачала зв'язок з три диціями і мораллю своїх предків. Так сталося і з Максимом Гудзем (розді ї з виразною назвою «У москалях»). Виразна у мовному відношенні і психологічно точна картина приїзду генеральші до пісків і протистояння селян, козаків і московського панства. Характеристика пані Польської українції дуже виразна: «Мазепи! обливанці... а не люди!».) III. Розкриття ідеї — наслідок композиції . (Зважаючи на все сказане, а також н:і те, шо за радянських часів ота сама «незручна» друга частина бачила світ лише двічі — у 1968 та 1989 роках, можна дійти висновків про ідею твору. Ця ідей полягає в усвідомленні того, як деградує у неволі бездержавний народ, як ги нуть у болоті спотвореного неволею суспільства кращі представники народу, розтрачуючи сили на карні злочини.) 12.Трагічне в повісті «Голодна воля» П.Мирного Десь у першій половині 70х років, працюючи над романом Хіба ревуть воли, як ясла повні Мирний розпочав писати і великий твір Голодна воля . Іван Білик знав про цей задум брата і радив йому новий твір вести в тому ж саме соціальному тоні, на рівні того ж пафосу критицизму, що й роман Хіба ревуть воли . В архіві письменника збереглося лише кілька уривків цього твору. Невідомо, чи він був закінчений, чи ні. А між тим, уривки дають певне уявлення про задум, про ідейну спрямованість і художню своєрідність нового роману. Письменник мав намір широко показати ІСТОРІЮ ЗАКРІПАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЦАРИЗМОМ. У зв язку з цим розповідається тут про життя діда й батька оповідача, які ще були козаками, а потім жили при вільній гетьманщині. І так воно було аж до Катерини - цариці. А ця вже прибрала до своїх рук що свої - то свої старшини, то піддячі, а то ще й цариця . Розповіддю про кріпацькі часи І закінчується даний уривок. Основна ТЕМА нового роману - ГОЛОДНІ ГОДИ , ТОБТО ПОРЕФОРМЕНІ ЧАСИ, ЗАЛИШИЛАСЬ НЕРОЗКРИТОЮ. Чому письменник припинив творчу працю над романом Голодні годи ? Панас Мирний задумав широко ВІДТВОРИТИ СОЦІАЛЬНІ ЗРУШЕННЯ, ЩО СТАЛИСЯ ВНАСЛІДОК АГРАРНОЇ РЕФОРМИ, ТІ ГОСТРІ СОЦІАЛЬНІ ПРОТИРІЧЧЯ, КОНФЛІКТИ, ЯКІ РОЗДИРАЛИ УКРАЇНСЬКЕ ПОРЕФОРМЕНЕ СЕЛО. СВІЙ ГРАНДІОЗНИЙ ЗАДУМ ПИСЬМЕННИК ВИРІШИВ РЕАЛІЗУВАТИ У ФОРМІ РОЗПОВІДІ. Розповідь ведеться тут ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ - СЕЛЯНИНА, ВНУКА ВІЛЬНОГО КОЗАКА, ЛЮДИНИ ВОЛЕЛЮБНОЇ, ПРАВДИВОЇ І БУНТІВЛИВОЇ. Ясна річ, що оповідна форма була надто тісною для відображення широких картин народного життя, суперечила жанровій особливості багатопланового соціального роману. Таким чином, ВАЖЛИВІСТЬ ІДЕЙНОГО ЗАДУМУ ТВОРУ ЗАЙШЛА В СУПЕРЕЧНІСТЬ З ФОРМОЮ НАЇВНОЇ ОПОВІДІ. Ось чому письменник, розпочавши роман, скоро припинив над ним роботу, а пізніше почав писати соціальну повість Голодна воля , яка відповідає ідейному задуму роману Голодні годи . Повість «Голодна воля» – незакінчена. Мабуть, саме тому автор і не прагнув її друкувати. Писалась вона наприкінці 70 х – на початку 80 х років. Не маємо ніяких відомостей про неї і в листуванні та інших матеріалах архіву письменника. Можливо також, що причиною цього було посилення цензурних утисків, розгул реакції після спаду революційної ситуації на початку 80 х років. У повісті змальовано образ КРІПОСНИКА ГАМЗИ, який є типовим породженням системи багатовікового гноблення і насильств. У цьому творі події і вчинки персонажів розгортаються В ПЛАНІ ПАРАЛЕЛІЗМУ. Перед нами – дві картини: кріпацькі і пореформені часи. Причому обидві картини у названих творах – не контрастні; вони одна одну доповнюють, підсилюють, створюючи одну широку узагальнюючу картину такого соціального ладу, за умов якого життя простої трудящої людини стає нестерпним, злиденним і безправним, нівечаться поривання, надії, людські характери, а торжествуюча пошлість і підлість справляє свою перемогу, розтліває нестійкі душі. Образ Гамзи змальовано в сатиричному плані. Основний художній засіб, за допомогою якого письменник розкриває внутрішню сутність та діяльність цього типа, – іронія. Так, наприклад, деякі дійові особи іронічно називають Гамзу «добрим паном», або «добрим барином». «Гамза вірно служить своєму дворянству», він його сумлінний предводитель. Мов хижий орел, оберігає він інтереси свого класу і нищить усякого, хто посміє посягнути на права і маєткову недоторканість кріпосницького дворянства. Так, коли в маєтку одного великого пана стався бунт, Гамза жорстоко розправився з бунтівниками, «продержавши на селі щось з місяць цілу роту москалів», від чого «одпала в бунтівників повадка бунтувати». Якщо по інших повітах непокірні селяни бунтували і, «не витерпівши гіркої наруги», убивали управителів і самих панів, то у володіннях Гамзи все спокійно. Розкриваючи образ кріпосника Гамзи, письменник майстерно користується персоніфікованими метафорами. Ось зразок майстерного застосування персоніфікації: Зелену Горку з усіх боків оточили двори селян, а на самій горі стоїть величний панський будинок і надзирає за «кріпацькими хатами», наче мати за дітьми. Порівняння кріпосницького гніту з материнським наглядом має виразне іронічне звучання. Іронічно звучать і діалоги Гамзи. Поміщик обурений з того, що кріпаки розмовляють про волю, бажають її швидкого приходу. «Чи вони або голодні, або холодні, що їм так тієї волі бажається»? – цинічно зауважує на це поміщик. «ДОБРІСТЬ» ГАМЗИ ВИЯВИЛАСЬ І В ЗБУДУВАННІ ЦЕРКВИ, у якій кріпакам проповідується смиренність, необхідність покори панській волі. Мирний показує, що церква в руках Гамзи служила надійним засобом придушення волелюбних поривів у селян; панський піп «так щиро служе своєму панові і перед кріпаками, і перед богом…». Гамза не міг припустити думку навіть про формальне розкріпачення селян. Розмови про «волю» наганяли на нього неймовірну лють і страх. Звістка про царський указ стає причиною його смерті. Інакше сприйняв «волю» панський слуга, управитель маєтку Гамзи Йосипенко. Походженням він з селян, вислужився перед паном і став прикажчиком. Це образ глитая-хижака, тієї нової соціальної сили, яка зароджувалась ще за умов кріпаччини та швидко розвивалась і зміцнювалася після реформи. Він нажився на крадіжці Ганського і кріпацького добра, швидко розбагатів. Селянська «воля» Йосипенку була також небажаною. Вона ввижалася йому якимось страховищем з вишкіреними зубами, що наміряється «пожерти все, що було перед його очима, – і се дворище, і панське, і садок, і ліс, і гори, і долини». Він боїться втратити своє господарство і; Землю, бо може трапитися так, що пан все забере і тоді залишишся голим. Разом з цим Йосипенко боявся «звільнення» і тому, що йому, – прикажчику, який знущався з Народу, був правою рукою пана, все йому доносив, – першому дістанеться від селян, які його називали «вірною собакою біля хазяйського воза». Це одна сторона даного характеру. Але як виходець з селян, Йосипенко і радів від думки про «волю» («сам по собі усміхався у вуси»). Тоді «воля» перед ним поставала в образі «доброї сестри», «підходила до його і тихо шепотіла: «Чого ти журишся, Федоре не журись, дурню. Я не яка-небудь несьогосвітня повія, що осрамлю вас. Я ваша жадана думка, таємна надія. Хіба мало ще ви перетерпіли горя? Я прийшла від того горя вас ослобонити». Такі дві суперечливі думки, два почуття весь час борються в душі Йосипенка. І Панас Мирний досить тонко, і переконливо відтворює цю душевну роздвоєність персонажа, обумовлену його специфічним становищем. Зрештою Йосипенко приходить до висновків: нехай буде «воля», але щоб у нього залишився город, колись подарований за вірну службу Гамзою, і все майно. З «волею» він пов'язував ширші можливості збагачення. Перед ним, сільським багатієм, постала приваблива перспектива – завести шинок, побудувати постоялий двір і з цього мати великий зиск. Плекаючи надію про це, він, скориставшись з наглої смерті старого Гамзи, викрадає велику суму грошей і, щоб замести сліди, викликає солдатів для розправи з селянами, які нібито підняли бунт і пограбували пана. Зустріти «волю» багатим, сильним і цим самим поставити себе над масою трудящого селянства, поруч з панами, – така його мрія, яка й здійснилася: він став сільським старостою. Отже, й після реформи Йосипенко залишився господарем села. Селяни ж його призначення старостою розцінювали, як повернення панщини. Йосипенко ж - породження свого часу, тобто початку 60х років. На цьому образі письменник показує зародження сільської буржуазії. Цікаво відзначити, що проблема зародження і розквіту сільської буржуазії постійно хвилювала творчу уяву письменника. Проте основною темою повісті Голодна воля , яка розкривається паралельно до зображення страхіть кріпосництва є тема викриття справжнього змісту царської реформи про це образно говорить її назва. 13.Композиція та засоби творення образів у повісті «Пяниця» П.Мирного В оповіданні "П'яниця" (1874) з'являється постать незалежного розповідача й чи не вперше у прозі Панаса Мирного здійснено перехід від суб'єктивного до об'єктивного типу прозового викладу. Розповідач і персонаж перебувають у різних планах повістування. Роль об'єктивного розповідача не повторює всевладну функцію оповідача від першої особи, присутність якого відчувалася постійно. Створюється особлива атмосфера діяльності персонажа. Дійова особа є постаттю, зовні некерованою, вільною у виборі власного життєвого шляху. Герой — ставленик автора — створює ілюзію саморозвитку в світі, який є моделлю дійсності. Як повновартісна особистість персонаж віч-на-віч взаємодіє із зовнішнім світом за рахунок внутрішньої потенційної енергії й під впливом об'єктивних обставин стає цілісним характером. За об'єктивним змістом твору центральний персонаж — дрібний чиновник ІВАН ЛИВАДНИЙ — стає жертвою середовища. Під ударами долі він морально деградує, занепадає духом і, нарешті, помирає в шпиталі. По-іншому складається доля його рідного БРАТА ПЕТРА ЛИВАДНОГО. Виховувалися вони в майже однаковому соціальному світі, а стали фактично антиподами. З одного боку, наявний вплив Просвітництва на трактування теми "маленької людини" (формування характеру відбувається під впливом середовища, як, наприклад, у повісті "Близнецы" Т. Шевченка), з іншого боку, автор акцентує увагу на суто людських чинниках, які взаємодіють із зовнішніми обставинами. У оповіданні «П’яниця», зображаючи два покоління українського чиновництва, письменник показує загниваючу основу людини на державній службі. Старий Левадний, щоб досягти чогось в житті, добре засвоїв науку підлабузництва, на якій і трималася основа чиновницького життя. Як той заєць, що солодше моркви нічого не куштував, він не уявляє щастя своїх дітей поза чиновницькою службою, а тому свій досвід передає синам. Старший Петро добре засвоює батькову науку. Автор змальовує його як бравого вродливого молодчика, що не понехтував добром вдови, першим дівочим цвітом Наталі. Прямо протилежними рисами наділений його брат Іван — головний герой повісті. Як людиною непривабливої зовнішності, хворобливою, ним заволодів комплекс неповноцінності. Його страх і замкнутість призводять до того, що він стає п’яницею, посміховиськом веселих відвідувачів губернських кабаків і до одинокої смерті в шпиталі. Іван Левадний — маленька сіра людина. Жорстокий світ не підкоряється таким особистостям, а спочатку ламає їхню волю, а далі фізично знищує їх. 14.Життєвий і творчий шлях Б.Грінченка Борис Грінченко (псевдоніми Василь Чайченко, Перекотиполе, Вартовий, Вільхівський) народився 1863 року в хуторі Вільховий Яр на Харківщині в родині дворянина. Батько пишався цим статусом, а також зв’язками з Квіткою-Основ’яненком. З дитинства хлопець читає твори англ., нім, франц, рос. мовами.Інтерес до слова заохочує до писання. Підлітком заповнює своїми віршами цілий журнал, який читає рідним. Вдома була велика бібліотека. Навчався в ХАРКІВСЬКОМУ РЕАЛЬНОМУ УЧИЛИЩІ: читає заборонену літературу (Драгоманова), зближується з народниками, за що був ув’язнений на 15 місяців. Після виключення зі школи не мав права ніде навчатися, займається самоосвітою. Працював у швеця, шив чоботи. Вивчив 5 мов: німецьку, французьку, чеську, польську, італійську. Працював писарчуком і навіть чоботарем. 1881 році складає іспит у Харківському інституті на народного вчителя. Організовує з друзями видавництво народних книжок. Разом з дружиною, письменницею М. Загірньою, упорядкував музей української старовини. Поетичні збірки: «Пісні В. Чайченка»1884, «Під сільською стріхою»1886, «Під хмарним небом». 1893 – переїздить до Чернігова, де видає власним коштом книжку укр. мови для народу (понад 50 книг для народного читання). +»Серед темної ночі» 1901, «Під тихими вербами» 1902, «Ясні зорі» 1897, «Нахмарило» 1897, «Степовий гість» 1898, «На громадській роботі» 1901. Зявляються «Етнлографічні матеріали…», 1900, «З вуст народу» 1900, «Література укр. фольклору» 1901. У 1902 За «Словарь української мови», 4 томи, разом з дружиною був удостоєний Російською академією 2-гої премії Костомарова. 1902р – редактор щоденної газети «Громадська думка» і журналу «Нова громада» у Києві. 1906р – засновник товариства «Просвіта». В останні роки життя переслідувався владою. Жандарми довели до смерті його доньку Настю. Змучений туберкульозом виїздить до Італії, де і помирає у 1910 році. Похований у Києві на Байковому кладовищі. 15.Поезія Б.Грінченка. Перекладацька діяльність. Завдання-розбудова укр. нац.культури.Почуття відповідальності інтелігента за страждання трударів, усвідомлення народної недолі визначили проблематику й ідейне спрямування творів поета. Мотив боротьби та праці: «До праці»(заклик, подяка, вдячність робітникам і зневага ледащим, праця=краса, святість, вона кривава й безнадійна, вона щира любов), «Хлібороб» (монолог-сповідь бідного селянина, що не боїться смерті, філософські роздуми героя про працю, як вічне джерело), «До народу», «Прийде»(політична лірика), «Неначе», «Доки». Мотив скорботи трудівника.Г.описує побут звичайних простих бідних сімей, щоденні турботи, жорстоку боротьбу за життя. Мотив протесту проти гноблення і віра в те, що страждання народне не може бути вічним. Г.висловлює мрію про кращу долю, закликає до боротьби за неї(як Шевченко). У 1897р. Маруся Вітрова була ув’язнена за розповсюдження літ-ри, написаної укр. мовою.Б.Г. присвятив їй «Маруся» Вітрова» - мучениці, що спалила сама себе у Петропавловській в’язниці у Петербурзі». Обрії української поезії розширювало і звернення Б. Грінченка до інонаціональних тем і сюжетів — як з давньої історії чи міфології, так і з поетового сьогодення (поеми «Матільда Аграманте», «Беатрі-че Ченчі», «Дон Кіхот», «Галіма»; епічні поезії «Леандро», «Людина я... І мушу червоніти»). Таку ж місію виконують ПЕРЕСПІВИ ТА ПЕРЕКЛАДИ видатних поетів світу — Гейне, Гете, Байрона, Пушкіна. В цьому вбачав поет вагомий момент виховання народу, розширення йог знань і естетичних уявлень. Ці завдання він і ставив перед собою, прилучаючи свій народ де світових здобутків літератури. Протягом свого насиченого творчого життя Грінченко перекладає з російської твори Жуковського («Камоенс»), Вагнера («Пісня землі», «Берези», «АліГафіз»), Майкова («Деспо»), Плещеєва («Ніч»), Толстого («Богправду бачить, та не скоро скаже» та інш.), Кольцова («Не шуміть жита»), Полонськош («Сонце і місяць»), Некрасова («Незібрана нива»), Лєрмонтова («Сосна») тощо. Потрібно зазначити, що Б.Грінченко вільно володів та перекладав з німецької, французької, англійської, італійської та багатьох слов'янських мов. А.Погрібний, дослідник життя і творчості видатного українського письменника особливо наголошував на особистих контактах Б.Грінченка з чеським літератором і етнографом Ф.Ржегоржем та словацьким перекладачем Ф.Главачеком У чеській та словацькій літературі художні твори Б.Грінченка (Василя Чайченка) («На розпутті», «Між добрими людьми» та «Підпал» представлені перекладами Франтишека Главачека і були надруковані у виданнях Праги у 1896 році. |