1. Етапи розвитку укр реалізму напрями, методи
 Скачать 10.5 Mb.
|
|
30.Життєва основа та авторський задум»Хазяїна» І.Карпенка-Карого. Ідейно-тематичний зміст, композиція. Карпенко-Карий виношував образи сільського мільйонера Терентія Пузиря та його оточення понад 10 років, з часу написання п'єси «Сто тисяч». Роботу над твором він завершив весною 1900 на хуторі Надія, названому так на честь першої дружини, Надії Тарковської. Прообразами головного героя п'єси, Терентія Пузиря, були українські підприємці на зразок Терещенків та Харитоненків, становлення яких відбувалося в умовах розвитку капіталізму в тодішній Російській імперії і на території України, зокрема. Через образ Терентія Пузиря, вихідця з селян, який швидко розбагатів, скуповуючи землі, Карпенко-Карий проводить основну ідею твору — моральне звиродніння стяжателя, для якого зиск понад все, і який не зупиняється перед жодними аферами, лише б помножити свої статки. Фінал п'єси водночас гротескний і трагічний — «пузир» лопнув — Терентій Пузир помирає від розриву печінки. У сатиричній комедії «Хазяїн» Карпенко-Карий не тільки викрив потворні явища капіталістичної дійсності, а й висміяв моральне убозтво глитаїв, які в гонитві за наживою втрачають людську подобу, стають огидними і жалюгідними хижаками. У листі до сина Назара автор так визначив тему цієї комедії: ««Хазяїн» — це зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!» «Хазяїн» - сатирична комедія, чітко видно прагнення драматурга підвести читача до певних позитивних моральних висновків. Нещадно висміюючи все потворне і нице в житті, письменник-сатирик мріє, що в майбутньому запанують «вищі ідеали загального добра», зникнуть причини, які породжують зло і несправедливість, егоїзм і жорстокість. В основу обох п'єси покладено ПОДВІЙНУ КОНФЛІКТНУ ЛІНІЮ.У «Хазяїні» до логічного завершення — «пузир» лопнув, лопнула йому печінка, гнійник, зараження крові, призводить лінія пов'язана з махінацією приховуванням чужих овець. Отже, теж трагічна розв'язка. Також смерть. А смерть у комедії можлива у одному варіанті і жанрі — в гротеску. Іван Карпенко-Карий першим в українській драматургії, власне в літературі першим після «Енеїди» Івана Котляревського, вживає цей прийом. Та все ж в «Хазяїні» основною є інша, ПРИХОВАНА ЗА ЗОВНІШНЬОЮ, СЮЖЕТНА ЛІНІЯ — показ морального звиродніння стяжателя. Образ Пузиря — далеко не однозначний. Це людина праці, трудівник-трудоголік, що як і сам автор знають: «без праці немає життя». Кожен з них по суті — нормальний чоловік, у котрого з дитинства сформовані естетичні почуття, зумовлені народним світоглядом. Тільки виражаються ці почуття по-різному. На цю тему є багато творів у світовій літературі, але І. Карпенко-Карий підійшов по-новаторському до її розкриття. Оскільки, за висловом автора, «комедія ця дуже серйозна», у ній немає ефектних переплетень подій, інтригуючих колізій. Центр ваги драматичного сюжету автор «Хазяїна» переніс на глибоке розкриття людських характерів, психологічну мотивацію вчинків героїв. Разом із тим письменник використав увесь арсенал класичних комедійних і сатиричних засобів та прийомів. Взяти хоча б прізвище головного героя - Пузир. У народі говорять: «Пузир дувся, дувся та й лопнув». Узявши собі в голову ідею збагачення без будь-якої мети, економлячи на всьому, навіть на власному здоров’ї, нехтуючи щастям дочки, Терентій Пузир прирікав себе на неминучу поразку. Усі сподівання хазяїна лопнули, як мильна булька: РОБІТНИКИ НЕ ВИТРИМАЛИ НЕЩАДНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ І ЗБУНТУВАЛИСЯ; ХИТРИЙ ПЕТРО МИХАЙЛОВ ПОТРАПИВ У В’ЯЗНИЦЮ ЗА ЗЛІСНЕ БАНКРУТСТВО І ПОТЯГ ЗА СОБОЮ СВОЇХ СПІЛЬНИКІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ Й ПУЗИРЯ; ДОЧКА ВИРІШИЛА ВИЙТИ ЗАМІЖ ЗА КАЛИНОВИЧА, ЯКОГО ЛЮБИЛА, НАВІТЬ БЕЗ ЗГОДИ БАТЬКА. Гуси, скубучи одну з тисячних кіп хазяїна, остаточно підірвали його здоров’я. Тому закономірна як фізична, так і моральна загибель героя, бо ідея збагачення для збагачення позбавлена усякого здорового глузду, ще й шкідлива для оточуючих. Героїв комедії І. Карпенко-Карий групує за принципом контрасту. Головному героєві Пузирю і його помічникам протистоять пан Золотницький, дочка Соня і учитель гімназії Калинович (до речі, прізвище теж промовисте).Більшість дослідників Івана Карпенка-Карого (С.Єфремов, Я.Мамонтов, Л.Стеценко, Л.Дем'янівська та ін.) розглядають і образ Терентія Пузиря (п'єса «Хазяїн»), як безмежно жадібного до наживи мільйонера-землевласника. А якщо придивитися уважніше, то можна також розгледіти ліричну душу героя зі специфічним виявом поетичної удачі. перемагаючи гострий біль, коли йому залишилося жити не більше двох — трьох днів, з перекошеним від мук обличчям, він говорить: «одна овечка, з послідніх, біленька з курдючком — має поранений хвостик; друга — чорненький лоб — шкандибає не праву задню ніжку; нехай Карпо обдивиться, щоб часом не загинули — шкода худоби…» . Чи не здається, що Іван Тобілевич сценою огляду овечок хотів показати — Пузир, між іншим, тонка лірична натура, здатна бачити у буденному прекрасне, дуже любить пісні, музику, а всі інші риси характеру є домінуючими і переважають у всіх його вчинках лише через обставини, зумовлені життям? КОМПОЗИЦІЯ:головна увага на зовн.інтризі,переплетенні ефектних сцен,що мають смішити глядача. Соц.комедія може бути не розважальною, а повчальною. Це «серйозна комедія», що характер.відсутністю сцен.трюків, клоунад – новизна форми. У центрі уваги не дія, а думка, яка передається в діалогах, монологах, репліках. 31. Система образів-персонажів, прийоми характеротворення в «Хазяїні» У комедії «Хазяїн» видатний український драматург І. Карпенко-Карий показав «дику, страшенну У комедії образові головного героя Пузирю і його помічникам драматург протиставляє образи пана Золотницького, дочки Соні і учителя гімназії Калиновича. ПЕТРО ПЕТРОВИЧ ЗОЛОТНИЦЬКИЙ - освічена, інтелігентна людина, яка дбає про національну культуру, прагне якось вплинути на Пузиря, залучити його до суспільно корисної громадської роботи. Але його час пройшов, і він сам боїться бути поглинутим новими хазяїнами, ледве не благає свого зажерливого сусіда. Отже, дворянин Золотницький не є тією силою, яка могла б протистояти новим хазяїнам. СОНЯ - «теплична квітка», виросла у дівочих мріях, дуже далеких від реального життя. Вона розумна, освічена, скінчила гімназію із золотою медаллю. Коли над нею під час навчання насміхалися, що в них у господарстві «людей годують гірше, ніж свиней», то дівчина тільки плакала та говорила, що це неправда. Випадково ставши свідком стихійного протесту робітників економії, Соня бачить, нарешті, всю страшну правду. Вона поки що не знає, як робиться хліб і вариться борщ, але вирішує розпитати про все, слідкувати, щоб для трудівників - творців усіх їхніх багатств - були створені більш-менш людські умови. Дівчина говорить своєму товаришеві і нареченному. Калинович не поділяє таких оптимістичних сподівань Соні. Як бачимо, учитель вважає, що дані економічні відносини зробити більш гуманними дуже важко. Соня - сильна, рішуча натура, сміливо говорить батькові про неподобства з харчуванням, просить поліпшити становище робітників, які працюють на їхніх економіях. І заявляє: Вона ладна піти проти волі тата й одружитися з близькою її серцю людиною - Калиновичем навіть без приданого. Але, ставши єдиною спадкоємицею величезного маєтку, чи витримає Соня, чи не зміниться, як її мати? І чи зуміє протистояти сусідам - хижакам, що тільки й чекають «слабинку», щоб проковтнути і знищити конкурента? Отже, залишається ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ КАЛИНОВИЧ. У його уста автор, очевидно, вклав і власні думки та переконання: «Будучина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов’язки перед суспільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!..» У цих словах, на мій погляд, криється велика правда. Але Калинович надто слабкий для втілення загальної ідеї добра і справедливості. Охоплений любов’ю до Соні, він навіть образам батька нареченої знаходить виправдання, жаліє Пузиря. То ж, мабуть, теж не зможе протистояти навальній силі капіталістів, які заради наживи ні перед чим не зупиняються. Він пасивно чекатиме, поки до нього прийдуть учні, яким прищепить свої ідеали (і чи прищепить?). Значить, повна безвихідь? Ні! Думаю, що сила, яка протистоїть пузирям, - це сама логіка життя. Прийде час, коли люди зрозуміють, що ні за які гроші не купиш здоров’я, щастя, душевних друзів та інших одвічних людських цінностей. І що щастя однієї людини ніколи не побудуєш на нещасті інших. Наш час багато в чому схожий на часи, описані І. Карпенком-Карим. І зараз дехто намагається обманом нагромадити багатство, яке більше за його природні потреби, не розуміючи, що життя коротке, і не забере він усього з собою; зате залишить недобрі згадки про себе і гріх, що може впасти на його нащадків. Новий матеріал вимагав нової жанрової форми. Карпенко-Карий звертається до жанру «серйозної комедії», збагативши не тільки ідейно-тематичну, а й жанрову палітру української драматургії. Нові соціальні типи зображені драматургом у таких п’єсах, як «Бурлака», «Сто тисяч», «Хазяїн». Ус і вони представляють яскравий тип «хазяїна». Старшина Михайло Михайлович, Михайло Окунь і сам ПУЗИР - то різні обличчя многоликого глитая, типи нових господарів, які відповідно до свого капіталу знаходяться на тому чи іншому щаблі соціальної драбини. Але якщо перші два тільки ступили на стежку наживи, а Калитка орудує тисячами, хоч і не вийшов ще з мужицької «лінії», то Пузир володіє великою капіталістичною машиною із сотнями найманих робітників. Постаті новоявлених пузирів і калиток змальовані автором у всій оголеності їх «комерчеських» інтересів, життєвих намірів та дій. Найдосконаліше процеси наступу капіталізму на село, його могутню і руйнівну силу зображено в «серйозній комедії» «Хазяїн». Основним об’єктом зображення послужило «ХАЗЯЙСЬКЕ КОЛЕСО» мільйонера Пузиря, яке «одних даве, а другі проскакують». Воно охоплює всю систему тогочасного капіталістичного хазяйства. У його круговерть підхоплені і хазяї, господарі життя, і їхні підручні, і чесні дурні, що не можуть прижитися в царстві хижаків, і «дешеві робітники», що врешті-решт пробують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу. АВТОР ПРОСТЕЖУЄ ВЕСЬ МЕХАНІЗМ ЦЬОГО «КОЛЕСА», ЗАКОНИ, ЛОГІКУ Й ФІЛОСОФІЮ ЖИТТЯ ТИХ, ХТО ЙОГО ОБЕРТАЄ. У ЦЬОМУ СВІТІ ВСЕ ПРОДАЄТЬСЯ, НАВІТЬ ІНТЕРЕСИ БЛИЖНЬОГО. Новаторськими були і авторські висновки до зображеного в драмі. Вони звучали не прямо, а опосередковано, через систему характеристик та сюжетних ситуацій. Ці висновки прийнятні й для сьогоднішнього дня, настільки повно аналізує автор процеси, зображені в п’єсі. 32.Новаторство І.Карпенка-Карого як драматурга і театрального діяча. У художньому осмисленні суспільних процесів своєї доби, буття людини і світу взагалі І.Тобілевич (Карпенко-Карий) найповніше реалізував себе В ЖАНРІ КОМЕДІЇ, яка завдяки своєрідній індивідуальній творчій манері драматурга стала самобутнім явищем в історії української культури і набула «характеру вельмиповажного театрального жанру». Його «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» є КЛАСИКОЮ СВІТОВОЇ ДРАМАТУРГІЇ І НЕПЕРЕВЕРШЕНИМ ВЗІРЦЕМ ДЛЯ НАСТУПНИХ ПОКОЛІНЬ КОМЕДІОГРАФІВ. Соц.комедія може бути не розважальною, а повчальною. Це «серйозна комедія», що характер.відсутністю сцен.трюків, клоунад – новизна форми. І. Карпенка-Карого «Хазяїн» — комедія нового типу. Вона не тільки смішна, а й дуже сумна, за сміхом криються гарячі сльози. А ще дуже серйозна. У «Хазяїні» до логічного завершення — «пузир» лопнув, лопнула йому печінка, гнійник, зараження крові, призводить лінія пов'язана з махінацією приховуванням чужих овець. Отже, теж трагічна розв'язка. Також смерть. А смерть у комедії можлива у одному варіанті і жанрі — В ГРОТЕСКУ. Іван Карпенко-Карий першим в українській драматургії, власне в літературі першим після «Енеїди» Івана Котляревського, вживає цей прийом. Новаторськими були і авторські висновки до зображеного в драмі. Вони звучали не прямо, а опосередковано, через систему характеристик та сюжетних ситуацій. Ці висновки прийнятні й для сьогоднішнього дня, настільки повно аналізує автор процеси, зображені в п’єсі. Становлення І.Тобілевича-комедіографа ПОВ'ЯЗАНЕ З ГЛИБИННИМИ ПРОЦЕСАМИ У ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, ЙОГО КУЛЬТУРИ. Дослідники творчості І.Карпенка-Карого опираючись на мемуарні свідчення М.Кропивницького, М.Садовського, П.Саксаганського. С.Тобілевич, Є.Чикаленко не раз слушно вказували на виняткове значення ЕТНІЧНИХ ДЖЕРЕЛ ЙОГО КОМЕДІЙНОЇ ТВОРЧОСТІ, ЗАСВОЄННЯ НИМ ДОСВІДУ ЛІТЕРАТУРНИХ ПОПЕРЕДНИКІВ ТА СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Тому комедії І.Тобілевича бачаться як результат довготривалого розвитку цього жанру в український літературі. Саме І.Тобілевич (Карпенко-Карий) УТВЕРДИВ ЖАНР КОМЕДІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ЯК КАНОНІЧНУ УНІВЕРСАЛЬНУ ФОРМУ ХУДОЖНЬОГО ЗОБРАЖЕННЯ І МОДЕЛЮВАННЯ НАЙРІЗНОМАНІТНІШИХ ПРОЯВІВ ВЗАЄМИН МІЖ ЛЮДЬМИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ЇХНЬОГО ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ В СИСТЕМІ КООРДИНАТ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ. Досвідчений театральний критик, теоретик і організатор театральної справи в Україні, І.Тобілевич добре розумів ідейно-тематичну та естетичну обмеженість побутово-етнографічного театру, який уже давно не відповідав новим запитам глядача, пробудженого і стрімким розвитком суспільних процесів пореформенної доби, і свіжими віяннями та злетами філософсько-естетичної думки на теренах Російської імперії, — взаємозумовленими факторами всезагального поступу. Викликати, виховати у читача (слухача, глядача) «враження вищого порядку», які б сприяли очищенню душі його, і стало основною метою, творчою настановою І.Тобілевича-комедіографа. Очевидні джерела цієї естетичної програми І.Тобілевича. Надзвичайний ерудит і трудоголік Карпенко-Карий знав, як розумів серйозну комедію Педро Кальдерон, читав трактат Дені Дідро про серйозну комедію, був знайомий з висловами О.Пушкіна, М.Гоголя, Т.Шевченка й О.Островського. Серед 18 п'єс, що є в творчому доробку І.Тобілевича, дослідники, спираючись на авторське визначення жанру, традиційно називають 8 комедій. Хоча дві останні — «Суєта» (1903) та «Житейське море» (1904) — зарахувати до цього жанру можна лише умовно. Жанрова невизначеність характерна і для першої комедії І.Карпенка-Карого «РОЗУМНИЙ І ДУРЕНЬ». Ця «комедія в 5 діях» продовжила художнє дослідження І.Тобілевичем причин морального звиродніння і ницості людини під впливом спокуси, гординею, владою, грішми, розпочата п'єсами «Бурлака», «Підпанки», що також мають окремі риси комедії. Соціальний зміст своїх п'єс І.Тобілевич вміло поглиблював життєвими джерелами — типажами взятими з єлисаветградської околиці чи й з власної родини, про що є цікаве дослідження М.Смолечука «Я взяв життя». 33.Ідейно-художній аналіз трагедії «Сава Чалий» К-К. Засоби розкриття індивід. реалістичних характерів і героїв. Активне пробудження національної свідомості створювало нову соціально-політичну ситуацію в Україні, що вело до невпинних змін у суспільстві, де ДОЛЯ НАРОДУ ВИЗНАЧАЛА Й ДОЛЮ ОКРЕМИХ ОСОБИСТОСТЕЙ. Саме це і зумовило появу трагедії “Сава Чалий” І.Карпенка-Карого, де на одному епізоді з історії драматург зумів поставити і розв’язати ряд важливих питань, які здавна хвилювали український народ і не втратили свого значення в кінці ХІХ століття, коли в історичній літературі склалися вже певні тенденції у висвітленні гайдамаччини. Характер цього висвітлення був зумовлений боротьбою різних напрямків і в історіографії, і в літературі. Для визначення характеру реалізму трагедії “Сава Чалий” необхідно осмислити джерела, якими користувався І.Карпенко-Карий. Протягом довгого часу не вдавалося з’ясувати, до яких зразків звертався драматург у своїй роботі, бо ще під час громадянської війни особиста бібліотека і чернетки були знищені. У примітках до трагедії “Сава Чалий” у різних виданнях (1921, 1936 і в останньому 1989 р.), як джерела її написання здебільше згадуються: НАРОДНА БАЛАДА, ТРАГЕДІЯ М.КОСТОМАРОВА, ОПОВІДАННЯ А.РОЛЛЕ ТА ІНШІ. ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ ПРО САВУ ЧАЛОГО І ЙОГО ОТОЧЕННЯ НА КІНЕЦЬ ХІХ СТ. БУЛО НАДРУКОВАНО ЗНАЧНУ КІЛЬКІСТЬ, І, ПРИРОДНО, І.КАРПЕНКО-КАРИЙ БУВ З НИМИ ДОБРЕ ОБІЗНАНИЙ, АЛЕ ПЕРЕВАГУ ВІДДАВ БІЛЬШ АВТОРИТЕТНИМ. Бо саме в плані зображення гайдамаків, гайдамаччини А.Ролле, як і Равіта Гавронський та А.Скальковський, виробив свою концепцію, яка була антиподом трагедії “Сава Чалий” І.Карпенка-Карого. І.КАРПЕНКО-КАРИЙ У ТРАГЕДІЇ ПРАГНЕ ЯКОМОГА ПРАВДИВІШЕ З ІСТОРИЧНОГО БОКУ ВІДОБРАЗИТИ ТОДІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ПРЕДСТАВНИКІВ. І.Карпенко-Карий працював над багатьма джерелами, але за основу взяв ті, що становили ґрунт для побудови історичного тла частини твору. Найбільш авторитетним виданням для І.Карпенка-Карого – драматурга був “Архив Юго-Западной России”, з якого в текст трагедії перенесені дані з актів про економічні утиски селянства, податки, панщину, про гайдамаків, факти про Українську партію в Лисянці, Миколу Потоцького, Гната Голого і Саву Чалого. Велику кількість фольклорного матеріалу було зібрано і записано дружиною митця – Софією Віталіївною Тобілевич. КОНФЛІКТ ТРАГЕДІЇ становить наскрізний стрижень усієї дії, основу зіткнення і розвитку її характерів, є відбиттям основного соціального протиріччя зображуваної епохи – між повсталим народом і його гнобителями - польською шляхтою. ЦЕНТРАЛЬНА КОЛІЗІЯ ТВОРУ – народ – Сава Чалий. З одного боку, народ і його найвиразніший представник – Гнат Голий; з другого – Сава Чалий і ті сили, на бік яких, свідомо чи не свідомо, він став, - польське панство, шляхта. Відповідно до цього згруповано і всі образи трагедії. Конфлікт твору відбиває і найхарактерніші події та явища першої половини ХVІІІ ст. ОБРАЗ САВИ ЧАЛОГО у трагедії розкривається у зв’язку з ускладненням соціального конфлікту – підготовкою виступу гайдамаків проти польських магнатів. |