1. Відчуття і сприймання як результат відображення матеріального світу
 Скачать 148 Kb.
|
|
1. Відчуття і сприймання як результат відображення матеріального світу Відчуття – це первісний пізнавальний процес та елементарний чуттєвий образ: це відображення окремих властивостей предметів та явищ об”єктивного світу, що виникає в людині при безпосередній дії подразників на її аналізатори. відбиває основні характеристики предметів і явищ — якісні, кількісні та просторово-часові. У цих закономірностях яскраво проявляється природа чуттєвих образів, які є суб'єктивним відображенням об'єктивного світу. В пізнані людини розрізняють два ступені: 1) чуттєвого відображення (до неї відноситься відчуття та сприймання; характерна для тварин та людей); 2) відображення абстрактно-теоретичного (мислення та уява; характерна лише для людини). Відчуття пов’язані з початковою стадією контакту організму з довкіллям. Класифікуються відчуття: 1. за місцем розташування рецепторів: а) екстероцептивні – органи чуттів на поверхні тіла, сприймають подразники з зовнішнього світу, серед них контактні ті, які для виникнення відчуттів вимагають прямого контакту із подразником (дотик, смак), дистантні – зір, слух; б) інтероцептивні. Рецептори у внутрішніх органах відображають їх стан; в) пропріоцептивні. Рецептори у м’язах приймають інформацію про рухи і розташування тіла; г) зовнішньо-внутрішні – температурні, больові, смакові, вібраційні. 2. за органами чуттів (Арістотель): зір, слух, нюх, смак, дотик. Дотикові: тактильні і температурні. Виділяють проміжні між тактильними (тиск) і слуховими – вібраційні (впізнати музику рукою на гучномовці). Загальні для всіх аналізаторів – больові. Назвемо властивості відчуттів. Модальність – це якість відчуття, що відрізняє його від інших (колір – сприймається оком, звук – вухом). Інтенсивність – це кількісна характеристика, що визначається і силою подразника, і станом рецептора. Тривалість – це часова характеристика, що залежить від тривалості дії подразника та його інтенсивності. Час від моменту впливу на рецептор до виникнення відчуття – латентний період. Час від моменту припинення подразника до зникнення відчуттів – це період післядії. Просторова локалізація – це визначення розташування подразника в просторі. Сприймання – якісно новий рівень чуттєвого пізнання. Це об’єктивне відображення цілісних предметів чи явищ за безпосередньої дії подразника на аналізатори. Сприймання відображає предмети у цілому , в сукупності його властивостей. Сприймання являє собою якісно нову міру чуттєвого пізнання, яке не зводиться до суми окремих відчуттів чи сенсорних даних. Тобто воно є результатом упорядкування відчуттів та ї перетворення на знання про предмети та події фізичного світу. Сприймання включає систематизацію, інтерпретацію та осмислення інформації, що надходить від сенсорних систем. Сприймання є результатом психологічних процесів, в яких задіяні такі поняття, як смисл, взаємозв’язки, контекст, суб’єктивна оцінка, попередній досвід людини та пам’ять. Види сприймання: 1) за конкретним змістом об’єкту: сприймання тексту, мистецтва, природи, учбового матеріалу; 2) за формами існування матерії: часу, простору, руху; 3) за провідним аналізатором Арістотель виділяв зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове; кінестетичне (рухове). Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характеристики визначаються у співвідношенні з положенням тіла. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуром формується образ). Відчуття та сприймання являють собою взаємопов’язані та нероздільні процеси. Чітку межу переходу від одного до іншого встановити важко (лише в лабораторних умовах). тому зараз використовують часто термін „сенсорно-перцептивний процес”. Функції відчуття та сприймання: 1) забезпечують людину інформацією про події у внутрішньому та зовнішньому середовищі: 2) суттєвий образ предмету чи об’єкту є сигналом про їх значущість для людини, отже, виступає регулятором поведінки людини в середовищі(Трофімов) Роль відчуття та сприймання проявляється в необхідності підтримування інформаційного балансу із середовищем, В ситуації інформаційного голоду (ізоляції), що проявляється в обмеженні зорових, слухових та ні. аналізаторі, у людини можуть починатися галюцинації, вона проявляє неспокій (це проявляється в експериментах, коли людей поміщають в кімнату, куди не поступає ніякі подразники).(Трофімов) Відмінність чуттєвого образу у тварин та людей: 1.У тварин – чуттєвий образ – є вищою формою орієнтації в дійсності, для людей – лише початковою. 2. У тварин чуттєвий образ відображає біологічні значущі умови існування, у людей – соціальні умови існування і розвивається в суто людських видах активності –діяльності, спілкуванні, навчанні.. 2. Порівняльний аналіз відчуття та сприймання На відміну від відчуттів, які не сприймаються як властивості предметів, конкретних явищ або процесів (які відбуваються поза і незалежно від нас), сприймання завжди виступає як суб'єктивно співвідносне з оформленою у вигляді предметів, поза нас існуючою, дійсністю. Причому навіть у тому випадку, коли ми маємо справу з ілюзіями або коли сприймається властивість порівняно елементарно і викликає просте відчуття. Зовнішні явища, впливаючи на наші органи чуття, викликають суб'єктивний ефект у вигляді відчуттів без якої б то не було зустрічної активності суб'єкта по відношенню до впливу, що сприймається. Здатність відчувати дана всім живим істотам, що володіють нервовою системою, з народження. Здатністю ж сприймати світ у вигляді образів наділені тільки людина і вищі тварини, вона в них складається й удосконалюється в життєвому досвіді. Відчуття знаходяться в нас самих, властивості предметів що сприймаються, їх образи локалізовані в просторі. Цей процес, характерний для сприймання в його відмінності від відчуттів, називається об'єктивацією. Ще одна відмінність сприймання в його розвинених формах від відчуттів полягає в тому, що підсумком виникнення відчуття є певне (наприклад, відчуття яскравості, гучності, солоного, висоти звуку, рівноваги і т.п.), в той час як в результаті сприймання складається образ, що включає комплекс різних взаємопов'язаних відчуттів, приписуваних людською свідомістю предмету, явищу, процесу. Предметність, цілісність, константність і узагальненість - це основні властивості образу, складаються у процесі і результаті сприймання. Ці властивості сприймання з народження людині не властиві; вони поступово складаються в життєвому досвіді, частково будучи природним наслідком роботи аналізаторів, синтетичної діяльності мозку. Сприймання, таким чином, виступає як осмислений (що включає прийняття рішення) і зазначений (пов'язаний з промовою) синтез різноманітних відчуттів, які виходять від цілісних предметів або складних, які сприймаються як ціле явище. 3. Розвиток відчуттів та сприймання в процесах предметно-практичної діяльності На основі вивчення розвитку відчуттів та сприймання можна зробити висновок про те, що наші відчуття та сприймання розвиваються під впливом предметно-практичної діяльності. Одним із виявів цього є явище сенсибілізації.- явище підвищення чутливості аналізаторів унаслідок їх тренування. Можна виділити дві сфери, які визначають підвищення чутливості органів відчуттів: 1)сенсибілізація, до якої стихійно приводить необхідність компенсації сенсорних дефектів(сліпота,глухота) 2)сенсибілізація, викликана діяльністю, специфічними вимогами професії суб’єкта. Утрата зору або слуху певною мірою компенсується розвитком інших видів чутливості. До цієї ж групи явищ відноситься і розвиток вібраційних відчуттів у глухих. У деяких людей, позбавлених слуху, настільки сильно розвивається вібраційна чутливість, що вони навіть можуть слухати музику. Особливий інтерес представляє виникнення у людини чутливості до подразників, по відношенню до яких не існує адекватного рецептора. Така, наприклад, дистанційна чутливість до перешкод у сліпих. Суть цього тренування може бути викликана специфічними вимогами професії та вимогами предметно-практичної діяльності, яку здійснює людина. Все це - доказ того, що наші відчуття розвиваються під впливом умов життя і вимог практичної трудової діяльності. На основі спеціальних досліджень доведено, що структура рецепторів не є константною, вона пластина, рухома, постійно змінюється, пристосовується до найкращого виконання рецепторної функції. Відповідно, і змінюється і структура аналізатора в цілому. 4. Рецепторна теорія відчуттів та її конкретизація у дослідженнях І.Мюллера та Г.Гельмгольця Суть рецепторної теорії полягає в тому, що аналізаторні системи, зокрема, рецептори, мають високу чутливість по відношенню до певних, адекватних їм подразникам, і в той же час, низьку чутливість до інших подразників. Ці останні мають бути дуже сильними, близькими до больових, щоб викликати подібні відчуття.Разом з тим, для електричних та механічних подразників потрібно значно більше сили, щоб викликати відчуття і це завжди викликає в оці «свічіння». Перша, заснована на наукових спостереженнях, теорія була висунута асоціативною психологією. Найбільшого впливу асоціативна теорія сприймання досягла в другій половині XIX століття. Її найвизначнішими представниками були німецькі вчені І. Мюллер (1826), Е. Мах (1865), Г. Гельмгольц (1867), Е. Герінг (1879), В. Вундт (1887), Г. Е. Мюллер (1896) і американський психолог Е. Б. Тітченер (1898). Незважаючи на значні відмінності в поясненні приватних проблем, ці психологи дотримувалися загальних поглядів на природу сприймання. На їх думку, образ, що сприймається нами є насправді складним об'єднанням первинних елементів свідомості - відчуттів. При цьому саме відчуття розумілося як усвідомлене стан органу чуття, що піддався впливу ізольованого зовнішнього подразника). Цей факт знайшов своєрідну, «викривлену» інтерпретацію в теорії І. Мюллера (німецького фізіолога) та Г.Гемгольца виникла на початку 19 ст. Суть цієї теорії полягає в тому, що відчуття залежать не від якості подразника, а від специфічної енергії органа відчуття, на який впливає це подразник. Відчуття не відображають властивості предметів, а є результатом звільнення енергії, яка є притаманною даному органу відчуттів, і залежить лише від неї. Мюлллер сформулював закон специфічної енергії органів відчуттів, згідно якого кожний орган реагує на будь-який подразник енергією, яка заключна в цьому органові. Відповідно, було зроблено висновок про те. що не немає подібності між нашими відчуттями і предметами зовнішнього світу, а відчуття є лише символами, умовними знаками предметів зовнішнього світу. Ця теорія носить назву «фізіологічного ідеалізму» і є частиною філософського ідеалізму в цілому, згідно якого відчуття не зв язують організм із зовнішнім світом, а є стіною, яка відділяє живий організм від оточуючого середовища. Таким чином, в основу асоціативної теорії сприймання лягли принцип специфічних енергій органів чуття і рецепторна концепція відчуттів. Об'єднання відчуттів в сприймання здійснюється за допомогою асоціацій по суміжності або за подібністю. Цей асоціативний механізм визначає провідну роль минулого досвіду для виникнення сприймання. 5.Класична психофізика та її роль у розвитку уявлень про відображальну природу психіки Психофізика – психологічна дисципліна, яка вивчає кількісні співвідношення, залежності між зовнішньою стимуляцією (фізичними праматерями) та особливостями відчуття (психологічними параметрами). Психофізика як практично перша галузь психологічної науки, яка займалась справжніми психологічними експериментами, виникла у другій половині 9 ст. Датою її народження вважається 1860 р. – рік публікації фундаментальної праці Г.Т.Фехнера „Елементи психофізики”. Фехнер ввів відмінність між зовнішньою і внутрішньою психофізикою. У той час як зовнішня психофізика вимірює взаємозв'язок між подразненнями і органами чуття, внутрішня психофізика займається зв'язками між нейронними процесами і переживаннями. Однією з найважливіших проблем психофізики є вивчення величин абсолютного порога фізіологічного відчуття. Перші дослідження в цьому напрямку були здійснені в 1834 році Ернстом Вебером. Дослідження Вебера за допомогою розробленого ним естезіометра (циркуль Вебера) дозволили зробити висновок, що рецептори органів чуття мають обмежену чутливість і певний абсолютний поріг чутливості. Розрізняють: 1) класичну психофізику - поклала початок науковому аналізу відчуттів як елементарної та первісної форми психічного відображення, створенню низки методів їх вивчення та вимірювання, встановленню й формулюванню психофізичних законів. 2) сучасну психофізику - вивчає структури, властивості і динаміку сенсорних процесів, формування сенсорного образу відчуття та кількісну оцінку його характеристик. Також вивчає вплив особистісних характеристик на відчуття та сприймання ( мотивації. установки, минулий досвід тощо). Завдання психофізики: розробка психофізичних методів дослідження та розвиток теорії сенсорно-перцептивних процесів. (пов’язана із загальною та експериментальною психологією). 6.Рефлекторна теорія психіки та сенсорно-перцептивних процесів Заслуга створення рефлекторної теорії психіки належать І.М. Сєченову й І.П. Павлову. Так, І.М.Сєченов у своїй книзі «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) показав, що всі акти свідомого й несвідомого життя за способом свого походження є суттю рефлексу. Він виділив у рефлексах три ланки: - початкова ланка - зовнішнє подразнення й перетворення його органами почуттів у процес нервового збудження, переданого в мозок; - середня ланка - центральні процеси в мозку (процеси збудження й гальмування) і виникнення на цій основі психічних станів (відчуттів, думок, почуттів і т.д.); - кінцева ланка - зовнішній рух. Це була перша й досить успішна спроба створення рефлекторної теорії психіки. Однак честь глибокої експериментальної розробки рефлекторної теорії психіки належить І.П. Павлову, що створив нову галузь науки - вчення про вищу нервову діяльність. Вища нервова діяльність - це поняття, що узагальнює й психологію й біологію вищої нервової діяльності, що аж ніяк не означає тотожності останніх. В основі вищої нервової діяльності, лежить умовний рефлекс, що представляє собою одночасно й фізіологічні й психологічні явища. І.П.Павлов (1849-1936 р.р.), відкрив закономірності регулювання мозком взаємодії тварин, а також людини із новішім середовищем. Сукупність поглядів І.П.Павлова на ці закономірності називається вченням про дві сигнальні системи. Суть цього вчення: Образ предметів (зоровий, слуховий, смаковий тощо) служить для тварини сигналом якого-небудь безумовного подразника, що веде до зміни поведінки по типу умовного рефлексу, що веде до зміни поведінки по типу умовного рефлексу. Як відомо, умовний рефлекс викликається тим, що який-небудь умовний подразник (наприклад, електрична лампочка, яка мигає) поєднується з дією безумовного подразника (подачею їжі, наприклад), в результаті чого в головному мозку виникає тимчасовий нервовий зв’язок між двома центрами (зоровим та харчовим) і дві діяльності тварини (зорова та харчова) виявляються об’єднаними. Тварини у своїй поведінці керуються сигналами, які Павлов назвав сигналами першої сигнальної системи («перші сигнали»). У людини сигнали першої сигнальної системи (конкретні образи, уявлення) також відіграють досить важливу роль, регулюючи і направляючи поведінки. Разом з тим, у людини, наряду із першою сигнальною системою, є друга сигнальна система. Сигнали другої сигнальної системи – це слова («другі сигнали»), які проговорюються, чуються читаються тощо. За допомогою слова можуть бути замінені сигнали 1 с.с. Слово їх замінює, узагальнює і може викликати ти ж дії які викликають перші сигнали. 7. Еволюційний підхід до дослідження відчуттів і органів чуттів. Розвиток еволюційного підходу особливо серйозно змінив розуміння природи специфічності органів чуття. Веккер стверджував, що процес еволюції відбувається під впливом змін навколишнього середовища, але темпи цих змін різні, і щоб пристосуватися до біологічно важливих змін середовища, швидкість змін організму повинна бути не меншою за швидкість змін в середовищі. Тому, чим більш пластичним є організм, тим швидше він змінюється і тим більше в нього шансів на виживання. Існує 3 основні форми чи способи зміни організму в процесі його пристосування до змін середовища: 1. Спадкові зміни органів – повільні зміни. 2. Організовані зміни органів – швидші, але важливі для життя лише конкретної особини. 3. Пристосування за рахунок поведінки – без зміни органів, пов’язане з виникненням і розвитком психічного відображення. Поведінка – це адекватна форма пристосування. Для того, що вона була адекватною середовищу, необхідно, щоб середовище відображалось організмом в такій формі, яка б дозволяла орієнтуватися в ньому як в середовищі зовнішньому по відношенню до організму. самі органи чуття є продуктом пристосування до впливів зовнішнього середовища і тому за своєю структурою та властивостями адекватні цим впливам. Разом з тим зазначалося, що, органи чуття, обслуговуючи процеси пристосування організму до середовища, можуть успішно виконувати свою функцію лише за умови, якщо вони правильно відображають її об'єктивні властивості. Таким чином, властивості органів чуття залежать від специфічних особливостей енергій зовнішніх джерел, які впливають на організм. 8. Концепція сенсорної організації виду Б.Г.Ананьєва. Ананьєв припустив, що в процесі еволюції відбувається не тільки зміна окремих рецепцій, але й формування певної за складом та структурою сенсорної організації виду. Склад сенсорної організації – сукупність для даного виду рецепцій. Структура – ієрархізація, впорядкованість рецепцій. Склад і структура чуттєвого відображення утворюють сенсорну організацію, яка залежить від способу життя і діяльності тваринного організму . Залежно від цього складається певна взаємодія аналізаторів, відносне домінування одних сенсорних систем над іншими, а також загальний напрямок розвитку кожної з них. Сукупність аналізаторів з їх мозковими кінцями і ефекторами відображає навколишнє середовище в цілому, включаючи весь процес взаємодії організму з життєво необхідними умовами зовнішнього середовища . Відомо, що поведінка тварин, що стоять на різних ступенях філогенетичної сходи, відрізняється за рівнем розвитку, тобто за складністю постійних і тимчасових зв'язків організму з середовищем, за переважанням безумовнорефлекторних або умовнорефлекторних форм поведінки. В структурі сенсорної організації Ананьєв виділяє: - Ядро – група рецепцій, яка несе головне інформаційне навантаження; - Периферія – допоміжна інформація. Так ядро у риб складає тактильну, смакову, вібраційну чутливість. А в людини до ядра відноситься зорова, слухова, пропріоцептивна, тактильна чутливість. За Ананьєвим специфіка сенсорної організації людини полягає в тому, що людина має найбільший спектр відчуттів, найбільшу диференційованість у межах кожного виду відчуттів, має специфічну структуру сенсорної організації. Більш досконалий характер людської сенсорики зумовлений виникненням предметно-перетворюючої діяльностями, особливостями якої є: - цілеспрямованість; - суспільний характер; - знаряддєвість (знаряддя праці). Ядро сенсорної організації людини утворює зорово-тактильно-кінестетичний зв’язок разом із оптико-вестибулярною установкою. Разом з працею виникає мова (як способ організації праці), а з нею якісно перетворюється і слух. Відповідно мовний слух людини – це певна форма слухової рецепції. Порівняно з тваринами змінюються види хеморецепцій. Якісно змінюється і харчова рецепція під впливом фізичної та хімічної обробки харчових продуктів. 9. Сенсорна організація людини. Співвідношення рецепцій у людини набуло якісно інший вид внаслідок суспільного способу життя та трудової діяльності. Ця своєрідна сенсорна організація людини є продуктом історичного розвитку. Навколишнє середовище людини – це перш за все «історична природа» (К. Маркс, Ф. Енгельс), яка була створена працею людей. Завдяки праці, перетворюючи сили природи, люди самостійно створюють своє середовище існування. В процесі впливу людини на природу змінилася і його власна природа, а значить і його сенсорна організація. Ядро сенсорної організації людини утворює зорово-тактильно-кінестетичний зв’язок разом із оптико-вестибулярною установкою. Домінування зору в цій організації забезпечується тими двома зв’язками, до яких він входить. Зір якісно перетворився завдяки поєднанню ахроматичного та хроматичного бачення, високій здатності розрізнення кольорів, далекому та глибинному просторовому баченню, структурній цілісності. Разом з працею виникає мова (як засіб організації праці), а з нею якісно перетворюється і слух. Відповідно мовний слух людини – це певна форма слухової рецепції. Нині відомо, що фізіологічні механізми слуху суспільно обумовлені. Розвиток людського слуху пов’язаний з розвитком ефекторних компонентів єдиного рефлекторного кільця, яке утворює слуховий механізм. Виняткове значення для розвитку мовного та музичного слуху мав розвиток функцій мовно рухливого апарату з його складною кінестезією. До ядра сенсорної організації людини примикають тактильна рецепція усієї шкіри тіла людини, яка особливо розвинута у його дистальних частинах, температурна та больова рецепції. Суттєво змінилися порівняно з усіма тваринами види хеморецепції людини. Під впливом хімічної переробки їжі, починаючи з самих ранніх проб використовування вогню, якісно змінився харчовий обмін між організмом та середовищем, а з ним і смакова рецепція, яка є основною сигналізацією цього обміну. Суспільні умови виробництва засобів споживання, які видозмінюються у різних народах, породили не тільки національну кухню, але й специфічні риси смакової рецепції. Нюх також зазнав змін у зв’язку з необхідністю розрізняти властивості хімічних сполук та пахучі речовини. З такими змінами харчового обміну та смакової сигналізації пов’язана зміна хеморецепції внутрішнього середовища людського організму. 10. Фактори розвитку сенсорної організації людини. Специфічність сенсорної організації людини відображує суспільний спосіб життя, трудовий характер діяльності, який перетворює навколишню природу, а разом з тим власну природу людини. Дані сучасної науки дозволяють визначити три основних фактора подальшого прогресу відчуттів людини: 1) Безпосередній вплив трудової діяльності людей на підвищення чутливості (сенсибілізація) тих аналізаторів, які залучені до праці; 2) Прогресивний розвиток знарядь праці, технічних засобів, які розширюють поле чуттєвого пізнання, які опосередковують розвиток відповідних видів чутливості; 3) Зворотний вплив логічного мислення, джерелом якого є чуттєве пізнання, на вдосконалення засобів цього пізнання. Сенсорна організація людини - характерний для індивіда рівень розвитку окремих аналізаторних систем та спосіб їх об’єднання в комплекси. Фактори, що впливають на сенсорну організації людини: 1) Задатки людини – наявність певної структури аналізаторів може сприяти більш підвищеному розвитку чутливості (наприклад, відомо, що діти з дитинства мають абсолютний музичний слух); 2) Обставини життя людини(зокрема, її професійна діяльність): а) активне включення людини в певний вид професійної діяльності може сприяти розвитку чутливості людини. Так, Б.Г. Ананьєв встановив, що між дітьми не виявляється значних відмінностей в рівні чутливості одного й того ж аналізатора. У дорослих ці відмінності є дуже суттєвими. Експериментальні дослідження показали можливість збільшення чутливості людини в десятки раз. б) потреба людини пристосуватися до навколишнього світу може сприяти розвитку чутливості людини в) тих зусиль, які людина докладає до її розвитку. 3) Активний цілеспрямований розвиток, активне тренування людини чутливості аналізаторів - в процесі навчання, праці (наприклад, розвиток кінеститичної чутливості в процесі заняття спортом тощо). 11. Основні характеристики відчуттів Відчуття як елементарне відображення матеріального світу відбиває основні характеристики предметів та явищ – якісні, кількісні та просторово-часові. До характеристик, які притаманні всім відчуття, відноситься: Якість — особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Якісно відрізняються між собою відчуття різних видів, а також різні відчуття в межах одного виду. Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю. Якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його властивостей. Інтенсивність— кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика, яка зосереджується на кількісному описі та аналітичному виражені (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціонування. Тривалість — часова характеристика відчуттів. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності і функціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття. Він визначається спеціалізацією аналізатора і для різних аналізаторів є неоднаковим: для смакових відчуттів становить 50 мілісекунд, слухових — 150, больових — 370 мілісекунд. Очевидно, його величина залежить від швидкості збудження рецептора і швидкості проходження нервових імпульсів аферентними і еферентними шляхами. Простора локалізація – це встановлення місцезнаходження стимулів, що здійснюється за допомогою аналізатора. |