1. Відчуття і сприймання як результат відображення матеріального світу
 Скачать 148 Kb.
|
12. Чутливість аналізатора та її вимірювання. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Отже, порогом відчуття називають той рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють абсолютний поріг і поріг розрізнення, або диференційний. Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характеризує ту мінімальну силу подразника, яка здатна викликати в людини відчуття. Цей поріг свідчить про міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна виміряти. Між абсолютною величиною чутливості та величиною порогу є зворотний зв'язок: чим менша величина порогу, тим вища чутливість цього аналізатора: Е = 1 / P де Е — чутливість, р — порогова величина подразника. Верхній поріг чутливості - це та максимальна сила подразника, яка викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття - больове або якесь інше. Абсолютна чутливість і величина порога відчуття перебувають у зворотній залежності. Чим вищою є чутливість, тим нижчим є поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття його дії. Поріг відчуття залежить від багатьох індивідуальних особливостей людини - природжених (тип нервової системи, чутливість аналізатора) та набутих (праця, умови виховання, стан здоров'я). Належні умови життя, праці, виховання сприяють розвитку чутливості, а несприятливі обставини призводять до її згасання. Віддалення верхнього абсолютного порога від нижнього характеризує діапазон чутливості особистості. У похилому віці цей діапазон значно зменшується. Крім абсолютного порога відчуття розрізняють ще й поріг розрізнення, або диференційний поріг. Він полягає у здатності відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати подразники за їх силою, розмішувати їх від найслабшого до найсильнішого. Дослідженнями доведено, що диференційна чутливість, здатність розрізняти інтенсивності подразників є законом ірно-ю. Чутливість до різниці сили подразників, як і абсолютна чутливість, перебуває у зворотній залежності. При кращій чутливості її поріг буває менший, а при слабшій - більший, тобто величина різниці в першому випадку буде меншою, а в другому - більшою. Фізіологічним підґрунтям диференційного порога є процес гальмування. Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням органа чуттів до подразника. Явище адаптації помітно виявляється в тактильній, нюховій, слуховій чутливості. На противагу адаптації аналізатора до подразника існує явище збільшення чутливості, або сенсибілізація, до подразника. Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою — предмети та їх якості набагато краще розрізняються. Діяльність аналізаторів проявляється у взаємодії, вона не є ізольованою. Ця взаємодія виявляється по-різному. В одних випадках помічаємо взаємодію, або синестезію відчуттів, наприклад, чуття кольоровості звуку ("малиновий дзвін"), теплоти кольорів - "холодні" або "гарячі" тони кольорів тощо, а в інших — відчуваємо збільшення або зменшення чутливості одних подразників під дією інших. 13. Основний психофізичний закон та його варіанти. - Основний психофічний закон – це закон Вебера- Фехнера. (Е Вебер – німецький фізіолог (1795-1878 рр).; Фехнер Г. – німецький фізик (1801-1887 р.р.). Вебер вивчав поріг розрізнення та встановив, що він є абсолютним (див питання 12). Базуючись на даних Вебера, Фехнер сформував основний психофізичний закон. Суть психофізичного закону: інтенсивність відчуття пропорційна логарифму сили подразника: при збільшенні сили подразника в геометричній прогресії інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії. Суть закону виражається за допомогою такої формули: Е= k lg R+ c де: E – інтенсивність відчуття; R – сила подразника; k та c - константи Закон Стівенса - варіант Основного психофізичного закону (С. Стивенс, 1957) - степенева залежність величини відчуття від величини стимулу. Суть закону виражається за допомогою такої формули: Е= aR де: E – інтенсивність відчуття; R – сила подразника; n –показник степеня. Для відчуттів різної якості показники степеня змінюються: для відчуття світла він дорівнює 0,33, а для відчуття удару електричного струму – 3,5. Закон встановлений емпірично на матеріалі суб'єктивного шкалювання, а також виводиться теоретично аналогічно закону Фехнера. Степеневий закон Стівенса отримав широке поширення з тієї ж причини, що і логарифмічний закон Фехнера: він добре описує багато емпіричних даних. За Стівенсом, його закон справедливий для будь-яких подразників: як вимірюваних об'єктивно (інтенсивність звуку або світла, вага, температура, довжина або нахил ліній і т.п.), так і для тих, що не вимірюються (розбірливість почерків, серії малюнків і т.п .). Закон експериментально перевірений для більш ніж 20 стимульних ознаках. Все ж виявлено, що даний закон індивідуально варіює, залежить від діапазону стимулів, щільності їх розташування в діапазоні, ймовірності їх пред'явлення. На сьогодні встановлено, що він добре описує в першому наближенні суб'єктивні оцінки сенсорних стимулів. Однак він не універсальний, оскільки не охоплює виявлення і розрізнення сигналів, незадовільно описує інтервальне і категоріальне шкалювання і т.д. 14. Абсолютні, різнісні та диференційні пороги чутливості. Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порога. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Отже, порогом відчуття називають той рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють абсолютний поріг і поріг розрізнення, або диференційний. Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характеризує ту мінімальну силу подразника, яка здатна викликати в людини відчуття. Цей поріг свідчить про міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна виміряти. Якщо величину абсолютного порога позначити літерою Р, а абсолютну чутливість - літерою Е, то зв'язок абсолютної чутливості та абсолютного порога можна позначити формулою Е = 1/Р. Верхній поріг чутливості - це та максимальна сила подразника, яка викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття - больове або якесь інше. Не кожна відмінність між діючими подразниками помічається людиною. Поріг розрізнення – це мінімальна відмінність між двома подразниками, що викликає ледве помітну відмінність у відчуттях. Для окремих відчуттів відношення порога розрізнення до величини первинного подразника залишається більш або менш незмінним. Це відношення називається диференційним порогом чутливості. Він полягає у здатності відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати подразники за їх силою, розмішувати їх від найслабшого до найсильнішого. Розрізнювальна чутливість є відносною, а не абсолютною. Чуттєвість до розрізнення також знаходиться у зворотній залежності до величини порогу розрізнення: чим поріг розрізнення вищий, тим менше розрізна чутливість. 15. Явище сенсорної адаптації та сенсибілізації. Сенсорна адаптація - це пристосування рівня чутливості аналізатора до певної інтенсивності подразника. Міра адаптації різних аналізаторів неоднакова: висока адаптованість спостерігається в нюхових відчуттях (людина швидко звикає до запахів, у тому числі й неприємних), тактильних (не помічає тиску одягу на тіло), зорових; значно менша - у слухових. Температурна адаптація існує лише в середньому діапазоні, звикання до сильного холоду чи до сильної спеки майже не існує. Майже не існує адаптації в больових відчуттях, оскільки біль є сигналом про руйнування організму, і больова адаптація може призвести до загибелі. Розрізняють два види адаптації: 1) Негативна адаптація: а) зменшення чутливості аналізатора (чи зростання порогу) внаслідок дії тривалого впливу постійного за інтенсивністю подразника (наприклад, коли покласти руку в холодну воду, інтенсивність відчуття, яке викликано холодним подразником, знижується); б) установлено, що протягом часу відчуття від подразника, що діє постійно, може не тільки зменшитись, але і зникнути зовсім. (Наприклад, в атмосфері із неприємним запахом, ми можемо втратити нюхові відчуття, і скоро не відчувати неприємного запаху). 2) Позитивна адаптація - підвищення чутливості аналізатора під впливом дії слабкого подразника. (Прикладом позитивної адаптації є темнова адаптація). Явище підвищення чутливості аналізаторів унаслідок їх тренування називається сенсибілізацією. Можна говорити про два види сенсибілізації: а) сенсибілізація, яка виникає стихійно, у зв’язку з необхідністю компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота; наприклад, у людей, які сліпоглухонімі, добре розвинута тактильна та вібраційна чутливість); б) сенсибілізація. яка викликана специфічними вимогами професії (наприклад, смакові відчуття добре розвинуті у дегустаторів; спеціалісти, які красять тканини, можуть розрізняти від 40 до 60 відтінків чорного кольору та ін.) 16. Просторові характеристики відчуттів. відтворення у відчуттях місцезнаходження діючого подразника. Можливість об’єктивної передачі у відчуття місце розташування стимулів були вперше визначені Сєчєновим: відбувається це завдяки рухам пропріорецепції ока. У просторових характеристиках відчуттів відображається віддаленість об’єкта від рецептора, напрямок локалізації об’єкта у просторі; в них також відображається місцерозташування двох об’єктів до вище зазначених характеристик, додається віддаленість об’єкта один від одного. Просторовою характеристикою відчуттів є локалізованість. Це означає, що будь-який образ відчуття має просторове розташування подразника. а) Колір, світло, звук співвідносяться з джерелом. (Тобто, відчуваючи світло, ми відносимо його до відповідного джерела, яке займає певне місце в просторі). б) Тактильні, больові, температурні відчуття ми спів вносимо з цією частиною тіла, яке викликало дане відчуття. Головну роль у локалізації подразника у зовнішньому просторі відіграє взаємодія аналізаторів. В цю систему завжди входять пропріоцептивні аналізатори органів чуттів, а також пропріорецепція виконавчих органів (рука, шия). Відображення напрямку локалізації подразника в зовнішньому просторі досягається через спільну діяльність парних органів відчуттів.(Так. наприклад, локалізація звукового джерела залежить від різниці в часі між надходженням звукових сигналів до лівого та правого вуха, що, в свою чергу, забезпечує послідовну обробку цих сигналів у корі головного мозку) 17. Часові характеристики відчуттів. тривалість збереження відповідного відчуття при впливі джерела інформації на органи чуттів, а також послідовність відчуттів, яка відображає дію ряду дискретних (окремих) стимулів. Основною часовою характеристикою відчуттів є тривалість. Визначається функціональним станом рецептора, але головним чином - часом дії подразника та його інтенсивністю. Тривалість дії подразника ніколи не дорівнює тривалості дії відчуття, все рівно є незначний плюс-мінус у тривалості. Тривалість відчуттів має такі характеристики: 1.При дії подразника на органи відчуттів відчуття виникає не зразу, а через певний відрізок часу, який носить назву латентного (скритого) періоду відчуттів. Латентний період для різних видів відчуттів різний (наприклад, для смакових відчуттів він складє 50 міллікесунд, для тактильних - 130 міллісекунд, для больових – 370 мілліскунд) 2. Відчуття також не зникає зразу одночасно з припиненням дії подразника, Ця інерція відчуттів проявляється в так званих післядіях. Найменший час реакції існує на слуховий подразник, а «після дія» для цього аналізатора теж найменша. Для кожної людини і для кожного аналізатора можна встановити свою критичну «частоту миготіння» - частоту подачі стимулів, при яких вони ще не зливаються в одне безперервне відчуття. Ці показники не покращуються завдяки тренувань, вони не змінюються і залежать від нейродинамічних властивостей людини. Часові характеристики зумовлюються швидкістю обробки інформації і характеризують нейродинамічні властивості людини. 18. Поняття про модальність відчуттів. Основною характеристикою сенсорного образу є модальність – якість, яка зумовлена в першу чергу хімічними або фізичними властивостями подразника. Залежно від природи подразника і відповідною спеціалізацією аналізатора, будуть розрізнятися різні модальності; якість відчуття може змінюватися і в межах одного виду. Якість відчуття – це знак, а не образ стимулів. Модальність залежить від: а) особливостей і призначення рецепторів; б)специфічних особливостей подразника. За ознакою модальності виділяють такі види відчуттів:
Розподіл відчуттів за ознакою модальності є найбільш розповсюджений. Первинна класифікація відчуттів, виходить, природно, з типу рецептора, який дає відчуття даної якості, або "модальності". Однак існують відчуття, які не можуть бути пов'язані з будь-якої певної модальністю. Такі відчуття називають інтермодальними. До них відноситься, наприклад, вібраційна чутливість, яка пов'язує тактильно-моторну сферу зі слуховою. 19.Відчуття́ — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу. Відчуття — це сенсорний процес та його результат (сенсорний образ) психічного відображення суб'єкта окремих властивостей предметів та явищ при безпосередній дії фізичних та хімічних подразників на периферію аналізаторів (якою є органи чуття та рецептори). Для виникнення відчуття потрібна наявність дії на відповідні органи чуття предметів або явищ реального світу, які називаються подразниками. Дія подразника на орган має назву подразнення. Фізіологічною основою відчуттів є складна діяльність їхніх органів, які І. П. Павлов назвав аналізаторами. Аналізатор містить три специфічні відділи: периферичний(рецепторний), провідниковий та центральний (мозковий) Загальними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і локалізація. Інтенсивність відчуттів - це їхня кількісна характеристика. Відчуття однієї й тієї ж якості завжди бувають сильнішими чи слабшими. Інтенсивність визначається силою подразника. Кількісна і якісна характеристика подразника тісно пов'язані між собою. Інтенсивність визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика, яка зосереджується на кількісному описі та аналітичному виражені (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціонування 20.Будова та функції аналізатора Аналізатори — це складні нейродинамічні системи, аферентні відділи рефлекторних дуг, які здійснюють зв'язок центральної нервової системи із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Кожен аналізатор має периферійну частину, де сприймаються подразнення (органи чуття); проміжну (провідні шляхи і підкіркові утвори, що передають нервові імпульси); центральну (кора головного мозку, де відбувається остаточний аналіз і синтез сприйнятого відчуття). Кожний аналізатор складається із сприймаючих рецепторів, нервів, що відходять від рецепторів, і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де й відбувається остаточний аналіз і синтез збудження і формування наших відчуттів. Поняття про аналізатор ввів І. М. Сєченов. Схематично аналізатор складається з рецептора або органу чуття, що проводять проекційних, висхідних, аферентних шляхів і сприймає області у великих півкулях головного мозку. Аналіз, або розрізнення інтенсивності та якості подразників, починається в рецепторах, а основний аналіз вчиняється у вищих тварин і людини у великих півкулях головного мозку. Анатомо-фізіологічний апарат, за допомогою якого виникають відчуття, І. П. Павлов називав аналізатором. Аналізатор складається з трьох частин. Перша частина — рецептори (нервові апарати на закінченнях нервів). Саме ці апарати першими приймають подразнення — інформацію із зовнішнього і внутрішнього світу. Друга частина аналізатора — аферентний нерв. Третя частина — відповідна частина підкірки і кори мозку, куди доходять відчуття. Кіркова частина аналізатора складається з трьох зон. У результаті збудження цієї ділянки мозку виникає психічний процес — відчуття. Матеріалісти стверджують, що відчуття є перетворенням енергії зовнішнього світу на факт свідомості. За допомогою аналізаторів відбувається трансформація енергії, перехід одного виду енергії в інший. Коли подразник фізично впливає на рецептор, то в самому рецепторі виникає фізіологічний процес — збудження. Збудження іде нервом і приходить у певну ділянку мозку. Внаслідок збудження цієї ділянки кори великих півкуль у мозку виникає психічний процес — відчуття. Отже, шлях виникнення відчуття — це шлях переходу від фі зичних зовнішніх подразників через фізіологічні процеси у формування психічних явищ. Анатомо-фізіологічний апарат, що створює відчуття, дає мож ливість розчленувати численні впливи, які одночасно діють на орга нізм, тобто робити аналіз. У зв’язку з цим він і названий аналі затором. Аналізатор — рефлекторний апарат. Цей апарат настро юється на краще приймання подразнення. Подразнення зумовлює рефлекторні акти аналізаторів. Це пояснюється тим, що доцентрові рефлекторні нервові системи доходять до кори головного мозку, а відтіля за допомогою еферентних волокон імпульси йдуть до виконавчих органів, у тому числі і до периферійних відділів аналізаторів, внаслідок чого і відбувається їхнє настроювання на краще приймання подразнення. Така взаємодія окремих частин аналізатора і забезпечує його роботу як цілісного комплексу. За будь-якого ушкодження аналізатора, хоча б однієї з його частин, — відчуття не виникає. |