1. Відчуття і сприймання як результат відображення матеріального світу
 Скачать 148 Kb.
|
|
43.Проблеми сенсорного відображення простору. Сенсорне сприйняття простору є першою стадією чуттєвого сприйняття простору. Воно забезпечується за допомогою дії дискантних відчуттів, до яких належать: 1. зорові відчуття; 2. слухові відчуття 3. нюхові відчуття 1. Роль зорових відчуттів у сприйнятті простору: сприйняття простору досягається в результаті: а) парності зорового аналізатора; б) розмірів зображення на сітківці ока при віддаленості або приближенні до предмету: Кришталик ока змінює свою кривизну залежно від віддаленості предмета, що діє на нього (на близькій відстані він стає випуклішим, на віддаленій – плоскішим; це явище називається акомодацією – зміна кривизни кришталика). Акомодація очей є важливим руховим механізмом зорового аналізатора, що допомагає сприймати відстань. ( з віком кришталик стає менш рухливим та втрачає свою здатність до акомодації, тобто зімни своє форми при погляді на різно віддалені предмети. У результаті розвивається дальнозоркість (проявляється втому, що найближча точка ясного бачення з віком віддаляється все дальше і дальше) в) конвергенцією - зведення зорових осей на предметі, на якому фіксується погляд. (Певному стану акомодації відповідає певне зведення зорових осей навпаки). Кут конвергенції використовується як індуктор відстані , своєрідний дальномір. Конвергенція тим більша, чим ближній об»єкт. Конвергенція спостерігається за умов бінокулярного зору (бачення двома очима). Сприймання відстані одним оком характеризується недостатньою чіткістю. 2,3.У сприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слухові відчуття.(Наприклад, по запаху, ми можемо визначити, де знаходиться столова, по звуку кроків – розпізнати, чи далеко від нас іде людина тощо). 44. Проблема перцептивного відображення простору. У взаємодії людини з навколишнім середовищем сприймання простору є обов»язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. У процесі сприймання простору розрізняють: 1) сприймання величини; 2)сприймання форми; 3) сприймання об»ємності й віддаленості предметів один від одного Взаємодія людини з довкіллям включає і саме тіло людини. Людина, яка відчуває тіло, сама є матеріальним тілом, що займає певне місце в просторі і має певні просторів ознаки (величину, форму спрямування рухів у просторі тощо). 4) сприйняття напрямку локалізації предмету в просторі. Взаємодія людини з довкіллям включає і саме тіло людини. Людина, яка відчуває тіло, сама є матеріальним тілом, що займає певне місце в просторі і має певні просторів ознаки (величину, форму спрямування рухів у просторі тощо). Перцептивне відображення простору: базується на сенсорному сприйнятті простору, але має більш складний характер: 1) будується на взаємодії, спільній діяльності кількох аналізаторів (наприклад, зорового, тактильного, кінестетичного); 2) сенсорне сприйняття простору є складовою просторового сприйняття простору; 3) дає можливість відображувати не окремі характеристики простору, а сприймати цілісно предмет. Механізми, які забезпечують прийняття простору: 1. Встановлено, що різноманітні форми просторового сприймання ґрунтуються на функціонуванні комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. 2. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія. 3. До спеціальних механізмів просторової орієнтації належать нервові зв»язки між двома півкулями в аналізаторській діяльності: бінокулярний зір, бінауральний слух, бімануальний дотик тощо. 4. Важливим чинником у відображенні просторових якостей предметів є функціональна асиметрія (характерна для всіх парних аналізаторів), сіть якої полягає в тому, що одна із сторін аналізатора є в певному відношенні провідною, домінуючою. 5. Важливу роль відіграє також попередній досвід людини. (наприклад, чим краще людина обізнана з конкретним розміром, тим легше вона вирізняє його серед інших форм; людина не зможе адекватно сприйняти комп»ютер, якщо вперше його побачила, навіть не незважаючи на наявність інформації, що надходить з органів відчуттів) 45. Проблема розвитку сприймання простору в онтогенезі (нативізм та емпіризм). Проблема сприйняття простору та його розвитку в онтогенезі була однією із центральних проблем в розвитку психології на межі 19 та 20 ст. Залежно від підходів до розуміння цієї проблеми, було виділено два основних підходів: а) нативізм - згідно з цим підходом, механізми сприйняття простору є вродженими, стимульно-сенсорні зв”зки незмінними; б) емпіризм – згідно з цим підходом, сприйняття простору є базується на основі процесів, які повторюються та підтверджуються емпірично ( на практиці), мають форму емпіричних умовиводів, але здійснюються автоматично, несвідомо.. Сучасне бачення розвитку сприймання в онтогенезі , яке базується на рефлекторній теорії та діяльністному підходу: Сприймання простору розвивається в людини в процесі онтогенезу: а) коли людина народжується, у неї немає ще сприймання форми, розміру, віддаленості предметів, це все формується по мірі багаторазового сприймання предметів та відображення певних характеристик предметів (наприклад, малі діти можуть тягнутися до місця, тому що хочуть його дістати; у людей, які народилися сліпими, після проведених успішних операцій, було відсутнє сприймання форми (вони не могли відрізнити плоскі та трьохмірні фігури (коло і шар), вони хотіли стрибнути з висоти будинку, не оцінюючи адекватно відстань до землі); б) в процесі виконання професійної діяльності (у льотчиком розвинуте сприйняття посадочної смуги; у фотографів - сприймання форми, розміру, віддаленості предметів; у лоцманів - локалізації предмету, його розміру тощо; у водіїв – розмірів, віддаленості предметів (відчуття габаритів»)тощо). Перцептивні дії в процесі розвитку дитини проходять кілька етапів: 1.У дитини ці дії виникають спочатку як розгорнуті зовнішньорухові дії руки чи ока, що обстежують незнайомий предмет чи сукупність предметів і створюють їхні моторні копії; 2. Поступово зовнішні перцептивні дії згортаються, втрачають свій зовнішньо руховий малюнок і створюють систему внутрішніх перцептивних дій, як становлять механізм зрілого сприймання. Це сприймання має вигляд миттєвого відображення об’єкта. У дорослої людини - система перцептивних дії стає знову розгорнутою в таких ситуаціях: а) коли людина знайомиться з чимось новим; б) в складних умовах спостереження. Процес згортання перцептивних дій зумовлений формуванням у людини численних систем еталонів, якими є фіксовані в пам’яті найбільш інформативні ознаки предметів. Величезну кількість таких еталонів людина засвоює в процесі навчання. (Наприклад, це суспільно вироблені систем фонем рідної мови, геометричні фігури, кольори спектра тощо).Такі специфічно людські еталони підносять відчуття та сприймання на рівень вищих психічних функцій. Еталони, на яких базується чуттєве сприймання, суттєво зменшують кількість інформації, що вимагає переробки. Достатньо вловили лише кілька ознак предметів, щоб сформулювати його цілісний образ. Залежно від умов, мотивів, змісту діяльності активізуються різні системи еталонів, змінюються системи перцептивних дій і на цій основі формуються індивідуально-специфічні образи. Мета діяльності, що зумовлює виділення із ситуації певного змісту й формування необхідних для такого виділення перцептивних дій, називається перцептивною задачею. Отже, в діяльності людина постійно розв»язує перцептивні задачі. 46. Сприймання форми предметів. Сприймання форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів. При зоровому сприйнятті, сприймаючи предмети різної форми, ми обводимо їх рухами очей. Між рухами очей і відбитком предмета на їхній сітківці встановлюється зв»язок, що дає змогу краще сприймати розміри і форми предметів. Теж саме спостерігається і при тактильному сприйнятті: щоб визначити на дотик форму предмету, якого не бачиш, треба брати цей предмет, повертати його, доторкатися до нього з різних сторін. При цьому рука вивчає предмет легкими рухами, весь час повертаючись назад, як перевіряючи, чи правильно сприйнята та чи інша частина. Тут значущим є поєднання тактильних та кінестичних відчуттів. Найінформативнішою ознакою, яку необхідно вирізнити при ознайомленні з формою , є контур. Зорова систем має не лише встановлювати межу між об’єктом і тлом (фігурою і фоном), але і утримувати її. Це здійснюється за допомогою рухів очей, які ніби повторно виокремлюють контур. Теж саме спостерігається і при тактильному сприйнятті. 47. Сприймання розміру предметів. Сприйняття розміру предметів визначається: А) величиною їх зображення на сітківці ока; Б) віддаленості від очей спостерігача. Відповідно, сприймання розміру предмета здійснюється за допомогою зорового і кінестезичного аналізаторів. Однак основну роль при цьому відіграє зоровий аналізатор та його основні механізми: 1. Кришталик ока змінює свою кривизну залежно від віддаленості предмета, що діє на нього (на близькій відстані він стає випуклішим, на віддаленій – плоскішим; це явище називається акомодацією – зміна кривизни кришталика). Акомодація очей є важливим руховим механізмом зорового аналізатора, що допомагає сприймати відстань. ( з віком кришталик стає менш рухливим та втрачає свою здатність до акомодації, тобто зімни своє форми при погляді на різно віддалені предмети. У результаті розвивається дальнозоркість (проявляється втому, що найближча точка ясного бачення з віком віддаляється все дальше і дальше) 2. Акомодація, як правило, зв»язана з конвергенцією - зведення зорових осей на предметі, на якому фіксується погляд. (Певному стану акомодації відповідає пвне зведення зорових осей навпаки). Кут конвергенції використовується як індуктор відстані , своєрідний дальномір. Конвергенція тим більша, чим ближній об»єкт. Конвергенція спостерігається за умов бінокулярного зору (бачення двома очима). Сприймання відстані одним оком характеризується недостатньою чіткістю. Отже, комбінація двох подразників – величини зображення предмета на сітківці та напруження зорових м»язів (в результаті акомодації та конвергенції) і є умовно-рефлекторним сигналом розміру предмету, який сприймається. 48. Сприймання об»ємності та віддаленості предметів один від одного. 1.У сприйнятті об»ємності (глибини предметів) основні роль відіграє бінокулярний зір. При бінокулярному зорі зображення падає на диспартні , тобто на незбіжні точки сітківок правого і лівого ока. (Ці точки розміщені на дещо неоднаковій відстані від центральних ямок сітчатки, в одному оці – справа від центральної ямки, в іншому – зліва від неї). Коли зображення падає на ідентичні (кореспондуючі точки), тобто цілком збіжні точки сітківки, вони сприймаються, як плоскі. Якщо диспарантність зображення предмета дуже велика, предмет починає «двоїтися». При одночасному баченні двома очима відповідні подразнення від правого і лівого ока об»єднаються в мозкових частинах зорового аналізатора. Створюється враження об»ємності предмета, що сприймається. 2. Сприйняття об»ємності (глибини) також може досягатися завдяки вторинним ознакам, які є умовними сигналами віддаленості: - вдима лінія предмета; -лінійна перспектива; -загоружування одних предметів іншими; -колір предметів. 3. Для сприйняття віддаленості предметів також важливу роль відіграє мускульно-рухові відчуття, які виникають при скороченні та розслабленні м»язів ока. а) кришталик ока змінює свою кривизну залежно від віддаленості предмета, що діє на нього (на близькій відстані він стає випуклішим, на віддаленій – плоскішим); б) акомодація очей є важливим руховим механізмом зорового аналізатора, що допомагає сприймати відстань; в) при переведенні очей з більш віддаленого об»єкта на менш віддалений має місце конвергенція очей. І вона тим більша, чим ближній об»єкт. Конвергенція спостерігається за умов бінокулярного зору (бачення двома очима). Сприймання відстані одним оком характеризується недостатньою чіткістю. Взаємодія зорового та кінестизичного аналізатора забезпечує адекватне сприймання глибини та віддаленості предмету. 49. Відображення напрямку локалізації предмету у просторі дискантними аналізаторами. Відображення напрямку локалізації предмету є одним із виявів сприйняття людиною простору. При сприйнятті напрямку важливу локалізації предмету важливу роль відіграють такі дискантні аналізатори: 1. Зоровий. 2. Нюховий. 3. Слуховий. Проаналізуємо це більш детально, 1. Сприйняття напрямку локалізації предмету здійснюється за допомогою бінокулярного зору. При цьому напрямок локалізації предмету визначається законом ідентичного напрямку: подразники, які падають на кореспондентні точки сітчатки, бачаться нами в одному й тому ж напрямку. Цей напрямок задається лінією, яка з»єднує перетинання зорових ліній обох очей, з точкою, яка відповідає середині відстані між обома очима. 2. У сприйнятті напрямку важливу роль відіграє слуховий та нюховий аналізатор. (Наприклад, по запаху, ми можемо визначити, де знаходиться їдальня, по звуку кроків – розпізнати, чи далеко від нас іде людина тощо. Для тварин звук і запах часто є єдиними сигналами, які говорять про загрозу). Сприйняття напрямку звук здійснюється за допомогою бінаруального слухання. Основу диференціації напрямку звуку складає різниця в часі потрапляння сигналу в кору головного мозку від обох вух. Звуки можуть локалізуватися не тільки в лівому чи правому напрямку по горизонталі, але і в напрямку вверх та вниз. У даному випадку для сприйняття просторового роз положення звук необхідні рухи голови людини. 50. Характеристики зорових відчуттів Зорові аналізатори відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнані нею навколишнього світу. Апаратом зору є око – орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відбиває предмет, заломлюються, через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерна велика рухливість, яка забезпечується трьома парами м’язів, що рахують його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора щодо обсягу охоплення об’єктивних подразників, які звідусіль діють на нього. Око за допомогою рухів моделює подразник, ніби знімаючи з нього знімок. На це вперше звернув увагу Сєченов, який порівнював око зі щупальцями, які охоплюють предмет з усіх боків. Рухи очей бувають різні. (рухи стеження, стрибкоподібні та ін.). Найважливішою складовою частиною ока є сітківка, яка з’єднується з допомогою зорового нерва з великими півкулями головного мозку. Закінчення зорового нерва розрізняються за формою і функціями. Рецептори, які нагадують за формою колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані навколо колбочки, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають свої аналізаторні системи. Отже, є дві великі групи зорових відчуттів:
Відчуття кольору характеризується тоном, яскравістю і насиченістю. Людське око може розрізняти до 500 відтінків. Відображення кольору значно збагачує пізнавальні можливості людини. Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує, зелений – заспокоює. Голубий колір пов’язаний з відкритим простором. Він може заспокоювати, навіювати радість, але може навіювати і занепокоєння. Червоний – викликає збудження, почуття небезпеки, іноді – дратівливість. Вплив кольору на емоційний стан людини враховується в оформленні робочих приміщень. Так, колір стін класної кімнати повинен відповідати вимогам психології і технічної естетики, створювати бадьорий настрій та налаштовувати на сприймання навчального матеріалу. Кольорова гама спальної кімнати, навпаки, повинна заспокоювати. Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти виділенню предмета із фону. Чорне на білому або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту лежить в основі розрізнення плоских чорно – білих зображень. Чим гірше освітлений предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим повинен бути контраст безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах. 51. Характеристики слухових відчуттів. Слухові відчуття мають велике значення в житті людини. Вони допомагають людині правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі і регулювати свої дії. Чутливі закінчення слухового нерва розташовані у внутрішньому вусі (завитку зі слуховою мембраною і чутливими волокнами). Зовнішнє вухо (вушна раковина) вловлює звукові коливання, а механізм середнього вуха передає їх завитку. В основі збудження чутливих закінчень у завитку лежить принцип резонансу: різні за довжиною і товщиною закінчення слухового нерва приходять в рух (резонують) при однаковій кількості коливань у секунду. Коливання - це рух пружинних тіл, передаються до вуха повітряним середовищем. Повітряна хвиля, що викликає слухові відчуття, має форму синусоїди і характеризується довжиною і амплітудою, або розмахом. Від довжини хвилі залежить частота коливань: що довша хвиля, то менша частота коливань. Людське вухо сприймає повітряні хвилі в межах від 16 до 20 000 коливань за секунду. Коливання з частотами, що лежать поза цими межами, людина не чує. Так, ми не чуємо коливань з частотами, нижчими від 16 коливань за секунду, відомих під назвою інфразвуків, і з частотами вищими за 20 000 коливань за секунду, що називаються ультразвуками. Розрізняють три види слухових відчуттів: мовні, музикальні та шуми. В цих видах відчуттів звуковий аналізатор виділяє чотири якості звука: силу (або інтенсивність), висоту, тембр, тривалість у часі. |