1. Відчуття і сприймання як результат відображення матеріального світу
 Скачать 148 Kb.
|
|
21.Функції органів чуттів та рецепторів. Орган чуття - це анатомо-фізіологічний апарат, розміщений на периферії тіла або у внутрішніх органах і спеціалізований для прийому впливів певних подразників із зовнішнього середовища та внутрішніх органів. Головною частиною кожного органу чуття є закінчення нервів, які називаються рецепторами. Рецептор — це частина аналізатора, функція якого полягає у трансформації зовнішньої енергії в нервовий процес. Такі органи чуття, як око, вухо, об'єднують десятки рецепторних закінчень. Рецептор, нерви, що проводять інформацію про подразнення, і ділянка в корі головного мозку, які являють собою єдину морфологічну структуру, І.П. Павлов назвав аналізатором. Показники органів чуття є джерелом наших уявлень про оточуючий світ. Діяльність сенсорної системи відображає зовнішній матеріальний світ, що дає змогу людині не тільки пристосуватися до навколишнього середовища, а й пізнавати закони природи та активно змінювати це середовище. Органи чуття інформують нас про навколишнє се редовище, а також про стан внутрішніх органів і си стем організму. Звичайно вважають, що в людини є п'ять видів відчуття: зір, слух, смак, нюх і дотик. На справді їх значно більше, бо є також і такі відчуття, як відчуття рівноваги або м'язового тонусу, а крім того, деякі з названих відчуттів, наприклад дотик, складаю ться ще із цілого ряду підрядних видів відчуття. Та в навколишньому середовищі відбуваються й такі явища, які не сприймаються жодним органом чуття (великий діапазон світлових і звукових хвиль, рентгенівське про міння тощо«). Це стосується і деяких процесів, що від буваються в самому організмі (наприклад, процеси іоні зації). Сприймання інформації здійснюється за допомогою спеціальних клітин—рецепторів, в яких відбувається процес перетворення властивостей подразників у від повідні коди нервових імпульсів. Ці спеціальні клітини містяться в органах чуття. Рецепторні клітини розгля дають як особливі нервові клітини, бо, подібно до інших нервових клітин, вони мають міхурці із синаптичною рі диною, з допомогою якої здійснюється контакт із су сідніми нервовими клітинами. Отже, функціонування рецепторних клітин не можна розглядати окремо від діяльності центральної нервової системи; ці клітини визначають фізико-хімічні параметри подразників, а ЦНС проводить дальший аналіз одержаної інформації аж до визначення біологічної значимості їх для орга нізму. Як відомо з попереднього розділу, всю функціо нальну систему, що бере участь у формуванні певного виду відчуття, І. П. Павлов назвав «аналізатором» (у зв'язку з функцією аналізу відчуття). В ході аналізу відчуття деяка частина одержуваної інформації затри мується у периферичному та провідниковому відділах аналізатора або в нижніх поверхах ЦНС і не усвідом люється людиною. Функціональний стан, або рівень збудливості, аналізаторів може змінюватись. Так, деякі гормони (наприклад, адреналін) і деякі фармакологічні засоби (наприклад, стрихнін) посилюють чіткість і го строту відчуття. Проте ряд факторів має протилежний вплив па аналізатори: так, введенням в організм нар котичних речовин виключається кірковий відділ аналі затора, а введенням новокаїну або інших місцевозне-болюючих речовин — периферичний чи провідниковий його відділ. 22.Еферентні системи аналізаторів та їх участь у сенсорних процесах Аферентний шлях формується чутли вими нервами, які приносять збудження від рецепторів у центральну нервову систему. Ці нерви називають доцентровими. Нервовий центр рефлекторної дуги являє собою скупчення нейроцитів на певному рівні центральної нервової системи. В ньому відбувається обробка інформації, що надходить від рецепторів, про зміни середовища. Нервові центри можуть бути розміщені на будь-якому рівні центральної нервової системи. Залежно від цього, розрізняють наступні рівні регуляції: спінальний, бульбарний (довгастий мозок), мезенцефальний (середній мозок), діенцефальний (проміжний мозок), мозочковий, стріопалідарний (базальні ядра мозку), кірковий (кора великих півкуль). Еферентний шлях являє собою або рухові, або вегетативні нерви. По ньому передається збудження від центральної нервової системи до робочого виконавчого органа. Ефектор, або робочий орган, отримує збудження “наказ”, що надійшов із центру, і здійснює або, навпаки, припиняє виконання роботи. Ефектором можуть бути скелетні та гладкі м’язи, серцевий м’яз, залози. 23. Проблема класифікації відчуттів Класифікація відчуттів здійснюється за кількома критеріями: 1)По характеру відчуттів та місця знаходження рецепторів розрізняють: а) екстероцептивні відчуття (зорові, слухові, шкіряні, нюхові, смакові) – відображають властивості предметів та явищ зовнішнього середовища і мають рецептори на поверхні тіла. б) інтероцептинві відчуття – мають рецептори, які розміщені у внутрішніх органах і тканинах тіла і відображають стан внутрішніх органів; в) пропроцептивні відчуття – рецептори розміщені в м”язах та зв”язках, дають інформацію про рух та розміщення тіла. (Підклас рецепторів, які мають чуттєвість до руху, називаються кінеститичними або кінетичними, а вид відчуттів –кінеститсичні). 2)Екстереорептори діляться на дві групи: а) контактні рецептори (та відповідні відчуття) – передають подразнення при безпосередній взаємодії в діючими на них об’єктами (тактильні, смакові рецептори та відповідні відчуття); б) дистантні рецептори (та відповідні відчуття) – реагують на подразники, які ідуть від віддаленого об3єкта (це зорові. слухові, нюхові відчуття). 3) Види відчуттів, які виділені за органами відчуттів: -зорові; -слузові; -нюхові; -смакові; -тактильні  24.Проблема співвідношення сенсорного та перцептивного образів Говорячи про відчуття та сприймання слід говорити про ці феномени в двох основних аспектах:
Сенсорний та перцептивний образи тісно зв»зані між собою, разом з тим, мають свої мають певні відмінності: 1.а) Сенсорний образ відчуття мономодальний (зорові, слухові, тактильні) б) Перцептивний образ полімодальний (виникає в результаті спільної роботи кількох аналізаторів). 2. а)Перцептивний образ відображає предметну визначеність світу. б)Сенсорний образ входить як складова частина в предметну характеристику відчуття. 3. а) Сенсорний образ характеризується інтенсивністю(відображає кількісну сторону подразника). б) Перцептивний образ не характеризується інтенсивністю. (Хоч ми і говорити про яскраві враження, але вони багато в чому залежать від якості та інтенсивності відчуттів). 4.а)Сенсорному образу притаманна локалізованість (Це значить, що будь-який образ відчуттів включає елементи просторового розміщення подразника). б) При сенсорному образі локалізованість в просторі перетворюється в предметну співвіднесеність образа сприймання і об’єкта. 5. а) Сенсорний образ характеризується емоційний тоном; б) Для перцептивного образу, який має складну предметну структуру, характерні предметні почуття. 25. Основні етапи становлення перцептивного образу в актуагенезі. Способи їх експериментального вивчення. У багатьох дослідження виділено стадії становлення образу сприймання (перцептивного образу), які характеризують зростаючу повноту відображення властивостей предметів при: а) поліпшенні умов сприймання; б) збільшенні досвіду сприймання спостерігача; в) зміні параметрів сприймаючого предмету. Знання цих стадій необхідно для конструювання індикаторів в автоматизованих системах управління, розробки засобів рекламного впливу тощо. Основні стадії становлення образу: 1) розрізнення розміщення об’єкта в просторі. На цій стадії, що передає відображення об’єкта, наприклад, на великій відстані чи за нетривалої експозиції, образ є по суті образом відчуття (спостерігач може сказати, який саме подразник, візуальний чи слуховий, наприклад впливає на його органи відчуття. Об’єкт сприймається як точка чи розімкнена крива у тримірному просторі; 2) стадія мигтіння контуру – на ній з’являються перші характеристики образу сприймання. Це простежується при наближення спостерігача до об’єкта чи збільшенні часу розглядання останнього. На цій стадії чітко розглядається контур предмету, який виокремлює предмет від його оточення. На цій стадії мигтіння контуру проступає цілісність образу сприймання; 3) стадія відображення різних зсувів кривизни. Тут передаються різні елементи форми, що свідчать про структурованість образу. Спостерігач намагається назвати його, але недостатній обсяг візуальної інформації часто призводить до помилок; 4) стадія глобально-адекватного відображення форми без чіткого розрізнення деталей. На цій стадії об’єкт упізнається, його образ набуває ознак предметності й усвідомленості; 5) стадія досягнення його цілковитої адекватності об’єкту. Лише на цій стадії образ набуває всіх своїх властивостей (цілісний, структурований, предметний, константний, усвідомлений і цілком тотожний (конгруентний об’єктові).(Трофімов) Для вивчення етапів становлення перцептивного образу використовується генетичний метод дослідження. (Експериментальні дослідження формування цих процесів у дітей дошкільного віку проводились на матеріалі зорового і тактильного сприймання форми. В ході експерименту проводилась кінореєстрація простежуючи рухів оцей та обстежуючи рухів руки, отриманий матеріал далі піддавався аналізу).(Петровський) 26. Дослідження стадіальності перцептивного образу при різних видах ручного сприймання. Сполучення двох компонентів – тактильного і кінестетичного – лежить в основі ручного сприймання, що називається гаптичною системою. Гаптична система відповідає за сприймання геометричних властивостей – форми, розмірів, пропорцій тих об’єктів, з якими людина вступає в контакт. Види ручного сприймання: 1) пасивне - це сприймання, при якому спостерігач не контролює сприймання стимулів, зокрема, в ситуації, коли йому на шкіру просто кладуть різні об’єкти, притискають їх до шкіри чи обводять їхнім контуром по нерухомій поверхні руки; 2) активне – це сприймання, при якому спостерігач контролює сприймання стимулів, піднімає, обмацує об’єкти. Дослідження стадіальності перцептивного образу при різних видах ручного сприймання: (Експериментатор подає досліджуваному , що сидить із закритими очима, тест-об’єкт (плоский багатокутник тощо). Дається наступна інструкція: точніше замалювати об’єкт в різних варіантах його подання.) Передбачається проходження наступних етапів: 1) етап пасивного ручного сприймання: а) накладання тест-об’єкта на долоню; б) накладання тест-об’єкта на долоню з натискуванням; в) однократне обведення контуру тест-об’єкта по долоні; 2) етап активного ручного сприймання: а) вільне обмацування тест- об’єкта. У процесі активного обмацування об’єктів двома руками (бімануальне сприймання) можна виділити різні види обмацуючих рухів: а) макрорухи руки; б) макро-та мікрорухи пальців. Ці види рухів на всіх етапах формування образу виконують, як пізнавальні, так і контролюючі функції. Активне ручне сприймання є більш точним. 27.Поняття ручного сприймання. Види ручного сприймання. (сюда можна записать и 26, 28) Сполучення двох компонентів – тактильного і кінестетичного – лежить в основі ручного сприймання, що називається гаптичною системою. Один із видів сприймання предметів, оснований на мультикходальній інформації , передусім тактильній. Дотик – один з найважливіших джерел наших знань про простір і механічні властивості предметів. В процесі дотику обмацуючі рухи рук відтворюють форму (контур) предмета. Він грає важливу роль у психічній регуляції, контролі та корекції робочих рухів рук. Гаптична система відповідає за сприймання геометричних властивостей – форми, розмірів, пропорцій тих об’єктів, з якими людина вступає в контакт. Види ручного сприймання: 1) пасивне - це сприймання, при якому спостерігач не контролює сприймання стимулів, зокрема, в ситуації, коли йому на шкіру просто кладуть різні об’єкти, притискають їх до шкіри чи обводять їхнім контуром по нерухомій поверхні руки; 2) активне – це сприймання, при якому спостерігач контролює сприймання стимулів, піднімає, обмацує об’єкти. 28. Порівняльний аналіз механізмів ручного та зорового сприймання. У роботі ручного та зорового сприймання є багато спільного. Око, як і рука, послідовно розглядає, «обмацує» контури малюнка чи предмета. І.М.Сєченов проводить повну аналогію між реальними «щупальцями» (руками) та фіктивними зоровими «щупальцями». Рука «вчить» око своїм принципам обмацування, своєрідній стратегії і тактиці обмацування. Аналіз дій руки та ока показав, що вони діляться на два великі класи: 1) 1клас (до певної міри підготовчі дії): а) пошукові (пошук об’єкта); б) установочні ( установка ока чи руки); в) корекційні (корегування позиція ока чи руки); 2) 2 клас – це власне гаптичні, перцептивні дії - приймають участь в побудові образу, у вимірюванні просторових характеристик об’єкта тощо. Процес формування образу в процесі ручного та зорового приймання включає такі етапи: а) знаходження; б) виділення в об’єкті адекватного завданню інформаційного змісту; в) ознайомлення з виділеним змістом 29. Дослідження сприймання в асоціативній психології. Асоціативна психологія (від лат. associo “приєдную”) – це напрям у психології, який склався в 17с. (один із засновників - Гоббс). Напрямок склався під впливом класичної механіки. Згідно підходам асоціативної психології, вся структура психіки утворюється шляхом виникнення і розгалуження зв’язків (асоціацій) між відчуттями і уявленнями як вихідними елементами. Основні напрямки асоціативної психології: 1) напрямок (механістичний) - базуючись на ґрунті детермінізму, цей напрямок відкрив деякі найзагальніші закономірності набуття організмом досвіду, експериментально показав значення таких об’єктивних параметрів, як частота повторення і їх часове розміщення у процесі сприйняття; 2) напрямок (ідеалістичний) - розуміли асоціації як незалежні від об’єктивної реальності утворення, тобто, суб’єктивістські; 3) напрямок у вітчизняній психології (І.М.Сєченов, І.П.Павлов) –дали наукове визначення асоціації як фундаментального фізіологічного і психологічного процесів. (Асоціація – це зв’язок психічних явищ (відчуттів, уявлень), яка формується за певними законами) 30. Гештальтпсихологія і проблема сприймання Гештальтпсихологія пояснює властивості сприймання, зокрема, його цілісність, не об’єктивними характеристикам предметів і явищ, а внутрішніми властивостями «духу», його початковими цілісними структурами. Вони стверджують, що в акті сприйняття здійснюються своєрідне формотворення, надається цілісність і структурність предметам, які відображаються. Вони вважають цілісність лише суб’єктивною якістю, яка виникає в процесі діяльності відображення. З точки зору гештальтпсихологів в процесі сприймання хаотичність, невпорядкованість світу перетворюється в певні структури, у певні форми, в результаті чого предмети виступають як цілісні. Представники гештальтпсихології: М.Вергенмер, В.Келлер, Д.Катц та ін. Початок було покладено в 1912 р. Це відрізняється від іншого підходу - підходу І.М.Сєченова, згідно якого джерелами цілісності та структурності є: а) особливості самих предметів; б) предметна діяльність людини. Цілісніть і структурність сприйняття – результат рефлекторної діяльності аналізаторів (І.М.Сєченов). 31. Діяльнісний підхід Згідно діяльністного підходу до сприймання в сучасній психології вважається, що фундаментальна роль у формуванні адекватного образу зовнішнього об"єкту, який не даний людині спочатку, належить практичній діяльності людини з цим об”єктом. При цьому процес сприйняття проходить такі етапи: 1.Сприйняття спочатку виступає як перцептивна задача, вирішення якої обумовлено певною потребою людини та метою. 2.Рішення цієї задачі являє собою дії, поведінкові або пізнавальні (які включать орієнтовні, предметно-образні та виконавські компоненти). 3. За допомогою ефекторного (в широкому значенні слова) компоненті діяльності образ, який виник, постійно співвідноситься, сподобляється своєму джерелу (реальному об”єкту або ситуації), за рахунок чого і виникає його адекватність. Особливу роль відіграють перцептивні дії – особливий вид дій, що суттєво відрізняються від дій, спрямованих на задоволення потреб людини. Мета перцептивних дій - не зміна об’єктів та явищ, а одержання корисної інформації про їх властивості й характеристики. До перцептивних дій відносяться: а) рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежують предмет; б) рухи очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки Перцептивні дії в процесі розвитку дитини проходять кілька етапів: 1.У дитини ці дії виникають спочатку як розгорнуті зовнішньорухові дії руки чи ока, що обстежують незнайомий предмет чи сукупність предметів і створюють їхні моторні копії; 2. Поступово зовнішні перцептивні дії згортаються, втрачають свій зовнішньо руховий малюнок і створюють систему внутрішніх перцептивних дій, як становлять механізм зрілого сприймання. Це сприймання має вигляд миттєвого відображення об’єкта. У дорослої людини - система перцептивних дії стає знову розгорнутою в таких ситуаціях: а) коли людина знайомиться з чимось новим; б) в складних умовах спостереження. Процес згортання перцептивних дій зумовлений формуванням у людини численних систем еталонів, якими є фіксовані в пам’яті найбільш інформативні ознаки предметів. Величезну кількість таких еталонів людина засвоює в процесі навчання Діяльність - взаємодія людини з навколишнім світом, у процесі якого досягаються свідомо поставлені ним цілі. У даній системі понять найпростішим елементом діяльності є дія. В будь-якій дії прийнято виділяти орієнтовну, виконавчу і контрольну частини. Орієнтовна частина пов'язана з цілепокладанням, виконавча, відповідно - з виконанням даної дії, а контрольна - з оцінкою того, наскільки точно і правильно було здійснено таку дію. |