про рослини. Лекції. Лекція Теоретичні основи та прикладні аспекти інтродукції рослин. Методи інтродукції рослин Суть поняття інтродукція
 Скачать 490.5 Kb.
|
|
Методи безпосередньої інтродукції, методи кліматичних і агрокліматичних аналогів. В Україні в XIX столітті було засновано багато парків i декоративних садів. У 1809 році I. Н. Каразiним заснований відомий Основ’янський (Краснокутський) акліматизаційний сад на Харкiвщинi. В 1834 році закладено Тростянецький дендропарк на Чернiгiвщинi. Історія його виникнення пов’язана з іменем І. М Скоропадського. В 1893 році був створений Весело- Боковенькiвський дендропарк на Кiровоградщинi. Заснував парк М. Л. Давидов, який багато років вивчав досвід створення парків в Росії та Західній Європі (Австрії, Італії, Франції). Всього у XIX столiттi було створено кілька сотень парків. Крім цього у XIX столiттi засновано ряд ботанічних садів при університетах та інших навчальних закладах, які відігравали значну роль у справі збагачення дендрофлори України новими рослинами. Так, у зв'язку з заснуванням Харківського університету (1804 рік) при ньому створюються ботанічний сад, який існує i сьогодні. Згодом засновуються сад Кременецького ліцею (1806 рік), Нiкiтський ботанічний сад (1812 рік), сад Ніжинського ліцею (1820 рік), ботанічні сади Львівського (1823 рік), Київського (1839 рік), Одеського (1867 рік) i Чернівецького (1867 рік) університетів . Помітну роль в інтродукції та випробуванні в степових умовах нових рослин відіграли Велико-Анадольське (1843 рiк), Бердянське (1844 рiк), Маріупольське, Таганрозьке, Володимирівське та iншi лісництва. 8 У цей період випробовувалися нові методи вирощування рослин, аналізувалися причини невдач i допущених помилок при введенні нових порід. Однак ці роботи не отримали належної оцінки, як i не знайшла повного висвітлення iсторiя iнтродукцiї декоративних деревних рослин в Україні в цілому. Незважаючи на значні досягнення, iнтродукцiя деревних рослин на той час мала головним чином аматорський характер. Четвертий період в iсторiї iнтродукцiї став якiсно новим етапом робіт. Створюється зональна географічна мережа дослідних станцій з iнтродукцiї та випробування нових деревних i чагарникових рослин. У середині 20-х років інтродукційні експерименти з деревними рослинами в широких масштабах було розгорнуто в основному на дослідних станціях Всесоюзного інституту рослинництва (ВIР), який створено в 1924 році на базі бюро з прикладної ботаніки в Петербурзі. В Україні значну роботу в цьому напрямку розгорнула Валкiвська дослідна станція поблизу Харкова та Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації. У розвитку лісокультурної справи та у введенні в лісові та лісомеліоративні насадження нових деревних i чагарникових рослин важливу роль відіграли дослідні лісництва, лiсовi дослiднi станції. В Україні велику роботу провели лісництва розташовані на Вiнничинi, Київщині, Черкащині, Кiровоградщинi, Полтавщині, Харкiвщинi, Чернiгiвщинi, Сумщині, Житомирщині, у Передкарпатті i Закарпатті. В різні роки тут випробували i ввели в культуру такі деревні породи як: ялина біла, ялина сибірська, псевдотсуга тисолиста, сосна веймутова, сосна Банкса, сосна гірська, ялина європейська, ялина бальзамічна, ялина сибiрська, горіх чорний, горіх маньчжурський, дуб північний та інші. 1.3 Стадії та етапи інтродукції рослин У теоретичному плані дослідження з проблем інтродукції та акліматизації рослин полягають у вивченні закономірностей формо i видоутворення, що відбуваються в процесі переселення рослин у нове середовище; ступеня їх 9 мінливості i спадковості; фізіолого-біологічних явищ i процесів; біологічних особливостей. Перші теоретичні висловлювання в цій галузі належать відомому німецькому ботаніку i географу Олександру Гумбольдту – основоположнику ботанічної географії. В 1806 році він обґрунтовує переміщення рослин з урахуванням географічних ступенів i доводить, що при переселенні рослин слід ураховувати комплекс кліматичних факторів, які впливають на їх розповсюдження. У середині XX століття цим питанням зацікавився швейцарський ботанік Альфонс Декандоль, який присвятив ряд робіт історії iнтродукцiї та виявленню походження деяких культурних рослин. Найбільш важливі теоретичні передумови iнтродукцiї та аклiматизацiї рослин належать Чарльзу Дарвіну i базуються на розробленій ним теорії еволюції. Слід також відмітити, що ще в 1860 році Е. Регель зробив спробу підвести теоретичну основу під практику акліматизації рослин, i на думку С. Я. Соколова значно раніше Генріха Майра виклав принципові основи методу кліматичних аналогів. М. А. Кохно інтродукційний процес розділяє на 3 послідовні стадії : І – вибір інтродуцента, ІІ – інтродукційне випробовування, ІІІ – ведення в культуру. При цьому перша стадія може тривати декілька місяців, а друга і третя стадії по декілька десятків років. П. І. Лапін інтродукційний процес розділяє на 4 послідовні етапи: І – попереднє вивчення і вибір вихідного матеріалу, ІІ – мобілізація вихідного матеріалу, ІІІ – вивчення або освоєння рослин інтродукції, IV – підведення підсумків інтродукції. Й. Й. Сикура виділяє 7 етапів інтродукції рослин. У подальшому було виділено чотири етапи роботи з iнтродуцентами: попереднє вивчення та вибір вихідного матеріалу; мобілізація вихідного матеріалу; освоєння рослин при iнтродукцiї та підведення підсумків інтродукції. 10 Починаючи з 1909 року було розроблено цілий ряд методів попереднього вивчення та добору iнтродуцентiв для аклiматизацiї. Метод фітокліматичних аналогів (Н. Mayr, 1909 рік); потенціальних ареалів (D. O. Good, 1931 рік), флорогенетичного аналізу (В. П. Малєєв, 1933 рiк), порівняльного вивчення палеоареалiв та сучасних ареалів рослин (Е. В. Вульф, 1933 рiк); ботаніко- географічний (М. I. Вавилов, 1935 рiк); агрокліматичних аналогів (Г. Т. Селянинов, 1937 рік); iнтродукцiї родовими комплексами (Ф. М. Русанов, 1950 рiк, 1971 рiк); еколого-iсторичний (М. В. Культiасов, 1953 рiк, 1958 рiк); фiлогенетично-систематичний (Г. К. Смик, 1973 рiк, 1989 рiк). Мобілізацію вихідного матеріалу для інтродукції насамперед проводять шляхом збору його в експедиціях. Можливо також з цією метою залучати колекції ботанічних і лісогосподарських закладів, створюючи при цьому кореспондентської мережі. Коли така можливість відсутня практикується придбання садивного матеріалу у торгових фірм і на лісових селекційних розсадниках. Порівняльного вивчення палеоареалів і сучасних ареалів інтродуцентів, еколого-історичний та метод філогенетичних комплексів. У всіх випадках при мобілізації вихідного матеріалу для інтродукції деревних рослин необхідно забезпечити точну документацію, яка включає назву і дані про походження і якості садивного матеріалу. Важливо забезпечити найкращі результати приживлювання вихідного матеріалу і гарантувати його охорону. Час і техніка збору, упаковка, засоби транспортування та методи проведення карантинних заходів повинні вибиратися за можливістю з урахуванням біологічних особливостей рослин. Таким чином, вибір і залучення вихідного матеріалу для інтродукції дуже трудомісткий і надзвичайно важливий етап роботи. При переміщенні насіння і садивного матеріалу повинна бути чітко налагоджена карантинна служба. Карантинний нагляд повинен проводитися, як на в місцях заготівля, так і в районах надходження садивного матеріалу інтродуцентів. При освоєнні рослин при iнтродукцiї можна розділити на дві групи: методи, які не передбачають прямого впливу на апарат спадковості, але які включають відбір стійких в продуктивних форм на всіх етапах роботи; методи, які пов’язані з впливом на генетичну основу рослинного організму. 11 До першої групи методів відносяться: 1. Вирощування рослин у відкритому ґрунті з урахуванням їх екологічних властивостей. 2. Штучне створення сприятливих мікрокліматичних умов для вирощування рослин в закритому ґрунті (кліматрони, оранжереї, теплиці, траншеї, парники та ін.). 3. Штучна зміна життєвої форми рослин: а) багаторічна порослева культура (лавр на півдні Узбекистану і в Таджикистані); б) однорічна порослева культура (хінне дерево в Аджарії); 4. Вплив на розвиток рослин на різних стадіях онтогенезу для підвищення їх стійкості і продуктивності, які включають слідуючі прийоми: а) агротехнічні – застосування оптимального режиму обробітку ґрунту, застосування добрив та меліорації, боротьба з бур'янами та шкідниками і хворобами; щеплення на стійких прищепах, щеплення з метою прискорення переходу рослин в генеративну фазу; чеканка, прищіпка (обрізка дерев); б) біологічні – фотоперіодичний вплив, загартування, яровизація та ін.; в) застосування хімічних речовин, які регулюють ріст – ауксинів, гіберелінів, біогенних стимуляторів, гормонів, вітамінів та ін.; г) фізичні – ультразвук, біотоки, іонізація середовища, радіаційне випромінювання та ін.; д) біоценотичний-підбір компонентів в штучному ценозі. Важливим етапом в роботі з інтродукції лісових деревних рослин є випробовування та освоєння інтродуцентів в нових умовах середовища в усьому їх складному комплексі. Базою для досліджень з лісової інтродукції є штучний ценоз. У зв’язку з цим, з лісогосподарською метою лісові дендрарії і інтродукційні стаціонари науково-дослідних інститутів та дослідних станцій повинні базуватися на створенні систем ценозів, де і організовується комплекс наукових досліджень, які направлені на виявлення особливостей деревних порід і самих ценозів в умовах інтродукції. В дендраріях і на стаціонарах організовують детальні фенологічні спостереження; вивчають сезонний ритм ростових процесів, які мають дуже суттєве значення для оцінки відповідності природи інтродукованої рослини місцевому кліматичному режиму; проводять біохімічні і фізіологічні дослідження, які направлені на з'ясування ролі ферментів фітогормонів і нуклеїнових кислот в пристосуванні деревних рослин 12 до природних факторів, які змінюються – клімату, фотоперіоду та ін.; вивчають фотосинтез та дихання рослин, водний режим (транспіраційний коефіцієнт), фотоперіодичну реакцію, морозостійкість, зимостійкість та посухостійкість. Проводять спеціальні дослідження з визначення ранньої діагностики морозостійкості та посухостійкості деревних екзотів. При цьому ставляться завдання з розробки нових і удосконалення наявних методів: з динаміки зміни запасних поживних речовин – цукрів, крохмалю, білків, ліпоїдів, геміцелюлоз та ін., за глибиною стану спокою клітин і тканин, за ступенем диференціації точок росту, за активністю каталази та ін. У провідних лісових дендраріях і на інтродукційних стаціонарах влаштовують метеоділянки, на яких враховують найважливіші метеорологічні показники: температуру, вологість, освітленість, вітер, опади, глибину сніжного покриву та ін. Біохімічна і фізіологічна характеристики інтродукованих рослин, які випробуються в біоценозах є основою для виявлення шляхів направленого впливу на спадкову природу рослинних організмів і для удосконалення структури ценозів в умовах інтродукції. До другої групи методів відносяться методи, які пов’язані з впливом на генетичну основу рослинного організму. Стадії (вибір інтродуценти, інтродукційне випробування, впровадження в культуру) та етапи інтродукції рослин. Ці методи мають великі перспективи для акліматизації деревних рослин, так як зміни направлені в бік пристосування рослин і його нащадків до нових умов. До таких методів слід віднести ступінчату акліматизацію, яку запропонував І. В. Мічурин (1939 – 1941), сутність якої полягає в тому, що інтродукована рослина весь цикл свого розвитку від насіння до насіння проходить в умовах, які послідовно змінюються, в різних географічних пунктах. На всіх етапах такого експерименту проводиться послідовний відбір більш стійких та продуктивних форм, в міру того, що наступне потомство буде більш пристосованим і його можна рухати вперед на наступну ступінь. При підведенні підсумків інтродукції і процесу акліматизації рослин велике значення має добре організована система фенологічних спостережень. Необхідно встановити єдині зразки фенологічних спостережень, системи 13 накопичення та обробки даних, а також розробка програм узагальнення з використанням сучасних електронних засобів. Інтродукція деревних рослин – в значній мірі проблема географічна. Можливість порівняльного, паралельного дослідження деревних рослин відкривають широкі перспективи для наукових узагальнень і дозволяють значно прискорити виділення рослини, які рекомендуються з встановленням району їх господарського використання. Географічна мінливість у окремих деревних порід може мати різну амплітуду варіацій . це залежить від розміру природного ареалу – чим він ширший, тим більше у складі виду екотипів і більша їх генетична різноманітність; від різноманітності умов зростання в межах ареалу – наявність гірських і рівнинних місцевостей, районів з м’яким приморським і континентальним кліматом тощо, збільшує варіювання популяцій; ще можуть відрізнятися за комплексом ознак окремі популяції при їх частковій або повній ізоляції. Всі вищезгадані фактори діють у комплексі як між собою, так і разом з багатьма іншими менш істотними факторами. В Україні було закладено державну мережу географічних культур основних лісоутворюючих порід. Було закладено понад 40 географічних і едафічних культур та плантацій на площі 230 га, в яких було представлено 1300 потомств популяцій дуба, сосни, модрини, ясеня та інших порід різного походження. Які використовуються і при роботі з інтродуцентами. 2 Сучасні технології інтродукції та адаптації декоративних рослин 2.1 Теоретичне прогнозування в інтродукції рослин Як уже зазначалося в попередній лекції починаючи з 1909 року було розроблено цілий ряд методів попереднього вивчення та добору iнтродуцентiв для аклiматизацiї. Метод фітокліматичних аналогiв (Н. Mayr, 1909 рік); потенціальних ареалів (D. O. Good, 1931 рік), флорогенетичного аналізу (В. П. Малєєв, 1933 рiк), порівняльного вивчення палеоареалiв та сучасних ареалів рослин (Е. В. Вульф, 1933 рiк); ботаніко-географічний (М. I. Вавилов, 1935 рiк); агрокліматичних аналогiв (Г. Т. Селянинов, 1937 рік); iнтродукцiї родовими комплексами (Ф. М. Русанов, 1950 рiк, 1971 рiк); 14 еколого-iсторичний (М. В. Культiасов, 1953 рiк, 1958 рiк); фiлогенетично- систематичний (Г. К. Смик, 1973 рiк, 1989 рiк). Метод фітокліматичних аналогів. Відомо, що кліматичні умови в деяких великих та малих районах Землі в деякій мірі повторюються незалежно від відстані, яка їх розділяє. Це, а також успішне переселення рослин із одної області в іншу з аналогічним кліматом послужило основою для створення теорії кліматичних аналогів як науково-методичного керівництва для практики інтродукції рослин. Вперше така теорія була запропонована Майром (Н. Mayer), хоча її методологічний зміст випливав із узагальнень Гризбаха, який доказував, що подібні клімати утворюють подібні види. Майр встановив на поверхні Землі кліматично більш або менш подібні зони, специфічний характер яких, на його думку, виражається типом деревної лісової рослинності. У відповідності з цим він виділяє зони пальм, лавра благородного, каштана, бука, ялиці и полярну зону. В межах цих зон, як думав Майр, переселення рослин можливі без особливих труднощів, в порядку простої натуралізації, яку він ототожнював з простим переносом рослин, без будь-якої перебудови їх природи. Досвід інтродукції доказує, що загальні міркування Майра з цього приводу відображають дійсність більш-менш правдоподібно, але його конкретні пропозиції про фітокліматичне районування Землі виявилися невдалими. Кліматичні явища всередині кожної із запропонованих Майром зон змінюються в дуже значній степені, а тому всі його схеми фітокліматичних аналогів виявилися далекими від реальності. Лекція 2. Класифікація інтродуцентів за біологічними особливостями. Методи оцінки та прогнозу успішності інтродукції рослин. Життєві форми, декоративні форми, групи за їх величиною, групи за ступенем зустрічності). Еколого-географічні аспекти інтродукції рослин (морозостійкість, зимостійкість, посухостійкість, димо-, газостійкість інтродуцентів). Історія інтродукції в Україні. Шкала ступеня успішності інтродукції (за М. Кохном). Оцінка ступеня успішності інтродукції за Лапіним та Сіднєвою. Інтродукційне районування України. Кліматична класифікація та аналоги для інтродукційних районів. Історія інтродукції рослин в Україні. Особливості інтродукції рослин в доантичні та античні часи. Інтродукція в Криму та Північному Причорномор’ї. Інтродукція рослин в епоху середньовіччя. Пізнє Середновіччя. Перелік видів рослин, які були введені в культуру в епоху Середньовіччя. Інтродукція рослин в ХІХ столітті: ботанічні сади, ландшафтні парки, дендропарки та дендрарії. Ботанічні сади та дендрологічні парки як центри інтродукції на початку ХХІ століття. Життєві форми, декоративні форми, групи за їх величиною, групи за ступенем зустрічності Деревними рослинами називають багаторічні рослини з дерев’янистими стеблами та кореневими системами. За характером розвитку стебла деревні рослини поділяють на такі групи: дерева, кущі, кущики, напівкущі, ліан, рослини-подушки. Ці групи об’єднують рослини, подібні за розмірами й морфологічними ознаками, проте кожна з них має свої відмінні декоративні якості та виконує в садово-парковому будівництві різну роль. Дерева мають значну висоту, чітко виражений стовбур і крону, підняту над поверхнею ґрунту на певну відстань. За розмірами дерева поділяють на чотири групи: дерева першої величини – висота понад 25 м, другої – 20-25, третьої – 15-20, четвертої – 5 (7) -15 м. Дерева, які досягають висоти понад 40 м, іноді називають особливо високими. У садово-паркових 22 насадженнях дерева використовують як основний матеріал для створення об’ємних композицій. Кущі – деревні рослини з головним стовбуром, вираженим лише в молодому віці. Потім головний стовбур втрачається, оскільки зі сплячих бруньок, розміщених біля кореневої шийки, виростає багато міцних стебел, які мають одну спільну крону, що часто починається біля самої поверхні ґрунту. Тривалість життя скелетних гілок у кущів менша, ніж стовбурів у дерев, і коливається від 2-3 до 40 років. Висота кущів становить від 0,5 до 5 м. За цією ознакою їх поділяють на високі (2,5-5 м), середні (1-2,5 м), низькі (0,5-1 м). Кущі, як і наступні життєві форми деревних рослин, є найчастіше допоміжними в композиціях. Лише на малих об’єктах озеленення кущі можна використовувати як основний матеріал. Кущики – це кущі заввишки до 50-60 см. Через свою малу висоту вони часто займають місце серед трав’яного покриву в природних рослинних угрупованнях, а тому мало помітні з першого погляду. Кущики, як і інші деревні рослини, бувають вічнозеленими (брусниця, багно) і листопадними (чорниця). Листки у них шпилько - або лускоподібні. Напівкущі – напівдерев’янисті рослини, в яких частина подовжених пагонів залишається не здерев’янілою і щороку частково відмирає. Вони поширені переважно в посушливих областях (полин, астрагал), хоча трапляються і в Лісостепу. Напівкущі – проміжна життєва форма між дерев’янистими й трав’янистими рослинами. Ліани – рослини з гнучкими, виткими стеблами. Ліани можуть бути деревоподібними (виноград, актинідія, ротангові пальми) і досягати довжини 30 (300 м) та діаметра 10 см і більше, кущоподібними або меншими за дерева (лимонник, виноградовник, ломиніс), кущикоподібними (плющ звичайний), напівкущикоподібними (паслін солодко-гіркий). За допомогою спеціальних пристосувань (вусиків, присосок тощо) ліани прикріплюються до різних опор (стін, стовбурів, стовпців). Тому їх часто використовують для вертикального озеленення різних об’єктів. Рослини-подушки – життєва форма деревних рослин, яка виникла в жорстких умовах існування в результаті дуже малого приросту пагонів і великої редукції листя. Висота рослин-подушок 0,1-1 м (рута, молочай, вовча ягода). Для практичних цілей садово-паркового господарства важливою властивістю деревних рослин є швидкість їхнього росту у висоту, ріст крони у ширину по діаметру та ріст стовбура у товщину. За цими ознаками деревні рослини поділяють на такі, що ростуть дуже швидко (приріст 1 м і більше), швидко (приріст 0,5-1 м), помірно (приріст 0,3-0,5 м), повільно (приріст 0,15 -0,3 м) і дуже повільно (приріст до 0,15 м). Дуже швидко ростуть евкаліпти, багато видів тополі, модрини, берези, верби, айлант високий, гледичія триколючкова, робінія псевдоакація, клен цукристий, клен ясенелистий, 23 карагана деревоподібна, бузина, чубушники, форзиція, багато видів жимолостей і таволги. Швидким ростом відзначаються горіхи чорний і грецький, платани, тюльпанне дерево, дуб червоний, в’яз дрібнолистий, ліщина звичайна, свидина кров’яно-червона, калина звичайна, смородина золотиста, маслинка вузьколиста. Помірно ростуть дуби черешчатий і скельний, клен гостролистий, липа повстиста, дрібно- і великолиста, туя західна, ялина колюча, ялиця біла, бузок звичайний, айва японська. Повільно ростуть груша звичайна, яблуня лісова, кедр ліванський, платикладус східний, глід, ірга, кизил, бирючина, обліпиха, магонія, ялівець звичайний та козацький. Дуже повільно ростуть самшит вічнозелений, тис ягідний, карликові форми хвойних та листяних видів. 2. Незначні відхилення від типової форми виду називають лузусами. Наприклад, лузусами є різні за розміром і формою листки, плоди. Значні відхилення від типової форми називають абераціями. Це, наприклад, куляста, повисла, конічна, циліндрична форми крони, рослини зі скрученими гілками, пістряве, червоне, золотисте та інше забарвлення листя. Деревні рослини поділяють також на вічнозелені та листопадні. Листопадні рослини щороку скидають листя наприкінці вегетації, а у вічнозелених листя живе від 2-3 до 13-15 років і обпадає неодночасно. Тому рослина завжди залишається в облиствленому стані, хоча старі гілки залишаються без листя і втрачають декоративність. Вічнозелені та листопадні рослини є також серед хвойних і листяних деревних видів. Однак серед хвойних дерев переважають вічнозелені, а серед листяних – листопадні. 25 У різні пори року різноманітність декоративних якостей деревних рослин привертає до себе увагу і створює у людей особливе внутрішнє естетичне відчуття. Незважаючи на те, що красу і велич деревних рослин різні люди сприймають по-різному, дерева, кущі та ліани за декоративністю можна розділити на певні групи та оцінити загальний вигляд або декоративний стан окремої особини чи групи особин у декоративних насадженнях. 3. Найчастіше декоративність деревних рослин оцінюють у період цвітіння й дозрівання плодів, оскільки ці фенологічні фази у багатьох видів найефектніші в декоративному відношенні. Однак при цьому треба враховувати розміри рослин, форму крони, будову, розмір і забарвлення листя, тобто декоративний стан рослин об’єктивніше можна оцінювати не за однією-двома, а за багатьма декоративними ознаками. Загальну декоративність деревних рослин пропонується оцінювати за такою шкалою: 1 – декоративність негативна (зовнішній вигляд рослин явно зменшує їхню загальну привабливість); 2 – нульова (декоративні якості непомітні, рослини не мають своєї виразності на загальному фоні насаджень); 3 – незначна (декоративні якості помітні, але не виразні, тому не дуже підвищують декоративність рослин); 4 – достатня (декоративні якості виразні, рослини добре виділяються на загальному фоні насаджень); 5 – висока (декоративні якості надають рослинам значної привабливості, зумовлюють у масового спостерігача сильне емоційне відчуття, захоплення). 4. У науковій літературі та у практиці інтродукційної роботи постійно вживають чотири терміни: інтродукція, акліматизація, адаптація, натуралізація. Незважаючи на багатовікову історію інтродукції рослин, науковці у ці терміни вкладають різні поняття. Під інтродукцією найчастіше розуміють процес перенесення рослин з регіону їх природного зростання в інші регіони, де вони природно не поширені. Отже, інтродукція охоплює всі випадки первинного вирощування форми та виду рослин у певному природному регіоні. Цей термін у ботанічній літературі трапляється з XVI, хоча інтродукцією рослин людина почала займатися майже одночасно з появою землеробства. Інтродуковані рослини називають інтродуцентами. Рослини, перенесені у новий регіон, щоб вижити, мають пристосовуватися до його умов і насамперед до клімату. Пристосування рослин до кліматичних факторів називають акліматизацією, а пристосування їх до сукупності всіх екологічних факторів місцезростання – адаптацією. 26 Якщо рослини, введені в культуру за межами природного ареалу, не тільки проходять повний життєвий цикл без допомоги людини, а й входять до складу місцевої флори, конкурують з її видами, дають самосів, то такий рівень пристосування рослин до нових умов називають натуралізацією. Найважливішими декоративними якостями крони є її розміри та форма. Вони відіграють першочергову роль в архітектурних композиціях, і їх слід враховувати під час проектування садово-паркових об'єктів (мал. 1). Крона деревних рослин формується у двох основних напрямах – вертикальному й горизонтальному. Співвідношення між ними визначає форму крони. Вертикальний розвиток крони може бути: прямим, коли гілки крони спрямовані вгору, а кут між ними і стовбуром гострий, та зворотнім, коли гілки опущені донизу і кут між ними та стовбуром становить понад 90°. Залежно від вертикального гілкування крона у дерев може бути різних ширини, протяжності та форми (мал. 1). Крону вважають широкою, якщо її діаметр перевищує 10 м (дуб звичайний, клен гостролистий), середньою, коли крона має в діаметрі 5-10 м (граб звичайний, клен польовий) і вузькою – з діаметром крони 2-5 м (горобина звичайна, черемха звичайна). У кущів широка крона має 3-5 м, середня – 1-3, вузька – 0,5-1 м. За формою крона у деревних рослин буває розлогою (дуб звичайний, верба ламка, сосна звичайна, тополі чорна і біла), пірамідальною, або конічною (ялини, більшість ялиць, кипарис вічнозелений, тополя італійська), колоноподібною (форми туї західної, ялівця звичайного, граба звичайного, клена гостролистого), овальною (каштани кінський, звичайний і їстівний, модрина європейська), яйцеподібною (дуб скельний, липа повстиста, сосна румелійська), зонтичною (айлант високий, сосна італійська), кулястою (форми клена гостролистого, робінії псевдоакації, в'яза приземкуватого), плакучою, або повислою (верба вавилонська, береза повисла, форми горобини звичайної, ясена звичайного), виткою (виноград, актинідії, лимонник, плющ, деревозгубник, ломиніс), сланкою (ялівець козацький, сосна приземкувата ). 28 Мал. 1. Зовнішній вигляд різних дерев: 1 - сосна звичайна; 2 - сосна пінія; 3 - ялина (а - ялина європейська на відкритому місці; б - ялина європейська в насадженні); 4 - кедр ліванський; 5 - береза повисла; 6 - вільха чорна; 7 - верба біла; 8 - вашингтонія; 9 - пальма королівська; 10 - секвоядендрон гігантський; 11 - равенала (дерево мандрівників); 12 - рахіхітон (пляшкове дерево); 13 - акація парасолькоподібна; 14 - драцена; 15 - сосна звичайна з прапороподібною кроною; 16 - баньян У декоративному садівництві найпоширеніші пірамідальна, колоноподібна, овальна, куляста, зонтична, повисла (плакуча) і сланка форми крони деревних рослин. Важливими декоративними якостями крони є її щільність, яка зумовлюється системою гілкування, та фактура (поверхня). Щільні крони мають просвітів не більш як 25 %, у крон середньої щільності просвіти становлять від 25 до 50 %, рідкі, нещільні, крони мають понад 50 % просвітів. Фактура крон дерев і кущів буває: великою пухкою, великою щільною, дрібною пухкою і дрібною щільною. Велику пухку фактуру крони утворюють дерева і кущі з відносно великим листям, яке не дуже прилягає одне до одного (тюльпанне дерево, платани, дуби, кали, скумпія, горіхи, сумах пухнастий, бархат амурський). Велику щільну фактуру крон мають деревні рослини, в яких листя суміщається густо, заповнює всі просвіти у кроні (бук, каштани кінський звичайний і їстівний, клени гостролистий і несправжньоплатановий, граб звичайний, липа широколиста). 29 Дрібну пухку фактуру крони мають деревні рослини з дрібними листками, які не прилягають густо один до одного (модрини, верби, гледичія, маслинка, обліпиха, горобина, евкаліпти). Дрібною щільною фактурою крони характеризуються рослини з невеликим листям, яке щільно прилягає одне до одного і заповнює всі просвіти (клен татарський, в'яз дрібнолистий, жимолость татарська, самшит вічнозелений, тиси, кипариси, туя, платикладус). 2. Декоративний вигляд деревних рослин значною мірою залежить від форми (орнаменту), величини, кольору та розміщення листя на гілках. Ці якості деревних рослин можуть підсилювати або знижувати ефект усієї композиції зелених насаджень, а тому є важливим декоративним елементом у доборі рослин для створення поодиноких і групових посадок, побудови перспективи та контрастного кольорового рішення у паркових композиціях. Листки складаються з листкової пластинки, черешка, листкової піхви й прилистків. У деяких листків окремі частини можуть бути відсутніми. Місце прикріплення листка називають вузлом, а відстань між вузлами – міжвузлям. За будовою листки бувають простими і складними. У простого листка лише одна листкова пластинка та один черешок, за допомогою якого він прикріплюється до пагона. У складного листка на черешку знаходиться кілька листочків зі своїми черешками. За формою прості листки бувають округлими, овальними, яйцеподібними, оберненояйцеподібними, довгастими, ланцетними, голчастими та ін. (мал. 2). Овальні листки дещо витягнуті в довжину, а біля основи і на верхівці заокруглені (скумпія), в яйцеподібних листків пластинка біля основи заокруглена, а на верхівці звужена (бук, граб), оберненояйцеподібні листки мають широку заокруглену верхню частину, яка до основи листка звужується (в'яз, вільха чорна, довгасті листки втричі довші за ширину і мають звужені верхівку та основу, ланцетні листки вузькі, їхня довжина у 3-5 разів більша за ширину, яка поступово звужується догори (верби), голчасті листки мають сосна, ялиця, модрина, кедр, деякі види ялівцю. Прості листки у деревних рослин бувають цілими (бук, липа, береза, груша) і розчленованими: перистолопатевими (дуб), пальчастолопатевими (клени гостролистий і несправжньоплатановий). 30 Мал. 2. Форма листкової пластинки: 1- лінійна (пшениця); 2 - гольчаста (сосна); 3 - довгаста (верба); 4 - ланцетна (верба); 5 - оберненоланцетна (верба); 6 - серцеподібна (липа); 7 - яйцеподібна (бук); 8 - оберненояйцеподібна (верба вушката); 9 - еліптична (черемха); 10 - округла; 11 - лопатоподібна (живучка); 12 - ромбічна (осокір); 13 - стрілоподібна; 14 - округла, щитоподібна (настурція); 15 - ниркоподібна (копитняк): 16 - широко яйцеподібна (береза); 17 - списоподібна (щавель); 18 - ліроподібна Мал. 3. Листя з розчленованими листками: 1- пальчастолопатове (клен несправжньоплатановий); 2 - пальчастороздільне (клен пальмоподібний); 3 - перистолопатеве (дуб скельний); 4 - пальчасторозсічене (гіркокаштан звичайний); 5 - перисторозсічене (чистотіл) 31 Мал. 4. Схеми спіральних Мал. 5. Листорозміщення: листорозміщень 1 - супротивне; 2- кільчасте Декоративність листка деревних рослин і всієї рослини здебільшого залежить від його фактури, тобто від поверхні листка. Вона може бути гладенькою, матовою, шорсткою, опушеною, горбистою, із шипами, глянцевою, блискучою. Розміщення листя та листкова мозаїка хоча і не є основними декоративними якостями рослин, проте вони можуть значно підсилювати їхній ефект. У деревних рослин листя найчастіше розміщується на пагонах почергово, спірально або супротивно, рідше – кільчасто (мал. 4,5). В евкаліптів та деяких інших видів рослин з віком розміщення листя на пагонах змінюється. Листкова мозаїка – результат пристосування рослин до кращого вловлювання променів світла. Вона досягається за рахунок різної довжини черешків та розмірів листкової пластинки. Залежно від сезону та віку колір листків змінюється. У більшості деревних рослин навесні листки світліші, потім вони темнішають, а восени набувають жовтого, пурпурового, бурого або іншого забарвлення. У багатьох деревних видів існують декоративні форми за забарвленням листя. У голонасінних хвоя може бути голубуватою, золотистою, у покритонасінних листя буває пурпуровим, червоним, вишневим, з білою облямівкою тощо. Знання будови, строків розпускання та обпадання, кольору та зміна забарвлення листя дають змогу спеціалістам вирішувати багато завдань садово-паркового будівництва і створювати високо декоративні й ефектні композиції із деревних рослин. Опис декоративних якостей квіток, плодів та стовбурів деревних рослин Декоративні якості квіток 2. Декоративні якості плодів 3. Декоративні якості стовбурів Під час вибору деревних рослин для декоративних насаджень квітки іноді мають вирішальне значення. До декоративних якостей квіток належать їхня будова, розміри, форма, колір та запах (як додаткова якість). За розмірами квітки деревних рослин поділяють на дуже великі – діаметр понад 10 см (магнолія великолиста, магнолія оберненояйцеподібна, магнолія Суланжа, великі – діаметр 5-10 см (камелія японська і китайська, павловнія, шипшина зморшкувата, троянди), невеликі – діаметр 2-5 см (рододендрони жовтий і понтійський, вишні звичайна і пташина, чубушник вінцевий), дрібні – діаметр до 2 см (горобина звичайна, черемха звичайна, таволги, алича, терен). Декоративність квіток зумовлюється також розмірами, формою, будовою та кольором пелюсток, тичинок, оцвітини. Колір квіток у деревних рослин дуже різноманітний: білий, жовтий, оранжевий, червоний, рожевий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий та пурпуровий з різними відтінки цих кольорів. Декоративний ефект квітучих рослин залежить від розмірів суцвіть, в які зібрані окремі квітки. Суцвіття бувають дуже великими, розмір 20-30 см і більше (горобинник горобинолистий, бундук канадський, аралія маньжурська, гортензія волотиста, каштан кінський звичайний, софора японська), великими – розмір 10-20 см (робінія псевдоакація, горобина звичайна, бук лісовий, черемха звичайна), дрібними – розмір менш ніж 10 см (бирючина звичайна, робінія клейка, дейція граціозна, таволга верболиста, черемха пізня). Найпоширенішими типами суцвіть у деревних рослин є зонтик простий (глід, вишня), китиця проста (робінія), волоть (бузок, бирючина), щиток простий (груша, таволга японська), щиток складний (бузина чорна, калина, горобина). Серед деревних рослин, які використовують у садово-парковому будівництві, є багато таких, в яких квітки не високо декоративні, а суцвіття маловиразні. До них належить більшість видів верби, тополі, берези, дуба, в'яза, клена., горіха, а також граб, ліщина, бук. Запах квіток приваблює до рослин комах, сприяючи кращому їх запиленню і плодоношенню. За своїми якостями залах квіток може бути приємним або не дуже приємним, тому він підсилює чи, навпаки, погіршує декоративність рослин. Цю особливість запаху квіток ураховують під час добору та розміщення рослин у садах і парках. Слід зазначити, що пахучі квітки є сильними антибіотиками й очищують повітря від шкідливих мікроорганізмів. Мал. 1. Типи суцвіть (схема): 1- китиця; 2 - колос; 3 - качан; 4 - зонтик; 5 - головка; 6 - кошик; 7- щиток; 8 - волоть; 9 - розвилина, або дихазій; 10 - складний зонтик; 11- завиток; 12 - звивина; 13 – плейохазій |