ЭКОНОМИКА РЕФЕРАТ. Макроекономічні показники і методика їх обчислення
 Скачать 178 Kb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний університет «Одеська морська академія» Реферат по економічній теорії на тему: «Макроекономічні показники і методика їх обчислення» «Шляхи зниження безробіття» Бальжик А.В. Спеціальність – судноводіння (М та РТ) курс IV 115426 Одеса - 2018 1. Макроекономічні показники і методика їх обчислення Передумови розвитку Системи національних рахунків. Суть та особливості СНР. Протягом майже 70-и років у колишньому СРСР розвивалась і використовувалась система макроекономічних показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ), або система народногосподарського балансу (СНБ). Характерною особливістю цієї системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери : матеріальне виробництво; невиробнича сфера. Баланс народного господарства за 1923-1924 рр., розроблений в ЦСУ СРСР під керівництвом П.І. Попова і опублікований 1926 року, було визнано одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показників. Знадобилося ще майже чверть сторіччя, перш ніж аналогічні макроекономічні розробки з’явилися в таких капіталістичних країнах, як США, Англія, Голландія та ін. Проте, ці розрахунки було проведено вже у формі Системи національних рахунків (СНР), яка виникла на основі вдосконалення методології розробки БНГ. Таблиця 1 Відомі три історичні етапи розвитку систем макроекономічних показників (таб. 1):
З травня 1992 року за Указом Президента в Україні також впроваджується СНР. Отже, Система національних рахунків (СНР) - це система взаємопов’язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів. Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про: всі господарські суб’єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи та домогосподарства; всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу; всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо). В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу (кругообіг ресурсів, продукту і доходів), яка побудована на таких принципах: 1) продуктивною є будь-яка праця, що приносить доход, тому у сферу обліку включається і сфера нематеріального виробництва (яка в СНБ називається невиробничою); 2) грошові витрати і доходи в суспільстві еквівалентні, тобто доходи дорівнюють витратам; 3) виробництво, розподіл, обмін і споживання продукту і доходів розглядаються як взаємопов'язані сторони єдиного процесу відтворення. Базовою одиницею СНР слугує так звана інституційна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності. Інституційна одиниця веде повний набір бухгалтерської звітності і є юридичною особою. Національна економіка в цілому визначається як сукупність всіх інституційних одиниць – резидентів (економічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік). Інституційні одиниці є резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов’язаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства або національності. Резиденти-підприємства даної країни – це економічні одиниці, що зайняті виробництвом на економічній території даної, включаючи змішані та спільні підприємства, філіали зарубіжних фірм і корпорацій тощо. Усі інституційні об’єкти об’єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари і послуги, крім фінансових послуг (нефінансові підприємства); фінансові установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв’язки. Згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 році, на початку 1995 року Мінстат України завершив розробку національних рахунків України. Вони розроблені відповідно до Методології СНР і включають шість консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок товарів і послуг, рахунки виробництва, розподілу і використання доходу і рахунок капіталу. В СНР вирізняють такі поняття: Проміжна продукція – це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу; Кінцева продукція – товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання; Додана вартість фірми – вартість виробленої фірмою продукції без вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виробництва. Основні макроекономічні показники. СНР національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск. Валовий випуск (ВВ) – це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому, під базовими цінами, розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.). Відповідно до прийнятої в СНР (1993 р.) трактування меж виробничої діяльності, ВВ включає: 1 – усі товари, незалежно від місця їх використання; 2 – послуги, що надаються іншим інституційним одиницям, та ін. Розрізняють два типи валового випуску: ринковий та неринковий. Ринковий ВВ включає: 1 Товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру; 2. Товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі; 3.Товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві. 4. Готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання. Неринковий ВВ включає: 1. Товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання і нагромадження. 2. Товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним одиницям і суспільству в цілому; 3. Продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника. ВВ = РП + З1 – З2, де РП – вартість реалізованої продукції, З1 – вартість продукції, що спрямована у запаси, за цінами на момент її спрямування, З2 – вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання. Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторам органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються за формулою: ВВ = МВ+ОП+А+(П-С), де МВ – витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання, ОП – оплата праці працівників, А – споживання основного капіталу (амортизація), (П-С) – чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки за мінусом субсидій. ВВ організацій банківської системи від їхньої посередницької діяльності визначається за формулою: ВВ=В1-В2, де В1 - %, отримані банками від розміщення залучених ресурсів; В2 - %, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси. ВВ страхових компаній: ВВ=СП-СВ+В-ТСР, де СП – страхові премії, що надійшли до страхових компаній, СВ – страхові відшкодування, що сплачені страховим компаніям, В - %, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів і цінні папері або інші ліквідні фінансові інструменти; ТСР – приріст технічних страхових резервів. Головним показником при розробці СНР, основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП). ВВП – це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін “валовий” означає включення до складу його споживання основного капіталу (амортизації). Показник ВВП можна розрахувати трьома методами: 1. За виробленою продукцією (виробничий метод). 2. За витратами (метод кінцевого використання). 3. За доходами (розподільчий метод). При розрахунку ВВП виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії: ВВП=S(ВВ-МВ)+(ПП-С), де МВ – матеріальні витрати окремих галузей, ПП – продуктові податки (ПДВ, акцизи, мито тощо), С – субсидії, (ПП-С) – чисті продуктові податки. Для прикладу розглянемо таблицю 2., де наведені дані про ВВП України, обчислений виробничим методом. Таблиця 2. Динаміка ВВП України, обчисленого виробничим методом (млрд. крб.) (дані Держкомстату України).
При розрахунку ВВП методом кінцевого використання ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов’язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг: ВВП = СВ+ВІ+ДЗ+ЧІ, де СВ –споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла); ВІ – валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на будівництво будинків і споруд, придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій, амортизацію тощо; ДЗ – державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо; ЧЕ – чистий експорт товарів і послуг за кордон (розраховується як різниця між експортом і імпортом). Відзначимо, що ВІ складаються із двох елементів: ВІ=ЧІ+А, де ЧІ – чисті інвестиції, тобто які спрямовуються на приріст капіталу та запасів, А – амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зношеного капіталу. Для прикладу наведемо таблицю 3, де наведені дані про структуру ВВП України обчисленого за методом витрат. Таблиця 3. Структура ВВП України за категоріями використання (%) (Дані Держкомстату України).
Відзначимо, що валове нагромадження основного капіталу – це вкладення інвестицій в об’єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом використання їх у виробництві. Зміна запасів матеріальних оборотних фондів включає зміну вартості виробничих запасів (сировини, матеріалів, запасних частин, палива тощо), незавершеного виробництва, готової продукції і товарів для перепродажу. Зміна вартості запасів матеріальних оборотних фондів повинна визначатись як різниця між надходженнями продукції у запаси і вилученням її із запасів за ринковими цінами, що діють відповідно на момент надходження або вилучення. Чисте придбання цінностей – це нова категорія в СНР. Цінності – це предмети, які придбані не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких з часом зростає. Згідно з розподільчим методом ВВП - це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік: ВВП=ЗП+ВКП+ЗД+(НП-С), де ЗП – зарплата найманих працівників, ВКП – Валовий корпоративний прибуток, який поділяється на три частини: податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіденди (Д) та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи й амортизацію (НрП); ЗД – змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу; НП – неприбуткові податки, що включають податки на продукти та інші податки на виробництво і імпорт; С – субсидії на продукти та інші субсидії, пов’язані з виробництвом і імпортом; (НП-С) – чисті неприбуткові податки. Відзначимо, що в економічній практиці розподільчий метод має другорядне значення і обмежене застосування. 3. Похідні показники ВВП в СНР. Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуги економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та ін. Чистий внутрішній продукт (ЧВП) розраховують як різницю між ВВП і споживанням основного капіталу, тобто сумою амортизації поточного року (А): ЧВП=ВВП-А Валовий національний доход (ВНД) – це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн. Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПДз) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон: ВНД=ВВП + ЧПДз. Відзначимо, що до первинних доходів відносять доходи, які отримані від первинного розподілу сукупного доходу, тобто від розподілу доданої вартості між власниками факторів виробництва і урядом. Характерним макроекономічним показником також є валовий наявний національний доход: ВНДн = ВНД + ЧПТз, де ЧПТз – чисті поточні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами, отриманими з-за кордону і переданими за кордон. Відзначимо, що поточні трансферти (отримані і передані) включають: платежі зі страхування від нещасних випадків; поточні податки на доходи та майно (податок на прибуток, прибутковий податок на громадян, податок на транспортні засоби та ін.); відрахування на соцстрах; допомогу з соціального забезпечення, що надходить від інших країн; обов’язкові збори і платежі від домогосподарств; штрафи і пені та ін. Якщо від ВНД і ВНДз відрахувати споживання основного капіталу (амортизацію), то отримаємо чистий національний доход (ЧНД) і чистий наявний національний доход (ЧНДн). Особистий доход (сукупні доходи домашніх господарств) утворюються після того, як з чистого національного доходу (суми необхідного і додаткового продукту суспільства мінус непрямі податки) відрахують податки (внески) на соціальне страхування, податки на прибуток фірм (які, таким чином, не попадають в домашні господарства) і додають так звані трансфертні доходи (платежі). ОД= (ЗП-ВСФ)+Р+ЧВ+Д+ЗД+СТв+ЧСТз, де ВСФ – відрахування від зарплати до страхових фондів; Р – рента, як доход від передачі прав на використання власності; ЧВ – чистий відсоток як доход від фінансових активів (позички, облігації, термінові внески тощо) (вираховується як різниця між отриманими і сплаченими відсотками); Д – дивіденди як доход від участі в акціонерному капіталі; ЗД – змішаний доход, тобто доход некорпоративного бізнесу; ЧСТз –чисті зовнішні соціальні трансферти; СТв – внутрішні соціальні трансферти. Велике значення в макроекономіці має показник особистого безподаткового доходу, або просто безподаткового доходу (БД). Він вираховується як різниця між особистим доходом та особистими податками (ОП): БД=ОД-ОП, де ОП – особисті податки (прибутковий податок, податки на особисте майно, спадщину тощо). Примітка: Якщо національний доход - це доход зароблений, то особистий доход домашніх господарств - це доход одержаний. Отже, ВВП - продукт, вироблений в країні, а ВНП - продукт, використаний в межах даної країни. Усі показники внутрішнього продукту чи доходу характеризують виробництво, а всі національні показники - споживання. 2. Шляхи зниження безробіття Вступ Ринкова економіка не можлива без існування ринку праці, основним результатом функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості населення та безробіття. Ринок праці – це система взаємодії споживачів праці та їх постачальників ( з одного боку юридичних осіб, а з іншого – фізичних осіб з певним рівнем професійних знань, умінь та навичок ). Безробітною вважається та людина, яка не зайнята на ринку праці, але активно шукає роботу, а цей стан називається безробіттям. Багато років в Радянському Союзі офіційно не визнавалося існування безробіття, воно було притаманне лише капіталістичному суспільству, будучи одним з основних аргументів ідеологічної війни. Однак, останнім часом з початком трансформації економічної системи безробіття прийшло в нашу країну, набираючи поступово великих масштабів. Тому зниження безробіття стало однією з головних проблем, з яким стикнулося суспільство. Як уникнути безробіття? Як пом’якшити його удар? Від вирішення цих питань залежить соціальний мир і добробут населення. Від них залежить матеріальна і моральна стійкість людини можливість її соціального просування задоволеності процвітання та щастя. Сутність і види зайнятості Відповідно до законодавства України, зайнятість визначається як не заборонена законом діяльність громадян, зв’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб як правило що приносить доход. З погляду економічних позицій суспільства, зайнятість – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного національного доходу. Як економічна категорія, зайнятість виражає виробничі відносини з приводу включення працівника ( окремої соціальної групи ) у конкретну організацію праці з метою задоволення попиту на робочу силу. Зайнятість показує як працездатне населення забезпечене робочими місцями. До зайнятого населення відносяться в першу чергу працівники по найму, а також особи, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, тобто суб’єктів підприємницької діяльності, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і т. д. Під зайнятістю розуміється робота, яка є корисною не тільки для конкретної особи, але і для суспільства в цілому, таких як навчання в загальноосвітньому і вищому навчальних закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, участь у роботі громадських організацій (не по найму) і ін. Однак з погляду розвитку самого суспільства вирішальне значення має зайнятість у суспільному виробництві, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень якості життя населення в цілому і добробут окремих громадян. У зайнятості як економічному явищі виділяють два аспекти: кількісний і якісний. За своїм змістом вони відповідають поняттям повної й ефективної зайнятості. Під повною зайнятістю розуміється надання всім бажаючим і здатним трудитися робочі місця в суспільному виробництві. Ефективна ж зайнятість означає такий розподіл трудових ресурсів у територіальному і галузевому розрізах, по сферам і видам діяльності, що дає можливість у кожен момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ. При повній і ефективній зайнятості вирішуються дві задачі: -створюється достатня кількість робочих місць; -забезпечуються необхідною робочою силою підприємства й організації. Перша задача відбиває інтереси населення, що проживає на визначеній території, друга – інтереси галузі, підприємств. Досягнення ефективної зайнятості – задача господарських одиниць, а повної зайнятості– задача держави. Оптимальне сполучення повної й ефективної зайнятості визначає раціональну зайнятість. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів по сферах застосування праці за професіями, спеціальностям і т.д. Структурні види зайнятості виділяють по наступних ознаках: 1. По характеру діяльності: --робота на підприємствах усіх видів і громадських організацій; --служба в армії; --індивідуальна трудова діяльність; --особисте підсобне господарство і т.д. 2. По приналежності зайнятих до визначеного класу і соціального шару: --робітники; --інженерно-технічні працівники і службовці; --управлінський персонал; --підприємці; --селяни. 3. З обліком міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій у розподілі трудових ресурсів. 4. По територіальній ознаці: --по регіонах; --по областях; --економічним районам і т.д. 5. За рівнем урбанізації. 6. За професійно – кваліфікаційними рівнями: --рівень утворення; --стаж роботи; --ступінь механізації праці і т.д. 7. За віковою ознакою: --неповнолітні; --повнолітні. 8. За формами організації праці: --співвідношення між зайнятими, охопленими індивідуальними колективними формами організації праці. 9. За видах власності: --приватний сектор; --комунальний; --держаний сектор. Форми зайнятості являють собою організаційно-правові способи й умови використання робочої сили. У рамках кожного виду зайнятості праця людей організовується за допомогою різноманітних організаційно-правових форм, що розрізняються нормами регулювання тривалості і режимів робочого дня, чи регулярністю стабільністю трудової діяльності; місцем виконання роботи (на на підприємствах чи вдома), статусом діяльності. Отже, форми зайнятості класифікуються з урахуванням наступних ознак: 1) Форми організації робочого часу: | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||