Методи обстеження хворих з патологією органів дихання. Методи діагностики
 Скачать 96.46 Kb.
|
|
Передпосівну обробку патологічного матеріалу з метою деконтамінації і покращення гомогенізації проводять кислотами, лугами і різними детергентами згідно з загальноприйнятими методиками. Після підготовки діагностичного матеріалу його центифугують, отриманий осад для посіву на середовище ВКГ обробляють стимулятором росту, який входить до комплексу ВКГ (окремий 10,0 мл флакончик з рідиною) в співвідношеннях 1:1, а отриману в асептичних умовах кров розводять стимулятором росту порівну. Отриману суспензію (дослідний матеріал + стимулятор росту) інкубують при температурі 37,0±1,0 °С протягом 24-48 годин. Живильне середовище ВКГ готується безпосередньо перед застосуванням. Для цього береться 9,0 г сухого середовища ВКГ, розмішують його в 100,0 мл дистильованої води, кип’ятять 2-3 хвилини до повного розплавлення агару, фільтрують через ватно-марлевий фільтр, розливають у відповідний посуд, стерилізують (121,0 ± 1,0 °С) протягом 15 хвилин в автоклаві. Після стерилізації розливають в асептичних умовах у стерильні чашки Петрі шаром 6,0-8,0 мм. Готове живильне середовище жовтого кольору і повинно відповідати рН 7,2 ± 0,2. Для цього дистильовану воду для його приготування треба брати з рН 7,2 ± 0,2. Після застигання середовища негайно проводять посів за допомогою шприца одноразового використання у дозі 1,5 мл на чашку Петрі. Засіяний матеріал, не перевертаючи чашки, поміщають у термостат при температурі 37,0 ± 1,0 °С для виявлення росту. Для підвищення ефективності культуральної діагностики та доцільності контролю контамінації патологічного матеріалу, який підготовлений зі стимулятором росту, посів проводять за загальноприйнятою методикою на додаткові живильні середовища – жовточно-сольовий агар і 5,0 % кров’яний агар. Оцінка результатів на живильному середовищі проводиться візуально щодня протягом 10 діб. Ріст колоній на середовищі ВКГ проявляється у вигляді злегка жовтуватих непрозорих колоній або газонного росту, як правило, на 2-3, а інколи на 4 добу. При визначенні чутливості МБТ до лікарських препаратів з використанням середовища ВКГ, роблять змив культури, яку отримали на живильному середовищі ВКГ за методикою, яка описана вище. Готують середовище ВКГ у чашках Петрі і висівають 1,0-1,5 мл приготованої суспензії – контроль росту мікобактерій, а потім готують середовище ВКГ, в яке додають розведення протитуберкульозних препаратів (серійні подвійні розведення лікарського препарату за загальноприйнятою методикою) і після застигання середовища на чашки Петрі висівають у тій же дозі (1,0-1,5 мл) приготовлену суспензію. Засіяні чашки, не перевертаючи, ставлять в термостат і спостерігають за ростом протягом 5 діб. Наявність росту культури на контрольному середовищі і пригнічений або відсутній ріст на чашках Петрі з антибактеріальними препаратами вказує на повне або часткове пригнічення росту мікроорганізмів, тобто на повну або часткову стійкість до даного ПТП. Лабораторні та інструментальні методи дослідження. Рентгенологічне дослідження Для дослідження органів дихання застосовують рентгеноскопію,рентгенографію, бронхографія і томографію легень. Рентгеноскопія є найбільш поширеним методомдослідження, що дозволяє візуально визначити зміна прозоростілегеневої тканини, виявити вогнища ущільнення або порожнини в ній, виявитинаявність рідини або повітря в плевральній порожнини, а також іншіпатологічні зміни. Рентгенографія застосовується з метою реєстрації та документаціївиявлених при рентгеноскопії змін в органах дихання нарентгенівській плівці. При патологічних процесах в легенях, що призводять довтрати легкості і ущільнення легеневої тканини (пневмонія, інфаркт легені,туберкульоз тощо), відповідні ділянки легень на негативній плівцімають більш бліде зображення в порівнянні з нормальною легеневою тканиною. Рентгенографія, (англ. projection radiography, plain film radiography, X-ray imaging, roentgenography, X-ray study, X-ray filming) —– дослідження внутрішньої структури об'єктів, які відображаються за допомогою рентгенівських променів. Найчастіше термін використовуюють у медичному контексті. Методика Rő (рентгенівського) дослідження ґрунтується на утворенні тіньового забарвлення на ренгенівській плівці під дією Rő променів.Зміст [сховати] 1 Історія методу 2 Принцип методу 2.1 Особливості: 3 Застосування у мінералогії 4 Медицина 5 Див. також 6 Література Історія методу[ред. код] Перші знімки в Х-променях зроблені видатним українським вченим Іваном Пулюєм 1895 р. за допомогою “лампи Пулюя”. Потім з аналогічною лампою експериментував німецький вчений Вільгельм Рентген, який, на відміну від І. Пулюя, широко опублікував результати своїх досліджень і отримав в 1901 р. Нобелівську премію. На думку ряду українських і зарубіжних вчених, пріоритет винаходу Х-променів належить І. Пулюю. Принцип методу[ред. код] Rő промені потрапляють на ренгтенівську плівку яка містить у своєму складі AgBr (Аргентуму Бромід), відбувається іонізація і поляризація променів, Аргентум відновлюється до Ag0 - і відбувається потемніння ренгенівської плівки. Особливості:[ред. код] документальність; висока роздільна здатність; мале променеве навантаження (в порівнянні з рентгеноскопією) Застосування у мінералогії[ред. код] Метод дослідження речовини, зокрема мінералів, гірських порід, руд і продуктів їх технологічної переробки за допомогою рентгенівського проміння (в Х-променях). Базується на явищі дифракції рентгенівських променів кристалічними фазами досліджуваного об’єкта. Мета Р. – діагностика мінералів, встановлення їх реальної будови, тобто структурного стану, ступеня впорядкованості кристалічної структури, наявності в ній ізоморфних домішок, ступеня досконалості або спотворення структури, міри дисперсності мінералу, його текстурованості, ступеня метаміктизації. Див. рентгенографічний фазовий аналіз. Медицина[ред. код] Одержання рентгенівського зображення на плівці — рентгенографія. При рентгенографії пучок рентгенівського випромінювання направляють на досліджувану частину тіла; Х промені, що проникли через тіло хворого, попадають на плівку. Рентгенівська плівка має чутливість не тільки до рентгенівського випромінювання, але і до видимого світла. Тому її поміщають у касету, що захищає від видимого світла, але проникне для Х променів. Зображення на плівці стає видимим після фотообробки (прояв, фіксування). Готовий висушений знімок розглядають через світло або через негатоскоп. Знімок будь-якої частини тіла встановлюють на негатоскопі в такому положенні, у якому лікар досліджував би дану частину тіла у хворого. Метод рентгенографії відрізняється великими первагами. Він простий і необтяжливий для хворого. Знімки можна робити як у рентгенівському кабінеті, так і безпосередньо в операційній, перев'язочній, або навіть у палаті (за допомогою пересувних рентгенівських установок). На знімках виходить чітке зображення більшості органів. Деякі з них, наприклад кісти, легені, серце, добре помітні завдяки природній контрастності. Інші органи ясно відображаються на знімках після їхнього штучного контрастування. Знімок є документом, що може зберігатися довгий час. Його можуть розглядати багато фахівців і зіставляти з попередніми і наступними рентгенограмами, тобто вивчати хвороби в динаміці. Показання до рентгенографії досить поширені - від неї починають більшість рентгенологічних досліджень. До рентгенографії не слід прибігати лише при загрозливому стані хворого, коли необхідно термінове оперативне втручання (наприклад, при відкритому пневмотораксі), а також при украй важкому стані хворого, коли будь-яке дослідження вже не може принести йому користі, але викликає зайві страждання. Поширена рекомендація лікарів для пацієнтів виконувати знімок наприклад легенів тільки один раз на рік, щоб уникнути шкідливого впливу на цей великий орган людського організму. Проведення рентгенографії вимагає дотримання визначених правил. Знімки кожного органа повинні бути зроблені в двох взаємно перпендикулярних проекціях звичайно використовують пряму і бічну проекції. Знімки в двох взаємно перпендикулярних проекціях дозволяють, крім того, визначати топографоанатомічні співвідношення органів. Для попередження шкідливого впливу Х променів на організм оголюють лише досліджувану частину тіла; все-таки інші частини тіла закривають захисними пристосуваннями (зазвичай свинцевою гумою). Всі особи, що є присутніми у рентгенівському кабінеті, під час зйомки повинні знаходитися за захисними ширмами. При рентгенографії прагнуть максимально наблизити досліджувану частину тіла до касети з плівкою. Тоді зображення є найбільш різким і по розмірах мало відрізняється від справжньої величини досліджуваного органа. Але існує методика рентгенографії, при якій об'єкт, що знімається, навпаки, поміщають порівняно далеко від плівки. У цих умовах через розбіжний характер пучка рентгенівського випромінювання виходить збільшене зображення органа. Такий спосіб зйомки одержав назву рентгенографії з прямим збільшенням зображення. Він здійсненний тільки при наявності особливих "гострофокусних" рентгенівських трубок і застосовується для вивчення дрібних деталей (маленьких вогнищ і судин невеликого калібру в легенях, окремих кісткових балок і трабекул і т.п. ). Розрізняють оглядові і прицільні рентгенограми. На оглядових одержують зображення частини ділянки тіла (грудна клітка, живіт і т.п.). А на прицільних знімках відображена окрема частина органа, що цікавить лікаря, причому в оптимальній проекції, необхідної для виявлення визначених деталей. Досліджуваний відділ шлунка укладений на обох прицільних знімках у круглу рамку. Ця рамка-тінь спеціального пристосування-тубуса-компресора. За допомогою тубуса рентгенолог натискає на передню черевну стінку, щоб краще розподілити контрастну масу в шлунку. Порожнина в легені, що містить повітря і оточена запальним валом, нанегативної рентгенівській плівці має вигляд темної плями овальної форми,оточеного більш блідою тінню, ніж тінь легеневої тканини. Рідина вплевральної порожнини, що пропускає менше рентгенівських променів в порівнянні злегеневою тканиною, на негативній рентгенівській плівці дає тінь, більшбліду в порівнянні з тінню легеневої тканини. Рентгенологічний методдозволяє визначити не тільки кількість рідини в плевральній порожнини,але і її характер. При наявності в порожнині плеври запальної рідини абоексудату рівень зіткнення її з легкими має косу лінію,поступово спрямовує вгору і латерально від среднеключичной лінії; принагромадження в плевральній порожнини незапальної рідини або транссудатурівень її розташовується більш горизонтально. Томографія є особливим методом рентгенографії, що дозволяєвиробляти шарове рентгенологічне дослідження легенів. Воназастосовується для діагностики пухлин бронхів і легенів, а також невеликихінфільтратів, порожнин і каверн, що залягають на різній глибині легень. Томографія (від двох грецьких слів які окремо в перекладі означають перше — шматок або шар і друге — пишу або зображаю) — метод дослідження, який полягає в отриманні зображень окремих шарів (перерізів) досліджуваного об'єкта. Зображення певного шару отримують за допомогою спеціального приладу — томографа. В медичній діагностиці об'єктом такого дослідження є як окремі органи, так людський організм як ціле. Види Зараз найбільшого поширення набула рентгенівська томографія, яку часто називають просто комп'ютерною томографією. Хоча зараз слово ком'ютерний є скоріше даниною традиції, оскільки всі сучасні види томографії спираються на обчислювальні потужності сучасних комп'ютерів і не могли відтворити жодного зображення перерізу без їхньої допомоги. Тобто зараз фактично усі види томографії є в строгому сенсі ком'ютерними. В основі відповідних методів томографії лежать різні фізичні явища. Кожен із зазначених методів дозволяє реконструювати зображення за різними фізичними характеристиками об'єкта і тому методи не замінюють один одного, а лише можуть доповнювати. Рентгенівські томографи використовують для отримання інформації про внутрішню будову об'єкта рентгенівське випромінювання, тобто, дозволяють візуалізувати просторовий розподіл коефіцієнту поглинання саме рентгенівських променів тканинами організму. Робота магніторезонансного томографу побудована на використанні явища ядерного магнітного резонансну, суть якого полягає у властивості ядер певних хімічних елементів при наявності зовнішнього сталого магнітного поля поглинати і випромінювати енергію. Для магніторезонансної томографії таким елементом є водень, який наш організм містить у достатній кількості у складі воді та в органічних сполуках. Емісійний позитронний томограф і однофотонний емісійний томограф використовують для функціональних досліджень. Для цього в тіло пацієнтів вводять спеціальні речовини, які в залежності від функціонування органів і тканин накопичуються або навпаки не накопичуються в них. Розподіл цієї речовини та ступінь накопичення її у відповідних частинах органів реконструюють за допомогою реєстрації позитрон-електронної анігіляції та емісії фотонів високої енергії, які виникають при розпаді компонентів введеної до організму речовини. Бронхографія застосовується для дослідження бронхів. Бронхографія (від бронхи і ...графія ), рентгенологічний метод здобуття тіньового зображення трахеї і бронхів. Вперше Б. вироблена людині в 1918 американською лікаркою Ш. Джексоном. У СРСР перша Б. виконана в 1923 С. А. Рейнбергом і Я. Б. Капланом. У звичайних умовах при рентгенологічному дослідженні бронхи і трахея залишаються невидимими. Для здобуття при рентгеноскопії або рентгенографії зображення в дихальні дороги (після їх знеболення) вводять контрастні речовини (йодовані рослинні олії, водорозчинні контрастні речовини, суспензії контрастних речовин в маслі і водному середовищі і ін.). З допомогою Б. діагностують захворювання легенів, бронхів і трахеї (пухлини, бронхостеноз і ін.). Би. протипоказана при загальному важкому стані, серцево-судинній декомпенсації захворюваннях нирок, підвищеній чутливості до йоду. Хворому післяпопередньої анестезії дихальних шляхів у просвіт бронхів вводятьконтрастна речовина, що затримує рентгенівські промені (наприклад,ідоліпол), потім проводять рентгенографію легенів і отримують нарентгенограмі виразне зображення бронхіального дерева. Цей методдозволяє діагностувати розширення бронхів (бронхоектази), абсцеси ікаверни легенів, звуження просвіту крупних бронхів пухлиною або стороннімтілом. Флюорографія також є різновидом рентгенографічногодослідження легенів. Флюорографія (синоніми: радіофотографія, рентгенофотографія, рентгенофлюорографія) — метод рентгенологічного дослідження, що полягає в одержанні фотознімка рентгенівського зображення з флюоресцентного екрана. Флюорографія дає зменшене зображення об'єкта. Виділяють дрібнокадрову (наприклад, 24 x 24 мм або 35 x 35 мм) і крупнокадрову (зокрема, 70 x 70 мм або 100 x 100 мм) методики. Остання за діагностичним можливостям наближається до рентгенографії. Флюорографія застосовують головним чином для дослідження органів грудної клітки, молочних залоз, кісткової системи. Найпоширенішим діагностичним методом, що використовує принцип флюорографії, є флюорографія органів грудної клітини, яка застосовується насамперед для скринінгу туберкульозу та злоякісних новоутворень легень. Також в медичній діагностиці флюорографія використовується для вивчення молочних залоз та кісткової системи. Розроблені як стаціонарні, так і мобільні флюорографічні апарати. В даний час плівкова флюорографія поступово поступається цифровій. Цифрові методи дозволяють спростити роботу з зображенням (зображення може бути виведене на екран монітора або роздруковане, може бути передане по локальній мережі відразу декільком лікарям тощо), зменшити променеве навантаження на пацієнта і зменшити витрати на додаткові матеріали (плівку, проявник для плівки). Вона проводиться за допомогою спеціального апарата --флюорографа, що дозволяє зробити рентгенівський знімок на малоформатнихфотоплівку, і застосовується для масового профілактичного обстеження населення. Ендоскопічне дослідження До ендоскопічних методів дослідження відносять бронхоскопію і торакоскпію. Бронхоскопія застосовується для огляду слизової оболонки трахеї ібронхів першого, другого і третього порядку. Вона проводиться спеціальнимприладом - бронхоскопом, до якого додаються спеціальні щипці длябіопсії, вилучення чужорідних тіл, видалення поліпів, фотопріставка і т.д. Перед введенням бронхоскоп проводять анестезію 1-3% розчином дикаїнуслизової оболонки верхніх дихальних шляхів. Потім бронхоскоп вводять черезрот і голосову щілину в трахею. Досліджує оглядає слизову оболонкутрахеї і бронхів. За допомогою спеціальних щипців на довгій рукоятці можнавзяти шматочок тканини з підозрілої ділянки (біопсія) длягістологічного та цитологічного дослідження, а також сфотографуватийого. Бронхоскопію застосовують для діагностики ерозій, виразок слизової оболонкибронхів і пухлини стінки бронха, вилучення чужорідних тіл, видалення поліпівбронхів, лікування бронхоектатичної хвороби і центрально розташованихабсцесів легені. У цих випадках через бронхоскоп спочатку відсмоктуютьгнійну мокротиння, а потім вводять в просвіт бронхів або порожнину антибіотики. |