Метод реком до мас роб студентів розширене. Методичні рекомендації до їх виконання. Самостійна робота складається з підготовки до семінарських та індивідуальних занять шляхом виконання визначених навчальною програмою завдань теоретичного та практичного характеру
 Скачать 1.22 Mb.
|
Література [1,2,5,36,60,62,68,91,92,98]Методичні вказівки: Приступаючи до вивчення даної теми необхідно знати, що правову базу визнання суб’єктів господарювання банкрутами складає Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 30 червня 1999 p.). Крім того, норми, що регулюють порядок визнання юридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському процесуальному кодексі України, законах України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства», від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування», в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, рекомендаціях Національного банку України. Практика застосування законодавства про банкрутство була узагальнена Президією Вищого господарського суду України (див., зокрема, рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 4 червня 2004 р. № 04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Додаткові роз’яснення щодо вирішення деяких питань, що виникли в процесі застосування законодавства про банкрутство, містяться також у листах Вищого господарського суду України. Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття «банкрутство». В сучасному розумінні банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним виконати майнові зобов’язання перед своїми кредиторами. В світовій практиці під банкрутством розуміється визнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника. Абсолютна неплатоспроможність означає неможливість для боржника задовольнити вимоги кредиторів в даний момент і можливість подібного задоволення в майбутньому1. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Статтею 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено ознаки банкрутства, однією з яких є закінчення 3-місячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів. Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. У господарському обороті досить часто виникають ситуації, в яких окремі учасники виявляються не в змозі виконати свої зобов’язання, і особливо зобов’язання грошового характеру. Неплатоспроможність може бути викликана відсутністю коштів, якими міг би розпорядитися боржник на момент настання терміну платежу, але які можуть з’явитися, в разі виконання зобов’язань перед боржником іншими особами. Крім того, в разі невиконання боржником зобов’язань кредитор може застосувати норми цивільного права, що регулюють питання відповідальності за невиконання зобов’язань. До складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються неустойка, визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадянина, зобов’язання із виплати авторської винагороди та деякі інші зобов’язання боржника. Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300 мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам об’єднати вимоги з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутство боржника відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Кредитор, безспірні вимоги якого складають менше 300 мінімальних заробітних плат, може проводити роботу із виявлення інших кредиторів з метою подачі спільної заяви до господарського суду (див. лист Державної податкової адміністрації України від 25 лютого 2000 р. № 2655/7/25-1317 «Щодо застосування норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Сторонами у банкрутстві згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є кредитори, які в подальшому формують комітет кредиторів у кількості не більше семи осіб, та боржник, який в разі відкриття ліквідаційної процедури визнається банкрутом. Згаданою ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» боржник визначається як суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Після встановлення факту неплатоспроможності боржника він постановою суду визнається банкрутом. Кредиторами у процедурі банкрутства можуть виступати юридичні і фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів). Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, може звернутися із заявою до господарського суду тільки на суму, яка не забезпечена заставою, або на суму, яка дорівнює різниці між повною сумою боргу та виручкою, що може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета Застави недостатня для повного задоволення його вимоги відповідно до ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Крім кредитора та боржника, при провадженні справ про банкрутство до числа учасників процедури банкрутства Законом Віднесені арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий Санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, наприклад Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника (ст. 1 Закону). До боржника в процесі провадження у справі про банкрутство застосовуються такі судові процедури: • розпорядження майном боржника; • мирова угода; • санація (відновлення платоспроможності боржника); • ліквідаційна процедура. Розпорядження майном боржника - обов'язкова судова процедура у будь-якій справі про банкрутство. Вона є системою заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, що застосовується з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Здійснення її покладається на розпорядника майном боржника - призначеної суддею після порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи (це може бути і суб'єкт підприємницької діяльності), яка отримала в установленому порядку ліцензію арбітражного керуючого і не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів. До функцій розпорядника майном боржника належать: вжиття заходів щодо захисту майна боржника; аналіз фінансового становища боржника та розробка рекомендацій, спрямованих на його фінансове оздоровлення; розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та повідомлення заявників про результати розгляду; ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за вказаними вище заявами; скликання зборів кредиторів та участь в них з правом дорадчого голосу; виконання інших функцій, передбачених Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати: кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника і т. ін. Мирова угода - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін; набирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала; може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів - комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від імені боржника - керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління боржника. Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури - дванадцять місяців, яка може бути продовжена арбітражним судом ще на шість місяців. Наявні та отримані від продажу майна та інші кошти банкрута спрямовуються на задоволення вимог кредиторів відповідно до черговості. В першу чергу задовольняються: а) вимоги, забезпечені заставою; б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого для цієї мети; в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; г) витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство, в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із: а) зобов'язань банкрута перед своїми працівниками (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства); б) зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у встановленому законом порядку; в) вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучають майно (кошти) довірителів (вкладників). У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів, а також вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом. У четверту чергу задовольняються всі включені до реєстру вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у т. ч. і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника. У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства. У шосту чергу задовольняються інші вимоги. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ Дайте відповіді на питання 1. У чому полягає призначення інституту банкрутства? 2. Які ознаки банкрутства? 3. Розкрийте поняття «суб'єкт банкрутства». 4. Назвіть матеріально-правові та процесуально-правові підстави порушення провадження справи про банкрутство? 5. В яких судах розглядаються справи про банкрутство? 6. Чи може ініціювати порушення провадження справи про банкрутство сам боржник? 7. Які категорії осіб беруть (можуть брати) участь у справі про банкрутство? 8. Назвіть категорії суб'єктів господарських правовідносин, які не можуть бути визнані банкрутом. Обґрунтуйте відповідь. 9. Які стадії можна виділити в процесі провадження справи про банкрутство? 10. У чому полягає роль кредиторів у справі про банкрутство? В якій формі вони діють? Як приймають рішення, що мають значення у справі, зокрема, щодо запровадження певних судових процедур та призначення арбітражного керуючого < (розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора)? 11. Які судові процедури застосовуються у справі про банкрутство? Яке їх призначення? 12. Яка із судових процедур є обов'язковою у справі про банкрутство? Обґрунтуйте відповідь. 13. За наявності яких підстав припиняється провадження у справі про банкрутство? 14. Розкрийте зміст та порядок ведення процедури санації у справі про банкрутство. 15. Чим відрізняється мирова угода від решти судових процедур у справі про банкрутство? 16. За наявності яких умов і в якому порядку запроваджується ліквідаційна процедура? Яка особа її очолює? Яке призначення ліквідаційної процедури? 17. В чому полягають правові наслідки визнання боржника банкрутом? 18. Відповідно до якої черговості покриваються борги банкрута? 19. Чим завершується ліквідаційна процедура? 20. Чи може суб'єкт господарювання, визнаний банкрутом, продовжити свою господарську діяльність після завершення ліквідаційної процедури? Тема 12. Особливості державного забезпечення захисту прав споживачів Особливості державного забезпечення захисту прав споживачів. Державний контроль за дотриманням законодавства про захист прав споживачів. Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Права громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів). Правові гарантії забезпечення належної якості товарів. Державні гарантії щодо забезпечення громадянам захисту їх інтересів як споживачів; надання можливості вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації; придбання або одержання товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я та життєдіяльності. Недійсність умов договорів, що обмежують права споживача. Література [1,2,5,21,60,62,76,91,92,98]Методичні вказівки: Вивчення даного питання необхідно розпочинати із звернення до Конституції України. Стаття 42 Конституції України встановлює: «держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції і всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів». Державний захист прав споживачів полягає в тому, що держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), отримання знань і кваліфікації, необхідної для прийняття самостійних рішень при придбанні і використанні продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або отримання продукції іншими законними способами в об’ємі, який забезпечує рівень споживання, достатній для підтримки здоров’я і життєдіяльності. Окрім цього держава створює умови для отримання споживачами необхідних знань з питань реалізації їх прав. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про захист прав споживачів» державний захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади (Державний комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики) у сфері захисту прав споживачів і його територіальні органи, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи й установи, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також суди. З метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів і відповідно до пункту 15 статті 106 Конституції України Указом Президента від 01.10.02 року був створений центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом - Державний комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики (далі - Держпотребстандарт). Діяльність Держпотребстандарту координується Кабінетом Міністрів України. Держпотребстандарт України очолює Голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Голова здійснює керівництво Держпотребстандартом і несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Держпотребстандарт завдань. У систему Держпотребстандарту України входять: територіальні управління у справах захисту прав споживачів, науково-дослідні інститути, а також центри стандартизації, метрології і сертифікації. Основними завданнями Держпотребстандарту України у сфері захисту прав споживачів є: а) участь у формуванні і забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів; б) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів; в) забезпечення міжгалузевої координації і функціонального регулювання у сфері захисту прав споживачів. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про захист прав споживачів» Держпотребстандарт України має право:
7) подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів;
10) накладати на суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У складі Держпотребстандарту України діє Науково-технічна рада (далі - НТС). НТС є консультативно-дорадчим органом, основним завданням якого є колегіальний розгляд наукових, науково-організаційних, науково-технічних питань щодо захисту прав споживачів. До складу НТС входять фахівці Держпотребстандарту України, керівники і фахівці підприємств, організацій і установ, які відносяться до сфери функціонального управління Держпотребстандарту України, а також фахівці центральних органів виконавчої влади, науковці і фахівці у сфері захисту прав споживачів. Студент повинен знати, що право споживача на належну якість товарів, робіт, послуг передбачено ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до цієї статті споживач має право жадати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару, роботи, послуги відповідала вимогам нормативних документів, умовам договору, інформації про товар (послугу). До споживчих властивостей товарів і послуг, що характеризують якість у техніко-економічному змісті, відносяться, зокрема, надійність, довговічність і ефективність. Ці властивості товарів виявляються в процесі їхнього використання (експлуатації) і полягають у тому, що товари повинні мати властивості, визначені договором або звичайно пропонованим вимогам, не тільки при передачі товару (результату роботи) споживачеві, але і зберігати їх після передачі. Тому Закон України «Про захист прав споживачів» покладає на виробника (виконавця) визначені обов’язки. Так, згідно з п. 5 ст. 6 Закону, виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити можливість використання товару за призначенням протягом терміну його служби, визначеного нормативними документами, або за домовленістю із споживачем, а якщо термін служби не встановлений, - протягом 10 років. Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва - протягом строку служби, в разі відсутності такого строку - протягом десяти років. Забезпечення можливості використання товарів протягом терміну служби, а якщо він не встановлений, - протягом 10 років здійснюється різними засобами. По-перше, на виробника покладається обов’язок протягом гарантійного терміну на вимогу споживача безоплатно усунути недоліки в товарі або замінити товар з недоліками на товар, придатний до використання (п. 1 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів»). По-друге, виробник зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування і гарантійний ремонт товару, а також випуск і постачання для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування і ремонт, у необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну його виробництва, а після зняття з виробництва - протягом терміну служби, у випадку відсутності такого - протягом 10 років. Ще один обов’язок виробника, а відповідно і гарантія якості товару (продукції), був встановлений Постановою KM України від 25.10.91«Про порядок зняття з виробництва й експлуатації, вилучення з реалізації, відкликання, повернення від споживачів неприпустимо небезпечної продукції». Порядок зобов’язав виробника негайно призупинити виробництво (реалізацію) продукції, якщо встановлено, що використання або збереження такої продукції заподіює або може заподіяти шкоду здоров’ю, життю або майну споживача, до усунення причин, які викликають таку шкоду. Якщопричини усунути не можна - виробник зобов’язаний зняти таку продукцію з виробництва. У випадку реалізації неякісної, неприпустимо небезпечної продукції виробник зобов’язаний відкликати продукцію від споживача, а продавець - вилучити з обороту. Крім того, виробник (продавець) зобов’язаний відшкодувати в повному обсязі заподіяні споживачеві збитки, пов’язані з відкликанням продукції, а також сплатити штраф у розмірі вартості реалізованої неприпустимо небезпечної продукції. Як бачило, вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» і ряду інших підзаконних актів спрямовані не тільки на забезпечення і прав споживачів, але і на розвиток сумлінної конкуренції на ринку товарів і послуг. Ні в кого не викликає сумніву, що більш конкурентоспроможним буде той товар, який має більш високу якість, для якого організовані ремонт і сервісне обслуговування, запасні частини до якого можна придбати в торговельній мережі. Вибір того або іншого варіанта забезпечення споживачеві можливості використовувати товар протягом терміну служби в умовах ринкової економіки повинний належати виробнику (виконавцю). Крім державних органів, що здійснюють захист прав споживачів, існують громадські органи (у вигляді організацій, об’єднань споживачів). Правове положення цих об’єднань регулюється, як Законом «Про захист прав споживачів», так і спеціалізованим законодавством про об’єднання громадян. При цьому, Закон «Про захист прав споживачів» лише містить визначені доповнення до загальних правил громадських організацій і надає деякі виключні права, що іншим суспільним об’єднанням належати не можуть (наприклад, право на пред’явлення позову в інтересах невизначеного кола споживачів). Ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що з метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об’єднуватися на добровільній основі в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів). Об’єднання споживачів є громадськими організаціями, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян» і Закону України «Про захист прав споживачів». Держава надає підтримку діяльності об’єднань споживачів з метою допомоги в реалізації споживачами їхніх законних прав. В Україні об’єднання споживачів можуть представляти інтереси і захищати права, як окремих споживачів, так і їхнього необмеженого кола, у тому числі, і тих що не є членами подібних об’єднань. Вони мають право представляти свої інтереси й інтереси споживачів у судових і позасудових органах, у тому числі на державному рівні, а також реалізовувати інші права, передбачені ст. 25 Закону України «Про захист прав споживачів». Безумовно у законодавчій і виконавчій владі України має бути чимала робота зі створення цілісної концепції щодо захисту прав споживачів. Як свідчить світовий досвід, пріоритет у даній області зберігається за державою, що може і повинне бути дійсним гарантом захисту прав споживачів. Звичайно, це анітрохи не применшує важливості і значимості ролі громадян як споживачів, і судових органів, покликаних захищати їхні законні права й інтереси. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ Розв’яжіть задачі. 1. Гр-н І. придбав в ТЦ «Маяк» телевізор «SONY» вартістю5 тис грн. Гарантійний термін діяв протягом 1 року з моменту придбання. Після покупки гр-н І. виявив недолік у роботі кінескопа. Виявлений недолік ліквідовувати в гарантійній майстерні не є можливим, оскільки для цього необхідне використання заводського устаткування. Гр-н І. побажав розірвати договір купівлі-продажу. Дайте правову оцінку даної ситуації. Яке право споживача було порушено в даному випадку? 2. Гр-ка Д. придбала в магазині пральну машину-автомат. При покупці магазин зобов’язався доставити і встановити пральну машину. Д. доставили і встановили машину, але коли вона її включила виявилося, що вона неправильно була підключена і злив води відбувається в умивальник. Гр-ка Д. звернулася в магазин з проханням підключити пральну машину відповідно до технічних вимог. Але магазин відмовився усунути цей дефект у роботі. Які права були порушені? 3. Гр-ка П. придбала в аптечному кіоску медичний препарат. Прийшовши додому і відкривши коробочку з ліками, вона виявила, що назва медичного препарату на упаковці і назва на самій пляшці не співпадають. Які права були порушені? Чи можна обміняти даний товар? 4. Гр-н Іванов придбав в магазині «Техніка» пилосос, але інструкцію з експлуатації йому надали тільки французькою мовою, якою він не володіє. Прокоментуйте дану ситуацію. 5. Гр-ка Петрова придбала пральну машину «Дніпро», яка пропрацювала 3 роки і зламалася. Вона звернулася в магазин, в якому купила дану пральну машину, з проханням про усунення недоліків, але їй відмовили, мотивуючи це тим, що гарантійний термін закінчився. Петрова звернулася в майстерню, щоб їй відремонтували машину, але їй відмовили в майстерні, тому що така пральна машина вже не випускається і на неї немає деталей. Тоді Петрова звернулася до заводу-виробника, щоб їй замінили поламану деталь на пральній машині, але їй на заводі також відмовили, мотивуючи це тим, що ця пральна машина «Дніпро» була знята з виробництва, і їй нічим не можуть допомогти, оскільки немає потрібних деталей. Чи правомірні дії продавця (магазина) і заводу-виробника? 6. Гр-ка З. придбала у магазині «Берізка» плаття. Приміряючи плаття вона не помітила дефекту на ньому. Проте, коли З. прийшла додому вона побачила на платті декілька невеликих плям. Наступного дня З. звернулася в магазин, для того щоб продавець обміняв плаття - продавець відмовився. Чи правомірні дії продавця? Які права були порушені? 7. Гр-ці Д. дістався бракований апарат «Корона» вартістю 1тис. грн. Як сказали в ремонтній майстерні, брак заводський, так що ремонтувати нема сенсу, треба замінити. Магазин «Биттехніка» покупцю відмовив в заміні недоброякісного товару. Д. звернулася в управління із захисту прав споживачів. Які права були порушені? 8. Гр-ка В. при покупці в магазині електричного чайника попросила надати їй сертифікат якості на товар. У цьому їй було відмовлено, оскільки вся документація знаходиться в адміністратора, який зараз у відпустці. Через 3 дні В. включила чайник (до цього він був справний під час користування), і коли він нагрівся, замкнуло в проводці всієї квартири, після чого на кухні згорів холодильник. Які права В. були порушені при покупці чайника? Що необхідно в даній ситуації робити В.? 9. Гр-ка І. придбала в магазині синю жіночу спідницю належної якості, але прийшовши додому вона вирішила, що їй не підходить колір. Наступного дня вона повернулася в магазин, щоб їй поміняли спідницю на аналогічну іншого кольору, але працівники магазина відмовилися. Чи правомірні дії працівників магазина? Які права були порушені? 10. При покупці електрочайника гр-ну Д. відмовили у видачі інструкції, пославшись на те, що вся партія електрочайників була без відповідних інструкцій. Яке право споживача було порушено? 11. А. обміняв товар неналежної якості на аналогічний товар. При обміні продавець просив доплатити за товар, оскільки ціна на нього збільшилася. Як повинен поступити А? 12. Гр-ка Н. 01.09.2000 р.. придбала в універмазі «Веселка»телевізор «Берізка». 10.09.2000 р. телевізор вийшов з ладу. В гарантійній майстерні гр-ці Н. сказали, що телевізор ремонту не підлягає. Гр-ка Н. звернулася в універмаг «Веселка» до продавця телевізора, вимагаючи обміну несправного телевізора на іншій. Телевізор обміняли, але сказали, що необхідно доплатити, оскільки з09.09.2000 р. дана модель телевізора стала коштувати дорожче. Чи правомірні вимоги продавця про доплату? 13. Гр-н Б. купив у магазині пляшку горілки Донецького лікерогорілчаного заводу. Увечері, після вживання горілки гр-н Б. був доставлений в міськлікарню № 1 з ознаками отруєння. Залишки горілки були доставлені в лабораторію і був проведений аналіз, в результаті якого були знайдені токсичні речовини. Чи має право гр-н Б. вимагати від Донецького лікеро-горілчаного заводу відшкодування витрат на лікування? 14. Громадянка Д. купила телевізор в магазині «Мрія», через15 днів він перестав працювати. Вона звернулася з проханням замінити їй цей телевізор на аналогічний новий. У магазині відповіли, що можуть тільки виправити, усунути недолік, але в заміні відмовили. Чи правомірні дії продавця? Практичні завдання
|