Метод реком до мас роб студентів розширене. Методичні рекомендації до їх виконання. Самостійна робота складається з підготовки до семінарських та індивідуальних занять шляхом виконання визначених навчальною програмою завдань теоретичного та практичного характеру
 Скачать 1.22 Mb.
|
|
(контингентів). Це: • квоти (контингенти) глобальні – квоти, що встановлюються по товару (товарах) без визначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується; • квоти (контингенти) групові – квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується; • квоти (контингенти) індивідуальні – квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись;
По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квоти. Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, Ліцензування операцій по переміщенню валютних коштів між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та/або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України. Забороняється одночасне встановлення до одних і тих самих товарів режиму ліцензування і квотування, режиму оподаткування експорту (імпорту), за винятком випадків, передбачених законодавством України, та режиму попередніх імпортних депозитів відповідно до ст. 19 Закону. Ліцензії видаються на підставі заявок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, складених згідно з формою, яка затверджується і публікується Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Варто звернути увагу на те, що до числа засобів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що постійно застосовуються державою, належать митно-тарифні засоби, тобто стягування мита (митний тариф, інші податки на імпорт і експорт), а також квотування, ліцензування та застосування інших, нетарифних засобів. Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на основі зовнішньоекономічних договорів. Відповідно до ст. 1 Закону «Про ЗЕД», зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Ознаками такого договору, що дозволяють виділити його в окрему групи господарських договорів, є: - особливий суб'єктний склад: сторонами в договорі є вітчизняний суб'єкт ЗЕД та іноземний контрагент; - особливості змісту договору: права та обов'язки його сторін щодо здійснюваної ними ЗЕД (зовнішньоекономічних операцій); обов'язковість врахування типових платіжних умов та типових захисних застережень (передбачається постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.1995 р. № 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів ([контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті»); при укладенні договорів на реалізацію товарів (купівлі-продажу, поставки) враховувати Правила ІНКОТЕРМС відповідно до ст. 265 ГК та Указу Президента України від 04.04.1994 р. № 567 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів»; - спеціальні вимоги щодо права, яке застосовується: 1) при визначенні змісту договору (права та обов'язки сторін договору визначаються правом країни, обраної сторонами при його укладенні або в результаті подальшого погодження; якщо сторони не погодили це питання, то їх права та обов'язки визначаються правом місця укладання договору, яке визначається законами України (зокрема ст. 6 Закону «Про ЗЕД»); 2) при прийманні виконання (застосовується право країни, обраної сторонами; якщо такого погодження не було - береться до уваги право місця проведення такого приймання); Слід розуміти, що за відсутності погодження між сторонами стосовно права, яке має застосовуватися до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:
• експедитором – у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;
- спеціальні вимоги щодо форми договору: як загальне правило — письмова форма, якщо інше не встановлено законом чи чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України; форма зовнішньоекономічного договору/контракту (в т. ч. модифікація письмової форми) визначається правом місця його укладення (місце укладення договору/контракту визначається відповідно до законів України); форма договорів щодо нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України; вимоги щодо форми зовнішньоекономічного договору визначаються ГК (ст. 382), Законом «Про ЗЕД» (ст. 6), Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201; - обов’язковість державної реєстрації визначених законом видів зовнішньоекономічних договорів/контрактів, що здійснюється відповідно до встановленого порядку (ст. 383 ГК України; постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металоломом»; Наказ Міністерства економіки України від 29.06.2000 р. № 136 «Про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)»; Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті: Затверджено постановою Правління Національного банку України від 22.12.1999 р. № 602); Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) рекомендовано певну структуру контракту з визначенням змісту кожного розділу, а саме:
За домовленістю сторін у контракті можуть визначатися і додаткові умови, зокрема про страхування, гарантії якості, різного роду захисні застереження, забезпечення виконання зобов’язань (крім штрафних санкцій), можливість та порядок внесення змін і доповнень до контракту тощо. Так, Кабінет Міністрів і Нацбанк України рекомендують суб’єктам ЗЕД застосовувати під час укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) типове застереження про те, що будь-яка претензія, позов чи інша правова вимога не можуть бути пред’явлені до держави Україна та держави іноземної сторони чи до окремих їх органів за невиконання або неналежне виконання контрактів. Слід звернути увагу на те, що національне законодавство, що визначає правовий режим іноземного інвестування, базується на загальних нормативних актах господарського законодавства, в т. ч. відповідних положеннях Конституції України (щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України і гарантування захисту прав усіх суб'єктів, вт. ч. права власності - ч. 4 ст. 13, права приватної власності - ст. 41, права громадян на підприємницьку діяльність - ст. 42 та ін.). Спеціальне правове регулювання забезпечується низкою нормативно-правових актів (або спеціальних положень загальних актів господарського законодавства). Варто знати, що іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку (п. 2 ст. 1 Закону). Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді: - іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; - валюти України: а) при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи), б) при первинному інвестуванні, якщо валюту України придбано за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України, в) при вкладенні коштів в об'єкти приватизації за умови подання державним органам приватизації відомостей про джерела надходження таких коштів; - будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; - цінних паперів, ціна яких виражена у конвертованій валюті; - корпоративних прав щодо юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн, виражених у конвертованій валюті; - грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями; - будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; - прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями; - інших цінностей відповідно до законодавства України. Проте деякі види майна, згідно із законодавством України, не можуть належати іноземним інвесторам на праві власності і відповідно - використовуватися ними під час інвестування на території нашої держави. Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про право власності на окремі види майна» визначено перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. До цього переліку включені: 1) зброя, боєприпаси (крім мисливської зброї та боєприпасів до неї, а також спортивної зброї та боєприпасів до неї, що придбані громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна техніка, ракетно-космічні об'єкти; 2) вибухові речовини й засоби вибуху; всі детектори ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання його виробництва; 3) бойові отруйні речовини; 4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних за призначенням лікаря); 5) протиградні установки; 6) державні еталони фізичних величин; 7) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. Набуття іноземними інвестиціями спеціального режиму і відповідно - отримання іноземним інвестором передбачених законом гарантій обумовлюється державною реєстрацією інвестицій. Така реєстрація здійснюється згідно із ГК України (ст. 395), Законом України «Про режим іноземного інвестування» (ст. 13), у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928 «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій». Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (далі - органи державної реєстрації) після їх фактичного внесення. Для іноземних інвесторів на території України відповідно до ст. 7 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» можуть запроваджуватися такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності: - національний режим є загальним правилом (якщо інший правовий режим не встановлено відповідно до закону) і передбачає наявність у іноземних суб'єктів господарювання такого ж обсягу прав та обов'язків, як і у вітчизняних суб'єктів господарської діяльності (резидентів); цей режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів; - режим найбільшого сприяння, відповідно до якого іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму; режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується зазвичай у сфері зовнішньої торгівлі; - спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України. Спеціальними законами можуть встановлюватися певні обмеження для іноземних інвесторів. Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про страхування», страхова діяльність в Україні може здійснюватися виключно страховиками - резидентами України. Відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» (статті 21-22) створення на території України комерційного банку за істотної (понад 10% статутного капіталу) участі іноземного інвестора здійснюється в дозвільному порядку. Відповідно до легального визначення, закріпленого в ГК України (ч. 1 ст. 401), ВЕЗ - це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів. Характерними ознаками ВЕЗ є: • територіальна обмеженість ВЕЗ; • строковість ВЕЗ; • юридична підстава запровадження ВЕЗ на певній території - спеціальний закон про конкретну ВЕЗ; • мета створення ВЕЗ — досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань; • спеціальний суб'єктний склад ВЕЗ: обов'язковими учасниками господарських відносин у ВЕЗ є органи управління ВЕЗ та суб'єкти господарювання ВЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог; • спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання ВЕЗ, що може включати пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва; • здійснення управління ВЕЗ із застосуванням спеціально створених органів. Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розрізняють різні види ВЕЗ. Проте в актах законодавства про режим ВЕЗ відсутні уніфіковані положення щодо їх класифікації. Так, в ст. 403 ГК України міститься відкритий перелік ВЕЗ (відповідно до цієї статті на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; а також економічні зони, що поєднують в собі функції, властиві різним типам згаданих ВЕЗ). Необхідно звернути увагу, що згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні», ВЕЗ можуть бути таких типів: зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Метою створення цих ВЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є ВЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28 червня 1999 р. та Закону України від 23 березня 2000 р. «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»; комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон (де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв; більшість створених в Україні ВЕЗ належить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Миколаїв», «Рені» та ін.; науково-технічні зони - ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів (наприклад, технопарки «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона», «Інститут монокристалів», створені відповідно до Закону України від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»); туристсько-рекреаційні зони - ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культур-ний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в т. ч. із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу (наприклад, ВЕЗ, створена Законом Україном від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»); банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслу-говують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України; в чистому вигляді на території України ВЕЗ такого типу не створені, хоча у світовій практиці вони досить широко використовуються, зокрема країнами так званого третього світу, які у такий спосіб залучають іноземний капітал; перелік таких офшорних зон міститься у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 77; зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; ВЕЗ подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулюються Положенням про прикордонний режим, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний режим» (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель»). Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні ВЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - економічна зона «Закарпаття») та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни - економічна зона «Сиваш»). Крім спеціальних (вільних) економічних зон, законодавець розрізняє території України, в яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвестиційної діяльності, що передбачає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності (в т. ч. іноземних інвесторів), які уклали договір з місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвестиційного проекту, Так, Законом України від 24 грудня 1998 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області» у цій області запроваджено строком на 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності, який передбачає митні, податкові та інші пільги суб'єктів господарювання, які реалізують інвестиційний проект, зокрема: 1) звільнення не більш як на 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту; 2) звільнення на 2 роки від оподаткування прибутку новоствореного, в тому числі в процесі реструктизації, підприємства, інвестиція в яке є еквівалентною не менш як 250 тисячам доларів США, а також прибутку діючого підприємства, одержаного від інвестування в його реконструкцію або в його модернізацію, якщо така інвестиція дорівнює не менш як 250 тисячам доларів США; з третього по п'ятий рік прибуток такого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50 відсотків чинної ставки оподаткування; 3) звільнення на 2 роки новостворених підприємств від сплати збору до Державного інноваційного фонду; 4) невключення до валового доходу підприємства з метою оподаткування одержаної згідно з інвестиційним проектом суми інвестиції у вигляді: коштів; матеріальних цінностей; нематеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно із законами (процедурами) держави інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау. За оцінкою О. М. Буткевич, територіям пріоритетного розвитку, що створюються відповідно до українського законодавства, притаманні усі характерні ознаки ВЕЗ і тому їх слід розглядати як один з відповідних типів ВЕЗ. Необхідно запам’ятати, що спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації. В такому ж порядку відбуваються зміни статусу і території ВЕЗ. Слід, проте, зазначити, що певні ВЕЗ («Донецьк», «Азов», «Порт Крим», «Закарпаття», Славутич», «Миколаїв», «Порто-франко») створювалися не законом, а на підставі указів Президента в період дії Перехідних положень Конституції України. Пізніше були прийняті відповідні закони про ці ВЕЗ, хоча до цього часу одна ВЕЗ («Інтерпорт Ковель») діє на підставі Указу Президента за відсутності відповідного закону. У Загальному законі встановлюються певні вимоги до документів про створення ВЕЗ щодо їх складу та змісту. Ці документи повинні містити: а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення ВЕЗ за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення ВЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України); б) проект положення про статус та систему управління, офіційну назву ВЕЗ; в) точний опис кордонів ВЕЗ та карту її території; г) техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування ВЕЗ, в якому визначаються: мета, функціональне призначення та галузева спрямованість її діяльності; етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення; ступінь розвитку виробничої й соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємств та можливості їх розвитку в майбутньому; вихідний рівень розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов створення ВЕЗ; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі створення і розвитку ВЕЗ; обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму; д) проект Закону про створення конкретної ВЕЗ. Процес створення ВЕЗ не обмежується прийняттям спеціального закону про конкретну ВЕЗ. Для забезпечення функціонування ВЕЗ необхідно: • створити органи управління ВЕЗ; • здійснити облаштування митної інфраструктури, огородження спеціальної митної зони та затвердити акт прийому-передачі в експлуатацію Держмитслужбою об'єктів митної інфраструктури відповідно до встановленого порядку (наказ Державної митної служби України від 19 жовтня 2000 р. № 579 «Про затвердження Порядку прийняття на територіях спеціальних (вільних) економічних зон, на яких запроваджується режим спеціальної митної зони») у разі запровадження на території ВЕЗ спеціальної митної зони (спеціального митного режиму). ВЕЗ вважається створеною за умови прийняття відповідного закону та організаційного забезпечення функціонування ВЕЗ. Ліквідація ВЕЗ відбувається у разі: • закінчення встановленого законом строку її функціонування (строку, на який вона була створена; можливо й подовження строку функціонування ВЕЗ на підставі відповідного закону); • дострокової ліквідації ВЕЗ Верховною Радою України на підставі подання Президента України чи Кабінету Міністрів України. У разі ліквідації ВЕЗ держава, відповідно до законодавства України, гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів ВЕЗ. Спори, що виникають у зв'язку з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони між органом господарського розвитку і управління, суб'єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в судах України, а спори за участю іноземного суб'єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні, - в судових та арбітражних органах за погодженням сторін, в тому числі за кордоном. Загальний Закон та ГК України не містять положень про можливість реорганізації ВЕЗ (зокрема, у формі зміни типу ВЕЗ, тобто перетворення ВЕЗ одного типу на ВЕЗ іншого типу), проте таку можливість законодавець не виключає, не встановивши відповідної заборони. Подібне перетворення ВЕЗ має відбуватися на підставі спеціального закону. Управління ВЕЗ має певну специфіку, яка проявляється в тому, що: (а) структура, функції та повноваження органів управління ВЕЗ визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на території спеціальної (вільної) економічної зони; (б) місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації здійснюють свої повноваження на території ВЕЗ з урахуванням специфіки її статусу, визначеної законом про її створення; (в) до системи органів управління ВЕЗ входить спеціально створений орган господарського розвитку та управління конкретної ВЕЗ; в окремих ВЕЗ створюється рада з питань вільної економічної зони; г) державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України - як загального для всіх суб'єктів господарювання, так і спеціального - щодо конкретної ВЕЗ; (д) орган господарського розвитку і управління та суб'єкти економічної діяльності ВЕЗ є самостійними у здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління України, за винятками, передбаченими законодавчими актами України. Органи управління, що діють у ВЕЗ, та їх повноваження: а) місцева Рада народних депутатів (правовий статус визначається Конституцією України та Законом України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»): приймає/погоджує рішення, пов'язані зі створенням ВЕЗ, змінами в її статусі, та вносить до відповідних органів пропозиції з цих питань; надає згоду на створення ВЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України; б) місцева державна адміністрація (правовий статус визначається Конституцією України та Законом України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації»): вносить за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування пропозиції про створення ВЕЗ, зміни статусу та території ВЕЗ. До повноважень місцевих рад та місцевих державних адміністрацій як органів управління ВЕЗ відповідно до Загального закону (ст. 10) належать: • вирішення разом з органами державної виконавчої влади, суб'єктами господарської діяльності та профспілковими органами ВЕЗ питань, пов'язаних із специфікою правового та фінансового забезпечення, соціального захисту громадян України, які проживають на території відповідної ВЕЗ; • укладення з органом господарського розвитку та керівництва ВЕЗ Генеральної угоди про передачу йому в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на території ВЕЗ, та природних ресурсів місцевого значення. Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації, на території яких розташована ВЕЗ, здійснюють свої повноваження на території зони у повному обсязі, якщо законодавчими актами про створення спеціальних (вільних) економічних зон не передбачено інше. Крім того, зазначені органи можуть мати додаткові повноваження, відповідно до спеціального закону про конкретну ВЕЗ, зокрема: затвердження стратегічних та поточних програм розвитку ВЕЗ; утворення, ліквідація та реорганізація органу господарського розвитку та керівництва ВЕЗ; організація підготовки кадрів; затвердження порядку реєстрації ВЕЗ; розгляд і затвердження інвестиційних проектів, що реалізуються на території ВЕЗ; укладення договору (контракту) щодо умов реалізації інвестиційного проекту з суб'єктами ВЕЗ та ін. в) орган господарського розвитку і управління ВЕЗ: створюється з метою забезпечення умов функціонування ВЕЗ за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності, що функціонують на території ВЕЗ. Функції цього органу може бути покладено на одного із суб'єктів економічної діяльності ВЕЗ через зазначення такого суб'єкта в спеціальному законі про конкретну ВЕЗ або шляхом делегування законом функцій щодо визначення подібного суб'єкта. Організаційно-правовою формою органу господарського розвитку та управління ВЕЗ, що найчастіше використовується на практиці, є господарське товариство (закрите акціонерне товариство - у ВЕЗ «Донецьк», «Курортополіс Трускавець», товариство з обмеженою відповідальністю - у ВЕЗ «Азов», «Порт Крим»), а у ВЕЗ «Сиваш» - державна компанія. Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації, на території яких розташована ВЕЗ, можуть мати своїх представників у керівництві органу господарського розвитку і управління ВЕЗ. Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління ВЕЗ визначаються законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони. До компетенції органу господарського розвитку і управління ВЕЗ належить: - забезпечення загальних умов функціонування ВЕЗ; - визначення перспективних напрямів розвитку ВЕЗ; - експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб; - розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами ВЕЗ; - організація міжнародних торгів з метою розміщення на території ВЕЗ нових виробництв; - упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності ВЕЗ в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів; - видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності ВЕЗ на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних у ВЕЗ. Спеціальним законом про створення конкретної ВЕЗ можуть передбачатися й інші повноваження органу господарського розвитку та управління ВЕЗ, у т. ч.: організація облаштування території ВЕЗ; організація та контроль за будівництвом об'єктів виробничої і невиробничої інфраструктури ВЕЗ; укладення договорів на виконання підрядних робіт щодо облаштування території ВЕЗ, будівництва об'єктів виробничої та невиробничої інфраструктури, розвитку мережі комунікацій; на експлуатацію об'єктів інфраструктури; складання та подання статистичної звітності про функціонування ВЕЗ відповідно до законодавства; участь у розробці та реалізації інвестиційних проектів та ін. Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і громадянин іншої країни, який працює за строковим контрактом. г) Рада з питань вільної економічної зони: не є обов'язковим органом управління ВЕЗ, як вищезазначені органи (місцева рада, місцева державна адміністрація та орган господарського розвитку та управління ВЕЗ); створюється відповідно до спеціального закону про конкретну ВЕЗ (наприклад, в АР Крим, Донецькій області, у ВЕЗ «Інтерпорт Ковель») відповідно до рішення державної адміністрації, а в АР Крим - Радою міністрів цієї Республіки. До кола повноважень цієї Ради відповідно до спеціального закону можуть входити вирішення таких питань: затвердження та забезпечення реалізації стратегічних і поточних програм розвитку ВЕЗ; розгляд і затвердження інвестиційних проектів; проведення міжнародних тендерів для відбору інвестиційних проектів та їх учасників; розробки та здійснення організаційних заходів щодо забезпечення залучення фінансових ресурсів; організація підготовки та перепідготовки кадрів у ВЕЗ, залучення іноземних працівників; розгляд у досудовому порядку спорів між суб'єктами ВЕЗ та органом господарського розвитку ВЕЗ та/або органом місцевого самоврядування. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ Завдання 1. Дайте відповіді на питання.
Які підстави і порядок тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності? Завдання 2. Дайте юридичну консультацію.
9. Який порядок нарахування пені фізичним особам – суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності за порушення законодавчо встановлених строків розрахунків і товарообмінних (бартерних) операцій?
Завдання 3. Розв’яжіть задачі. 1. Підприємство звернулося до господарського суду із позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення пені за затримку зарахування на рахунок валютних коштів. Рішенням господарського суду в позові відмовлено, оскільки оплата за виконані позивачем роботи не надійшла в Україну у вигляді валютної виручки або товару. Голова господарського суду залишив рішення без змін. Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України із заявою про перевірку постанови господарського суду в порядку нагляду, посилаючись на те, що кошти на рахунок підприємства не надійшли з вини нерезидента, який внаслідок економічної кризи не зміг сплатити обумовлені договором кошти в грошовому або товарному вираженні. Яке рішення має бути прийняте Вищим господарським судом України? 2. Закрите акціонерне товариство звернулося до господарського суду із позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення пені за порушення строків розрахунків за експортно-імпортними операціями. Рішенням господарського суду вимоги позивача задоволені з посиланням на те, що пеня не є податком або іншим обов’язковим платежем, тому при стягненні пені слід керуватися ст. 258 Цивільного кодексу України, що передбачає скорочені строки позовної давності. Чи правильним є рішення господарського суду? Тема 10. Антимонопольне регулювання підприємницької діяльності Поняття і призначення антимонопольного регулювання. Антимонопольні органи та їх компетенція. Правові основи сприяння розвитку конкуренції та запобігання монополізму у сфері підприємницької діяльності. Обмеження та регулювання діяльності монополій. Поняття монопольного стану і монопольної діяльності підприємців на ринку. Методика визначення монопольного стану. Види монополістичних правопорушень: індивідуальні (зловживання монопольним становищем на ринку), групові (антиконкурентні узгоджені дії), дискримінація підприємців органами влади та управління. Організаційно-правові методи боротьби з монопольними зловживаннями. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію та монополістичні зловживання. |