Методичні вказівки для проведення практичних та семінарських занять з курсу регіональна економіка
 Скачать 419.5 Kb.
|
|
Бюджет — план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюють органи державної влади. Валова продукція — продукція, яку обчислюють за її загальною вартістю в цінах фіксованого базового року і беруть за певний період (рік). Валовий внутрішній продукт (ВВП) — макроекономічний показник статистики народного господарства, який розраховується як сукупна вартість кінцевої продукції підприємств, галузей (матеріального виробництва та сфери послуг, що знаходяться на території країни). Він включає споживчі товари, валові приватні інвестиції, урядові закупівлі товарів і послуг. ВВП — сукупний дохід, вироблений на території країни, в т. ч. та тих підприємств, які належать іноземним власникам. Валовий національний продукт (ВНП) — дохід, що включає вартість товарів і послуг, вироблених національними суб'єктами (підприємствами, організаціями та приватними особами) за рік незалежно від їх територіального місцезнаходження. ВНП є важливим макроекономічним показником статистики народного господарства та індикатором обсягу виробництва в даній країні. Вартість усіх вироблених товарів і послуг у даний період вираховується в цінах фіксованого базового року. Для більшості економік різниця між ВНП та ВВП мала. Це означає або те, що доходи, одержані за кордоном, невеликі відносно ВНП, або те, що їх обсяг приблизно збалансований із сумою, отриманою іноземцями всередині даної економіки. Вантажообіг — показник об'єму робіт, виконаних вантажним транспортом, обчислюється як добуток кількості перевезених вантажів у тоннах на відстань у кілометрах. Одиниця вимірювання — тонно-кілометр. Виробнича інфраструктура — комплекс галузей, що надає послуги виробничого характеру, сприяє переміщенню і зберіганню сировини, палива, енергії, різних матеріалів і готової продукції, передачі інформації тощо. До неї відносять: транспорт, зв’язок, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди і пристрої, в т. ч. іригаційні системи, інженерні комунікації та мережі, серед них — лінії електропередач, нафто- і газопроводи, теплотраси, водопроводи тощо. Виробничо-територіальні зв'язки — просторові відносини між виробничими підприємствами, об'єднаннями, а також між групами підприємств та об'єднань, галузей виробництва в межах територіальних одиниць різного рангу (одиниць адміністративно-територіального поділу, економічних районів, країн, великих регіонів і т. д.). Відкрита економіка — економічна система, де розвивається спеціалізація виробництва товарів та послуг, в яких країна досягає найбільших успіхів, і здійснюється їх вільний експорт та імпорт. Відтворення населення — процес збереження в часі й просторі конкретно-історичної міри даного населення, його кількості та якісного складу. Вікова структура населення — розподіл населення за віковими групами і віковими контингентами з метою вивчення демографічних і соціально-економічних процесів. У віковій структурі, як правило, населення розподіляють за одно- або п'ятирічними віковими групами. Вільні економічні зони — спеціальні території з пільговими валютними і податковими режимами, в яких заохочується спільна з іноземним капіталом діяльність. Розрізняють: зовнішньоторговельні (із вільними митними зонами, портами, зонами експортного виробництва); функціональні (технополіси, туристичні, страхові зони); комплексні. Галузі спеціалізації району — галузі промислового і сільськогосподарського виробництва, що виготовляють товарну продукцію для обміну з іншими районами або для експорту в інші країни, що економічно доцільно розвивати в умовах певного району з найвищою ефективністю для економіки. Галузь економіки — сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці. Географічний поділ праці — просторова диференціація трудової діяльності в процесі розвитку суспільства, яка проявляється у виробничій спеціалізації окремих взаємопов'язаних територіальних утворень різного таксономічного рангу (країн, районів, центрів і т. п.), у розвитку міжрайонної (міжнародної та т. д.) кооперації, обміні спеціалізованою продукцією і послугами. Глобалізація (соціально-економічних процесів) — тенденція всезростаючої взаємоінтеграції територіальних (на рівні країн, наднаціональних регіонів тощо) виробничо-економічних систем в єдиний світовий відтворювально-господарський та ринково-інформаційний простір. Господарська збалансованість — стан економіки, за якого національно-господарські пропорції перебувають в оптимальному до потреб і технологій співвідношенні й рівновазі. Господарська стабільність — стан економіки, за якого ціни на товари, обсяг виробництва, рівень безробіття та інші макроекономічні показники незмінні (чи зміни їх незначні) і не впливають на зміну соціального становища в країні. Господарський механізм — система основних форм, методів та важелів використання економічних законів. Депопуляція населення — процес скорочення чисельності населення внаслідок переважання смертності над народжуваністю та виїзду над в'їздом у країну. Депресивні райони — райони, які в минулому одержали достатній економічний розвиток, а потім у силу ряду причин (циклічної або структурної кризи, зміни економіко-географічного положення), втратили стимул економічного розвитку і прийшли в занепад. Державна економічна політика — сукупність організаційних, правових та економічних заходів, котрі здійснює держава у сфері економічного розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Джентрифікація — процес, протилежний субурбанізації. Диверсифікація — розширення номенклатури продукції, яке проводиться окремими підприємствами, фірмами та їх об’єднаннями; ускладнення галузевої структури господарства. Діаспора — розселення значної частини народу поза межами своєї країни чи етнічної території. Економіка перехідного періоду — економічна система, котра перебуває на етапі радикальних перетворень форм власності та способів виробництва на якісно нові. Економіко-географічне положення (ЕГП) — відношення певного об'єкта (промислового підприємства, міста, району тощо) до об'єктів, що знаходяться поза ним (транспортних шляхів, державних кордонів, найбільших промислових баз тощо), які мають певний вплив на його розвиток. Поняття введене в науку М.М.Баранським. Економічно активне населення — частина населення, зайнята суспільно корисною діяльністю, що приносить прибуток. Термін «Е.а.н.» застосовується в міжнародній стандартній системі понять. Відповідно до рекомендацій ООН в Е.а.н. включаються не лише фактично працюючі, але й безробітні, які шукають оплачувану роботу, у зв'язку із чим виділяється працююче Е.а.н. Економічний потенціал — здатність наявних трудових і матеріальних ресурсів забезпечити максимально можливий рівень виробництва продукції та послуг. Економічне зростання — збільшення обсягів суспільного виробництва, розширення можливостей економіки задовольнити зростаючі потреби споживання і забезпечити накопичення в необхідних розмірах. Економічна інтеграція — узгоджений розвиток та взаємне доповнення підприємств, галузей господарства, регіонів і держав в інтересах ефективнішого використання ресурсів та повнішого задоволення потреб учасників цього процесу у відповідних товарах і послугах. Економічна категорія населення — група населення, об'єднана за певними якісними ознаками здатності до праці, рівня професійної підготовки, складності виконання праці, зайнятості. Економічна модель — спрощене відтворення економічного явища в обмежених, експериментальних формах у певних заданих умовах. Економічний район — економічно цілісна частина території країни, якій властиві спеціалізація і комплексність господарства. Економічні закони — суттєві, стійкі причинно-наслідкові зв'язки всередині виробничих відносин, економічних процесів, явищ та між ними, котрі виявляються через неминуче повторення виробництва, обміну, споживання продукту), збалансування кількості праці, капіталу і продукту. Експорт — сукупність товарів, послуг та капіталів, вивезених за межі країни з метою продажу. Експорт капіталу — вивіз капіталу за кордон, що здійснюється у грошовій або товарній формах із метою отриманняприбутку, зміцнення економічних і політичних позицій. Енерговиробничий цикл — сукупність виробничих процесів, які виникають взаємозумовлено (співпідпорядковано) довкола основного процесу для даного різновиду енергії й сировини. Ефективність економічна — співвідношення одержаних результатів, затрат праці та капіталу. Ефективність соціальна — оцінка відповідності результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям нації. Єдиний економічний простір — сукупність національних територій країн, у рамках яких діють загальні принципи господарювання, узгоджені єдині правила зовнішньоекономічних відносин. Зайнятість — суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що приносить їм, як правило, заробіток. Закономірності розміщення продуктивних сил — об'єктивні, суттєві і сталі зв'язки між усіма елементами просторової організації продуктивних сил. Закрита економіка — економіка, яка не бере участі у міжнародній торгівлі. Заощадження — вільні кошти домашніх господарств, підприємств, держави, що відображають рівень їх пропозиції на фондових ринках. Збалансованість економічного розвитку — досягнення кількісної та якісної відповідності між основними елементами господарської діяльності. Знос основного капіталу — зменшення вартості основного капіталу у зв'язку з його фізичним і моральним зносом. Зовнішня політика — загальний курс держави в міжнародних справах, спрямований на регулювання відносин даної країни з іншими країнами та народами відповідно до її принципів і мети. Зовнішньоекономічна політика — політика держави у сфері експорту, імпорту, залучення іноземного капіталу за кордоном, реалізації спільних науково-технічних, економічних та інших проектів. Зовнішньоекономічна діяльність — сфера економічної діяльності держави, підприємств, фірм, організацій, тісно пов'язаних із зовнішньою торгівлею, експортом та імпортом товарів, іноземними кредитами та капіталовкладеннями, реалізацією спільно з іншими країнами проектів. Зовнішньоекономічні зв'язки — сукупність форм, напрямів, методів і засобів торговельно-економічного, виробничого, науково-технічного, валютно-фінансового і кредитного співробітництва між країнами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці. Імпорт — сукупність увезених із-за кордону товарів, послуг, капіталів. отримання послуг виробничого або споживчого призначення, тимчасове ввезення товарів (на виставки, ярмарки, аукціони). Є результатом міжнародного географічного поділу праці. Інвестиції — вкладення грошових коштів, майнових та інтелектуальних цінностей у матеріальні й нематеріальні активи, фінансові інструменти з метою одержання прибутку чи соціального, екологічного ефектів тощо. Інвестиційна політика (політика капітальних вкладень) — сукупність господарських рішень, які визначають основний напрям капітальних вкладень, заходи щодо їх концентрації у галузях пріоритетного розвитку. Інновації — вперше створений і використаний засіб або спосіб діяльності (нова техніка, нова технологія), що дає реальний ефект (економічний, екологічний, соціальний) та в якому втілені нові знання (наукове відкриття, технічний винахід тощо). Інтеграція економічна — процес зближення і поступового об'єднання певних економічних формувань (утворень). Інтегрована господарська система — єдиний регіональний економічний простір, який формується на основі тісних економічних взаємозв'язків між усіма елементами господарського комплексу. Інфляція — знецінення грошей унаслідок перевищення кількістю грошових знаків, котрі перебувають в обігу, суми цін товарів і послуг, що породжує стрімке зростання цін. Інфраструктура — сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура – транспорт, зв'язок, дороги, лінії електропередач і т. д.) та населення (соціальна інфраструктура – комплекс закладів освіти, охорони здоров'я, торгівлі тощо). Капіталовкладення (інвестиції) — довгострокове вкладення капіталу в підприємства галузі економіки з метою збільшення нагромадженого капіталу та одержання прибутку. Класифікація природних ресурсів: 1) за видами (мінерально-сировинні, кліматичні, біологічні (фауністичні і флористичні), земельні, водні, рекреаційні, геотермальні, атмосферні, територіальні, генетичні, космічні); 2) за вичерпністю (вичерпні та невичерпні); 3) за можливістю самовідновлення і культивування (відновлювані та невідновлювані); 4) за темпами економічного відтворення (відтворювані і невідтворювані); 5) за можливістю заміни одних ресурсів іншими (замінні та незамінні). Коефіцієнт народжуваності — кількість народжених на 1000 осіб населення, вимірюється в проміле (%о). Коефіцієнт природного приросту населення — різниця між коефіцієнтом народжуваності та коефіцієнтом смертності населення за один і той самий період. Коефіцієнт смертності — кількість померлих на 1000 осіб населення, вимірюється в проміле (%о). Конкуренція — умови, за яких кількість продавців чи підприємств на ринку настільки велика, що поведінка кожного з них не впливає на рівень цін. Контрурбанізація — соціально-економічні процеси, протилежні урбанізації. Конурбація — міська агломерація поліцентричного типу, тобто та, ядрами котрої є декілька більш або менш однакових за розмірами і значущістю міст. Комбінування виробництва — одна з форм концентрації виробництва, яка досягається за рахунок поєднання різних типів виробництва в межах одного підприємства. Комбінування здійснюється з метою комплексного використання всіх видів виробничих ресурсів, раціонального поєднання послідовних стадій і скорочення довготривалого виробничого циклу, зниження транспортних затрат, собівартості продукції, удосконалення управління виробництвом. Комбінат — об’єднання технологічно пов'язаних між собою підприємств, продукція одного з котрих служить сировиною, напівфабрикатом для іншого. Концентрація виробництва — зосередження виробництва одного чи кількох споріднених видів продукції на великих підприємствах або в рамках обмеженого регіону. Здійснюється в різних формах: збільшення розмірів діючих підприємств шляхом їх розширення, реконструкції та модернізації, комбінування різних суміжних виробництв, будівництво великих підприємств. Види концентрації: агрегатна, технологічна, заводська, організаційно-господарська. Кооперування — встановлення довготривалих виробничих зв'язків між підприємствами, кожне з яких спеціалізується на виробництві окремих частин єдиного виробу. Кооперування зумовлюється ефективністю спеціалізації. Розрізняють галузеве та міжгалузеве кооперування. Магістраль — транспортний шлях, який з'єднує два або кілька районів. По міжнародних магістралях здійснюються міжнародні перевезення. Мегалополіс — найбільша форма розселення, що утворилася в результаті зрощування великої кількості сусідніх міських агломерацій. Меліорація — цілеспрямована зміна властивостей природно-територіальних комплексів із метою оптимального використання природного потенціалу земель, води, клімату, рельєфу та рослинності. Розрізняють земельні, водні, хімічні, рекультиваційні та інші меліорації. Механізм державної економічної політики — система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких досягається її головна мета. Механічний рух населення — різні види територіального переміщення населення. Термін "М.р.н." з'явився в 2-й половині XIX ст. У сучасній науковій літературі, як правило, використовується термін "міграція населення", Міграція населення — рух (переселення) людей з одного місця в інше, зі зміною місця проживання на більш-менш тривалий час або назавжди. Однією з основних ознак М.н. є перетинання адм. кордону території (держави, області, населеного пункту і т. д.). На цій основі виділяють перш за все зовнішню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію. Зовнішня міграція пов'язана з перетинанням держкордону, вона одержала також назву міжнародна міграція населення, її поділяють на міжконтинентальну та внутріконтинентальну. Внутрішня міграція — це переміщення з одного поселення в інше. Ніякі переміщення в межах одного і того ж населеного пункту не розглядаються як М.н. Виділяють міграцію сільського населення й міського, міжміську міграцію і міграцію в сільську місцевість – міграційні потоки «село – місто», «місто – місто», «місто – село», «село – село». За способом реалізації М.н. поділяють на організовану міграцію, здійснювану з участю держави або громадських організацій та за їх допомогою, і неорганізовану міграцію, яка проводиться силами й засобами самих мігрантів. Головні причини М.н. соціально-економічні, політичні, військові, екологічні. Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення осіб найманої праці між національними господарствами, що виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками всесвітнього господарства. Міжнародний поділ праці — форма суспільного територіального поділу праці, яка являє собою поділ праці між країнами, спеціалізацію їх виробництва на певних видах продукції, котрими вони обмінюються. Проявляється в спеціалізації окремих країн у рамках всесвітнього господарства у виробництві певної продукції та послуг, що зумовлює необхідність обміну результатами діяльності у вигляді товарів на всесвітньому ринку. Сприяє поглибленню і розширенню господарських зв'язків. |