Методичні вказівки для проведення практичних та семінарських занять з курсу регіональна економіка
 Скачать 419.5 Kb.
|
|
Міжнародна торгівля — торгівля між країнами, яку формують вивезення (імпорт) товарів і послуг та їх увезення (експорт). Міжнародні фінансові центри — центри міжнародного ринку позикового капіталу. Міжнаціональний поділ праці — спеціалізація окремих країн на виробництві певної продукції чи наданні послуг, котрими країни обмінюються. Міжнаціональний ринок — сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, взаємопов'язаними участю в міжнаціональному поділі праці. Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов’язаний із розміщенням промислових підприємств, об’єктів будівництва, транспорту, з постіндустріальними видами діяльності. Моніторинг — комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденціями розвитку природних та техногенних процесів. Народжуваність населення — процес дітонародження в певному поколінні людей або в сукупності поколінь — населенні. Народонаселення — сукупність людей, які живуть на земній кулі чи в межах конкретної території, континенту, країни. Населений пункт — територіально цілісний і компактний ареал концентрації населення з усіма необхідними умовами й обладнанням для життя, праці та відпочинку людей. Населення — природно-історична спільність людей, яка формується і безперервно відтворюється в процесі виробництва та відтворення самого життя. Науково-технічна революція (НТР) — процес перебудови технічної основи економіки на базі фундаментальних наукових відкриттів і винаходів у всіх галузях. Науково-технічний прогрес (НТП) — органічно взаємопов'язаний процес розвитку науки й удосконалення засобів виробництва, технологій, готової продукції. Науково-технічні зв'язки — одна з форм зовнішньоекономічних зв'язків, що передбачає використання переваг міжнародного географічного поділу праці в галузях науки і техніки. Національна економіка — конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер діяльності людей, якій властива відповідна пропорційність, взаємозумовлене розміщення на обмеженій державними кордонами території. Національний дохід — заново створена вартість у сфері матеріального виробництва внаслідок функціонування всіх факторів виробництва: праці, землі, капіталу тощо. Національний продукт — натурально-грошова кількість товарів та послуг, вироблених національно-господарським комплексом протягом певного періоду часу, наприклад року. Національний ринок — система стійких товарно-грошових відносин між суб'єктами виробництва і суб'єктами споживання продукту окремої країни, що встановлюються та регулюються конституцією, законами країни в межах державних кордонів. Паливно-енергетичний баланс — система взаємопов'язаних показників, які характеризують обсяги і структуру видобутку природного палива та виробництва енергетичних ресурсів, а також показники їх споживання. Пасажирообіг — показник, що характеризує роботу пасажирського транспорту. Визначається як добуток кількості перевезених пасажирів на відстань перевезення. Вимірюється в пасажиро-кілометрах (пас.-км). Політико-географічне положення — місце країн на політичній карті світу, віддаленість від економічних центрів і транспортних осей інтеграційних угруповань, участь у військово-політичних та політико-економічних організаціях, у міжнародних потоках товарів, капіталів, людей, інформації. Важливе значення має положення зовнішніх джерел сировини і продовольства, їх віддаленість, різноманітність. Портово-промисловий комплекс (ППК) — це форма територіальної організації морського господарства й прилеглого примор'я, взаємопов'язане й взаємозумовлене, планомірно сформоване об'єднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв'язків. Працездатне населення — сукупність людей віком від 17 до 60 років, здатних за психофізіологічними даними до участі в трудовому процесі. Працездатність — здатність виконувати трудові функції без шкоди здоров'ю. Принципи розміщення продуктивних сил — обґрунтовані наукою і практикою правила, якими керуються при розташуванні капіталу, створенні робочих місць, використанні ресурсів. Природний рівень безробіття — рівень безробіття, що відповідає стійкому станові економіки і до якого тяжіє його фактичний рівень у довгостроковому періоді. Природний рух населення — зміна чисельності (збільшення, зменшення) за рахунок природного приросту (народжуваність мінус смертність). Природні ресурси — елементи, об'єкти і сили природи, які використовуються людиною в процесі праці. Природно-ресурсний потенціал (ПРП) території — це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається у їх сукупній споживчій вартості. У компонентній структурі ПРП виділяють такі групи ресурсів: мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничо-хімічна сировина, будматеріали), водні (поверхневий стік, підземні води), земельні, лісові, фауністичні (мисливські, рибні, медоносні ресурси), природно-рекреаційні. Природокористування — сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу та заходи для його збереження. Воно розглядається і як сукупність усіх форм продуктивних сил, виробничих відносин та відповідних їм організаційно-економічних форм, пов'язаних із первинним освоєнням, використанням і відтворенням людиною об'єктів навколишнього природного середовища. Компоненти природокористування: ресурсоспоживання (видобуток ресурсів, ресурсокористування); конструктивне перетворення (комплексні програми перетворення природного середовища, поліпшення окремих властивостей ресурсів меліорація, ліквідація наслідків господарської діяльності); відтворення природних ресурсів (створення умов для відтворення відновлюваних ресурсів); охорона середовища проживання і природних ресурсів: управління та моніторинг. Природокористування нераціональне — коли вплив людини на природу призводить до підривання її відтворювальних здатностей і сил (надмірним вирубуванням лісів, надмірним виловом риби та ін.), до зниження якості, вичерпання природних ресурсів, до забруднення навколишнього середовища промисловими викидами й отрутохімікатами, до зниження або знищення оздоровчих і естетичних цінностей природи. Природокористування раціональне — передбачає оптимальність зв'язків суспільства і природи, екологізацію виробничої діяльності, збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання, народногосподарського підходу до організації природокористування. Природний рух населення — зміна чисельності та складу населення в результаті народжуваності й смертності без урахування механічного переміщення. Продуктивні сили — жива праця, основний, оборотний капітал та фінанси, які в процесі економічної діяльності забезпечують виробництво товарів і послуг для задоволення суспільних потреб. Продуктивність — відношення реального обсягу національного виробництва до кількості використаних ресурсів. Промисловий вузол — зосереджене на обмеженій території виробничо-територіальне поєднання підприємств, що формується або вже сформувалося. Промисловий пункт — промислове підприємство разом із поселенням, яке виникло при ньому. Промисловий район — інтегральний район із переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації. Промисловий центр — місто чи селище міського типу, де розміщено кілька промислових підприємств, що є основою розвитку поселення і його виробничої спеціалізації. Пропорції національної економіки — кількісні співвідношення між сферами й галузями національної економіки, між працею, капіталом і національним продуктом, між виробництвом та споживанням, між продуктивними силами регіонів країни. Радикальна економічна реформа — система організаційних, господарсько-економічних законів, спрямованих на докорінну зміну існуючих у країні економічних відносин, управління, структури і механізму функціонування господарської системи. Район економічний — територіально спеціалізована частина національної економіки, взаємопов'язана економічними відносинами з іншими територіями. Район економічний інтегральний — цілісна частина національної економіки, основною ознакою якої є наявність територіально-виробничого комплексу відповідного рангу та економічного тяжіння території до центру (великого населеного пункту) району. Районування економічне — науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що сформувалися історично або внаслідок розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Регіоналізація (розвитку продуктивних сил) — об’єктивна тенденція все більшого орієнтування процесів економічного відтворення, а також обсягів, характеру та територіально-господарських пропорцій суспільного виробництва відповідно до регіональних передумов розвитку та суспільно-економічних потреб соціумів регіонального рівня. Регіональна політика — сфера діяльності суспільства, що реалізує інтереси держави відносно регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів методами, які враховують природу сучасних регіональних процесів, а також цілі та завдання розвитку суспільства. Регіональні соціальні стандарти — оптимальні науково обґрунтовані показники раціональної забезпеченості населення соціальними послугами (товарами) й об'єктами соціальної сфери відповідно до регіональних загальноресурсних передумов соціально-економічного розвитку. Вони визначають кількість тих чи інших послуг (товарів) і об'єктів соціальної сфери, які мають припадати на душу населення або на визначений контингент населення певного регіону. Ресурси — джерела й передумови отримання необхідних для людей матеріальних та духовних благ, котрі можна реалізувати при існуючих технологічних і соціально-економічних відносинах. Виділяють матеріальні, трудові, природні, фінансові, економічні та інші види ресурсів. Ресурси природні — природні об'єкти і явища, які використовуються або можуть використовуватися для прямого та непрямого споживання, сприяють створенню матеріальних багатств, відтворенню трудових ресурсів, підтриманню умов існування людства і підвищенню якості життя: компоненти та сили природи, суспільна корисність котрих позитивно чи негативно змінюється в результаті трудової діяльності людини: використовуються (або потенціально придатні для використання) як засоби праці (земля, водні шляхи, вода для зрошення), джерела енергії (гідроенергія, атомне паливо), сировина і матеріали (мінерали, ліси, ресурси технічної води), безпосередньо як предмети споживання (питна вода, гриби, квіти, продукти рибальства), рекреації (місце відпочинку). Ресурсозберігання — виробництво та реалізація кінцевих продуктів із мінімальною витратою речовин і енергії на всіх етапах виробничого циклу (від видобутку до реалізації) з найменшою дією на людину та природне середовище. Ресурсозберігаюча технологія — узагальнена назва технологій, за яких виробничий процес забезпечується мінімальною витратою ресурсів, енергії, матеріалів, праці, капіталу при заданій кількості випуску продукції та необхідній продуктивності. Ринкова економіка — економічна система, що базується на механізмі гнучкості цін і конкуренції, узгодження попиту й пропозиції, приватних і суспільних інтересів. Ринок збалансований — ринок, на якому підтримується повна за обсягом, структурою, асортиментом та якістю товарів відповідність між попитом і пропозицією. Ринок праці — це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. Він характеризує форми та методи погодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників та роботодавців, пов'язані з організацією, використанням і оплатою найманої праці. Ринок регіональний — ринок певного товару чи товарної групи, сфера функціонування якого обмежується переважно межами одного регіону (області, кількох областей). Рівень безробіття — виражена у відсотках кількість населення працездатного віку, не зайнята певний час у суспільному виробництві. Рівень життя — рівень задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, що виявляється в загальному обсязі спожитих матеріальних благ та послуг, реальних доходах населення, рівні споживання продовольчих і непродовольчих товарів та послуг, розмірі оплати праці, тривалості робочого і вільного часу, житлових умовах, рівні освіти, охорони здоров'я, культури, стані екології та ін. Розміщення виробництва — розподіл виробництва по території відповідно до природних, соціальних і економічних умов в окремих країнах та їх економічних районах, а також до особливостей територіального поділу праці. Розміщення продуктивних сил — процес наукового обґрунтування й реалізації на практиці економічних рішень щодо формування господарських об'єктів з урахуванням територіального поділу праці. Розселення населення — розміщення населення на території і форми його територіальної організації у вигляді системи поселень з їх взаємовідносинами. Р. н. відбиває як процес розподілу та перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень. Світове господарство — система національних господарств усіх країн світу, об'єднаних міжнародним поділом праці та різноманітними економічними взаємозв'язками в господарський організм глобальних масштабів. Світовий ринок — складова частина всесвітнього господарства, представлена системою товарів і послуг між продавцями та покупцями. Сформувався на основі міжнародного поділу праці й міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Сільське розселення — форма територіальної організації життя населення на позаміській території у вигляді сукупності сільських поселень інших типів, призначених для постійного або тимчасового проживання. Воно відрізняється від міського тим, що забезпечує виконання, головним чином, інших господарських функцій (сільськогосподарське виробництво, лісове і лісопромислове господарство, рекреаційне обслуговування, природоохоронні функції). У зв'язку із цим с. р. відзначається меншою людністю поселень, переважанням малоповерхової забудови та поширеністю одно-сімейних житлових будинків. Смертність населення — процес вимирання поколінь. Соціальна категорія населення — група населення, об'єднана за певними якісними ознаками розселення, природного відтворення та переміщення. Соціальна структура — сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, прошарок), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселень) і етнічних спільностей, пов'язаних відносно стійкими взаєминами між собою. Соціальний захист — комплекс організаційно-правових та фінансово-економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Соціально орієнтована економіка — господарська система, в якій кожна група і соціальний тип населення мають змогу реалізувати свої життєві здібності та знання на основі вільної праці й зростання доходів. Спеціалізація — суспільний прояв праці, який, у свою чергу, є функцією від розвитку продуктивних сил та виробничих відносин, під їх впливом підприємство нарощує виробництво найбільш вигідної продукції, поглиблюючи в даному напрямі свою спеціалізацію. Напрям спеціалізації визначає наявність у господарстві певних абсолютних чи відносних переваг: унікальних економічних або трудових ресурсів, розвинених шляхів, зручного розташування стосовно ринків збуту, постачальників, переробної промисловості та ін. Стагнація — застій в економіці, виробництві, соціальній сфері: стан тривалої суспільно-економічної депресії, що виявляється у припиненні чи зупинці економічного зростання, загальному згортанні виробництва. Стагнаційні райони — райони, в яких темпи розвитку господарства рівні нулю або негативні. Стимулююча політика — економічна політика, орієнтована на розширення національного попиту, зростання реальних доходів і зайнятості. Стратегія економічного зростання — система правових, політичних, економічних, фінансових заходів, спрямованих на мобілізацію ресурсів, праці та капіталу, структурні зміни в економіці з метою підвищення темпів виробництва і споживання національного продукту. Структура економіки — співвідношення між її галузями, яке відображає соціально-економічні пропорції та стан суспільного поділу праці. Структурне зрушення — зміна галузевої або регіональної структури економіки. Субурбанізація — процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, у результаті чого формуються міські агломерації. Сфера виробництва — галузі національної економіки, що здійснюють виробництво матеріальних цінностей. Сфера послуг — галузі національної економіки, які надають нематеріальні послуги виробництву і населенню. Територіальна організація продуктивних сил — науково обґрунтоване розміщення взаємопов'язаних виробництв, сфери обслуговування населення, котре забезпечує економічний та соціальний ефект унаслідок раціонального комплектування на певній території. |