«Первинні глосити. Десквамативний та ромбоподібний глосит. Складчастий та волосатий язик. Клініка, діагностика, лікування та про. Методичні вказівки для студентів до практичного заняття
 Скачать 321.41 Kb.
|
1 2 ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри д.мед.н., доц. Копчак О.В. від “____”_______ 2021р. КАФЕДРА ТЕРАПЕВТИЧНОЇ СТОМАТОЛОГІЇ ТА ПАРОДОНТОЛОГІЇ Методичні вказівки для студентів до практичного заняття з терапевтичної стоматології (назва дисципліни) за темою №14: «Первинні глосити. Десквамативний та ромбоподібний глосит. Складчастий та волосатий язик. Клініка, діагностика, лікування та профілактика. Неврогенні захворювання язика. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування та профілактика.Первинні хейліти.Актинічний хейліт.Метеорологічний хейліт. Контактний алергічний хейліт. Хронічні тріщини губ. Етіологія, патогенез,клініка, діагностика, лікування, профілактика. Гландулярний, ексфоліативний хейліти. Етіологія, патогенез,клініка, діагностика, лікування, профілактика. Екзематозний, атопічний хейліти. Етіологія, патогенез,клініка, діагностика, лікування, профілактика.» із студентами v курсу 9 семестру стоматологічного факультету Тривалість практичного заняття - 5 акад. год КИЇВ – 2021 Методична вказівка складена на кафедрі терапевтичної стоматології за редакцією завідуючого кафедри д.мед.н., доц. Копчак О.В. доц. Азарова О.В.,доц. Колесник Т.В.,ас. Забродіної Є.В.ас. Янішевської Л.М. Обговорено та затверджено на засіданні кафедри терапевтичної стоматології «28» серпня 2019 р. (протокол №1 від 28.08.19) ТЕМА 14: Первинні глосити. Десквамативний та ромбоподібний глосит. Складчастий та волосатий язик. Клініка, діагностика, лікування та профілактика. Неврогенні захворювання язика. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування та профілактика.Первинні хейліти.Актинічний хейліт.Метеорологічний хейліт. Контактний алергічний хейліт. Хронічні тріщини губ. Етіологія, патогенез,клініка, діагностика, лікування, профілактика. Гландулярний, ексфоліативний хейліти. Етіологія, патогенез,клініка, діагностика, лікування, профілактика. Екзематозний, атопічний хейліти. Етіологія, патогенез,клініка, діагностика, лікування, профілактика Актуальність теми: Запалення губ можуть бути як самостійними, так і симптомом інших захворювань СОПР, шкіри, порушень обміну тощо. Захворювання язика значною мірою пов’язані з його анатомічними особливостями, функцією і різноманітними зв’язками з органами і системами хворої людини. Недаремно вважають, що стан СО язика віддзеркалює низку загальних зрушень в організмі НАВЧАЛЬНА МЕТА: Навчити студента діагностувати та визначати лікувальну тактику різних клінічних проявів хвороб губ. Навчити студента діагностувати та визначати лікувальну тактику різних клінічних проявів хвороб язика. ВИХОВНА МЕТА: Протягом заняття сприяти розвиненню у студентів уяви про причини виникнення захворювань губ; формувати у студентів почуття професійної відповідальності за правильність проведених лікарських дій як під час проведення огляду хворого, так і при призначенні відповідної медикаментозної терапії. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ Навчити студента діагностувати та визначати лікувальну тактику різних клінічних проявів хвороб губ. Протягом заняття сприяти розвиненню у студентів уяви про причини виникнення самостійних глоситів; формувати у студентів почуття професійної відповідальності за правильність проведених лікарських дій як під час проведення огляду хворого, так і при призначенні відповідної медикаментозної терапії. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ: Знати: 1. Анатомічна будова язика. 2. Які захворювання входять до цієї групи. 3. Які існують основні та допоміжні методи діагностики глоситів? 4. Описати клінічну картину кожного прояву захворювання. 5. Диференціальна діагностика хвороб язика. 6. Загальні та місцеві методи лікування хвороб язика. 7. Фізіотерапевтичні методи лікування.. 8. Принципи призначення гомеопатичних та фітотерапевтичних засобів для лікування глоситів. 9. Можливі помилки діагностики та прогноз перебігу захворювання. 10.Які особливості будови губ? 11.Класифікація хейлітів. 12.Які існують основні та допоміжні методи діагностики хейлітів? 13.Описати клінічну картину кожного прояву захворювання.. 14.Диференційна діагностика захворювань губ. 15.Загальні та місцеві методи лікування хвороб губ. 16.Фізіотерапевтичні методи лікування.. 17.Принципи призначення гомеопатичних та фітотерапевтичних засобів для лікування хейлітів. 18.Можливі помилки діагностики та прогноз перебігу захворювання. ПЕРЕЛІК ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ 1.Назвіть захворювання язика, перебіг яких відособлений, без уражень СО інших відділів ротової порожнини. 2.Назвіть причини з якими пов’язано виникнення самостійних хвороб язика (десквамативного глоситу, ромбоподібного глоситу, чорного язика та складчастого язика). 3.Назвіть основні клінічні прояви десквамативного глоситу. 4.Які зміни СО язика характерні для ромбоподібного глоситу. 5.Опишіть клінічну картину чорного язика. 6.Який вигляд має складчастий язик. 7.Назвіть основні принципи лікування уражень СО язика при: а) десквамативному глоситі; в) ромбоподібному глоситі; г) чорному язику; д) складчастому язику. 8.Клінічні прояви ексфоліативного хейліту? 9.Клінічні прояви метеорологічного хейліту? 10.Клінічні прояви гландулярного хейліту? 11.Клінічні прояви актинічного хейліту? 12.Клінічні прояви контактного алергічного хейліту? 13.Клінічні прояви атопічного хейліту? 14. Клінічні прояви екзематозного хейліту? 15.Клінічні прояви макрохейліту? 16. Засоби і методи лікування хейлітів. ПЕРЕЛІК ПРАКТИЧНИХ РОБІТ 1. Працювати стоматологічним обладнанням та інструментами, вміти їх стерилізувати. 2. Оформити звітно-облікову документацію стоматолога, аналізувати кількісні та якісні показники роботи лікаря на терапевтичному прийомі. 3. Провести клінічне обстеження хворого із захворюванням губ; правильно оформити історію хвороби, скласти план обстеження та лікування хворого. 4. Визначити гігієнічні індекси порожнини рота і оцінити їх. 5. Провести додаткові методи обстеження пацієнта та вміти їх оцінити. 6. Проводити іригацію, інстиляцію та аплікацію лікарських засобів. 7. Провести професійну гігієну порожнини рота. 8. Дати рекомендації щодо гігієни порожнини рота. Завдання для самостійної роботи. 1.Намалювати у зошиті анатомічну та гістологічну будову язика, 2. Скласти таблиці «диференційна діагностика глоситів. 3.Виписати рецепти медикаментозних засобів . 4.Обгрунтувати та призначити фізіотерапевтичне лікування 5.Намалювати у зошиті схему будови губ. 6. Скласти таблиці «диференційна діагностика хейлітів. 7.Виписати рецепти медикаментозних засобів . 8.Обгрунтувати та призначити фізіотерапевтичне лікування РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Основна 1. Данилевський М.Ф., Несін О.Ф., Рахній Ж.І. Захворювання слизової оболонки порожнини рота. – Київ: Здоров'я, 1998. – 405 с. 2. Терапевтическая стоматология под ред. Е.В.Боровского, М.: Медицина, 1998 - 505 с. 3. Боровский Е.В., Данилевский Н.Ф. Атлас заболеваний слизистой оболочки полости рта. - 2-е изд. перераб. и доп. М.: Медицина, 1992 - 320 с. 4. Рыбаков А.И., Банченко Г.В. „Заболевания слизистой оболочки полости рта". -М. Медицина, 1978. Додаткова 1. Яковлева В.И., Трофимова Е.К., Давидович Т.П., Просверян Г.П. Диагностика, лечение и профилактика стоматологических заболеваний. Минск, «Высшая школа», 1994. - 495 с. 2. Вишняк Г.Н. Диагностика и лечение заболеваний языка. - К.: Здоров’я, 1983. - 128 с. 3. В.Н.Трезубов, Л.М, Мишкеб и др. Справочник врача стоматолога по лекарственным препаратам. - Санк-Петербург, 2000, 4. Шеклаков Н.Д. Хейлиты.- М. Медшщна1961г ОРГАНІЗАЦІЯ ЗМІСТУ НАВЧАЛЬНОГОМАТЕРІАЛУ Хвороби язика Захворювання язика значною мірою пов'язані з його анатомічними особливостями, функцією і різноманітними зв'язками з органами і системами хворої людини. Серед захворювань СОПР вони складають велику групу. У більшості випадків язик уражається при захворюваннях СОПР, які викликаються змішаною інфекцією. Збудниками захворювань найчастіше бувають стафілококи, стрептококи, фузоспірилярний симбіоз, дріжджоподібні гриби, віруси. Зміни язика досить часто спостерігаються при системних захворюваннях організму, причому при деяких із них такі зміни є обов'язковим симптомом загального захворювання. Недаремно вважають, що стан CO язика віддзеркалює низку загальних зрушень в організмі. Великою групою представлені захворювання язика, які перебігають відособлено, без уражень CO інших відділів ротової порожнини: десквамативний глосит (географічний язик), чорний (волосатий) язик, складчастий язик, ромбоподібний глосит, нейрогенні захворювання язика. Саме ці захворювання будуть розглянуті в даному розділі. ДЕСКВАМАТИВНИЙ ГЛОСИТ Десквамагивний глосит (географічний язик — glossitis desquamatica) — запально-дистрофічне захворювання власної пластинки язика, яке супроводиться характерними змінами зовнішнього вигляду спинки і бічних поверхонь язика. Воно проявляється вогнищевим порушенням процесів зроговіння епітелію і дистрофічними змінами сосочків язика. Десквамативний глосит є порівняно частим захворюванням. Трапляється переважно в дитячому віці, однак досить часто виявляється у дорослих, причому у жінок частіше, ніж у чоловіків. Етіологія захворювання не з'ясована. Більшість дослідників вважають, що його виникнення пов'язане з багатьма чинниками. Найчастіше десквамативний глосит спостерігається при захворюваннях травного каналу. Крім того, його можуть спричинити ендокринно-вегетативні розлади, інфекційні хвороби, ко-лагенози. Існує думка, що десквамативний глосит є одним із проявів ексудативного діатезу, немала роль належить глистяній інвазії. Припускають також, що у виникненні десквамативного глоситу має значення спадковий чинник або порушення трофіки CO, що призводить до десквамації ниткоподібних сосочків язика. Клініка. Десквамативний глосит здебільшого не супроводиться суб'єктивними відчуттями, його виявляють випадково при огляді порожнини рота. Лише у виняткових випадках хворі скаржаться на відчуття печіння в язиці, парестезії при негігієнічному утриманні порожнини рота, а також значному заселенні CO грибами у разі порушення мікробної рівноваги. Ділянки десквамації епітелію мають вигляд гнізд червонуватого кольору, різних форми (кільця, напівкільця) і величини. Грибоподібні сосочки стовщені й збільшені. Навколо осередку ураження виявляється незначний кератоз, що постійно зумовлює утворення вузької білястої смужки. Картина змін поверхні язика не має сталого характеру. Осередки десквамації безперервно поширюються і займають інші ділянки, а раніше десквамовані знову вкриваються ниткоподібними сосочками. Нерідко осередки збільшуються, зливаються між собою, охоплюючи значні поверхні язика. На місці новоепітелізованого осередку або поблизу його може знову утворитися десквамована ділянка, яка через кілька днів вкривається епітелієм. Таким чином, протягом багатьох років виникають рецидиви, утворюючи щоразу картину ураження з різноманітними фігурами, які дещо нагадують географічну карту. Це дало підставу назвати язик при десквамативному глоситі географічним. При патогістологічному дослідженні виявляють стоншення епітелію в осередках десквамації, паракератоз і помірний гіперкератоз в зонах навколо ділянок стоншення. Явища запальної інфільтрації в підлеглій сполучній тканині незначні. Диференціальна діагностика. Захворювання необхідно диференціювати від лейкоплакії, ЧПЛ, вторинного сифілісу. Лікування. Десквамативний глосит не потребує особливого місцевого лікування. Доцільні санація порожнини рота, усунення різних подразників, слабколужні полоскання, достатній гігієнічний догляд за ротовою порожниною При відчутті печіння рекомендують аплікації на язик розчину цитралю, 5—10% зависі анестезину в олійному розчині токоферолу, 0,1% розчину мефенамінату натрію. Показана гіпосенсибілізуюча терапія. За потреби до лікування соматичних захворювань залучають відповідних фахівців. ВОЛОСАТИЙ ЯЗИК Волосатий язик (чорний; lingua villosa; nigra) — рідкісне захворювання язика, яке полягає у зроговінні ниткоподібних сосочків, що розрослися і набули коричневого або чорного за барвлення Захворювання трапляється як у дітей, так і в дорослих Етіологія волосатого язика остаточно не з'ясована Нерідко захворювання спостерігається після перенесених інфекційних хвороб, при порушеннях функції травного каналу і печінки Виникнення волосатого язика пов'язують із застосуванням антибіотиків, які порушують мікробну рівновагу в ротовій порожнині, пригнічують розвиток кокових і паличкоподібних форм, що сприяє розвитку дріжджеподібних грибів Цікавою є точка зору про можливість виникнення захворювання внаслідок конституціональних зрушень, які, впливаючи на трофіку, викликають порушення обміну речовин в епітелії язика Останнім часом висловлюється думка про те, що у виникненні захворювання певну роль відіграє фізико-хімічний чинник (алкоголь, тютюн, лікарські речовини). Певно, ці речовини призводять до розвитку органної сенсибілізації, яка проявляється гіперплазією ниткоподібних сосочків з наступним їх зроговінням. Клініка. Зміни зовнішнього вигляду язика локалізуються переважно у задній і середній третині його спинки. Ниткоподібні сосочки стовщуються, подовжуються і роговіють, сягаючи іноді 2—3 см завдовжки. Змінена частина поверхні язика звичайно має овальну, рідше трикутну форму із різною інтенсивністю забарвлення — від коричневого до чорно-бурого або чорного. Біля вершини ниткоподібні сосочки темніші, ніж біля основи. Забарвлення сосочків виникає під впливом пігментів їжі і мікрофлори (хромогенні гриби). Змінені забарвлені ниткоподібні сосочки нагадують волосся, через що язик і називають «волосатим». Захворювання триває від кількох днів до кількох тижнів. Воно супроводиться незначною сухістю CO, у деяких хворих — порушенням смакових відчуттів. Діагностика чорного язика не викликає труднощів, однак слід відрізняти справжній волосатий язик від удаваного (несправжнього). Несправжня форма характеризується лише темним забарвленням поверхні язика без вираженої гіперплазії сосочків. Лікування. Проводять санацію порожнини рота. Рекомендують кератолізуючі засоби — змащування спинки язика 5—10% розчином саліцилового спирту, 5% розчином резорцину. Ефективні ін'єкції 0,5—1 мл 0,25% розчину кальцію хлориду в комбінації з 1—2% розчином новокаїну; кріодеструкція — зрошення рідким азотом протягом 15—20 с, що сприяє відторгненню гіперплазованих сосочків. РОМБОПОДІБНИЙ ГЛОСИТ Ромбоподібний глосит (glossitis rhombia mediana) — хронічний запальний процес характерних вигляду і локалізації. Етіологія ромбоподібного глоситу не досить з'ясована. Більшість авторів вважають його природженим утвором — унаслідок складного ембріогенезу язика утворюється надлишковий шар епітелію, який, поступово розростаючись (під впливом подразників), зумовлює появу ромбоподібного глоситу. Ряд авторів відносять ромбоподібний глосит до хронічних кандидозів. Клініка. У задній третині язика, суворо по середній лінії, попереду жолобчастих сосочків виявляють ділянку CO ромбоподібної чи овальної форми, розміром 0,5—2,5 см, червоного або синюватого кольору, чітко відмежовану від навколишньої CO язика. Змінена зона знаходиться на рівні поверхні CO, іноді дещо виступає над її рівнем, в рідкісних випадках — помітно. Поверхня її гладенька, у деяких випадках на ній є підвищення.Розрізняють три форми ромбоподібного глоситу: гладеньку (плоску), горбисту і папіломатозну. При гладенькій формі зона ураження не виступає над рівнем CO, поверхня її рівна, лискуча, неначе лакована, червоного кольору, інколи з синюшним відтінком, у деяких випадках вкрита роговим шаром, не має сосочків .При горбистій формі ділянка ураження складається із плоских горбиків різних розмірів, які знаходяться в одній площині й відділені один від одного чітко вираженими складками. І горбики, і складки не мають сосочків. Таке розміщення горбиків нагадує гранітну бруківку. Змінена ділянка стабільна, не збільшується в розмірах і не змінюється протягом усього життя. При папіломатозній формі ромбоподібного глоситу спостерігаються найбільш виражені зміни. Вона характеризується па-піломатозними розростаннями, що виступають над рівнем CO язика. Вони мають широку основу, плоскі вершини, білясто-рожевий колір. Діаметр ділянки ураження досягає 3—5 см. Усі три форми, особливо гладенька, перебігають здебільшого без суб'єктивних відчуттів. Більшість хворих можуть не знати про існування у них аномалії язика. Частина із них скаржиться на відчуття печіння і болю у язиці, сухості у порожнині рота. Такі скарги відзначаються переважно у випадках запального стану ураження. При патогістологічному дослідженні гладенької форми виявляють помірне стовщення епітелію за рахунок шипуватих клітин. У сполучній тканині відзначаються незначна запальна інфільтрація, переважно лімфоїдними клітинами, фіброз. При горбистій і папіломатозній формах в епітелії спостерігаються виражений акантоз, гіперкератоз; у сполучній тканині — запальна інфільтрація, іноді фіброз. Проліферація фіброзної тканини призводить до появи пухлиноподібного підвищення над рівнем CO. Ромбоподібний глосит має доброякісний перебіг. Клінічна і патогістологічна картини лишаються без змін протягом багатьох років. Лише горбиста і папіломатозна форми глоситу схильні до прогресування. І хоч малігнізація трапляється досить рідко, з огляду на її можливість хворі із цими формами повинні перебувати на диспансерному обліку. Диференціальна діагностика. Необхідно відрізняти ромбоподібний глосит від папіломатозу язика і грибкових уражень. Лікування. Плоска форма не потребує лікування; навпаки, будь-яке місцеве втручання протипоказане, бо може викликати прогресування процесу. Горбиста і папіломатозна форми у разі схильності до прогресування й малігнізації підлягають рентгенотерапії та оперативному лікуванню. СКЛАДЧАСТИЙ ЯЗИК Складчастий язик (lingua plicata) за зовнішнім виглядом нагадує шкіру мошонки, через що і дістав назву «мошонкового язика» (lingua scrotalis). Це природжена аномалія форми і розмірів язика, що трапляється як у дітей, так і в дорослих. Часто складчастий язик супроводжується помірним збільшенням всього язика — макроглосією. Для складчастого язика характерна наявність складок на його поверхні, розміщених здебільшого симетрично. Найбільшою є поздовжня складка, вона розміщена по середній лінії. Від неї по обидва боки до країв язика відходять поперечні, менш глибокі складки. На дні і бічних поверхнях розміщені сосочки, характерні для нормальної CO язика. Ця аномалія не викликає суб'єктивних розладів і утруднень. Лише в осіб з пониженою реактивністю організму CO складчастого язика стає чутливою до різних подразників, на ній виникають тріщини й ерозії, а в складках вегетує дріжджеподібний гриб. Це призводить до розвитку катарального запалення або кандидозного глоситу. В таких випадках з'являється відчуття печіння і болю при дії термічних і хімічних подразників. При негігієнічному триманні порожнини рота в складках язика можуть скупчуватися залишки розкладеної їжі, злущені клітини епітелію, що може стати причиною поганого запаху із рота (fetor ex ore). Діагностика складчастого язика не викликає труднощів. Слід мати на увазі, що складчастий язик може бути одним із симптомів синдрому Мелькерсона — Розенталя. Треба також відрізняти складчастий язик від склерозуючого глоситу, який виникає при третинному сифілісі і характеризується значним ущільненням, на відміну від м'якої консистенції складчастого язика. Лікування складчастий язик не потребує. Показані профілактика ускладнень, санація і старанна гігієна порожнини рота. НЕВРОГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЯЗИКА Виділяють моторні й трофічні неврози, а також розлад чутливості. Моторні неврози язика виникають у більшості випадків при ураженнях під'язикового нерва і виражаються паралічами і парезами. Нейротрофічні розлади проявляються переважно картиною вогнищевої десквамації, яка спостерігається на різних ділянках спинки язика, а іноді по всій її поверхні. Найбільше практичне значення мають порушення чутливості язика, виявом яких є анестезія, неврити, невралгія, глосодинія й глосалгія. Невралгія язикового нерва. Ізольовано трапляється рідко. Здебільшого спостерігається одночасне ураження язикового і мандибулярного нервів як прояв захворювання третьої гілки трійчастого нерва. Клініка. Біль у язиці сильний, приступоподібний; локалізується переважно у передній і середній третинах язика. Виникає у відповідній половині язика від різних подразників — тактильних, механічних, хімічних, термічних. Больові приступи короткочасні, тривають 1—2 хв. Біль може з'являтися від дотику ложки, а також під час приймання їжі або розмови від рухів язика. Ця обставина змушує хворого обмежувати його рухи. Внаслідок відсутності механічного очищення язик вкритий значною кількістю сіруватого або буруватого нальоту. Лікування невралгії становить значні труднощі і не завжди ефективне. Запропонована низка способів лікування — медикаментозні, фізичні, хірургічні, рефлекторні. Лікарські засоби рідко бувають ефективними, більш задовільні наслідки дає новокаїнова блокада язикового нерва. Фізичні способи лікування, а саме: поверхнева рентгенотерапія, діатермія шийних симпатичних вузлів, іоногальванізація діють ефективніше, але через деякий час виникає рецидив. Більш сталими є результати алкоголізації язикового нерва. Цей спосіб лікування полягає у введенні 0,5мл 80% етилового спирту з 2 мл 0,5% розчину новокаїну за типом внутрішньоротової мандибулярної анестезії, не доводячи голку на 0,5 см до кістки (місце відгалуження язикового нерва). Найефективнішим є хірургічне втручання — резекція язикового нерва. Однак операція супроводиться втратою чутливості спинки язика, внаслідок чого її застосовують рідко. Глосалгія (glossalgia) — неврогенне захворювання язика, що характеризується парестезією (відчуттями поколювання, печіння, пощипування, свербежу), яка локалізується в передніх двох третинах його, іноді тільки в кінчику. У переважній більшості випадків парестезії мають симетричний характер, але бувають й однобічними, асиметричними. Виникають вони спонтанно або після приймання подразливої їжі (гострої, пряної, кислої, солоної). Тривалість приступів різна: у одних хворих парестезія виникає часто, але триває кілька хвилин, у інших — неприємне відчуття в язиці зберігається постійно, перебігає болісно, посилюючись увечері й вщухаючи уночі. Захворювання спостерігається переважно у жінок середнього й похилого віку, чоловіки становлять 10% загальної кількості хворих. Етіологія глосалгії до кінця не з'ясована. Виникнення захворювання пов'язують з низкою причин. Останнім часом у розвитку глосалгії значне місце відводять органічним і функціональним порушенням різних відділів ЦНС. Зміни нервової системи нерідко супроводяться вісцеральною патологією, при цьому висока частота виявлення у хворих на глосалгію захворювань органів травлення пояснюється анатомічною близькістю ядра блукаючого нерва, що іннервує травний канал, до ядра трійчастого нерва. Досить часто причиною глосалгії буває порушення функції статевих залоз у преклімактеричний і на початку клімактеричного періодів. Також причиною глосалгії можуть бути недостатність вітамінів групи В, наприклад пелагра і пелагроїдний стан. Захворювання може розвинутися у зв'язку зі змінами оклюзії, викликаними порушеннями в скронево-нижньощелепному суглобі. Зміни в суглобі спричиняються до подразнення вушно-скроневого нерва (n.auriculotemporalis), яке потім передається рефлекторно на язиковий нерв, що й призводить до виникнення глосалгії. Явища глосалгії розвиваються також у хворих на цукровий діабет, причому біль у язиці супроводиться болем голови, у ділянці вуха і в порожнині рота. Однією з причин глосалгії є мікрогальваноструми, що виникають у ротовій порожнині за наявності протезів із різних металів. Спостерігають декілька клінічних різновидів глосалгії. Клініка. Глосалгія, як правило, не супроводиться видимими змінами язика. Звичайно СОПР, навіть за наявності скарг на сухість, добре зволожена. Однако у деяких випадках є ознаки гіпосалівації: CO гіперемійована, блискуча; слина тягуча, піниста. Інколи спостерігається набряк язика, який виявляють за наявністю на ньому відбитків зубів. У клінічній картині глосалгії домінує переважно різко виражений больовий синдром. Біль відзначається сталістю, іноді на фоні постійних больових відчуттів виникають приступи особливо пекучого болю з іррадіацією у щоку, бічні відділи шиї. Це гнітюче діє на психіку хворих, у частини із них розвивається канцерофобія. Захворювання може тривати в одних випадках місяці, в інших — роки. Інколи без лікування настає ремісія, але через деякий час знову виникає загострення. Диференціальна діагностика. Глосалгію необхідно диференціювати від невралгії язикового нерва, для якої характерний гострий приступоподібний біль на одному боці язика і однобічний наліт. Лікування проводять з урахуванням чинників, які зумовили виникнення глосалгії. У зв'язку з цим проводять лікування виявленого основного захворювання. У разі недостатності вітамінів групи В добрий ефект дає вітамінотерапія. За наявності канцерофобії призначають психотерапію, седативні засоби. При місцевому лікуванні необхідно усунути подразнювальні фактори, до яких належать гострі краї зубів, протезів, неповноцінні пломби, протези із різнорідних металів. Глосодинію, пов'язану зі змінами у скронево- нижньощелепному суглобі, слід лікувати, застосовуючи відповідні конструкції протезів, які підвищують прикус. Для місцевого лікування явно вираженої глосалгії показане застосування новокаїнових блокад за типом мандибулярної анестезії. При зменшенні слиновиділення призначають 3% розчин калію йодиду, 1% розчин пілокарпіну всередину. Добрі наслідки одержані при застосуванні електрофорезу іонів натрію, ультразвуку, діадинамічних струмів Бернара на ділянку язика, дарсонвалізації, електросну. Хейліт — запалення червоної кайми, CO і шкіри губ. Під цим терміном об'єднують самостійні захворювання губ різної етіології, а також їх ураження як симптом інших захворювань СОПР, шкіри, порушення обміну тощо. До самостійних хейлітів належать ексфоліативний, гландулярний, алергічний контактний, метеорологічний, актинічний. До симптоматичних хейлітів відносять атопічний, екзематозний, хейліти, які супроводяться макро-хейлією, та ін. У даному розділі викладені відомості про хейліти, які найчастіше трапляються в стоматологічній практиці. Ексфоліативний хейліт (cheilitis exfb-liativa) — хронічне захворювання виключно червоної кайми губ, яке супроводиться злущуванням епітеліальних клітин і пов'язане з порушенням їх зроговіння. Назву захворюванню дали 1912 p. німецькі лікарі І.Мікулич і В.Кюммель. В етіології та патогенезі головна роль належить порушенню функції нервової системи. Останнім часом у патогенезі захворювання надається роль генетичному та імуноалергічному факторам. За клінічним перебігом розрізняють суху і ексудативну форми ексфоліативного хейліту.Суха форма ексфоліативного хейліту характеризується наявністю смуги тонких лусочок на межі червоної кайми і CO. Лусочки прозорі, схожі на пластини слюди, щільно прикріплені в центрі і відстають по периферії. Через 5—7 днів після їх виникнення вони знімаються, оголюється яскраво-червона поверхня червоної кайми, ерозії відсутні. На місці зняття лусочок через декілька днів з'являються нові. Захворювання триває роками і навіть десятками років, не схильне до самовилікування. Суху і ексудативну форму можна розглядати як різні стадії того самого захворювання. Це підтверджується тим, що суха форма може трансформуватися в ексудативну і навпаки. Ексудативна форма ексфоліативного хейліту характеризується утворенням на гіперемійованій набряклій червоній каймі здебільшого нижньої губи, рідше обох, нашарувань вологих кірок і лусочок сіро-жовтого або жовто- коричневого кольору. Інколи нашарування досягають значних розмірів і звисають з губи подібно до фартуха.Характерною особливістю захворювання є те, що процес ніколи не переходить ні на CO, ні на шкіру; вільною від ураження залишаються смуга червоної кайми на межі з шкірою і кути рота. Після зняття кірки ерозії не виявляються, оголюється поверхня яскраво- червоного кольору, покрита ексудатом молочного відтінку. Кірки періодично відпадають і знову наростають. При патогістологічному дослідженні в епітелії виявляють акантоз, пара- і гіперкератоз, розпущеність епітеліального шару, втрату зв'язку між клітинами шипуватого і рогового шарів. Характерна наявність «порожніх» клітин, які перебувають у стані спокою і накопичують енергію. В сполучнотканниному шарі спостерігаються інфільтрація лімфоїдними і плазматичними клітинами, явища фіброзу. Диференціальна діагностика Ексудативну форму ексфоліативного хейліту слід розмежовувати з ексудативною формою актинічного хейліту, абразивним преканцерозним хейлітом Манганотті, листоподібною формою пухирчатки, ерозивно-виразковою формою ЧВ і ЧПЛ. Суху форму ексфоліативного хейліту відрізняють від метеорологічного хейліту, контактного алергічного хейліту, а також від червоного вовчака губ без клінічне вираженого гіперкератозу й атрофії. Прогноз при ексудативній формі ексфоліативного хейліту більш сприятливий, ніж при сухій. Малігнізації ексфоліативного хейліту не спостерігається. Лікування. При ексудативній формі призначають седативні засоби, антидепресанти, засоби загальнозміцнювальної терапії. Сталих ремісій чи переводу ексудативної форми в суху можна досягти з допомогою надм'яких рентгенівських променів (апарат Буккі) у комбінації з кортикостероїдними мазями. При сухій формі червону кайму губ доцільно змащувати індиферентними мазями. АКТИНІЧНИЙ ХЕЙЛІТ Актинічний хейліт (cheilitis actinica) — запалення, яке спричинюється підвищеною чутливістю червоної кайми губ до інсоляції. Вперше описаний Ейрсом (S.Ayres) 1923 p. Основним етіологічним чинником є вплив ультрафіолетових променів за наявності сенсибілізації червоної кайми губ до сонячного світла. Процес виникає і загострюється у весняно-літній період, може поєднуватися з сонячною екземою обличчя. Нижня губа уражається частіше, ніж верхня. За клінічним перебігом розрізняють дві форми актинічного хейліту — суху й ексудативну. При сухій формі вся червона кайма стає сухою, яскраво- червоного кольору, покривається дрібними сріблясто-білими лусочками. При ексудативній формі на фоні набряклої, яскраво-червоної кайми губи з'являються пухирці, які швидко лопаються, утворюючи ерозії, кірки і тріщини. Диференціальна діагностика. Суху форму актинічного хейліту слід диференціювати від сухої форми ексфоліативного хейліту. Ексудативну форму відрізняють від контактного алергічного хейліту. Лікування. Хворі повинні уникати сонячного опромінювання. Місцеве призначають кортикостероїдні мазі та захисні креми «Щит», «Луч», усередину — вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин). МЕТЕОРОЛОГІЧНИЙ ХЕЙЛІТ Метеорологічний хейліт (cheilitis meteorologica) — запальне захворювання губ, що зумовлюється метеорологічними чинниками (підвищена чи знижена вологість, вітер, холод, запиленість повітря, сонячне світло тощо). Захворювання частіше трапляється у чоловіків, а також в осіб з ніжною шкірою або із захворюваннями, що супроводжуються підвищеною сухістю шкіри (себорея, нейродерміт, іхтіоз та ін.). Клінічним проявом метеорологічного хейліту є застійна гіперемія червоної кайми губи, яка інфільтрована і покрита дрібними лусочками. Перебіг захворювання хронічний, не залежить від пори року. Малігнізація спостерігається рідко, проте на фоні метеорологічного хейліту можливий розвиток передракових захворювань. Диференціальна діагностика. Проводять розмежування з сухою формою ексфоліативного і актинічного хейліту, з контактним алергічним хейлітом, а також з червоним вовчаком без клінічно вираженої атрофії. Лікування. Передусім вживають заходів щодо усунення подразнювального кліматичного впливу. Доцільно призначити нікотинову кислоту, вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин, ціанокобаламін). Показане змащування губ фотозахисними мазями. ХРОНІЧНА ТРІЩИНА ГУБИ Хронічна тріщина губи (rhagas labii chronica) — обмежене запалення, при якому виникає щілиноподібної форми дефект епітелію й власної пластинки. У виникненні тріщини велике значення мають індивідуальна будова та хронічна травма губи. Метеорологічні чинники викликають сухість губи, втрату еластичності і появу тріщини; у виникненні ураження мають також значення гіповітамінози (недостатність ретинолу і вітамінів групи В). Мікробна флора підтримує існування тріщини і перешкоджає її загоєнню. Клініка. На червоній каймі губи, як верхньої, так і нижньої, виникає одиночна лінійна тріщина, яка може мати різну глибину. Частіше вона локалізується в середній частині, інколи в кутах рота; може поширюватися на CO губи, але ніколи не спостерігається на шкірі. Тріщина, що виникла вперше, покрита кров'янистою кіркою, оточена гіперемійованою червоною каймою. Часто тріщина тривало існує на одному місці на деякий час загоюючись, вона знову рецидивує. Її краї ущільнюються, грубішають і можуть зроговіти. При гістологічному дослідженні виявляють різної глибини дефект епітелію і власної пластинки Роговий шар часто потовщений і напливає на краї дефекту. В навколишній сполучній тканині відзначається круглоклітинна інфільтрація. В більш глибоких шарах власної пластинки спостерігається фіброз. Діагностика хронічної тріщини губи не викликає труднощів. Лікування. Передусім слід усунути причину захворювання. Застосовують мазі, які містять антибіотики, кортикостероїди, засоби, що стимулюють епітелізацію. Високий ефект дає тривале приймання ретинолу і вітамінів групи В та клейова пов'язка на основі біологічного клею. За відсутності ефекту проводять хірургічне видалення тріщини в межах здорових тканин Інколи виникає потреба в реконструктивній операції губи. ГЛАНДУЛЯРНИЙ ХЕЙЛІТ Гландулярний хейліт (cheilitis glandularis) — захворювання, що зумовлене запаленням переміщених у червону кайму дрібних слинних залоз, їх гіпертрофією та гіперфункцією. Вперше цей термін ввів у медичну літературу Фолькманн (Volkmann, 1870), який описав гнійний гландулярний хейліт. У 1926 р Puente і Acevedo описали простий гландулярний хейліт Захворювання пов'язане з природженою аномалією слинних залоз. Клінічне ця аномалія проявляється після статевого дозрівання, найчастіше v віці 40—60 років Нижня губа уражається в 2 рази частіше, ніж верхня. Характеризується гетеротопією в зону Клейна слизово-слинних залоз або їх вивідних проток, збільшенням кількості залоз губи, їх гіпертрофією і гіперфункцією, виділенням із розширених проток прозорого секрету. Може ускладнюватися серозним або гнійним запаленням. У виникненні запалення залоз важливого значення надають емоційно-психічному фактору, травмі губ, інфікуванню. Запалення слинних залоз може бути серозним, гнійним, а у випадках затяжного хронічного перебігу — фіброзним і супроводжуватися зроговінням навколо вивідних проток. Серозне запалення клінічно проявляється припуханням губи, застійною гіперемією. Внаслідок виступання гіпертрофованих слинних залоз поверхня CO стає горбистою. Із розширених вивідних проток залоз виділяється світла рідина у вигляді прозорих крапель («симптом роси, або краплі»). Через те, що губа у хворих на гландулярний хейліт періодично змочується слиною, яка випаровується, червона кайма стає сухою, лущиться, на ній з'являються тріщини, ерозії. При патогістологічному дослідженні виявляють різку гіперплазію залоз, розширення окремих їх ацинусів і вивідних проток. Навколо вивідних проток відзначається незначна запальна інфільтрація. Гнійна форма гландулярного хейліту розвивається внаслідок проникнення в розширені вивідні протоки піогенної інфекції. Розрізняють обмежене гнійне запалення 1—2 залоз і дифузне, яке спостерігається частіше. Запалення характеризується припухлістю, збільшенням губи, здебільшого нижньої, червона кайма якої покрита щільно фіксованими жовто-зеленими або буро-чорними кірками. Навколо конусоподібних підвищень вивідних проток локалізуються ерозії, тріщини. При натискуванні на вивідні протоки із них витікає мутна, густа рідина — білковий секрет із гнійним ексудатом. Інколи ексудат закупорює вивідні протоки, що призводить до утворення абсцесів. При патогістологічному дослідженні виявляють гіперплазію залоз; епітелій їх набряклий, ядра заокруглені, гіперхромні. В сполучнотканинній основі залозистих комплексів визначають набряк, дифузну лейкоцитарну інфільтрацію. У разі тривалого існування серозного гландулярного хейліту можливий перехід його у фіброзну форму. Тривалий хронічний перебіг призводить до фіброзу сполучної тканини, при цьому вивідні протоки закриваються, а секрет, не знаходячи виходу, скупчується і розтягує порожнини проток, перетворюючи їх на кісти. Губа при цьому значно збільшується в розмірі; червона кайма застійне гіперемійована, поверхня її горбиста. Навколо вивідних проток виникає поясок помутніння епітелію внаслідок його кератинізації. При патогістологічному дослідженні виявляють гіперпластичні процеси, що поєднані з атрофією залоз, кістозним роз ширенням їх і вивідних проток, а також масивним розростанням сполучнотканинних структур, інфільтрованих поліморфними клітинами. Діагностика серозної і гнійної форм гландулярного хейліту не викликає труднощів, оскільки клінічна картина цих форм надто своєрідна. Однак їх слід відрізняти від вторинного гландулярного хейліту, причиною якого можуть бути різні запальні захворювання губ. Диференціальна діагностика. Фіброзну форму диференціюють від гранулематозного макрохейліту Мішера і лімфедематозного хейліту. Лікування хірургічне — видалення всієї зони Клейна з переміщеними залозами Припустима глибока коагуляція тіл слинних залоз. За наявності серозної і гнійної форм перед хірургічним лікуванням слід домогтися усунення тріщин, ерозій, кірок. ЛІМФЕДЕМАТОЗНИЙ МАКРОХЕЙЛІТ Лімфедематозний макрохеиліт (macrocheilitis limphoedemato-sa) належить до групи захворювань, що пов'язані з порушенням лімфообігу. Клінічно проявляється безболісним збільшенням губ. Перебіг хронічний з загостреннями. Після кожного загострення збільшується деформація губ, розвивається їх гігантизм. Залежно від глибини ураження виділяють 3 стадії захворювання: ранню, розвинуту і пізню. При патогістологічному дослідженні в ранній стадії спостерігаються різко виражений набряк з розволокненням сполучної тканини, кістозне розширення лімфатичних судин, лімфоектазії; в пізній — глибокі дистрофічні зміни тканин губи внаслідок порушення лімфообігу. Диференціальна діагностика. Проводять відмежування від набряку Квінке, гранулематозного макрохейліту Мішера, фіброзної форми гландулярного хейліту. Лікування. В ранній стадії показані теплові процедури, парафінотерапія, спеціальні методи масажу, склерозуюча терапія; всередину — калію йодид. У розвинутій стадії високий ефект дає хірургічне видалення уражених тканин. КОНТАКТНИЙ АЛЕРГІЧНИЙ ХЕЙЛІТ Контактний алергічний хейліт (cheilitis allergica contactilis) — захворювання губ, яке розвивається унаслідок сенсибілізації тканин губи до різних хімічних речовин. Уперше клінічні прояви контактного хейліту 1925 p. описали Miller і Taussing. Частіше хворіють жінки віком 20—60 років Етіологічними чинниками алергічного контактного хейліту є хімічні речовини, які входять до складу губних помад, зубних паст, пластмаси зубних протезів тощо. Захворювання може мати професійний характер. Патологічні зміни розвиваються за наявності схильності орга нізму до алергічних реакцій і сенсибілізації до різних хімічних речовин. Захворювання є проявом алергічної реакції сповільненого типу. Клініка. Клінічна картина характеризується гіперемією і набряком червоної кайми губ, рідше процес поширюється на CO і шкіру. На цьому фоні з'являються дрібнолускате лущення, тріщини, а в разі тяжчого перебігу — пухирці й ерозії. Диференціальна діагностика. Контактний алергічний хейліт диференціюють від сухої форми ексфоліативного і актинічного хейлітів. Гострий початок і причинний зв'язок контактного хей-літу з хімічними речовинами є відправними точками в постановці діагнозу. Лікування. Передусім усувають вплив хімічного чинника, який викликав захворювання. Місцеве призначають кортикостероїдні мазі. Проводять десенсибілізуючу терапію. Засоби місцевої терапії алергічних уражень. До цієї групи належать деякі нестероїдні й стероїдні протизапальні засоби, протигістамінні препарати, інгібітори ферментів протеолізу та препарати лікарських рослин, які дають місцевий гіпосенсибі-лізуючий ефект. Мефенаміну натрієва сіль — 0,1% розчин. Застосовують для ротових ванночок, полоскань та аплікацій. Димедрол — 0,1% розчин. Використовують для аплікацій, ротових ванночок, аерозолю. Кортикостероїдні препарати. Для місцевої терапії кортикостероїдні препарати (КС) застосовують диференційовано, враховуючи їх активність. За прийнятою в Європі фармакологічною класифікацією, залежно від ступеня протизапальної активності КС виділяють 4 їх рівні: КС І рівня (дуже сильна активність): бетаметазон (дермовал). КС II рівня (сильна активність): бетневал (бетаметазон у дозах, менших, ніж в дермовалі), целестодерм, декортом, дипро-зон, епітопік, халог, гідрокортизон, неризон, пентикорт, сина-лар, тенікорт (дезоксиметазон), топсин. КС III рівня (середня активність): тріамцинолону ацетонід, кутинол, флурокортизон, кенакорт А, локапред, тедарол (тріамцинолон), тридезонхт, ультраланіл. КС IV рівня (слабка активність): ацидокорт (дексаметазону ацетат), декзалта, веридермедрол (метилпреднізолон). КС III рівня і меншою мірою II рівня є засобами вибору для лікування пухирчастої хвороби та інших дерматозів. КС IV рівня показані при захворюваннях шкіри обличчя на губ. Місцеве застосування КС протипоказане при всіх дерматозах мікробного походження (імпетиго, піодермія, фурункули), грибкових, вірусних (герпес) ураженнях. КС не можна поєднувати з ПУВА-терапією або з таким препаратом, як тигазон. Місцеве застосування КЄ протипоказане при іхтіозі, кератозах, акне у підлітків, травматичних виразках СОПР. КС II рівня можуть викликати атрофію епідермісу й дерми, особливо в ділянці обличчя; інколи з'являються телеангіектазії, гіпертрихоз та дисхромія шкіри обличчя. У разі тривалого застосування КС можливе приєднання мікробної інфекції, пе-ріорального дерматиту. Алергічні реакції при місцевому застосуванні КС найчастіше пов'язані з антибіотиками, що входять до складу КС мазей. Фтор, що є складником таких мазей, сприяє розвитку піодермій галогенного походження, а також приєднанню кандидозних інфекцій. Мазь преднізолонова (0,5% у тубах по 10 і 20 г). Справляє протизапальний, протиалергічний вплив. Синафлан (мазь у тубах по 10 або 15 г). За фармакодина-мікою подібна до кортизону ацетату, тріамцинолону. При місцевому використанні вона діє у 40 разів активніше від гідрокортизону. Фторокорт (0,1% мазь у тубах по 15г) за фармакодинамікою подібний до кортизону ацетату і тріамцінолону. Лоринден (мазь у тубах по 15г) дає значний місцевий протизапальний та протиалергічний ефект, зменшує свербіж. Деперзолон (0,25% мазь у флаконах по 10 г). За фармакокінетикою подібний до кортизону ацетату. Для зниження судинної проникності, інактивації біологічно активних медіаторів використовують інгаляції комплексу про-тигістамінних та кортикостероїдних препаратів такого складу: 1 мл 2,5% суспензії гідрокортизону ацетату, 1 мл 1% розчину димедролу, 1 мл 0,5% розчину новокаїну, 2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Глюкокортикоіди доцільно застосовувати з інгібіторами протеолітичних ферментів (трасилол, контрикал, амбен, пантрипін) у вигляді суміші для аерозольних зрошень' трасилол (500 ОД) + гепарин (300—500 ОД) + гідрокортизон (2,5 мл) + 1% розчин новокаїну (5 мл). ЕКЗЕМАТОЗНИЙ ХЕЙЛІТ Екзематозний хейліт (cheilitis exzematosa) — хронічне алергічне захворювання червоної кайми і шкіри губ. Спостерігається у вигляді ізольованого ураження, а також як симптом екземи обличчя. Алергенами бувають найрізноманітніші подразники, наприклад: мікроорганізми, харчові речовини, лікарські засоби, метали, матеріали протезних конструкцій, компоненти зубних паст. Клініка. Захворювання може мати гострий або хронічний перебіг. Для гострої екземи характерний поліморфізм елементів ураження: послідовно виникають почервоніння, дрібні пухирці, виповнені серозним ексудатом жовтуватого кольору. Пухирці зливаються між собою, лопаються і мокнуть. З'являються кільцеподібні лусочки і кірочки. Висипання супроводжуються свербежем і набряком губ. Екзематозний процес швидко поширюється на прилеглу до червоної кайми шкіру і кути рота. З переходом гострого перебігу в хронічний зменшуються гіперемія, набряк і мокнуття. Мають місце хронічний набряк жовтувато-червоного кольору, гіперемія, сухе лущення; місцями спостерігаються тріщини, кров'янисті кірки. Захворювання триває роками, нерідко процес загострюється. Диференціальна діагностика. Її проводять з метою відмежування екзематозного хейліту від контактного алергічного і ексудативної форми актинічного хейліту. Лікування грунтується на засадах лікування екземи шкіри. Проводять десенсибілізуючу терапію, вітамінотерапію. Місцеве призначають кортикостероїдні мазі, при мокнутті показані аерозолі кортикостероїдів. АТОПІЧНИЙ ХЕЙЛІТ Атонічний хенліт (cheilitis atopicalis) — симптом дерматиту або нейродерміту. Найчастіше трапляється у дітей і підлітків віком 7—17 років. У його етіології значна роль належить генетичним факторам, які створюють схильність до розвитку так званої атопічної" алергії. Клініка. При атопічному хейліті уражаються червона кайма губ і шкіра, причому найяскравіші прояви процесу відзначаються в ділянці кутів рота Процес ніколи не переходить на CO, не уражається також та частина червоної кайми, яка безпосередньо прилягає до CO. Захворювання розпочинається із свербіння, згодом Уявляються еритема і незначний набряк шкіри і червоної кайми губ Після вщухання гострих запальних явищ виникає ліхенізація губ. Червона кайма інфільтрована, лущиться дрібними лусочками. Шкіра в ділянці кутів рота інфільтрована, внаслідок чого утворюються тріщини і кірки. Шкіра обличчя суха і лущиться. Диференціальна діагностика. Атопічний хейліт слід диференціювати від ексфоліативного і актинічного хейлітів, а також від стрептококової заїди. Лікування. Показані десенсибілізуюча терапія, вітамінні, седативні препарати. При затяжному перебігу на 2—3 тиж призначають кортикостероїди усередину. Місцеве з успіхом використовують кортикостероїдні мазі. Ефективно діють промені Буккі. ГРАНУЛЕМАТОЗНИЙ ХЕЙЛІТ МІШЕРА Гранулематозний хеиліт Мішера (macrocheilitis granulomatosa) описаний 1945 p. G.Miescher. Характеризується макрохейлією — стійким запальним потовщенням губ, частіше нижньої. Етіологія не з'ясована. Перебіг хронічний з загостренням. Після декількох рецидивів губи стійко збільшуються, ущільнюються. Нерідко стовщення губ супроводиться поширенням процесу на щоку. При патогістологічному дослідженні в сполучній тканині виявляють дрібні обмежені гранульоми, які утворені епітеліоїдними клітинами і лімфоцитами; нерідко трапляються гігантські клітини. Ознаки некрозу відсутні. Лікування полягає у видаленні уражених тканин губи. Хронічна тріщина губи Симптоми: тріщина губи, болючість губи посилюється при усмішці, прийомі їжі. Де Етіологія Ен роз хво Клініка Діл Структурно-логічна схема : «Етіологічні ендогені фактори , які порушують трофичні процеси в тканинах губ». Анатомо-фізіологичні фактори Нейрогені фактори Генетичні та імуноалергічні фактори Атрофія епителію, Аномалії слюних желез, Хроничні анемії, Інтоксикація хімічними засобами Стреси Екстремальні неврогені нагрузки на работі Психічні хвороби Гіпо -авитамінози Порушення лімфообігу Структурно-логична схема: «Етіологічні екзогені фактори , які порушують трофічні процеси в тканинах губ». Температурні подразники Хімічні подразники Механічні подразники Гаряча їжа Холодний або гарячий вітер Гарячі цеха металургії Ультрафволетове випроміннювання Підвищена або знижена вологість Кислоти Лікарські препарати Косметичні засоби Стоматологічні материали Груба їжа Аномалії прикусу Шкідливі звички Метеорологічні фактори Біологічні фактори Сонячний промінь Вітер та сухий клімат Кандидоз Стрептококи Гіперплазія та гіперфункція маліх слюних губних жельоз Структурно-логічна схема: «Клініка захворювань губ» Етіологія нейрогена, токсико-алергична, генетична Елементи ураження кірка, гіперемія, тріщина, пухирець Локалізація червгна кайма та кожа губ, слизова губ Діагностика анамнез, клінічні прояви, допоміжне дослідження Дифференційна діагностика гранульоматозний макрохейліт Мішера, хронична лімфедема губ, гландулярний хейліт, herpes simplex, ексфоліативний хейліт. Структурно-логична схема: «Загальне лікування захворювань губ» Загальне лікування хейлітов. Обстеження та лікування патолоії внутрішніх органів та систем Підвищення захисних сил організму: - противогістамінні засоби - імунокореляція - нормализація умов труда та відпочинку. Седативна терапія - заспоеійливі засоби - ллікування та нагляд у невропатолога - лікування канцерофобії Вітамінотерапія. Вітаміни А, D, E, групи В, С Профілактика рецидивів: - диспансерний нагляд - вітамінотерапія Кортикостероїдна терапія, , вазопротектори, цитостатики, Дієтотерапія: їжа збагачена вітамінами А, Е, D, В. Структурно-логічна схема: «Місцеве лікування хейлітов» Місцеве лікування Навчання гігігєні порожнини рота Усунення подразників Санация порожнини рота Раціональне протезуванняе Диспансерний нагляд Корекція пломб та протезів Медикаментозне симптоматичне лікування Усунення запалення Антисептики Анестетики Протеолітичні ферменти Фізіотерапія Противокандидозна терапія Кортикостероидні мазі Нормалізація процесів зроговіння Кератопластики Кератолітики Гирудотерапія Пневмокомпресія Хирургичне лікування Для постановки діагнозу та вибору оптимального лікування хейліту стоматологу необхідно: 1. Зібрати скарги хворого- в залежності від форми хейліта – скарги будуть різні. 2. Зібрати анамнез захворювання – тривалість, причина 3. Зібрати анамнез життя – наявність загальної патології, шкідливі звички, , контакт з хімічними речовинами 4. Провести об’ективне дослідження хворого. 5. Звернути увагу наможливість малігнізації. 6. Направити хворого на лабораторне дослідження. 7. Провести диференційну діагностику. 8. Встановити форму хейліт ЗАДАЧІ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ПО САМОКОНТРОЛЮ ТА ЕТАЛОНИ ВІДПОВІДЕЙ 1 2 |