Системний підхід. Методологія системного підходу в державному управлінні
 Скачать 1.58 Mb.
|
Методологія системного підходу в державному управлінніВиконала: студентка 4 курсу, групи ПУА-41 зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» Жакун Юлія Василівна Перевірила: к. економ. наук, доцент кафедри державного управління, документознавства та інформаційної діяльності Антонова Світлана Євгенівна Систе́мний підхі́д — напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як модель системи. Змістові передумови виникнення та розвитку системних ідей супроводжувалися зміною проблематики наукових досліджень і типу наукових завдань. У сучасній науці відбувається зростання питомої ваги та ролі синтезу. Інша характерна особливість сучасної науки пов’язана із зростанням у ній ролі порівняльно-типологічних досліджень, що характерно для гуманітарних галузей. 1. Визначення корисного результату, мети або цілей функціонування системи. Зазначені категорії повинні мати діагностований характер, тобто досягнення мети або цілей вимірюється певними, наперед визначеними критеріями 2. Досягнення запрограмованої мети або цілей шляхом їх декомпозиції на відповідні підцілі, які у свою чергу формують сукупність функцій, що спрямовані на досягнення чи сприяють досягненню підцілей 3. Створення нових або залучення й перетворення існуючих організаційних утворень – елементів, що визначаються метою або цілями системи, а також сукупностями підцілей та функцій. Структура цілей, підцілей та функцій визначає структуру елементів системи та їх взаємовідношення 4. Взаємодія та взаємосприяння у взаємовідношенні елементів системи, що забезпечує досягнення корисного результату, мети або цілей системи 5. Визначення типів елементів та характеру зв’язків між ними через взаємодію та взаємосприяння цих елементів з досягнення запрограмованої мети або цілей Функції категорії «система» у системних дослідженнях при вирішенні завдань синтезу Для державного управління як складової соціального управління розширення типів зв’язків закладає засади усвідомлення неоднозначної реакції на ті чи інші управлінські рішення. Тобто порушення уявлення про однозначний детермінізм причинно-наслідкових зв’язків, залучення інших типів зв’язків актуалізують використання системного підходу в синтезі та дослідженні систем державного управління. Управління в суспільстві не можна уявити без інформації, тих даних, відомостей, що характеризують стан, цілісність системи у даний момент, показують, якою є мета системи і чи досить точно система йде до мети, якими є відхилення від заданої мети і в чому їх причина. Інформація — спосіб зв’язку елементів системи один з одним, кожного з елементів із системою у цілому, а системи в цілому із середовищем. Це обумовлює наявність ще одного аспекту системності — системно-комунікативного. Система, що одного разу виникла, вдосконалюється, розвивається в найрізноманітніші способи. Змінюються елементи системи, їхні зв’язки. Перетворюються одні елементи, виникають інші. В одному випадку нові елементи виникають шляхом розвитку, трансформації старих, в іншому — за допомогою поділу існуючих елементів, у третьому — система асимілює, вбирає у себе дещо зовнішнє і перетворює його у власний елемент і т. ін. Виникають нові зв’язки, диференціюються ті, що існують; один зв’язок перетворює інший або асимілює його; відбуваються перегрупування, перебудова елементів, відносин тощо.
Кожна система не є незамінною, раз і назавжди даною. Вона не є абсолютною, вічною головним чином тому, що їй притаманні внутрішні суперечності. Вона не лише функціонує, але й рухається, розвивається. Кожна система має свій початок і свій кінець, вона переживає час свого зародження, становлення, розвитку, занепаду і загибелі. А це означає, що час є доконечною характеристикою системи, тому кожна система історична. Дякую за увагу! |