Господарське право (Вінник Оксана Мар'янівна). Навчальний посібник (2ге видання, змінене та доповнене) київ правова єдність всеукраїнська асоціація видавців 2008 вступ
 Скачать 2.91 Mb.
|
|
1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції Договір контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 272-274 ГК Укра- їни, ст. 713 ЦК України) належить до різновиду договорів на реалізацію майна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контр- актантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогос- подарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними до- говірним зобов'язань). За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її. Договір контрактації сільськогосподарської продукції укладається зазвичай на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської про- дукції (ч. 1 ст. 272 ГК України). Істотними умовами цього договору, крім вищезгаданих, відповідно до ч. З ст. 272 ГК є: • види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин; • кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; • ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; • обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; • взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; • інші умови, що мають передбачатися Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. • Факультативні (необов'язкові умови) договору (частини 3-4 ст. 273 ГК України): • визначення обсягів сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам; решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника; • порядок забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції із зазначенням їх кількості та строків надання вироб- никові. • Порядок виконання цього різновиду договору на реалізацію майна має свої особливості, що фіксуються не лише в договорі, а й закріплюються в законі. Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ГК України передбачається обов'язковість і порядок дій сторін, спрямованих на досягнення мети договору, а саме: • обов'язок виробника не пізніше ніж за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогоспо- дарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі; • обов'язок контрактанта прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі; нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад передбачені договором обсяги, контрактант приймає за цінами і на умовах, що мають бути погоджені між сторонами. Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами договірних зобов'язань у формі неустойки має визначатися сторонами в договорі, проте за найбільш серйозні порушення обов'язковість такої відповідальності й навіть вид та розмір неустойки передбачається в законі. Так, згідно зі ст. 274 ГК України: • за не здачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку у розмірі, передбаченому договором (якщо інше не встановлено актами законодавства); • за невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови у прийманні продукції, пред'явленої виробником у строки і порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі 5% вартості неприйнятої продук- ції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, що швидко псується, - повну її вартість. Відповідальність у формі відшкодування збитків передбачена ч. З ст. 274 ГК за порушення з боку виробника - у разі якщо він несвоєчасно підготував продук- цію до здавання-приймання і не попередив про це контрактанта, якому й мають бути відшкодовані завдані подібним порушенням збитки. Відповідальність за порушення зобов'язань за державним контрактом або у разі фінансування виконання договірних зобов'язань за рахунок Державного бю- джету чи за рахунок державного кредиту передбачаються ч. 2 ст. 231 ГК України у формі штрафних санкцій таких розмірів (якщо інше не передбачено законом або договором): • за порушення зобов'язань щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - штраф у розмірі 20% неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); • за порушення строків виконання зобов'язання - пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, а за прострочення виконання зобов'язання понад ЗО днів - штраф у розмірі 7% вказаної вартості. 1.4. Договір міни (бартеру) Договір міни (бартеру) - ст. 293 ГК України, статті 715 і 716 ЦК України. За цим договором кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Кожна зі сторін вважається і продавцем (щодо товару, який вона передає в обмін), і покупцем (щодо товару, який вона одержує взамін). Товаром, що є предметом обміну, зазвичай є майно, проте, згідно з ч. 5 ст. 715 ЦК України, договором може бути передбачений обмін майна на роботи (послуги), Деякі види майна не можуть бути предметом договору міни (бартеру). Так, відповідно до ч. 4 ст. 293 ГК України подібна заборона встановлена для майна, яке згідно із законодавством належить до основних фондів, що перебувають у державній або комунальній власності, а іншою стороною за договором не є відповідно державне чи комунальне підприємство. До договору міни (бартеру) застосовуються положення ГК та ЦК щодо до- говорів купівлі-продажу, поставки, контрактації або інших договорів, елементи яких містяться в договорів міни, якщо інше не суперечить законодавству і суті зобов'язань. Особливості договору міни (бартеру) щодо певних сфер господарювання чи певних видів майна можуть передбачатися спеціальними законами. Так, у сфері зовнішньоекономічної діяльності специфіка цього різновиду договору на реаліза- цію майна визначається Законом України від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»: • сфера дії договору - зовнішньоекономічна діяльність, а саме експортно-імпортні операції; • суб'єктний склад - резидент (суб'єкт господарювання, створений та зареєстрований відповідно до законодавства України) та нерезидент (іноземний суб'єкт господарювання, створений відповідно до законодавства іншої країни); • необхідність збалансування вартості товарів, що підлягають обміну, та пов'язана з цим вимога еквівалентного обміну; • дотримання строків імпорту-експорту товарів, що є предметом договору; • відповідальність за порушення строків проведення товарообмінних операцій за договором: перевищення встановлених строків ввезення товарів за бартерним договором - пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3% вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором (проте загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розмір заборгованості). 1.5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу Регулювання відносин, пов'язаних з укладенням та виконання цієї категорії договорів на реалізацію майна, забезпечується: Господарським кодексом України (статті 275-277); Цивільним кодексом України (ст. 714); законами: • від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику» (регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, конкуренцією та захистом прав споживачів); • від 20.04.2000 р. «Про природні монополії» (регулює діяльність суб'єктів природних монополій в Україні, до яких належить більшість підприємств, що здійснюють постачання енергетичними та іншими ресурсами); підзаконними нормативно-правовими актами, в тому числі Правилами користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. (діє в редакції постанови НКРЕ від 22 серпня 2002 р. № 928). За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати іншій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів і дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Предметом договору є окремі види енергії (можуть бути й інші ресурси - на- приклад, аміак, гаряча та/або холодна вода), що відповідають державним стан- дартам або технічним умовам. Укладення такого договору має свої особливості, оскільки в більшості випадків постачальник є природним монополістом, а постачання здійснюється через приєднану мережу. Відтак постачальник зобов'язаний укласти такий договір на вимогу споживачів (абонентів), що володіють відповідними технічними засобами для одержання енергії (інших природних ресурсів). Особливості визначення умов договору: • загальна кількість енергії (ресурсів), що постачається, визначається за погодженням сторін або в межах ліміту (якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на державні потреби); • показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі ДСТ, ТУ шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язковим для сторін договору; • строки постачання, що погоджуються сторонами, повинні забезпечувати ритмічність і безперебійність надходження енергії (інших ресурсів) споживачеві (абонентові); при цьому основним обліковим періодом є декада, з ко- ригуванням обсягів протягом доби (можливо, й погодинно, з визначенням часу та тривалості максимальних і мінімальних навантажень); • розрахунки здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до законодавства; при цьому зазвичай застосовується попередня оплата; • користування енергією здійснюється відповідно до встановлених правил; • абонент (основний абонент) має право відпускати енергію (інші ресурси) приєднаним до його мереж вторинним абонентам (субабонентам) на під- ставі укладених з ними договорів (в цьому випадку абонент виступає як по- стачальник, а субабоненти - абонентами); перелік субабонентів основний абонент має повідомляти постачальнику, за яким зберігається право контролю енергомереж і приладів абонентів і додержання субабонентами правил користування енергією (ресурсами). До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про поставки, якщо інше не передбачено законом або не випливає із суті відносин сторін. 2. Договори на користування чужим майном (договір оренди, договір лізингу) Договори на користування чужим майном досить нечисленні. Основними різновидами цих договорів є договір оренди та договір лізингу, хоча елементи оренди є в складних договорах (зокрема, в концесійному договорі). Правове регулювання відносин, що складаються в процесі укладення та ви- конання цієї категорії господарських договорів, здійснюється за допомогою таких нормативно-правових актів: кодексів: Господарського кодексу України (параграф 5 «Оренда та лізинг» глави 30); Цивільного кодексу України (глава 58 «Найм (оренда)»); законів; від 10.04.1992 р. (в ред. від 14.03.1995 р.) «Про оренду державного та кому- нального майна»; від 04.03.1992 р. (в редакції Закону від 19.02.1997 р.) «Про приватизацію державного майна» (серед неконкурентних способів приватизації державного майна передбачає оренду з правом викупу, що застосовується лише за наявності певних умов); від 21.09.1991 р. «Про господарську діяльність в Збройних Силах України» (передбачає можливість передання на конкурсних засадах та в передбаченому законом порядку військового майна, крім бойового та спеціального, юридичним та фізичним особам за умови, якщо це не шкодить бойовій мобілізаційній готовності); від 07.02.2002 р. «Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України» (закріплює право НАН України щодо пе- редачі в оренду закріплених за нею цілісних майнових комплексів та іншого не- рухомого майна з метою одержання коштів на забезпечення своєї статутної ді- яльності); декретів Кабінету Міністрів, у тому числі від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається»; постанов Кабінету Міністрів: від 10.08.1995 р. № 629 «Про затвердження Методики Оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві грошових коштів та цінних паперів»; та ін.; відомчих нормативно-правових актів; Порядок проведення конкурсу на укладання договору оренди цілісного май- нового комплексу державного підприємства, його структурного підрозділу: затв. наказом ФДМ України від 04.03.1998 р. № 396; Примірний договір фінансового лізингу та Примірний договір, який перед- бачає застосування фінансового лізингу: затв. наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59 (зареєстровано в Міністерстві Юстиції 26.03.1998 р. № 203/2643); Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства): затв. наказом ФДМ України від 23.08.2000 р.№ 1774. Найбільш поширеним у сфері господарювання договором на користування чужим майном є договір оренди. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення гос- подарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК). У користування за договором оренди від- повідно до ч. 2 ст. 283 ГК України може передаватися індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості. • Об'єктом оренди можуть бути: цілісні майнові комплекси підприємств чи їх структурних підрозділів, тобто господарські об'єкти, що забезпечують завершений цикл виробництва продукції (робіт, послуг), з відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; проте оренда структурних підрозділів державних і комунальних підприємств не пови- нна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призна- чення, що належить суб'єктам господарювання. • Умови договору оренди: істотні умови (відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК): об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. • Сторони договору оренди: Орендар (основні права та обов'язки визначені ст. 285 ГК): має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продо- вження строку дії договору оренди; зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню; здійснювати поточний ремонт орендованого майна (якщо інше не передбачено договором оренди), своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, відшкодувати орендодавцю вартість орендованого майна у разі його втрати, знищення чи псування з вини орендаря; може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду. Орендодавець: має права: на отримання орендних платежів, повернення майна у разі припинення чи розірвання договору оренди, відшкодування збитків за рахунок орендаря у разі втрати, псування чи знищення об'єкта оренди з вини орендаря; зобов'язаний: передати об'єкт оренди орендарю у встановлений договором строк та у належному стані; здійснювати капітальний ремонт переданого в оренду майна (якщо інше не встановлено законом та договором оренди). • Орендна плата (фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) встановлюється у грошовій формі (залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово- натуральній формі); розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також у передбачених законодавством випадках (зокрема, орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди); строки внесення орендної плати визначаються в договорі. • Припинення та розірвання договору оренди: договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. договір оренди може бути розірваний: за згодою сторін; на вимогу однієї зі сторін з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму (статті 783-784), в порядку, встановленому статтею 188 ГК України (загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів). Так, відповідно до ст. 783 Цивільного кодексу дострокове розірвання договору на вимогу наймодавця можливе у випадках, якщо наймач: користується річчю (майном) всупереч договору або призначенню майна; без дозволу наймодавця передав річ (майно) у користування іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі (майна); не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача. Згідно зі ст. 784 Цивільного кодексу, наймач має право вимагати дострокового розірвання договір, якщо наймодавець: передав у користування річ (майно), якість якої не відповідає умовам договору або призначенню речі (майна); не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі (майна). У разі якщо предметом договору оренди є державне або комунальне майно, то такий договір має певні особливості, а саме: I. Спеціальне правове регулювання відносин, які складаються в процесі укладення та виконання договору оренди державного та комунального майна: ГК України (статті 287-289), Закон від 10.04.1992 р. (в ред. від 14.03.1995 р.) «Про оренду державного та комунального майна», Декрет від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається», низка підзаконних нормативно-правових актів (Методика оцінки вартості об'єктів оренди, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629; Порядок проведення конкурсу на укладання договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурного підрозділу, затверджений наказом Фонду державного майна від 04.03.1998 р. № 396, та ін.). II. Орендодавцями щодо державного та комунального майна є: 1 ) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; 2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності; 3) державні (комунальні) підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м, а з дозволу вищезазначених органів, що виконують функції власника відповідного майна, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна. III. Обмеження щодо об'єкта оренди на підставі закону (такі обмеження встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається»). IV. Спеціальний порядок укладення договору оренди, що передбачає кілька етапів: а) подання претендентами на укладення договору орендодавцеві заяви, проекту договору оренди та комплекту необхідних документів, згідно з Переліком документів, які подаються орендодавцеві для укладання договору оренди державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 19 квітня 1996 р. № 458; б) у разі надходження однієї заяви - прийняття орендодавцем за погодженням (у передбачених законом випадках) із заінтересованими органами рішення про укладення договору оренди або про відмову за наявності передбачених законом підстав (прийняття рішення компетентним органом про приватизацію відповідного об'єкта; включення об'єкта до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій, згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади; відсутність згоди органу Антимонопольного комітету України на оренду; відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном, на виділення структурного підрозділу; інші передбачені закон підстави; в) організації та проведення орендодавцем в установленому порядку конкурсу на визначення орендаря - у разі надходження заяв від двох і більше претендентів і за умови відсутності поданої в установлений термін заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства/його структурного підрозділу, якому надається пріоритетне право на укладення договору оренди). IV. Істотними умовами договору оренди відповідно до ст. 10 Закону «Про оренду державного та комунального майна» є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації). Оцінка об'єкта оренди здійснюється відповідно до порядку, визначеного низкою нормативно-правових актів (Положенням про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та орга- нізацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 р. № 158; Методикою оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629; Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої поста- новою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 1996 р. № 961; термін, на який укладається договір оренди, що визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором; після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право на продовження договору оренди на новий термін; орендна плата - платіж (зазвичай у грошовій формі), який вносить орендар орендодавцеві, незалежно від наслідків господарської діяльності; розмір визнача- ється відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за орен- ду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786; порядок використання амортизаційних відрахувань: використовуються на відновлення орендованих основних фондів; відновлення орендованого майна та умови його повернення: у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди; якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини; орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди; якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди; вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає; V. Підстави припинення договору оренди, передбачені ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»: закінчення строку, на який було укладено договір оренди; приватизація об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); у разі переходу права власності на орендоване майно до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника; банкрутство орендаря; загибель об'єкта оренди; розірвання договору за погодженням сторін; дострокового розірвання договору на вимогу однієї із сторін (за наявності передбачених законом підстав) відповідно до рішення суду; VI. Суборенда державного та комунального майна: щодо цілісних майнових комплексів - заборонена, а щодо індивідуально визначеного майна (окремих об'єктів) - допускається, якщо інше не передбачено законом або договором оренди (ст. 288 ГК). VII. Викуп (приватизація) об'єкта оренди: згідно з ч. 1 ст. 289 ГК орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди; умови викупу орендованого державного (комунального) майна (цілісного майнового комплексу) визначаються відповідно до закону (зокрема, Закону «Про приватизацію державного майна», який передбачає оренду з правом викупу як один з неконкурентних способів приватизації); приватизація цілісних майнових |