Хз. Навчальний посібник За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гусарєва С. Д
 Скачать 3.84 Mb.
|
|
ТЕМА 9. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ Засвоєння теоретичних положень цієї теми сприятиме формуванню вмінь і навичок спеціально-юридичного аналізу конкретних соціальних ситуацій та фактів. Такий аналіз – неодмінна умова правильного використання різноманітних юридичних засобів (насамперед суб’єктивних юридичних прав і обов’язків) задля безперешкодного задоволення відповідних потреб та інтересів, досягнення балансу приватних і публічних цілей, здійснення захисту основоположних прав людини та інших учасників суспільного життя. 9.1 Поняття, ознаки та види правовідносин Між людьми, їх об’єднаннями та спільнотами постійно виникає безліч відносин, які потребують урегулювання шляхом встановлення певних правил поведінки їх учасників. Суспільство виробило значну кількість таких правил поведінки (соціальних норм). Це норми моралі, звичаї, корпоративні норми, норми права та ін. Кожен вид соціальних норм спрямований на регламентацію певного кола суспільних відносин, які й одержують своє найменування відповідно до назви норм, що їх регулюють. Відповідно до цього відносини в суспільстві, що врегульовані нормами права, називаються правовими відносинами, або правовідносинами. В юридичній літературі виокремлюють два основних підходи до інтерпретації правовідносин: перший пов’язаний з інтерпретацією правовідносин через їх зв’язок з юридичним нормативом (нормою права); другий – це діяльнісний підхід до визначення правовідносин 1 Перший класичний підхід може бути представлений дефініцією, що правові відносини 2 – це свідомі вольові суспільні відносини, що виникають і здійснюються на основі норм права, учасники яких пов’язані закріпленими в нормах права взаємними правами та обов’язками, реалізація яких забезпечується можливістю застосування державного примусу. Другий, діяльнісний підхід визначає правовідносини як правову форму соціальної взаємодії суб’єктів права з метою реалізації інтересів і досягнення результатів, що передбачені законом, або не суперечать закону чи іншим джерелам права 3 . Правовідносинам притаманні такі суттєві ознаки, а саме: – є різновидом суспільних відносин. Правовідносини виникають між 1 Теорія держави і права : підруч. / [Ю. А. Ведєрніков, І. А. Сердюк, О. М. Куракін та ін.] ; кер. авт. кол. канд. юрид. наук, проф. Ю. А. Ведєрніков. – Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2015. – С. 188 – 189. 2 Поряд з поняттям «правові відносини» в юридичній літературі використовують поняття «правовідношення». , Аналізуючи поняття «правовідношення», І.А. Сердюк нагологує на тому, що воно будучи похідним від слова відношення, означає ставлення людини до права, оцінку діючого права і значно рідше як стосунки між людьми. У зв’язку з цим автор виступає проти використання в юридичній літературі терміна «правовідношення» у значенні зв’язку між людьми. Враховуючи етимологію цього слова, ми також підтримуємо цю думку, незважаючи на те, що законодавець використовує поняття правовідношення в нормативно-правових актах (наприклад, ст. ст. 16, 237, 509 ЦК України). 3 Теорія держави і права : підруч. / [Ю. А. Ведєрніков, І. А. Сердюк, О. М. Куракін та ін.] ; кер. авт. кол. канд. юрид. наук, проф. Ю. А. Ведєрніков. – Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2015. – С. 188. 194 195 людьми, їх об’єднаннями та спільнотами як суб’єктами права з приводу соціального блага або забезпечення будь-яких законних інтересів; – є свідомо-вольовими відносинами, оскільки до свого виникнення вони проходять крізь свідомість людей та для їх виникнення необхідна воля як мінімум одного з учасників. Щоправда, правовідносини можуть виникати та припинятися поза волею (інтересом) їх учасників (наприклад, особа стосовно якої було вчинено протиправне діяння, вимушено, не з власної волі набуває статусу суб’єкта кримінально-правових відносин); – виникають із приводу соціального блага або забезпечення будь-яких інтересів, які виступають як передумова правовідносин; – виникають, тривають, змінюються, призупиняються, припиняються або відновлюються на основі норм права; – учасники правовідносин пов’язані між собою суб’єктивними правами та юридичними обов’язками. Сторони в правовідносинах виступають як уповноважені та зобов’язані особи, де права й інтереси одних осіб можуть бути реалізовані через виконання обов’язків іншими; – охороняються державою і в разі потреби забезпечуються силою державного примусу. Правовідносини можуть виникнути лише за наявності необхідних передумов. Під передумовами виникнення, зміни і припинення правовідносин розуміють певний комплекс різних за змістом взаємопов’язаних юридичних явищ, взаємодія яких тягне за собою рух правовідносин. Виокремлюють загальні (матеріальні) та спеціальні (юридичні) передумови виникнення правовідносин. Загальні (матеріальні) передумови виникнення, зміни і припинення правовідносин: – наявність не менше двох суб’єктів права як учасників правовідносин; – об’єкт правовідносин – певні інтереси або блага як матеріальні, так і не матеріальні, з приводу яких, або з приводу захисту яких, суб’єкти правовідносин вступили у відносини між собою. Спеціальні (юридичні) передумови виникнення правовідносин: – нормативно-правова основа, характерною ознакою якої виступають відповідні норми права, що регулюють певний вид суспільних відносин; – правосуб’єктна основа, що визначає здатність особи до участі в тому чи іншому виді правових відносин; – юридико-фактична основа, тобто певні юридичні факти (фактичні склади) реальної дійсності, з наявністю яких норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення відповідних прав і обов’язків правосуб’єктної особи (може розглядатись і як передумова правовідносин, і як структурний елемент). Сучасне суспільство характеризується значною кількістю і складністю зв’язків, що виникають між людьми та їх об’єднаннями. Ці відносини мають різну спрямованість, вони різні за кількістю учасників, що обумовлює ті або інші особливості правових норм, які регулюють конкретні соціальні відносини. Різноманіття суспільних відносин і особливості норм права, що їх 195 196 регламентують, обумовлюють виникнення правовідносин, які багато в чому відрізняються між собою. Правовідносини, залежно від певних ознак та критеріїв поділяють на види: За спеціально-юридичними функціями права: – регулятивні, які виникають у результаті правомірної поведінки суб’єктів і в яких поведінка їх учасників повністю відповідає нормам права, тобто є правомірною; – охоронні, які виникають з факту неправомірної поведінки суб’єктів як негативна реакція держави на таку поведінку. До цього виду відносяться правовідносини, в ході яких відбувається притягнення суб’єкта за вчинене правопорушення до юридичної відповідальності. За рівнем індивідуалізації суб’єктів: – відносні, в яких точно визначені права й обов’язки всіх учасників (відносно кожного) – як уповноважених, так і зобов’язаних. Наприклад, відносними правовідносинами є договори купівлі-продажу – домовленості, в межах яких права й обов’язки сторін (продавця і покупця) визначені вичерпно й однозначно; – абсолютні, в яких визначена лише одна уповноважена сторона, що є носієм певного суб’єктивного права, а всі інші суб’єкти (абсолютно кожний) визнаються зобов’язаними не заважати здійсненню уповноваженим своїх прав. Прикладом можуть бути відносини власності, в яких завжди точно визначений власник певних об’єктів, а абсолютно всі інші суб’єкти визнаються зобов’язаними поважати і не перешкоджати здійсненню прав власника. За предметом правового регулювання: – конституційно-правові. Своєрідність конституційних правовідносин, учасниками яких є правоохоронні органи, зумовлена: особливим юридичним змістом цих відносин; права і обов’язки суб’єктів конституційних правовідносин за участю правоохоронних органів бувають двох видів: перші безпосередньо здійснюються в певних відносинах, інші реалізуються на підставі норм інших галузей права, що конкретизують вказані права та обов’язки; мають особливий склад суб’єктів – учасників цих відносин 1 ; – адміністративно-правові. Специфічними рисами адміністративно- правових відносин у діяльності правоохоронних органів є: ці відносини виникають у особливій сфері державного управління; аналіз адміністративно- правових відносини в діяльності правоохоронних органів дозволяє зробити висновок, що їх об’єкт відрізняється від об’єкта інших правових відносин. Його специфіка зумовлена компетенцією правоохоронних органів, а також формами і методами їх діяльності; саме в адміністративно-правових відносинах правоохоронні органи виступають безпосередньо як органи примусу, в той же час тісно пов’язані з населенням, тим самим слугують у ролі інструменту формування ставлення населення до суб’єктів правоохоронної системи; цей вид правовідносин є основним змістом діяльності Національної поліції; 1 Теорія держави та права : підруч. / [Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.] ; за заг. ред. Є. О. Гіди. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2011. – С. 262 – 263. 196 197 – кримінально-процесуальні. Правовідносини пронизують усі стадії кримінального процесу. У кримінальному процесі немає дій, що вчиняються поза правовідносинами, як і немає учасників кримінального процесу, які могли б реалізувати свої права або виконати обов’язки поза правовідносинами 1 Класифікацію правовідносин за предметом правового регулювання можна продовжувати перераховуючи існуючі галузі права. За кількістю суб’єктів: – прості, що відбуваються лише між двома суб’єктами (сторонами), наприклад купівля-продаж, де сторонами є продавець і покупець; – складні, учасниками яких є три і більше суб’єктів (сторін), наприклад судове засідання, сторонами якого можуть бути суд, обвинувачений, захисник, обвинувач, свідки, експерти тощо. За розподілом прав і обов’язків між суб’єктами: – односторонні, в яких кожна сторона відносно іншої має або лише права, або лише обов’язки. До таких відноситься, наприклад, видача довіреності; – двосторонні, в яких кожна із сторін має як права, так і обов’язки. Наприклад, навчання студента у вищому навчальному закладі є правовідношенням, у якому кожна із сторін (студент і вищий навчальний заклад) мають по відношенню один до одного як права, так і обов’язки. За характером обов’язків: – активні, в яких зобов’язаний суб’єкт повинен вчинити певні дії, наприклад студент своєчасно повинен підготувати дипломну роботу; – пасивні, в яких зобов’язаний суб’єкт повинен утриматись від вчинення певних дій, наприклад студент повинен не вчиняти дій, що порушують дисципліну під час проведення навчальних занять. За характером волевиявлення сторін: – договірні, для виникнення яких необхідне волевиявлення (згода) як уповноваженої, так і зобов’язаної сторони (наприклад, договір охорони); – управлінські, для виникнення яких досить волевиявлення лише уповноваженої сторони (наприклад, накладення адміністративного стягнення). За часом тривалості: – короткочасні, що завершуються одноактною реалізацією учасниками правовідносин своїх прав і обов’язків (наприклад, поліцейський поінформував водія про тимчасову заборону проїзду у зв’язку дорожньо-транспортною пригодою); – триваючі, що не завершуються одноактною реалізацією прав і обов’язків (наприклад, пенсійні правовідносини). За субординацією в правовому регулюванні: –матеріально-правові відносини, щовиникають на основі норм матеріального права та є юридично первинними (наприклад, адміністративно- правові, цивільно-правові та інші); – процесуально-правові відносини, що виникають на основі норм 1 Теорія держави та права : підруч. / [Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.] ; за заг. ред. Є. О. Гіди. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2011. – С. 268. 197 198 процесуального права та є похідними від матеріальних правовідносин (наприклад кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні тощо). 9.2 Структура правовідносин В юридичній літературі при розкритті будови правовідносин використовують терміни «структура», або «склад». Вживаючи термін «склад», зосереджують увагу на елементах правовідносин, а використання терміна «структура» дозволяє окрім окреслення елементів правовідносин підкресли також логічний взаємозв’язок між ними. Система (організованість) правовідносин розкривається через їх структуру. Структура правовідносин – основні елементи правовідносин і спосіб юридичного зв’язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення будь-яких інтересів. Правовідносини є конструкцією, що складається з таких елементів: – суб’єкти правовідносин; – об’єкти правовідносин; – зміст правовідносин; – юридичні факти. Суб’єкти правовідносин 1 – це учасники правових відносин, які виступають носіями взаємних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Види суб’єктів правових відносин: – люди (фізичні особи) – громадяни певної держави, іноземці (громадяни інших держав), біпатриди (громадяни двох чи більшої кількості держав), апатриди (особи без громадянства жодної держави); – спільноти – народ (нація), територіальні громади, трудові й навчальні колективи, інші соціальні групи (демографічні, соціально-економічні, професійні тощо); – об’єднання – державні (держава в цілому, її організації – органи держави, державні установи, державні підприємства) і громадські (громадські організації, громадські рухи, органи громадської самодіяльності, недержавні підприємства й установи) 2 Люди, спільноти та їх об’єднання відповідно до норм права володіють правосуб’єктністю, тобто передбаченою нормами права здатністю бути учасниками правовідносин. Правосуб’єктність – здатність виступати суб’єктом правовідносин, що складається з правоздатності та дієздатності. Правосуб’єктність є соціально-юридичною властивістю особи: вона має дві сторони – соціальну та юридичну. Соціальна сторона правосуб’єктності виражається в тому, що ознаки суб’єктів права законодавець не може обирати довільно – вони визначаються як самим життям, так і інтересами, потребами та закономірностями суспільного розвитку. Юридична сторона – полягає в тому, що ознаки суб’єктів права обов’язково повинні бути закріплені в нормах права. 1 У правовій доктрині можна зустріти визначення учасників правовідносин як суб’єктів юридичних відносин, зокрема такої думки дотримується П.М. Рабінович. 2 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. / П. М. Рабінович. – Вид. 10-е, допов. – Л. : Край, 2008. – С. 158. 198 199 У теорії права є достатньо обґрунтована точка зору, яка полягає в тому, що правосуб’єктність може розглядатися як свого роду суб’єктивне юридичне право – «право на право» 1 Правосуб’єктність – це самостійна правова категорія, що існує поряд із правами і обов’язками. Вона свідчить про правову здатність особи бути носієм цих прав і обов’язків, тобто правосуб’єктність – не кількісне вираження прав суб’єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а передумова, здатність здобувати і здійснювати суб’єктивні права 2 До соціально-юридичних властивостей правосуб’єктності відносять такі характеристики особи: Правоздатність – здатність особи мати суб’єктивні юридичні права та юридичні обов’язки. Розрізняють такі види правоздатності: – загальна правоздатність – загальна здатність суб’єкта мати права й обов’язки, закріплені в нормах права. У людини загальна правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється з її смертю; – галузева правоздатність – здатність суб’єкта мати права та обов’язки, закріплені певною галуззю права. Існування такої правоздатності обумовлено тим, що в різних галузях права строки виникнення правоздатності визначаються по-різному. Слід зауважити, що цивільне право відходить від розуміння правоздатності як статичного явища. Так, ч. 3 ст. 25 ЦК України передбачає, що у встановлених законом випадках, здатність фізичної особи мати окремі права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням нею відповідного віку. Таким чином, правоздатність – це така правова категорія, яка розвивається динамічно. Наприклад, фізична особа, якій виповнилось 14 років, має право вільно обирати місце проживання (ч. 2 ст. 29 ЦК України); – спеціальна правоздатність – здатність суб’єкта мати права та обов’язки, що пов’язана з особливими знаннями, уміннями, навиками, якими повинен володіти суб’єкт права (президента, судді, водія громадського транспорту тощо). Головнимзмістом правоздатності фізичних осіб є не реальні права учасників правовідносин, а принципова можливість їх мати. Правоздатність людини невід’ємна від особистості, її неможливо відібрати, вона не може нікому передаватися, але вона у визначених законом випадках може бути обмежена 3 . Юридична особа здатна мати такі права і обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. 1 Коталейчук С. П. Теорія держави та права : навч. посіб. для підгот. до держ. іспитів [для студ. вищ. навч. закл.] / С. П. Коталейчук. П. Я. Пісной. – К. : КНТ, 2011. – С. 315 – 316. 2 Скакун О. Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс) : підруч. / О. Ф. Скакун. – Х. : Еспада, 2006. – С. 536. 3 Обмеження правоздатності допускається у виняткових випадках. Закон допускає два види обмеження цивільної правоздатності: а) добровільне – наприклад, закріплена в законодавчих актах заборона працівникам Національної поліції обіймати займатися підприємницькою діяльністю; обмеження прав громадянина, який став ченцем; б) примусове – допустиме лише тоді, коли воно передбачене законом з обов’язковим переліком конкретних випадків і встановленням порядку такого обмеження. До таких обмежень, наприклад, належать заходи кримінального покарання: арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк і довічно, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю тощо (ст. 51 КК України). 199 |