Хз. Навчальний посібник За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гусарєва С. Д
 Скачать 3.84 Mb.
|
|
ТЕМА 8. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА Сформульовані в законах та інших нормативно-правових актах норми права лише тоді виконують своє соціальне призначення, коли вони втілюються в дійсність, реалізуються у свідомо-вольових діях суб’єктів. Значна кількість норм права для своєї реалізації вимагають правозастосовної діяльності державних органів і посадових осіб. Практичне значення застосування норм права зумовлюється його безпосередньо прикладним характером. Для успішної реалізації, функціонування, послідовного вдосконалення та розвитку права необхідне також і правильне розуміння всіма членами суспільства змісту та призначення його норм. Це завдання виконується за допомогою тлумачення норм права. 8.1 Поняття та форми реалізації норм права Реалізація норм права суб’єктами права завершує процес правового регулювання, уособлюючи тим самим певний результат даного різновиду впливу права на суспільне життя. Реалізація норм права– це реальне, практичне втілення у життя формально-визначених норм завдяки правомірній поведінці суб’єктів права. Професор П.М. Рабінович підкреслює, що соціальною сутністю реалізації правових норм є задоволення учасниками суспільного життя своїх потреб соціально допустимими способами, засобами, які змодельовані, сконструйовані державою 1 На думку О.Ф. Скакун, реалізація норм права – це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб’єктів права, тобто в їх практичній діяльності 2 Під реалізацією норм права М.Д. Гнатюк розуміє реальне, практичне перетворення в життя формально-визначених правових приписів через правомірну поведінку суб’єктів права (дії чи бездіяльності) з метою задоволення основних потреб людини, суспільства і держави за допомогою способів і засобів, встановлених державою 3 . Таким чином, сучасна юридична наука не містить єдиного розуміння категорії «реалізація норм права». Низка вчених, даючи дещо різні визначення цьому поняттю, сходяться в одному, що реалізація норм права – це фактичне здійснення правових норм у правомірній поведінці суб’єктів права. Іншими словами, це втілення у вчинках людей тих вимог, які в загальній формі відображені в нормі права. Ознаки реалізації норм права: – правомірність дій, тобто їх відповідність нормам права (неправомірні дії, вчинення правопорушення не можуть вважатися реалізацією норм права); 1 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. / П. М. Рабінович. – К. : Атіка, 2001. – С. 129. 2 Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підруч. / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Х. : Консум, 2001. – С. 386. 3 Гнатюк М. Д. Правозастосування та його місце в процесі реалізації права : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Гнатюк Мар’яна Дмитрівна. – К., 2007. – С. 32. 171 172 – соціальна корисність дій – їх спрямованість на задоволення приватних і публічних потреб та інтересів суспільства і людини; – процедурний характер дій, регламентованість нормами права процесу (стадійності) діяльності суб’єктів права; – вольовий характер дій, тобто їх усвідомлення, находження аргументів на користь балансу між суб’єктивними інтересами і нормами; настанова на дії, що відповідають нормам і принципам права; – забезпеченість державою процесу і результату реалізації права 1 Реалізацію норм права слід відрізняти від ширшого за змістом поняття «дії права». На відміну від реалізації права, яка передбачає фактичну (пряму) реалізацію норм права в поведінці суб’єктів права, дія права передбачає непрямі способи впливу права на суспільні відносини, а саме: – інформаційний спосіб, коли право розглядають як один з видів соціальної інформації (знання), про можливу та необхідну поведінку суб’єктів права; – ціннісно-орієнтаційний спосіб – полягає у впливі права на переконання особи, її світоглядні орієнтації та установки, почуття й емоції. Коли норми права спонукають до реалізації найважливіших для людини і суспільства цінностей (наприклад, загальнолюдських цінностей: право на життя, здоров’я, честь, гідність, ділову репутацію, економічну ініціативу, майнові інтереси, що охороняються законом, тощо). Окрім того, дія права ширше реалізації за колом осіб, на яких вона розповсюджується, часом дії та територією поширення. Таким чином, у понятті «дія права» узагальнюються всі способи впливу права на суспільне життя. Це сукупність усіх форм прояву його юридичних властивостей, які відображають динаміку права – процес його реального регулятивного впливу на встановлені суспільні відносини. Форми реалізації норм права: За суб’єктами, які реалізують право: – індивідуальна. Ця форма реалізації полягає в можливості особи самостійно (в індивідуальному порядку) використовувати свої юридичні права і виконувати покладені на неї юридичні обов’язки; – колективна. Ця форма реалізації потребує поєднання зусиль кількох суб’єктів. Зокрема конституційна норма (ст. 45 Конституції України), яка закріплює право громадян на відпочинок, може бути реалізована як у колективному, так і в індивідуальному порядку, тоді як інша норма Конституції (ст. 36), що передбачає право громадян України на об’єднання в політичні партії та громадські організації, – тільки в колективному. Залежно від взаємовідносин суб’єктів права: – форми реалізації, які засновані на формальній рівності сторін; – форми реалізації, де одна сторона наділена функцією веління. За характером диспозиції норм права: – дотримання; 1 Скакун О. Ф. Теорія права і держави: підруч. / О. Ф. Скакун. – 2-ге вид. – К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2010. – С. 411. 172 173 – виконання; – використання. Вищезазначені форми реалізації норм права є безпосередніми (основними). Водночас, існує ще й опосередкована (особлива) форма реалізації – правозастосування (про неї йтиметься у наступному підрозділі). Дотримання – це така форма реалізації забороняючих чи охоронних норм права, яка полягає в утриманні від дій, заборонених цими нормами, суворому додержанні встановлених заборон. Для реалізації забороняючих норм необхідним є утримання від заборонених дій, тобто пасивна поведінка. Наприклад, у ст. 54 Конституції України закріплено положення про те, що ніхто не може поширювати результати творчої, інтелектуальної діяльності іншого громадянина без його згоди. Для дотримання такої заборони необхідною є пасивна поведінка: утримання від поширення результатів творчої, інтелектуальної діяльності іншої особи, якщо немає згоди автора. Усі охоронні норми містять заборону, яка хоч і не формулюється прямо, однак логічно виводиться зі змісту норми. Такі норми викладені, наприклад, в особливій частині КК України, або КУпАП, звернені до необмеженого кола суб’єктів і стосуються кожного деліктоздатного суб’єкта. Забороняючі та охоронні норми передбачають абсолютні чи відносні обмеження. Основна їх ціль – попередження негативних дій, які можуть нанести шкоду суспільним відносинам. Додаткові цілі – спрямування діяльності суб’єктів на бажану поведінку. Дотримання встановлених заборон відбувається, як правило непомітно: в процесі правомірної бездіяльності чи під час здійснення дозволених дій. Наприклад, студент, знаходячись на лекції і не вчиняючи заборонених діянь, реалізує всі забороняючі та охоронні норми. Виконання – це така форма реалізації, яка полягає в обов’язковому вчиненні діянь, що передбачаються нормами права та (або) укладеними на їх підставі договорами. Виконання обов’язків шляхом вчинення визначених дій у деяких випадках прирівнюється до утримання від тих чи інших дій. Виконання незалежно від того, яким шляхом воно досягається – в результаті активних дій або ж утриманням від них (бездіяльності), завжди пов’язано з втіленням у життя зобов’язуючих норм. Наприклад, виконання правил техніки безпеки під час роботи на верстаті передбачає як активні, так і пасивні діяння. Таким чином, здійснення позитивних зобов’язань спрямоване на досягнення бажаного для суспільства соціального результату. Виконання права термінологічно є дуже схожим з його дотриманням. Однак виконання виступає як форма здійснення суб’єктами як активних, так і пасивних обов’язків, тоді як правова заборона – це різновид юридичного обов’язку лише пасивного типу. На відміну від дотримання, виконання передбачає реалізацію конкретних правових відносин, що характеризується наявністю не менше двох суб’єктів, встановленням між ними чіткого правового зв’язку на основі передбачених у гіпотезі норм права юридичних фактів. Використання – це форма реалізації суб’єктивного права, при якій 173 174 здійснюється втілення в життя уповноважуючих норм права. Останні надають суб’єктам право на здійснення передбачених у них позитивних діянь. Використання права відрізняється від двох попередніх форм реалізації норм права тим, що в цьому випадку відбувається здійснення суб’єктивних прав, а не реалізація юридичних обов’язків і заборон. Особі надається право самій вирішувати користуватися наданим правом чи ні. Але в будь-якому випадку, за наявності бажання особи, ця норма буде реалізована. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Винятком із загального правила реалізації норм права у формі використання, є втілення в життя уповноважаючих норм посадовими особами, для яких надане їм право, одночасно є обов’язком (наприклад, ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію»). Зазвичай використання передбачає активну поведінку (як у вищезазначеному прикладі). Водночас необхідно відзначити, що існують випадки, коли реалізація права у формі використання можлива й у пасивній поведінці. Наприклад, у ст. 23 Конституції України зазначено, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе. Ця норма є частиною права на захист і особа може використати надане право в пасивній формі, тобто не свідчити проти себе. Існує відмінність між реалізацією норм права фізичними особами і представниками влади 1 (в тому числі й працівниками поліції). Особливістю реалізації права у формі дотримання працівниками поліції є те, що для них порушення деяких забороняючих норм є правопорушенням у сфері службової діяльності та карається згідно санкції відповідної норми права. На працівників поліції поширюється загальна заборона як тип правового регулювання, що виражається формулою «заборонено все, що прямо не дозволено», тобто дотримання – це невиконання дій, які прямо не дозволені. Особливостями реалізації норм права працівниками поліції у формі виконання є: – розширення кількості зобов’язуючих норм права, яка ними реалізується (що зумовлено спеціальним правовим статусом); – за належне виконання ними своїх юридичних обов’язків держава виплачує заробітну плату; – невиконання обов’язків тягне за собою застосування дисциплінарних стягнень, аж до звільнення з посади 2 Особливістю реалізації норм права у формі використання працівниками поліції є те, що для них, як вже зазначалось вище, така форма реалізації досить часто є не тільки правом, але й обов’язком. Наприклад, слідчий не тільки має право проводити огляд місця події, але й зобов’язаний це робити. 1 Коталейчук С. П. Теорія держави та права : навч. посіб. для підгот. до держ. іспитів [для студ. вищ. навч. закл.] / С. П. Коталейчук. – К. : КНТ, 2009. – С. 180; Марченко М. Н. Проблемы теории государства и права : учеб. / М. Н. Марченко. – М. : Проспект, 2001. – С. 683. 2 Теория права и государства : учеб. / [В. С. Афанасьев, В. К. Бабаев, В. М. Баранов и др.] ; под ред. проф. В.В. Лазарева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Право и закон, 2001. – С. 286. 174 175 8.2 Застосування норм права: поняття, стадії, вимоги Застосування норм права за своїм обсягом є найбільш об’ємною ланкою в юридичному процесі. Воно спрямоване на індивідуальне регулювання суспільних відносин. Як зазначалось вище, застосування являє собою опосередковану форму реалізації норм права, яка суттєво і формально відрізняється від безпосередніх форм: виконання, дотримання та використання. Застосування норм права – це особлива форма реалізації норм права компетентними суб’єктами з вирішення конкретної справи, яка має владний та (або) творчо-організуючий характер, здійснюється у встановленому процедурному порядку і завершується виданням правозастосовного акта. У підручнику за редакцією професора М.І. Козюбри застосування норм права визначається як діяльність уповноважених на це суб’єктів, яка передбачає винесення індивідуально-правових рішень, здійснюється за певною процедурою і має своєю метою сприяння адресатам правових норм у реалізації їх прав і обов’язків, а також контроль за цим процесом 1 Професор П.М. Рабінович, формулюючи визначення цього поняття, звертає увагу на суб’єктів застосування норм права та визначає останнє як діяльність, яка полягає у встановленні піднормативних формально обов’язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб’єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації цими суб’єктами таких норм 2 В будь-якому випадку, застосування правових норм – це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта – акта застосування норм права 3 Ознаки застосування норм права: – владний характер. Це один з видів юридичної діяльності державних органів чи уповноважених на це державою суб’єктів, які є носіями владних повноважень. Наприклад, лише в судовому порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Сутність владного характеру полягає в тому, що правозастосування здійснюється по однобічному волевиявленню уповноважених суб’єктів, а не за згодою сторін. Індивідуальні правові приписи, які видаються в процесі застосування, є обов’язковими для виконання конкретними адресатами та забезпечуються державою; – чітка визначеність суб’єктів цієї діяльності. Якщо реалізацію норм права в безпосередніх формах (дотримання, виконання, використання) здійснюють як державні органи, так і громадяни, то застосуванням права громадяни займатися не можуть. Вони лише можуть ініціювати застосування права або надавати допомогу предстаникам держави в цій діяльності. 1 Загальна теорія права : підруч. / [М. І. Козюбра, С. П. Погребняк, О. В. Цельєв та ін.] ; за заг. ред. М. І. Козюбри. – К. : Ваіте, 2015. – С. 237. 2 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. / П. М. Рабінович. – Вид. 10-е, допов. – Л. : Край, 2008. – С. 169. 3 Осауленко О. І. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / О. І. Осауленко. – К. : Істина, 2007. – С. 176. 175 176 Необхідно відзначити, що правозастосування в межах своєї компетенції можуть здійснювати також і керівники недержавних організацій. Наприклад, керівник недержавного підприємства застосовує до своїх працівників норми трудового права; – здійснюється в певних процедурних формах, які регламентують цей процес; – здійснюється на підставі норм права, носить творчий, інтелектуальний характер; – завершується виданням правозастосовного акта, в якому фіксується індивідуально-конкретний правовий припис, який має державно-владний характер, відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правові відносини. Випадки, коли виникає необхідність у застосуванні норм права: – коли передбачені нормами права суб’єктивні права і юридичні обов’язки не можуть виникнути та реалізуватися без владного рішення компетентного органу чи посадової особи. Наприклад, для реалізації права на освіту необхідно видати наказ ректора про зарахування конкретної особи на навчання; для реалізації обов’язку громадянина на проходження дійсної військової служби в Збройних Силах також потрібен наказ про призов його на службу; – коли правові відносини, що виникають на підставі норми, є настільки важливими, що в кожному конкретному випадку державні органи засвідчують і контролюють законність дій суб’єктів цих відносин. Наприклад, приватизація житла громадянином, видача посвідчення водія тощо; – якщо виникає спір, що має юридичне значення, а сторони не можуть самостійно виробити узгоджене рішення про наявність або обсяг суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Наприклад, поділ майна між подружжям у випадку розлучення, вирішення спорів між учасниками цивільного договору; – коли для виникнення правових відносин слід офіційно засвідчити наявність, або навпаки – відсутність юридичних фактів або конкретних документів. Наприклад, установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу; – коли вчинено правопорушення і особа притягується до юридичної відповідальності, в процесі якої необхідно визначити відповідну міру покарання правопорушника. У цьому випадку вступає в дію санкція забороняючої норми, що сама по собі автоматично не може призвести до негативних юридичних наслідків відносно правопорушника, а тому для цього потрібна додаткова дія державного органу, або посадової особи. Наприклад, обвинувальний вирок суду відносно особи, яка вчинила злочин; – при вирішенні питань про статуси об’єднань. Наприклад, реєстрація уповноваженим органом громадської організації. Форми застосування норм права: – регулятивна – не пов’язана з правопорушеннями. Наприклад, наказ ректора Національної академії внутрішніх справ про зарахування конкретної особи на навчання; 176 |