Хз. Навчальний посібник За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гусарєва С. Д
 Скачать 3.84 Mb.
|
|
ТЕМА 6. СИСТЕМА ПРАВА ТА СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА Значення викладених у цій темі наукових положень визначається тим, що вони допомагають більш-менш вільно і впевнено орієнтуватись у розгалуженій системі права і не менш складній системі законодавства. Не засвоївши цих положень, надто складно, а то й неможливо відшукати потрібний закон, інший нормативно-правовий акт, в якому вміщено юридичну норму, розраховану саме на потрібну життєву ситуацію. Формуванню або вдосконаленню вмінь, навичок такого пошуку і сприяють знання системи права та системи законодавства. 6.1 Норма права: поняття, структура та види Упорядкування суспільних відносин у правовій державі здійснюється насамперед за допомогою норм права, адже позаправові регулятори соціальної поведінки людини ніколи не були достатніми для урегулювання та примирення людських інтересів, утримування людини в межах вимог, встановлених суспільством. Саме тому в системі соціальних норм норми права відіграють надзвичайно важливу роль. При цьому поняття, структура та види норм права, співвідношення категорій «правова норма», «юридична норма» та «норма права» й донині залишаються доволі дискусійними серед науковців у вітчизняній і зарубіжній юридичній доктрині. Здебільшого норма права визначається як формально визначене правило загального характеру, що встановлене чи санкціоноване державою або іншим уповноваженим суб’єктом правотворчості з метою регулювання чи охорони суспільних відносин та забезпечується можливістю застосування примусу. Ознаки норми права: – є вольовим правилом, адже відображає волю суб’єктів правотворчості, серед яких суспільство, народ, держава в особі органів державної влади та гармонійно акумулює в собі суспільну, групову й індивідуальну волю громадян; – встановлюється чи санкціонується державою або іншим уповноваженим суб’єктом правотворчості в чітко визначеному порядку, тобто ухвалюється уповноваженим на те суб’єктом правотворчості в межах його компетенції відповідно до чітко визначеної процедури; – має формально визначений характер, що полягає: а) в однозначності сприйняття суб’єктами права її змісту, що досягається точністю та ясністю певної мовної форми; б) у текстуальному закріпленні в нормативно-правових актах або інших формах (джерелах) права (конкретної юридичної сили та сфери дії в часі, просторі та за колом осіб); – має загальний характер, щозводиться до неконкретності (неперсоніфікованості) адресата та поширеності на невизначену кількість випадків чи осіб; – забезпечується державою або іншим уповноваженим суб’єктом правотворчості, включаючи можливість застосування примусу; 132 133 – має за мету регулювання (впорядкування) та охорону суспільних відносин. Важливого значення для з’ясування змісту, функцій, ролі норм права як правового феномену, визначення місця в системі права та їх взаємозв’язку в механізмі правового регулювання є розкриття їх плюралізму за допомогою класифікації. Класифікація норм права: 1. За суб’єктами правотворчості: норми права як результат прямого волевиявлення народу; норми законодавчої влади; норми глави держави; норми органів виконавчої влади; норми органів місцевого самоврядування та ін. 2. За предметом правового регулювання: норми конституційного права; норми цивільного права; норми трудового права; норми сімейного права; норми адміністративного права; норми кримінального права; норми екологічного права; норми права соціального забезпечення; норми міжнародного права та ін. 3. За методом правового регулювання (за способом встановлення диспозиції): – імперативні норми права – категоричні правила, що чітко та однозначно визначають поведінку суб’єктів суспільних відносин; – диспозитивні норми права – надають можливість суб’єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні права та обов’язки; – рекомендаційні норми права – встановлюють варіанти бажаної поведінки з позиції суб’єкта правотворчості з метою врегулювання суспільних відносин; – заохочувальні норми права – визначають форму та міру заохочення за схвалюваний державою і суспільством варіант поведінки. 4. За способом правового регулювання або за характером диспозиції регулятивних (правовстановлюючих) норм права: – уповноважуючі (дозвільні) норми права – вказують на наявність певних можливостей у суб’єктів вчиняти позитивні дії у власних інтересах; – зобов’язуючі норми права – вказують на необхідність здійснювати певні дії, покладають на суб’єктів конкретні обов’язки; – забороняючі норми права – вказують на необхідність утриматися від вчинення дій певного роду, встановлюють заборони. 5. За функціональним призначенням норм права (спеціалізацією) в механізмі правового регулювання: – регулятивні (правовстановлюючі) норми права – спрямовані на впорядкування, гармонізацію різноманітних суспільних відносин, шляхом встановлення прав і обов’язків учасників правовідносин; – охоронні (правоохоронні) норми права – регламентують засоби державно- примусової форми реалізації юридичної відповідальності за недотримання встановлених у регулятивних (правовстановлюючих) нормах права прав і обов’язків учасників правовідносин; – спеціалізовані (нетипові) норми права – це обов’язкові, формально визначені, цілісні, логічно завершені правила підвищеного рівня загальності, що відповідають визнаній у суспільстві мірі свободи, рівності та справедливості, встановлені чи санкціоновані та гарантовані державою або 133 134 іншим уповноваженим суб’єктом правотворчості з метою субсидіарного (допоміжного) впорядкування суспільних відносин і забезпечення єдності та одноманітності дії механізму правового регулювання 1 Види спеціалізованих норм права: • норми-декларації – це різновид спеціалізованих норм права найвищого рівня загальності, що розкривають цілі, завдання, предмет і напрям правового регулювання певної сукупності норм права (галузі чи інституту), а також інші інформаційно-ціннісні положення, та спрямовані на субсидіарне впорядкування суспільних відносин і забезпечення єдності та одноманітності дії механізму правового регулювання. Наприклад, ч. 1 ст. 1 КК України від 5 квітня 2001 р. – «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам»; • норми-принципи – це різновид спеціалізованих норм, що виражають засадничі, фундаментальні положення сутнісного характеру, відрізняються універсальністю, раціональністю, імперативністю, підвищеним рівнем загальності, та спрямовані на субсидіарне впорядкування суспільних відносин і забезпечення єдності та одноманітності дії механізму правового регулювання. Наприклад, ч. 3 ст. 2 КК України – «Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу»; • норми-дефініції – це різновид спеціалізованих норм права, що розкривають зміст та (або) встановлюють обсяг правових понять шляхом вираження їх основних юридично важливих ознак та (або) сукупності предметів, мислимих у цих поняттях права, спрямовані на субсидіарне впорядкування суспільних відносин і забезпечення єдності та одноманітності дії механізму правового регулювання. Наприклад, ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 р. – «Національна поліція України – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку». 6. За рівнем правового регулювання: – матеріальні – норми, які визначають зміст прав і обов’язків суб’єктів права, їх правове становище та безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин; – процесуальні – норми, які регламентують порядок, форми й методи реалізації прав і обов’язків, передбачених у нормах матеріального права. 7. За терміном дії в часі: – постійні – норми невизначеної в часі дії; – тимчасові – норми визначеної в часі дії. 8. За сферою територіальної дії (дією в просторі): 1 Кривицький Ю. В. Спеціалізовані норми права в механізмі правового регулювання : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Кривицький Юрій Віталійович. – К., 2010. – С. 103, 124 – 135. 134 135 – загальні – поширюються на територію всієї країни; – місцеві – поширюються на територію певної адміністративно- територіальної одиниці. 9. За колом суб’єктів, на яких норма поширює свою дію: – загальні – поширюються на все населення або на всі органи і організації держави; – спеціальні – поширюються на певне коло осіб; – виняткові – вилучають або усувають дію норми права щодо певних суб’єктів. Розглянута вище класифікація норм права не є вичерпною, оскільки поділ норм права на види можна здійснювати й за іншими критеріями 1 Особливу роль у з’ясуванні складної природи норми права є окреслення її структури. Структура норми права – це сукупність чітко визначених елементів, що у процесі взаємодії, в межах єдності існуючих між ними зв’язків, забезпечують функціональну самостійність норми права. Гіпотеза – це структурний елемент норми права, що вказує на конкретні життєві обставини (умови), наявність або відсутність яких надає можливість суб’єктам права реалізувати закріплені в диспозиції права та обов’язки. Гіпотези норм права класифікують за такими критеріями як: 1) кількість обставин (умов), передбачених гіпотезою норми права: – проста гіпотеза – передбачає наявність лише однієї обставини (умови), при наявності якої реалізується норма права; – складна гіпотеза – включає дві або більше обставини (умови), сукупність яких є обов’язковою умовою для початку дії норми права; – альтернативна гіпотеза – включає в себе кілька обставин (умов), при настанні кожної з яких починає діяти норма права; 2) форма виразу: – абстрактна гіпотеза – це гіпотеза, в якій умови реалізації норми права визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що надає можливість охопити, а також піддати регулюванню значну кількість однорідних випадків; – казуїстична гіпотеза – визначає умови дії норми права, використовуючи більш вузькі, спеціальні, видові ознаки; 3) ступінь визначеності: – абсолютно визначена гіпотеза – це гіпотеза, що вичерпно визначає умови, з наявністю або відсутністю яких пов’язується дія норми права; – не повністю визначена гіпотеза – це гіпотеза, що містить формулювання в загальній формі типу «в необхідному випадку», а наявність або відсутність цієї потреби визначається відповідними суб’єктами; – відносно визначена гіпотеза – це гіпотеза, що не містить достатньо повних відомостей про обставини дії норми права, обмежуючи умови 1 Байтин М. И. Сущность права (современное нормативное правопонимание на грани двух веков) : [монография] / М. И. Байтин. – 2-е изд. доп. – М. : Право и государство, 2005. – С. 265 – 266. 135 136 застосування останньої колом формальних вимог. Диспозиція – це структурний елемент норми права, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб’єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Диспозиції норм права класифікують за такими критеріями як: 1) кількість варіантів поведінки: – безальтернативна диспозиція – це диспозиція, в якій суб’єкту права пропонується лише один варіант поведінки; – альтернативна диспозиція – це диспозиція, в якій суб’єкту права надано декілька можливих варіантів поведінки; 2) склад (характер) варіантів поведінки: – проста диспозиція – це диспозиція, яка передбачає один конкретний варіант поведінки, що наступає при наявності конкретних фактичних обставин; – складна диспозиція – це диспозиція, яка передбачає декілька варіантів поведінки, що одночасно настають при наявності певних фактичних обставин; 3) спосіб викладення правила поведінки (прав та обов’язків): – описова диспозиція – це диспозиція, що описує всі істотні ознаки поведінки (права та обов’язки) суб’єкта права; – відсильна диспозиція – це диспозиція, що не містить повністю правила поведінки (права та обов’язки), а відсилає для повного ознайомлення з ним до інших норм права, які знаходяться в цьому ж самому нормативно-правовому акті; – бланкетна диспозиція – це різновид відсильної диспозиції, що з метою розкриття змісту прав та обов’язків суб’єкта спрямовує до іншого нормативно- правового акта; – змішана диспозиція – це диспозиція, котра поєднує в собі способи викладення прав та обов’язків, що характерні для інших видів диспозиції, зокрема описової, відсильної та бланкетної; 4) спосіб описання правила поведінки (прав та обов’язків): – абстрактна диспозиція – це диспозиція, в якій права та (або) обов’язки суб’єкта викладені в загальному вигляді; – конкретна диспозиція – це диспозиція, в якій права та (або) обов’язки суб’єкта сформульовані за допомогою спеціальних, індивідуалізованих ознак; 5) ступінь визначеності: – абсолютно визначена диспозиція – це диспозиція, що з вичерпною конкретністю і повнотою визначає права та обов’язки суб’єкта права; – не повністю визначена диспозиція – це диспозиція, що вказує лише на загальні ознаки поведінки в межах яких суб’єкти уточнюють свої права та обов’язки самостійно; – відносно визначена диспозиція – це диспозиція, що вказує на права та обов’язки суб’єктів, але дає можливість для їх уточнення в залежності від конкретних обставин; 6) форма виразу (характер уміщених прав та обов’язків): – уповноважуюча диспозиція – це диспозиція, що надає суб’єктам право на здійснення передбачених у них (правилах) позитивних дій, визначає той чи 136 137 інший варіант їх можливої, дозволеної поведінки; – зобов’язуюча диспозиція – це диспозиція, що покладає на суб’єктів обов’язок здійснення певних позитивних дій, вказує їм можливість того чи іншого варіанту зобов’язуючої поведінки; – забороняюча диспозиція – це диспозиція, що містить заборону здійснення відповідної протиправної дії або бездіяльності. Санкція – це структурний елемент норми права, що встановлює невигідні (негативні) наслідки на випадок порушення прав і обов’язків, визначених у диспозиції. Санкції норм права класифікують за такими критеріями як: 1) галузева ознака (сфера застосування): конституційна, цивільна, адміністративна, дисциплінарна, кримінальна санкції; 2) ступінь визначеності: – абсолютно визначена санкція – це санкція, що точно визначає вид і міру впливу, яка повинна бути застосована до особи у випадку порушення нею прав та обов’язків; – відносно визначена санкція – це санкція, в якій межі негативної юридичної відповідальності описані від мінімальної до максимальної; – альтернативна санкція – це санкція, що передбачає кілька несприятливих наслідків, кожен з яких може бути заснований самостійно; 3) характер негативних наслідків: – правовідновлююча (компенсаційна) санкція – це вказівка на міру державного примусу, що застосовується для: а) примусового виконання невиконаного обов’язку та поновлення порушеного права; б) ліквідації «уявних правовідносин», тобто тих, котрі виникли в результаті незаконних дій; в) скасування нормативно-правових актів, які суперечать закону; – штрафна (каральна) санкція – це такі заходи державного примусу, за допомогою яких здійснюється превенція правопорушень, їх застосування не сприяє усуненню збитків, що завдані правопорушенням; 4) склад негативних наслідків: – проста санкція – це санкція, що включає лише один негативний наслідок; – складна санкція – це санкція, що передбачає застосування одночасно кількох негативних наслідків. Отже, норма права – це важливий елемент системи права, за допомогою якої здійснюється впорядкування суспільних відносин, що має складну будову та може бути класифікованою за різноманітними критеріями. 6.2 Поняття та елементи системи права Дослідження тих чи інших юридичних феноменів здійснюється за допомогою різноманітних методологічних підходів і принципів. Одним з сучасних методів спеціального наукового пізнання в правознавстві, мета і завдання якого полягає в дослідженні певних правових явищ як складних систем, є системний підхід. Методологічна специфіка системного підходу полягає в тому, що метою дослідження є вивчення закономірностей і 137 138 механізмів утворення складного об’єкта з певних складових. При цьому особлива увага звертається на різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв’язків системи, на процес (процедуру) об’єднання основних понять у єдину теоретичну картину, що дає змогу виявити сутність цілісності системи. Застосування цього підходу спряло появі та розвитку таких юридичних категорій як правова система, система права, система законодавства тощо. Система права – це об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, що полягає в єдності та узгодженості всіх норм права, їх розподілі (диференціації) за галузями, підгалузями та інститутами. Отже, під системою права мають на увазі певну форму організації норм права, що діють у державі, такий порядок їх побудови, при якій норми об’єктивного права знаходяться в єдності, узгодженості та взаємозв’язку і диференціюються на інститути, підгалузі та галузі. Поняття «система права» розкриває не стільки структуру об’єктивного права (хоча й її теж), скільки саме об’єктивне право як певну систему. |