Навчальнометодичний посібник Житомир 2005 Навчальне видання Укладач Овандер Н. Л. Рецензенти рвв ждту, Житомир, 2005
Скачать 0.77 Mb.
|
1. Інвестиційна діяльність в усіх своїх формах та видах пов’язана з ризиком. Невпевненість у майбутньому породжує ризик. Під інвестиційним ризиком розуміють ймовірність виникнення передбачених фінансових витрат (наприклад: зниження прибутку, доходів, втрати капіталу та інше) в ситуації невизначеності умов інвестиційної діяльності. Видів інвестиційних ризиків досить багато. Їх можна класифікувати за різними ознаками:
а) економічний – до нього відноситься ризик, пов’язаний зі змінами економічних факторів. Оскільки інвестиційна діяльність здійснюється в економічній області, то вона в найбільшому ступеню підпадає під економічний ризик. б) політичний – до нього відносяться різні види адміністративних обмежень інвестиційної діяльності, що виникають у зв’язку зі зміною державою політичного курсу. в) соціальний – до нього відноситься ризик страйків, незапланованих соціальних програм. г) екологічний – це ризик, різних екологічних катастроф та стихійних лих (пожар). д) інші види ризиків. До них можна віднести рекет, крадіжки майна, обман з боку інвестиційних та господарських партнерів і таке інше. 2. В залежності від стадії реалізації інвестиційного проекту ризики можна поділити на:
Тут можна виділити такі ризики: а) кредитний ризик як ризик неповернення боргу виникає в результаті:
До групи кредитних ризиків відносяться:
Процентний ризик для банку – це ризик перевищення середньої процентної ставки за залученими капіталами (депозитами) над середньою процентною ставкою за виданими кредитами;
б) валютний ризик – виникає у зв’язку з невизначеністю майбутнього руху ресурсів національної валюти за відношенням до закордонних валют. Він включає складові:
в) портфельний ризик – ризик невідповідності у майбутньому інвестиційному проекту кредитному портфелю, портфелю ІД. Портфельний ризик виникає внаслідок можливості суттєвого погіршення сукупних показників того чи іншого портфелю: прибутковість, зростання капіталу, міра впливу ризику ліквідності.
Таким чином, інвестиційний ризик характеризується ймовірністю виникнення непередбачених фінансових втрат. Його рівень визначається як відхили очікуваних доходів інвестування від середньої або розрахованої величини. Тому оцінка інвестиційних ризиків завжди пов’язана з оцінкою очікуваних доходів та ймовірності їх втрат. Кожне підприємство. Виходячи зі своїх особливостей, по своєму ставиться до ризику та віддачі. Але багато підприємств віддають перевагу не ризиковим проектам. Ставлення до ризику залежить від величини капіталу, який має підприємство. Якщо капітал підприємства невеликий, і становить, наприклад, 100 тис. грн., то для нього втрата 20 тис. грн., досить істотна, а якщо капітал 10 тис. грн., в цьому випадку підприємство може піти на ризик. Таким чином у ринковій економіці кожному підприємству при виборі інвестиційного проекту необхідно вміти оцінювати ризик. Найбільш поширеними методами вимірювання ризику є статистичний, експертний та комбінований. Статистичний метод – це метод оцінки інвестиційних ризиків за допомогою статистичних показників. Відомі різні визначення поняття «ризик»; у найбільш загальному виді ризик може бути визначений як ймовірність здійснення деякої небажаної події. Ризикованість інвестування характеризується ступенем варіабельності доходу (чи прибутковості), що може бути отриманий у разі реалізації інвестиційного проекту. Такий критерій є досить очевидний: чим більш варіабельний дохід (прибутковість), тобто чим більш він непередбачений, тим більш ризиковане інвестування. З курсу статистики відомі міри, що дозволяють оцінити варіабельність деяких показників: це розмах варіації, дисперсія, середнє квадратичне відхилення і коефіцієнт варіації. Формули для підрахунку цих показників такі:
де – розрахунковий доход ( прибуток ) по проекту при різних значеннях кон’юнктури ринку, – середній очікуваний доход за проектом, – значення ймовірності, що відповідає розрахунковому доходу
де - найбільше значення доходу за інвестиційним проектом, - найменше значення доходу за інвестиційним проектом.
Перші три показники є не дуже зручними для використання оцінки ризикованості інвестиційних проектів, тому що вони залежать від абсолютних значень середньої та елементів оцінюваного варіаційного ряду. Іншими словами, якщо абсолютні значення двох порівнюваних ризикованих альтернатив істотно розрізняються ці показники за винятком коефіцієнта варіації непорівнянні. Саме з цієї причини коефіцієнт варіації найкращий з цих показників для просторово-тимчасових зіставлень ризикованості інвестування. Ці статистичні показники виміру ризику можна використовувати як для реальної , так і фінансової форми інвестування. Але для визначення ризикованості та прибутковості фінансової форми інвестування ( тобто інвестування в різні види цінних паперів) використовуються специфічні показники , такі як β- коефіцієнт або ще його називають β- фактор. β- коефіцієнт – це вимірювач недиверсифікованого ризику , що відображає яким чином цінний папір реагує на ринкові сили. Його визначають шляхом аналізу взаємозв’язку фактичної доходності цінного паперу з фактичною ринковою доходністю (прибутковістю). Формула для розрахунку β- коефіцієнту наступна:
де – значення бета-коефіцієнту, Р- кореляція між доходом від індивідуального виду цінних паперів і середнім рівнем доходності фондових інструментів в цілому, - середньоквадратичне відхилення прибутковості від індивідуального виду цінних паперів. - середньоквадратичне відхилення прибутковості по фондовому ринку в цілому (знаходиться як середньо зважене відхилення прибутковості по більшості цінних паперів, що обертаються на фондовій біржі). Кожний цінний папір має свій бета коефіцієнт (β), що характеризує його ризикованість. Цей показник є мірою ринкового ризику цінного паперу. Він показує мінливість прибутковості конкретного цінного паперу стосовно ринкової прибутковості (тобто до прибутковості середньо ринкового портфеля). Значення бета коефіцієнту може бути від’ємним, а може бути і позитивним. Знак перед ним вказує в якому напрямку змінюється доходність даного цінного паперу та він не впливає на його ризикованість. 1. Якщо перед бета коефіцієнтом стоїть знак +, то це означає, що доходність даного цінного паперу коливається в тому ж напрямку , що і ринкова доходність. 2. Якщо перед бета коефіцієнтом стоїть знак -, то це означає, що доходність даного цінного паперу коливається в протилежному напрямку ніж ринкова доходність. Чим більше значення β-коефіцієнту за модулем, тим більш ризикований цінний папір. Рівень ризику за цим показником визначають наступним чином: β = 1 - це цінні папери , що мають середній рівень ризику, β < 1 -це цінні папери , що мають низький рівень ризику, β > 1 -це цінні папери , що мають високий рівень ризику. Бета коефіцієнти регулярно розраховуються за статистичними даними про прибутковість цінних паперів і друкуються у фінансовій пресі. Експертний метод – цей метод ґрунтується на опитуванні кваліфікованих фахівців (інвестиційних, страхових та фінансових менеджерів) і відповідної математичної обробці результатів цього опитування. Комбінований (змішаний) – це використання статистичного і експертного методів разом. Залежно від виду проекту, що розробляється система заходів протидії ризикам:
1) При інвестиційному кредиті найбільш розповсюдження отримали такі засоби захисту, як позички під заставу та гарантовані кредити. Позички під заставу – це позички, забезпечені з боку позичальниками заставними активами. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у володіння кредитора, то тепер вони, як правило, залишаються у використанні позичальника, а кредитору відповідно до контракту переходять (поступаються) права володіння (цессія). Банк зобов’язаний дуже вимогливо оцінювати якість застави. Гарантований кредит видається під письмове зобов’язання третьої сторони сплатити борг у випадку відмови від сплати позичальником. Гарантії можуть бути таких видів: – обмежена або необмежена, тобто та, що гарантує всю заборгованість, або її частку; – забезпечена або незабезпечена, т.б. з заставою або без неї; – фізичних або юридичних осіб, т.б. забезпечена власними або корпоративними активами. 2) Диверсифікація – це розподілення цінних паперів портфеля таким чином, щоб досягти максимального доходу при мінімальному ризику. Як правило. Це досягається шляхом розподілення капіталу між пакетами УП різної якості та різних термінів погашення для зниження портфельного ризику. При диверсифікації рекомендується обмежувати інвестиції у певний вид УП у розмірі 10% від загальної вартості всіх вкладень. Диверсифікація активів відбувається за чотирма напрямками:
3) Найважливішими заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування, особливо це стосується довгострокових інвестицій. Страхування інвестицій відбувається згідно з Законом України “Про страхування”. Тобто страхування – це засіб охорони вкладень від руйнівних стихійних лих, але й засобами захисту від несприятливих змін економічної кон’юнктури. 4) Лімітування об’єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продаж, тощо. Інвестор, як правило, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвестицій, перешкоджаючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування, як правило, здійснюється поступово – траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. 5) Розподілення ризиків має місце при фінансуванні проектів з частковим регресом на позичальника при створення інвестиційного консорціуму, коли суб’єкти інвестування розподіляють між собою ризик пропорційно вкладенню в проект.
Еккаунтинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зниження міри інвестиційного ризику. 3. Головна задача інвестора – створити ефективний портфель, який забезпечую найбільшу віддачу для даного рівня ринку або найменший ризик для заданого рівня віддачі. Ефективний портфель – це портфель. Який забезпечує найбільшу прибутковість для заданого рівня ринку або має найменший ризик для заданого рівня прибутковості. Першим кроком інвестора являється визначення цілей формування портфелю. Постановка таких цілей затрачує визначені співвідношення ризику і прибутковості, потенційного росту вартості та поточного прибутку і різних рівнів ризику портфелю. Для успішного управління портфелем потрібно освоїти 2 ідеї: ефект диверсифікації і концепція ефективного портфелю. Диверсифікація – це використання декілька різних інвестиційних інструментів з цілю скорочення ризику. Диверсифікований ризик – це унікальний ризик окремого інвестиційного інструмента, від якого можна позбавитися з номінальною диверсифікацією. Недиверсифікований ризик – це ризик, властивий всім інвестиційним інструментам і через це він не може бути усунений через диверсифікацію. Сьогодні в керуванні інвестиційним портфелем є два підходи: – традиційний, який спирається на метод фінансового управління, він використовується з часів зародження загально досягнутих ринків цінних паперів; – СПТ – сучасна портфельна теорія; Традиційний підхід до управління портфелем – це забезпечення збалансованості шляхом включення в портфель акцій і боргових зобов’язань різних підприємств та галузей. Дотримуючись цієї концепції, керуючі включають в портфель самі різні фінансові інструменти особливо підкреслюється важливість міжгалузевої диверсифікації, т.б. включення в портфель акцій з різних галузей економіки. Менеджери які надають перевагу традиційному підходу, прагнуть робити інвестиції в добро відомі компанії по трьом причинам: – по-перше, вони були успішними підприємствами, і можливо будуть залишатися такими. Покупка УП підприємств, що зарекомендували себе представляє менш ризикованим ділом, ніж вкладення в менш відомі фірми. – по-друге, акції крупних компаній більш ліквідні та доступні у великих кількостях, а менеджери, що керують великими портфелями оперують великими сумами грошей, і для досягнення ефективного розміру приказу їм необхідно покупати УП у великих розмірах. – по-третє, можливо легше переконати клієнта вкласти гроші у відомі фірми. Сучасна портфельна теорія: – це підхід до формуванню портфельної стратегії з використанням різних статистичних методів: а) дисперсії прибутковості активу або квадрат стандартного відхилення; б) кореляція прибутковості пари цінних паперів або віддача цінних паперів і ринку в цілому; Кореляція вимірює зв’язок (якщо таке має місце) між двумя гисковими рядами, які представляють визначений тип даних: від об’ємів продажу, до прибутковості УП. Портфель інвестицій – це набір фінансових активів, якими володіє інвестор. Метою формування інвестиційного портфелю може бути різне. Наприклад, як цільовий критерій можуть використовуватися максимізація прибутковості, чи навпаки мінімізація ризику. Однак найбільш розповсюджена мета – це одержання необхідного рівня прибутковості при заданому рівні ризику, або навпаки. Для визначення прибутковості та ризику інвестиційного портфелю використовуються наступні показники: Очікувана прибутковість портфеля ()
де – очікувана прибутковість і-го активу; – частка і-го активу в інвестиційному портфелі. Варіація доходності (прибутковості) портфеля
де – прибутковість портфеля при і–му стані економіки. Варіація прибутковості портфеля, що складається з двох активів
де – частка і-го активу в портфелі; – коефіцієнт кореляції між очікуваною прибутковістю активів; – варіація прибутковості і-го активу. Якщо знати величину β-коефіцієнту кожного з цінних паперів, що складають інвестиційний портфель, можна обчислити бета коефіцієнт портфелю за формулою (β-коефіцієнт інвестиційного портфелю – це середньо зважене значення величин бета коефіцієнтів цінних паперів, що входять до портфелю):
де - бета коефіцієнт інвестиційного портфелю, - бета коефіцієнт і-того цінного паперу, - питома вага і-того цінного паперу в інвестиційному портфелі. Основними індикаторами на ринку цінних паперів, використовуваними інвесторами, є: - середня ринкова прибутковість, - безризикова прибутковість , під якою розуміють прибутковість державних цінних паперів, - очікувана прибутковість певного цінного паперу , доцільність операції з яким аналізується, - β-коефіцієнт. Різниця () являє собою ринкову премію за ризик; різниця () - очікувана премія за ризик вкладення в даний цінний папір. Ці два показники пов'язані між собою прямо пропорційною залежністю через β коефіцієнт: () = β (). Дана модель носить назву моделі оцінки фінансових активів (Capital Asset Pricing Model, CAPM) і застосовується, зокрема, для прогнозування прибутковості будь-якого цінного паперу, що обертається на ринку. Як відомо, на основі прогнозної прибутковості і даних про очікувані доходи, що генеруються деяким цінним папером, можна розрахувати теоретичну вартість даного цінного паперу. Тому модель САРМ часто називають моделлю ціноутворення на ринку фінансових активів. Відомі різні представлення САРМ- у термінах прибутковості (найбільш поширене) і в термінах вартісних оцінок. САРМ – модель одиниці прибутковості активів. Вона використовується для того, щоб формалізовано зв’язати поняття ризик і прибутковості. Модель оцінки прибутковості фінансових активів (Capital Asset Pricing Model, CAPM)
де – очікувана прибутковість акцій даної компанії; – прибутковість безризикових цінних паперів; – бета-коефіцієнт акцій даної компанії; – прибутковість на ринку в середньому (ринкова прибутковість). Очікувана прибутковість – це необхідна прибутковість інвестицій при даному рівні ризику, що вимірюється за допомогою фактора β. Прибутковість безризикових активів – це доход, який може бути отриманий на незалежні від ризику інвестиції, найчастіше як доходність державних цінних паперів . Ринкова доходність (прибутковість) – це середня прибутковість всіх цінних паперів (звичайно вимірюється середньою доходністю (прибутковістю) всіх цінних паперів, що включаються в певний всеосяжний фондовий індекс). Тема № 8. ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ План семінарського заняття: 1. Інвестиційний проект, його зміст та форми. 2. Типи грошових потоків інвестиційного проекту. 3. Бізнес-план інвестиційного проекту. 4. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту. 5. Аналіз інвестиційного проекту. Огляд ключових питань. Грошові ресурси, що беруть участь у фінансовій операції, мають часову цінність, зміст якої, може бути виражений таким чином: одна грошова одиниця, що є в розпорядженні інвестора в даний момент часу, краща, чим та ж сама грошова одиниця, але очікувана до одержання в деякому майбутньому. У принципі можливі відхилення від сформульованого правила, проте, вони носять досить абстрактний характер ( наприклад можливий випадок, коли доступна процентна ставка дорівнює нулю). Ефективність будь-якої фінансової операції, що передбачає нарощення вихідної суми PV до очікуваної в майбутньому до одержання суми FV (PV → FV), може бути охарактеризована абсолютним показником приросту FV-PV , або відносним показником - ставкою. Розрізняють два види ставки в залежності від того, який показник обирають як базовий PV або FV. Процентна ставка розраховується відношенням нарощення (FV-PV) до вихідного (базового) розміру PV. Іноді її ще називають відсоток, норма прибутку, доходність, норма доходності. Формула для розрахунку наступна:
Дисконтна ставка ( облікова ставка ) розраховується відношенням нарощення (FV-PV) до очікуваної у майбутньому суми до одержання, або нарощеної суми, розміру FV.
Співвідношення між ними:
або
Процес, в якому задана вихідна сума і ставка (процентна або облікова), у фінансових обчисленнях називається процесом нарощення, шуканий розмір - нарощеною сумою, а використовувана в операції ставка - ставкою нарощення. У даному випадку мова йде про прямування грошового потоку від теперішнього часу до майбутнього.( рис. 8.1 ). Процес, у якому задані очікувана в майбутньому до одержання (що повертається) сума і ставка, називається процесом дисконтування, шуканий розмір - приведеною сумою, а використовувана в операції ставка - ставкою дисконтування. У даному випадку мова йде про прямування від майбутнього часу до теперішнього. ( рис. 8.1.) Рис. 8.1. П оняття приведеної вартості є одним з ключових в оцінці інвестиційних проектів. Оскільки в цьому питанні ще немає сталої термінології, у вітчизняній літературі можна зустрітися і з іншими назвами цього показника; наприклад, дуже поширені терміни сьогоднішня вартість, теперішня вартість. Відзначимо також, що і цей, і деякі інші терміни, використовувані у фаховій літературі, не варто розуміти буквально. Зокрема, «сьогоднішня вартість» зовсім не означає, що мова йде про вартість «сьогодні», у даний момент часу. Під цим терміном розуміють дисконтований розмір деякої грошової суми, очікуваної до одержання в майбутньому, причому дисконтування може бути виконано на будь-який момент часу, що цікавить аналітика. У фінансових операціях у якості ставки (коефіцієнта) дисконтування можна використовувати або процентну ставку (математичне дисконтування), або дисконтну ставку (банківське дисконтування). Відомі дві основні схеми нарахування відсотків. Схема простих відсотків припускає незмінність бази, з якої відбувається нарахування. Схема складних відсотків припускає їхню капіталізацію, тобто база, з якої відбувається нарахування, постійно зростає на розмір нарахованих раніше відсотків. Очевидно, що більш часте нарахування складних відсотків забезпечує більш швидкий ріст суми що нарощується. Формула простих відсотків:
де –ставка, –кількість виплат за весь період інвестування Формула складних відсотків:
Схема простих відсотків більш вигідна при проведенні операцій короткострокового характеру (п < 1), а схема складних відсотків при проведенні операцій довгострокового характеру (п> 1), де п -число нарахувань відсотків. У фінансових обчисленнях базовим періодом є рік, тому звичайно говорять про річну ставку. Водночас достатньо широко поширені короткострокові операції тривалістю до року. У цьому випадку за основу береться денна ставка, причому в залежності від алгоритмів розрахунку денної ставки і тривалості фінансової операції результати нарощення будуть різними. Використовуються три варіанти розрахунку: а) точний процент і точна тривалість періоду (=365 чи 366 днів) б) звичайний відсоток і точна тривалість періоду (=360, -точне); в) звичайний відсоток і приблизна тривалість періоду (=360, - приблизне, коли рахується, що в місяці 30 днів). Точний відсоток обчислюється виходячи з точного числа днів (365 або 366), а звичайний - виходячи з наближеного числа днів у році (360). Точне число днів фінансової операції визначається прямим підрахунком, а приблизне - виходячи з припущення, що в місяці 30 днів. |