Навчальнометодичний посібник Житомир 2005 Навчальне видання Укладач Овандер Н. Л. Рецензенти рвв ждту, Житомир, 2005
 Скачать 0.77 Mb.
|
|
Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких перевалюють цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому. Відповідно, до Наказу Міністерства фінансів України від ЗО листопада 2001 року № 559 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 "Фінансові інструменти" під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно приводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу в іншого. Фінансові інструменти поділяють на:
Основою фінансових інструментів є цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам [І]. Відповідно до Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 року основними формами цінних паперів є: Бездокументарна форма цінних паперів — це здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір. Документарна форма цінних паперів — паперова форма цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими паперами. Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися та обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів: 1. Основні (боргові та права власності):
2. Похідні цінні папери (деривативи)
Далі більш детально зупинимося на характеристиці кожного виду цінних паперів. Згідно Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” в Україні можуть випускатися та обертатися такі види цінних паперів: Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним. Вона дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації АТ. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими (якщо інше не передбачено умовами випуску). Випускаються облігації таких видів:
Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента. Казначейські зобов’язання держави – це вид цінних паперів, що розміщується виключно на добровільних засадах серед населення, що засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Векселі бувають прості та переказні. Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою ] компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з управління активами має розробити та зареєструвати в Державній комісії з цінних паперів та і фондового ринку регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі інституту спільного інвестування та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення. Інвестиційні сертифікати надають кожному його власникові однакові права та можуть розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Порядок розміщення та обігу інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів встановлюється Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 року N 2299-ІІІ. Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг. Вексельний обіг може охоплювати різні сфери. По-перше, відносини між банками та клієнтами при видачі банківських позичок (соло-векселя); по-друге, і між суспільством та державою (казначейські векселя); по-третє, між фізичними та юридичними особами без посередництва банку. Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 19.04.1999 року № 632 "Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів" визначено, що: Депозитарна розписка (свідоцтво) — це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії який обліковується в іноземній депозитарній установі. Емітентом їх можуть бути юридичні особи — резиденти, які є учасниками Національної депозитарної системи, за умови встановлення кореспондентських відносин між депозитарієм, у якому зберігається глобальний сертифікат на загальний обсяг емісії депозитарних розписок, та іноземною депозитарною установою, що веде облік права власності за цінними паперами, які лежать в основі депозитарних розписок. Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів регламентується Законом України "Про цінні папери та фондову біржу” На ринку цінних паперів ще існують похідні цінні папери (або деривативи). Дериватив– це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. До деривативів належать: Опціон це цінний папір, що є двосторонньою угодою (контрактом) про передачу прав ( для покупця) та обов’язку (для продавця) купити або продати деякий актив (цінні папери, валюту і т.і.) по визначеній (фіксованій) ціні на заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого періоду часу. Існує три типи опціонів:
Ф’ючерсний контракт – це стандартний документ , який засвідчує зобов’язання придбати ( продати ) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту. При цьому будь-яка сторона цього контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту. Покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту. Форвардний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладання такого форвардного контракту. Основними учасниками ринку цінних паперів є: Емітенти цінних паперів — це держава в особі уповноваженого органу, юридична особа й у випадках, передбачених законодавством, фізична особа. Емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Торговці цінними паперами — це суб'єкти, які вправі здійснювати такі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів: а) діяльність по випуску генних паперів — ця діяльність визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери; б) комісійну діяльність по цінних паперах — це купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи; в) комерційну діяльність по цінних паперах — це купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій: рахунок Активним учасником ринку цінних паперів в Україні є Національна депозитарна система, яка складається з двох рівнів: Верхній рівень — це Національний депозитарій України (який функціонує на основі Указу Президента України "Про Загальні засади функціонування національного депозитарію України" № 703/99 від 22 червня 1999 року) і депозитарії, що ведуть ( розрахунки для зберігачів та здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Нижній рівень — це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів. Депозитарії цінних паперів — це спеціалізована посередницька організація, яка забезпечує збереження й облік цінних паперів, обслуговує угоди, пов'язані з їх обігом, та у разі потреби — поставку паперових бланків фондових інструментів із своїх сховищ у місця, зазначені їх власниками; або це юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг й розрахунки за угодами щодо цінних паперів, фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію. Зберігачі цінних паперів — це організації, які мають дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітенту з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах. Клірингові депозитарії - це організації, які отримують звіряють та поновлюють поточну інформацію, готують бухгалтерські та облікові документи, необхідні для виконання угод щодо цінних паперів, визначають взаємні зобов'язання, що передбачає взаємозалік, забезпечують та гарантують розрахунки за угодами щодо цінних паперів; Реєстратори власників цінних паперів — це організації, які проводять перелік за станом на певну дату власників іменних цінних паперів, належних їм іменних цінних паперів, що є складовою системи реєстру та дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість та вид належних їм іменним цінним паперам. Фондова біржа — це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі. Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної й комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Фондова біржа — організація, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію. Фондова біржа виконує такі функції:
Тема № 4. IНВЕСТИЦІЇ В ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА План семінарського заняття: 1. Поняття та класифікація інвестицій у виробничі фонди. 2. Об’єкти реальних інвестицій. 3. Кругообіг реальних інвестицій. 4. Капіталовкладення, та його види. 5. Управління реальними інвестиціями. 6. Особливості оцінки реальних інвестицій. Огляд ключових питань Інвестиції у виробничі фонди Інвестиціями у виробничі фонди (реальними інвестиціями) виступають вкладення капіталу у засоби виробництва, а також інвестиції, спрямовані на приріст матеріально-технічних запасів. Існують такі види реальних інвестицій: • інвестиції оновлення, що здійснюються за рахунок коштів фонду відтворення засобів праці, що були спожиті у виробничому циклі; • інвестиції розширення, або чисті інвестиції, які здійснюються за рахунок частини національного доходу або за рахунок фонду чистого нагромадження. Інвестиції оновлення разом з інвестиціями розширення являють собою валові інвестиції. У міжнародній практиці застосовують такі показники, що характеризують інвестиції у виробничі фонди: 1) обсяг інвестицій, тобто вартісний вираз капіталу, що вкладається; 2) норма інвестицій — відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту (ВНП) чи валового внутрішнього продукту (ВВП). ВНП являє собою сукупну вартість вироблених товарів і наданих послуг як у межах країни, так і за її межами, а ВВП — сукупну вартість вироблених товарів і наданих послуг у межах країни; 3) коефіцієнт приросту капіталоємності характеризує ефективність інвестицій та ефективність нагромадження. Показник визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту ВНП за той же період; 4) нагромадження — використання частини національного Доходу на розширене відтворення. Являє собою приріст основних фондів, матеріально-технічних запасів, невиробничих фондів, а отже, збільшення обсягів виробництва продукції та послуг. У країнах з ринковою економікою значення наведених показників відрізняється залежно від рівня розвитку країни, стану її економіки у поточний період. Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції, спрямовані у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів, здійснюються у формі капіталовкладень. Капіталовкладення — це грошовий вираз сукупності витрат на створення нових, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення діючих підприємств та оновлення основних фондів, впровадження нової техніки у виробничих галузях народного господарства, будівництво об'єктів усіх галузей соціальної сфери та виконання проектних і геологорозвідувальних робіт. Таким чином, об'єктами капіталовкладень виступають виробничі основні фонди, оборотні фонди (матеріально-виробничі за паси), основні фонди невиробничого призначення, а також витрати на відтворення основних фондів. Відтворення основних фондів народного господарства здійснюються за допомогою трьох основних каналів надходження інвестиційних вкладень; державних капіталовкладень; капіталовкладень за рахунок підприємств і компаній; інвестицій за рахунок ресурсів інвестиційних фондів і компаній. Із загальної величини інвестиційних вкладень більша частина припадає на капіталовкладення у розширене відтворення, основним джерелом яки виступає національний дохід. Про величину таких вкладень можна судити, виходячи з приросту основних фондів, хоча точної співвідношення між ними за кожний проміжок часу може і не бути. Приріст основних фондів за певний період, наприклад рік обчислюється за вартістю закінчених об'єктів будівництва, прийнятих на баланс, а капіталовкладення даного року складаються відпущених банками коштів, що вкладаються у закінчені та здані основні фонди після того, як пройде необхідний для завершення будівництва час. Іншим джерелом капіталовкладень виступає амортизаційний фонд. Середній знос основних фондів, особливі робочих машин та обладнання, в економіці України досить великий. У 1991 р. цей показник становив 45 %, у тому числі у промисловості — 51,3 %, сільському господарстві — 27 %, у будівництві — 64 %. У 1993 р. обсяг зносу основних фондів дещо знизився і дорівнював 33%. у тому числі в промисловості - 37°/ сільському господарстві — 20 %, будівництві — 42 %. Капіталовкладення виконують три основні функції: 1) забезпечують приріст нових основних фондів; 2) покривають витрати на основні фонди, що вибувають з експлуатації; 3) створюють необхідний запас для безперервності будівництва об'єктів на майбутній період. За джерелами фінансування капітальні вкладення поділяються на централізовані і децентралізовані, Джерелами централізованих капіталовкладень виступають кошти держбюджету і державні кредити. Децентралізовані капіталовкладення — це такі, що здійснюються за рахунок громадських, кооперативних й інших організацій та індивідуальних інвесторів. За формами відтворення можна виокремити такі види капіталовкладень; • нове будівництво — створення виробничих потужностей за новими проектами на нових площах. Сюди належить будівництво філій діючих цехін підприємств, окремих виробництв, які після завершення будівництва переводяться на окремий баланс; • розширення виробництва. При цьому здійснюється будівництво нових підрозділів і розширення діючих виробничих підрозділів основного та допоміжного призначення. • реконструкція виробництва — переобладнання діючих цехів виробництв, яке здійснюється за єдиним комплексним проектом підприємства в цілому; • технічне переоснащення — комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих ділянок цехів, виробництв за допомогою механізації, автоматизації виробничого процесу, запровадження прогресивної технології а ноу-хау, заміни фізично зношеного та морально застарілого обладнання. Структура відтворення капіталовкладень визначається на основі процентного співвідношення витрат, спрямованих на нове будівництво, розширення, ремонт і технічне переоснащення. За складом витрат капіталовкладення поділяються на ті. що спрямовані на: 1) будівельно-монтажні роботи; 2) обладнання, інструмент, інвентар, які належать до основних фондів; 3) проектно-пошукові та інші види робіт. Зазначені види витрат складають технологічну структуру капіталовкладень. Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні активи) та обороні засоби. Інвестиції в основні засоби включають: - придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та пуск; - модернізація діючого обладнання; - будівництво І реконструкція будівель та споруд; - технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання; - нове технологічне оснащення та модернізацію наявного ой. ладнання. Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення: - нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів; - нових та додаткових запасів готової продукції; - збільшення рахунків дебіторів. Необхідність подібних інвестицій полягає в тому, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, повинні автоматично збільшуватися товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих елементів та готової продукції. Крім того, у зв'язку із збільшенням обсягу виробництва та продаж збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це — активні статті балансу, І їх позитивне нарощення повинно фінансуватися із додаткових джерел. Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов'язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки. Супутніми інвестиціями є: — вкладення в об'єкти, пов'язані територіально та функціонально з прямим об'єктом: — вкладення в об'єкти, безпосередньо технологічно не пов'язані із забезпеченням нормальної експлуатації (під'їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація і т.п.); — вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру. Інвестиції в науково0дослідні роботи забезпечують та супроводжують проект. Це, перш за все: — матеріальні засоби (обладнання, стенди, комп'ютери та різноманітні прибори), що необхідні для проведення передпроектних досліджень; — оборотні кошти, необхідні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту чи вузу на замовлення підприємства; — ліцензії та технології; —- навчання персоналу. Капітальними вкладеннями називаються засоби, що вкладені в розширене відтворення основних фондів (ОФ). Звичайно на капітальні вкладення спрямовується близько 20 % національного доходу- Вони відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни. Для характеристики реальних інвестицій на макроекономічному рівні в міжнародній практиці використовуються наступні показники. 1) Обсяг інвестицій, тобто вартісне відображення капіталу, що і вкладається. 2) Норма інвестицій, що є відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту чи валового внутрішнього продукту. 3) Коефіцієнт приросту капіталомісткості, що характеризує і ефективність інвестицій та ефективність накопичення. Визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту ВНП за той же період. 4) Коефіцієнт капіталомісткості = Валові інвестиції / Приріст ВНП. 5) Накопичення — це використання частини НД на розширене відтворення. Тема № 5. ІННОВАЦІЙНА ФОРМА ІНВЕСТИЦІЙ План семінарського заняття: 1. Економічна сутність та класифікація інновацій. 2. Інноваційні процеси на підприємстві. 3. Об’єкти інноваційної діяльності. 4. Суб’єкти інноваційної діяльності. 5. Інтелектуальні інвестиції. Огляд ключових питань В сучасному розумінні інновація – це використання в тій чи іншій сфері громадській діяльності (виробництві, економіці, правових і соціальних відносинах, науці, культурі, освіті та ін.) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально-економічної діяльності. Основною формою реальних інвестицій є інноваційні інвестиції, які равлізуються в процесі інноваційної діяльності підприємства. Згідно Закону України “Про інноваційну дільність “, що був прийнятий 4липня 2002 року інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології , продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого , адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і ( або) соціальної сфери. Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг. Об’єктами інноваційної діяльності є:
Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів. Інновація в практичній діяльності інтерпретується як процес перетворення потенціального НТП в реальний, втілений в нові продукти та технології. Класифікація інновацій Для аналізу інноваційного процесу необхідна класифікація інновацій. Різні автори економічної теорії технологічних змін класифікували їх за різними ознаками. Наведемо деякі з них. Першу класифікацію надав Й.Шумпетер. Він відокремлює 5 типів інновацій: 1) виробництво невідомого споживачам нового продукту чи продукту з якісно новими властивостями з якими споживачі недостатньо знайомі (продуктова або товарна інновація); 2) впровадження нового засобу виробництва, в основу якого не обов’язково покладено нове наукове відкриття, а може бути застосований новий підхід до комерційного використання продукції (технологічна або процесна інновація); 3) освоєння нового ринку збуту товарів або послуг не залежно від того, існував цей ринок раніше, чи ні (ринкова або збутова інновація); 4) залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від того, існували ці джерела раніше, чи ні (сировинна інновація); 5) введення нових організацій та інституційних форм (організаційна інновація); Г. Менш розділяв інновації за їх функціями на “базові”, “поліпшуючі”, та “псевдоінновації”. Базові – це нововведення, які забезпечують створення нових галузей промисловості. “Поліпшуючі” – це радикальні удосконалення базових існуючих виробництв. “Псевдоінновації” – це нововведення, які принципово не змінюють техніко-економічний рівень виробництва, тобто не є ні базовими, ні поліпшуючими. Останнім часом вкладення коштів у нематеріальні активи, які пов’язані з НТП, відокремлюються у нову форму інвестицій – інноваційну. Інноваційна форма інвестування – це вкладення коштів у нововведення, які призводять до кількісних або якісних поліпшень підприємницької або виробничої діяльності. Протягом останніх років інноваційне інвестування набуло форми венчурного підприємництва. Венчурні (ризикові) фірми – це зазвичай, невеликі фірми, які створені невеликою кількістю однодумців – інженерів, винахідників, менеджерів, що займаються впровадженням нових направлень НТП у нові продукти, технології і таке інше. Діяльність венчурних фірм , з одного боку, пов’язана з великим ступенем ризику (тому їх часто називають ризиковими).З другого боку, такі фірми приносять швидкий та великий прибуток за рахунок інтенсивної творчої праці. І саме цей бік є привабливим для інвесторів. Найчастіше інноваційна форма інвестицій складається з інтелектуальних інвестицій. Інтелектуальні інвестиції– це вкладення в об’єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі. Інноваційна діяльність — це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг. Вона включає в себе:
Найчастіше об'єкти інноваційної діяльності виступають у формі інноваційного проекту — це комплекс документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення й реалізації інноваційного продукту або інноваційної продукції. Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво й реалізація і інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, державна ;підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови | його державної реєстрації. Згідно Закону України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 року № 40-ІV усі інноваційні проекти мають пройти Державну реєстрацію, яку здійснює за поданням суб'єктів інноваційної діяльності, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Проекти, що визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності до Державного реєстру інноваційних проектів. Інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України, визнаються пріоритетними інноваційними проектами. Результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (у тому числі — інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії є інноваційний продукт, який має відповідати таким вимогам: а) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення,! тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної І" власності має бути визначальним для даного продукту; б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень; в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку. Крім того, він є конкурентноздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники. Рішення про кваліфікування продукту інноваційним ' приймає Установа чи її регіональне відділення за результатами експертизи. Об'єктом інноваційної діяльності може бути й інноваційна продукція — це нові конкурентноздатні товари чи послуги. Інноваційною вона може бути визнана, якщо відповідає таким вимогам: а) вона є результатом виконання інноваційного проекту; б) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентноздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники. Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту, крім того, інноваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування. Однією з форм інноваційних інвестицій є інтелектуальні інвестиції, які здійснюються в таких видах: - придбання виключних прав користування (патенти, ліцензії, промислові зразки, товарні знаки). - придбання інформаційних послуг, наймання спеціалістів за контрактом або разове придбання консультацій, експертиз, рекомендацій. - придбання інтелектуальної продукції у матеріальній формі (проектної документації, методик, програм, ноу-хау) у вигляді друкованої продукції, програмного забезпечення, аудіо чи відео запису.
Інтелектуальні інвестиції тісно пов'язані з інтелектуальною власністю, яка може існувати у таких видах: • виняткова — це власність, яка запатентована або захищена авторським правом; • інформаційна — це власність, яка існує у вигляді придбаних знань, ідей, досвіду, навичок, кваліфікації. Така власність не має правового захисту, вона реалізується на контрактних засадах у вигляді інформаційних послуг через навчання, освіту, публікацію; • ліцензійна — це власність, яка існує або реалізується шляхом придбання інвестором права володіння чи користування, зафіксованих ліцензіями. Основним суб'єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство — це підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період е інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді технополісу, технопарку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо. Інноваційні підприємства розрізняються переважно цілями проектів і місцевою специфікою їх реалізації. Метою їх створення є інтенсифікація процесу розробки й впровадження у виробництво новітніх техніки та технологій, підготовка висококваліфікованих кадрів. Технополіс — це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукоємких технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка і підприємництво, здійснюється тісне співробітництво між академічною наукою, підприємцями, місцевими і центральними органами влади. Науково-технологічний парк—це комплекс дослідних інститутів, лабораторій, дослідних заводів, створюваних на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів із розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлові приміщення). Основними джерелами фінансування інноваційної діяльності є: а) кошти Державного бюджету України; б) кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим; в) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; г) власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності; д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб; е) інші джерела, не заборонені законодавством України. Тема № 6. ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ. План семінарського заняття: 1. Сутність іноземних інвестицій та їх класифікація. 2. Проблеми залучення іноземного капіталу в Україні. 3. Міжнародна інвестиційна діяльність на Україні. 4. Міжнародні фінансові інститути. 5. Роль вільних та спеціальних економічних зон в розвитку держави. 6. Державна політика заохочення іноземних інвесторів в Україні. Огляд ключових питань Міжнародна інвестиційна діяльність зумовлена експортом інвестиційного капіталу за кордон в товарній або грошовій формі з метою отримання прибутку або розширення економічного впливу. Найбільш впливовою міжнародною валютно-кредитною системою є група Всесвітнього банку (або Бреттон - Вудська валютна система). Всесвітній банк – це міжурядова установа, яка сприяє економічному розвитку країн –її членів. Світова практика переконує, що без широкого залучення іноземного капіталу неможливо провести структурну перебудову економіки, скоротити технічну та технологічну відсталість народного господарства, домогтися конкурентноздатності вітчизняної продукції на світовому ринку. Крім того, продуктивне використання іноземних інвестицій є органічною частиною світового процесу руху капіталу й реалізується переважно за рахунок капіталів приватних інвесторів, зацікавлених в одержанні більш високого рівня прибутку на вкладені кошти. Відповідно до Закону України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестиції— це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестори — це суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:
Найпоширенішою формою іноземних інвестицій в Україні є спільні підприємства або підприємства з іноземними інвестиціями — це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Найбільш впливовою міжнародною фінансово-кредитною установою є Група Світового банку, основою якої є Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Його засновано у червні 1944 року на валютно-фінансовій конференції, що відбулася під егідою 00Н у Бреттон-Вудсі, а розпочав він свою діяльність 25 червня 1946 року. Завдання Світового банку полягає у сприянні економічному зростанню країн, що розвиваються. Допомога спрямовується на будівництво шляхів сполучення, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, розвиток сільського господарства, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок. Деякі позики Світового банку йдуть на фінансування витрат, пов'язаних із структурною перебудовою, спрямованою на зміцнення стабільності, підвищення ефективності економіки та її ринкову орієнтацію. Світовий банк функціонує під адміністративним контролем Ради керуючих. До групи Світового банку входить п'ять міжнародних організацій:
Ще однією важливою для нашої країни міжнародною організацією є Європейський банк реконструкції та розвитку (ЕБРР). Він був створений для сприяння переходу до ринкової економіки в країнах Центральної та Східної Європи. Україна є акціонером цього банку, її частка складає приблизно 8%. Діючим напрямком розвитку економіки окремих територій і регіонів, орієнтованим на рішення конкретних пріоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм та проектів є створення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ). Відповідно до документів Міжнародної конвенції зі спрощення та гармонізації митних процедур (Кіото, 18 травня 1973 р.) "Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це частина території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться за межами митної території, і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню. Основна задача ВЕЗ полягає у залученні інвестицій і нових технологій, створенні нових робочих місць, збільшенні валютних надходжень до країни, розвитку інфраструктури тощо. За допомогою таких зон вирішуються стратегічні задачі економічного зростання окремих регіонів і, врешті решт, народного господарства всієї країни. Діяльність ВЕЗ в Україні, процедуру їх створення, взаємовідносини з місцевою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але головними є Закон України "Про загальні засади створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р. № 2673-ХІІ і Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 14 березня 1994 р. № 167. Згідно ст. 1 Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" спеціальною (вільною) економічною зоною визначається частина території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування й дії законодавства України. На території спеціальної економічної зони (СЕЗ) запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності вітчизняних та іноземних юридичних і фізичних осіб. Метою створення СЕЗ задекларовано залучення іноземних інвестицій, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення й упровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України. Тема № 7. IНВЕСТИЦІЙНІ РИЗИКИ План семінарського заняття: 1. Класифiкацiя iнвестицiйних ризикiв. 2. Способи вимірювання iнвестицiйних ризикiв. 3. Методи зниження ризикiв. 4. Теорія інвестиційного портфелю. Сучасний та традиційний підходи до формування інвестиційного портфелю. Огляд ключових питань |