Главная страница
Навигация по странице:

  • Контрольні запитання й завдання

  • ТЕХНОЕКОЛОГІЯ С ила у того, хто знає. А. Парікчай

  • Основні техногенні забруднювачі природного середовища

  • Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

  • Нестійкі забруднювачі

  • Оксид вуглецю (CO)

  • Аміак

  • Діоксид сірки (SO

  • Триоксид сірки (SO

  • Сірководень (H

  • Методи визначення якості та обсягів забруднень.

  • Г.О. Білявський Основи Екології. О. О. Созінов (Інститут агроекології та біотехнології уаан)


    Скачать 4.81 Mb.
    НазваниеО. О. Созінов (Інститут агроекології та біотехнології уаан)
    АнкорГ.О. Білявський Основи Екології.doc
    Дата06.05.2017
    Размер4.81 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаГ.О. Білявський Основи Екології.doc
    ТипДокументы
    #7156
    страница14 из 31
    1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   31
    Глава З

    Геоекологія

    1. Назвіть основні джерела забруд­
      нення водойм.


    2. Що таке самоочищення води?

    3. Що таке замкнений цикл водопоста­
      чання?


    4. Як здійснюється очищення забруд­
      нених вод? Чи можна сучасними
      методами очистити забруднену
      воду на 100%?


    5. Чому нафта й нафтопродукти вва­
      жаються одними з напнебезпечні-
      ших забруднювачів Світового океану?





    1. Які функції літосфери як елемента
      глобальної екосистеми?


    2. До яких наслідків призводять ерозія
      й засолення ґрунтів?


    3. Які основні причини спустелювання?

    4. Яке значення для біосфери має ліс?

    5. Запропонуйте варіанти рекульти­
      вації великого кар'єру.


    6. Які є можливості економії й ра­
      ціонального використання природ­
      них ресурсів?


    Контрольні запитання й завдання

    1. Які основні риси екологічної системи
      «Земля»?


    2. Наведіть приклади речовинних,
      енергетичних та інформаційних
      зв'язків у живій природі.


    3. Проаналізуйте кругообіг речовин у
      невеличкому озері.


    4. Які антропогенні забруднювачі по­
      вітря найнебезпечніші й чому?


    5. Які основні причини парникового
      ефекту? Чому він небезпечний для
      людини?


    6. Як відбувається руйнування озоно­
      вого шару?


    174


    1. Як утворюються кислотні дощі?
      Якої шкоди вони завдають природі?


    2. Що таке «ядерна ніч» і «ядерна
      зима»?


    3. Які є методи боротьби із забруднен­
      нями атмосфери?





    1. Як можна зменшити забруднення ат­
      мосфери автомобільними викидами?


    2. Які функції води як елемента гло­
      бальної екосистеми?


    3. Розкажіть про основні джерела води
      в Україні.


    4. Що таке поворотні води й чому вони
      небезпечні для водойм?





    ГЛАВА


    ТЕХНОЕКОЛОГІЯ

    Сила у того, хто знає.

    А. Парікчай,

    індійський філософ

    §4.1.

    Основні техногенні забруднювачі й методи їх контролю

    У світі широко використовується близько 60 тис. хімічних речовин, та лише кілька сотень із них досить повно досліджено.

    З доповіді Міжнародної комісії з довкілля «Наше спільне майбутнє» (1989)

    Гостина біосфери, охоплена впливом діяльності Ілюдини, її технічних засобів, об'єктів, які працю­ють або споруджуються, називається техносферою. Вона почала формуватись у XVIII—XIX ст. водночас із бурхливим розвитком науки та техніки й до другої половини XX ст. стала силою плане­тарного масштабу. Це пов'язано з активізацією діяльності люди­ни й появою нових факторів негативного впливу на природу: розвиток атомної енергетики, розробка нових видів озброєнь, хімізація сільського господарства, подальший розвиток усіх видів транспорту, гірничодобувної, металургійної промисловості, машинобудування та освоєння космічного простору. В результаті збільшилося забруднення всіх компонентів довкілля — повітря, води, ґрунтів, продуктів харчування. В біосфері почалися проце-

    176


    Глава 4

    Техноекологія

    си міграції речовин, спричинені виробничою діяльністю людини, утворився третій вид кругообігу речовин у природі (крім гео­логічного й біологічного) — технологічний. Виникла необхідність детально вивчати, класифікувати різні техногенні забруднення довкілля, передбачати їх, уміти запобігати їм, зменшувати, нейт­ралізувати, нарешті, боротися з наслідками різних негативних дій людини на природу. Це зумовило розвиток багатьох нових на­прямів у сфері прикладної екології, які узагальнено називають «техноекологією».

    Ш Основні техногенні забруднювачі природного середовища

    це різні гази, газоподібні речовини, аерозолі, пил, які викидають­ся в атмосферу об'єктами енергетики, промисловості й транспор­ту, радіоактивні, електромагнітні, магнітні й теплові випроміню­вання та поля, шуми й вібрації, «збагачені» шкідливими хімічни­ми сполуками промислові стоки, комунальні й побутові відходи, хімічні речовини (передусім пестициди й мінеральні добрива), що у величезній кількості використовуються в сільському госпо­дарстві, нафтопродукти.

    Сьогодні довкілля забруднюють більше ніж 7 тис. хімічних спо­лук, що виділяються в процесі промислового виробництва, багато з яких — токсичні, мутагенні й канцерогенні.

    До найпоширеніших і найнебезпечніших забруднювачів повітря належать діоксид азоту, бензол, води — пестициди, нітра­ти (солі азотної кислоти), Грунту — поліхлоровані дифеніли, соляна кислота. Кількість техногенних забруднювачів зараз вели­чезна й, на жаль, продовжує зростати. Особливу небезпеку становлять важкі метали, які дедалі в більшій кількості нагрома­джуються в ґрунті, воді й продуктах харчування.

    Щорічно: в результаті згоряння палива в атмосферу планети ви­кидається приблизно 22 млрд т діоксиду вуглецю й 150 млн т сірчи­стих сполук; світова промисловість скидає в річки понад 160 км3 шкідливих стоків; у ґрунти вноситься близько 500 млн т мінераль­них добрив і 4 млн т пестицидів. За останні 50 років використання мінеральних добрив збільшилося в 45 разів, а отрутохімікатів — у 10 разів, і хоча врожайність при цьому підвищилася тільки на 15—-20 %, проте в багато разів зросла забрудненість природних вод, грунтів і продуктів харчування.

    У найзагальнішому вигляді забруднювачі й забруднення дов­кілля класифікуються так: • за походженням — механічні,

    177

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Глава 4

    Техноекологія


    хімічні, фізичні, біологічні; матеріальні, енергетичні; • за трива­лістю дії — стійкі, нестійкі, напівстійкі, середньої стійкості; за впливом на біоту — прямої й непрямої дії; • за ха­рактером — навмисні (заплановані), супутні, аварійно-випадкові.

    Механічні забруднювачі — це різні тверді частинки або предме­ти (викинуті як непотрібні, відпрацьовані, невикористані) на поверхні Землі, в ґрунтах, воді, в Космосі (пил, уламки машин та апаратів).

    Хімічні забруднювачі тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи та сполуки штучного походження, які надходять у біосферу й порушують природні процеси кругообігу речовин та енергії (особливо небезпечні — хімічна зброя).

    Фізичні забруднення це зміни теплових, електричних, елек­тромагнітних, гравітаційних, світлових, радіаційних полів у при­родному середовищі, шуми, вібрації, які створює людина.

    Біологічні забруднення — поява в природі в результаті діяль­ності людей нових різновидів живих організмів (наприклад, віру­су СНІДу), підвищення патогенності паразитів та збудників хво­роб, а також спровоковане людиною катастрофічне розмноження окремих видів (наприклад, унаслідок необгрунтованої інтро­дукції, порушень карантину тощо).

    До матеріальних належать різні атмосферні забруднення, стічні води, тверді відходи, до енергетичних теплові викиди, шуми, вібрації, електромагнітні поля, ультразвукове, інфразвуко­ве, світлове, лазерне, інфрачервоне, ультрафіолетове, іонізуюче, електромагнітне випромінювання.

    До стійких належать забруднювачі, які довго зберігаються в природі (пластмаси, поліетилени, деякі метали, скло, радіоак­тивні речовини з великим періодом напіврозпаду тощо).

    Нестійкі забруднювачі швидко розкладаються, розчиняються, нейтралізуються в природному середовищі під впливом різних факторів і процесів.

    Навмисні забруднення — це зумисні (заборонені) протизаконні викиди й скиди шкідливих відходів виробництва у водні об'єкти, повітря й на земельні ділянки, цілеспрямоване знищення лісів, пасовиськ, перевилов риби, браконьєрство, утворення кар'єрів, неправильне використання земель, природних вод і т. д.

    Супутні забруднення це поступові зміни стану атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери в окремих районах, регіонах і планети в цілому в результаті діяльності людини (спустелювання,

    178

    висихання боліт, зникнення малих річок, поява кислотних дощів, парникового ефекту, руйнування озонового шару).

    Нижче наведено короткі характеристики найбільш поширених і небезпечних забруднювачів довкілля.

    Оксид вуглецю (CO), або чадний газ, не має кольору й запаху, утворюється в результаті неповного згоряння кам'яного вугілля, природного газу, деревини, нафти, бензину. Якщо в повітрі міститься 1 % CO, то це вже негативно впливає на біоту, а 4 % для багатьох видів є летальною дозою. Один автомобіль викидає в повітря близько 3,65 кг СО за добу; щільність потоків автомобілів на основних магістралях Києва сягає 50—100 тис. машин за добу, щогодинний викид у повітря CO становить 1800—2000 кг.

    Оксиди азоту (NO, N02, N20), що в 10 разів небезпечніші для людини, ніж CO, викидаються в повітря переважно підпри­ємствами, які виробляють азотну кислоту й нітрати, анілінові барвники, целулоїд, віскозний шовк, а також паливними агрега­тами ТЕС і ТЕЦ, металургійними заводами й спричинюють утво­рення кислотних дощів. На територіях, що межують із основни­ми автомагістралями Києва (10—30 км), концентрації NO2 в 10— ЗО разів перевищують гранично допустимі (ГДК), бензпіренів — у З—10 разів.

    Аміак (NH3), що застосовується для виробництва, зокрема азотної кислоти, подразнює дихальні шляхи людей і тварин.

    Шкідливі вуглеводні (ароматичні, парафіни, нафтени, бенз-пірени) містяться у вихлопних газах автомобілів (недосконалість процесів згоряння бензину в циліндрах двигунів), картерних газах, випарах бензинів. Дуже шкідливі також сажа (оскільки добре адсорбує забруднювачі), ненасичені (олефінові) вуглеводні (етилен та інші), які становлять 35 % загальної кількості вугле­водневих викидів і є однією з причин утворення смогів — фотохімічних туманів у містах-гігантах. У вихлопних газах авто­мобілів міститься близько 200 шкідливих компонентів, найнебез-печніші з яких — бензпірени, оксиди азоту, сполуки свинцю та ртуті, альдегіди.

    Діоксид сірки (SO2), або сірчистий газ, виділяється під час зго­ряння палива з домішкою сірки (вугілля, нафта), переробки сірчаних руд, горіння териконів, виплавляння металів.

    Триоксид сірки (SO3), або сірчаний ангідрид, утворюється внаслідок окиснення SO2 в атмосфері під час фотохімічних і ка­талітичних реакцій і є аерозолем або розчином сірчаної кислоти

    179

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Гпа в а 4

    Техноекологія


    в дощовій воді, яка підкиснює ґрунти, посилює корозію металів, руйнування гуми, мармуру, вапняків, доломітів, спричинює заго­стрення захворювань легень і дихальних шляхів. Нагромад­жується в районах хімічної, нафтової й металургійної промисло­вості, ТЕЦ, цементних і коксохімічних заводів. Украй шкідливий також і для рослин, оскільки легко засвоюється ними й порушує процеси обміну речовин і розвитку.

    Сірководень (H2S) і сірковуглець (CS2) викидаються в повітря окремо й разом з іншими сірчистими сполуками, але в менших кількостях, ніж SO2, підприємствами, які виробляють штучне волокно, цукор, а також нафтопереробними й коксохімічними заводами. Характерна ознака цих забруднювачів — різкий, неприємний, подразнювальний запах. Мають високу токсичність (у 100 разів токсичніші, ніж SO2). В атмосфері H2S повільно окис-нюється до SO3. Потрапляє в атмосферу також у районах діяль­ності вулканів. Крім того, в природних умовах сірководень — це кінцевий продукт сульфатредукуючих бактерій — на дні боліт і річок, озер, морів і навіть у каналізаційних системах.

    Сполуки хлору з іншими елементами концентруються навколо хімічних заводів, які виробляють соляну кислоту, пестициди, це­мент, суперфосфат, оцет, гідролізний спирт, хлорне вапно, соду, органічні барвники тощо. В атмосфері містяться у вигляді моле­кулярного хлору й хлористого водню.

    Сполуки фтору з іншими елементами нагромаджуються в районах виробництва алюмінію, емалі, скла, кераміки, фарфору, сталі, фосфорних добрив. У повітрі вони містяться у вигляді фтористого водню (HF) або пилуватого флюориту (CaF2). Сполу­ки фтору надзвичайно токсичні, до них дуже чутливі комахи. Фтор нагромаджується в рослинах, а через рослинний корм — в організмі тварин.

    Свинець (РЬ) — токсичний метал, який міститься у вихлопних газах автомобілів, свинцевих фарбах, матеріалах покриттів, ізоля­цій електрокабелів і водопроводів, різних прокладок та ін.

    В організмі людини міститься в середньому близько 120 мг свинцю, який розподілений по всіх органах, тканинах, кістках. Із кісток він виводиться дуже повільно (десятки років)! Органічні сполуки свинцю надходять в організм людини крізь шкіру, слизові оболонки, з водою та їжею, а неорганічні — дихальними шляхами. Сьогодні житель великого міста щодня вдихає близь­ко 20 м3 повітря з вихлопними газами, до компонентів яких належить сви­нець, отримує його з їжею (до 45 мкг), і в організмі затримується до 16 мкг

    180

    свинцю, котрий проникає в кров і розподіляється в кістках (до 90 %), печінці й нирках. Іноді загальна кількість свинцю в організмі городянина становить 0,5 г і більше, тоді як його ГДК в крові — 50—100 мкг/100 мл.

    Кадмій (Cd) — одна з найотруйніших речовин. Його ГДК — 0,001 мг/л. ♦ Так, у 1956 р. в Японії тяжке захворювання кісток, відоме як ітай-ітай, було викликане хронічним отруєнням людей кадмієм, що містився в рисі. Цей рис вирощувався неподалік гірничодобувного комбінату, який сильно забруднював околиці відходами з умістом кадмію. В організм японців, котрі мешкали поблизу, щодня потрапляло до 600 мкг цієї отрути!

    За даними Всесвітньої організації охорони здоров 'я (ВООЗ), у наш час у США щодоби в організм дорослої людини потрапляє майже 50—60 мкг кадмію, у Швеції 15—20, в Японії до 80 мкг. Рятує лише те, що основна маса кадмію виводиться з організму дуже швидко, а залишається всього близько 2 мкг (за добу). Підвище­ний уміст кадмію спостерігається в морських фосфоритах, мор­ських рослинах і кістках риб, у деяких поліметалічних рудах. На­громаджується він у золі під час спалювання сміття на звалищах.

    Ртуть (Hg) — високотоксична речовина, особливо ртутєор-ганічні сполуки — метилртуть, етилртуть та ін. В довкілля по­трапляє з відпрацьованих люмінесцентних ламп, батарейок тощо.

    «Нові» забруднювачі, винайдені людиною, яких природа раніше не знала й не мала часу підготувати до них екосистеми, за своєю фізико-хімічною структурою чужі всьому живому й не можуть перероблятися, втягуватися в обмінні процеси. До таких небезпечних забруднювачів належать поліхлорбіфеніли (ПХБ), полібромні біфеніли (ПББ), поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ) — їх виробляють понад 600 видів, нітрозоаміни, вінілхло­риди (містяться в різних плівках, поліетиленових упаковках, па­кетах, трубах), майже всі синтетичні пральні порошки. Більшість із цих речовин є канцерогенними, вони впливають на генетичний апарат людей. Прихований період хвороб (а це дуже небезпечно!) від отруєння такими речовинами становить 10—15 років.

    Якщо не вжити термінових заходів до зменшення забруднень довкілля, то, за розрахунками спеціалістів, через 50 років, зважаючи на зростання ви­робництва, вміст оксиду заліза в ґрунтах і водах планети подвоїться, сполук цинку й свинцю збільшиться в 10 разів, ртуті, кадмію, стронцію — в 100, арсену (миш'яку) — в 250 разів!

    181

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Гл а в a 4

    Техноекопогія


    Важливо наголосити: за сучасних умов атмосферне повітря, води, Грунти водночас забруднюються кількома шкідливими речовинами. Кожна з них, узята окремо, може мати концентра­цію, меншу за ГДК (тобто не становить небезпеку для здоров'я), але сукупна дія всіх забруднювачів дає сильний негативний ефект, як і в разі, коли набагато перевищується ГДК якого-небудь токсиканта. Це явище називають ефектом підсумовування дії шкідливих речовин, або синергічним ефектом. Прикладом може бути сукупна сильна негативна дія діоксиду сірки й сірководню, ацетону й фенолу, ацетальдегіду й вінілацетату, діоксиду азоту й формальдегіду, сірчистого газу й діоксиду азоту, суміші сильних кислот (НС1, H2SO4, HNO3), метанолу й етанолу, «помірної» радіації й деяких важких металів, радіації й пестицидів, радіації й шуму.

    Ш Методи визначення якості та обсягів забруднень. Для з'ясу­вання ступеня забруднення довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта, токсиканта) на біоту й здоров'я люди­ни, оцінки шкідливості забруднювачів і міри їхньої небезпеч­ності, проведення екологічних експертиз довкілля в межах районів, регіонів чи окремих об'єктів сьогодні в усьому світі використовують такі поняття, як гранично допустимі концент­рації (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимі викиди (ГДВ) і скиди (ГДС), гранично допустимі екологічні навантажен­ня (ГДЕН), ступінь екологічної витривалості ландшафту (СЕВЛ), максимально допустимий рівень забруднення (МДРЗ), кризова екологічна ситуація (КЕС), санітарно-захисні зони (СЗЗ) та ін.

    Гранично допустимі концентрації визначаються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомен­дуються відповідними установами, комісіями на підставі резуль­татів складних комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, добутих під час і після різних аварій і катастроф на виробництвах, воєн, стихійних лих, із вико­ристанням матеріалів тривалих медичних спостережень на шкідливих підприємствах.

    Використовують два нормативи ГДК шкідливих ре­човин: 1) максимальна разова доза, яка не викликає рефлек­торних реакцій у людини; 2) середньодобова ГДК — максималь­на доза, що не шкідлива для людини в разі тривалої (впродовж місяців, років) дії.

    182

    * За даними ВООЗ, у чистому й здоровому довкіллі продуктивність праці підвищується на 10—15 %. Людині, яка перебуває в зеленій зоні, для віднов­лення сил після важкого робочого дня потрібно на 60 % менше часу, ніж в індустріальному місті.

    В Україні стан довкілля контролюється кількома відомствами. Основний контроль здійснюється Міністерством екології і при­родних ресурсів, Міністерством охорони здоров'я, санітарно-епідеміологічними службами, гідрометслужбою та їхніми відділа­ми в областях і районах, а додатковий контроль — службами комунального господарства, рибнагляду, геології та охорони надр, товариствами охорони природи, «зеленими» організаціями.

    В основу нормування всіх забруднювачів покладено визначен­ня ГДК у різних середовищах. У нормативних документах різних країн ГДК забруднювачів у воді, повітрі й ґрунтах, на жаль, час­то відрізняються, хоча й неістотно (за рідкісним винятком, наприклад, норми вмісту діоксинів).

    ГДК полютанта — це такий його вміст у природному середо­вищі, за якого не знижується працездатність і не погіршується самопочуття людей, не завдається шкода їхньому здоров'ю в разі постійних контактів, а також відсутні небажані негативні наслідки для нащадків.

    Визначаючи ГДК, ураховують не лише ступінь впливу полю­танта на здоров'я людей, а й також його дію на свійських і диких тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

    Новітні дослідження свідчать, що нижніх безпечних меж впливу канцерогенів та іонізуючої радіації немає. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, шкідливі.

    За наявності в повітрі або воді кількох забруднювачів їхня сукупна концентрація має не перевищувати одиницю (1).

    Для визначення максимальної разової ГДК використовують різні високочутливі тести, за допомогою яких виявляють міні­мальні впливи забруднювачів на здоров'я людини в разі коротко­часних контактів (вимірювання біопотенціалів головного мозку, реакції ока тощо). Для з'ясування наслідків тривалих впливів полютантів проводять експерименти на тваринах, використову­ють дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного граничного значення коефіцієнт запасу, який знижує ГДК ще в кілька разів.

    183

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Глав а 4

    Техноекологія


    Для різних середовищ значення ГДК одних і тих самих токси-кантів різні, як і максимальні разові та середньодобові ГДК одних і тих самих забруднювачів.

    На сьогодні визначено близько 3 тис. ГДК для забруднювачів води (близько 1500), повітря (близько 1000) і грунтів (близько 300), що найчастіше трапляються в оточенні людини, хоча необхідно знати принаймні 20 тис. ГДК різних забруднювачів, які виробляє людина й які негативно впливають на її здоров'я та існування.

    Якщо жабу кинути в посудину з гарячою водою, вона намагатиметься виплигнути звідти різким стрибком. Та коли посадити жабу в посудину з холодною водою й повільно їі нагрівати, жаба загине, не помітивши поступового зростання температури... Як би й нам не опинитися в становищі жаби, що не помітила перегріву.
    1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   31


    написать администратору сайта