юля соціологія. Объект социологии детства определен не как изначально гомогенная группа индивидов, находящаяся на пути к повзрослению, а как структурный компонент общества, отражающий социальные и культурные изменения
 Скачать 121.5 Kb.
|
|
1. Об'єкт дослідження соціології дитинства Соціологія дитинства - спеціальна соціологічна теорія, що досліджує дітей як специфічну соціально-демографічну спільноту в сукупності їх соціальних ознак і характеристик соціального життя, визначимо об'єкт соціології дитинства - це специфічна соціально-демографічна спільнота дітей від пренатального періоду до 14 років. Детство в индивидуальном варианте - это, как правило, устойчивая последовательность актов взросления растущего человека, его состояние «до взрослости». В обобщенном - это совокупность детей разных возрастов, составляющих «довзрослый» контингент общества. Объект социологии детства определен не как изначально гомогенная группа индивидов, находящаяся на пути к повзрослению, а как структурный компонент общества, отражающий социальные и культурные изменения. СД Существует в одном ряду с отраслевыми социологиями: социологией воспитания, образования, семьи, молодежи и др. 2. Предметна сфера соціології дитинства Предмет соціології дитинства - специфічні соціальні відносини, в які діти вступають з дорослими, їх підготовка до виконання соціально значущих ролей в процесі соціалізації та соціальної адаптації. Рассматриваются также особенности группового поведения социально-демографической группы детского возраста, закономерности развития детских сообществ (формальных и неформальных). Отдельный раздел данной отрасли разрабатывает методологические и методические принципы исследования детей и подростков. 3. Завдання соціології дитинства Дослідження ролі і місця дітей в суспільстві;дослідження умов, які забезпечує суспільство для розвитку і формування особистості дитини;виявлення соціальних тенденцій та їх вплив на первинну соціалізацію;розробка напрямів соціальної політики захисту дітей, прогнозування. 4. Категоріальний апарат соціології дитинства У соціології дитинства розробляється категоріально-понятійний апарат, що дозволяє розкрити загальні та особливі ознаки напряму для цього застосовуються терміни інших наук та похідні від них: 1. Загальнонаукові терміни: система, метод, структура, функція, закон. Ці терміни надають вивченню соціології дитинства науково-системного характеру. 2. Категорії і терміни, які пропонує філософія, педагогіка, психологія, етика: діяльність, адаптація, особистість, індивід, цінності, суб'єкт та об'єкт виховання, поведінка, культурні цінності, вікові кризи. 3. Спеціальні соціологічні поняття: соціалізація, соціальна взаємодія, соціальні відносини, соціальна група, соціальний статус, соціальна роль, соціальне середовище, суспільне виховання і соціальні інститути. 4. Суто специфічні поняття та терміни: соціологія дитинства, пренатальний період, нова філософія виховання, соціальна відповідальність батьків, соціальна місія, соціальна компетенція, діти-індиго. Не менее важной категорией выступает «ребенок», «подросток» Конвенция о правах ребёнка определяет ребёнка как человеческое существо до достижения восемнадцатилетнего возраста. Несовершеннолетние - юридический термин, который обозначает особ, возрастом от 0 до 18 лет. Подромсток (тинемйджер)-- юноша или девушка в переходном от детства к юности возрасте (от 12--14 до 15--17 лет). 5. Дитинство як соціальний феномен Феномен дитинства з кінця 20-го століття стає одним з пріоритетних об'єктів дослідження загальногуманітарих наук. Дитинство як певний період розвитку людини та його специфічні особливості викликали інтерес у видатних мислителів різних цивілізацій. Так, у фундаментальних працях Платона, Арістотеля, Ніколи Кузанського, Г. Гегеля, Е. Роттердамського, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Бекона, А. І. Герцена, Г. В. Плеханова, В. С. Соловйова, Л. М. Толстого та інших міститься достатньо багато звернень до дитинства. Вчені минулого міркували про те, що воно дає людині і суспільству в цілому, оцінювали його з моральних і етичних позицій. Основу соціологічного аналізу дитинства становлять психолого-педагогічні аспекти, в цьому полягає його своєрідність з точки зору соціології. Дослідження, присвячені типології індивідуальності, місцю і ролі діяльності, інтересів, потреб, ідеалів і установок в дитинстві, займають особливе місце в системі численних наукових вишукувань. Фундаментально розроблені проблеми психофізіологічних моделей поведінки в дитинстві, становлення особистості в залежності від вікових періодів розвитку особистості людини Ж. Піаже, Е. Еріксоном, З. Фрейдом, Л. С. Виготським, Л. М. Леонтьєвим, А. В. Запорожцем, П . Я. Гальперіним. Центральне місце займає психологія дитини дошкільного віку і його розвиток в дослідженнях Л. І. Божович, А. Л. Венгера, В. В. Давидова, В. С. Мухіної та інших. Істотний внесок у формування уявлень про дитячу суть, цілі, завдання і шляхи виховання і навчання внесли видатні зарубіжні (Я. Корчак, Я. А. Коменський, Ж.-Ж.Руссо, І. Г. Пестолоцці, тощо) і вітчизняні (П. П. Блонський, К. Д. Ушинський, П. Ф. Лесгафт, В. А. Сухомлинський та ін..) педагоги. Велика заслуга належить Д. І. Фельдштейну, який розкрив механізми дорослішання в період дитинства і чиї дослідження останніх років дозволяють говорити про дитинство як соціально-психологічний феномен. 6. Діти в структурі суспільства Євроінтеграційні процеси та глобалізація наклали свій відбиток на трансформацію українського суспільства, що історично збіглася з набуттям державної незалежності України. Продовжуються процеси перетворення суспільних структур і відносин з авторитарно-бюрократичних на демократичні, плюралістичні засади, побудовані на гуманістичній основі. Об'єктивні чинники, грубі прорахунки в суспільному врядуванні негативно вплинули на соціально-політичний устрій України та зумовили глибоку економічну кризу, знизили якість життя людей, створили соціальну атомізацію, спричинили посттоталітарний синдром. Перелічені чинники вплинули на духовну сферу, спровокували кризові явища у сфері освіти, виховання, деформували процес соціалізації особистості. З кінця 80-х рр. ХХ ст. з'явилися зовсім інші покоління дітей та молоді, що виховувались в умовах жорстких соціальних змін і соціальної взаємодії. Їм притаманні такі риси, як критичнее мислення, прагматизм, раціоналізм, інші соціокультурні цінності та моделі поведінки. Саме на історичному зламі тисячоліть з'являється нове покоління дітей - “діти епохи змін” з іншими цінностями, сформованими жорстокою реальністю та новими адаптаційним механізмами, життєвими стратегіями. У сучасній соціології не простежується наукового інтересу до вивчення соціальних змін та новоутворень, що відбуваються в епоху трансформації суспільства в дитячому середовищі. Не приділяється увага проблемам адаптації сучасних дітей до швидкоплинних соціальних змін. 7. Вікові характеристики дитинства Якщо за законами України вік молоді починається з 14 років, то вік дитинства будемо вважати від 0 до 14 років, тобто від початку пренатального до початку підліткового періоду і переходу до юнацтва. Як специфічна соціально-демографічна група дитинство визначається не лише віковими межами, а й місцем в соціальній структурі суспільства та особливостями соціального розвитку. Серед особливостей виділимо основні та другорядні. До основних належать анатомо-фізіологічні, психолого-педагогічні, вікові, соціальні характеристики. До другорядних - місце проживання, суспільно-корисна діяльність, ціннісні орієнтації. Життя дитини передбачається поділити на такі основні періоди, в основу визначення яких покладено концепцію психологічного віку як етапу, стадій дитячого розвитку, що характеризуються своєю структурою та динамікою (періодизація дитячого розвитку за Л.С. Виготським): 0-2 місяці - період новонародження; 2 місяці - 1 рік - вік немовляти1-3 роки - раннє дитинство; 3-6-7 років - дошкільний вік; 7-11 років - молодший шкільний вік; 11-14 років - шкільний вікСоціальний вік являє собою набір нормативно-рольових характеристик, похідних від вікового поділу діяльності та належність до соціальної структури (дошкільний, шкільний вік і т.д.). 8. Становлення соціології дитинства як спеціальної соціологічної теорії Соціологію дитинства потрібно розглядати як часткову соціологічну теорію, або, якщо дотримуватись термінології Р. Мертона, як теорію «середнього рангу». Остання, як відомо, використовується переважно для методологічного забезпечення емпіричних досліджень, які вже накопичились у достатній кількості. У сучасному суспільстві зростає потреба в наукових знаннях про дітей і дитинство. Даний факт свідчить про те, що одних лише емпіричних досліджень недостатньо, необхідні теоретичні узагальнення. У соціології дитинства узагальнення має місце, адже вона досліджує сутність, структуру, загальні закономірності функціонування і розвитку дитинства, як структурного компонента суспільства, який свідчить про соціальні й культурні зміни, що відбуваються. Соціологія дитинства належить до галузевих теорій. Але в сучасній соціологічній науці поки не існує єдиної думки щодо чіткого розмежування галузевих і спеціальних соціологій. Вирішуючи питання про виокремлення соціології дитинства в самостійну галузь соціологічного знання, слід враховувати «сучасні тенденції в соціологічних науках, де, як припускається, жодна теорія не претендує на універсальність і вважається прийнятним існування взаємовиключних теорій». У літературі звертається увага на те, що соціологія дитинства повинна спиратись на основні загальнотеоретичні підходи, котрі слід конкретизувати стосовно вивчення дитинства. До таких підходів відносять структурний функціоналізм, марксистську соціологію, символічний інтеракціонізм і феноменологію. Розгляд дитинства в рамках основних соціологічних теорій характеризується як макрорівневими, так і мікрорівневими стратегіями. На макрорівні домінують розуміння й опис дитинства як структурної одиниці в рамках цілісної соціальної системи. Дитинство представлене у даному випадку через сукупність інституцій. На мікрорівні досліджуються специфіка соціалізації дитини, значущість спілкування для становлення особистості. Структурний функціоналізм дає можливість розглянути функції дитинства як певного вікового періоду: відтворення особистості в суспільстві. З позицій марксизму виявляються соціальні детермінанти становлення особистості; обумовленість типів дитинства соціально-класовими відносинами. 9. Розвиток вітчизняної соціології дитинства Первые отечественные исследования детей. Дореволюционній период. Большой интерес вызывает знакомство с прикладными социологическими исследованиями детства в начале XX века - их более 200. Например: проведенное в 1900-1901 гг. изучение социально-бытовых условий жизни учащихся городских начальных училищ Нижнего Новгорода; тифлисские опросы 1908, 1909, 1911 гг. об идеалах школьников; исследование профессиональных интересов выпускников школ Москвы в 1909 и 1911 гг.; наблюдение за жизнью деревенских школьников в 1912-1915 гг. и др. Период, охватывающий 20-30-е годы XX века, характеризуется нами как этап становления советской социологии детства, когда активно велось теоретическое и эмпирическое изучение проблем этого возраста, созданы соответствующие научные учреждения и т.д. Социально-педагогические исследования, проводившиеся в семьях, школах, библиотеках, пионерских отрядах, детских домах под руководством государственных органов, были ориентированы на изучение процесса формирования нового человека, рассматривали этот процесс во взаимодействии социальной среды и личности. В указанный период были осуществлены такие комплексные исследования, как "Крестьянский ребенок", "Дети и Октябрьская революция. Идеология советского школьника", "Фабричный подросток" (Л.В. Архангельский, М.С. Бернштейн, A.M. Гельмонт, А. Дурикин, Н.Н. Иорданский, Н.А. Рыбников и др.). Если говорить о зарубежном опыте этого периода, то самым значимым является выход в свет в 1927 г. книги «Социология детства» (Блаха), легшая в основу чешской социологической педагогики. Вопросы народного воспитания и их влияние Блаха поднимал в небольших работах и популярных статьях. Становление социологии детства как науки. В 1982 г. И.С. Кон выдвинул положение о том, что аппарат социологии наиболее приспособлен для междисциплинарного синтеза различных наук о детстве. Им же была предложена первая комплексная программа изучения детства. В современных условиях программа дополнена рядом новых идей. Таким образом, одно из главных достижений науки о детстве конца 1980-х- 1990-х годов - появление социологии детства. Разумеется, социологи всегда интересовались проблемами детства, но чаще всего это делали попутно с какими-то другими сюжетами, в рамках социологии воспитания или социологии семьи. "Субъектные" аспекты и специфические социальные трудности детства нередко оставались при этом в тени. Много пишут о социальном развитии детства и ведущие отечественные психологи, хотя с конкретными социальными фактами психологические концепции все еще связаны слабо. Полезным инструментом интеллектуальной координации междисциплинарных исследований детства стали проводимые Российским государственным педагогическим университетом им. А.И. Герцена ежегодные международные конференции "Ребенок в современном мире"; последняя, девятая конференция состоялась в 2002 году и была посвящена теме "Дети и город". 10. Особливості сприйняття дитинства у різні історичні епохи Американський психоісторик Ллойд Демоз головною проблемою виховання вважав ставлення батьків до дітей, а провідною силою історії -- психогенні зміни в особистості, що відбуваються внаслідок взаємодії поколінь батьків і дітей. З цього погляду він описав шість послідовних періодів трансформації ставлення людства до дитинства. 1. Від давніх часів до IV ст. -- “інфантицидний” стиль, для якого характерне насильство над дитиною. 2. IV -- XIII ст. -- “покидаючий” стиль, для якого було характерне запровадження виховання дітей у чужих сім'ях, монастирях. У сім'ях побутувала холодна, сувора атмосфера. 3. XIV--XVII ст. -- “амбівалентний” стиль, який поєднував увагу до дітей і впливи, спрямовані на подолання “злої” сутності волі, на заперечення самостійного духовного життя дитини. 4. XVIII ст. -- “нав'язливий” стиль, особливістю якого був суворий контроль дорослих над поведінкою та внутрішнім світом дитини. 5. XIX -- середина XX ст. -- “соціалізуючий” стиль, що ознаменував зародження інтересу до внутрішнього світу дитини, створення умов для підготовки дітей до самостійного життя. 6. Друга половина XX ст. -- “допомагаючий” стиль, якому властиве прагнення батьків до емоційного контакту з дітьми, увага до їхнього індивідуального розвитку. 11. Теорія дітоцентризму За А. Г, Вишневського, "сучасну сім'ю можна назвати, детоцентрістской, це явище нове, практично невідоме з колишніх епох. У такій родині вперше в історії діти займають центральне положення, перетворюючись на стрижень, навколо якого організовується все життя сім'ї. Цінність дітей стає самостійним чинником, мотивуючим обмеження народжуваності, - такий парадокс нашого часу.В связи со становлением буржуазного общества возник новый тип семьи. Ребенок начинает восприниматься в нем не только как рабочая сила и своеобразное социальное страхование в старости, но и как основа, придающая браку особую общественную значимость и повышающая статус супругов. Это явление обозначается термином детоцентризм. К XX веку семья в развитых обществах становится детоцентристской, и это наглядно видно, например, из изменения обязанностей супруги: раньше она должна была заботиться о доме и муже, главной заботой женщины в детоцентристской семье становится ребенок. Главный тезис: супружеские отношения потеряли свое главенствующее место в семейных отношениях, центром семьи стал ребенок. Ребенок гарантирует счастье и смысл жизни, побуждает к развитию, именно он побуждает супругов к развитию семейных отношений. Современная российская семья является сегодня детоцентристской, где дети рассматриваются на микросоциальном уровне как основная ценность. В этой характеристике наблюдается схожесть ее с современными западноевропейскими моделями. Экономический фактор, имевший в прошлом большое значение для определения ценности детей для их родителей, сегодня утратил свое значение. Детоцентризм серьезно влияет на на родительско-детские отношения в семье. С одной стороны, наблюдается интенсивное соучастие родителей во взрослении ребенка. Это соучастие имеет своим следствием стремление родителей "привязать" к себе ребенка, родители уклоняются от выполнения своих словесных заявлений, что они хотят воспитать в своих детях самостоятельность. В свою очередь, юные пытаются освободиться от столь тесных уз, и в этом противоречии многие современные социологи склонны видеть причину усложнения родительско-детских отношений в семье, а также разводов супругов в зрелом возрасте в период ухода выросших детей из родительской семьи - «кризис пустого гнезда». 12. Загальна характеристика соціологічних парадигм вивчення дитинства Соціологічний підхід до дослідження дитинства базується на різних парадигмах. Зокрема, І.С. Кон виділяє декілька таких парадигм: 1. Перша парадигма, що базується на уявленні про дитинство як особливе "плем'я", зі своєю особливою культурою, мовою, ігровими традиціями і так далі, вирушає своїми ідейними витоками в антропологію. Слово "плем'я" підкреслює, що дитяча культура може бути неписьменною і містить в собі багато архаїчних елементів, які незрозумілі дорослим і проте вельми істотні. 2. Друга парадигма розглядає дітей як соціальну "меншість", аналогічну гендерним, расовим, соціально-економічним і етнічним меншинам. Ця парадигма акцентує увагу дослідників дитинства на проблемах соціальної нерівності, стосунках влади і дискримінації. 3. Третя парадигма висуває на перший план проблеми маркіровки соціального простору дитинства як визнаного компонента всіх соціальних структур - де, як і в якому саме статусі діти беруть участь в суспільному житті, як це позначається в розчленовуванні життєвої дороги і так далі. 4. Нарешті, четверта парадигма ставить основною задачею вивчення дискурсів, що виробляють і видозмінюють ідею дитяти і дитинства: які саме властивості дітей при цьому виділяються і підкреслюються або, навпаки, замовчуються, і як це, у свою чергу, впливає на психологію дітей і їх взаємини з дорослими. Зрозуміло, жодна з цих парадигм не є такою, що очолює, ці теорії відображають просто різні точки зору на один і той же предмет. І.С. Кон виділяє загальні межі сучасної соціологічної теорії дитинства: 1) розуміння дитяти як соціального суб'єкта і 2) розуміння множинності дитинства і дитячих світів. 13. Еволюціоністський напрям соціологічного вивчення дитинства Эволюционистские концепции развития детства акцентируют внимание на содержании понятия «детство», его изменении в истории общества. Безразличие по отношению к детству, по мнению родоначальника современной истории детства Ф.Ариеса, было прямым следствием демографической ситуации того времени, отличавшейся высокой рождаемостью и большой детской смертностью. Признаком преодоления безразличия к детству, как считает французский демограф, служит появление в 16 веке портретов умерших детей. По мнению Ф. Ариеса, открытие детства началось в 13 веке, его развитие можно проследить в истории живописи 14 - 16 веков, но очевидность этого открытия наиболее полно проявляется в конце 16 и в течение всего 17 столетия. Особый интерес представляют концепции эволюции детства Л.Демоза, М.Мид, Э.А.Куруленка. Л.Демоз указывает на общие закономерности развития детства и увеличения степени его независимости от взрослого мира, причины которых он видит в характере взаимоотношений родителей и детей. Ученый подразделяет всю историю человечества на периоды, каждому из которых соответствует определенный стиль воспитания и форма взаимоотношений между родителями и детьми. М.Мид говорит о большом значении социокультурных факторов в процессе взросления человека. М.Мид доказывает, что в любом обществе ребенок рождается с некоторыми универсальными биологическими предпосылками: беспомощность, зависимость от взрослых, особенности пола, темперамента и так далее - но каждая культура использует эти “ключи” по-своему. Концепция М.Мид основана на выделении 3 форм культуры, в основе которых характер связи межпоколенных отношений и темпа общественного развития, отражающих определенное отношение к детям: постфигуративные, в которых дети учатся главным образом у своих предков; кофигуративные, в которых и дети, и взрослые учатся, прежде всего, у равных, сверстников; префигуративные, в которых взрослые учатся также у своих детей. Э.А.Куруленко рассматривает эволюцию детства в аспекте соотношения репродуктивных и креативных механизмов социализации в социокультурном контексте. Э.А. Куруленко подчеркивает, что эволюция содержания и методов социализации детей неразрывно связана с изменением социально-экономической структуры и форм общественной деятельности людей. Автор указывает на три главные макросоциальные тенденции в пространстве детства в современном мире, обеспечивающие предпосылки для формирования более сложной, творческой личности. 1.Увеличение количества социальных институтов и изменение значимости конкретных актов социализации. 2.Повышение активности, избирательности, субъективности, креативности самого ребенка. 3.Усложнение и изменение целей и методов социализации, что существенно меняет структуру, функции и потенциальный эффект социализации.Особое место в ряду эволюционистских теорий занимают концепции трансформации детства в современном обществе. типология концепций, отражающих изменение содержания детства на рубеже XX -XXI веков: · Концепция кризиса детства разработана Б.Д.Элькониным, В.И.Слободчиковым и дополнена Ю.В.Овиновой. Авторы данного подхода обосновали идею о современном кризисе российского детства как особом критическом периоде в историческом развитии детства, когда расходятся процессы взросления и освоения культуры, которые были слиты воедино в предыдущие эпохи. · Концепция индивидуализации и дестандартизации детской биографии разработана немецким исследователем П.Брюхнером в 1990г., который указывает на смещение ранее единых биографических пунктов. · Ученые У.Бек и Х.Попитц говорят об эмансипации детства, под которым они понимают приобретение ребенком все более значимого места в семье, учреждениях образования и вообще в обществе, что подтверждается развитием идей по поддержке прав детей. · Концепция разрыва между ранним и поздним детством. В начале 90-х годов была выдвинута идея о постепенном углублении разрыва между ранним детством, которое еще сохраняет свою сущность, и подростковым периодом, полностью подвергшимся индивидуализации. · Ряд зарубежных ученых в начале 80-ых годов XX века выдвигают идею исчезновения детства, и в качестве доказательств приводят примеры об увеличении информированности детей по вопросам секса, смерти, болезней, денег и т.п. · Германский профессор Д.Рихтер считает, что сегодня мы наблюдаем тенденцию не исчезновения детства, а стирания границ между детством и взрослостью, своеобразное «слияние детства и взрослого мира». 14. Дитинство як колективний феномен: напрями дослідження Можно разделить исследовательские перспективы на 2 - - те, что в центр внимания ставят вопросы, связанные с развитием индивидуального детства, - и те, которые рассматривают социальное - «коллективное», структурное - детство - это те конструкты и практики, которые характерны для многих детей. Вторая исследовательская перспектива, рассматривающая социальное, «коллективное» детство, представлена следующими подходами. 1) Социально-антропологический или поколенческий: изучается специфика детей как поколенческой группы, их особенности в системе других поколений в определенное время на определенной территории. Этот подход очень часто используют в риторике повседневной жизни, когда говорят обобщенно, например, «наши дети», «современные дети» или «поколение Pepsi». С одной стороны, поколенческий подход позволяет выявить роль и значимость детей как поколенческой группы в целом, оценить эволюцию этого поколения, но с другой стороны, он неизбежно ведет к четко очерченным ролям, практикам, характерным для детей. И как тогда можно определить категорию «нормального» детства и как быть с практиками, не вписывающимися в «нормальность» детства: относятся ли к поколению детей, например, девочки и мальчики, ставшие родителями в раннем возрасте или дети эмигрантов, нелегально работающие на рынке? 2) Исторический или эволюционистский: изучается детство в разное время, определяется, каковы тенденции в эволюции детства, указывается, чем, например, дети в первобытную эпоху отличаются от детей в наши дни. 3)Философско-культурологический: рассматриваются особенности и миссия детства в разных культурах, разных религиях, выявляется символика детства. В рамках этого подхода мы можем встретиться, с одной стороны, с мистификацией детства, а с другой - с пренебрежительным отношением к нему. «Взгляд на дитя как на пограничное явление между бытием и небытием» , на наш взгляд, и определяет парадоксы детства. С одной стороны, ребенок - только младенец, а с другой стороны, он «старше своих родителей, поскольку ближе их к истокам сущего». Ребенок - «или исчадие черных сил, выходец из нижнего мира … или божественное дитя, солнечный младенец» . 4)Социологический: акцент ставится на изучении статуса детства в социальной структуре общества, социально-демографических характеристик детства, социальной политики в интересах детей. 15. Індивідуалістичний підхід дослідження дитинства В рамках первой исследовательской перспективы, ставящей в центр внимания вопросы развития индивидуального детства, можно выделить следующие подходы. 1) Педагогический: изучается индивидуальное детство с точки зрения его потенциала. Детству дается оценка с позиции тех возможностей, которые оно открывает в будущем. Детство интерпретируется с точки зрения его важности для дальнейшего развития личности. Актуальным является прогноз возможных проекций детства на жизненный путь личности. Парадокс в том, что с одной стороны, педагогами, психологами признается значимость и важность индивидуального развития в пространстве детства, подчеркивается идея его самоценности, но с другой стороны, они же говорят о том, что детство - это период подготовки к «нормальной» взрослой жизни. Именно педагоги и родители, в первую очередь, ранжируют детей по уровню знаний, способностей, и в целом перспектив для будущей жизни. 2) Психоаналитический: изучается детство взрослого человека с точки зрения того, что в детстве, какие события, факты повлияли на поведение, поступки зрелой сформировавшейся личности. Изучается индивидуальный прошлый опыт детства, устанавливаются причинно-следственные связи с настоящим, т.е. зрелость объясняется на основе прошедшего детства. Очень часто корни именно патологий сегодняшней жизни зрелой личности ищутся в ее детстве, но ведь детство - это «самый счастливый период» , и тогда вряд ли может быть базисом каких бы то ни было проблем. Однако, чтобы признать какой-либо из тезисов, необходимо подвергнуть сомнению один из них. Либо истоки наших сегодняшних сложностей не только в детстве, либо детство - это не такое уж и счастливое время, хотя, скорее всего, верно, и то и другое. 3)Культурно-психологический: В рамках данного подхода изучается влияние конкретных исторических и социальных событий на индивидуальное детство, определяется, какой отпечаток на изменение данного индивидуального детства оказывают культурные условия взросления. С одной стороны, в рамках этого подхода детство рассматривается как процесс постепенного перехода к зрелости, но с другой стороны, детство рассматривается по отношению и даже в оппозиции к зрелости, так как это разные исторические периоды. Другой парадокс состоит в том, что, хотя мы признаем, что детство и зрелость относятся к разным временным периодам, но анализируем их в одном смысловом контексте с точки зрения ценностей именно современной культуры. 16. Методи дослідження дітей Ідейно-теоретичні засади загальної соціології змістовно викладені в наукових соціологічних концепціях та вченнях, які досліджували соціум. Соціологія дитинства є комплексною інтегрованою дисципліною, отже широко використовує різні методи наукового пізнання, як загальнонаукові, так і специфічні. Загальнонаукові: * Системний метод - розглядає об'єкт дослідження як систему впорядкування множин елементів, поєднаних між собою соціальними відносинами, що спрямований на розкриття сутності та визначення особливостей функціонування дитячого світу. * Історичний метод - передбачає вивчення наступних етапів дослідження проблем дитинства в період існування різних історичних формацій. * Каузальний метод - має на увазі вивчення причинно-наслідкових зв'язків соціальних явищ та процесів, та з'ясування причин еволюції різноманітних соціальних фактів в дитячому середовищі. * Типологічний метод - дозволить класифікувати та групувати об'єкти, що вивчаються за особливими ознаками. В результаті типологізації створюються стійкі комплекси ознак - типи, що формують модель типологічної спільності певних ознак та процесів. * Феноменологічний метод - розглядає сукупність засобів з'ясування сенсу і мотивацій суспільних відносин. Співвідношення мотивів, ідей, моделей поведінки діючих індивидів, що дозволить виявити сенсовий зв'язок та з'ясувати форми спілкування.Специфічні: * Методи збору соціологічної інформації - аналіз документів як неформалізований, так і формалізований - опитування, спостереження.* Соціальний експеримент.* Соціальний моніторинг з метою отримання нової систематизованої соціологічної інформації.* Порівняльний метод - дозволить з'ясувати соціальні зміни шляхом класифікування декількох явищ та процесів. * Функціональний метод - допоможе встановити взаємозв'язки соціальних інститутів діяльності та явищ і сприятиме пошуку пояснень за допомогою аналізу взаємостосунків. * Панельний метод - метод, за допомогою якого виявляються зміни в дитячому середовищі. 17. Опитувальні методи дослідження дитинства Опитувальні методи. До них традиційно відносяться усний (бесіда й інтерв'ю) і письмовий (анкетування) опитування. Метою опитувальних методів є виявлення досвіду, оцінки, точки зору дитини або групи дітей. У бесіді також можливий обмін думками, суперечки, дискусії. При використанні цих методів дослідження валена ясна, чітко поставлена ціль; заздалегідь продуманий план бесіди, визначення питань, що будуть задані випробуваним. Розрізняють питання закритого типу, коли опитуваному необхідно вибрати один із пропонованих відповідей; напівзакритого типу, коли опитуваний крім обраного з запропонованих відповідей може висловити своя власна думка; і відкритого типу, у цьому випадку випробуваний на всі питання дає своя відповідь. Ці методи також мають свої слабкі і сильні сторони. До сильних сторін варто віднести можливість живого контакту дослідника з випробуваним, можливість індивідуалізації відповідей, їхнього коректування під час опитування, оперативної діагностики вірогідності і повноти відповідей. Однак методи опитування трудомісткі, вимагають тривалого часу в експерименті, не дають можливість охопити велика кількість випробуваних. Ці недоліки частково усуваються при використанні письмових питань і анкетуванні. При цьому більш ретельна підготовка ведеться перед проведенням опитування. Анкети можуть бути відкриті, коли випробуваний указує свої вихідні дані (прізвище, ім'я, вік і ін.), а також закриті, у яких невідомо конкретна опитувана особа. Метод анкетування запозичений із соціології, тому до нього пред'являються такі ж вимоги, що й у соціологічних дослідженнях.У соціальній педагогіці широко використовуються методи дослідження, застосовувані в психології при вивченні особистості дитини, його характеру, темпераменту, соціальної групи, соціуму, що оточує дитини, і ін. При цьому варто пам'ятати, що вчений у своїх дослідженнях може скористатися послугами тих або інших фахівців. Існують певні обмеження в застосуванні опитувальних методів, повязані з віковими особливостями розвитку дитячої вибірки. Використання особистісних опитувальників доречне лише при достатній розвиненості рефлексії респондента, самоусвідомлення 12 років і більше і письма-при письмових. Найдоцільнішими опитувальними обстежування дітей дошкільного й молодшого шкільного віку є бесіда та інтервю. Інтервю може бути керованим, тобто стандартизованим та частково стандартизованим. Бесіда також поділяється на два види за критерієм керованості -- некерованості. Керована-наявність стійкої в загальних рисах стратегії й зовсім вільної тактики відносно кількості, послідовності й часу обговорювання питань. Ініціатива за психологом. При некерованій бесіді ініціатива вибору теми і змісту обговорюваних питань переходить на сторону респондента. 18. Нетрадиційні соціологічні методи дослідження дитинства Для изучения специфических аспектов детства может быть использован метод качественного анализа особых свидетельств жизнедеятельности людей: литературных произведений, фильмов, произведений живописи, фотографий и других предметов искусства. Для сбора данных в таком случае используется качественный анализ. Его особенностью является то, что анализировать данные исследователи начинают на ранних стадиях их сбора, таким образом он не завершает работу, а продолжается в течение всех стадий исследования. С помощью данного метода могут быть исследованы не типичные явления, а то, что в человеческом социальном действии уникально, а поэтому также значимо для социальной теории. Метод устной фотографии- сочетание наблюдения и контент-анализа. Согласно инструкции исследователи должны были зафиксировать дату, время и продолжительность проведения осмотра комнаты, ее общие параметры (площадь, форма, наличие лоджии, балкона, окон, ниш и т. п.), пол, возраст, род занятий хозяина или хозяйки. Исследователи не должны были давать собственные оценки, мнения по поводу убранств комнат, но, как мы и предполагали, в текстах встречаются довольно часто спонтанные эмоциональные высказывания и собственные размышления наблюдателей по поводу увиденного в комнатах. Cоциальный эксперемент- Для проведения эксперимента необходимы специальные (лабораторные или естественные) условия, наличие контрольной группы (такой, над которой не производится экспериментальных действий). В отличие от опроса при проведении эксперимента дети, выступающие в роли объекта исследования, не знают об этом. При лабораторном эксперименте исследователи искусственно создают ситуацию, часто провоцирующую ребенка, и наблюдают и документально фиксируют поведение, проявляемые реакции, вербальные мнения и оценки испытуемого. Методика-комикс. Ребята с удовольствием отвечают на рисуночные анкеты в виде комиксов, где свои мысли можно вложить, то есть вписать, в уста героев. Например, может быть зафиксирована реакция ребенка на предложение другого нарисованного персонажа "Давай прогуляем занятия в школе?". 19. Соціальний зміст дитячої субкультури Дитяча субкультура - це особлива система наявних в дитячому середовищі уявлень про світ, його будову, цінності тощо, які мають місце або стихійно виникають всередині етнокультурної традиції даної спільноти і займають в ній відносно автономне місце. Вона знаходить своє вираження в різних іграх, ритуалах, мовних жанрах і т.п. Це культура в культурі, що живе за специфічними, самобутніми законами, хоча і вбудована в загальне культурне ціле. дитинство соціологія У широкому значенні - все, що створено людським суспільством для дітей і дітьми; в більш вузькому - смисловий простір цінностей, установок, способів діяльності і форм спілкування, що здійснюються в дитячих спільнотах в тій чи іншої конкретно-історичної соціальної ситуації розвитку. Змістом дитячої субкультури є не тільки актуальні для офіційної культури особливості поведінки, свідомості, діяльності, але і соціокультурні варіанти - елементи різних історичних епох, архетипи колективного несвідомого та інші елементи, зафіксовані в дитячій мові, мисленні, ігрових діях, фольклорі. Дитяча субкультура, володіючи невичерпним потенціалом варіантів становлення особистості, в сучасних умовах набуває значення пошукового механізму нових напрямів розвитку суспільства. У загальнолюдської культурі дитяча субкультура займає підпорядковане місце, і разом з тим вона володіє відносною автономією, оскільки в будь-якому суспільстві діти мають свою власну мову, різні форми взаємодії, свої моральні регулятори поведінки, досить стійкі для кожного вікового рівня і розвиваються в значною мірою незалежно від дорослих. 20. Види дитячої субкультури - традиційні народні ігри (хороводи, рухливі ігри, військово-спортивні змагання тощо);- дитячий фольклор (лічилки, дразнилки, мирилки, страшилки, загадки і т.п.);- дитячий правовий кодекс (знаки власності, кредитування, віддача боргів, обміни, правостаршинства, опікунське право у різновікових групах, право на використання певної територіїта ін.);- дитячий гумор (сучасні „приколи”, гумористичні забави, усмішки тощо); - дитяча магія і міфотворчість (різного роду заклички для виконання бажань, „примовлянки-магічки”, фантастичні небилиці);- дитяче філософствування (роздуми про життя, про смерть, будову світу, поясненняпричин незрозумілих явищ);- дитяча словотворчість (етимологія, мовні перевертні, неологізми);- естетичні уявлення дітей (виплітання віночків та складання букетів і композицій із квітів, трав, листочків дерев; створення тимчасових помешкань для ігор, влаштування „секретів” тощо);- табуювання особистих імен і прізвищ та присвоєння прізвиськ ровесникам і дорослим;- релігійні уявлення 21. Функції дитячої субкультури Дитяча субкультура виконує надзвичайно важливі функції: 1) соціалізуючу - головним агентом соціалізації виступає група ровесників; 2) культурозберігаючу - в надрах дитячої субкультури зберігаються жанри, усні тексти,ритуали, обряди культури етносу, що втрачені сучасною цивілізацією; 3) психотерапевтичну - забезпечення психологічного комфорту;4) прогностичну - орієнтація на майбутнє 22. Парадокси простору дитинства С одной стороны, каждый из нас обладает своим собственным детством и в меру своей бытийности, в меру пережитого может считать себя экспертом детства, хотя сам этот период уже в прошлом нашей жизни. Но вместе с тем мы рассматриваем это пространство с точки зрения нашего сегодняшнего, причем изменяющегося опыта, и соответственно понимание детства тоже изменяется. Именно поэтому само по себе изучение детства уже парадоксально. Дж. Квортруп выделяет 9 парадоксов в современном пространстве детстве. 1. Взрослые хотят и любят детей, но общество создает такие условия для взрослых, что детей у них становится все меньше, и все меньше времени и внимания уделяется детям. 2. Взрослые верят, что это хорошо для детей и родителей быть вместе, все больше и больше времени они живут в своей повседневной жизни отдельно друг от друга. 3. Взрослые ценят спонтанность детей, но детская жизнь становится все более организованной. 4. Взрослые утверждают, что детям отдается приоритет, но основные экономические и политические решения принимаются без учета позиции детей. 5. Большинство взрослых верят, что это хорошо для детей, что родители берут на себя основную ответственность за детей, но структурно, условия для выполнения этой роли родителями систематически размываются. 6. Взрослые соглашаются с тем, что детям должен быть дан лучший старт в жизни, но дети принадлежат к наименее влиятельной части общества. 7. Взрослые соглашаются с тем, что дети должны быть воспитаны в терминах демократии и свободы, но общественное положение, социальный статус в обществе достигается главным образом за счет контроля, дисциплины и управления. 8. Школы рассматриваются взрослыми как важные для общества, но вклад детей в производство знаний не признается как значимый для общества. 9. В материальных терминах детство важно, скорее, для общества, нежели для родителей, тем не менее общество перекладывает основной объем затрат на родителей и детей. 23. Девіантна поведінка дітей Девіантна поведінка дітей- це система вчинків чи окремі вчинки, які cуперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального та етичного контролю особистості над власною поведінкою. У практиці соціально-педагогічної діяльності дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, характеризують як “важковиховуваних”, “педагогічно занедбаних”, непростосованих до школи, фрустрованих, “незручних”, “важких”, “безнаглядних”, “дискомфортних” тощо. До порушень поведінки й виникнення шкідливих звичок у дітей і підлітків можуть призвести несприятливі мікросоціальні, соціально-психологічні й індивідуально-біологічні чинники (особливо в періоди вікових криз). Здебільшого девіації виявляються саме у підлітковому віці. Першопричиною, яка призводить до відхилень у поведінці, є ігнорування особливостей цього вікового періоду, недооцінка дорослими глибоких вікових суперечностей у розвитку підлітка.Девіації у поведінці школярів зумовлені не лише віковими особливостями. Значне місце відводиться сім'ї, як основному осередку формування особистості. Досвід, який дитина набуває у сім'ї, визначатиме їїіндивідуальну поведінку. Якщо дитина у родині має можливість спостерігати й перебувати в середовищі емоційно позитивних зв'язків, то асоціальні впливи інших середовищ не матимуть на неї деформуючих впливів. А у сім'ях, де немає гармонійності у стосунках, впливи асоціальних елементів на розвиток дитини будуть значимими.Ще однією з причин дитячих девіацій нашого часу можемо назвати і виїзд батьків за кордон на працю.Як засвідчують наведені статистичні дані, зростає дитяча бездоглядність, злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція та соціальне сирітство. З огляду на це важливого значення набуває профілактична та корекційна робота соціально-психологічної служби загальноосвітньої школи; соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді;неприбуткових організацій, які здійснюють соціально-педагогічну діяльність. 24. Соціальна адаптація дітей: види та етапи Адаптація - це складний процес пристосування організму, який відбувається на різних рівнях - фізіологічному, соціальному, психологічному.Соціальна адаптація - пристосування людини до умов нового соціального середовища; один із соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості. Початок адаптації - це мобілізація енергії.Три етапи: - адаптаційно-орієнтаційний,- конструктивно-рефлексійний, - соціально-зорінтований етапи, кожний з яких підсилює новоутворення попереднього. Метою першого - адаптаційно-орієнтаційного етапу стало формування спроможності дітей адекватно орієнтуватися в доступному оточенні, розвиток особистості в дошкільному дитинстві в процесі адаптації до умов соціального середовища дошкільного закладу. Метою другого - конструктивно-рефлексійного етапу визначено розвиток активності, самостійності, відповідальності дітей, умінь рефлексійного аналізу власних дій, станів, намірів, іхньої готовності самостійно вирішувати завдання, пов'язані зі спілкуванням і взаємодією з однолітками і дорослими, формування емоційно-чуттєвого ставлення до соціального світу, орієнтації в загальнолюдських цінностях добра, краси, людяності, збагачення потенціалу соціально-особистісного розвитку. Метою третього - соціально-зорієнтованого етапу стало формування в дітей інтересу до соціуму і культури, іхніх уявлень про суспільне довкілля та своє місце в ньому, розширення кола соціальних інституцій, партнерів та однодумців дошкільного закладу для педагогічної виваженості соціалізації дітей дошкільного віку, формування соціальної компетентності дітей, яка ґрунтується на усвідомленій участі дітей у соціально значущих ініціативах та особистісній причетності до загальних з дорослими добрих справ. Адаптаційний процес має ряд етапів: етап оборотних і нестійких результатів і етап стійких, ефективних змін. Перехід від етапу до етапу здійснюється за допомогою певних механізмів: на фізіологічному рівні - це "стрес-реакція" організму. Соціальна адаптація дітей дошкільного віку до умов нового соціального середовища має багатофункціональний характер. По-перше, адаптація є засобом оптимізації відносин дитини з відносно широким соціальном довкіллям, у якому з'являється дитяче співтовариство та спілкування в системі Їдитина-дитинаЇ, Їдитина-педагогЇ. По-друге, через адаптацію відбувається формування соціальної сутності дитини. По-третє, соціальна адаптація - це дієва складова певної успішної соціалізації дитини в суспільстві. За таких підходів саме дошкільні навчальні заклади стають тією інституцією, яка компенсує недоліки сімейного виховання та забезпечує соціальний розвиток дитини як один з головніших напрямків особистісного її становлення. 25. Соціальна політика в галузі дитинства в Україні Загальнобов'язковий міжнародний стандарт -- Конвенція ООН про права дитини -- встановлює основоположний принцип державної та суспільної політики у сфері захисту прав дітей: “В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини”. На національному рівні цей принцип знаходить свій прояв у тому, що охорона дитинства в Україні законодавчо визначена як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Правові принципи реалізації соціальної функції Української держави щодо дітей закладені Конституцією України (ст. 51), Конвенцією ООН про права дитини (набула чинності для України з 27 вересня 1991 p.), Європейською соціальною хартією 1961 р. (переглянута у 1996 p., ратифікована Україною 14 вересня 2006 p.), Законом України “Про охорону дитинства” (26 квітня 2001 p.). Зокрема, останній з названих законодавчих актів встановлює основні засади державної політики у сфері охорони дитинства. Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає: -- визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері; -- забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності; -- проведення державної політики, спрямованої на реалізацію цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства; -- встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди Згідно з указаним Законом основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм. Особливим різновидом правотворчої форми реалізації соціальної функції держави у сфері захисту прав дитини є програмне регулювання. Програмне регулювання є важливим засобом нормотворчої та управлінської діяльності сучасної держави, але лише в тому випадку, коли програма неухильно виконується усіма, і передусім державними, суб'єктами, за неї відповідальними. Правові форми реалізації соціальної функції Української держави у сфері захисту прав дитини тісно переплітаються з організаційними формами. Під організаційними формами реалізації функцій держави розуміють однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність держави, яка не спричиняє правових (юридичних) наслідків. Серед них слід відмітити діяльність держави по підготовці кадрів, що забезпечують виконання соціальної функції у сфері захисту прав дитини, збирання та аналіз інформації щодо стану захисту прав дитини, виховну та інформативну роботу, спрямовану на утвердження в суспільстві ідей цінності прав дитини та необхідності соціального захисту дітей. |