жидецкий. Основи охорони праці

• Название: Основи охорони праці
• Анкор: жидецкий.doc
• Дата: 20.12.2017
• Размер: 12.74 Mb.
• Имя файла: жидецкий.doc
• Тип: Документы; #12269
• страница: 11 из 41

Топографічний метод грунтується на тому, що на плані чеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та проведення профі­лактичних заходів. Повторення нещасних випадків у певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць виявляють причини, що викликали нещасні випадки, розробляють і впроваджу­ють запобіжні заходи.

Детерміністичні методи дозволяють виявити об'єктивний, закономірний зв'язок умов праці та причинну обумовленість випадків травматизму.

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплек­су умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захис­ту. Іншими словами, цей метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих вироб­ничих чинників, притаманних лише тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, технологічному процесу. За цим методом поглиблено розглядають всі обставини нещасного випадку, якщо необхідно, то виконують відповідні дослід­ження та випробування. Отже, при монографічному методі застосовується комп­лексний підхід, при якому кожний випадок травматизму розглядається як систе­ма, елементами якої є взаємопов'язані умови, обставини та причини явища, що аналізується.

Метод моделювання причинних зв'язків застосовується при аналізі ви­падків травматизму, які були спричинені дією кількох чинників. Модель причин­них зв'язків будується від моменту травмування до подій, які йому передували, встановлюється логічний зв'язок між явищами. Такі причинні зв'язки можуть мати різну форму: послідовну (рис. 1.9, а), коли одна причина викликає наступну, і так далі, поки кінцева не призведе до нещасного випадку; паралельну (рис. 1.9, б) коли декілька послідовних зв'язків викликають одну загальну причину, яка призводить до травмування; колову (рис. 1.9, в), коли одна причина викликає наступну, кінцева збільшує першу і так далі по колу, поки будь-яка з цих причин не призведе до травмування; розгалужену (рис. 1.9, г), коли один чинник є джерелом кількох при­чин, які розвиваючись паралельно викликають одну загальну причину, що призво­дить до травмування.



Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені вироб­ничим травматизмом. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму, тому лише доповнює інші методи.

Метод анкетування. Розробляються анкети для робітників. На підставі анкет­них даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попе­редження нещасних випадків. Цим методом встановлюють, в основному, причини психофізіологічного характеру.

Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного устаткування, пристосувань, інструмен­тів, технологічних процесів до вимог стандартів. Для винесення експертних оцінок назначаються експерти із числа фахівців, які тривалий час займалися питаннями охорони праці.

Дія несприятливих виробничих чинників на працівника може спричинити не лише його травмування, а й виникнення професійного захворювання. Для аналізу профзахворюваності можуть застосовуватись ті ж методи, що й для аналізу травматиз­му. Основними показниками, що характеризують професійну захворюваність на під­приємстві (цеху, дільниці) є коефіцієнти частоти та тяжкості профзахворюваності, які визначаються аналогічно до коефіцієнтів травматизму (формула 1.1).

Вплив шкідливих виробничих чинників не обмежується лише їх роллю як при­чини професійних захворювань. Давно було помічено, що особи, які працюють з токсич­ними речовинами, частіше хворіють на загальні захворювання (грип, розлад органів травлення, запалення легень тощо), що ці хвороби проходять у них важче, а процес одужання йде повільніше. Тому важливо також визначити показники рівня загальної захворюваності. З цією метою розраховують показник частоти випадків захворювань П_чзта показник днів непрацездатності П_дн, які припадають на 100 працюючих:

Я_чз = 3 * 100/р;Я_дн = Д*100/р, (1.3)

де 3 — кількість випадків захворювань за звітний період; Д — кількість днів непрацездатності за цей же період; р — загальна кількість працюючих.

На основі всіх порахованих коефіцієнтів та показників визначають динаміку виробничого травматизму, професійної та загальної захворюваності за відповідний період, яка дозволяє оцінити стан охорони праці на підприємстві, правильність обра­них напрямків щодо забезпечення здорових та безпечних умов праці.

1.6.2. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ І ПРОФЗАХВОРЮВАНОСТІ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЇХ ЗАПОБІГАННЯ

Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише при умові ретельного вивчення причин їх виникнення. Для полегшен­ня цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і профе­сійної захворюваності на наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, економічні, психофізіологічні.

Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологіч­них регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструмен-ту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткуван­ня, механізмів та інструменту не за призначенням.

Технічні причини: несправність виробничого устаткування, механізмів, ін­струменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устатку­вання, недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.

Економічні причини: нерегулярна виплата зарплати; низький заробіток; неритмічність роботи; прагнення до виконання понаднормованої роботи; робота за сумісництвом чи на двох різних підприємствах.

Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника че­рез надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометрич­них даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі; незадоволен­ня роботою; несприятливий психологічний мікроклімат у колективі.

Основні заходи щодо попередження та усунення причин виробничого травма­тизму і професійної захворюваності поділяються на технічні та організаційні.

До технічних заходів належать заходи з виробничої санітарії та техніки безпеки.

Заходи з виробничої санітарії передбачають організаційні, гігієнічні та санітарно-технічні заходи та засоби, що запобігають дії на працюючих шкідливих виробничих чинників. Це створення комфортного мікроклімату шляхом влаштування відповідних систем опалення, вентиляції, кондиціонування повітря; теплоізоляція конструкцій будівлі та технологічного устаткування; заміна шкідливих речовин та матеріалів нешкідливими; герметизація шкідливих процесів; зниження рівнів шуму та вібрації; встановлення раціонального освітлення; забезпечення необхідного режиму праці та відпочинку, санітарного та побутового обслуговування.

Заходи з техніки безпеки передбачають систему організаційних та технічних заходів та засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих чинни­ків. До них належать: розроблення та впровадження безпечного устаткування; меха­нізація та автоматизація технологічних процесів; використання запобіжних присто­сувань, автоматичних блокувальних засобів; правильне та зручне розташування орга­нів керування устаткуванням; впровадження систем автоматичного регулювання, контролю та керування технологічними процесами, принципово нових нешкідливих та безпечних технологічних процесів.

До організаційних заходів належать: правильна організація роботи, навчання, контролю та нагляду з охорони праці; дотримання трудового законодавства, міжгалу­зевих та галузевих нормативних актів про охорону праці; впровадження безпечних методів та наукової організації праці; проведення оглядів, лекційної та наочної агіта­ції і пропаганди з питань охорони праці; організація планово-попереджувального ремонту устаткування, технічних оглядів та випробувань транспортних та вантажо­підіймальних засобів, посудин, що працюють під тиском.

1.6.3. ВИЗНАЧЕННЯ ЗБИТКІВ,

ПОВ'ЯЗАНИХ З ВИРОБНИЧИМ ТРАВМАТИЗМОМ І ЗАХВОРЮВАННЯМИ ПРАЦІВНИКІВ

Виробничий травматизм, професійні та професійно зумовлені захворювання наносять не лише соціальні, але й значні економічні збитки, тому методика визначен­ня економічних наслідків непрацездатності є важливою й актуальною в сучасному виробництві. Розроблені методами розрахунку економічних наслідків тимчасової непрацездатності є досить громіздкими та складними, тому розглянемо спрощену методику визначення збитків, пов'язаних з виробничим травматизмом і загальними захворюваннями працівників, запропоновану професорами М. Гандзюком та М. Купчиком. Суть даної методики зводиться до визначення матеріальних збитків шляхом розрахунків певних показників за кожним видом причин, які викликають ті чи інші збитки, та визначення узагальненого показника, який вказує їх питому вагу в загальному обсязі виробництва.

Визначення розміру матеріальних збитків що їх завдає виробничий травма­тизм підприємству, здійснюється за формулою:

Мзт ₌ Дзт (А+Бзт ), (1.4)
де Мзт— збитки, зумовлені тим, що працівники, які отримали травми, не брали участі у створенні матеріальних цінностей, грн.;

Д_т— загальна кількість днів непрацездатності за розрахунковий період часу, що викликані травматизмом та профзахворюваннями;

А — середньоденна втрата прибутку від невиробленої продукції в розрахунку на один день, грн.;

Б_т— середній розмір виплат за листком непрацездатності за один день всім потерпілим від травм, грн.

Визначення показника річних втрат, що зумовлені річним травматизмом, здійс­нюється за формулою: '

Квт ₌ 100*Мзт /Р, (1.5)
де К_вт— показник втрат річного обсягу виробництва продукції від виробничого травматизму, %;

Р — обсяг виробленої продукції за рік, грн.

Визначення розміру збитків, яких зазнає підприємство від загальних захворю­вань працівників, здійснюється за формулою:

М_зз = Д_з(А+Б_з), (1.6)

де М_зз— збитки, зумовлені тим, що хворі працівники не беруть участі у створенні матеріальних цінностей, грн.;

Д_з— загальна кількість робочих днів, що їх втратили за звітний період всі працівники, які хворіли;

Б_з— середній розмір виплат за один робочий день за всіма листками непраце­здатності, що зумовлені загальними захворюваннями, грн.;

А — середньоденна втрата прибутку від невиробленої продукції в розрахунку на один день, грн.

Показник річних втрат, які зумовлені загальними захворюваннями працівників підприємства, визначаються за формулою:

К_зз=100*М_зз/Р, (1.7)

де К_зз— показник втрат, який характеризує збитки від загальних захворювань працівників, %;

Р — обсяг виробленої продукції за рік, грн.;

М_зз— річні збитки через захворювання працівників.

Узагальнений показник, який характеризує сумарні втрати підприємства від травматизму та загальних захворювань працівників, дорівнює:

Куз =Квт +Кзз , (1.8)
де К _уз— узагальнений показник витрат підприємства від травматизму та загаль­них захворювань працівників, %. Цей показник визначає, скільки відсотків річного прибутку втрачено через травматизм, профзахворювання та загальні захворювання працівників підприємства.

Дана методика дозволяє оцінити втрати, яких зазнає підприємство від травм і хвороб працівників, що працюють на ньому. Однак вона не дає можливості провести повний аналіз, бо не враховує збитки від пошкодження обладнання та інвентаря, які часто трапляються під час аварії, або невиробничих втрат часу, пов'язаних з розсліду­ванням нещасних випадків, та інших матеріальних та нематеріальних втрат.

1.7. КОЛЬОРИ БЕЗПЕКИ ТА ЗНАКИ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ

Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та точності сприйняття зорової інформації. На цьому грунтується широке використання на підприємствах кольорів безпеки та знаків безпеки праці, які відіграють роль закодованого носія відповідної інформації.

Колір безпеки — установлений колір, призначений для привернення уваги пра­цівника до окремих елементів виробничого обладнання і (або) будівельної конструкції, які можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також до засобів пожежогасіння і знаків безпеки. У нас, як і в багатьох країнах світу, прийняті наступні кольори безпеки: червоний, жовтий, зелений, синій. Для під­силення контрасту кольорів безпеки їх необхідно застосовувати на фоні контрастних кольорів (табл. 1.5). Контрастні кольори також слід використовувати для виконання символів і пояснювальних написів.

Таблиця 1.5 Основне змістове значення кольору безпеки та його контрастний колір

№ зп.	Колір безпеки	Основне змістове значення кольору безпеки	Контрастний колір
1	Червоний	Заборона, безпосередня небезпека, засіб пожежогасіння	Білий
2	Жовтий	Попередження, можлива небезпека	Чорний
3	Зелений	Припис, безпека	Білий
4	Синій	Вказівка, інформація	Білий

Примітка: Контрастним кольором для білого є чорний, а для чорного — білий колір.

Червоний колір безпеки застосовується для заборонних знаків, позначення про­типожежних засобів та пристроїв вимкнення (в тому числі й аварійних), сигналь­них лампочок. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виник­нути вогненебезпечна чи аварійна ситуація.

Жовтий колір безпеки використовується для: попереджувальних знаків; елементів виробничого обладнання, що можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників; постійних та непостійних огороджень; елементів будівельних конструкцій, що можуть спричинити отримання травм; елементів внутрішньо- та міжцехового транспорту, підіймально-транспортного обладнання і т. п. Для більшої помітності застосовують чергування жовтих та чорних смуг (рис. 1.10).



Рис. 1.10. Приклади пофарбування елементів внутрішньозаводського транспорту (а) та будівельних конструкцій (б), які потребують уваги і можуть спричинити отримання травм
Зелений колір безпеки застосовують для приписувальних знаків, дверей та світ­лових табло (напис білою фарбою на зеленому фоні) евакуаційних і запасних вихо­дів, сигнальних лампочок.

Синій колір безпеки використовується у вказівних знаках.

Знаки безпеки праці поділяються на чотири групи:

— заборонні, які призначені для заборони певних дій у визначених місцях або приміщеннях (заборона користуватись відкритим вогнем, курити, входити чи прохо­дити, гасити водою і т. п.);

— попереджувальні, які призначені для попередження працівників про можли­ву небезпеку (електричний струм, легкозаймисту чи отруйну речовину, лазерне випромінювання тощо);

• 
  приписувальні, які призначені для дозволу на певні дії працівників лише при виконанні конкретних вимог (припису) з охорони праці (обов'язкове застосування засобів захисту, виконання заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог пожежної безпеки;
  
• 
  вказівні, які призначені для інформування про місце знаходження відповід­
  них об'єктів та засобів (пункту медичної допомоги, пожежної охорони, вогнегасника, пожежного крану, пункту сповіщення про пожежу і т. п.).
  

Знаки безпеки праці кожної групи мають свою форму, розміри та колір. Приклади знаків безпеки усіх чотирьох груп наведені на четвертій сторінці об­кладинки.

Знаки безпеки праці встановлюються в місцях, перебування в яких пов'язано із можливою дією на працівників небезпечних і (або) шкідливих-виробничих чин­ників, а також на виробничому обладнанні, що є джерелом таких виробничих чинни­ків. Вони повинні контрастно виділятися на фоні, що їх оточує та знаходитися в полі зору людей, для яких вони призначені.