Главная страница
Навигация по странице:

  • Показники ефективності деяких заходів щодо зменшення шуму в самому джерелі

  • 2.8.6. ІНФРАЗВУК

  • Допустимі рівні інфразвуку

  • 2.8.7. УЛЬТРАЗВУК

  • Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях від ультразвукових установок

  • Допустимі величини параметрів ультразвуку в зонах, призначених для контакту рук оператора з робочими органами приладів та устаткування (при 8-годинному робочому дні)

  • 2.9. ІОНІЗУЮЧІ ВИПРОМІНЮВАННЯ 2.9.1. ВИДИ, ВЛАСТИВОСТІ ТА ОДИНИЦІ ВИМІРЮВАННЯ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ

  • жидецкий. Основи охорони праці


    Скачать 12.74 Mb.
    НазваниеОснови охорони праці
    Анкоржидецкий.doc
    Дата20.12.2017
    Размер12.74 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлажидецкий.doc
    ТипДокументы
    #12269
    страница20 из 41
    1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   41

    2.8.5. ЗАХОДИ ТА ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ВІД ШУМУ

    Заходи та засоби захисту від шуму поділяються на колективні та індивідуальні, причому останні застосовуються лише тоді, коли заходами та засобами колективного захисту не вдається знизити рівні шуму на робочих місцях до допустимих значень. Призначення засобів індивідуального захисту (3І3) від шуму — перекрити найбільш чутливі канали проникнення звуку в організм — вуха. Тим самим різко послаблю­ються рівні звуків, що діють на барабанну перетинку, а відтак — і коливання чутливих елементів внутрішнього вуха. Такі засоби дозволяють одночасно попередити розлад і всієї нервової системи від дії інтенсивного подразника, яким є шум.

    До 3І3 від шуму належать навушники, протишумові вкладки, шумозаглушувальні шоломи (див. розділ 2.12). Вибір 3І3 обумовлюється видом та характеристикою шуму на робочому місці, зручністю використання засобу при виконанні даної робочої опе­рації та конкретними кліматичними умовами.

    Засоби колективного захисту від шуму подібно до віброзахисту (див. рис. 2.23) поділяються за такими напрямками:

    Зменшення шуму у самому джерелі — найбільш радикальний засіб боротьби з шумом, що створюється устаткуванням. Досвід показує, що ефективність заходів щодо зниження шуму устаткування, що вже працює, досить невисока, тому необхідно прагнути до максимального зниження шуму в джерелі ще на стадії проектування устаткування. Це досягається за допомогою наступних заходів та засобів: удоскона­лення кінематичних схем та конструкцій устаткування; проведення статичного та динамічного зрівноважування і балансування; виготовлення деталей, що співударя-ються та корпусних деталей з неметалевих матеріалів (пластмас, текстоліту, гуми); чергування металевих та неметалевих деталей; підвищення точності виготовлення деталей та якості складання вузлів і устаткування; зменшення зазорів у з'єднаннях шляхом зменшення припусків; застосування мащення деталей, що труться і т. п. В табл. 2.11 наведено показники ефективності деяких заходів щодо зменшення шуму в самому джерелі.
    Показники ефективності деяких заходів щодо зменшення шуму в самому джерелі

    Таблиця 2.11


    № зп.

    Заходи щодо зменшення шуму

    Зменшення рівня шуму, дБА

    1

    2

    3

    4

    5

    6

    7

    Заміна прямозубих шестерень шевронними

    Усунення погрішностей у зубчастому зачепленні

    Заміна зубчастої передачі на клиноремінну

    Заміна металевої шестерні на капронову чи текстолітову Заміна металевого корпуса на пластмасовий

    Усунення перекосу внутрішнього кільця підшипника Мащення деталей, що труться

    5

    5—10

    10—15

    10—12

    8—12

    8—10

    5—12

    Організаційно-технічні засоби захисту від шуму передбачають: застосування малошумних технологічних процесів та устаткування, оснащення шумного устатку­вання засобами дистанційного керування, дотримання правил технічної експлуатації, проведення планово-попереджувальних оглядів та ремонтів.

    До заходів лікувально-профілактичного характеру належать попередній та пе­ріодичні медогляди, використання раціональних режимів праці та відпочинку для працівників шумних дільниць та цехів, допуск до «шумних» робіт з 18 років тощо.

    Засоби та заходи колективного захисту, що зменшують шум на шляху його поширення підрозділяються на архітектурно-планувальні та акустичні (рис. 2.33)



    Рис. 2.33. Класифікація засобів та заходів колективного захисту, що зменшують шум на шляху його поширення

    Архітектурно-планувальні заходи щодо захисту від шуму передбачаються при проектуванні, реконструкції та експлуатації підприємства (цехів, дільниць). Вони дозволяють зменшити вплив виробничих шумів на працівників нешум-них виробництв та мешканців житлових масивів, що розташовані поруч з під­приємством.

    Для зменшення шкідливого впливу виробничого шуму на працівників шумних виробництв, послаблення передавання його в сусідні приміщення застосовують зву-ko- і віброізоляцію, звуко- і вібропоглинання та глушники шуму.

    Звукоізоляція є ефективним засобом зменшення рівня шуму на шляху його поширення, що реалізується шляхом встановлення звукоізоляційних перешкод (пе­регородок, кабін, кожухів, екранів). Принцип звукоізоляції базується на тому, що біль­ша частина звукової енергії, яка потрапляє на перешкоду, відбивається і лише незнач­на її частина проникає через неї.

    Для звукоізоляції окремих шумних дільниць у приміщенні чи устаткування за­стосовують легкі багатошарові звукоізоляційні перегородки з повітряними прошар­ками. Для звукоізоляції найбільш шумних вузлів та агрегатів (ланцюгові передачі, двигуни, компресори, вентилятори) використовуються звукоізоляційні кожухи, які є засобами, що встановлюються в безпосередній близькості від джерела шуму. В тих випадках, коли неможливо ізолювати шумне устаткування чи його вузли, захист пра­цівника від дії шуму здійснюють шляхом встановлення звукоізольованої кабіни з пультом керування та оглядовими вікнами.

    Метод акустичного екранування застосовується в тих випадках, коли інші ме­тоди малоефективні або недоцільні з техніко-економічної точки зору. Акустичний екран встановлюється між джерелом шуму та робочим місцем і являє собою певну перешкоду на шляху поширення прямого шуму, за якою виникає, так звана, звукова тінь (рис. 2.34). Найбільш поширеними для виготовлення екранів є сталеві чи алю­мінієві листи товщиною 1—З mm, які покриваються зі сторони джерела шуму звуко­поглинальним матеріалом (рис. 2.35).



    Рівень шуму у виробничому приміщенні залежить не лише від прямого, але й відбитого звуку. Тому, якщо в цеху неможливо знизити енергію прямого звуку, то необхідно зменшити енергію звукових хвиль, які відбиваються від внутрішніх по­верхонь приміщення. Для цього проводять акустичне оброблення всіх або частини стін та стелі приміщень шумних виробництв за допомогою звукопоглинального облицювання (рис. 2.36) та (або) підвішують до стелі штучні звукопоглиначі. Процес поглинання звуку відбувається при переході коливної енергії частинок повітря в теплоту внаслі­док втрат на тертя в порах звукопоглинального матеріалу. Тому для ефективного звукопоглинання матеріал повинен мати пористу структуру, причому необхідно щоб пори були відкриті зі сторони звукової хвилі і мали якнайбільше з'єднань між собою. Штучні звукопоглиначі найдоцільніше розміщувати в зонах, де концентруються зву­кові хвилі, що відбиваються від внутрішніх поверхонь приміщення (рис. 2.37).

    Звукопоглиначі можуть мати різну форму (куля, куб, ромб, піраміда) і виготовля­ються з перфорованих листів твердого картону, пластмаси чи металу, які зі середини покриті звукопоглинальним матеріалом (рис. 2.38).


    Глушники шуму — це ефективний засіб боротьби з шумом аеродинамічного походження, який виникає при роботі вентиляційних систем, пневмоінструменту, газотурбінних, дизельних, компресорних та деяких інших установок. За принципом дії глушники поділяють на активного, реактивного та комбінованого типу. У глуш­ників активного типу зниження шуму відбувається внаслідок його затухання в порах звукопоглинального матеріалу. В глушниках реактивного типу шум зни­жується шляхом відбивання звукових хвиль у системі розширювальних та резонанс­них камер, що з'єднані між собою за допомогою труб, щілин та отворів. У комбі­нованих глушниках відбувається як поглинання, так і відбивання шуму.

    2.8.6. ІНФРАЗВУК

    Інфразвук — це коливання в пружному середовищі, що мають однакову з шумом фізичну природу, але поширюються з частотою меншою за 20 Гц. Основни­ми джерелами інфразвуку на виробництві є тихохідні масивні установки та механіз­ми (вентилятори, поршневі компресори, турбіни, електроприводи та ін.), що здійсню­ють обертові та зворотно-поступальні рухи з повторенням циклу менше ніж 20 разів за секунду (інфразвук механічного походження). Інфразвук аеродинамічно­го походження виникає при турбулентних процесах у потоках газів чи рідин.

    Хоча людина і не чує інфразвуку, він чинить несприятливий вплив на весь організм людини, в тому числі й на орган слуху, знижуючи його рівень чутності практично на всьому частотному діапазоні звукових хвиль. Інфразвукові коливання сприймаються людиною як фізичне навантаження, що викликає передчасне втомлен­ня, запаморочення, біль голови, порушення функції вестибулярного апарату, зниження гостроти зору та слуху, появу почуття страху, загальну немічність. Медики виявили, що інфразвук може також впливати і на психіку людини.

    Несприятливий вплив інфразвуку суттєво залежить від рівня звукового тиску, тривалості впливу та діапазону частот. Найбільш небезпечною вважається частота інфразвукових коливань близько 7 Гц, оскільки вона співпадає з альфа-ритмом біо-струмів мозку і може викликати резонансні явища.

    Інфразвук поділяють на постійний і непостійний. У першого рівень звукового тиску змінюється не більш, а у другого — більш ніж на 10 дБ на 1 xb. Відповідно до ДСН 3.3.6.037-99 характеристиками інфразвуку, що нормуються на робочих місцях, є рівні звукового тиску в октавних смугах частот з середньогеометричними частотами 2, 4, 8 і 16 Гц (для постійного інфразвуку) та загальний еквівалентний рівень звуково­го тиску по шкалі «Лінійна» шумоміра в дБлін . (для непостійного інфразвуку). Допу­стимі рівні інфразвуку наведені в табл. 2.12.

    Таблиця 2.12

    Допустимі рівні інфразвуку


    Допустимі рівні звукового тиску в дБ у октавних смугах з середньогеометричними частотами, Гц

    Загальний рівень звукового тиску, дБлін

    2 105

    4 105

    8 105

    16 105

    110

    Традиційні методи боротьби з шумом, засновані на звукоізоляції та звукопогли­нанні, є малоефективні щодо інфразвуку, оскільки останній має значно вищу проник­ну здатність. Тому необхідно, перш за все, домогтися усунення або зниження рівня інфразвуку в джерелі, що його генерує. Для цього підвищують циклічність устатку­вання (більше 20 ц/ с), жорсткість коливних конструкцій великих розмірів, встанов­люють глушники реактивного типу тощо.

    2.8.7. УЛЬТРАЗВУК

    Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості для інтенсифікації процесів хімічного травлення, нанесення металевого покриття, очи­щення, змивання та знежирення деталей і виробів, дефектоскопії (оцінка якості зварних швів, структури сплаву) та ін.

    Ультразвук так само як і інфразвук орган слуху людини не сприймає, однак він може викликати біль голови, загальну втому, розлади серцево-судинної та нервової систем.

    За способом передачі від джерела до людини ультразвук поділяють на: повітря­ний (передається через повітря) та контактний (передається на руки людини, що працює через тверде чи рідинне середовище).

    За спектром ультразвук поділяють на: низькочастотний (коливання частотою від 1,2 • 104 до 1,0 • 105 Гц передаються людині повітряним чи контактним шляхом) та високочастотний (коливання частотою від 1,0 • 105 до 1,0 • 109 Гц передаються людині тільки контактним шляхом).

    Параметрами повітряного ультразвуку, що нормуються у робочій зоні є рівні звукового тиску в третинооктавних смугах з середньогеометричними частотами 12,5; 16,0; 20,0; 25,0; 31,5; 40,0; 63,0; 80,0; 100,0 кГц. Для контактного ультразвуку парамет­ром, що нормується, є пікове значення віброшвидкості в частотному діапазоні від 0,1 МГц до 10,0 МГц або його логарифмічний рівень. Допускається також застосову­вати як параметр інтенсивність ультразвуку.

    Допустимі величини параметрів ультразвуку наведені в табл. 2.13 та 2.14.

    Таблиця 2.13

    Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях від ультразвукових установок


    Середньогеометричні частоти третино­октавних смуг, кГц

    12,5

    12,5

    12,5

    12,5

    12,5

    Рівні звукового тиску, дБ

    80

    90

    100

    105

    ПО

    Таблиця 2.14

    Допустимі величини параметрів ультразвуку в зонах,

    призначених для контакту рук оператора з робочими органами приладів та устаткування (при 8-годинному робочому дні)


    Параметр, Ідо нормується

    Допустима величина

    Віброшвидкість

    Логарифмічний рівень віброшвидкості Інтенсивність

    1,6- 10-2 м/с

    110 дБ

    0,1 Bm /см2

    Робота ультразвукових установок на більш високих частотах, для яких допустимі рівні звукового тиску є більш вищими, а також застосування засобів звукоізоляції (звукоізоляційні кожухи, захисні екрани, звукоізольовані кабіни, розміщення ультра­звукового устаткування в окремому звукоізольованому приміщенні) забезпечують захист від ультразвуку, який передається через повітря.

    Для виключення впливу контактного ультразвуку роботи з коливними рідинни­ми середовищами (завантаження, вивантаження) необхідно проводити при вимкне­ному джерелі ультразвуку, або використовувати для цього спеціальні інструменти, що мають ручки з еластичним покриттям, наприклад, гумовим. Як засоби індивідуального захисту, використовують протишумові навушники (дія через повітря) та двошарові рукавички із зовнішнім гумовим шаром (контактна дія).

    2.9. ІОНІЗУЮЧІ ВИПРОМІНЮВАННЯ

    2.9.1. ВИДИ, ВЛАСТИВОСТІ ТА ОДИНИЦІ ВИМІРЮВАННЯ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ

    Іонізуюче випромінювання — це випромінювання, взаємодія якого з середови­щем призводить до утворення електричних зарядів (іонів) різних знаків. Джерелом іонізуючого випромінювання є природні та штучні радіоактивні речовини та елемен­ти (уран, радій, цезій, стронцій та інші). Джерела іонізуючого випромінювання широко використовуються в атомній енергетиці, медицині (для діагностики та лікування) та в різних галузях промисловості (для дефектоскопії металів, контролю якості звар­них з'єднань, визначення рівня агресивних середовищу замкнутих об'ємах, боротьби з розрядами статичної електрики і т. д.).

    Іонізуючі випромінювання поділяються на електромагнітні (фотонні) та кор­пускулярні. До останніх належать випромінювання, що складаються із потоку час­тинок, маса спокою яких не рівна нулю (альфа- і бета-частинок, протонів, нейтронів та ін.). До електромагнітного випромінювання належать гамма- та рентгенівські випромінювання.

    Альфа-випромінювання — потік позитивно заряджених частинок (ядер атомів гелію), що рухаються зі швидкістю 20 000 км/с.

    Бета-випромінювання — потік електронів та позитронів, Їх швидкість набли­жається до швидкості світла.

    Гамма-випромінювання — являють собою короткохвильове електромагнітне випромінювання, яке за своїми властивостями подібне до рентгенівського, однак має значно більшу швидкість (приблизно дорівнює швидкості світла) та енергію.

    Іонізуюче випромінювання характеризується двома основними властивостями: здатністю проникати через середовище, що опромінюється та іонізувати повітря і живі клітини організму. Причому обидві ці властивості іонізуючого випромінювання зв'язані між собою оберненою пропорційною залежністю. Найбільшу проникну здатність мають гамма- та рентгенівські випромінювання. Альфа- та бета-частинки, а також інші, що належать до корпускулярного іонізуючого випромінювання швидко втрачають свою енергію на іонізацію, тому в них порівняно низька проникна здатність.

    Дія іонізуючого випромінювання оцінюється дозою випромінювання. Розрізня­ють поглинуту, еквівалентну та експозиційну дози.

    Поглинута доза D— це відношення середньої енергії dE, що передається випро­мінюванням речовині в деякому елементарному об'ємі, до маси dmв цьому об'ємі:



    (2.34)


    Одиницею поглинутої дози в системі одиниць CI є грей (Гр), а позасисемною — рад; 1 Гр = І Дж/кг = 100 рад.

    Оскільки різні види іонізуючого випромінювання навіть при однакових значен­нях поглинутої дози викликають різний біологічний ефект, введено поняття еквівалент­ної дози H, що визначається як добуток поглинутої дози та коефіцієнта якості даного випромінювання K:

    H = D*Kя (2.35)

    Коефіцієнт якості показує у скільки разів радіаційна небезпека даного виду випромінювання вище радіаційної небезпеки рентгенівського випромінювання при однаковій поглинутій дозі. В табл. 2.15 наведені значення коефіцієнта якості для деяких видів випромінювання.
    1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   41


    написать администратору сайта