Палеха Загальне документознавство. Палеха Ю.І. Загальне документознавство
 Скачать 2.22 Mb.
|
17. Нормативні та патентні документиНормативний документ: поняття та категоріїНормативний документ - документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів. Нормативний документ є продуктом стандартизації. Стандартизація - це діяльність з метою досягнення відповідного ступеня впорядкування у визначеній галузі шляхом установлення положень для загального та багаторазового використання, для вирішення існуючих або можливих задач [6]. Діяльність у галузі стандартизації відома ще з давніх часів. Розвиток економічних зв'язків між країнами та розширення робіт із стандартизації в промислово розвинених країнах вимагали відповідного регулювання. Перші національні організації із стандартизації були створені у Великобританії (1911 p.), Німеччині (1917 p.), Франції, США (1918 p.). Після Першої світової війни стандартизація вже сприймалася як об'єктивна економічна необхідність, яка сприяла створенню національних органів зі стандартизації в більшості країн світу. У 1926 р. розпочала свою роботу Міжнародна федерація національних асоціацій із стандартизації - ISA, у склад якої ввійшло біля 20 національних організацій із стандартизації. Вона розробила понад 180 міжнародних рекомендацій із стандартизації, але з початком Другої світової війни припинила свою діяльність. У жовтні 1946 p. 25 країн під егідою ООН створено Міжнародну організацію зі стандартизації ISO, яка успішно діє й тепер. Мета її створення була сформульована таким чином: "... сприяти успішному розвитку стандартизації в усьому світі". До європейських організацій, що займаються стандартизацією, відносяться: Європейський комітет зі стандартизації - CEN (створений 23.03.1961 р. на засіданні представників Європейського економічного співтовариства і Європейської асоціації вільної торгівлі) та Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці - CENELEC. До початку 1995 р. у межах переходу до єдиного Європейського ринку CEN затвердив понад 1300 європейських стандартів, що встановлюють основні вимоги до конкретних видів продукції та послуг, до безпеки виробів і їх сумісності, функціональних властивостей, довговічності, а також якості продукції, системи якості й сертифікації. Україна була прийнята в члени Міжнародної організації ISO 1 січня 1993 p., а 14 січня цього ж року стала членом міжнародної електротехнічної комісії ІЕС. Це дало їй право нарівні з іншими 90 країнами світу брати участь у діяльності більш як тисячі міжнародних робочих органів, технічних комітетів зі стандартизації й використовувати у своїй роботі понад 12 тисяч міжнародних стандартів. У березні 1992 р. Україною була підписана угода про проведення державами СНД погодженої політики зі стандартизації, метрології та сертифікації. Відповідно до цієї угоди було створено Міждержавну раду з означених питань, а також передбачено, що державні стандарти колишнього Союзу є власністю всіх держав, які підписали угоду. Вони можуть використовуватися як міждержавні стандарти або як державні до розробки своїх національних стандартів. Уся документація зі стандартизації в Україні регламентується Декретом Кабінету Міністрів та комплексом стандартів Державної системи стандартизації, перші стандарти якого введені в дію наказом Держстандарту України №116 від 29.07.1993. Категорії нормативних документів зі стандартизації наведено на схемі 4.16.  Схема 4.16 Категорії нормативних документів Призначення вищезазначених категорій стандартів наведено в таблиці 4.7. Як державні стандарти України, використовуються також державні стандарти колишнього Союзу PCP. Галузеві стандарти, як і стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок, не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних стандартів і підлягають державній реєстрації в Держспоживстандарті України (Державному комітеті з технічного регулювання та споживчої політики), який було створено в 2003 р. на базі Держстандарту. Таблиця 4.7. Призначення нормативних документів зі стандартизації
Порядок розроблення, узгодження, затвердження, розповсюдження, перевірки, перегляду, зміни та скасування стандартів регламентовано таким чином: ДСТУ 1.2 - на державні стандарти ДСТУ 1.3 - на технічні умови ДСТУ 1.4 - на стандарти підприємств Порядок уведення галузевих стандартів установлює орган, до сфери управління якого входять підприємства, установи, організації, на які поширюється дія стандарту. Стандарти науково-технічних і інженерних товариств встановлюють їхні статутні органи. Стандарт як основний вид нормативного документа Стандарт (від англ.- "норма, зразок") - нормативне виробничо-практичне видання з комплексом норм, правил і вимог щодо об'єкта стандартизації, установлених та затверджених у відповідності з чинним законодавством. Ґрунтуються стандарти на загальних досягненнях науки, техніки, практичного досвіду й спрямовані на досягнення оптимальної користі для суспільства. Видові категорії стандартів розкрито в таблиці 4.8. Таблиця 4.8. Видові категорії стандартів
Для різних категорій нормативних документів зі стандартизації розробляють стандарти таких видів: основоположні на продукцію, послуги на процеси методів контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) Детальна характеристика зазначених видів стандартів наведена в таблиці 4.9. Таблиця 4.9. Види стандартів
Технічні умови як невід'ємна частина документації на продукціюТехнічні умови на продукцію (вироби, матеріали, речовину, послуги) використовують усі підприємства незалежно від форм власності й підлеглості, а також громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності за договірними зобов'язаннями або (і) ліцензіями на право виготовлення та реалізації продукції (надання послуг). Основні причини розробки технічних умов: Відсутність державних та галузевих стандартів на розроблювану продукцію, послуги або за необхідності конкретизації їхніх вимог Необхідність доповнення та (або) посилення вимог, норм та правил чинних стандартів на дану продукцію чи послуги Об'єктами розробки технічних умов є: Один конкретний виріб, матеріал, речовина, одна послуга тощо Декілька конкретних виробів, матеріалів, речовин тощо, група послуг (групові технічні умови) Структурні елементи побудови технічних умов зображено на схемі 4.17.  Схема 4.17 Структурні елементи побудови технічних умов як нормативного документа Термін уведення в дію технічних вимог установлює підприємство (організація)-розробник. За погодженням із основним споживачем допускається не обмежувати їх термін дії. У такому разі на титульній сторінці повинен бути напис "Без обмеження терміну дії". Стадії розроблення технічних умов регламентуються ГОСТ 2.102 та ГОСТ 2.103. Для технічних умов, які розробляються підприємствами (організаціями), що мають відомчу підпорядкованість, порядок їх затвердження встановлюється відповідним міністерством (відомством). В інших випадках технічні умови затверджує підприємство-розробник [2]. Державну реєстрацію технічних умов здійснюють територіальні органи Держкомспоживстандарту України за місцем знаходження підприємства (організації)-розробника, а зміни до них - ті ж органи за місцем знаходження підприємства (організації)- власника оригіналу технічних умов. Основні реквізити технічних умов зведені в таблицю 4.10. Таблиця 4.10. Основні реквізити технічних умов
Забезпечення технічними умовами й змінами до них здійснюється підприємствами (організаціями)- власниками їх оригіналів. Патентний документ: історія та юридичний статусЗасади патентної системи були закладені першими патентними законами у Великій Британії, Франції та США. Батьківщиною патенту вважається Англія. Саме тут був прийнятий у 1623 р. спеціальний патентний закон - статус монополій та перше законодавство про промислові зразки. У Російській імперії вперше закон про привілеї на винаходи був прийнятий в 1812 р. Перша класифікація винаходів була введена в 1917 р. [26]. Міжнародне співробітництво в галузі базується на основних положеннях Паризької конвенції про охорону промислової власності, яку було укладено в березні 1883 р. Пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. Сьогодні це співробітництво здійснюється в межах Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), членом якої Україна є з 1970 р. Адміністративні функції щодо укладання більшості міжнародних угод виконує Женевське Міжнародне бюро (секретаріат). ВОІВ з грудня 1974 р. є спеціалізованою установою ООН і об'єднує 155 держав. Основні напрями діяльності цієї організації зображено на схемі 4.18.  Схема 4.18 Напрями діяльності ВОІВ У рамках ВОІВ функціонує чотири міжнародні програмні угоди, наведені на схемі 4.19.  Схема 4.19 Міжнародні угоди ВОІВ Законом України від 31 травня 1995 р. Верховна рада України ратифікувала угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права й суміжних прав країн СНД. У червні 1999 р. Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організаторів мовлення. Патентна система УкраїниПатентна система в Україні почала функціонувати з 18 вересня 1992 р. після введення в дію "Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні". Систему патентування в Україні регулюють закони: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 1 червня 2000 р. №1771-111, "Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16 червня 1999 р. та "Про охорону прав інтегральних мікросхем" від 5 листопада 1997 р. №621/97. Членство України в Паризькій конвенції дає можливість для безперервного використання міжнародних угод українськими фізичними та юридичними особами; створення найбільш привабливих умов для набуття, захисту та використання прав на об'єкти промислової власності іноземним заявникам. Систему виконавчих органів у сфері охорони інтелектуальної власності репрезентують Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності при Кабінеті Міністрів України та Державний департамент інтелектуальної власності у складі МОНУ, які діють з 2000 р. Перші в Україні патенти на винаходи були видані в грудні 1992 р., а з червня 1994 р. почато видачу охоронних документів на промислові зразки та знаки для товарів та послуг. Винахід та його патентоспроможністьЗ-поміж об'єктів промислової власності центральне місце належить винаходам. Винахід - це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. На сучасному етапі всі країни світу використовують поруч з національною Міжнародну класифікацію винаходів (МКВ) також Міжнародну класифікацію промислових зразків (МКПЗ) та Міжнародну класифікацію торговельних знаків та послуг (МКТЗ). Для визначення патентоспроможності винаходу в Україні використовуються певні критерії, зазначені на схемі 4.20: новизна винаходу наявність винахідницького рівня промислова придатність винаходу Характеристика вищезазначених критеріїв зведена в таблиці 4.11. Таблиця 4.11. Характеристика критеріїв патентоспроможності винаходу
Патент та його характеристикаПатент (лат. patents - свідоцтво, грамота) - це техніко-юридичний документ, що засвідчує пріоритет винаходу, авторство винахідника, виняткове право власника патенту на використання винаходу, корисної моделі, що оберігається, протягом дії терміну охоронного документа. Патентна документація - це сукупність первинних та вторинних документів, що складаються відповідно до патентного законодавства й надають офіційне визнання наявності винаходів, промислових зразків та корисних моделей. Форма патенту та склад відомостей, що в ньому містяться, установлюються патентним відомством. Як правило, патент являє собою грамоту, що містить реквізити, наведені в таблиці 4.12. Таблиця 4.12. Основні реквізити патенту
Розрізняють національний та регіональний види патентів, характеристика яких подана в таблиці 4.13. Таблиця 4.13 Класифікаційна характеристика патентів
Особа, яка бажає одержати патент і має на це право, до патентного відомства подає: - заяву про видачу патенту; - комплект фотографій із зображенням винаходу; - опис промислового зразка; - креслення, схему, карту (якщо необхідно). Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід за власним розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Взаємовідносини при використанні винаходу, патенту, який належить кільком особам, визначається угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник патенту може використовувати винахід за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл або видавати ліцензію на використання винаходу та передавати право власності на винахід іншій особі без згоди решти власників патенту. Не визнається винаходом пропозиція, на яку уже подано заявку або видано патент. Причому не має значення, де видано патент - в Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається й тоді, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до заявки й роблять можливим використання винаходу третіми особами. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||