Палеха Загальне документознавство. Палеха Ю.І. Загальне документознавство
 Скачать 2.22 Mb.
|
21. Книга як вид документаВизначення поняття "книга"Етимологія слова "книга" дотепер остаточно не з'ясована. Слов'янські визначення книги (російське "книга", сербське "шіга", польське "кзіцгка", чеське "кпігіа") зводяться до старослов'янського "кна" і до старокитайського "кюань" (чжуан), що означає сувій, а на сучасному етапі - розділ книги [13]. Грецьке "бібліо" латинське "лібер"у арабське "штаб", подібне слов'яно-балтійському "книга", трактується майже однаково: 1) предмет; 2) твір; 3) частина твору. Свою кореневу недоторканність цей термін зберігає і до наших днів. У словнику В.Даля для книги дається три визначення: перше - "зшиті в одну палітурку аркуші паперу або пергаменту" (тобто формальний образ книги як матеріального об'єкту), друге - "писання, все, що в книзі міститься" (тобто змістова сторона поняття), третє - "розділ, відділ в об'ємному письмовому творі" [II]. Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, не даючи визначення книзі, пропонує невелику історичну довідку, де наводяться дані про те, як сформувався звичний для нас зовнішній вигляд книги. Не пізніше 863 р. (часу подорожі Св. Кирила в Корсунь, після чого він узявся за винахід алфавіту), у мовах слов'ян уже був якнайдавніший, стійкий і абсолютно визначений термін книги від праслов'янського "кнети", тобто "знати". Утім, згадані терміни активно застосовувалися й застосовуються як синоніми. Одним із вагомих доказів самобутності згадуваного ряду служить те, що в ході розвитку з нього утворилися похідні, і не просто прикметники й епітети. Так, в слов'янських мовах виникли терміни: "князь" (російський), "ксьондз" (польський), "кнез" (болгарський) і інші, які відносились до знаючих людей - племінних вождів. Таким чином, етимологічно "книга" походить від дієслова "знати". У руській писемності слово "книги" зустрічається вперше в "Остромировім Євангелії" (1056-1057рр.), найранішому з датованих рукописних пам'ятників, і вживається в множині, що дозволяє давати йому розширювальне тлумачення - знання взагалі, ніж просто книга. У однині вживання слова "книга" зафіксовано значно пізніше - у 1263 р. у одного з монастирських писарів. Проте існує і думка про неслов'янське, навіть узагалі неєвропейське походження слова "книга". Сучасний термінологічний словник з архівістики дає таке визначення поняттю "книга" - "одна з форм матеріальної конструкції документа у вигляді оправленого блоку скріплених у корінці аркушів паперу". Відповідно до ДСТУ 3017-95, книга - це книжкове видання обсягом понад 48 сторінок [4]. З погляду семіотики книга - це знакова система, у якій для обміну семантичною інформацією між двома матеріальними системами, наприклад, реальним світом і автором, або автором і читачем, використовується сукупність знаків, що сприймаються візуально (виключення - книги для сліпих, розраховані на сприйняття дотиком), шрифтових знаків або інших графічних образів, відтворених на аркушевому матеріалі рукописним або поліграфічним способом. Із погляду загальної теорії комунікації книга є однією з форм існування й поширення семантичної інформації, способом організації продукту індивідуальної свідомості в знакову систему для використання суспільством. З точки зору статистики, книга (відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО, 1964р.) - добуток друку у формі кодексу обсягом не менше 49 сторінок, не враховуючи обкладинки. Завдяки цим рекомендаціям ЮНЕСКО багато словників дають саме таке визначення книги. Традиційний підхід до визначення книги дає нам книгознавство, яке вивчає історію книги, книговидання, книгорозповсюдження та книгоопис. Об'єкт цієї науки триєдиний: книжкова справа в цілому, читач і книга. Існує й інша формула: автор - книга - читач, де книга розглядається з позицій її створення, розповсюдження, функціонування та зберігання. У найбільш характерних визначеннях книги, як підкреслює А.Біловицька, можна виділити три аспекти [13]: - описовий (книга розглядається як предмет матеріальної культури); - інформаційний (характеризується роль і призначення книги); - комбінований (коли зовнішні ознаки книги зв'язуються з її змістом, читацьким призначенням і т.п.). Тому стає припустимим використання в різних науках поняття "книга" під певним кутом зору, надаючи перевагу одному із згаданих вище аспектів, що призводить до паралельного існування різних визначень даної дефініції., Еволюція книги як матеріально-конструктивного об'єктаІсторія книги досліджена набагато краще від її сутності й призначення в соціумі як складного матеріально-конструктивного об'єкта та засобу передачі інформації. Конструкція сучасної книги результат багатовікового розвитку. Книгознавці відносять до книг ранні "форми закріплення та передачі в часі й просторі інформації" [16]. Так, в енциклопедії "Книга" можна прочитати: "У стародавні часи форми побутування книги були різноманітні" [19]. Еволюційний шлях, який пройшла книга від найдавніших часів і до сучасності, наведено в таблиці 5.20. Таблиця 5.20. Еволюційний шлях розвитку книги   Хронологічно першою формою книги вважається глиняна табличка. Знаменита бібліотека ассірійського царя Ашшурбаніпала (668-626 рр. до н. е.), яку він зібрав у Ніневії, складалася з майже тридцяти тисяч глиняних табличок з текстом, виконаним клинописом. У Індії й на Цейлоні в ті часи існували книги з пальмового листя, скріплені у вигляді віяла. Книги-сувої на скріплених кінцями аркушах папірусу використовувалися в Древньому Єгипті в ІІІ-ГУ тис. до н.е. їхня довжина досягала 10 метрів. У II столітті до н.е. виник новий писальний матеріал - пергамент, що обумовив перехід від сувою до кодексу. Конструкція кодексу сходить до дерев'яних поліптихів, що використовувались у Древньому Римі як своєрідні зошити для запису (дощечки, що становили поліптих натирали воском, по якому видряпували написи). Найдавніший збережений кодекс на пергаменті відноситься до IV століття. Кодекс (триптих) XI століття з трьох навощених дощечок зі збереженим на воску текстом був знайдений в 2000 році в Новгороді. Це одна з найдавніших нині відомих книг Русі. Кодекс був у вжитку довгий час, не менш 2-3 десятиліть. З XIII століття основним писальним матеріалом стає папір. У Європу папір прийшов після захоплення арабських паперових млинів у часи Реконкісти в Іспанії та через Грецію. До нас дійшли арабські паперові рукописи, що відносяться до IX століття. Існує версія, що в 751 році китайці напали на арабів у Самарканді, але потерпіли поразку, а серед узятих арабами бранців виявилися паперові майстри, від них і було перейнято мистецтво. Папір високої якості європейці навчилися робити тільки наприкінці XIII століття, у XV столітті випуск його освоїли в Німеччині. Ще через 100 років вартість паперу знизилась, настільки, що друкарство змогло приносити прибуток. Становлення і розвиток книгодрукуванняКнигодрукування було винайдено в Китаї в VII ст. н.е., однак використовувалося лише в монастирях. Спочатку китайські монахи вирізували з дерева рельєфні тексти та ікони в їх дзеркальному відображенні, потім змащували їх фарбою і відтискали на папері зображення (цей процес отримав назву ксилографія). У 1403 р. корейці навчились виготовляти чавунний шрифт за допомогою штампування й матричних форм. У середині XV століття в усій західній Європі розповсюдилися книги, які друкували з паперових аркушів за допомогою дерев'яних форм-матриць. Першим винайшов спосіб набирання текстів з окремих глиняних знаків коваль Лі Шен у XI столітті. Згодом такі знаки стали робити з олова, потім з міді. В історію людства, однак, уписане ім'я I. Гутенберга як винахідника друкарства. Цікаво, що І. Гутенберг був проголошений "людиною тисячоріччя" за підсумками 1999 р. серед відомих персон різних країн світу [19]. Перші книги І.Гутенберга з'явилися в Німеччині в 40-х роках XV ст. До кінця століття книги вже випускалися в 200 містах Європи. У них було віддруковано 35-45 тис. видань. За перші 50 років людство отримало більше книг, ніж за сотні років до того. Розуміння того, у чому заслуга І.Гутенберга спотворилося за більш ніж п'ять століть. 3 одного боку, не збереглося записів, як саме створювалися перші книги, з іншого боку, проникало неправильне уявлення про те, що І. Гутенберг друкував з дерев'яних дощок або за допомогою дерев'яних літер. Заслуга І. Гутенберга не просто в переході до механічного друкування, а в створенні й практичному застосуванні принципу рухливих металевих літер; у "розробці комплексної технології виготовлення шрифту, одержанні розбірної друкованої форми й побудови процесу друкування на обох боках аркуша. Друкований верстат був найменш вирішальним і найменш оригінальним, хоч й істотним елементом винаходу" [21]. До відкриттів цього часу можна віднести також винахід гарту (типографського металу): 70 частин свинцю, 25 - олова, 5 - сурми. 3 XVI стали додавати вісмут, а в цілому склад залишався без змін протягом століть, так само як і типографська фарба із сажі Й лляного масла, що також була розроблена Гутенбергом, тому що чорнило не годилося для друку. Конструкція друкованого верстата, хоча й повторювала ідею преса для винограду або паперового млина із незначним полегшенням деяких важких деталей, збереглася до XIX століття, поки не з'явилася друкована машина Кеніга. Однак, технологія автоматичного подання аркуша паперу точно на потрібне місце щодо друкованої форми й збереження однакового розміру полів й їхньої чистоти від фарби - заслуга І. Гутенберга. Створена І. Гутенбергом технологія поліграфії виправдовувала себе протягом трьох з половиною століть, і суть її залишалася незмінною, незважаючи на гігантські успіхи механізації й хімії, а деякі операції зовсім не мінялися, наприклад, ручний набір. Він дожив до свого радикального відновлення тільки в наші дні, коли поступився місцем комп'ютерній верстці макета книги. У Східній Європі одним з перших діячів книгодрукування був Франциск Скорина. Він добре знав церковнослов'янську мову, навчався в кількох університетах Європи. Перші слов'янські книги почали друкувати вже в XV ст. у Венеції. Декілька друкарень було відкрито й на території сучасної України. Так, одна з таких друкарень була збудована мешканцем Львова Степаном Дропаном. Заслуга відродження книгодрукування в Україні, як прибуткового ремесла, належить Івану Федорову, перша книга якого під назвою "Апостол" була видана у Львові в 1574 році. Одним з осередків книгодрукування стала Печерська лавра, друкарство в якій розпочав архімандрит Єлисей Плетенецький (1599-1624 рр.). Лавра випустила у світ цілу низку розкішних видань, наприклад, "Бесіди на Діяння" 1624 р., "Апостол" 1665р., "Пересопницьке Євангеліє" 1667 та 1707 років. Суспільний підйом 60-х років XIX ст. позначився як на загальному зростанні друкарської продукції, так і на зміні тематики літератури. Зросла кількість підручників, релігійних книг, соціально-економічної, природничої літератури. Незабаром друкована книга стала звичайним предметом, товаром і новим інформаційним ресурсом, перетворилася у форму багатства. Вона послужила зразком використання інших видів товарів і ресурсів, уключаючи людські ресурси. Однотипність і відтворюваність книги вплинули на різні галузі людської діяльності. До XX століття книга представлялася, в основному, як добуток друку, як видання у формі кодексу; рукописна її форма була ґрунтовно забута. Мабуть, тому всі традиційні визначення книги були сформульовані з урахуванням двох її основних форм - друкованої та рукописної. Будучи гетерогенною за своєю природою, традиційна книга характеризувалася наявністю тексту, переданого умовними знаками, закріплена на матеріальному носії й призначена для зорового сприйняття (читання). Кінець XX - початок XXI ст. ознаменувався переходом від звичного паперового варіанта матеріальної основи книги до нових технологій її створення - мультимедійних. З'явилась електронна книга (e-book). До позитивних сторін електронної книги відносяться: -компактність - можливість співіснування на одному диску великої кількості книг; - швидкий пошук - застосування функцій електронного каталогу та оперативного пошуку потрібного документа; - конфіденційність - можливість захисту від несанкціонованого доступу за допомогою різноманітних технологій шифрування, упровадження електронного підпису; - зручність модифікації - можливість перенесення до інших електронних документів; - необмеженість тиражу - можливість тиражування за допомогою копіювання (за наявності погодження з автором). На сьогодні відразу кілька великих компаній незалежно одна від одної займаються розробкою платформи для електронних книг. Так, компанії Microsoft і Adobe намагаються робити це на основі Windows. Компанії Everybook, NuvoMedia й SoftBook створюють принципово нові пристрої винятково для читання. Цікаві розробки пропонує компанія Sinbon - це планшет Sinbon minibus e-book Reader, побудована на операційній системі Culturecom 1610 Chinese. При всьому різноманітті електронні книги засновані лише на двох форматах: це PDF та різні інтерпретації мов HTML та XML. Фірма Hewlett Packard створила пристрій, що заміняє паперовий матеріал книги. Ним став рідкокристалічний екран розміром не більше стандартної книги із сенсорною системою керування й підключенням до комп'ютера або сервера, що зберігає електронні копії книг. На цей пристрій можна "скачати" потрібний матеріал і читати, перегортаючи "сторінки", проводячи пальцем по панелі. Американська компанія EInk створила "електронний папір", що являє собою дуже тонкий чорно-білий дисплей. Роль чорнила грають крихітні капсули, заповнені чорним або білим барвником. Його товщина становить менш 0,3 мм. Його можна згинати й скручувати (до певних меж). У співробітництві з Philips сконструйована на основі електронного паперу "електронна книга". Це два дисплеї, які з'єднані й розкриваються так, що нагадують звичайну книгу. "Електронний папір" забезпечує надзвичайну чіткість зображення. Зображення на ньому майже не відрізняється від надрукованого й читається без підсвічування. Історія рукописної й друкованої книги, тематика й типи книг, їхнє виникнення й розвиток, способи поширення й відтворення (читання), історія друкарень і видавництв, а також умови суспільного побутування книги, її правового режиму більш детально вивчаються в рамках книгознавства. Саме в цій науці, спираючись на загальну історію, історію культури, науки й техніки, аналізуються факти й закономірності розвитку рукописної й друкованої книги, їхня роль на різних етапах людської цивілізації; виявляється загальне призначення книги, її основні функції як знаряддя науково-технічного й культурного прогресу. Функціональний підхід припускає вивчення книги й книжкової справи під кутом зору читача, задоволення його різноманітних потреб у книзі й читанні. Документознавчий підхід до визначення поняття "книга"Незадоволеність існуючим визначенням поняття "книга", його науковим трактуванням, а також деякими термінологічними труднощами, що випливали із практичної діяльності, привело науковців до спроб замінити термін "книга" на інше загальнотеоретичне поняття. Відійти від традиційного терміна "книга" й замінити його загальнотеоретичним поняттям "документ" запропонував на початку XX століття бельгійський учений П. Отле. Визначаючи дане поняття в рамках документної парадигми, він запропонував враховувати, в першу чергу, інформаційну складову книги як документа, що створений для передачі, відтворення та зберігання інформації. Вивчення такої функції книги, як збереження інформації, має давню історію. Ідею про те, що книзі властива функція збереження й передачі інформації, висунув ще Річард де Бері у творі "Філобіблон" (1344 р.), про неї писали Ф. Бекон й АЛ. Герцен. Відповідно до цієї концепції функціональне призначення книги - фіксування інформації з метою зберігання й передачі в часі й просторі. На початку XX ст. П. Отле в "Трактаті про документацію" "документом" назвав не саму книгу, а будь-яке фіксоване джерело знання в єдності його змісту й внутрішньої форми, а терміном "книга" - всі аспекти форми друку як єдиного матеріально-духовного комплексу. Пояснюючи поняття "книга" й "документ", П. Отле підкреслював, що книга - це термін, який використовують умовно для визначення всього масиву документів. Він об'єднує в собі не одну тільки книгу в первинному значенні слова, рукописну чи друковану, але Й журнали, газети, рукописи та графічні репродукції, креслення, гравюри, схеми, карти, діаграми, фотоматеріали тощо [28]. Усвідомлення феномену книги викликало в 20-ті роки XX ст. особливий інтерес дослідників. Відомий книгознавець М. Н. Куфаєв у 1922 році писав: "Яка природа й у чому сутність книги? Чи не мислиться споконвічне джерело її - Думка й Слово від століття й до століття існуючої? Питання велике й складне ... Сутність її в Слові й початок її в особистості" [20]. У 1927 р. С. Рубльов визначав книгу в подібному ключі, називаючи її "знаряддям": "...книга, у широкому розумінні, є знаряддям втілення людської думки й знання, переданих однією людиною (автором) іншим (читачам), при цьому так зафіксованими, щоб вони могли довгостроково існувати в часі й просторі" [8]. На сучасному етапі енциклопедія "Книга" дає повне й наукове тлумачення сутності цього складного явища, враховуючи вплив Інформаційного підходу науки про документ в останній третині XX ст. У цьому випадку книга представляється, як найважливіша історично сформована форма закріплення й передачі в часі й просторі різноманітної інформації у вигляді текстового й (або) ілюстративного матеріалу. [19]. Визначення книги в рамках документної парадигми наводить проф. Г. М. Швецова-Водка, дотримуючись точки зору, що "книга" має всі ті ж функції й властивості, що й "документ", тобто фактично зрівнює їх, проте, "книгу" визначає через "документ" у такий спосіб: книга - це документ, опублікований, виданий або депонований, надаваний у суспільне користування через книжкову торгівлю й бібліотеки (у тому числі фонотеки, відеотеки, медиатеки) [28]. Слід зазначити, що науковці не залишають спроб розробити універсальне теоретичне поняття, що могло б замінити терміни "книга" або "документ". Приміром, можна привести пропозицію Є.О. Плешкевича ввести складний термін для позначення документа-книги: "діахронний документ" [23]. Слово "діахронний" походить від грецьких йіа - через і хроіод - час, тобто означає "не залежний від часу". Термін "діахронний" відбиває властивості інформації, що знаходяться в книзі. Під діахронним документом автор пропонує розуміти "документ, що містить інформацію вищого порядку (знання-інформація-знання), володіє постійною Цінністю, зафіксованою на матеріальному носії (матеріалізовану) і включену за допомогою системи метаінформацій-реквізитів, що мають форму вихідних відомостей, у діахронну информаційно-документаційну систему" [21]. Протягом тривалого часу поняття "книга" використовувалося з метою узагальнення, об'єднання всіх видів документів. Із уведенням поняття "документ" стало зрозуміло, що книга, як основний вид видань, є поняттям вужчим за "видання" чи документ і є різновидом документа. Структура книгиФункціональність сучасної книги визначається її структурою, яка розуміється як ціле, що складається з пов'язаних між собою елементів. Розрізняють зовнішні та внутрішні елементи книги. Внутрішні елементи книги, що розкривають інформацію, яка міститься в ній, показано на схемі 5.4.  Схема 5.4. Внутрішні елементи книги Характеристика внутрішніх елементів книги подана в таблиці 5.21. Таблиця 5.21. Внутрішні елементи книги
Основні складові апарату книги наведено на схемі 5.5.  Схема 5.5. Складові апарату книги Апарат книги, що несе інформацію - вихідні зведення на титульному аркуші, звороті титулу, кінцевій смузі. Він являє собою короткі основні дані, що характеризують книгу.
Зовнішні елементи книги.Зовнішні елементи книги показано на схемі 5.6.  Схема 5.6. Зовнішні елементи книги Характеристика наведених вище зовнішніх елементів книги знаходиться в таблиці 5.24. Таблиця 5.24. Зовнішні елементи книги
Книга як вид медіаЗавдяки сучасному тяжінню науки до міждисциплінарності, з'являються нові оригінальні теорії, що використають для осмислення реалій інформаційного суспільства (суспільства знань) досягнення одночасно книгознавства й документології. У цьому плані особливий інтерес представляє концепція феномена мультимедіа О. В. Шликової [29]. Відповідно до міркувань автора, книга може бути віднесена до медіа, тобто до засобів, що опосередковують людську комунікацію. Слово "медіа" у перекладі з англійської означає "засіб", "спосіб", "посередник". Деякі дослідники відносять до медіа усну мову і виділяють три види медіа: усні, документні, електронні [25]. Народження письмової форми комунікації-медіа для запису, зберігання й передачі інформації - фіксує поява найстаршого з існуючих документів, написаних на глині, папірусі, дереві тощо. Еволюція в області медіа йшла через розвиток кожного з його видами і привела в цей час до появи мультимедіа й цифрових медіа (телебачення, Інтернет) [29]. До медіатехнології, як технології створення посередника людської діяльності в інформаційній галузі, можна віднести й друкарство. Книга є інформаційним засобом, друкованим посередником, друкованим медіа. Зміна медіатехнології означає зміну парадигми й спричиняє розвиток і зміну культур. Використання для записів папірусу замість каменю привело до глобальних змін у культурі Єгипту й Римської імперії. М. Мак-Люен, наприклад, стверджує, що знамениті римські дороги зобов'язані своєю появою й розвитком папірусу. Цей дослідник навіть зв'язує кризу Рима із кризою "виробництва" папірусу. Упровадження друку й паперу поклало кінець у Середні віки влади церкви над знанням й інформацією й підготувало цілі революції, що змінили світосприйняття [22]. Дослідники медіа-технологій, стверджують, що кожна нова медіатехнологія змінювала й тип знання, й тип суспільства. Приміром, С Харнад у статті "Постгутенбергова галактика: четверта революція в засобах виробництва знання" пише, що історія людської думки пережила три революції й стоїть на порозі четвертої. Революційними були поява мови, винахід паперу й друкарства. Саме ці три трансформації визначили форми комунікації: мова дозволяє передавати думки у вигляді висловлень, папір - зберігати їх незалежно від мовця, друкування дає можливість зберігати їх незалежно від писання. Однак папір і друк володіють рядом недоліків, таких як повільне поширення, обмеженість доступу до них, недовговічність. Четверта революція - виникнення електронних засобів поширення інформації, направлена перебороти обмеження існуючих форм комунікації. Тексти минулого й сьогодення можуть тепер існувати в єдиному загальнодоступному середовищі, забезпечуючи наступність колективного знання [34]. Таким чином, книга з найдавніших часів і до сьогодення була предметом пізнання людей. Вона усвідомлювавалась як зберігач, транслятор знань, засіб пізнання навколишнього світу. Літературознавці, семіотики, книгознавці тощо розглядають це явище шляхом світосприймання своєї науки. Наприклад, для історика книга - об'єктивний образ історичної дійсності, для літературознавця - суб'єктивне джерело, що відбиває свідомість автора, для книгознавця - певна єдність форми й змісту, для культуролога - соціокультурний феномен тощо. Одним з результатів глибокого міркування над сутністю книги можна назвати приналежні ХЛ. Борхесу слова: "книга - не замкнена сутність, а відношення або, точніше, вісь незліченних відносин" [14]. Інакше кажучи, сутність книги не в її предметності, а в її взаємодіях. Інший відомий мислитель XX ст. У.Эко, який, приділяючи велику увагу проблемі книги, писав: "книги - це машини для провокування власних нових думок. Вони дозволяють зберегти спонтанні ідеї" [36]. Отже, слід зазначити тенденцію змін у відношенні до поняття "книга" тільки як до об'єкту книгознавчої науки. Слід враховувати таке розумінням книги, коли основний акцент став переноситися з інформаційно-функціональної ролі на її сутнісні особливості. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||