Питання для підсумкового семестрового контролю (заліку)
 Скачать 83.81 Kb.
|
|
Монофтонг – простий голосний звук. Дифтонг – поєднання складотворних і нескладотворних голосних звуків в одному складі. – Висхідний дифтонг – звукова сполука із складотворним другим голосним. (фр. [іе] (pied “нога”), [ui] (nuit “ніч”), ісп. [ие] (bиепо “добрий”, nuevo “новий”, pueblo “народ”, puerta “двері”). Низхідний дифтонг– звукова сполука із складотворним першим голосним. (ісп. [аі] (аіrе “повітря”), [eu] (deuda “борг”). Трифтонг – три голосних, які творять один склад, чим забезпечують свою фонетичну цілісність. Трифтонги трапляються лише в тих мовах, де є дифтонги. Наприклад: англ. our “наш”, flower “квітка. Наголос та його види. Словесний наголос. Фразовий наголос. Основний та другорядний наголос. Наголос – виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Виділяють такі словесні наголоси: Силовий (динамічний або експіраторний) – присутній в український, іспанський, французький, англійський та чеський. Музичний (тоновий або мелодичний) – характерний для норвезької, швецької, литовської, хорватської, японської тощо. Кількісний (квантитативний) – присутній лише у новогрецькій мові. Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на: Вільний – на будь-якому складі в межах слова. (українська, англійська, хорватська тощо) Рухомий наголос – залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова. (українська мова) Нерухомий – залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова. (англійська мова) Постійний (або фіксований) – на певному складі в межах слова. (польська, французька, чеська тощо) В українській мові наголос вільний, рухомий. Також присутній побічний. Залежно від значення розрізняють: Логічний наголос – особливе виділення якогось слова чи кількох у реченні. Емфатичний наголос – емоційне виділення сегменту мовлення. Фразовий наголос – виділення певного слова у фразі. Наприклад: Коли я вийшов на вулицю, зустрів давнього друга. Що ви читали | сьогодні вранці? Фразовий наголос – посилення словесного наголосу в певній синтаксичній позиції. Побічний наголос – додатковий наголос у багатоскладовому слові. Відносна слабкість головного наголосу слова приводить до виділення побічного наголосу у тому самому слові. Побічний наголос, як правило, мають складні слова: п'ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика. Інтонація, її функції та компоненти. Інтонація – рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення. Інтонація складається з: Мелодика мовлення – зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо). Інтенсивність – підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос). Пауза – перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту Темп мовлення – швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе - швидше. Тембр мовлення – емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність. Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й характеристиці фраз. У фразах розрізняють: Висхідний – показує, що речення не закінчене. Низхідний – вказує, що речення закінчене. У кожній мові інтонація має свої особливості. В англійській мові тон, який виражає запитання, не досягає висоти першого наголошеного складу, а в українській має місце різке підвищення тону. Інтонація виконує такі функції: Розрізняє розповідь, запитання чи спонукання. Розрізняє частини висловлювання за їх смисловою важливістю. Оформлює висловлювання в єдине ціле. Одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи. Виражає конкретні емоції. Розкриває підтекст висловлювання. Характеризує мовця та ситуацію спілкування. Граматика, її розділи. Об’єкт граматики. Граматика – будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій) та наука, яка вивчає будову мови. Розділи граматики: Морфологія – розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень. Синтаксис – розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення. Словотвір (або дериватологія) – творення похідних слів за певними зразками та моделями за допомогою афіксації та інших формальних засобів. Граматичний устрій мови. Основні одиниці граматичної будови мови. Основні одиниці граматики: Морфема – це найменша неподільна значуща частина слова. Морфеми існують тільки в складі слова і є його найменшою частиною. Слово – найменша смислова одиниця мови, вільно відтворювана в мовленні для побудови висловлювань. Словосполучення – це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох і більше повнозначних слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично. Речення – це синтаксична одиниця, яка слугує для формування повідомлення і передачі думки. Надфразова єдність – відрізок мовлення, що формується з двох і більше речень, об'єднаних за спільністю теми в конструкцію, якій властива певна змістова завершеність і структурна єдність. Граматична форма і граматичне значення. Граматичне значення – абстрактне значення, яке характерне групам слів і має регулярне формальне вираження. Весна, літо, парк - значення ознаки; Йти, летіти, співати, їсти - значення процесуальності; Дороги, книжки, стола, вікна, олії, бензину - значення родового відмінка; Читав, думала, кричало, любили - значення минулого часу і т.д Ще можна назвати граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб'єкта, об'єкта та ін. Граматичне значення відрізняється від лексичного: Відношенням до слова і будови мови. Воно є обов'язковим (не можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні значення роду, числа, відмінка тощо). Оскільки граматичне значення характерне для багатьох слів, конструкцій тощо, то воно е значно частотнішим від лексичного. Характером узагальнення. Якщо лексичне значення пов'язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то граматичне значення - з узагальненням властивостей слів, з абстрагуванням від їх лексичного значення.. Відношенням до мислення й об'єктивної дійсності. Якщо лексичне значення співвідноситься з об'єктивною дійсністю, то граматичне значення може не співвідноситися з позамовним референтом. Чому, наприклад, ліс чоловічого роду, а діброва, яка е тим же лісом, жіночого роду, обґрунтувати позамовними фактами неможливо. Способом вираження. Граматичне значення має регулярне (стандартне) вираження. Про наявність граматичного значення в мові можна говорити лише в тому випадку, коли воно формально виражене в мові. Типи граматичних значень. Способи і своєрідність їх виявлення у різних мовах світу. Граматичні значення бувають трьох типів: Дериваційні значення – це незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів, перехідності, зворотності є дериваційними. Реляційні значення – є змінними. Вони видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Реляційні значення використовуються мовою для зв'язку слів у реченні. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін. Модальні значення – виражають відношення людини до висловленої думки і до об'єктивного світу - ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання, волевиявлення тощо. Морфема як мінімальна значеннєва мовна одиниця. Типи морфем. Морфема – найменша значуща одиниця мови, виражена однією фонемою чи їх сполученням. Корінь – сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового (лексичного) значення. Афікси (дериваційні, реляційні) – службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення. Мають лексико-граматичне, тобто дериваційне (руч-к-a, виручити) Граматичне, реляційне значення (рука, руки, рукою). Види афіксів: Флексія (або закінчення) – змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні. Наприклад: село. Суфікc – афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням: баб-уся. Постфікс – афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів належать суфікси і флексії. Префікс – афікс, який стоїть перед коренем. Наприклад: ви-їхати, un-known. Інтерфікс – афікс, що стоїть між двома коренями і служить для зв'язку цих коренів у одному складному слові. Наприклад: земл-е-мір. Інфікс – афікс, вставлений у середину кореня. Наприклад: лат. pigment-um – фарба (корінь pig-). Трансфікс – перерваний афікс, вставлений у перерваний корінь. Трансфікси наявні в арабській мові: bank – банк – bunuk – банки (трансфікси а, и-и). Конфікс (або циркумфікс) – перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь. Як приклад такої морфеми можна назвати нім. ge-t, ge-en. Морфологічна будова слова. Основні способи словотворення. Корінь – спільна частина споріднених слів, яка виражає їх загальне значення. Наприклад, для споріднених слів водяний, водяник, підводний, заводнити, водянистий коренем є морфема вод-. Суфікс – частина похідної основи, яка стоїть після кореня і служить для утворення слів з новим значенням або новим відтінком у значенні. Суфіксів може бути кілька в одній основі. Префікс – частина похідної основи, яка стоїть перед коренем і служить для утворення слів з новим значенням або відтінком значення. Способи словотворення: Префіксальний спосіб – спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити - ходити, перенавантаження - навантаження, прехороший - хороший, безвідповільно - відповідально. Суфіксальний спосіб – спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький -- холодний, дубок - дуб, вітерець - вітер, читання - читати, молодість - молодий. Префіксально-суфіксальний спосіб – спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний - брова, безмежний - межа, затишок - тиша. Постфіксальний спосіб – спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися - бити, миритися - мирити. Безафіксний спосіб (відкидання значущих чаcтин) – це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід - відходити, закид - закидати, зелень - зелений. Основоскладання – спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки - підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос - хмари чесати, життєпис - життя писати, хвилеріз - хвилі різати, лісостеп - ліс і степ, синьо-жовтий - синій і жовтий, кисло-солодкий -- кислий і солодкий. Абревіація. Вони можуть утворюватися: складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг - завідуючий магазином. складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація – державна адміністрація, медсестра - медична сестра. складанням назв початкових букв твірних слів: УТН - Українські телевізійні новини, ЛПУ - Ліберальна партія України, складанням початкових звуків твірних слів: загс - запис актів громадянського стану, ДЕК - державна екзаменаційна комісія; складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно - обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий - прізвище конструктора). Морфолого-синтаксичний спосіб – це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна – перехід прикметника в іменник, завідуючий – перехід дієприкметника в іменник, коло хати – перехід іменника в прийменник. Граматична категорія. Типи і види граматичних категорій. Граматична категорія – це найзагальніше поняття, що об'єднує ряд співвідносних граматичних значень і виражене в певній системі співвідносних граматичних форм. Граматичні категорії поділяють на: Морфологічні – категорія роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи Синтаксичні – категорія активності/пасивності, розповідність, питальність, спонукальність, стверджуваності/залеречуваності, синтаксичного часу й синтаксичного способу. Морфологічні категорії, в свою чергу, поділяють на: Класифікаційні – ступають як рубрики класифікації слів. Так, зокрема, класифікаційною є категорія роду іменників і категорія виду дієслова, бо іменники не відмінюються, а класифікуються за родами (кожен іменник належить до одного певного роду). Cловозмінні – граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується в реченні. До словозмінних належить категорія роду прикметників, бо прикметники не класифікуються, а відмінюються за родами і родова форма прикметника залежить від поєднуваного з ним іменника (великий успіх, велика справа, велике враження). Питання частиномовної приналежності слів. Частини мови – великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників. Повнозначні частини мови: Іменник Прикметник Дієслово Прислівник Числівник Займенник До службових частин мови належать прийменники (в деяких мовах їм відповідають післяйменники), артиклі, частки і сполучники, модальні слова, вигуки. Критерії частиномовної приналежності слів: Семантичний критерій – критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія, якість тощо. Так, зокрема, слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого класу, як іменники, в українській мові належать слова, які позначають предмет (стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня, тисяча) та ін., але більшість непохідних іменників позначає саме предмети. Щоб пояснити це явище, потрібно виходити з того, що мова не тільки відображає дійсність, а й інтерпретує її. Формально-граматичний (морфологічний) критерій – критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова - за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кожна частина мови характеризується особливою системою граматичних категорій. Так, в українській мові іменнику властиві категорії роду, числа й відмінка, прикметнику - категорії ступеня порівняння (для якісних прикметників) роду, числа та відмінка, дієслову - категорії способу, часу, особи, стану, виду тощо. Синтаксичний критерій – критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції (йдеться головним чином про первинні синтаксичні функції). Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в українській мові, є здатність бути головним компонентом атрибутивної. Словотвірний критерій – критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. В англійській мові іменниковими є суфікси -ship (friendship "дружба", kinship, relationship "споріднений"), -ment (movement "pyx", nourishment "харчування", statement "висловлювання, твердження") та ін. |